Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 51

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

Нормативна база підприємства є основою: планування; регулювання і контролю діяльності структурних підрозділів; співставлення виробничих ви­трат з досягнутими результатами; розмежування відповідальності за резуль­тати діяльності між підрозділами; об'єктивної оцінки оплати праці і стиму­лювання діяльності персоналу за підсумками роботи.

На будь-якому підприємстві норми і нормативи повинні обов'язково переглядатися у зв'язку із зміною технології і організації виробництва, хара­ктеристик матеріалів, оновленням продукції, що випускається.

Норми і нормативи встановлюються з метою: недопущення зайвого ви­трачання ресурсів; забезпечення встановленого режиму роботи підприємства; недопущення відхилень від заданих характеристик продукції, що випускаєть­ся; дотримання нормальних умов праці і охорони навколишнього середовища; створення баз даних для планування діяльності підприємства.

Вдосконалення нормативної бази передбачає широке запровадження більш точних методів розрахунку норм і нормативів, створення розрахунко­во-обґрунтованих норм на всі види робіт і процесів, використання обчислю­вальної техніки для розробки, затвердження, автоматизації, збору, накопи­чення, систематизації і оновлення норм і нормативів, використання економі-ко-математичних методів.

Управління витратами на основі норм запобігає непотрібним втратам, підвищує ефективність виробництва, покращує політику закупівель, вимірює витрату виробничих ресурсів і націлює на їх ефективне використання в май­бутньому.

Іншим найважливішим елементом управління є облік витрат на вироб­ництво. Його основне призначення контроль за виробничою діяльністю і управління витратами на її здійснення.

Основними задачами обліку витрат на виробництво і калькуляції собі­вартості продукції є:

- формування повної і достовірної інформації про господарські проце­си і результати діяльності підприємства, необхідної для оперативного керів­ництва і управління, а також для використання податковими і банківськими органами, інвесторами, постачальниками, покупцями, кредиторами, податко­вими, фінансовими і банківськими органами та іншими зацікавленими орга­нізаціями і особами; облік фактичних витрат на виробництво продукції і кон­троль за використанням сировини, матеріальних, трудових та інших ресурсів в зіставленні із затвердженими нормами, нормативами і кошторисами в цілях виявлення відхилень і формування економічної стратегії на майбутнє;

- калькуляція витрат на виробництво і реалізацію продукції і контроль за виконанням плану за витратами підприємства;

- виявлення і оцінка результатів діяльності структурних госпрозрахун­кових підрозділів підприємства;

- виявлення резервів зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції, їх мобілізація і ефективне використання;

- систематизація інформації виробничої діяльності для ухвалення рі­шень, що мають довгостроковий характер; окупність виробничих і технологі­чних програм, рентабельність асортименту продукції, що випускається, ефек­тивність капітальних вкладень в основні фонди і виробничі запаси.

Економічний аналіз, як елемент управління витратами знаходиться в тісному взаємозв'язку з рештою його складових. Він будується на інформації обліку, звітності, планів, прогнозів. Головна мета аналізу - виявлення мож­ливостей більш раціонального використання виробничих ресурсів, зниження витрат на виробництво і реалізацію і забезпечення прибутку.

Детальний аналіз рівня витрат, що склався в базисному періоді повинен передувати плануванню і прогнозуванню витрат на виробництво і реалізацію продукції. В процесі аналізу виявляються резерви зниження витрат на вироб­ництво і реалізацію продукції, які потім враховуються при розробці поточних і перспективних планів.

Аналізу належить найважливіша роль в забезпеченні оптимального рі­вня витрат на виробництво і реалізацію продукції, а, отже, максимізації при­бутків і підвищенні конкурентоспроможності підприємства. Проте, останні­ми роками аналізу господарської діяльності не уділялося достатньої уваги, оскільки в ньому не було об'єктивної необхідності. Становлення ринковихвідносин вимагає вдосконалення методології аналізу з урахуванням особли­востей ринкової економіки і міжнародного досвіду.

Ефективне управління витрати неможливе без строгого і регулярного контролю за рівнем витрат на виробництво.

Контроль - завершальний процес планування і аналізу, що спрямовує діяльність підприємства на виконання встановлених завдань, що дозволяють розкривати і усувати виникаючі відхилення. Вважають, що витрати виробни­цтва краще всього контролювати по місцях виникнення, центрах витрат, центрах відповідальності.

Таким чином, слід ще раз відзначити, що всі елементи методу діють не ізольовано один від одного, а в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності.

20.6 Ціноутворення на підприємстві

При аналізі і визначенні рівня цін підприємець повинен зрозуміло представляти загальну картину системи цін, яка характеризує взаємозв'язок і взаємостосунки різних видів цін. До системи цін включені різні елементи, які можна розглядати як окремі конкретні ціни, так і певні групи цін. Усі елеме­нти системи цін тісно взаємопов'язані. Це приречено єдиною методологією формування витрат па виробництво, а також взаємозв'язком і взаємозалежні­стю всіх елементів ринкового механізму.

Систему цін прийнято класифікувати відповідно до певних ознак:

за характером обслуговуваного обороту:

- оптові, за якими підприємство реалізує вироблену продукцію іншим підприємствам і збутовим організаціям;

- закупівельні, за якими реалізується сільськогосподарська продукція ви­робниками державним і комерційним організаціям для подальшої переробки;

- роздрібні, за якими товари реалізуються в роздрібній торговій мережі населенню;

- на будівельну продукцію існує декілька різновидів цін:

- кошторисна вартість - граничний розмір витрат на будівництво кож­ного конкретного об'єкта,

- прейскурантна ціна - усереднена кошторисна вартість одиниці кінце­вої продукції типового будівельного об'єкта (1 м2 житлової площі, 1 м кори­сної площі, 1 м скляних робіт та ін.)

- договірна ціна встановлюється під час підписання договору між замо­вником і підрядчиком;

- ціни і тарифи на послуги населенню;

- надбавки у сфері обігу (оптово-збутові, торгові);

- тарифи вантажного і пасажирського транспорту - плата за перемі­щення вантажів і пасажирів, яку стягують транспортні організації з відправ­ників вантажів або пасажирів;

за ступенем свободи від дії держави при їх установленні:

- вільні, складаються на ринку під впливом попиту і пропозиції. Дер­жава може досягати зміни цих цін тільки дією на кон'юнктуру ринку;

- регульовані, складаються під впливом попиту і пропозиції, але що під­даються певній дії з боку держави або через безпосереднє обмеження їхнього зростання або зниження, або шляхом регламентації рентабельності;

- фіксовані, встановлюються державними органами на обмежені товари; за способом фіксації:

- контрактні, встановлюються угодою сторін і зареєстровані в контракті;

- трансфертні, застосовуються при реалізації продукції між філіалами і підрозділами усередині одного підприємства або однієї асоціації;

- біржові (біржові котирування), використовуються при продажу това­рів через біржі;

- торгів, що обслуговують особливу форму торгівлі, коли декілька під­рядчиків, що конкурують між собою, пропонують замовникові свої проекти на виконання певних робіт, з яких він на конкурсній основі обирає найефек­тивніший;

за ступенем обґрунтованості:

- базисні, застосовуються як початкова база під час встановлення ціни на аналогічні вироби. Вони є фіксованими в угодах або прейскурантах ціни товарів з певними якісними характеристиками;

- довідкові, опубліковані в каталогах, прейскурантах, журналах, газе­тах, довідниках і економічних оглядах. їх використовують фахівці як орієн­товну інформацію при встановленні цін на аналогічну продукцію або під час аналізу рівнів і співвідношень цін;

- прейскурантні, є видом довідкової ціни і опубліковані в прейскуран­тах фірм-виробників або продавців;

- фактичні операцій, що враховують використання різних надбавок або знижок до базисної ціни;

- споживання, що визначають усі витрати покупця, пов'язані з прид­банням товару, його доставкою і витратами по експлуатації;

за часом дії:

- постійні (тверді), які не змінюються протягом всього терміну постав­ки продукції за певним контрактом або договором;

- поточні, за якими здійснюється поставка продукції в певний період часу. Вони можуть змінюватися протягом виконання одного контракту і за­лежать від кон'юнктури ринку;

- ковзаючи, встановлюються в торгових операціях на продукцію з три­валим терміном виготовлення. Вони враховують зміни у витратах виробниц­тва, що відбуваються в період виготовлення виробу;

- сезонні, які діють протягом певного періоду часу;

- ступінчасті, є рядом цін на продукцію, які послідовно знижуються за заздалегідь прийнятою шкалою.

Залежно від порядку відшкодування витрат по транспортуванню про­дукції розрізняють такі види оптових цін:

- ціна франко-станція відправлення;

- ціна франко-станція призначення.

Франк-позначення показує порядок відшкодування і обліку в ціні тран­спортних витрат по доставці продукції споживачеві.

Франкування вказує на те, до якого пункту просування продукції до споживача транспортні витрати несе постачальник.

Ціна франко-станція відправлення означає, що постачальник несе ви­трати по доставці продукції зі свого складу до станції відправлення, включа­ючи витрати по її навантаженню у вагони (судна).

Складовою частиною системи ціноутворення є значно поширена сис­тема знижок зі встановлених прейскурантних цін. Знижки використовують фірми-виробники товарів і роздрібна торгівля як відповідні дії на зниження цін конкурентами, зменшуючи первинну ціну, щоб залучити нових покупців, скоротити великі запаси.

Усім підприємцям, що «уболівають» за всемірне розширення своєї справи, слід звернути особливу увагу на систему знижок:

- знижка створює в покупця уявлення про те, що фірма-продавець йде саме йому на поступку, що, звичайно, підкреслює значущість покупця у вла­сних очах;

- у покупця створюється уявлення про фірму-продавця, як про солідну і стійку організацію, яка може дозволити собі деяке зниження цін. Істинну ви­году від використання знижок одержує фірмопродавець, оскільки вона прис­корює рух товару і збільшує обсяг продаж;

Розрізняють такі види знижок:

- за оплату товару готівкою (загальна або проста знижка). Така форма платежу поліпшує фінансове положення виробника з погляду готівки, оскі­льки звичайно в практиці ринкових відносин терміни оплати рахунків за від­вантажені товари коливаються в межах 30-90 днів. Залежно від суми угоди такі знижки можуть становити від 3-6 %;

- кількісна - зниження ціни за купівлю великих партій товару. Продаж і транспортування товару такими партіями знижують збутові витрати вироб­ника. Виробнику такі знижки вигідні, оскільки знижується собівартість про­дукції в міру збільшення обсягу партії, що виготовляється;

- дилерська - надається виробником дилеру або посереднику за послу­ги, пов'язані з просуванням товарів до кінцевого споживача, які в протилеж­ному випадку повинні бути виконані самим виробником;

- спеціальна (персоніфікована) - надається обраним покупцям, в яких зацікавлені продавці. Ці знижки поширюються і на пробні партії товарів, що мають на меті зацікавити покупця;

- сезонна - надається покупцю за придбання несезонного товару або в період сезонного розпродажу товарів. Величина такої знижки іноді сягає до 50-80 %;

- бонусна - надається постійним покупцям, якщо вони за певний період придбають наперед обумовлену кількість товару. Може становити 7-8 % вар­тості обороту;

- закрита - дається на продукцію, що утворюється в замкнутих еконо­мічних формуваннях, наприклад, у внутрішньофірмових поставках, внутріш­ній торгівлі економічних угруповань, а також на товари, що поставляються за спеціальними міжурядовими угодами;

- прихована - форма додаткових безкоштовних послуг продавця поку­пцеві. Наприклад, надання пільгових кредитів, які стимулюють купівлю оп­тових партій товарів.

В умовах ринку комерційна організація, яка самоорганізовується в со­ціально орієнтовану систему, функціонує в жорстких умовах конкурентного середовища і має повну господарську самостійність. За такої ситуації її дія­льність спрямована на отримання переваг над конкурентами. Це зумовлює необхідність переходу від традиційного до якісно нового підходу до процесу управління продажем у торговельних підприємствах, який ґрунтується на ви­користанні концепції маркетингу. Такий підхід повинен забезпечити задово­лення потреб ринку, прискорення товарообороту та збільшення прибутковос­ті торговельного підприємства.

У боротьбі за залучення нових і збереження вже набутих клієнтів підп­риємства йдуть на поступки, які виявляються в різноманітних преференціях для покупців. У зв'язку з цим на сьогодні в Україні набула поширення така відома в усьому світі форма залучення клієнтів, як розпродаж товарів, яку можна розглядати як вивільнення від стокових товарів, а також залучення нових клієнтів.

У бухгалтерському обліку причинами зниження фактичної ціни продажу товару є уцінка або знижки. Тому під час розпродажу виникає питання щодо доцільності проведення уцінки чи запровадження системи знижок.

Як показує світовий досвід, розпродаж вигідний усім учасникам торгово­го процесу: покупець отримує товар зі значною економією, продавець операти­вно реалізує товар, виробник не зазнає сезонного спаду виробництва.

Причини, через які торговельні підприємства вдаються до розпродажу товарів:

- зміна кон'юнктури ринку (зниження попиту на товар, зниження цін на аналогічний товар конкуруючими підприємствами);

- пошкодження товару або зниження його споживчих якостей;

- потреба в реалізації товару за короткі терміни (наприклад, наближення дати закінчення термінів придатності або реалізації товарів, настання терміну погашення кредиторської заборгованості, ліквідації підприємства);

- збільшення витрат на зберігання товарів, у зв'язку з чим підприємству вигідніше продати такі товари, ніж мати додаткові витрати;

- проведення рекламних заходів, щоб просунути товари на споживчому ринку тощо.

Отже, розпродаж - це маркетингова діяльність, яка зазвичай здійсню­ється в конкретний проміжок часу, в конкретній споживчій сфері і заохочує прямий відгук покупців за допомогою додаткових вигод, що для продавця виявляється в зниженні цін.

Основним нормативним документом, що регулює питання ціноутво­рення в Україні, є Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.90р. № 507-ХІІ (зі змінами і доповненнями), відповідно до якого під час здійснення торговельної діяльності можуть застосовуватися такі види цін:

- вільні ціни і тарифи;

- державні фіксовані і регульовані ціни.

При цьому вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулю­вання цін.

Отже, якщо на певний вид товарів немає обмежень, встановлених дер­жавою у вигляді граничного рівня цін (або граничного рівня торгової націн­ки), то вільні ціни встановлює підприємство самостійно.

Зниження ціни товару в бухгалтерському обліку передбачено Поло­женням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженим нака­зом Міністерства фінансів України від 20,10.99 р. № 246. Згідно з п. 25 П(С)БО 9, якщо на дату балансу ціна запасів знизилася або вони зіпсовані, застаріли або іншим способом втратили первісне очікувану економічну виго­ду - запаси відображаються за чистою вартістю реалізації. При цьому чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці запасів вирахуванням з очікуваної ціни продажу передбачуваних витрат на завершення виробництва і збут. Різниця між первинною вартістю запасів та їх чистою вартістю реалі­зації і буде сумою зниження ціни. Якщо первісна вартість товарних запасів перевищує їхню чисту вартість реалізації, то сума перевищення списується на витрати звітного періоду. На практиці це досягається уцінкою запасів.

Усі підприємства переоцінюють товарно-матеріальні цінності.

Переоцінка товарно-матеріальних цінностей - це зміна ціни або щодо її зменшення (уцінка), або щодо збільшення (дооцінка).

Згідно з П(С)БО 9, дооцінка дозволяється лише в межах здійсненої ра­ніше уцінки. Суми від переоцінки списують на підставі актів переоцінки, складених спеціальною комісією.

У всіх випадках проводять інвентаризацію товарів. Якщо переоцінці підлягає менш як третина товарів, що знаходяться на підприємстві, прово­дять інвентаризацію лише цих цінностей; якщо більш як третина - повну ін­вентаризацію.

Не підлягають уцінці товари, продукція та надлишкові товарно-матеріальні цінності із запасів товарно-матеріальних цінностей, які:

- оформлені в заставу;

- перебувають у резерві:

- перебувають на відповідальному зберіганні.

Порівняльну характеристику уцінки і знижки наведено в табл. 20.2.

Таблиця 20.2 - Причини зниження ціни

Причина зниження ціни

Сутність

Нормативна база

Результат

Знижка

Зниження ціни про­дажу в результаті зниження торгове­льної націнки

Немає стандартів щодо класифікації та обліку знижок

Зниження вартості товару за рахунок суми націнки

Уцінка

Зниження ціни про­дажу в результаті переоцінки балан­сової вартості това-

Положення № 149/300 від 15.12.99 р.

Зниження вартості товару за рахунок скорочення валово­го прибутку від ре­алізації

Переоцінку товарів і продукції, що залежалися і втратили первісну якість, проводять на виробничих і торгових підприємствах усіх форм власно­сті з дозволу керівника (власника) підприємства.

Для виявлення товарів та продукції, що підлягають уцінці, та її прове­дення керівник (власник) підприємства затверджує комісію, до складу якої, як правило, входять: заступник керівника підприємства (голова комісії), го­ловний бухгалтер, економіст з цін, технолог.

Підприємство може вирішити провести розпродаж за допомогою вве­дення системи знижок. З точки зору бухгалтерського обліку це будуть зниж­ки, які надаються в момент реалізації товарів.

У підприємствах роздрібної торгівлі під час реалізації товарів зі зниж­ками їх розмір окремо фіксується в касових чеках і щоденному звіті. У зазна­чених документах також окремо виділяють вартість проданих товарів у розд­рібних цінах без обліку наданих знижок та фактичний виторг від реалізації товарів з урахуванням знижок.

Якщо при передачі товарів у роздрібну торгову мережу в бухгалтерсь­кому обліку була відображена торгова націнка, то під час реалізації цих това­рів повинна бути списана така сама торгова націнка, що забезпечить обчис­лення правильної суми собівартості реалізованих товарів і залишку торгової націнки.

У відомостях переоцінки може бути відображено весь товар (за даними інвентаризаційного опису) із зазначенням первісної ціни та чистої вартості реалізації. Таку відомість використовують для аналізу змін вартості товарних запасів. Крім того, можуть бути складені відомості лише на товари, що підля­гають переоцінці.

Переоцінки є трудомістким процесом. її здійснюють лише за необхід­ності, якщо підприємство має інформацію про значні зміни вартості товарів, і лише за тими товарами, вартість яких змінилася.

З вище сказаного можна зробити висновки, що в бухгалтерському об­ліку зниження фактичної ціни продажу товару здійснюється за допомогою уцінки або впровадження системи знижок, що має бути економічно обґрун­товано.

Питання для закріплення матеріалу

1. У чому полягає сутність витрат підприємств та які їх основні види розрізняють?

2. За якими основними ознаками класифікують витрати?

3. Що таке собівартість продукції (робіт, послуг)? Чому вона характе­ризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві?

4. Які основні види собівартості розрізняють?

5. Як визначається середньо галузева собівартість продукції?

6. Яке значення має групування витрат за економічними елементами? Коротко охарактеризуйте зміст кожного елементу витрат.

7. Що таке калькуляція? Яке економічне значення має класифікація витрат за статтями калькуляції?

8. Що є основною метою планування витрат на підприємстві?

9. Перерахуйте основні статті калькуляції.

10. Як визначити собівартість одиниці виробу (робіт, послуг)?

11. Які основні шляхи зниження собівартості продукції (робіт, послуг)?

Тести до теми 20

1. Собівартість продукції являє собою:

а) усі види виплат підприємства постачальникам за ті ресурси, що були використані;

б) грошові платежі постачальникам ресурсів: оплату сировини, палива, заробітну плату, амортизаційні відрахування;

в) грошовий вираз витрат на виробництво та реалізацію продукції.

2. Витрати підприємства поділяються на прямі та непрямі за:

а) економічним характером витрат;

б) ступенем їх однорідності;

в) способом обчислення на одиницю продукції;

г) реакцією витрат на зміну обсягу виробництва.

3. Витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виго­товленої продукції, називаються:

а) змінними;

б) постійними;

в) прямими;

г) непрямими.

4. Економічні витрати являють собою:

а) грошові платежі постачальникам ресурсів: оплату сировини, палива, заробітну плату, амортизаційні відрахування;

б) усі види виплат підприємства постачальникам за ті ресурси, що були використані;

в) витрати, які мають неявний характер та відбивають використання увиробництві ресурсів, які належать власникам підприємства.

5. Змінні витрати - це:

а) витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом певного різновиду продукції;

б) витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виго­товленої продукції;

в) витрати, які прямо обчислюються на одиницю продукції;

г) витрати, загальна сума яких за певний час не залежить від обсягу ви­готовленої продукції.

6. До непрямих витрат не відноситься наступна стаття собівартості:

а) витрати на утримування та експлуатацію устаткування;

б) цехові витрати;

в) загальнозаводські витрати;

г) витрати на освоєння та підготовку виробництва;

д) позавиробничі витрати.

7. До постійних витрат не відноситься наступна стаття собівартості:

а) цехові витрати;

б) загальнозаводські витрати;

в) зворотні відходи;

г) втрати від браку;

д) позавиробничі витрати.

8. До прямих не відносяться витрати на:

а) сировину і матеріали;

б) зворотні відходи;

в) заробітну плату основних виробничих робітників;

г) експлуатацію та утримування устаткування;

д) знос інструмента.

9. Витрати виробництва на підприємстві складаються із:

а) заробітної плати, амортизаційних відрахувань, вартості матеріалів, накладних витрат;

б) податків, заробітної плати, амортизаційних відрахувань, підприєм­ницького прибутку;

в) відсотка за кредитом, заробітної плати, податку з прибутку, аморти­заційних відрахувань;

г) витрат на відрядження і представницьких витрат, вартості матеріалів, податку з прибутку, прибуткового податку.

10. Метою групування витрат за калькуляційними статтями є:

а) визначення потреби в поточних витратах;

б) визначення собівартості одиниці виробу;в) визначення структури собівартості виробленої продукції;

г) визначення пайової участі у витратах на виробництво одиниці про­дукції;

д) розробка плану зниження собівартості.

11. До собівартості промислової продукції відносяться:

а) поточні витрати на виробництво;

б) капітальні витрати;

в) виражені в грошовій формі витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції;

г) витрати на сировину, матеріали і заробітну плату працюючих;

д) витрати на устаткування.

12. Від обсягу виробництва не залежать:

а) сумарні (загальні) витрати;

б) валові витрати;

в) постійні витрати;

г) середні валові витрати;

д) правильної відповіді немає.

13. Класифікація витрат на виробництво за економічними елементами витрат є основою для:

а) розрахунку собівартості конкретного виду продукції;

б) упорядкування кошторису витрат на виробництво;

в) обчислення витрат на матеріали;

г) визначення витрат на заробітну плату;

д) встановлення ціни виробу.

14. Розподіл витрат на постійні та змінні здійснюється з метою:

а) прогнозування прибутку;

б) визначення для кожної конкретної ситуації обсягу реалізації, що за­безпечує беззбиткову діяльність (критичний обсяг);

в) виділення цехової, виробничої та повної собівартості;

г) правильні відповіді «а» і «б»;

д) усі відповіді правильні.

15. Виробнича собівартість продукції включає усі витрати:

а) одного виробничого підрозділу на виробництво продукції;

б) підприємства на виробництво продукції;

в) підприємства на виробництво продукції плюс витрати на їх реаліза­цію;

г) усі відповіді неправильні.

16. В угруповання витрат за статтями калькуляції не входять витрати на: а) сировину та основні матеріали;б) оплату праці;

в) амортизацію основних виробничих фондів;

г) паливо та енергію на технологічні цілі;

д) допоміжні матеріали.

17. До групування витрат за економічними елементами не відносяться витрати на:

а) паливо та енергію на технологічні цілі;

б) основну заробітну плату виробничих робітників;

в) амортизацію основних фондів;

г) витрати на підготовку та освоєння виробництва;

д) додаткову заробітну плату виробничих робітників.

18. До змінних витрат відносяться:

а) заробітна плата управлінського персоналу;

б) витрати з реалізації продукції;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник