Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 58

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяль­ності суб'єктів господарювання.

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важливим є виокремлювання внут­рішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чин­ників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які.

Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є досить умов­ною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програм­не забезпечення - «м'яким товаром». За аналогією «твердими» чинниками на­зивають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» - ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне зна­чення для економічного управління діяльністю трудових колективів.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підви­щення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за сту­пенем дії впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефек­тивності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та викорис­тання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми ав­томатизації та інформаційних технологій справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, ме­тодах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кад­рів тощо.

2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів гос­подарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного об­слуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи і заванта­ження в часі тощо.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження ма­теріаломісткості та енергоємкості продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарю­вання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досяг­нення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації про­дукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежи­ти за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних переш­код між виробництвом продукції (наданням послуг) т окремими стадіями ма­ркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростан­ня ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціаліс­ти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на пі­дприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікрок­лімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують до­бру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхід­ну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а, отже, вищий рі­вень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефек­тивності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично ре­формуватися відповідно до нових завдань, що постають за умови зміни ситу­ації на ринку.

7. Методи роботи. За умов переважання трудомістких процесів доско­наліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдос­коналення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та ви­користання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного

досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямкидіяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі врахову­ватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємс­тві організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент су­часного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9. Державна й соціальна політика істотно впливає на ефективність су­спільного виробництва. Основними її елементами є: а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяль­ність); в) фінансові інструменти (заходи, стимули); г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, лі­цензування окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціальна ін­фраструктури; е) макроекономічні структурні зміни; є) програми приватиза­ції державних підприємств (організацій); ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефек­тивності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити від­повідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціо­нування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів - організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). Їхню діяльність треба зосередити на: 1) розв'язання ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому; 2) практичній реалізації стратегії і такти­ки розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі фу­нкціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інсти­тутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різ­номанітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. За сучасних умов господарювання всі підприємницькі структури користу­ються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організа­цій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Виріша­льне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів еконо­міки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій); б) склад та технічний рівень основних фондів (осно­вного капіталу); в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за декон-центрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організа­цій); г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галу­зей; д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може за­безпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності). При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорст­кою, як чинників внутрішніх.

23.5 Методи вимірювання конкурентоспроможності підприємства

Найчастіше конкурентоспроможність розглядається в двох аспектах:

1) конкурентоспроможність товару (продукції), тобто ступінь його від­повідності вимогам цільових груп споживачів чи обраного ринку за найваж­ливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними;

2) конкурентоспроможність підприємства - це рівень його компетенції щодо інших підприємств-конкурентів у накопичуванні й використанні виро­бничого потенціалу певної спрямованості, а також його окремих складових: технології, ресурсів, менеджменту (особливо - стратегічного поточного пла­нування), звичок і знань персоналу, що знаходить відображення в таких ре­зультуючих показниках, як якість продукції, прибутковість, продуктивність.

Вираженням конкурентноздатності підприємства є продукція, яку воно виробляє. Більшість моделей, що використовуються для аналізу «бізнес-портфелю підприємства», базується на визначенні конкурентноздатності продукції. Будь-який етап життєвого циклу товару має специфічні характе­ристики конкурентноздатності. Так, на перших етапах - зародження і вихід на ринок - ними можуть бути швидкість проектних робіт і час виходу на ри­нок. Далі на перший план виходять показники рентабельності, продуктивно­сті.

Особливу увагу необхідно приділяти конкурентному паритету, що яв­ляє собою ситуацію, коли два чи більше конкуренти досягли в своєму розви­тку тих же самих конкурентних переваг, використовуючи однакові «сильні сторони».

Конкурентоспроможність організації не є її постійною характеристи­кою, вона визначає здатність вести успішну конкурентну боротьбу, проти­стояти в певний період основним конкурентам. Зі змінами в зовнішнім і вну­трішнім середовищах змінюються також порівняльні конкурентні переваги щодо інших підприємств галузі. Виходячи з цього можна стверджувати, що конкурентоспроможність організації - це відносне поняття, оскільки його можна визначити лише на основі зіставлення окремих характеристик підпри­ємства з характеристиками інших, аналогічних фірм. Конкурентоспромож­ність підприємства залежить від об'єкта порівняння, а також від факторів, що застосовуються для оцінки конкурентноздатності. Не можна говорити про абсолютну конкурентоспроможність підприємства: воно може бути «номе­ром першим» у своїй області в національній економіці та бути неконкуренто­спроможним на міжнародних ринках.

Конкурентоспроможність підприємства визначають наступні показники:

- економічний потенціал (активи, основний капітал, обсяг продажів тощо);

- виробничий і збутовий потенціал (виробничі потужності, наявність сировинної бази, центрів технічного обслуговування, рівень автоматизації і технології виробництва тощо);

- науково-дослідний потенціал (організація наукових досліджень, що­річні витрати на НДДКР в абсолютному виразі і до загального обсягу прода­жу, число зайнятих у НДДКР за все і у відсотках до числа зайнятих на фірмі напрям наукових досліджень фірми, область патентування, оцінка можливос­ті заняття організацією монопольного становища в якій-небудь галузі техніки тощо);

- ; репутація організації і дотримання договірних зобов'язань;

- фінансове становище (платоспроможність, кредитоспроможність, структура капіталу тощо);

- організаційна структура;

- менеджмент організації, склад і професійний рівень її керівних пра­цівників, ринкова стратегія, інноваційність тощо.

Складність проблеми оцінки конкурентоспроможності підприємства по­лягає в тому, що воно є відкритою реактивною системою, яка здійснює актив­ний обмін інформацією із зовнішнім середовищем: генерує і поставляє власну інформацію як у внутрішнє, так і зовнішнє середовище, а також сприймає та реагує на зовнішню інформацію. Інакше кажучи, в моделі підприємства як ві­дкритої системи функціонують два типи інформаційних потоків - внутрішній і зовнішній, які у сукупності визначають міру її організованості.

Аналіз існуючих у сучасній літературі теоретичних підходів до оцінки конкурентоспроможності підприємств дає підстави для їх класифікації на дві основні групи: аналітичні і графічні. За статусом методи оцінки конкуренто­спроможності підприємства є науковими, вони мають рекомендаційний хара­ктер і не є обов'язковими для їх застосування (рис 23.2). Державних методик оцінки рівня конкурентоспроможності підприємств в Україні донині не існує і це, як справедливо зазначають окремі фахівці, є однією з причин низького рівня управління конкурентоспроможністю.

Метод переваг. Оцінка конкурентоспроможності підприємства являє собою порівняння його характеристик, властивостей чи марок товарів, що порівнюються з аналогічними показниками пріоритетних конкурентів (таки­ми, які займають найкращі позиції на даному ринку) з метою визначення тих, які створюють переваги підприємства над конкурентами в будь-якій галузі діяльності. При цьому слід розуміти, що існують зовнішні і внутрішні конку­рентні переваги.

Зовнішня конкурентна перевага базується на відмінних якостях товару, що створює цінність для покупця за рахунок зменшення його витрат чи під­вищення ефективності його діяльності. Вона збільшує «ринкову силу» підп­риємства так, що може примусити ринок прийняти більш високу ціну прода­жу порівняно з конкурентами.

Рисунок 23.2 - Методи оцінювання конкурентоспроможності підприємства

Внутрішня конкурентна перевага - це перевага підприємства стосовно витрат чи управління, яка створює цінність для товаровиробника, дозволяє зни­зити собівартість більшою мірою, ніж пріоритетний конкурент. Обидва типи конкурентних переваг мають різне походження і різну природу, а звідси часто бувають несумісні, оскільки вимагають різних підходів, навичок і культури.

Ринкова сила - як максимальна ціна продаж, що приймається ринком, співвідноситься з ціною конкурента.

Аналіз конкурентоспроможності за цим методом дає можливість підп­риємству позиціонувати себе відповідним чином, а отже, визначити відпові­дну стратегію, сформулювати пріоритетні цілі.

Структурний та функціональний методи. Згідно зі структурним під­ходом оцінити становище можна за рівнем монополізації галузі, тобто за концентрацією виробництва і капіталу, і бар'єрів для компаній, що входять на галузевий ринок. Іншим підходом до визначення критерію ефективної конку­ренції є функціональний. Згідно з цим методом найбільш конкурентоспро­можними є підприємства, де найкраще організовані виробництво та збут то­вару, ефективне управління фінансами.

Яскравим прикладом використання функціонального підходу є методи­ка консультаційної американської фірми «Дан енд Бредстріт» для оцінюванняконкурентоспроможності галузі окремої країни та підприємств усередині цієї галузі. При цьому аналізують три групи показників. До першої групи входять показники ефективності виробничо-збутової діяльності підприємств. Показни­ки другої групи характеризують стан виробничої сфери підприємств (в основ­ному інтенсивність використання основного та оборотного капіталу). Третю групу становлять показники, пов'язані з фінансовою діяльністю.

Конкурентоспроможність підприємства оцінюють за якістю продукції «методом профілів». За його допомогою виявляють різні критерії задоволен­ня потреб споживачів щодо будь-якого продукту, встановлюють їх ієрархії та порівняльну важливість у межах спектра характеристик, які мають змогу за­мінити й оцінити споживачі, а також вимірюють техніко-економічні характе­ристики досліджуваного продукту і порівнюють їх з характеристиками про-дуктів-конкурентів. Основний недолік «методу профілів» полягає в тому, що він не враховує ефективності виробничої діяльності підприємства та прийня­тний лише для підприємств, які випускають один вид продукції.

Інколи використовують багатокутники конкурентоспроможності як окремих товарів так і фірм, галузей (рис. 23.3).

Якість

політика

Рисунок 23.3 - Багатокутник конкурентоспроможності

Перелік оцінки показників відбирається експертами чи підприємством, яке оцінює конкурентоспроможність. Чим більша площа багатокутника, тим вище показники конкурентоспроможності окремих товарів, фірм, галузей.

Матричні методи оцінювання конкурентоспроможності підприємства, які ґрунтуються на розгляді процесів конкуренції в динаміці. Теоретичною базою цих методів є концепція життєвого циклу товару і технології. Згідно з цією концепцією будь-який товар чи технологія з моменту появи на ринку ідо зникнення проходить певні стадії життєвого циклу, який охоплює етапи впровадження, зростання, насичення і спаду. На кожному етапі виробник може реалізувати товар чи продукт цієї технології в тих чи інших масштабах, що об'єктивно позначається на частці ринку та динаміці продажу. До матри­чних методів належить і SWOT - аналіз (по першим буквам: сила, сильні сто­рони; слабкість, слабкі сторони; можливість). Ціль - виявлення приваблюю­чих напрямків маркетингових зусиль, на яких можливо досягти конкурент­них переваг та загроз, які погрожують фірмі.

Метод інтегральної оцінки. Інтегральний показник рівня конкурентос­проможності підприємства містить два елементи: критерій, що показує сту­пінь задоволення потреб споживача, і критерій ефективності виробництва.

Бальна оцінка конкурентоспроможності полягає у складанні відповід­них таблиць (табл. 23.3 та 23.4), оцінці показників та їх порівняння із підпри-ємствами-конкурентами.

Таблиця 23.3

Визначення рівня конкурентоспроможності фірми (значення кожного фактора оцінюється від 1 до 5 балів)_

Фактори конкурентоспроможності

Підприємство

Конкуренти

_а_

3

1. Продукт

Якість

Технічні параметри

Стиль

Престиж торгової марки Упаковка

Ремонтопридатність Гарантійний строк експлуатації

Унікальність Надійність

Захищеність патентами

2. Ціна_

Розмір прейскурантної ціни

Розмір знижок

Строки платежів Умови кредитування

4

3.Канали розподілу_

Кваліфікація торговельних представників Розвиток  системи  оптових посередників Кваліфікація торговельного персоналу_

Раціональність структури каналів Охоплення ринку Розвиток складських площ

Система управління запасами Система транспортування продукції

1

2

__Продовження табл. 23.3

1 I 2 I 3 I 4

4. Система комунікацій_

Розвиток реклами

- для споживачів

Індивідуальний (персональний) продаж

- презентація товарів;

- навчання і підготовка збутових служб Система стимулювання збуту Загальна кількість балів:

Таблиця 23.4 - Аналіз конкурентної позиції підприємства

Показники

Вага

Рейтинг

Цінність

Доля ринку

0,1

4,0

0,4

Зростання долі ринку

0,15

2,0

0,3

Якість продукту

0,1

4,0

0,4

Репутація торговельної марки

0,1

5,0

0,5

Канали розподілу

0,05

4,0

0,2

Ефективність просування

0,05

3,0

0,15

Виробничі потужності

0,05

3,0

0,15

Ефективність виробництва

0,05

2,0

0,1

Вартість товару

0,15

3,0

0,45

Матеріально-технічне забезпечення

0,05

5,0

0,25

Менеджмент

0,05

4,0

0,2

Одним з найсучасніших підходів до визначення конкурентоспроможно­сті підприємства є метод бенчмаркінгу. Сукупність визначень бенч-маркінгу швидко збільшується, і тому важко сформулювати його точну характеристику. Ціль бенчмаркінгу полягає в тому, щоб на основі дослідження надійно встано­вити ймовірність успіху підприємства. Одне з визначень бенчмаркінгу харак­теризує його як метод виявлення того, що інші роблять краще, та вивчення, удосконалення і застосування методів роботи інших організацій.

Зазвичай бенчмаркінг проводиться за такими параметрами: ринкова ча­стка; якість продукції; ціна продукції; технологія виробництва; собівартість продукції, що випускається; рентабельність продукції, що випускається; рі­вень продуктивності праці; обсяг продаж; канали збуту продукції; близькість до джерел сировини; якість менеджерської команди; нові продукти; співвід­ношення світових та внутрішніх цін; репутація фірми.

Бенчмаркінг є надзвичайно корисним інструментом, особливо в ситуа­ції, коли необхідно переглянути внутрішню ефективність діяльності компанії та визначити нові пріоритети діяльності. Зіставлення показників ефективнос­ті дає можливість зрозуміти уразливі та раціональні сторони діяльності ком­панії в порівнянні з конкурентами і світовими лідерами в аналогічній області. Це дозволяє знайти незаповнені ринкові ніші, вийти на ймовірних партнерів по виробничо-технічній кооперації і з'ясувати переваги злиття компаній.

Таким чином, користь бенчмаркінгу полягає в тому, що виробничі та маркетингові функції стають максимально керованими, коли досліджуються і впроваджуються на своєму підприємстві кращі методи та технології інших, провідних підприємств даної галузі. Такий аналіз може призвести до зрос­тання прибутковості підприємництва з високою економічністю, створення корисної конкуренції та задоволення потреб покупців.

Основні заходи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності підприємства:

- підвищення техніко-економічних і якісних показників продукції під­приємства;

- орієнтація якості та техніко-економічних параметрів продукції на ви­моги споживачів;

- виявлення і забезпечення переваг продукту порівняно з його замінни­ками;

- виявлення переваг і недоліків товарів-аналогів, які випускаються кон­курентами, і використання одержаних результатів у діяльності підприємства;

- визначення можливих модифікацій продукту;

- виявлення і використання цінових факторів підвищення конкурентос­проможності продукції;

- віднаходження і використання нових пріоритетних сфер використан­ня продукції;

- пристосування продукції до роботи в різних (у тому числі екстрема­льних) умовах;

- диференціація продукції;

- посилення впливу на споживачів (просування).

Питання для закріплення матеріалу

1. Зростання ролі фінансової діяльності підприємства (організації) за ринкових умов господарювання.

2. Правомірність та обґрунтованість ототожнення економічних катего­рій ефективності і продуктивності діяльності підприємств та інших підприє­мницьких структур.

3. Проблеми формування, визначення й застосування узагальнюючих показників ефективності (продуктивності) діяльності суб'єктів господарю­вання.

4. Методологічні основи визначення ефективності окремих груп захо­дів соціального характеру.

5. Науково-технічний та організаційний прогрес як визначальні чинни­ки зростання ефективності виробництва на підприємстві.

6. Організаційно-економічний механізм дії внутрішніх чинників зрос­тання ефективності виробництва (діяльності).

7. Міра і форми втручання держави в розвиток економіки за ринкових відносин між суб'єктами господарювання.

8. Узагальнення передового зарубіжного та вітчизняного досвіду під­вищення ефективності господарювання на підприємствах.

9. Вплив інфраструктурних інституцій (систем) на ефективність суспі­льного виробництва за умов ринкової економіки.

Тести до теми 23

1. Ефективність виробництва забезпечується за рахунок:

а) оптимізації витрат на виробництво;

б) мінімізації витрат на виробництво;

в) максимізації витрат;

г) усі відповіді правильні.

2. Комплексна оцінка кінцевих результатів використання основних і оборотних засобів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу - це:

а) рентабельність підприємства;

б) ефективність підприємства;

в) прибутковість підприємства.

3. Основний вид ефекту, що враховується при оцінці ефективності:

а) соціальний;

б) екологічний;

в) економічний.

4. Економічний результат зіставляється з економічною оцінкою вироб­ничих ресурсів, що застосовуються під час виробництва, за:

а) витратного підходу;

б) ресурсного підходу;

в) ресурсно-витратного підходу.

5. Порівняння економічного результату з поточними витратами, які безпосередньо пов'язані з його досягненнями, здійснюється за:

а) витратного підходу;

б) ресурсного підходу;

в) ресурсно-витратного підходу.

6. Скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості нових робочих місць і рівня зайнятості населення досягається за:

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник