Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 57

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

У зарубіжній практиці як синонім терміна «результативність господа­рювання» зазвичай застосовується термін «продуктивність системи виробни­цтва та обслуговування», коли під продуктивністю розуміють ефективне ви­користання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманітних товарів і послуг.

Не варто забувати також, що загальна продуктивність системи є понят­тям набагато ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробниц­тва. Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхід­ність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (ор­ганізації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.

У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (продуктив­ності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом еко­номії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.

Визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результа­тів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в нату­ральному чи вартісному виразі або прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги зробити висновок про ефективність або неефек­тивність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Тому для отримання об'єктивної оцінки ефективності підприємс­тва необхідно також врахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється через поєднання фак­торів, що його визначають: засобів праці (основні засоби), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, на виробництво впливають також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші фак­тори. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перерахованих ресурсів. Отже, ефективність підприємства - комплексна оцінка кінцевих результатів використання необоротних і оборотних активів, трудових і фінансових ресу­рсів та нематеріальних активів за певний період часу.

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення й застосування для аналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим є виокремлювання за певними ознаками (класифікація)відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення для системи господарювання (табл. 23.1).

Таблиця 23.1 - Видова класифікація ефективності діяльності підприємства

Класифі­каційна ознака

Види ефективності

Характеристика

Одержа­ний ре­зультат (наслід-

Економічна

Відображаються через різні вартісні показники, що характе­ризують проміжні та кінцеві результати виробництва на під­приємстві обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції; величина одержаного прибутку, рентабельність виробництва (виробів); економія тих видів ресурсів (матеріальних, трудо­вих) або загальна економія від зниження собівартості проду­кції; продуктивність праці тощо

ки)

Соціальна

Полягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, по­ліпшенні умов праці та побуту, стану довкілля, безпеки жит­тя тощо

Метод розраху­нку

Абсолютна

Характеризує загальну або питому (у розрахунку на одини­цю витрат чи ресурсів) ефективність діяльності підприємст­ва (організації) за певний проміжок часу

 

Порівняльна

Відображає наслідки порівняння можливих варіантів госпо­дарювання і вибору кращого з них; рівень порівняльної ефе­ктивності відбиває економічні та соціальні переваги вибра­ного варіанта здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) проти інших можливих варіантів

 

Первинна

Початковий одноразовий ефект, який одержано внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємст­ва (організації), запровадження прибуткових технічних, ор­ганізаційних або економічних заходів

Ступінь збіль­шення ефекту

Мультипліка­ційна

Виявляється здебільшого в кількох специфічних формах: дифузійний ефект реалізується, коли певне управлінське рішення технічного, організаційного, економічного чи соціа­льного характеру поширюється на інші галузі, внаслідок чо­го відбувається його мультиплікація;

резонансний ефект має місце, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері;

ефект «стартового вибуху» - це своєрідна «ланцюгова реа­кція» в перспективі, можливий за умови, коли певний «стар­товий вибух» стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі виробницт­ва чи діяльності;

ефект акселерації (від лат. ассеївтв - прискорюю), який означає прискорення темпів поширення і застосування яко­гось конкретного позитивного результату

 

Синергічна

Виражає такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інновацій на фінансово-економічний стан суб'єкта господа­рювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметич­ну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема

Відповідні види ефективності виробництва (діяльності) виокремлюються переважно на підставі одержуваних ефектів (результатів) господарської діяль­ності підприємства (організації). У зв'язку з цим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характеристику окремих видів ефективності.

Загальний механізм визначення ефективності підприємства може ха­рактеризуватися таким співвідношенням:

Еф = Е

В, (23.1)

де Еф - ефективність; Е - ефект (результати); В - витрати (ресурси).

При цьому слід мати на увазі, що, звичайно, перелік ресурсів підприємст­ва, що визначають його ефективність, не є вичерпним, тобто в конкретних умо­вах на ефективність діяльності підприємства можуть впливати й інші фактори.

Оцінка ресурсів, що забезпечують господарську діяльність та ефектив­ність їх використання, визначається системою економічних показників. Для обробки показників господарської діяльності використовуються абсолютні та відносні величини.

Абсолютні величини відображають розміри показника в натуральних, трудових і вартісних вимірниках. За способом вираження вони поділяються на індивідуальні та сумарні.

Індивідуальні виражають розміри показників за певними складовими одиницями (структурними підрозділами, працівниками, календарними періо­дами тощо).

Сумарні характеризують загальну величину показника в цілому, щодо суб'єкта господарювання, за звітний період тощо.

За одиницями виміру розрізняють такі абсолютні величини:

1) натуральні - т, км, га;

2) умовно-натуральні - умовне паливо;

3) трудові - людино-година, людино-день;

4) комплексні - т-км;

5) вартісні - грн, коп.

Відносні величини відображають розмір показника, що виражається як кількісне співвідношення між окремими (одноіменними або різно-іменними) показниками (коефіцієнт, частка, відсоток, кількість пунктів). Відносна вели­чина показує в скільки разів розмір однієї величини більший або менший за іншу, або яку частку від другої становить перша, або скільки одиниць однієї величини припадає на одиницю іншої величини.

23.2 Система показників ефективності виробництва

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (діяльності) по­лягає в тому, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) - трудових, матеріаль­них і фінансових - досягати максимально можливого збільшення обсягу виро­бництва (доходу, прибутку). Виходячи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності виробництва (діяльності) стає зростання продуктивно­сті суспільної живої та уречевленої) праці. Кількісна визначеність і зміст кри­терію відображаються в конкретних показниках ефективності виробничо-господарської та іншої діяльності суб'єктів господарювання.

Формуючи систему показників ефективності діяльності суб'єктів гос­подарювання, доцільно дотримуватися певних принципів:

- забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та системи конкре­тних показників ефективності діяльності;

- відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних ресурсів;

- можливості застосування показників ефективності до управління рі­зними ланками виробництва на підприємстві (діяльності в організації);

- виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва.

Система показників ефективності виробництва (діяльності), яку побу­довано на підставі зазначених принципів, має включати кілька груп:

1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності);

2) показники ефективності використання праці (персоналу);

3) показники ефективності використання виробничих (основних та оборотних) фондів;

4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборот­них коштів та інвестицій).

Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарю­вання або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 23.2).

Для всебічної оцінки рівня й динаміки абсолютної економічної ефекти­вності виробництва, результатів виробничо-господарської та комерційної ді­яльності підприємства (організації) поряд із наведеними основними варто використовувати також і специфічні показники, що відбивають ступінь вико­ристання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо.

Визначення очікуваного чи досягнутого рівня діяльності підприємства (організації) методологічно пов'язано передовсім із визначенням належного критерію і формуванням відповідної системи показників.

У системі показників ефективності виробництва можна виділити такі групи показників:

- ефективності використання основних засобів;

- ефективності використання оборотних фондів;

- ефективності використання праці (трудових ресурсів);

- ефективності капітальних вкладень (виробничих інвестицій);

- узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства.

Таблиця 23.2 - Система показників ефективності виробництва (діяльності)

підприємств

Узагальнюючі показники

Показники ефективності використання

 

праці(персоналу)

виробничих фондів

фінансових коштів

- Рівень задоволення потреб ринку

- Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів

- Прибуток на одиницю загальних витрат

- Рентабельність вироб­ництва

- Витрати на одиницю товарної продукції

- Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробни­цтва

- Народногосподарський ефект використання одиниці продукції

- Темпи зростання продуктивності праці

- Частка приросту продукції за рахунок зростання продукти­вності праці

- Відносне вивіль­нення працівників

- Коефіцієнт викори­стання корисного фонду робочого часу

- Трудомісткість одиниці продукції

- Зарплатомісткість одиниці продукції

- Загальна фондо­віддача (за обсягом продукції)

- Фондовіддача активної частини основних фондів

- Рентабельність основних фондів

- Фондомісткість одиниці продукції

- Матеріаломіст­кість одиниці про­дукції

- Коефіцієнт вико­ристання найваж­ливіших видів си­ровини та матеріа­лів

- Оборотність оборотних коштів

- Рентабельність оборотних коштів

- Відносне вивіль­нення оборотних коштів

- Питомі капіта­льні вкладення (на одиницю приросту потужності або продукції)

- Рентабельність інвестицій

- Термін окупності вкладених інвес­тицій

Узагальнюючий, кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рі­внем ефективності його господарської діяльності: загальним обсягом одержано­го прибутку та в розрахунку на одиницю ресурсів. Прибуток та відносний пока­зник прибутку - рентабельність, є основними показниками ефективності роботи підприємства, які характеризують інтенсивність господарювання. Життєдіяль­ність підприємства багато в чому залежить саме від того, якою мірою забезпе­чена фінансова віддача ресурсів та наскільки досягається рівень прибутковості в процесі формування витрат. Співвідносити витрати і доходи - головне за­вдання кожного учасника господарської діяльності.

Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що вказують на ефективність використання окремих видів ресурсів.

Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економії ефективно­сті виробництва, результатів виробничо-господарської та комерційної діяль­ності підприємства поряд із наведеними основними, варто використовувати також і специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрово­го потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів ма­теріальних ресурсів тощо.

Конкретні види ефективності можуть відокремлюватися не лише за різноманітністю результатів діяльності, а й залежно від того, які ресурси бе­руться для розрахунків. Застосовувані ресурси - це сукупність живої та урече­вленої праці, а споживані - це поточні витрати на виробництво продукції. У зв'язку з цим у практиці господарювання варто відокремлювати ефективність застосовуваних і спожитих ресурсів, як специфічні форми прояву загальноїефективності виробництва. У даному разі йдеться про ресурсні та витратні підходи до визначення ефективності із застосуванням відповідних типів пока­зників. Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підп­риємства можна розрахувати, користуючись формулою:

Езр= Учп (Чп + (Фос + Фоб) кпвп) (23.2) ,

де Езр - ефективність застосовуваних ресурсів, тобто рівень продукти­вності суспільної праці;

Учп - обсяг чистої продукції підприємства; Чп - чисельність працівників підприємства;

Фос - середньорічний обсяг основних фондів за відновною вартістю; Фоб - вартість оборотних фондів підприємства;

кпвп - коефіцієнт повних витрат праці, що визначається на мікрорівні, як відношення чисельності працівників у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного за розрахунковий рік національного доходу і застосо­вується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці в серед­ньорічну чисельність працівників.

Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво і збут виробів.

До собівартості продукції споживані ресурси включають у вигляді оплати праці, амортизаційних відрахувань і матеріальних витрат.

З-поміж узагальнюючих показників ефективності виробництва того чи іншого первинного суб'єкта господарювання, відокремлюють насамперед відносний рівень задоволення потреб ринку. Він визначається як відношення очікуваного та фактичного обсягу продажу товарів суб'єктом господарюван­ня до виявленого попиту споживачів.

До важливих узагальнюючих показників ефективності виробництва на­лежить також частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробни­цтва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно і соціально є не екстенсивний, а саме інтенсивний розвиток виробництва.

Визначення частки приросту продукції за рахунок інтенсифікації виро­бництва здійснюється за формулою:

Чінт=100 (1 - АРз/А Ув) (23.3)

де Чінт - частка приросту обсягу продукції, зумовлена інтен­сифікацією виробництва;

АРз - приріст застосування ресурсів за певний період, %;

АУв - приріст обсягу виробництва продукції за той самий період , %.

Народногосподарський ефект використання одиниці продукції, як уза­гальнюючий показник ефективності того чи іншого виробництва обчислю­

ється як приріст загального ефекту за відрахуванням вартості придбаної про­дукції виробничо-технічного призначення.

23.3 Оцінка соціальної ефективності діяльності підприємства

Неухильне зростання соціальної ефективності є кінцевою метою бага-тоаспектної діяльності підприємств та організацій. З огляду на це економічну ефективність відносно соціальної треба вважати проміжною. Рівень економі­чної результативності діяльності суб'єктів господарювання служить матеріа­льно-фінансовою базою для розв'язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням саме цієї важливої обставини кожному підприємству (підприє­мцю) треба постійно оцінювати соціальну ефективність своєї діяльності.

Щоправда, об'єктивне оцінювання соціальної ефективності наражаєть­ся на істотні труднощі, оскільки й досі бракує науково обґрунтованої і зага­льновизнаної методики її визначення. Відтак допустимо спиратися на дещо інтуїтивне та емпіричне уявлення про принципові підходи до оцінки соціаль­ної ефективності.

По-перше, соціальну ефективність треба визначати на двох рівнях:

1) локальному (на підприємстві та в організації стосовно міри задово­лення конкретних соціальних потреб працівників);

2) муніципальному і загальнодержавному (стосовно міри соціального захисту людей і забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів влади та держави в цілому).

По-друге, важливе практичне значення має визначення рівня задово­лення соціальних потреб працівників за рахунок фінансових коштів самого підприємства (організації). До соціальних потреб працівників, які може пев­ною мірою задовольнити підприємство (організація), зокрема належать: збі­льшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати; оплата значної частини вартості або надання безко­штовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам гро­мадського харчування підприємства (організації); надання безповоротної по­зички на придбання житла і зведення дачних будиночків; будівництво та утримання власного житлового фонду, баз відпочинку, будинків (палаців) культури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів, спортивних споруд; за­безпечення нормальних (безпечних для здоров'я) умов праці та належної охорони довкілля; направлення працівників у середні й вищі навчальні за­кладів з виплатою стипендій та оплатою навчання; стажування керівників і спеціалістів у зарубіжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарсь­ких підприємств (цехів) тощо.

По-третє, оцінюючи соціальну ефективність, треба враховувати соці­альні заходи, здійснювані за рахунок муніципального (місцевого) і загально­державного бюджетів, розмір яких формується під безпосереднім впливом податкових надходжень від суб'єктів господарювання. Основними з таких заходів є: установлення й регулювання мінімальної заробітної плати праців­никам державних підприємств та організацій; встановлення й виплата пенсій,стипендій, допомоги багатодітним сім'ям, субсидій на житлово-комунальні послуги; індексація заробітної плати й пенсій відповідно до динаміки роздрі­бних цін і тарифів; регулювання продажних цін на певні види товарів і вар­тості комунальних послуг; бюджетне фінансування державних підприємств та організацій невиробничої сфери; реалізація муніципальних, регіональних і загальнодержавних соціальних програм тощо.

По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності має охоплювати не тільки ті заходи, які піддаються кількісному вимірюванню, а й ті, щодо яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим. Сто­совно таких заходів вимірювання соціальної ефективності полягає в обчис­ленні непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступ­ним їх порівнянням, а також у якісній характеристиці, більш-менш детально­му словесному описі їхнього реального (можливого) впливу на результатив­ність виробництва (діяльності) і життєвий рівень населення. Взагалі резуль­тати кількісного вимірювання соціальної ефективності завжди треба допов­нювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій підставі формулювати конкретні висновки щодо її рівня та динаміки.

Неухильне зростання соціальної ефективності є кінцевою метою бага-тоаспектної діяльності підприємств. Рівень економічної результативності діяльності суб'єктів господарювання служить матеріально-фінансовою базою для розв'язання як економічних, так і соціальних проблем. З урахуванням саме цієї важливої обставини кожному підприємству треба постійно оцінювати ефективність своєї діяльності.

23.4 Чинники зростання ефективності виробництва (діяльності пі­дприємства)

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльнос­ті) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання за­вдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростан­ня ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності);

3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Саме таку класифікацію чинників зростання ефективності наведено на

рис. 23.1.

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія за­трат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресур­сів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел пі­двищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення

О

Місце реалізації чинників у системі управління діяльністю

1 Державна економічна та соціальна політика

о Інституціональні механіз­ми

□ Інфраструктура о Структурні зміни

•а

и о

0 «Тверді» чинники:

• технологія

• устаткування

• матеріали та енергія

• вироби

0 «М'які» чинники:

• працівники

• організація і системи

• методи роботи

• стиль управління

•а а

І

PQ

Основні напрями розвитку та вдосконалення діяльності

З Науково-технічний прогрес

□ Структура виробництва

Організаційні системи управління

0 Форми та методи організації діяльності

□ Конкурентоспроможність продукції (послуг)

1 Планування та мотивація діяльності

□ Зовнішньоекономічна діяльність

Джерела підвищення ефективності

і Зростання продуктивності праці

о Зниження:

фондомісткості продукції матеріаломісткості продукції зарплатомісткості продукції

□ Раціональне використання природних ресурсів

W О

Рисунок 23.1 - Інтегрована модель і класифікація чинників ефективності дія­льності первинних суб'єктів господарювання.комплексу заходів, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарю­вання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (під­вищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структу­ри виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організа­ції діяльності, її планування та мотивації);

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник