Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 55

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

Еер = (Зікзпк - З2 + Ес2,

(22.7)

де А2 - річний обсяг виробництва нового засобу праці. При цьому величину Ес розраховують за формулою чистої економії експлуатаційних витрат

де Віекс, В2екс - річні експлуатаційні витрати споживача за умови вико­ристання відповідно базового (індекс «1») і нового (індекс «2») засобів праці у розрахунку на обсяг продукції (роботи), вироблюваної (виконуваної) за до­помогою нового засобу праці;

К2с, Кіс - сукупні капітальні вкладення споживача за умови викорис­тання базового і нового засобів праці;

Ен - нормативний (прийнятний) коефіцієнт ефективності (прибутковості, рентабельності) інвестиційних ресурсів споживача нового засобу праці.

При визначенні річного економічного ефекту від виробництва і вико­ристання нових предметів праці застосовують модифіковану формулу різни­ці зведених витрат

де q™, q2ne - питома витрата відповідно базового і нового предмета праці на одиницю вироблюваної споживачем продукції;

Епс - питома економія поточних і капітальних витрат споживача в роз­рахунку на одиницю споживаного нового предмета праці;

А2 - річний обсяг виробництва нового предмета праці.

Річний економічний ефект від вироблення нової кінцевої продукції пі­двищеної якості й конкурентоспроможної на ринку, включаючи товари спо­живчого призначення, можна визначити за формулою.

На госпрозрахунковому рівні річний економічний ефект визначають окремо у продуцента і споживача технічних новин, а також народногоспо­дарський (сукупний) економічний ефект, що являє собою алгебраїчну суму ефектів виробника і споживача нової техніки й технології. Для повнішої (комплексної) оцінки ефективності технічних новин і нововведень можна ви­користовувати, крім річного економічного ефекту, інші окремі показники: річну чи загальну економію відокремлених видів за поточними і капітальни­ми витратами, зростання продуктивності праці, зниження трудомісткості ви­робів, вивільнення працівників, коефіцієнт (індекс) прибутковості чи термін окупності інвестиційних ресурсів як обернені вимірники тощо. При цьому останні два показники (коефіцієнт прибутковості і термін окупності інвести­цій) дозволяють розраховувати на основі не грошового потоку, а прибутку (валового, чистого). Насамкінець варто виокремити необхідність у відповід­

Ес = (Віекс - ВГ) - Ен - Кіс),

(22.8)

(22.9)них випадках визначення соціального ефекту від виробництва та застосуван­ня нових засобів і предметів праці, товарів споживацького призначення, під­вищення рівня екологізації виробництва. У загальну вартісну оцінку соціаль­ного ефекту можна включати в першу чергу такі його складові елементи, як економія фонду заробітної плати внаслідок усунення важких умов праці, зменшення витрат на оплату листків непрацездатності, скорочення обсягу капітальних вкладень в охорону праці.

Рівень спеціалізації виробничого підприємства (об'єднання, корпорації) тієї або іншої галузі народного господарства визначається коефіцієнтом спе­ціалізації, що розраховують як частку основної (профільної) продукції в зага­льному обсязі товарної продукції відповідного суб'єкта господарювання. При цьому важливо зазначити, що основною (профільною) вважають ту продук­цію, заради виробництва якої створювали (будували) спеціалізоване підприєм­ство певної галузевої підпорядкованості. Об'єктивно обумовлений спеціаліза­цією виробництва рівень розвитку кооперування даного підприємства з інши­ми використовується коефіцієнт кооперування, що характеризує частку купо­ваних напівфабрикатів і комплектуючих виробів у повній собівартості товар­ної продукції підприємства-виробника.

Оптимальний розмір підприємства (об'єднання), економічна ефектив­ність розвитку спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва ви­значають на базі показника загальних (питомих) зведених витрат з урахуван­ням додаткових чинників (транспортних витрат, вартості витрат сировини й матеріалів, капітальних вкладень у суміжні галузі й інфраструктуру). З огля­ду на це формула зведених витрат 23°п для вибору (обґрунтування) оптима­льних розмірів підприємства має вигляд:

2звоп = C + Вті + Qi + Ен (K1 + K2 + K3 + K4) mm (22.10)

де Bmi - транспортні витрати на доставку сировини (матеріалів) для ви­робництва й готової продукції споживачам;

Qi - вартість втрат сировини (матеріалів) і готової продукції у процесі транспортування й зберігання;

K - капітальні вкладення (інвестиції) у створення (спорудження) підп­риємства i-го розміру;

K2, K3, K - додаткові інвестиційні ресурси у водопостачання, комуні­каційні системи й очисні споруди, транспорт.

Для визначення економічної ефективності концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва обчислюють загальний річний еко­номічний ефект Еер у вигляді різниці зведених витрат з урахуванням транспор­тних витрат до (індекс «1») й після (індекс «2») підвищення рівня розвитку відповідної суспільної форми організації виробництва в розрахунку на річний обсяг випуску продукції (ВП2) після проведення заходів щодо розвитку тієї або іншої форми організації виробництва за формулою

Еер = [(С1 + Вті + ЕнК1) - (С2 + Вт2 + ЕНК2)]ВП2 (22.11)

При цьому враховують також поодинокі оцінні показники: відносне збі­льшення обсягу виробництва, приріст прибутку, зростання продуктивності праці, фондовіддачі й рентабельності продукції, абсолютне і відносне змен­шення окремих елементів поточних витрат.

Визначення економічної ефективності диверсифікації виробництва, яка стає однією з поширених форм його організації за умови посилення кон­куренції продуцентів на ринку, має базуватися на обчисленні кількох взаємо­пов'язаних показників: зростання обсягу виручки від реалізації диверсифіко-ваної продукції, приріст валового і чистого прибутку, коефіцієнт прибутко­вості й термін окупності інвестицій у подальший розвиток диверсифікації виробництва. При цьому варто наголосити, що розрахунки коефіцієнта при­бутковості й терміну окупності повинні обов'язково здійснюватися з викори­станням дисконтованих (зведених до теперішньої вартості) щорічних інвес­тицій та грошових потоків.

Інтегральний коефіцієнт організаційно-технічного рівня виробництва визначають застосуванням двох розрахункових операцій. Під час першої з них розраховують окремо коефіцієнт технічного й організаційного рівня ви­робництва (ктрв, корв) за формулою:

ктіо)РЄ =£1*^, С22-12)

де дві - коефіцієнт вагомості і-го показника певної їх сукупності, що ві­дібрані для визначення технічного та організаційного рівня виробництва;

Пні, Прі - відповідно нормативне і розрахункове за конкретний рік зна­чення і -го показника технічного чи організаційного рівня виробництва;

n - кількість показників у групі, що використовують для визначення окремо технічного та організаційного рівня виробництва.

Друга розрахункова операція зводиться до безпосереднього визначення шуканого інтегрального коефіцієнта організаційно-технічного рівня вироб­ництва шляхом середньозваженої інтеграції коефіцієнтів, що характеризують окремо технічний та організаційний рівень виробництва, на основі заданої їх вагомості.

22.2 Загальні положення методології визначення ефективності ви­робничих і фінансових інвестицій

Методика оцінки ефективності виробничих інвестицій (капітальних вкладень). Ефективність виробничих інвестицій (капітальних вкладень) ха­рактеризує економічні, соціальні або інші результати і господарську доціль­ність їхнього здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат служить порівнювання вигідності того чи того проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій.

Офіційна методика оцінювання ефективності (доцільності) капітальних вкладень передовсім визначає загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі.

По-перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються за: розробки різних проектних і планових (прогнозних) до­кументів; оптимізації розподілу реальних інвестицій за різними формами від­творення основних фондів; оцінювання ефективності витрачання власних фі­нансових коштів підприємства.

По-друге, у розрахунках визначають загальну економічну ефективність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що зумовили цей ефект. Витрати та результати обчислюють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень служить при­ріст прибутку (госпрозрахункового доходу).

По-третє, з метою всебічного обґрунтування та аналізу економічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення вико­ристовують систему показників - узагальнених і поодиноких. До узагальне­них показників належать період окупності капітальних витрат (кількість ро­ків або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капіта­льні вкладення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) - капіталомісткість. Окрім узагальнених до системи входять такі поодинокі показники, що підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача; матеріаломісткість (енергоємність), собі­вартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість інвестиційного циклу; величина соціального ефекту (як порівняти із соціальними нормативами); по­казники, що характеризують поліпшення стану навколишнього середовища.

По-четверте, за визначення ефективності капітальних вкладень має бути виключений вплив на сумарний ефект так званих не інвестиційних чинників, тобто заходів, здійснення яких не потребує капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект від повнішого використання введених раніше виробничих потужностей, збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, запровадження про­гресивних форм організації виробництва, праці та управління, підвищення професійної підготовки й майстерності персоналу тощо.

У практиці господарювання підприємств приймаються різноманітні рішення, зв'язані з інвестуванням виробництва й соціальної інфраструктури. З огляду на це заведено розрізняти загальну (абсолютну) та порівняльну (оці­нку доцільності) ефективність капітальних вкладень. Абсолютна ефектив­ність капітальних витрат показує загальну величину їхньої віддачі (їхню результативність) на тому чи тому підприємстві, її розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за певний період часу.

Порівняльна ефективність капітальних вкладень визначається лише тоді, коли є кілька інвестиційних проектів (варіантів вирішення господарсь­кого завдання). Вона характеризує переваги (економічні, соціальні та інші) якогось одного проекту капітальних витрат проти іншого або інших. Розра­хунки порівняльної ефективності здійснюють з метою визначення ліпшого з можливих проектів (варіантів) інвестування виробництва. Абсолютна й порі­вняльна ефективність реальних інвестицій взаємозв'язані. Визначення най­більш доцільного проекту (варіанта капітальних вкладень) базується на зіста­вленні показників абсолютної їхньої ефективності, а аналіз останньої здійс­нюється порівнянням нормативних, запланованих чи фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.

Застосовують два взаємозв'язані показники, за якими визначають абсо­лютну ефективність інвестицій: перший (прямий) - коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) капітальних витрат Ер; другий (обернений до нього) - період (строк) окупності капітальних вкладень (Тр = 1/Ер).

Коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) обчислюють за співвідношеннями: для окремих проектів або форм відтворення основних фондів діючих підприємств

Е^р = приріст прибутку (зниження собівартості) / капітальні вкладення для підприємств (окремих цехів і виробничих об'єктів), що будуються

Е^^р = загальна сума прибутку / корисна вартість проекту

Приріст прибутку визначається як різниця величини прибутку за остан­ній рік попереднього та розрахункового періодів (на сільськогосподарських підприємствах - як середньорічний приріст прибутку), а капітальні вкладення враховуються сумарно за порівнянними цінами без будь-яких вирахувань.

Розрахункові значення коефіцієнтів Ер треба порівняти з нормативним коефіцієнтом Ен, що встановлюється централізовано

Проект (варіант) капітальних вкладень визнають доцільним (ефектив­ним) за умови, коли Ер>Ен

Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій, основу якої становить вибір економічно найдоцільнішого проекту капітальних вкла­день, здійснюється через обчислення показника так званих зведених витрат Z за формулою

Z=Ci + ЕнКі — min (22.13)

де Сі - поточні витрати (собівартість) за і-м проектом (варіантом);

Кі - капітальні вкладення за і-м проектом (варіантом).

Проект (варіант) капітальних вкладень із найменшими зведеними ви­тратами і буде найліпшим з економічного погляду. Однак треба враховувати, що порівнянню підлягають лише проекти, які відповідають вимогам соціаль­них і техніко-економічних нормативів, охорони навколишнього середовища та техніки безпеки.

Цей метод визначення порівняльної ефективності капітальних вкладень базується на припущенні, що вони (вкладення) здійснюються одноразово в повному обсязі. Насправді порівнювані проекти часто відрізняються один від одного саме розподілом інвестицій за термінами їхнього здійснення або три­валістю створення виробничих об'єктів. Тому економічну ефективність капі­тальних вкладень визначають з урахуванням чинника часу, тобто проводятьрозрахунок впливу неодночасності капітальних витрат на їхню ефективність. З цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахунко­вого року (як правило, це перший рік інвестування) множенням їх на спеціа­льний коефіцієнт а, який обчислюється за формулою

А= 1/ (1 +hn)t-1, (22.14)

де hn - норматив приведення різночасних витрат, що дорівнює 0,08; t - період приведення (рік).

Розраховані за формулою (22.15) коефіцієнти а мають такі значення для відповідних років: першого - 1,0; другого - 0,926; третього - 0,857; чет­вертого - 0,793; п'ятого - 0,734; шостого - 0,680; сьомого - 0,630; восьмого -0,583; дев'ятого - 0,540; десятого - 0,5.

Існують певні особливості визначення ефективності капітальних вкла­день на окремих стадіях і напрямках інвестиційно-відтворювального циклу. За здійснення проектно-кошторисних робіт ефективність капітальних вкла­день має визначатись з урахуванням кінцевого їхнього результату - якості проектних рішень. Для досягнення належного рівня ефективності реальних інвестицій проводяться вибір та економічне обґрунтування найліпших варіа­нтів проектних рішень. За реалізованими проектами розраховують питомі капітальні витрати на проектування, порівнюють останні з нормативами або аналогами з урахуванням періоду їхньої окупності.

Для розрахунків ефективності інвестування технічного переозброєння або реконструкції підприємства використовують додаткові показники - умов­не вивільнення працівників та економія матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів. Якщо метою технічного переозброєння (реконструкції) є поліпшення якості продукції, то економічним результатом інвестицій може бути збільшен­ня прибутку виробника та споживчого попиту. За проведення цієї форми відт­ворення основних фондів з метою організації виробництва продукції оновле­ної номенклатури економічні показники інвестування технічного переозбро­єння (реконструкції) мають бути зіставлені з аналогічними показниками ефек­тивності спорудження нового підприємства.

Розрахунки ефективності інвестування нового будівництва або розбу­дови діючих підприємств треба проводити з обов'язковим порівнянням еко­номічної результативності технічного переозброєння (реконструкції) відпові­дних виробничих об'єктів. У процесі порівнювання показників ефективності необхідно враховувати весь обсяг капітальних вкладень, включаючи витрати на створення об'єктів соціальної інфраструктури, а також втрати від «замо­рожування» інвестицій.

Економічну ефективність капітальних вкладень природоохоронні об'є­кти визначають порівнянням досягнутого ефекту від збереження чи поліп­шення екологічного стану довкілля або зменшення його забруднення і капі­тальних витрат на створення (розвиток) таких об'єктів. За проектування та­ких об'єктів вибір найліпшого технічного рішення з кількох можливих здійс­нюється з урахуванням чинника часу. Для визначення повного ефекту відздійснення природоохоронних заходів необхідно враховувати можливе по­ліпшення стану довкілля на всій території, де мають місце негативні наслідки порушення екологічної рівноваги.

Викладена методика визначення ефективності капітальних вкладень дає змогу відібрати найліпші проекти (варіанти) за мінімальною величиною зведених витрат (собівартість обсягу товарної продукції плюс середні щоріч­ні капітальні вкладення в межах періоду (їхньої нормативної окупності) та визначити загальну економічну ефективність здійснюваного проекту через обчислення очікуваного (фактичного) коефіцієнта прибутковості інвестуван­ня. Проте широке застосування такої методики істотно ускладнює чи навіть унеможливлює об'єктивну оцінку доцільності капіталовкладень за умов роз­винутих ринкових відносин. Це пояснюється тим, що вона:

1) ґрунтується на показнику зведених витрат, який є штучно сконстру­йованим і реально не існує в практиці господарювання;

2) лише частково враховує чинник часу (зміну вартості грошей у часі);

3) ігнорує амортизаційні відрахування як джерело коштів і тим самим обмежує грошові потоки лише чистими доходами;

4) не враховує існуючі в ринковій економіці господарський ризик та інфляцію.

З огляду на ці міркування виникає нагальна потреба в застосуванні де­що інших методичних основ оцінки доцільності виробничих інвестицій. Такі методичні основи мають бути позбавлені вад, властивих офіційній методиці, і завдяки цьому більш пристосовані до реальних ринкових відносин між су­б'єктами господарювання.

Передовсім треба домовитись про однозначне розуміння і тлумачення нових (раніше не використовуваних) фінансово-економічних термінів: початко­ві інвестиції, грошовий потік, дисконтна ставка, теперішня вартість майбутніх надходжень (доходів), внутрішня ставка доходу, господарський ризик.

Початкові інвестиції (початкова вартість проекту) - це реальна вар­тість проекту капітальних вкладень з урахуванням результатів від продажу діючого устаткування та податків. Математично вони обчислюються як сума звичайних витрат на започаткування інвестицій за мінусом усього початково­го доходу. Початкові капітальні витрати охоплюють: вартість машин, устат­кування та інших необхідних підприємству знарядь праці за реальною ціною купівлі; додаткові витрати, що зв'язані з транспортуванням і монтуванням нового обладнання, а також із технічним наглядом за ним; податки на продаж старого обладнання, якщо такі передбачено чинним законодавством країни. За умови технічної реконструкції або розширення діючого підприємства ка­пітальні витрати включають також вартість будівельно-монтажних робіт. За спорудження нового підприємства довгостроковими є всі витрати, що вхо­дять до складу виробничих інвестицій (капітальних вкладень).У зв'язку із за-початкуванням інвестицій кожне діюче підприємство має певний початковий дохід, тобто виручку від продажу старого устаткування; податкові знижки на продаж старого обладнання зі збитком; податкові пільги на інвестиції тощо.

Грошовий потік - це фінансовий показник, що характеризує ступінь так званої ліквідності підприємства, тобто вимірник того, як швидко можна про­дати його активи та одержати гроші. Цей показник складається з чистого до­ходу підприємства та безготівкових витрат (зокрема амортизаційних відраху­вань). Урахування амортизації як джерела фінансових коштів є виправданим і важливим, оскільки амортизаційні відрахування мають певний лаг (проміжок часу) між нарахуванням і використанням за призначенням.

Оцінюючи доцільність інвестицій, обов'язково встановлюють (розрахо­вують) ставку дисконту (капіталізації), тобто процентну ставку, що характе­ризує, по суті, норму прибутку, відносний показник мінімального щорічного доходу інвестора, на який він сподівається. За допомогою дисконту (обліко­вого відсотка) визначають спеціальний коефіцієнт, в основу обчислення кот­рого покладено формулу складних процентів та який застосовується для при­ведення інвестицій і грошових потоків до порівнянного в часі виду (тобто для визначення теперішньої вартості останніх через певну кількість років ін­вестиційного циклу).

Під теперішньою вартістю розуміють вартість майбутніх доходів ни­ні, яка обчислюється множенням грошового потоку за кожний рік на так зва­ний відсотковий чинник теперішньої вартості (спеціальний коефіцієнт при­ведення) відповідного року за визначеною дисконтною ставкою. Якщо із за­гальної величини теперішньої вартості вирахувати початкові інвестиції, то матимемо показник чистої теперішньої вартості, що його покладають в осно­ву одного з найпоширеніших методів оцінки доцільності капіталовкладень у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Внутрішня ставка доходу відбиває ставку дисконту, за якої теперішня вартість грошових потоків і початкові інвестиції є приблизно однаковими. Інакше кажучи: внутрішня ставка доходу - це дисконтна ставка, за якої чиста теперішня вартість грошових потоків дорівнює нулю. Цей показник також можна достатньо широко використовувати в практиці господарювання підп­риємств для оцінки ефективності капітальних вкладень. Розрахований по­казник внутрішньої ставки доходу має бути не нижчим за граничну (необхід­ну) ставку, яку підприємства (фірми, компанії) мають встановлювати, вихо­дячи з вартості фінансування та ризикованості проекту капітальних витрат.

Господарський ризик звичайно означає непевність і нестабільність гара­нтування та одержання очікуваних доходів від капітальних вкладень. Оцінка доцільності інвестицій - це майже завжди оцінка проектів (альтернативних варіантів) з ризиком. Майбутні доходи від реалізації того чи того проекту вкладення капіталу можуть несподівано зменшитись або збільшитись. Існує багато чинників, які зумовлюють зменшення очікуваних грошових потоків пі­дприємства: втрата підприємством своїх позицій на зовнішньому чи внутріш­ньому ринках; збільшення собівартості товарної продукції (послуг); зростання вартості фінансування; більш жорсткі вимоги до захисту довкілля тощо.

Основні методичні положення щодо визначення доцільності інвестицій того чи того суб'єкта господарювання відображуються в узгодженій системі розрахунків і логічних дій, що здійснюються поетапно, у певній послідовності.

Перший етап: розрахунок початкових інвестицій на підставі наявних цифрових даних щодо всіх елементів, котрі входять до складу початкових капітальних витрат і початкового доходу підприємства.

Другий етап: визначення здогадних і безпечних грошових потоків за кожний рік розрахункового періоду, ураховуючи всі види доходів підприємс­тва, суми амортизаційних відрахувань і фактор еквівалента певності, абсолю­тне значення якого з кожним наступним роком зменшується.

Третій етап: встановлення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків із використанням її відсоткового чинника (коефіцієнта приведення).

Четвертий етап: обчислення чистої теперішньої вартості (ЧТВ) грошових потоків та оцінка за методом застосування ЧТВ доцільності інвес­тицій з урахуванням ризику й інфляції та (або) визначення внутрішньої став­ки доходу (ВСД), за якої ЧТВ дорівнює нулю, і прийняття рішення про доці­льність капітальних вкладень за методом ВСД.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник