Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 9

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

Курси обміну валют визначають вартість гривні по відношенню до вартості грошових одиниць інших країн. Зміни в курсах обміну валют без­посередньо впливають на конкурентоспроможність продукції організації, якщо вона експортує товари на світовий ринок. Коли вартість гривні по відношенню до інших валют низька, товари, вироблені в Україні, відносно недорогі, що знижує загрозу з боку іноземних конкурентів і скорочує ім­порт. Але якщо вартість гривні підвищується, то імпорт стає відносно не­дорогим, що, в свою чергу, підвищує рівень загроз для організації, створю­ваних іноземними конкурентами.

Темп економічного зростання впливає на можливості і загрози, для організації. Коли відбувається зростання в економіці, збільшуються витра­ти споживачів, що викликає конкурентний тиск на організацію через шви­дке зростання числа підприємств в привабливій області. Зниження темпівекономічного зростання і скорочення споживацьких витрат також призво­дять до зростання конкурентного тиску, викликаного прагненням підпри­ємств залишитися в галузі в умовах загрози кризи.

Уряди більшості країн світу докладають значні зусилля для знижен­ня рівня інфляції. Звичайно наслідком цих зусиль є зниження процентної ставки і, тим самим, поява ознак економічного зростання. Організації, зок­рема, стурбовані інфляцією тому, що майбутня економічна обстановка в умовах високої інфляції виявляється менш передбачуваною, ускладнюючи планування.

Окрім перерахованих, є й інші економічні чинники: структура спо­живання і її динаміка; економічні умови в іноземних державах; показники торгового балансу; зміна попиту; грошово-кредитна і фінансова політика; тенденції на ринку цінних паперів; рівень продуктивності праці в галузі і темпи її зростання; ставки податків тощо.

Різні чинники законодавчого і державного характеру можуть вплива­ти на рівень існуючих можливостей і загроз у діяльності підприємства. На­ціональні і іноземні уряди можуть бути для певних підприємств основними регуляторами їх діяльності, джерелами субсидій, роботодавцями і покуп­цями. Це може означати, що для даних організацій оцінка політичної об­становки може бути найважливішим аспектом аналізу макросередовища. Така оцінка здійснюється через деталізацію політичних чинників, що впливають на організацію. Таких чинників багато, ще більше їх різних по­єднань, тому виділимо і перерахуємо ті, що частіше трапляються при про­веденні аналізу макросередовища: зміни в податковому законодавстві; роз­становка політичних сил; відносини між діловими колами і урядом; патен­тне законодавство; законодавство про охорону навколишнього середови­ща; урядові витрати; антимонопольне законодавство; грошово-кредитна політика; державне регулювання; політичні умови в іноземних державах; розміри державних бюджетів; відносини уряду з іноземними державами.

Деякі з цих чинників впливають на всі підприємства, наприклад, змі­ни в податковому законодавстві. Інші - тільки на невелику кількість су­б'єктів, діючих на ринку, наприклад, анти монопольне законодавство. Треті - істотні, насамперед, для політичних організацій, наприклад, розстановка політичних сил або результати виборів. Проте в тій чи іншій мірі, прямо або опосередковано, політичні чинники впливають на всі організації. На­приклад, на виробника іграшок впливатимуть стандарти безпеки іграшок, зміни в правилах імпорту і експорту сировини, устаткування, технологій і готової продукції, зміни в податковій політиці держави і т. п.

Соціальні чинники формують стиль життя, роботи, споживання і спричиняють значну дію практично на всі підприємства. Нові тенденції створюють тип споживача і, відповідно, викликають потребу в інших то­варах і послугах, визначаючи нові стратегії організації.

Для того щоб визначити найзначучищі можливості і загрози з боку соціальних чинників, організаціям необхідно враховувати нові тенденції (наприклад, такі факти, як більш освічений споживач, збільшена кількістьпрацюючих жінок, старіюче населення). Так, старіюче населення з вели­ким відсотком людей старше 55-60 років означає сприятливі можливості (в значенні збільшення попиту на їх послуги) для організацій, що працюють у тих галузях, які викликають найбільший інтерес у літніх людей, - соціаль­ний захист пенсіонерів, добродійність, патронаж, охорона здоров'я і тощо. Зміни в статевому, віковому і національному складі населення теж можуть здійснювати важливий вплив на організації.

Можна перерахувати основні соціальні чинники, з якими організації стикаються найчастіше: народжуваність; смертність; коефіцієнти інтенси­вності імміграції і еміграції; коефіцієнт середньої тривалості життя; доход; стиль життя; освітні стандарти; купівельні звички; відношення до праці; відношення до відпочинку; відношення до якості товарів і послуг; еконо­мія енергії; відношення до уряду; проблеми міжетнічних відносин; соціа­льна відповідальність; соціальний добробут.

Вплив технологічних чинників на організації часто настільки очеви­дний, шо їх вважають основним двигуном виробничого прогресу. Револю­ційні технологічні зміни і відкриття останніх десятиріч, наприклад, вироб­ництво за допомогою роботів, проникнення в повсякденне життя людини комп'ютерів, нові види зв'язку, транспорту, зброї і багато чого іншого, представляють великі можливості і серйозні загрози, дію яких виробники повинні усвідомлювати й оцінювати. Деякі відкриття можуть створювати нові галузі промисловості і закривати старі.

Дію технологічних чинників можна оцінювати як процес творення нового і руйнування старого. Прискорення технологічних змін скорочує середню тривалість життєвого циклу продукту, тому організації повинні передбачати, які зміни несуть із собою нові технології. Ці зміни можуть впливати не тільки на виробництво, а й на інші функціональні сфери, на­приклад, на кадри (підбір і підготовка персоналу для роботи з новими тех­нологіями або проблема звільнення надмірної робочої сили, що вивільня­ється унаслідок упровадження нових, більш продуктивних технологічних процесів) або, наприклад, на маркетингові служби, перед якими ставиться завдання розробки методів продажу нових видів продукції.

До основних екологічних чинників відносяться: обсяги викидів у се­редовище забруднювальних та отруйних речовин, рівень фізичного (елект­ромагнітного, радіаційного, теплового) впливу на середовище; надійність і соціально-екологічна безпека виробничих систем, великих техногенних утворень - гідротехнічних споруд, газо-, нафтопроводів, тунелів тощо; кі­лькість і якість продукції, що виробляється, її безпечність і утилізаційна придатність; стан природного середовища, в якому знаходиться підприєм­ство, до і після реалізації запланованої стратегії розвитку і розміри можли­вих незворотних негативних наслідків.

Розглянуті фактори макросередовища відносно того чи іншого підп­риємства відіграють неоднакову роль і можуть, залежно від обставин впливати на його діяльність позитивно, негативно або залишитися нейтра­льними. Комбінаційний склад факторів, їх варіації, пріоритети і вагомістьзалежать від цілей підприємства, видів його діяльності, організаційно-виробничої структури, складності виробничо-господарських та комерцій­них зв'язків, а також від конкретних ситуацій, у яких може опинитися під­приємство.

4.3 Ринкове середовище господарювання підприємства

Ринок - це сукупність відносин між продавцями і покупцями, які обмінюються продукцією спеціалізованої діяльності.

Передумовою виникнення подібного типу відносин є, по-перше, роз­поділ праці або економічна спеціалізація, внаслідок чого кожний концент­рує свої зусилля на створенні якогось одного виду продукту або його час­тини і тому має потребу в продукції виготовленій іншими; по-друге, забез­печення прав власності на продукцію, тобто переважаючої можливості во­лодіти, використовувати і розпоряджатися нею.

У широкому економічному розумінні ринок - це механізм форму­вання і руху відтворювальних зв'язків, який грунтується на товарно-грошових відносинах і конкуренції самостійних суб'єктів господарювання. У такому розумінні він виступає як економічна система країни. Виходячи з цього, ринок є системною сукупністю економічних відносин, які будують­ся на грунті ринкових законів і принципів.

У вузькому значенні ринок - це: а) сукупність актів купівлі-продажу товарів (послуг); б) сукупність дійсних або потенційних продавців і поку­пців продуктів (послуг); в) місце, де здійснюються угоди між покупцями і продавцями конкретного товару (послуги); г) сфера обороту товару (взає­мозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної тери­торії існує попит і пропозиція.

Ринок виконує низку соціально-економічних функцій:

- він є ланкою, яка поєднує виробництво і споживання через меха­нізм прямих і зворотних зв'язків. Інструменти ринку (ціни, динаміка і спів­відношення попиту та пропозиції, відсоткові ставки, валютний курс, курс цінних паперів тощо) слугують важливим джерелом економічної інформа­ції, відображають ситуацію в різних галузях і сферах господарської діяль­ності і водночас активно впливають на зміни цієї ситуації, формування ос­новних економічних пропорцій країни;

- виявляє суспільну корисність тих чи інших товарів та послуг, до­зволяє реально оцінити їхню вартість, визначити, якою мірою витрати ви­робництва кожного товаровиробника корегують із суспільно необхідними витратами;

- ринкова конкуренція слугує ефективним інструментом регулюван­ня обсягів виробництва, дозволяє точно визначити лідерів і аутсайдерів серед господарюючих суб'єктів, забезпечує споживачеві можливість вибо­ру, примушує підприємства використовувати науково-технічні новації, по­ліпшувати якість товарів та послуг.

У ринкові відносини вступає безліч суб'єктів, а в сферу обігу надхо­дять різноманітні товари та послуги, що формують складну та багатогран­ну структуру ринку. Найбільш поширеним є чотирипозиційний підхід до загальної структуризації ринку, а саме: з позиції його суб'єктивного скла­ду, продуктово-ресурсного наповнення, елементно-технологічних зв'язків і територіально-просторової організації. Докладніше цей підхід представле­но в табл. 4.1.

Таблиця 4.1 - Структура ринку

Ознаки структуризації ринків

Види ринків

Суб'єктний склад

- ринок споживачів

- ринок виробників

- ринок посередників

- ринок державних установ

- ринок міжнародних установ, продавців і посередників

Продуктово-ресурсне наповнення

- ринок продовольчих і непродовольчих товарів

- ринок знаряддя і предметів праці та інших товарів виробничого призначення

- ринок житла, землі, природних багатств і корисних копалин та інших послуг

- ринок грошей, валюти, цінних паперів

- монотоварний ринок та інші

Елементно-технологічні зв'язки

- ринок засобів виробництва

- ринок предметів споживання

- ринок інновацій та інформації

- ринок інвестицій

- ринок робочої сили

- ринок грошово-кредитний

- валютний ринок

Територіально-просторова організація

- місцевий (локальний) ринок

- регіональний ринок

- національний ринок

- транснаціональний ринок

- світовий ринок

Економіка сучасних вітчизняних підприємств має ряд особливостей, які пов'язані з неузгодженістю рішень на державному рівні, нестабільністю законодавчої бази, високим рівнем податків, «втечею» кваліфікованих кад­рів. Такі негативні моменти спричинюють низький рівень іноземного інве­стування в економіку України, обертання значної маси грошових коштів поза банками, «перелив» капіталів зі сфери виробництва у сферу торгового бізнесу через відсутність стимулів і пільг для вітчизняних товаровиробни­ків та інші.

Усунення таких негативних явищ дало б можливість поліпшити ро­боту вітчизняних підприємств, створити умови для стабілізації їх власного становища та для наповнення бюджету держави.

Ринок має достатньо ефективний механізм стихійної координації дій агентів, які беруть участь в обміні. Цей механізм дозволяє зі значно біль­шим успіхом досягати бажаних цілей, ніж тоді, коли вони свідомо форму­ються і спеціально переслідуються.

Кожний індивідуум прагне до задоволення свого власного інтересу, але, зіштовхуючись при цьому з інтересами інших учасників обміну, зму­шений для своєї ж користі враховувати їх при прийнятті своїх рішень. В ре­зультаті досить швидко знаходиться оптимальний варіант відповіді на запи­тання про те, що, скільки, за допомогою яких ресурсів і для кого виробляти.

Англійський економіст XVIII століття Адам Сміт назвав цей меха­нізм «незримою рукою», що направляє людей до цілей, які зовсім не вхо­дили до їх намірів, але вони досягають їх більш діючим способом, ніж тоді, коли вони свідомо прагнуть зробити це. Для функціонування цього механі­зму необхідна тільки інформація та свобода прийняття рішень.

Основні носії ринкової інформації - це ціни. Ціна - це кількість того, що необхідно віддати, щоб отримати одиницю бажаного товару чи послуги.

Ціни несуть інформацію про те, що і скільки бажають продавці реа­лізувати, а покупці - придбати. Вони є сигналами, орієнтуючись на які продавці і покупці приймають рішення, вибираючи найкращий, з їх точки зору, варіант дій.

Ціни не тільки несуть інформацію, але й спонукають до дій у визна­ченому напрямі. Виробники прагнутимуть виробляти ті товари і в тому мі­сці, де за них можна отримати найбільшу ціну. Споживачі, навпаки, нама­гатимуться придбати товари і послуги за більш низькими цінами. Відпові­дно до цього й пересуватимуться ресурси, визначаючи кількість і асорти­мент виробленої продукції.

Ринкова система вільного підприємництва повинна давати відповідь на такі запитання:

1. Скільки товарів і послуг необхідно виготовляти?

2. Що необхідно виробляти?

3. Як цю продукцію треба виготовляти?

4. Хто повинен отримати цю продукцію?

5. Як саме система адаптується до змін?

У ринковій системі ці питання вирішуються без ніякого примушення або централізованого керівництва.

Ринкова система - це складний механізм координації, який діє через систему цін і ринків, механізм зв'язку, який застосовується для поєднання дій мільйонів різних індивідів.

Це не система хаосу і анархії. Вона мас визначений внутрішній по­рядок і підпорядковується встановленим закономірностям.

У ринковій економіці немає адміністративного контролю за вироб­ництвом і споживанням. Функції контролю в такій економіці виконує ме­ханізм конкуренції. Конкурентна ринкова система містить стимули і для технічного прогресу. Піонерне застосування технології, яке знижує рівень витрат на виробництво, дає змогу такій прогресивній фірмі отримати дода­тковий прибуток. Більше того, конкурентна ринкова система створює об­ставини, що сприяють швидкому розповсюдженню нової технології. Кон­куренти повинні слідувати прикладу найбільш прогресивної фірми, інакше їх чекають збитки або навіть банкрутство.

На відміну від адміністративно-командної (планової) системи управ­ління, при ринковій економіці товаровиробникам зверху не доводять но­менклатуру вироблення продукції, обсяги виробництва, ціни, фонди на ма­теріально-технічні ресурси, не визначають постачальників і споживачів. Усюди між суб'єктами ринкових відносин діє контрактна система.

Постачальники і споживачі самостійно і вільно приймають рішення, орієнтуючись тільки на існуючу об'єктивну економічну ситуацію.

В основу роботи підприємства в умовах ринку покладено найбільш ефективний, з точки зору збуту товарів, принцип: спочатку необхідно з'я­сувати який товар, з якими споживчими властивостями, за якою ціною, в яких місцях його хоче придбати потенційний покупець, а потім уже думати про організацію виробництва.

У даний час Україна переживає економічну кризу. Вона згубно від­билася на роботі промисловості через спад виробництва, неплатежі між суб'єктами ринку, дефіцит сировини, матеріалів і комплектуючих виробів. Це породило «ринок продавця», де попит перебільшує пропозицію товару. За наявності грошей будь-який товар, який маємо на ринку, будь-які пос­луги знаходять збут, навіть якщо вони не зовсім відповідають вимогам, які до них пред'являє покупець: головне - це їх наявність, якості в цьому ви­падку приділяється мінімум уваги. Товарний асортимент бідний, обсяги виробництва низькі, конкуренція відсутня, покупець змушений брати те, що викинув на ринок товаровиробник. При цьому постачальники в ряді випадків не виконують своїх договірних зобов'язань, не витримують стро­ків постачань, недопостачають деяких найменувань продукції. Крім того, для більшості товаровиробників невідома точна кількість реальних і поте­нційних споживачів, тобто існує проблема формування портфеля замов­лень. Від наявності портфеля замовлень і норм витрачання на одиницю ви­робів залежить потреба в матеріальних ресурсах. На базі потреби в матері­альних ресурсах і їх витрачанні в процесі виробництва формуються норми виробничих запасів.

Аналіз свідчить, що в умовах «ринку продавця» управління виробни­чими запасами дуже складне. Це пов'язане з тим, що існуючому процесу ма­теріально-технічного забезпечення в Україні притаманна невизначеність.

Ринкова система не ідеальна і їй властиві певні недоліки.

Будучи орієнтованою на індивідуальні інтереси, ринкова система значно слабкіше враховує колективні й суспільні потреби. Громадський транспорт, екологічні програми, фундаментальна наука, національна без­пека - ці й інші потреби, які конче необхідні суспільству, не виглядаютьпершочерговими з точки зору окремого споживача. Отже, ресурси на ці цілі при їх розподілі через ринковий механізм або будуть надходити в останню чергу, або не будуть надходити зовсім. Виявилося, що ринковий механізм не в змозі автоматично підтримувати повну зайнятість та стабі­льний рівень цін. Усі ресурси можуть спрямовуватися на виробництво до­рожчих виробів в збиток виробництву дешевих товарів.

В умовах ринку величезні ресурси розбазарюються на рекламу та інші подібні заходи виключно з однією мстою - завоювати симпатії поку­пців. Але кошти, які направляються на ці заходи, можна було б направити на виробництво інших товарів, для якого раніше не знаходилося коштів.

Особливістю ринкової економіки є те, що в результаті запеклої кон­курентної боротьби одні фірми залишаються, а інші зникають (вмирають). В тих випадках, коли виживає лише одна з фірм, вона стає монополістом. Це, в свою чергу, дає можливість експлуатувати покупців за допомогою високих і нічим (крім монополізму) не виправданих цін. Тим самим зникає найголовніша перевага ринкової економіки - ефективність використання обмежених ресурсів. Адже в умовах монополії кошти покупців не можуть бути ефективно використані.

Ураховуючи всі ці недоліки, всі сучасні держави мають змішану еко­номіку. В ній присутні позитивні елементи ринкової, планової економіки. Тут питання про розподіл ресурсів вирішується як державою, так і ринком. В одних країнах співвідношення в розподілі сфери компетенції держави або ринку має перевагу на користь держави, в інших - на користь ринку.

Під час переходу від планової економіки до ринкової в Україні здій­снювався процес приватизації. Це процес переходу окремого підприємства від державної власності до приватної. Основна причина цього процесу по­лягає в тому, що держава вважає, що ця індустрія або підприємство пра­цювали б краще, якщо б вони знаходилися в умовах вільної конкуренції.

У будь-якій системі є передатні ланки. Без них неможливе її існу­вання. В економічній системі є свої сполучні ланки, що в цілому можна назвати економічною інфраструктурою. Ця інфраструктура виступає спо­лучним елементом у взаємовідносинах між основними суб'єктами еконо­мічних відносин (виробниками економічних ресурсів, кінцевих товарів) і їхніми безпосередніми споживачами.

Під інфраструктурою ринку ми розуміємо сукупність галузей, підп­риємств і організацій, які входять до цих галузей, види їхньої діяльності, які мають забезпечувати, створювати умови для нормального функціону­вання виробництва та обігу товарів, а також життєдіяльності людей. Розрі­зняють виробничу і соціальну інфраструктуру. До інфраструктури вклю­чають шляхи, зв'язок, транспорт, складське господарство, зовнішнє енер­гопостачання, водопостачання, спортивні споруди, озеленення, підприємс­тва по обслуговуванню населення. Інколи до інфраструктури відносять на­уку, освіту, охорону здоров'я.

Інфраструктура ринку включає, наприклад, оптові підприємства, бі­ржі, брокерські фірми, банки, постачально-збутові організації, засоби зв'я­зку і телекомунікації, кредитно-ощадні заклади, лізингові компанії, центри зайнятості, страхові організації та ін.

Економіка України припускає створення товарів і їхнє доведення до споживачів. Останнє потребує організації сфери обертання товарів. У цьо­му випадку інфраструктура ринку - це сукупність інститутів, що забезпе­чують обіг різних товарів. Обслуговування взаємовідносин виробників то­варів і їхніх безпосередніх споживачів - основне призначення інститутів інфраструктури.

Продуктом інфраструктури є посередницька послуга. Послуга - це особливий товар, що існує тільки в момент його виробництва. Роблячи різ­ні посередницькі послуги підприємствам і домашнім господарствам, за­сновані інфраструктури виконують ряд важливих функцій. Розглянемо їх.

1. Доведення товару до безпосереднього споживача. Інститути ін­фраструктури допомагають товару знайти свого споживача. Важливо орга­нізувати виробництво продукції, але не менше важливо забезпечити її реа­лізацію. Останнє є не простою справою. Спеціалізація на посередницьких операціях дає змогу скоротити час на реалізацію товару, зменшити витрати обертання, прискорити оборот фондів підприємства, більше врахувати по­пит споживачів.

2. Забезпечення зворотного зв'язку між виробництвом і споживачем, інфраструктура відчуває на собі вплив як виробника, (пропозиція товару), так і споживача (попит на нього). Аналізуючи просування того чи іншого товару на ринок, посередник може виявити тенденції, облік яких дозволить краще орієнтувати виробництво на інтереси споживачів.

3. Перерозподіл ресурсів між різними галузями та серед них. Ця фу­нкція забезпечується як через переорієнтування на випуск нової продукції, так і через обслуговування ринку цінних паперів. Мінливий курс акцій призводить до переміщення капіталів з однієї галузі в іншу, підтримуючи тим самим певний рівень пропорційності в розвитку економіки.

4. Акумуляція тимчасово вільних коштів, регулювання грошового обігу. Банківські заснування - структури ринку, зайняті кредитним підпри­ємництвом, здійснюють мобілізацію вільних коштів населення і підпри­ємств. У результаті формується ринок коштів, розширюються інвестиційні можливості підприємств, прискорюється товарообмін. Крім того, через зміну ставки банківського відсотка фінансово-кредитні заснування можуть впливати на структуру інвестицій, забезпечуючи їхній перерозподіл між галузями, прискорюючи або уповільнюючи темпи економічного зростання.

Інститути інфраструктури займаються наданням посередницьких по­слуг у галузі інвестування, страхування різних сторін господарської діяль­ності, проводять довірчі операції. Інфраструктура також використовується при макроекономічному регулюванні: з її допомогою держава здійснює антиінфляційні заходи, політику зайнятості, протидіє циклічним коливан­ням економіки.

Таким чином, економічна інфраструктура має істотний вплив на фу­нкціонування економічної системи в цілому.

Інфраструктура ринку ускладнюється разом з розвитком самого ринку, відповідає його запитам, сприяє становленню і розвитку ринкової економіки.

Поняття «ринок» приводить нас, врешті решт, до заключного понят­тя циклу - маркетинг. Маркетинг - це діяльність людини, яка так чи інак­ше має відношення до ринку. Маркетинг - це робота з ринком заради здій­снення обмінів, ціль яких - задоволення людських потреб. Таким чином, ми повертаємося до нашого визначення маркетингу як виду людської дія­льності, яка спрямована на задоволення потреб за допомогою обміну.

Процес обміну вимагає праці. Тому, хто бажає продавати, необхідно шукати покупців, виявляти їх потреби, проектувати відповідні товари, про­сувати їх на ринок, складувати, перевозити, домовлятися про ціни і т. п. Основу діяльності маркетингу становлять такі заняття, як розробка товару, його дослідження, налагодження комунікацій, організація розподілу, вста­новлення цін, розгортання служби сервісу.

Хоча звичайно вважається, що маркетинг - це хрест продавців, за­ймаються ним і покупці.

Таким чином, сучасна ринкова економіка - це змішана економіка, в якій виробництво розвивається під впливом власних ринкових сил, які ске­ровують підприємницьку активність виробників, але держава регулює цей процес, установлює правову структуру бізнесу і контролює її дотримання, здійснює різні соціальні й політичні програми.

У ринковій економіці сформувалися широко використовувані в підп­риємницькій діяльності загальновизнані принципи поведінки суб'єктів гос­подарювання на ринку:

- принцип соціального партнерства (разом з економічними функція­ми підприємство зобов'язане постійно опікуватися питаннями соціального розвитку не тільки свого трудового колективу, а й місцевого населення);

- принцип свободи підприємництва (можливість ініціативної, самос­тійної, здійснюваної на свій ризик та під свою майнову відповідальність економічної діяльності, самостійність в організації виробництва, у прийн­ятті будь-яких господарських рішень, комерційна свобода ціноутворення, право визначати шляхи і способи реалізації продукції, право розпоряджа­тися майном та прибутком).

З метою формування сприятливого економічного середовища треба розробити й дотримуватися також певних етичних норм поведінки суб'єк­тів господарювання на будь-якому ринку, які включатимуть правила пове­дінки в бізнесі. Усе це сприятиме формуванню іміджу фірми як партнера, з яким можлива тривала, надійна і взаємовигідна співпраця, що є життєво важливим у середовищі, яке швидко змінюється.

Питання для закріплення матеріалу

1. Розкрити поняття «зовнішнє середовище».

2. Сутність макро- та мікросередовища.

3. Перелічіть елементи мікросередовища.

4. Охарактеризуйте фактори макросередовища.

5. Розкрити поняття «ринок» у широкому та вузькому розумінні.

6. Яке функціональне призначення ринку?

7. Охарактеризуйте структуру ринку та його види.

8. Сутність поняття «інфраструктура ринку» та її основні елементи.

9. Назвіть основні принципи поведінки суб'єктів господарювання на ринку.

Тести до теми 4

1. Яке середовище містить фактори, що непрямо впливають на дія­льність організації та управління нею?

а) ділове;

б) глобальне;

в) генеральне;

г) функціональне.

2. Як називають державні, регіональні і місцеві органи, що задають конкретні правила, контролюють і регулюють діяльність організації?

а) регулятори;

б) профсоюзи;

в) споживачі;

г) партнери.

3. До яких факторів загального середовища відносяться демографіч­на, етнічна, статтєво-вікова і класова структура країни, в якій функціонує організація?

а) закони;

б) політика;

в) культура;

г) соціум.

4. Що можна віднести до факторів технологічного глобального сере­довища?

а) глобалізація і інтернаціоналізація економіки;

б) галузеві зрушення до сфери послуг і високих технологій;

в) інформація, розвиток науки і техніки;

г) посилення конкуренції і співпраці.

5. Що таке зовнішнє середовище?

а) сукупність факторів, що знаходяться поза межами організації, але не здійснюють на неї визначальний вплив;

б) сукупність факторів та елементів, що знаходяться в межах органі­зації, та здійснюють на неї визначальний вплив;в) сукупність елементів, що знаходяться поза межами організації, та не здійснюють на неї визначальний вплив;

г) сукупність факторів та елементів, що знаходяться поза межами ор­ганізації, але здійснюють на неї визначальний вплив.

6. Яким рядом властивостей володіє зовнішнє середовище?

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник