Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 7

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

- юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких за рік середньо-облікова чисельність працівників не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує

1 млн гривень.

- фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без ство­рення юридичної особи і у трудових відносинах із якими, разом із членами їхніх сімей, протягом року перебуває не більш як 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Класифікаційна приналежність підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їхніх груп (видів).

3.3 Основні види інтеграційних утворень

Об'єднання підприємств - господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств із метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань.

Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровіль­них засадах або за рішенням органів, які мають право утворювати об'єднан­ня підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворених на території інших держав.

Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання і є юридичною особою.

Пошук ефективно організованих форм об'єднань є однією з головних проблем світового економічного розвитку. У світовій практиці склалися різні типи інтеграційних об'єднань, які різняться залежно від цілей спів­праці, характеру господарських відносин між учасниками, ступеня самос­тійності. Це асоціації, концерни, консорціуми, синдикати, корпорації, хол­динги, вільні зони, промислово-фінансові групи, пули тощо.

Законодавство України називає чотири види господарських об'єднань: асоціації, корпорації, консорціуми і концерни. Цей перелік дає змогу пев­ною мірою диференціювати наявні види об'єднань, виявляти їхні відміннос­ті. Проте наведений перелік не має вичерпного характеру. У законодавстві зазначено можливість створення інших об'єднань за галузевими, територіа­льними та іншими принципами. Це дозволяє включати в сферу дії нові види об'єднань, раніше не відомі в практиці діяльності наших підприємств.

Типологію основних видів інтеграційних структур, що існують у сві­товій практиці, наведено на рис. 3.2.

Асоціація визначається в законодавстві як договірне об'єднання, ство­рене з метою постійної координації діяльності. Зауважимо, що асоціація єдобровільним об'єднанням юридичних і фізичних осіб для досягнення зага­льної господарської, наукової, культурної чи будь-якої іншої некомерційної мети.

ІНТЕГРАЦІЙНІ СТРУКТУРИ

Договірні

Картелі

Пули

грошовий

ціновий

виробничий

кризовий

торгіве-льний

біржовий

патентний

Асоціаціі

Корпораціі

Стратегічні альянси

Синдикати

кризовий

закупівельний

закриті

квотний

відкриті

Статутні

Консорціуми

банківські

фінансові

гарантовані

гаранти

підписні

експортні

територіальний

патентний

Концерни

вертикальні

горизонтальні

підлеглості

координації

Трести

Рисунок 3.2 - Основні типи інтеграційних структур

Якщо за рішенням учасників асоціації доручається здійснення підп­риємницької діяльності, така асоціація має бути перетворена на господар­ське товариство.

Одним із різновидів асоціації може бути торговельна асоціація -структура з обміну інформацією між компаніями певної галузі та лобію-вання загальних інтересів в уряді і законодавчих органах.

Асоціація набула значного поширення як один із провідних видів об'єднань. Це пояснюється універсальним характером здійснення спільної діяльності. Асоціація вигідно відрізняється від концерну і корпорації неве­ликим ступенем централізації, від консорціуму - широтою сфер діяльності підприємств і організацій, що входять до її складу.

Управління в асоціації може здійснюватися як спеціально створениморганом, так і головною юридичною особою за узгодженням з її членами. При цьому створений орган управління асоціацією здебільшого стає інфо-рмувальним та координувальним центром. Він забезпечує узгоджену дія­льність за окремими видами і напрямками роботи.

Члени асоціації зберігають свою юридичну самостійність і можуть поєднувати свою діяльність у ній з участю в інших асоціаціях і господар­ських об'єднаннях.

У межах асоціації їх учасники координують виконання окремих спі­льних завдань чи спільно здійснюють частину неосновних функцій. Обме­женість зв'язків між членами асоціації робить неможливою взаємну майно­ву відповідальність за боргами учасників і асоціації в цілому. Крім того, асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність жо­дного з її учасників.

Найбільш характерними рисами координаційної діяльності і функці­ями асоціації, які не суперечать антимонопольному законодавству, можуть бути такі:

надання учасникам централізованих послуг у вигляді юридичних консультацій, допомога в здійсненні експорту, кредитуванні, підготовці і перепідготовці кадрів;

інформаційний пошук і забезпечення членів асоціації матеріалами по сучасних технічних розробках, промислових стандартах, промисловій ста­тистиці;

забезпечення членів асоціації ринковою інформацією; здійснення ре­кламних заходів зі сприяння експорту і стимулювання попиту на внутріш­ньому ринку;

пошук нових ринків збуту готової продукції, а також сфер матеріа­льно-технічного постачання;

координація спільних досліджень і розробок;

підтримка інтересів членів асоціації в державних установах.

Зазначимо, що в своїй діяльності асоціації повинні дотримуватися певних обмежень. У зв'язку з тим, що асоціація створюється як договірна особа і не є господарським товариством, вона не може здійснювати підп­риємницьку діяльність і отримувати прямі доходи. Крім цього, функції і повноваження асоціації виключають можливість обмежувати конкуренцію серед засновників і інших учасників ринку.

Отже, до особливостей такої форми об'єднання підприємств і органі­зацій, як асоціація, належать:

У м'яка форма інтеграції компаній з погляду обов'язкової підлеглості і централізації; можлива централізація окремих функцій, в основному ін­формаційного характеру;

асоціація не відповідає за зобов'язаннями своїх членів;

члени асоціації несуть субсидіарну відповідальність за її зобов'язан­нями в розмірі і порядку, передбачених засновницькими документами;

члени асоціації зберігають свою господарську самостійність і права юридичної особи;члени асоціації можуть безкоштовно користуватися її послугами.

Зазначені особливості асоціації, а також її функції з координації дія­льності учасників, надання послуг іншим підприємствам і організаціям -виробничих, комерційних, інформаційних - сприяє об'єднанню зусиль з налагодження господарських зв'язків, кооперування виробництва. Така ді­яльність спонукає до створення і розвитку тіснішої взаємодії між підпри­ємствами та організаціями асоціації, до глибокої і досконалої інтеграції. Як наслідок, це приводить до необхідності і доцільності спільної економічної концентрації зусиль із досягнення загальної комерційної мети. Тому асоці­ативну діяльність можна розглядати і як передумову переходу до створен­ня складніших типів господарських об'єднань.

Корпорація - це договірне об'єднання підприємств і організацій, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інте­ресів, з делегуванням певних повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з її учасників. Тобто в корпорації можлива централіза­ція функцій, що визначається їх переліком у договорі.

Корпорація вирізняється ступенем централізації окремих функцій. Делегування окремих повноважень для централізованого їх виконання у корпорації протиставляється повній централізації. Це означає, що вико­нання однієї функції корпорацією передбачає неучасть і невтручання в ін­ші сфери виробничо-комерційної діяльності її учасників. Це може бути ор­ганізація реалізації готової продукції підприємств і доведення її до спожи­вача, матеріально-технічне постачання головних видів сировини чи важли­вих комплектуючих вузлів і деталей, постачання технологічного облад­нання та його технічний сервіс і т. ін.

Метою формування корпорації є консолідація виробничо-господарської діяльності підприємств, координація зусиль у розв'язанні складних технічних, фінансових, соціально-економічних проблем, забезпе­ченні захисту спільних інтересів, кооперуванні у випуску продукції тощо.

Підприємства та організації, що входять до складу корпорації, збері­гають права юридичної особи, повну фінансову незалежність і виробничо-господарську самостійність. Вони мають право повертати делеговані пов­новаження в порядку, зумовленому засновницькими документами, добро­вільно вийти з корпорації, мати інші права, закріплені законом або заснов­ницьким договором.

Корпорація користується господарськими правами і правами юриди­чної особи, має самостійний баланс, рахунки в банківських і кредитних установах, печатку зі своїм найменуванням і т. ін. Вона має власне майно, одержане від учасників, несе самостійну майнову відповідальність за свої­ми зобов'язаннями. Підприємства не відповідають за зобов'язаннями кор­порацій, а корпорація - за зобов'язаннями своїх учасників, якщо інше не передбачено засновницькими документами.

Кошти корпорації формуються із вступних і членських внесків її учасників, цільових фондів і коштів, об'єднаних членами корпорації для фінансування спільних заходів. Одержаний прибуток використовуєтьсядля створення фондів корпорації: резервного фонду, фонду розвитку виро­бництва, соціального розвитку та інших - для подальшого використання і досягнення спільних цілей корпорації.

Діяльність корпорації базується на принципах добровільного вступу і безперешкодного виходу з неї, рівноправності її членів, самофінансуван­ня, гласності і повноти інформації. Цілі і напрямки діяльності, а також по­вноваження корпорації в цілому та її центру визначаються засновницьким договором. При цьому визначаються двоякого роду функції: виробничо-комерційної діяльності та управління справами корпорації в межах нада­них їй повноважень. Корпорація має повну виробничо-господарську само­стійність і може здійснювати будь-які види господарської і комерційної діяльності, не заборонені законодавством.

Консорціуми - це тимчасові статутні об'єднання промислового і бан­ківського капіталу для досягнення спільної мети. Консорціум створюється на основі тимчасової угоди учасників об'єднання ресурсів та зусиль з ме­тою фінансування здійснення певних завдань. Визначення Законом консо­рціуму як самостійного виду об'єднання дає підстави вважати його юриди­чною особою. Це об'єднання створюється для розв'язання конкретних за­вдань реалізації великих цільових програм і проектів. Після виконання цих завдань консорціум ліквідується чи перетворюється на інший вид об'єд­нання. Таким чином, консорціуми не передбачають високого ступеня централізації і концентрації управління. Будучи об'єднанням підприємств з вирішення нових завдань інноваційного, науково-технічного та інвести­ційного характеру, консорціуми створюються на добровільних засадах. Консорціуми, як і асоціації, більше характеризують координаційні, ніж су-бсидіарні відносини учасників.

До особливостей консорціуму можна віднести:

організація консорціуму оформляється угодою; організаційно-правовою формою консорціуму у вигляді юридичної особи може бути ак­ціонерне або інші типи господарських товариств;

метою створення консорціумів є об'єднання зусиль для реалізації конк­ретного проекту, як правило, у сфері своєї основної діяльності, здійснення науко- і капіталомістких проектів, у тому числі міжнародних, чи спільне про­ведення великих фінансових операцій із розміщення позик, акцій;

підприємства можуть одночасно входить до складу кількох консор­ціумів;

підприємства консорціуму повністю зберігають свою економічну та юридичну самостійність за виключенням тої частини діяльності, яка пов'я­зана з досягненням цілей консорціуму;

як правило, учасники консорціуму не формують ніяких організацій­них структур, може існувати невеликий апарат (наприклад, рада директо­рів консорціуму).

Консорціуми створюються для високоякісного виконання терміно­вих і дорогих замовлень і проектів, які вимагають консолідації зусиль і можливостей науково-технічних, виробничих, обслуговуючих і фінансовихкомпаній, спроможних спільно вирішити певну задачу. Найчастіше консо­рціуми створюються для спільної розробки корисних природних ресурсів. Наприклад, консорціум нафтодобувних компаній у складі Бритіш Петролі-ум, Шелл, Амко, Шеврон, Туркіш Петроліум спільно з державною нафто­вою компанією Азербайджана і російським AT «Лукойл» здійснюють роз­робку нафтових родовищ Азери і Чираг на шельфі Каспійського моря.

Консорціуми можуть створюватися кількома банками, виробничими компаніями, науковими центрами, державними структурами. Вони ство­рюються для підвищення технічної і комерційної конкурентоспроможності його учасників.

Консорціуми можуть бути закриті і відкриті. В закритому консорці­умі компанія-замовник узгоджує контракт окремо з кожним учасником. При створенні відкритого консорціуму всі його учасники стосовно цілей консорціуму підлеглі спільному лідеру і несуть солідарну відповідність за зобов'язаннями консорціуму в межах своєї дольової участі.

Лідер консорціуму координує спільну діяльність учасників і отримує за це відрахування від інших членів. Замовник укладає контракт виключно з лідером, який відповідає за виконання проекту особисто. Таким чином, лідер представляє інтереси консорціуму перед замовником і третіми осо­бами, але діє в межах наданих повноважень. Відповідальність за зобов'я­заннями несуть члени консорціуму в розмірі їх частин у загальному обсязі поставок та послуг. У межах консорціуму можливі різні варіанти відпові­дальності, наприклад, солідарна, дольова. Кожний член консорціуму за­безпечує фінансування своєї частини робіт і бере на себе комерційні і тех­нічні ризики, пов'язані з виконанням своєї частини зобов'язань.

Суттєвою рисою цієї форми інтеграції компанії стає їх інтернаціона­лізація. Для сучасних консорціумів притаманним є багатонаціональне представництво.

Як класичний приклад можна навести західноєвропейський консор­ціум Airbus Industry, який контролює біля ЗО % ринку цивільних реактив­них літаків. Це провідні авіабудівні компанії Англії, Германії, Іспанії, Франції. Якщо на першому етапі функціонування консорціуму відбувалось за рахунок кредитів урядів країн-учасниць, то, починаючи з моделі А-321, розробка нових літаків повністю фінансується за рахунок власних коштів і комерційних кредитів. З'явилися й консорціуми нового типу, де учасника­ми виступають окремі держави, наприклад, ІНТЕЛСАТ - Міжнародний консорціум супутникового зв'язку.

У світовій практиці найчастіше зустрічаються наступні види консор­ціумів:

Банківський консорціум - група банків, тимчасово організована най­більшим банком - главою консорціуму для спільного здійснення кредит­них, гарантійних та інших банківських операцій з метою розширення сфе­ри діяльності або виходу на нові ринки.

Фінансовий консорціум - тимчасова угода, союз декількох банків для здійснення крупних фінансових операцій, наприклад, розміщення займів.

Гарантований консорціум - угода між кількома компаніями різних видів діяльності, які розподіляють між собою взятий на себе ризик і забез­печують його відшкодування.

Консорціум гарант - банківська група на чолі з банком-лідером га­рантує отримання кредиту.

Підписний консорціум - гарантує реалізацію займу чи розміщення цінних паперів.

Експортний консорціум - зовнішньоторгове об'єднання, яке створю­ється в деяких країнах з метою сприяння експортним операціям підпри­ємств, що входять до нього.

Концерни являють собою найбільш розповсюджену і розвинуту в світі форму інтеграції компаній. Це форма галузевих, а частіше, міжгалузе­вих самостійних підприємств, пов'язаних шляхом системи участі в капіта­лі, фінансових зв'язків, угод спільності інтересів, патентно-ліцензійних угод, тісного виробничого співробітництва.

Концерни визначені в законодавстві як статутне об'єднання підпри­ємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на засадах повної фінансової залежності від одного чи групи підприємств.

Концерну притаманна централізація значної частини виробничо-господарських функцій і здійснення всіма його учасниками єдиної політи­ки в рамках концерну. Наслідком цього є наділення його широким колом повноважень із здійснення виробничої діяльності, створення централізова­них фінансових фондів, нових суб'єктів господарської діяльності в інте­ресах учасників концерну.

Особливою рисою концерну стає централізована організаційна стру­ктура з жорсткими зв'язками його учасників, які узгоджено здійснюють основну діяльність. Тому засновницькими документами концерн може за­боронити його учасникам брати участь у роботі інших концернів, за винят­ком асоціацій. Жорстка система зв'язків дає змогу до узгодження між чле­нами концерну додаткової майнової відповідальності за зобов'язаннями об'єднання в цілому. Високий ступінь централізації робить необхідним створення відокремленого апарата управління. Крім цього, концерн може централізувати будь-які функції управління, якщо це передбачено статутом.

Концерн являє собою єдиний виробничо-господарський комплекс, учасники якого тісно зв'язані між собою технологічною і коопераційною спільністю. Вони передають концерну значно більше повноважень, ніж асоціації і корпорації, централізують виконання основних напрямків своєї діяльності (за винятком інвестиційної, наукової, зовнішньоекономічної тощо). Учасники концерну наділяють його правом відносин з державними органами управління, матеріально-технічного постачання, реалізації гото­вої продукції та інших.

Таким чином, можна сформулювати основні особливості концернів:

це достатньо жорстка форма інтеграції компаній (за виключенням трестів);

у своїй більшості концерн є об'єднанням виробничого характеру;у межах концерну централізується фінансово-економічне управління, проведення науково-технічної політики, ціноутворення, використання ви­робничих потужностей, кадрової політики;

головна компанія концерну частіше за все організується у вигляді холдингової компанії чи на основі взаємодії переважаючих і залежних то­вариств;

у концерні підприємства номінально лишаються самостійними юри­дичними особами у вигляді акціонерних чи інших господарських товариств, але фактично вони підпорядковані єдиному господарському керівнику.

Залежно від характеру інтеграційних зв'язків між компаніями розріз­няють такі види концернів:

Вертикальний концерн - концерн, що об'єднує підприємства різних галузей, пов'язаних послідовністю технологічного процесу виробництва го­тового продукту (наприклад, гірничодобувні, металургійні, машинобудівні).

Горизонтальний концерн поєднує підприємства однієї галузі, що ви­робляють однакову продукцію або здійснюють однакові виробничі операції.

Діяльність концерну може поширюватися на одну підгалузь чи га­лузь економіки. В той же час в нього можуть входити підприємства однієї або декількох галузей. Лише небагато великих концернів охоплюють цілу галузь (наприклад, у Німеччині концерн Siemens охоплює електротехнічну промисловість). Частіше за все це - машинобудування, чорна і кольорова металургія, хімічна промисловість.

З погляду системи участі в капіталі можна виокремити два види кон­цернів.

Концерн підлеглості створюється у вигляді материнських і дочірніх компаній.

Концерн координації складається із сестринських товариств, коли компанії, що входять до нього, здійснюють взаємний обмін акціями. Отже, всі члени концерну впливають на запроваджену концерном політику і вод­ночас залишаються під єдиним керівництвом.

Концерн підлеглості створюється для об'єднання виробництва за те­хнологічним ланцюгом, концерн координації - з метою інтеграції таких видів діяльності, як здійснення єдиної фінансової або наукової політики, узгодженого розвитку виробництва компанії, кадрової політики та інших. Концерн координації, включаючи до себе іноді слабо пов'язані технологіч­ні підприємства, по своїй суті стає близьким до такої форми інтеграції, як конгломерат.

Трест. Ця форма інтеграції була значно поширена в умовах центра­лізованого планового керівництва за часів Радянського Союзу. Але і в су­часних умовах цей тип об'єднань застосовується і має право на життя в ри­нкових умовах.

Трест - це інтеграційне утворення, в якому підприємства, що входять до нього, об'єднуються до єдиного виробничого комплексу і втрачають свою юридичну, виробничу і комерційну самостійність, а керівництво їх діяльністю здійснюється із єдиного центру. Прибуток тресту розподіляєть­ся відповідно до пайової участі окремих підприємств.

До особливостей діяльності трестів можна віднести таке:

за цієї форми інтеграції об'єднуються всі напрями господарської дія­льності підприємств;

трест відрізняється від інших видів об'єднань виробничою однорідні­стю діяльності, спеціалізацією на одному чи декількох однорідних видах продукції чи послуг;

у межах тресту підприємства втрачають свою юридичну, господар­ську, виробничу і комерційну самостійність;

усі об'єднані в трест підприємства підпорядковуються одній головній компанії, яка керує виробництвом і розподілом продукції;

це найбільш жорстка форма інтеграції підприємств.

Форма трестів найбільш придатна для організації комбінованого

виробництва, тобто об'єднання в одній компанії підприємств різних галузей промисловості, становлячи або послідовні ступені обробки сиро­вини, або допоміжну роль одна до одної. У випадку міжгалузевих об'єд­нань трести можуть являти собою комбінати.

Крім визначених щойно типів інтеграційних об'єднань, у світовій ринковій економіці широко застосовуються інші модифікації поєднання підприємств і установ. Вони показали економічну ефективність своєї дія­льності. Тому з розвитком і поглибленням ринкових перетворень в нашій країні цілком можливо і їх застосування в практичній діяльності вітчизня­них підприємств. Далі наводиться їх коротка характеристика.

Картель - це договірне об'єднання підприємств однієї галузі для різ­них напрямків спільної комерційної діяльності. Картельна угода може пе­редбачати домовленості про ціни, особливості ринкового збуту, обсяги ви­робництва і реалізації продукції, асортимент і номенклатуру, обмін патен­тами, умови найму робочої сили та інше. Але передусім регулюванню під­лягає збут готової продукції.

Слід відзначити, що угода стосовно створенню картелю не завжди може бути оформлена письмово. На практиці здебільшого картельні домо­вленості існують таємно, у вигляді секретних статей певної угоди, або в усній формі «джентльменських домовленостей». Фірми, які вступили в ка­ртельні угоди, зберігають за собою юридичну незалежність.

Картелі мають певні специфічні ознаки, до яких можливо віднести:

договірний характер об'єднання;

метою угоди є домовленість групи виробників по зменшенню або знищенню конкуренції між ними і отримання монопольного прибутку;

спільна діяльність з реалізації продукції пов'язується в певній мірі і з її виробництвом;

має місце система санкцій до порушників угоди.

Безумовно, у більшості країн антимонопольне законодавство

забороняє картельні угоди, виключаючи окремі галузі, наприклад, сільське господарство. Як правило, законодавство забороняє картелі, пов'я­зані з фіксуванням цін, обмеженням виробництва продукції, поділом рин­ку, тобто узгоджені дії по обмеженню конкуренції.

Однак заборона може бути знята до певних видів картелів:

коли доля ринку незначна і не перевищує 5% виробництва продукту;

існування картелю дозволяється за умови освоєння нового ринку

збуту;

дозволяється існувати картелям, які приносять користь економіці всієї країни, наприклад, сприяють науково-технічному прогресу.

У найбільш розвинутих країнах Західної Європи картелі поділяють на «бажані» і «шкідливі». В Америці картелі заборонені законом, а їх фун­кції виконують спілки підприємців певної галузі.

У світовій практиці можна виокремити такі типи картелів:

Грошовий картель - встановлення уніфікованих цін поряд з рівними умовами постачання і оплати.

Ціновий картель - установлення продажної ціни товару.

Виробничий картель - установлення обсягу виробництва продукції (квоти).

Кризовий картель - при зменшенні попиту і збуту продукції для об­меження конкуренції.

Закупівельний картель - монопольна домовленість підприємств кар­телю про закупівлю сировини, матеріалів, товарів певного виду, сорту та інше з метою зниження закупівельних цін.

Ділові картелі:

Квотний картель - виділення певному учаснику квоти на продаж продукції у відповідності до потужностей підприємства.

Територіальний картель - надання кожному учаснику території збу­ту, виключаючи взаємну конкуренцію.

Патентний картель - визначення напрямку спільного використання (невикористання) технічного винаходу.

Слід відзначити, що ефективність діяльності картелю визначається участю у цій формі інтеграції підприємств і компаній, заснованих вироб­ником продукції та їх згода з політикою картелю в цілому.

Синдикат передбачає об'єднання однорідних промислових підпри­ємств, що реалізують свою продукцію через спільну реалі-заційну контору. При цьому ця контора організується у формі торгової фірми (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та інше), яка потім укладає угоду з учасниками синдикату про однакові умови збуту своєї продукції.

Особливості такої форми інтеграції полягають у такому:

обмеження членів синдикату в самостійній комерційній діяльності при збереженні інших функцій;

централізація збуту готової продукції дозволяє обмежити внутрішню конкуренцію між учасниками синдикату;

можливість організувати на базі існуючої збутової структури закупі­влю сировини і матеріалів для учасників синдикату;

відповідно до домовленості з партнерами збутовий орган може реалі­зовувати не всю, лише частку продукції учасників синдикату.

За сучасних умов синдикат як форма обмежень галузевого профілю вичерпує своє значення, замінюючись більш складними і гнучкими фор­мами. Форма синдикату більше розповсюджена в галузях з масовою одно­рідною продукцією - гірничо-видобувній, металургійній, хімічній.

Пул - це форма об'єднання підприємств, коли прибуток всіх учасни­ків акумулюється в єдиному фонді, а потім розподіляється між ними у за­здалегідь установленій пропорції.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник