Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 6

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

Оскільки договір будь-якого типу характеризує певний компроміс сторін, то й форма, в якій його укладають, має вільний (типовий) характер. Типові форми договорів позбавлені обов'язковості (директивності). Їх ви­користовують як основу для укладення конкретного договору. Водночас варто зазначити, що існують певні вимоги які треба виконувати за підгото­вки і юридичного оформлення будь-якого договору.

Оскільки зміст договору визначається, про що вже йшлося раніше, його предметом, то задля ілюстрації можна навести, наприклад зміст дого­вору купівлі-продажу. Цей договір включає такі складові:

1) предмет договору;

2) кількість товару;

3) якість пропонованої на продаж продукції;

4) відпускна (договірна) ціна одиниці товару;

5) форма оплати;

6) термін поставки;

7) упаковка (перелік вимог щодо цього);

8) порядок приймання товару;

9) штрафні санкції;

10) форс-мажорні обставини;

11) вирішення суперечок;

12) інші умови договору.

Правове регулювання відносин, котрі виникають у процесі реалізації економічних інтересів партнерів, покладено на особливу галузь права -договірне право.

Робота з формулювання умов договору належить до підготовчого пе­ріоду. На цій стадії підприємець формулює умови договору не лише у ви­гідній для себе, а й у прийнятній для партнера формі. Однак для проведен­ня цієї підготовчої роботи необхідно знати, в яких можливих формах мож­на формулювати ту чи іншу умову договору.

Виконання укладеного договору повинно строго відповідати його умовам. Для того, щоб визначити ступінь виконання або невиконання при­йнятих сторонами зобов'язань, необхідно встановити точний зміст умов договору. Жодна зі сторін не повинна тлумачити умови договору по-своєму. Тому в формулюванні договорів та їхніх умов, як правило, беруть участь кваліфіковані юристи, інші спеціалісти і досвідчені практики.

У країнах «загального права» ці питання вирішуються на основі вже розроблених і широко використовуваних стандартів та інших нормативних документів. Саме про це йтиметься далі.

На практиці існують певні вимоги, котрих партнери мають дотриму­ватись у процесі підготовки умов договору. Передовсім це стосується структури документа. Як уже зазначалось, будь-який договір складається з преамбули, основної і заключної частин.

Преамбула - це своєрідний вступ до самого договору, в ній мають бути зазначені:

назва договору (договір купівлі-продажу, бартерний договір тощо); вказівка щодо місця і часу укладення договору;

фіксування факту укладення договору згідно з тими умовами, які ви­кладені у самому тексті;

юридична назва підприємницьких утворень (партнерів, сторін дого­вору); причому виробник (посередник) записується першим, а покупець споживач) - відповідно другим.

Основна частина договору складається зі специфічних і загальних умов.

До специфічних належать лише ті умови, котрі є характерними для конкретної угоди (наприклад, ціна товару).

Як правило, специфічні умови договору охоплюють таке:

предмет договору і кількість товару;

якість товару;

знижка з ціни або надвишка до ціни (якщо вони застосовуються);

базові умови поставки;

форма оплати;

термін поставки;

маркірування, пакування, тара;

здавання-приймання товару;

відповідальність сторін;

наявні застереження (наприклад, заборона перепродажу товару).

Саме специфічні умови договору становлять тему і зміст обговорен­ня партнерами. Ось чому конкретну форму можної зі специфічних умов ретельно обмірковує підприємець при підготовці до переговорів про укла­дення угоди (договору).

До загальних умов договору належать ті його змісту. Такими поло­женнями є:

арбітражний припис (застереження);

форс-мажорні обставини тощо.

У заключній частині договору містяться:

юридичні адреси сторін (партнерів);

усі додатки, що є невід'ємними частинами договору (ескізи товару, зразки тощо);

підписи сторін (партнерів); місце і дата укладення договору.

Питання для закріплення матеріалу

1. Сутність господарської діяльності.

2. Державна реєстрація суб'єктів підприємництва.

3. Установчі документи суб'єкта підприємницької діяльності.

4. Регулювання господарської та підприємницької діяльності в Україні.

5. Сутність і порядок ліквідації суб'єктів підприємництва.

6. Ліцензування та патентування певних видів господарської діяль­ності.

7. Основні засоби регулюючого впливу держави на діяльність суб'єк­тів господарювання.

8. Права та обов'язки суб'єктів господарювання.

9. Сутність некомерційної господарської діяльності.

10. Сутність і значення економічної стратегії та економічної тактики суб'єкта підприємницької діяльності.

11. Порядок ліквідації суб'єктів підприємництва.

12. Договірні взаємовідносини у підприємництві.

13. Істотні умови у господарському договорі.

14. Сутність та механізм застосування господарських санкцій.

Тести до теми 2

1. Підприємництво - це:

а) самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюєть­ся суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку;

б) господарська діяльність організації, створеної і зареєстрованої у встановленому законом порядку, певним чином організованої як єдине ціле, що має організаційну структуру і органи, які здійснюють її правоздатність;

в) самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господар­ська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою до­сягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

2. Агент, який здійснює посередницьку діяльність шляхом реалізації продукції з власного складу на підставі договору-доручення, називається:

а) консигнантом;

б) дилером;

в) дистриб'ютором;

г) комісіонером.

3. Торгові дома як суб'єкти підприємницької діяльності займаються:

а) торгівлею масовими товарами;

б) організацією виставок, презентацій;

в) здійсненням експортно-імпортних операцій;

г) продажем товарів з доставкою додому.

4. Оптова торгівля товарами масового вжитку відбувається на біржі:

а) фондовій;

б) валютній;в) фінансовій;

г) товарній.

5. Операція, згідно з якою партнери визначають товар, що має бути поставлений, а конкретний асортимент визначається згодом і оформляєть­ся у вигляді додатку до угоди:

а) зустрічна поставка;

б) бартер;

в) комерційна тріангуляція;

г) форвардна угода;

д) факторинг.

6. Перепродаж товарів від свого імені за власний рахунок здійснює:

а) комівояжер;

б) дилер;

в) дистриб'ютор;

г) комісіонер;

д) брокер.

7. Біржа, на якій здійснюються операції купівлі-продажу цінних па­перів, називається біржею:

а) праці;

б) валютною;

в) товарною;

г) фондовою;

д) фінансовою.

8. Консалтингові послуги належать до діяльності:

а) виробничої підприємницької, що має основний характер;

б) виробничої підприємницької, що має допоміжний характер;

в) посередницької;

г) маркетингової.

9. До основних функцій підприємницької діяльності належать:

а) творча;

б) ресурсна;

в) законодавча;

г) організаційно-супровідна;

д) контрольна.

10. Продаж товарів з доставкою покупцям здійснює:

а) комівояжер;

б) дилер;

в) консигнант;

г) комісіонер;

д) брокер.

ТЕМА 3 ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ, ІХ ОРГАНІЗАЦІИНО-ПРАВОВІ

ФОРМИ

3.1 Класифікація підприємств і їх практичне значення

Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов, кваліфікованого управління підприємствами винятково важливою є їхня чітка й повна класифікація за певними ознаками. Достатньо повну класи­фікацію підприємств можна забезпечити, користуючись такими ознаками:

1) мета та характер діяльності;

2) форма власності;

3) національна належність капіталу;

4) правовий статус і форма господарювання;

5) галузево-функціональний вид діяльності;

6) технологічна й територіальна цілісність;

7) розмір за кількістю працівників (рис. 3.1).

Діяльність переважної більшості підприємств має комерційний хара­ктер з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого до­брочинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.

Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також ті індивідуальні та сімейні підприємства, але тільки на особистій праці (праці членів сім'ї).

Колективне - це таке підприємство, що грунтується на власності йо­го трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товарист­ва або громадської організації.

Комунальне - підприємство, яке засноване на засадах власності від­повідної територіальної громади.

Державними є підприємства, засновані на державній власності.

До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймає Кабінет міністрів України за однією з таких умов: а) підприємство провадить виробничу або іншу дія­льність, яка відповідно до чинного законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством; б) головним споживачем продукції підп­риємства (понад як 50 відсотків) є держава; в) підприємство є суб'єктом природних монополій.

За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприєм­ства (фірми): національні - капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні - капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства ство­рюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезна­ходження; змішані - капітал належить підприємцям двох або кількох кра­їн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підп­риємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підп­риємницька діяльність, то його називають спільним.

Види підприємств

ЗАЛЕЖНО ВІД ФОРМИ ВЛАСНОСТІ

 

 

Підприємство колективної власності

виробничі кооперативи, підп­риємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені за­коном

\

Комунальне підприємство

комунальні

унітарні

підприємства

 

Державне

підприємство

державне унітарне підприємство, дер­жавне комерційне

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підприємство, засноване на                        Приватна підприємство, 1 змішаній формі власності

 

 

 

 

ЗАЛЕЖНО ВІД СПОСОБУ УТВОРЕННЯ (ЗАСНУВАННЯ) ТА ФОРМУВАННЯ СТАТУТНОГО ФОНДУ

 

 

Унітарне підприємство підприємства державні, кому­нальні, підприємства, засновані на власності об'єднаних грома­дян, релігійної організації або на приватній власності заснов­ника

 

Кооперативне підприємство кооперативні підприємства, підп­риємства, що створюються у фо­рмі господарського товариства, а також засновані на приватній власності двох або більше осіб

 

 

_

 

і

 

 

 

ЗАЛЕЖНО ВІД КІЛЬКОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ТА ОБСЯГУ ВАЛОВОГО ДОХОДУ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ ЗА РІК

 

 

Малі підприємства

 

Великі підприємства

 

Середні підприємства

J

 

 

ЗАЛЕЖНО ВІД НАЛЕЖНОСТІ КАПІТАЛУ

г

 

Національні підприємства

 

Підприємства з іноземними інвестиціями

 

Іноземні підприємства

 

 

_

 

\

 

_

 

 

ЗАЛЕЖНО ВІД ТЕХНОЛОГІЧНОЇ І ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ

 

 

Головні підприємства

1

Підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми

1

 

_

 

1

-

!-1

 

Рисунок 3.1 - Класифікація підприємств

Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване яксамостійне або як філіал іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми.

Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяль­ності, використання власного або орендованого майна. В економіці Украї­ни функціонують два основні типи кооперативів: виробничі й споживчі. У перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяльності - науковій, фінансовій, страховій тощо.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на договірних заса­дах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійс­нення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підроз­ділів (філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.

Виокремлювані за цією ознакою господарські товариства є об'єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри від­повідальності за зобов'язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - това­риство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяль­ністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном. Товариством з обмеженою відповідальністю вважа­ється таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Командитним є товарист­во, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внес­ком у майно такого товариства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонер­не товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція -цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одер­жання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкри­того типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого мо­жуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові -створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів на акції; економічні -акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговимволодінням акціями; соціальні - акціонування є важливою формою розде­ржавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення най­маних працівників на власників певної частки майна підприємства.

Технологічну і територіальну цілісність мають так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпо­рядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фір­ми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії. Дочірне підприєм­ство (компанія) - юридично самостійне організаційне утворення, що здій­снює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фір­ма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки во­лодіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційоване підприємство є форма­льно самостійним, але в силу різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядкуватися її стратегічним цілям. На відміну від до­чірніх та асоційованих підприємств філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

З-поміж суб'єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу. До них нале­жать суб'єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості та будівництві - до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб; на­уці й науковому обслуговуванні - до 100 осіб; галузях невиробничої сфери -до 25 осіб; роздрібній торгівлі - до 15 осіб. Окрім того, віднедавна офіційно заведено називати мікропідприємствами суб'єктів малого підприємництва із середньообліковою кількістю працюючих до 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) до 250 тис. грн за рік.

Класифікація на належність підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їхніх груп (видів). Пояснення потребують хіба що лізингові підп­риємства. У світовій економіці під такою назвою фігурують міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологі­чне устаткування, транспортні засоби тощо.

3.2 Форми добровільного й інституційного об'єднання підпри­ємств

Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадя­нами шляхом об'єднання їхнього майна і участі в підприємницькій діяль­ності товариства з метою одержання прибутку. Засновниками й учасника­ми товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники гос­подарських відносин, а також громадяни, які не є суб'єктами господарю­вання. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, това­риства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповіда­льністю, повні та командитні товариства (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 - Види господарських товариств

Вид товариства Акціонерне товариство

Товариство з обмеженою відповідальні­стю_

Товариство з додатковою відповідальні­стю

Повне товариство

Командитне товариство

Характеристика товариства

Товариство, статутний фонд якого поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язан­нями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, по­в'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими. Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах. Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між заснов­никами або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розпо­всюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі

Товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном, а його учасники несуть

ризик збитків у межах своїх вкладів_

Товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за сво­їми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учас­ники несуть додаткову солідарну відповідальність у кратному розмірі до вкладу кожного з учасників_

Товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємниць­кою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання

підприємства всім своїм майном_

Товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники - комплімен-тарії), а інші учасники, присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники - командисти)_

Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприєм­ництва.

За національною приналежністю капіталу заведено розрізняти підп­риємства:

1) національні - капітал належить підприємцям своєї країни;

2) у разі, якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями;

3) іноземні - капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні міс­цезнаходження.

Технологічну й територіальну цілісність мають так звані материнські (головні) підприємства, які контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфе­рі впливу головної фірми, можна підрозділити на:

- дочірні - юридично самостійні організаційні утворення, що здійс­нюють комерційні операції і складають звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій;

- асоційовані є формально самостійними, але з різних причин зале­жать від головної фірми і мусять підпорядковуватися її стратегічним ці­лям. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залеж­ним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону або уста­новчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємст­ва в статутному фонді або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Про наявність простої і вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства і опубліковано в органах преси.

Філії не користуються юридичною й господарською самостійністю, не мають власного статуту та балансу, діють від імені і за дорученням го­ловного підприємства, мають однакову з ним назву.

Підприємства залежно від кількості працівників та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих, се­редніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких серед­ньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік переви­щує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за сере­дньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Усі інші підприємства визнаються середніми.

З метою запровадження спрощеної системи оподаткування до суб'єк­тів малого підприємництва відносять:

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник