Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 62

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

Поняття «трансформація підприємств» передбачає будь-які перетво­рення, які здійснюються на підприємствах - від зміни окремих структур­них елементів до повної зміни всіх юридичних, організаційних та економі­чних засад функціонування підприємства. Таким чином, створення корпо­рацій можна розглядати як через призму трансформації економіки в ціло­му, тобто на макрорівні, так і через призму трансформацій, які відбувають­ся на кожному окремому підприємстві (мікрорівень).

Поняття «реформування» передбачає зміну, перетворення форми про­цесів. По своєму значенню воно близьке до поняття «трансформація». Ре­формування підприємств пов'язують з істотними змінами стратегії, реорга­нізацією та створенням ефективної системи управління, активного розвитку персоналу, зміну структури (реструктуризацію) підприємства. Метою рефо­рми підприємства являється сприяння змінам, необхідних для успішної ро­боти підприємства в умовах ринкової економіки, покращення управління на підприємствах, стимулювання їх діяльності по збільшенню ефективності виробництва, конкурентоспроможності, поліпшення фінансово-економічних результатів їх діяльності. Реструктуризація підприємства - система органі­заційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури, форми власності, організаційно-правової форми підприємства з метою підвищення ефективності виробництва, збільшення обсягу випуску конкурентоспроможної продукції, фінансового оздоровлення.

25.2 Реструктуризація як інструмент реформування підприємства

Реструктуризація є частиною загальної програми реформування пі­дприємства, і її можна розглядати як один з ключових механізмів рефор­мування, ведучих до підвищення ефективності діяльності підприємства. Зарубіжні дослідження показують, що при проведенні реструктуризації в окремих галузях господарювання досягається підвищення продуктивності на одного працюючого на 12-20 %, скорочується інвестиційний цикл реалі­зації проекту на 13-15 %, а весь цикл реалізації проекту на 7-9 %. У вітчиз­няних же умовах, коли період перебудови галузей ще далеко не був завер­шений і існують певні резерви вдосконалення технології виробництва,упровадження нової техніки, використання сучасних методів менеджменту для підвищення продуктивності праці, ефективність реформування може бути значно вищою. Так, зокрема, вітчизняний досвід показує, що кожна гривна, вкладена в реструктуризацію, може дати віддачу 5-6 гривень.

В цілому за рахунок реформування ефективність роботи підприємст­ва без великих вкладень додаткових засобів може збільшитися за перший рік роботи в нових умовах на 30-60% лише за рахунок активізації внутріш­ніх можливостей і серйозного обліку зовнішнього середовища. При цьому може бути використано декілька варіантів реформування, самих відповід­них для кожного конкретного підприємства. В табл. 25.1 приводяться деякі можливі варіанти об'єднання і взаємодії підприємств.

Можливі форми реформування окремих підприємств (варіант 1) включають ряд послідовних дій від мотивації реформування і формування стратегії до реалізації конкретних планів і програм із забезпеченням відпо­відного контролю і коректування заходів, що проводяться.

Другий вид взаємодії (варіант 2) допускає участь у виробничо-господарській діяльності цілого ряду непрофільних для основної діяльнос­ті підприємств, таких як інвестиційні і пенсійні фонди, фінансово-банківські структури і т.д., які, не надаючи безпосередньої участі на виро­бничі процеси і на збут продукції, в той же час визначають загальну еко-номіко-фінансову стратегію діяльності підприємств і контролюють остато­чні господарські результати.

Непрофільні підприємства можуть визначати інвестиційну стратегію підприємства, що реформується, забезпечувати фінансування необхідних інноваційних і інвестиційних проектів, а також визначати цільові економі­чні критерії діяльності по розвитку бізнесу. Причому, дані об'єднання мо­жуть формуватися як із створенням, так і без створення самостійної юри­дичної особи.

Третій вид взаємозв'язків виробництв (варіант 3) має на увазі здійс­нення спільної господарської діяльності на координаційних основах всіх зацікавлених учасників. При такій формі кожне підприємство самостійно здійснює свою виробничо-господарську діяльність, але погоджує її з ін­шими учасниками союзу або об'єднання (консорціуму). Таке узгодження не є обов'язковим для учасників, але при достатньо чіткій координації зу­силь дозволяє понизити загальні витрати підприємства-учасника і підви­щити його результативність.

Найактуальнішими видами взаємодії підприємств в сучасних вітчиз­няних ринкових умовах виступають різні корпоративні форми об'єднань (варіант 4). Особливістю даного підходу є те, що на відміну від окремого підприємства, де організація зв'язку із зовнішнім середовищем відбувається виключно тільки з позицій одного підприємства, а також на відміну від ва­ріантів 2 і 3, де зовнішнє середовище сприймається необов'язковою умовою

Таблиця 25.1 - Порівняльна оцінка варіантів реформування підприємства по видах взаємозв'язків виробництв і  ,__Варіанти реформування підприємств__

Харак терис тики

1. Окремі підприємства

2. Підприємство із зовнішніми учасниками непрофільного напряму діяльності

3. Підприємства з'єднані в консорціум без реєстрації юридичної особи

4. Корпоративне об'єднання в рамках галузі

Сильні сторони пі­дприємства

- розташування в розвиненому регіони України

- наявність сформованого ринку збуту

- власна культура виробництва

- висока фінансова культура, можливість перенесення її на учасників

- наявність джерел фінансування

- можливість трансформації у ФПГ

- можливість сегментації ринку

- забезпечення ефективності випуску різноманітної продук­ції

- координація виробничо-збутової діяльності

- можливість сегментації ринку

- підвищення конкурентоспро­можності товару

- холдингове з'єднане керівницт­во

Слабкі сто­рони (не­доліки) пі­дприємства

- відсутність стратегічного інве­стора

- відсутність стабільного фінан­сування

- високі витрати на управління і збут

- слабка сумісність фінансових і виробничих складових успіху

- наявність суперечностей в кінцевій меті

- трудність формування управ­ляючого персоналу

- наявність суперечностей в кінцевій меті

- відсутність фінансової органі­зації

- відсутність інтегруючого управляючого органу

Несприят­ливі чин­ники (небе­зпеки) під-

- наявність сильної конкуренції з боку вітчизняних і іноземних виробників

- слабке грошове забезпечення зпрбуту і постачання

- труднощі отримання кредитів на ринку позикового капіталу

- важка ситуація із заборгованіс­тю

- залежність від фінансового капіталу

- низький рівень кооперації

- можливість розриву зв'язків з партнерами

- залежне матеріальне і фінансо­ве положення

- слабка кооперація при спробі централізованого управління

- обмеженість збуту по старих зв'язках

Сприятливі

чинники (можливості) підприємства

- власний ринок продукції підп­риємства, що росте

- поява вітчизняних і іноземних партнерів

- захоплення незадоволеного попиту в сегментах галузевого ринку

- потреби і необхідність зовніш­ніх організацій вкладати гроші у виробництво

- поява вільних оборотних кош­тів

- можливість централізованого постачання матеріалами і си­ровиною

- концентрація капіталу для участі в ефективних проектах

- можливість проведення єдиної політики на ринку

- централізація постачання

- можливість маневрування капі­талом

- нові збутові мережі

Стратегія реформу­вання підп­риємства

- підвищення конкурентоспро­можності товару

- вдосконалення менеджменту

- підвищення конкурентоспро­можності бізнесу

- підвищення інвестиційної при­вабливості

- розширення ринкової ніші

- підвищення конкуренції з аналогічними виробництвами

- досягнення домінуючого по­ложення на внутрішньому ринку

- - підвищення конкурентоспро­можності підприємства

- вихід на зовнішній ринок

- створення ТНК

розвитку діяльності окремих учасників, при створенні вертикально-інтегрованих структур взаємовідношення між учасниками, а також між ни­ми і зовнішнім середовищем, підкоряються загальнокорпоративним цілям і задачам.

При цьому в окремі періоди часу конкретні учасники можуть навіть зазнавати збитки, але в рамках всього корпоративного об'єднання повинен досягатися економічний ефект, який надалі перерозподіляється пропорцій­но внескам кожного учасника і компенсує понесені раніше збитки окремим учасникам.

Світовий досвід показує, що необхідність і можливість становлення корпоративних відносин в суспільстві в різні періоди часу і в різних краї­нах мали свої особливості при збереженні єдиної цільової спрямованості на підвищення ефективності виробничих і комерційних процесів.

Сьогодні в Україні актуальними стають відносини, що виникають на базі проведення реструктуризації окремих виробництв за рахунок створен­ня широкого спектру різних корпорацій і корпоративних об'єднань, які можуть стати основою стабільного відродження ключових галузей еконо­міки країни.

Основними причинами, що вимушують підприємства до реформу­вання господарської діяльності, є:

- посилення ринкової конкуренції;

- прагнення до зниження виробничих витрат;

- вимоги зниження ризиків, небезпек і загроз, у тому числі за раху­нок диверсифікації діяльності;

- централізація виконання загальної збутової функції (маркетинг, закупівля, реклама, збут, отримання товарних знаків тощо);

- підвищення ефективності виробництва; розширення ринків збуту;

- залучення інвестицій; необхідність фінансового оздоровлення ви­робництва.

За цими критеріями підрозділи відносять до однієї з категорій підп­риємств, що реорганізуються або ліквідуються (рис. 25.1). Проект плану реструктуризації мас визначити:

- економічне обґрунтування її проведення;

- пропозиції щодо форм і методів реструктуризації;

- способи розв'язання фінансових, соціальних та інших проблем, пов'язаних із реструктуризацією;

- витрати на проведення реструктуризації та джерела їхнього фі­нансування;

- конкретні заходи, спрямовані на реалізацію проекту.

За проведення реструктуризації способом реорганізації державного пі­дприємства та перетворення його структурних підрозділів на самостійні су­б'єкти господарювання необхідно попередньо визначити умови функціону­вання підрозділу в складі підприємства, становище підприємства на ринку:

- підрозділ (одиниця) є технологічно відособленим;

- підрозділ (одиниця) є частиною цілісного майнового комплексу;

- підрозділи (одиниці) підприємства самостійно виробляють товари;

- підрозділи (одиниці) займаються діяльністю, яка є непрофільною для даного підприємства;

- підприємство займає монопольне становище на ринку.

Об'єднання (злиття) під­приємств з утворенням нової юридичної особи

Перепрофілювання

підприємства

Передача виділених структурних підрозді­лів у сферу управління

іншого органу управ­ління

V

Варіанти проведення реструктури­зації підпри­ємства

Виділення окремих

структурних підрозді­лів для дальшої діяль­ності

Виділення окремих структурних підрозді­лів з утворенням нових юридичних осіб

Створення державної

холдингової компанії з дочірніми підприємства-

Рисунок 25.1 - Можливі варіанти проведення реструктуризації підприємства

Як показала практика, вітчизняним промисловим підприємствам по­трібні майнова реструктуризація і функціональні зміни, оскільки дуже час­то вони страждають від поганого планування будівель і негнучкості виро­бництва через звичку до великосерійного випуску продукції. Практика сві­дчить, що реальні результати по поліпшенню діяльності підприємства мо­жна отримати протягом одного року за рахунок поліпшення планування виробничих приміщень, ліквідації позаексплуатаційних активів (соціальна сфера, ремонтні активи), модифікації виробничих операцій з метою скоро­чення тимчасових нормативів на зміну інструментів, підвищення якості контролю.

На другому етапі реструктуризації, коли були створені певні умови для діяльності підприємства в короткостроковому періоді, основна увага звертається на створення умов для фінансової реструктуризації, яка життє­во необхідна для підприємств, переобтяжених боргами, але кредитори на неї без реального плану загальної реструктуризації і оновлення фінансової стійкості підприємства.

Таблиця 25.2 - Загальновживана категорійність підприємств, що реоргані-_зуються або ліквідуються_

Категорія підприємств

Характеристика; умови та критерії оцінки підприємств

Підприємство, яке лег­ко реорганізується

Підрозділ швидко входить на нові ринки (легко збуває свою про­дукцію). Частка специфічних виробничих знань мала. Ці умови полегшують реорганізацію, і підрозділ можна швидко перетво­рити на самостійне підприємство

Підприємства, які по­тенційно піддаються реорганізації

Підрозділ з великою можливістю освоєння нових ринків, але рі­вень специфічних виробничих знань і технологій, для самостій­ного існування досить значний, що утруднює зміну асортименту продукції та відповідно виробничого процесу

Підприємство, яке важко піддається реор­ганізації

Підрозділ, для якого освоєння нових ринків є важким, але котрий ми високий рівень специфічних виробничих знань і технологій, що без них неможлива структура кооперації та збуту в межах об'єднання.

Підприємство, яке під­лягає ліквідації

. Підрозділ з малою можливістю, освоєння нових; ринків і малим рівнем специфічних виробничих знань та технологій

Важливою умовою успішної реструктуризації є залучення капіталов­кладень в нове устаткування. Ці інвестиції можуть фінансуватися з різних джерел, таких як випуск боргових зобов'язань (облігацій), залучення поро­чних кредитів, емісія нових акцій. Проте кредити часто важко отримати при нестійкому фінансовому положенні підприємств і високих ризиках, пов'язаних з нестабільною ситуацією на макрорівні.

Важливою умовою успішної реструктуризації є і залучення інвести­цій в трудові ресурси, особливо в області маркетингу, стратегічного управ­ління фірмою або управління фінансами.

Комплексна програма реструктуризації припускає розробку опера­тивних заходів по зниженню витрат, збільшенню обороту і поліпшенню ліквідності.

На етапі стратегічної переорієнтації розробляються: можливі варіан­ти реструктуризації стратегічних напрямів діяльності підприємства; кон­цепція продуктів і ринків; концепція створення вартісного розриву в пото­чній вартості майбутніх грошових доходів; концепція оптимальних виро­бничих потужностей; бізнес-план як комплекс взаємозв'язаних заходів щодо реструктуризації; організаційна структура підприємства.

Другий ступінь - оптимізація бізнес-процесів (менеджмент заходів) припускає оптимізацію основних процесів і деталізацію стратегії довго­строкового розвитку підприємств поліпшення ключових процесів і систем, деталізацію концепції стратегічної переорієнтації.

Враховуючи реальне положення, що створилося на вітчизняних підп­риємствах, і реальну макроекономічну ситуацію, процедуру реструктуриза­ції доцільно підрозділити на два етапи за принципом різних джерел фінан­сових ресурсів. На етапі оперативної реструктуризації не притягуються до­даткові вкладення капіталу, оскільки в збиткові підприємства капітал немо­жливо привернути, і вона проводиться власними засобами. На етапі страте­гічної реструктуризації, коли підприємство працює рентабельно, подальший її розвиток відбувається за рахунок інвестицій і залучення довгострокових кредитів. В цілому оперативна і стратегічна реструктуризація направлена на подальше підвищення інвестиційної привабливості підприємств.

25.3 Поняття банкрутства та його причини

У відповідності зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» бан­крутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника від­новити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. У ринковій економіці інститут банкрутства є одним із способів селекції тих суб'єктів господарювання, що найбільш ефективно використовують виро­бничі ресурси.

Порушення справи про банкрутство виконує три основні функції:

1) служить механізмом запобігання непродуктивного використання активів підприємств;

2) сприяє найбільш повному задоволенню претензій кредиторів;

3) є інструментом реабілітації підприємств, що перебувають на грані банкрутства, але мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація припускає фінансову реструктуризацію;

Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо без­перечні вимоги кредиторів до боржника сумарно становлять не менш трьох­сот мінімальних заробітних плат, які не були задоволені боржником протя­гом трьох місяців після встановленого для їхнього погашення строку. Фі­нансова криза спричиняє неплатоспроможність значної кількості підпри­ємств. Необхідно розрізняти поняття неплатоспроможність і банкрутство.

Неплатоспроможність - це неспроможність суб'єкта підприємни­цької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Причини банкрутства підприємств можна поділити на дві групи: зов­нішні та внутрішні.

Зовнішні - об'єктивні по відношенню до підприємства-банкрута:

- світова фінансова криза

- різке скорочення попиту на продукцію та падіння цін на неї;

- підвищення цін на сировину, матеріали, енергоресурси;

- нестабільна політична та соціально-економічна ситуація в державі. Внутрішні - суб'єктивні, які залежать від керівництва та спеціалістів пі­дприємства:

- помилки у виборі лінії та стратегії розвитку, широкомасштабних інве­стиційних проектів, об'єктів діяльності тощо

- несвоєчасна і неадекватна реакція на зміни в ринковому середовищі;

- помилки у виробничо-технічній та економічній політиці;

- нераціональна організаційна структура тощо.

Класифікація видів банкрутства підприємства наведена на рис. 25.2.

Приховане

ВИДИ БАНКРУТСТВА

Реальне

Навмисне

Фіктивне

Рисунок 25.2 - Види банкрутства підприємства

Приховане банкрутство розпочинається з моменту невідповідності стратегії підприємства і є об'єктом прогнозу.

Навмисне банкрутство проявляється в тому, що керівник або влас­ник в особистих або інших інтересах навмисно робить підприємство не­платоспроможним.

Фіктивне банкрутство - це заздалегідь фальшиве оголошення про неспроможність підприємства з метою отримання від кредиторів відстроч­ки платежів (боргів) або їх зниження.

На рис. 25.3 подано розвиток арбітражного процесу порушення справи про банкрутство підприємства-боржника в Україні (боржником на­зивається суб'єкт господарської діяльності, нездатний виконати свої гро­шові зобов'язання перед кредиторами, протягом трьох місяців після закін­чення встановленого строку їхньої сплати).

Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства служить письмова заява кого-небудь із кредиторів боржника, органів дер­жавної податкової служби або контрольно-ревізійної служби в господарсь­кий суд. Крім того, боржник може звернутися в господарський суд за влас­ною ініціативою із заявою про свою фінансову неспроможність (неплато­спроможність) або загрозу такої неспроможності. До заяви боржника до­даються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс і інша інформацію про його фінансове й майнове становище (ця інформація не­обхідна, зокрема, і для виявлення фіктивного банкрутства).

Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності і повинна містити такі загальні відомості:

Заява будь-кого з кредиторів у госпо­дарський суд

Заява органів державної податкової або контрольно-ревізійної служби

Заява боржника в госпо­дарський суд за власною ініціативою

1

Порушення справи про банкрутство

1

Призначення керую­чого майном

 

Попереднє засідання господар­ського суду

 

Подача оголошення про порушення спра-

 

 

 

 

 

1

 

 

Друге засідання (через місяць після оголошення)

 

 

Створення комітету кредиторів

4-

 

-►

Пропозиція про санацію, підтримана кредиторами

 

■- Ні

 

Задоволення претензій кредиторів, державного бюджету

Рисунок 25.3 - Розвиток справи про банкрутство підприємства

- найменування господарського суду, до якого подається заява;

- найменування (прізвище, ім'я та по батькові) боржника, його пошто­ву адресу;

- найменування кредитора, його поштову адресу, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор - фізична особа, в заяві зазначаються прі­звище, ім'я та по батькові, а також місце його проживання;

- номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і збо­рів (обов'язкових платежів);

- виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржни­ка, із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх ви­конання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового до­кумента про списання коштів з банківського або кореспондентського ра­хунка боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання;

- перелік документів, що додаються до заяви.

Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і надсилає сто­ронам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном борж­ника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого за­сідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, введення мора­торію на задоволення вимог кредиторів (рис. 25.4).

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО БОРЖНИКА

Розпорядження майном боржника

Мирова угода

Санація з відновлен­ням платоспромож­ності

Ліквідація під­приємства-банкрута

Рисунок 25.4 - Судові процедури, що застосовуються до божника

Мораторій на задоволення вимог кредиторів - призупинення вико­нання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати подат­ків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

3 метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі госпо­дарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна.

Розпорядник майна - фізична особа, на яку покладаються повнова­ження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням май­ном боржника на період провадження у справі про банкрутство.

Розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

Мировою угодою у справі про банкрутство є домовленість між бо­ржником і кредиторами про відстрочки та (або) розстрочки, а також спи­сання кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ух­валі господарського суду про припинення провадження у справі про ба­нкрутство.

Ліквідація - припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяль­ності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення за­ходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом прода­жу його майна.

Ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарсь­кого суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, ви­знаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кре­диторів.

З моменту визнання боржника банкрутом: 1) припиняється підприєм­ницька діяльність боржника; 2) до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й всі його майнові права й зобов'язання; 3) визнаються минулими строки всіх боргових зобов'язань банкрута; 4) припи­няється нарахування пені й відсотків на всі види заборгованості банкрута. Ліквідаційна комісія оцінює і реалізує все майно банкрута (рис. 25.5).

ФОРМИ РЕАЛИЗАЦП МАЙНА ПІДПРИЄМСТВА-БАНКРУТА

J

J

Аукціон

Тендер

Продаж одному чи кільком покупцям

Передача в оренду

Розподіл між креди-

Передача май­на власникам застави

Рисунок 25.5 - Форми реалізації майна банкрута

На жаль, для України характерна ситуація, коли ліквідаційна комісія складається із представників банків-кредиторів, енергетичних компаній і податкових органів. Вони, як правило, абсолютно не зацікавлені в «збере­женні» боржника й вся їхня діяльність спрямована на продаж найбільш лі­квідної частини майна боржника - того, на якому базується вся робота під­приємства. Кошти, виручені від продажу майна боржника, направляються на задоволення претензій кредиторів.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник