Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 8

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

До особливостей пулів можна віднести: тимчасовий характер об'єд­нань; згідно з домовленістю учасники розподіляють загальні витрати і прибутки.

Ця організаційна форма інтеграції являє собою монополістичне об'є­днання. В світовій практиці зустрічаються різні види пулів, що дає уяву про напрямки їх діяльності:

торговий пул - угода більше двох компаній стосовно підтримання на складах до деякого моменту певної кількості товарів з метою створення ситу­аційного дефіциту, а потім продаж цього товару за підвищеними цінами;

біржовий пул, коли здійснюється об'єднання фінансових коштів з ме­тою підвищення чи зниження ціни акцій на фондовій біржі і спекуляції на різниці курсів;

патентний пул - це спільна угода про використання певного патен­ту; учасники цього об'єднання отримують дохід при вступі в патентний пул інших патентів, а також від прибутку спільного використання патенту.

Стратегічний альянс передбачає домовленість незалежних фірм про досягнення певної комерційної мети для отримання синергетичного ефекту та розвитку взаємодоповнюючих ресурсних потенціалів компаній.

Оформлення альянсів не потребує багато коштів і часу. Воно дозво­ляє досягнути стратегічної домовленості в конкурентній боротьбі на ринку. Фахівці прогнозують різке збільшення цього виду інтеграції в світовій практиці поточного століття. Особливо ця форма інтеграції опинилася в центрі уваги транснаціональних компаній в 90-х роках.

Головною особливістю такого роду об'єднання стає необов'язковість злиття компаній в єдину організаційну структуру. Це передусім угода про спільне співробітництво між фірмами із стратегічними цілями, яка базу­ється на довгострокових відносинах партнерів. У той же час існують і пар­тнерські відносини контрактного типу, цей вид співробітництва існує об­межений період часу і використовується більше для виконання конкретних проектів і цілей. Слід наголосити, що в стратегічний альянс можуть входи­ти зацікавленими особами не тільки постачальники або клієнти, але і кон­куренти, які об'єднують свої зусилля в певних галузях діяльності (напри­клад Grunding та Philips).

Об'єднання в стратегічні альянси зменшує невизначеність у партнер­ських стосунках. Вони більш мобільні у відносинах між собою, націлені в майбутню діяльність, збільшують стабільність в забезпеченні ресурсами, розподілі продукції та послуг. У межах стратегічних союзів здійснюєтьсяспільна координація стратегічного використання та управління учасниками діяльності, що дозволяє їм отримати і більш ефективно використовувати свої ресурси.

Крім стратегічного планування і управління, альянси передбачають поглиблення горизонтальних коопераційних зв'язків з метою удосконален­ня організації виробництва продукції, підвищення рівня техніки і техноло­гії, обміну досвідом.

Суттєвий вплив альянси здійснюють на конкуренцію, тому що за своєю природою вони більше передбачають спільні зусилля проти спіль­них конкурентів, чим один проти одного. Це дає змогу обходити законо­давство деяких країн з просування на їх ринках збуту своєї продукції.

Слід зазначити деякі суттєві моменти. Як правило, стратегічні альян­си не є юридичними особами. Компанії можуть приймати участь у кількох альянсах. Цей тип господарських об'єднань базується на укладенні серед-ньострокових і довгострокових, двосторонніх чи багатосторонніх угод.

Основними мотивами до вступу стратегічних альянсів можуть бути:

спільна діяльність у розробці і виробництві технічно складних виро­бів (літаків, військової техніки, аерокосмічних приладів);

спільні зусилля для проникнення на вже існуючі ринки збуту анало­гічної продукції;

суттєве зниження різних видів ризиків;

досягнення економії на масштабах виробництва;

спільне впорядкування виробничих потужностей, стабільність розви­тку, зменшення невизначеності в діяльності;

передача передового досвіду, знань, патентів, ліцензій, проведення спільних досліджень, навчання персоналу.

Отже, сфера діяльності стратегічних альянсів дозволяє об'єднувати зусилля підприємств і корпорацій по широкому колу напрямків.

Виокремлюють чотири види стратегічних альянсів:

альянси з акціонерною участю в таких підприємствах;

створення нових компаній;

консорціуми для реалізації інвестиційних проектів; альянси зі слабкою кооперацією.

Найбільшого поширення набули альянси зі співробітництва в науко­вій сфері та конструктивних розробках. Слід відзначити, що відповідно до даних ЮНКТАД загальна чисельність технічних альянсів в галузі певних матеріалів, інформаційних технологій і по технології за останні роки збі­льшилась у дев'ять разів.

Існує великий світовий досвід із створення стратегічних альянсів. Так, фірма Дженерал Моторе широко використовувала альянси для ство­рення широкої мережі зв'язків з автомобільними компаніями і постачаль­никами у Європі, Азії, а також в Північній Америці. Це сприяло просуван­ню продукції на ринки цих країн, створенню асортименту продукції, обмі­ну технологій і т. ін.

Характерною рисою розвинутих країн є пошук стратегічних альянсів зкомпаніями менш розвинутих держав. Орієнтація цих компаній на експорт дозволяє за рахунок цих угод імпортувати свою продукцію і отримати дос­туп на місцеві ринки. До сфери діяльності розвинутих компаній входять не тільки окремі країни, а і цілі континенти. Так, японські і американські ком­панії об'єднують свої зусилля для просування своїх товарів на ринок країн Європейського союзу і освоєння нових можливостей країн Східної Європи.

Можна навести багато прикладів успішного створення стратегічного партнерства. Наприклад, стратегічні союзи між IBM і Mitsobishi, угода між IBM і Apple. Ще раз можна відмітити, що умовою ефективного стратегіч­ного альянсу стає довгострокове планування, координація політики, нама­гання створення вищої і середньої ланки компаній альянсу.

Існують різні наслідки стратегічного альянсу. Не виключена можли­вість поглинання партнерів більш дійовими і мобільними компаніями. Особливо цим зловживають японські компанії в Європі. Справа в тому, що найбільша загроза полягає в тому, що компанії можуть достатньо вивчати операції і технологію інших партнерів, копіювати порядок їх дій і стати успішними конкурентами.

Говорячи про ці недоліки, слід відзначити, що ефективна діяльність стратегічних альянсів є складним завданням, враховуючи різну можливість, іноді різні цілі, що приводять до прийняття неоптимальних рішень стратегі­чного альянсу в цілому. Однак, поряд з існуючими при цьому труднощами, створення стратегічних альянсів має майбутнє і в нашій країні. Це пов'язано з поглибленням інтеграційних проявів між країнами близького і дальнього зарубіжжя, залученням додаткових інвестицій, доступом до досконалої тех­нології, освоєнням нових ринків збуту виробленої продукції.

Крім перелічених раніше форм, існує цілий ряд інших форм об'єд­нань підприємств: холдингові компанії, агропромислові об'єднання, про­мислово-фінансові групи, вільні економічні зони. Для цих форм об'єднань ще не достатньо розроблена законодавча база, вони почали розповсюджу­ватися за останні роки і не мають узагальненого досвіду діяльності. Тому в наступних розділах цієї роботи вони будуть розглянуті окремо.

Питання для закріплення матеріалу

1. Підприємство як самостійний суб'єкт господарювання.

2. Види та організаційні форми підприємств.

3. Класифікація підприємств за різними ознаками.

4. Актуальні проблеми обґрунтування виробничої структури підпри­ємств різних форм власності.

5. Джерела формування майна підприємства.

6. Поняття та форми господарських товариств.

7. Переваги і недоліки функціонування об'єднань підприємств в Україні.

8. Майнові відносини в об'єднанні підприємств.

9. Створення і діяльність промислово-фінансової групи.

10. Асоційовані підприємства й холдингові компанії.

Тести до теми 3

1. Комунальне підприємство діє на основі:

а) приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юри­дичної особи);

б) колективної власності (підприємств колективної форми власності);

в) комунальної власності територіальної громади;

г) державної власності.

2. Філія - це:

а) структурно відокремлена частина юридичної особи, що знаходить­ся поза межами розташування керівного органу юридичної особи та вико­нує таку ж діяльність (виробничу, наукову тощо), що й юридична особа в цілому;

б) структурно відокремлена частина юридичної особи, що діє за ме­жами знаходження юридичної особи від її імені;

в) тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових про­грам, науково-технічних, будівельних проектів тощо).

3. Командитним товариством є:

а) господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за йо­го зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм май­ном, а інші учасники - лише своїми вкладами;

б) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на час­тки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідаль­ність за своїми зобов'язаннями власним майном;

в) господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укла­деного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від іме­ні товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язан­нями товариства усім своїм майном.

4. Промислово-фінансова група - це:

а) тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових про­грам, науково-технічних, будівельних проектів тощо);

б) об'єднання, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів Укра­їни на певний строк із метою реалізації державних програм;

в) об'єднання з розвитку пріоритетних галузей виробництва і струк­турної перебудови економіки України;

г) структурно відокремлені підрозділи юридичної особи, що знахо­дяться поза межами розташування її керівного органу та виконують таку ж діяльність (виробничу, наукову тощо), що й юридична особа.

5. Асоціація - це:

а) тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових про­грам, науково-технічних, будівельних проектів тощо);

б) договірне об'єднання, створене з метою постійної координації гос­подарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціа­лізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задово­лення переважно господарських потреб учасників об'єднання;

в) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на час­тки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідаль­ність за своїми зобов'язаннями власним майном.

6. До підприємств можна віднести наступний суб'єкт господарювання:

а) їдальню, що знаходиться в складі промислового підприємства, і майно якої відображено в балансі останнього;

б) особу, що займається вирощуванням овочів у власному господарс­тві та їх реалізацією на колгоспному ринку;

в) особу, що займається індивідуальною трудовою діяльністю, пов'я­заною з виробництвом одягу і подальшою реалізацією через комісійний магазин;

г) фермерське господарство;

д) усі відповіді правильні.

7. Підприємства в ринковій економіці переважно знаходяться в такій формі власності:

а) державній;

б) приватній;

в) кооперативній;

г) муніципальній.

8. Критерієм, що використовується у випадку віднесення підприємс­тва до виду «малого» є:

а) розмір господарської діяльності;

б) форма власності;

в) положення на споживчому ринку;

г) чисельність працівників.

9. Перевага, що найбільш сильно виявляється у функціонуванні ін­дивідуальних підприємств - це:

а) сильний безпосередній стимул вести справи ефективно;

б) спеціалізація в управлінні;

в) можливість утворення капіталу в необхідному розмірі;г) розподіл ризику з іншими учасниками діяльності.

10. Основною ознакою відмінності господарчих товариств є:

а) особливості формування майна;

б) ступінь майнової відповідальності;

в) особливості оподатковування;

г) непередбачений термін функціонування.

11. Командитному товариству найбільш властива така риса, як:

а) рівномірний розподіл ризику між засновниками;

б) формування майна за рахунок пайових внесків засновників у гро­шовій і майновій формі;

в) різний ступінь участі в управлінні товариством, що базується на майновій відповідальності.

12. Товариства з обмеженою відповідальністю більш поширені, ніж товариства з повною відповідальністю у зв'язку з тим, що:

а) засновані переважно на власній праці їхніх членів;

б) їхнє майно формується за рахунок оренди засобів виробництва;

в) його члени несуть відповідальність у рамках вкладеного ними ка­піталу в статутний фонд;

г) його члени несуть солідарну відповідальність у рамках усього вла­сного майна.

13. Головна відмінність акціонерного товариства відкритого типу від акціонерного товариства закритого типу полягає в:

а) специфічності господарської діяльності;

б) способі розміщення цінних паперів;

в) розмірі статутного фонду;

г) системі контролю за діяльністю.

14. Консорціум - це:

а) договірне об'єднання, створене з метою постійної координації гос­подарської діяльності, що не має права втручатися у виробничу і комер­ційну діяльність будь-кого з його учасників;

б) статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових органі­зацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової зале­жності від одного чи групи підприємців;

в) договірне об'єднання, створене на основі об'єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

г) тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капі­талу для досягнення загальної мети.

ТЕМА 4 ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ГОСПОДАРЮВАННЯ

ПІДПРИЄМСТВА

4.1. Вплив зовнішнього середовища на діяльність підприємства

Результати діяльності підприємства значною мірою визначаються його зовнішнім середовищем. Підприємства стежать за зовнішньою обста­новкою з метою виявити та використати її сприятливі можливості для до­сягнення поставленої мети, уникнути при цьому загрози перешкод. Підп­риємство, як відкрита система, залежить від зовнішнього середовища сто­совно поставок ресурсів, енергії, кадрів, а також споживачів.

Аналіз середовища - це незвична для вітчизняних підприємств та організацій діяльність, якою процвітаючі організації України почали займатись недавно. Однак опанування прийомами та методами аналізу - одне з найважливіших завдань, що стоїть перед керівниками, оскільки параметри середовища -це унікальна комбінація факторів, що перебувають у постійному русі. Крім того, сучасний етап - це етап переходу до ринку та зміни параметрів економіки України.

Варто відокремити підходи до опису структури зовнішнього середо­вища організації. Тут треба виділити дві основні концепції: неієрархічну та ієрархічну моделі.

Існують три рівні середовища: внутрішнє, що перебуває під впливом і контролем підприємства, «середовище завдань», до якого входять органі­зації, що безпосередньо пов'язані із визначенням і втіленням цілей підпри­ємства; загальне середовище, де формуються загальноекономічні умови, тенденції, соціальні та політичні норми тощо.

Межі між «середовищем завдань» і загальним середовищем досить розмиті. Ця модель дає змогу пояснити тенденції розширення «сфери впливу» та «меж контролю» за середовищем. А.Томпсон зазначав, що ко­жне підприємство як матеріальна система націлене на встановлення рівно­ваги, стабільності, тобто постійно балансує між відкритістю та закритістю.

Найсуттєвіше на стан справ на будь-якому підприємстві впливає «середовище завдань», яке ще в різних джерелах має назву «безпосереднє оточення», «проміжне середовище» тощо. Перелік елементів цього середо­вища досить різноманітний, однак є загальні принципи, які дають змогу виокремити цей елемент оточення в особливу підсистему. До них можна віднести: по-перше, безпосередній зв'язок з підприємством, яке є об'єктом аналізу, у вигляді довгострокових договорів, комунікаційних зв'язків різ­ного типу тощо; по-друге, можливість впливу (в певних межах) на елемен­ти цього оточення з боку підприємства. Найбільш розгорненою є характе­ристика взаємного впливу елементів проміжного (чи безпосереднього) се­редовища та підприємства, яку наведено в галузевій моделі М. Портера.

На ієрархічному підході до побудови моделі зовнішнього середови­ща наполягав і Л. Буржуа. Він поширив цей підхід і всередину підприємст­ва (відокремив «верхній» і «низовий» рівні у внутрішньому середовищі) і довів необхідність існування і цілеспрямованої побудови так званої «ієрар­хії корпоративних стратегій», які здійснюють зв'язок окремих груп усере­дині підприємства з відповідними елементами зовнішнього середовища.

Це свідчить про домінування ієрархічного напрямку в побудовах моде­лей середовища в менеджменті. Більшість об'єктів, зазначених у різних мо­делях, і перелік факторів повторюються з меншою чи більшою деталізацією.

Ідеї ієрархічності середовища своєрідно використовуються і в «еко­логічній моделі середовища» Г. Олдріча. Згідно з уявленнями Г. Олдріча, головне, що стримує розвиток підприємств - це обмеженість ресурсів, за які і відбувається головна конкурентна боротьба між організаціями, що на­лежать до однієї галузі. Він уводить поняття «організаційна популяція», тобто сукупність підприємств, які мають близькі цілі: гнучкість виробниц­тва, стабільність існування, універсальність діяльності. Кожна з цих цілей потребує для свого забезпечення ресурси: гнучкість можлива за наявності ліквідних ресурсів, стабільність з'являється разом з ресурсами різних ти­пів, що повільно знецінюються, універсальність базується на ресурсах, що широко використовуються. Комбінація необхідних ресурсів залежить від особливостей галузі і дає змогу в разі виконання зазначених вимог створи­ти життєздатну організацію (підприємство). Кожне підприємство викорис­товує свою «нішу», яка визначається кількома показниками: обсягом сере­довища, його стабільністю/нестабільністю, ступенем концентрації вироб­ництва та конкуренцією.

На відміну від «екологічної моделі», що базується на дослідженнях ре­сурсної сторони діяльності підприємства, існує дуже «потужний» напрямок у дослідженнях проблематики «організації - середовище», де розглядаються взаємозв'язки та взаємний вплив середовища і організаційної структури.

Багато дослідників вважають, що треба встановити взаємозв'язки з певними елементами середовища через створення спеціальних, автономних підрозділів в організації, що на різних підприємствах отримали назву «центри прибутку», «центри інвестицій», «стратегічні господарські центри». Наявність таких організаційних одиниць потребує перебудови всієї тради­ційної організаційної структури, зміни змісту роботи окремих керівників.

Розглянуті моделі зовнішнього середовища не вичерпують усієї різ­номанітності існуючих підходів, однак показують найзначніші напрямки у цій галузі. Практична цінність цих моделей - різна для різноманітних галу­зей народного господарства та підприємств. Сьогодні не існує єдиного, ін­тегрованого підходу до побудови загальної концепції зовнішнього середо­вища, яка б усебічно поєднувала економічні, технологічні, соціальні та по­літичні впливи на організацію, особливості взаємодії підприємства з його партнерами, конкурентами, споживачами та ін. Однак загальна тенденція у стратегічному аналізі вже вимальовується.

Усі сучасні автори розрізняють:

зовнішнє середовище (або середовище непрямого впливу); проміжне середовище (або «середовище завдань»);внутрішнє середовище організації.

Зовнішнє середовище - це сукупність факторів, які формують довго­строкову прибутковість організації і на які організація не може впливати взагалі або має незначний вплив.

Проміжне середовище - це сукупність факторів, які формують дов­гострокову прибутковість організації і на які вона може впливати через встановлення ефективних комунікацій.

Внутрішнє середовище організації - це сукупність факторів, які фо­рмують її довгострокову прибутковість і перебувають під безпосереднім контролем керівників та персоналу організації.

Зовнішнє середовище складається з елементів, які не знаходяться у зв'язку з підприємством постійно, але впливають на формування загальної атмосфери бізнесу. Це середовище непрямих контактів підприємства. До його елементів належать:

- економічне середовище; політичне середовище;

- соціальне середовище;

- природне середовище;

- технологічне середовище;

- екологічне середовище та ін.

Проміжне середовище або мікросередовище - це середовище, елеме­нти якого прямо і постійно впливають на діяльність підприємства. До еле­ментів мікросередовища відносяться:

- постачальники;

- посередники;

- споживачі;

- конкуренти;

- робоча сила;

- державні органи.

Постачальники матеріалів, комплектуючих виробів, енергетичних та інформаційних ресурсів, фінансів тощо, якщо вони володіють великою конкурентною силою, можуть поставити підприємство у велику залежність від себе. Тому при виборі постачальників важливо глибоко та всебічно ви­вчати їх діяльність та потенціал, для того щоб зуміти побудувати такі від­носини з ними, які забезпечили б підприємству максимум сили у взаємодії з постачальниками. Конкурентна сила постачальників залежить від таких факторів:

- рівень спеціалізованності постачальників;

- величина вартості для постачальника переключення на інших кліє­нтів;

- ступінь спеціалізованності покупця в купівлі певних ресурсів;

- концентрація постачальників на роботі з конкретними клієнтами;

- важливість для постачальника обсягу виробництва.

На стадії поза межами безпосереднього виробництва важливими су­б'єктами мікросередовища є посередники, тобто ті організації або окреміфізичні особи, які допомагають виробникам в реалізації їх товарів на від­повідних ринках. До них відносяться торгові посередники, фірми-спеціалісти з організації товарообігу (включаючи транспортні підприємст­ва, складську мережу), агентства з надання маркетингових послуг (спеціа­льних досліджень, консалтингових послуг, реклами тощо), а також кредит­но-фінансові установи комерційної спрямованості (комерційні банки, страхові компанії).

Вивчення споживачів дозволяє підприємству краще зрозуміти, який продукт буде прийматися покупцями найбільше, на який обсяг продажу може розраховувати підприємство, наскільки можна розширити коло поте­нційних покупців, що чекає продукт у майбутньому тощо.

Вивчення споживача як елемента мікросередовища підприємства в першу чергу має своєю метою складання профілю тих, хто купує продукт, який реалізує підприємство. Профіль покупця може бути складений за та­кими характеристиками:

- географічне місцезнаходження;

- демографічні характеристики (вік, освіта, сфера діяльності тощо);

- соціально-психологічні характеристики (становище у суспільстві, стиль поведінки, смаки, звички тощо);

- ставлення споживача до продукту (чому він купує даний продукт, чи користується він сам продуктом, як оцінює продукт та ін.).

Підприємству доводиться боротися за споживача та ресурси з конку­рентами. Конкурентне середовище формується не тільки внутрішньогалу­зевими конкурентами, які виробляють аналогічну продукцію та реалізують її на тому ж ринку. Суб'єктами конкурентного середовища є фірми, які можуть увійти на ринок, а також ті, які виробляють товари-субститути.

Багато підприємств не приділяють необхідної уваги можливій загрозі з боку нових фірм і тому програють у конкурентній боротьбі саме їм. Про це дуже важливо пам'ятати та завчасно створювати бар'єри на шляху вхо­дження на ринок нових виробників. Такими бар'єрами можуть бути глибо­ка спеціалізація у виробництві продукту, зниження витрат, контроль над каналами збуту продукції тощо.

Аналіз ринку робочої сили спрямований на те, щоб виявити його по­тенційні можливості в забезпеченні підприємства кадрами, необхідними для вирішення ним своїх завдань. Підприємство повинне вивчати ринок робочої сили як з точки зору наявності на цьому ринку кадрів необхідної спеціальності та кваліфікації, необхідного рівня освіти, необхідного віку, статі і т. п., так і з точки зору вартості робочої сили.

Серед найбільш вагомих факторів мікросередовища особливе місце належить факторам регулюючого впливу державних законодавчих органів, різних державних установ, які наглядають за дотриманням законів і вида­ють необхідні нормативні акти, місцевих адміністративних органів, а та­кож профспілок та інших громадських організацій та об'єднань.

4.2 Макросередовище функціонування та його основні чинники

Макросередовище створює загальні умови знаходження підприємст­ва у зовнішньому середовищі. У більшості випадків макросередовище не має специфічного характеру, застосованого до будь-якого окремо взятого підприємства. Хоча ступінь впливу стану макросередовища на різні підп­риємства різна, що пов'язано з відмінностями як у сфері діяльності, так і з внутрішнім потенціалом підприємства.

У досить складному макросередовищі, що оточує підприємство, діє значно більша кількість чинників, ніж у мікросередовищі. Цим чинникам властивий високий рівень варіантності, невизначеності та непередбачува-ності можливих наслідків. Отже, до основних чинників макросередовища належать економічні, політичні, соціальні, технологічні та екологічні.

Вивчення економічного чинника макросередовища дозволяє зрозумі­ти, як формуються та розподіляються ресурси. До основних чинників еко­номічного середовища, які потребують постійної діагностики і оцінки з точ­ки зору можливих для підприємства наслідків від їх зміни, належать: рівень та темпи інфляції, коливання курсу національної валюти відносно валют інших держав, умови одержання кредиту і процентна банківська ставка.

Ставка відсотка (рівень процентної ставки) в економіці значно впли­ває на споживацький попит. Для придбання товарів споживачі часто беруть у борг. Менш ймовірно, що вони робитимуть так само за наявності високих ставок відсотка. Можна навести як приклад ринок житла, де відсоток по за­ставі прямо впливає на попит квартир, що, в свою чергу, впливає на кіль­кість початих нових житлових проектів. І якщо організація працює в області житлової індустрії (надає позики, виступає як інвестор або будівельний під­рядник), то зростання процентних ставок буде загрозою для реалізації пла­нів організації, а їх зниження - нові можливості для розвитку.

Організації, що планують розширятися, які повинні фінансуватися за рахунок отримання позик, очевидно, стежитимуть за рівнем ставки відсот­ка і її впливом на ціну капіталу. Тому ставка відсотка спричинюватиме пряму дію на потенційну привабливість різних стратегій.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник