Д Я Биков - Взаємозв'язок бюджетного дефіциту з інфляцією та ввп - страница 1

Страницы:
1  2 

9. Сунцова О. О. Місцеві фінанси: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Національний ун-т «Києво-Могилянська академія». — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — 560 с.

Статтю подано до редакції 23.10.09 р

УДК 336.14

Д. Я. Биков,

аспірант кафедри фінансів, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ З ІНФЛЯЦІЄЮ ТА ВВП

Розробка проблематики взаємозв'язку бюджетного дефіциту з ВВП та інфляцією має науково-практичне значення. Воно полягає в тому, що ефективно управляючи дефіцитом бюджету як інструментом державної фінансової політики можна здійснювати позитивний еко­номічний вплив на ВВП та інфляцію.

Ключові слова: бюджетний дефіцит, ВВП, інфляція, фінансова полі­тика, фіскально-бюджетна політика, монетарна політика.

Разработка проблематики взаимосвязи бюджетного дефицита с ВВП и инфляцией имеет научно-практическое значение. Оно заключается в том, что эффективно управляя дефицитом бюджета, как инструме­нтом государственной финансовой политики, можно осуществлять позитивное экономическое влияние на ВВП и инфляцию.

Ключевые слова: бюджетный дефицит, ВВП, инфляция, финансо­вая политика, фискально-бюджетная политика, монетарная политика.

Development of the relationship problems of budget deficit to GDP and inflation has scientific and practical importance. It is effectively managing the budget deficit as an instrument of state fiscal policy can make a positive economic impact on GDP and inflation.

Keywords: budgetary deficit, GDP, inflation, financial policy, fiscal-budgetary policy, monetary policy.

Бюджетний дефіцит входить до когорти параметрів, без яких планування бюджету та макроекономічної стабільності втрачає будь-який сенс. Цей бюджетний показник віднесено до найбільш

© Д. Я. Биков, 2010

244важливих фінансових показників державних фінансів. На нього орієнтуються не лише виконавчі органи влади, а й суб'єкти гос­подарювання, фізичні особи та інвестори (внутрішні та зовнішні). В сукупності всіх макроекономічних показників, бюджетний де­фіцит означає не лише перевищення видатків над доходами уря­ду, але й ступінь фінансової незалежності та макроекономічної стабільності економічної системи певної держави.

Дефіцит бюджету, з однієї точки зору, як окремо взятий показ­ник є найбільш публічним, адже висвітлюється досить часто уря­дами країн, але з іншої — найнепрозорішим, адже процес самого планування, управління та контролю за управлінням зі сторонни громадськості майже відсутній.

Бюджетний дефіцит настільки неоднозначне економічне яви­ще, що ставлення до його існування в кожному бюджетному році є також надзвичайно різним. Його характеризують як негативне явище, що здійснює вплив на інфляцію, на зменшення темпів ро­сту ВВП, на зростання державного боргу. Як позитивне явище його, на жаль, розглядають набагато рідше, що перед широким загалом применшує його результативний економічний ефект. А відтак, формування громадської думки щодо бюджетного дефі­циту та його взаємозв' язку з макроекономічними показниками, здійснюється в одному напрямку — висвітлення його як абсолют­ного зла та його впливу на державні фінанси та економічну сис­тему як негативного.

Надзвичайно важливим є висвітлення, аналіз взаємозв' язку дефіциту бюджету з ВВП та інфляцією, як результативного, іноді навіть синергічного. Дійсно, економічні взаємозв' язки є не тільки багатогранними, але й детермінованими та синергічними з пози­тивним, чи негативним кінцевим економічним ефектом. Прогно­зування таких зв' язків в економіці не просто неточне, але й часто позбавлене наукового підгрунття, адже по суті не існує таких громіздких економічних моделей, які могли б чітко описати мож­ливі економічні сценарії взаємодії.

Дослідженню впливу дефіциту бюджету на інфляцію присвя­чені праці О. Бакуна, Р. Піонтківського, С. Льовочкіна та Л. Глад-ченко. Оскільки тема є досить вузькою, то розробка її проблема­тики в науковій літературі продовжується. Взаємозв' язок дефіци­ту бюджету та ВВП практично не висвітлений в економічній лі­тературі.

Важливими економічними взаємозв' язками характеризуються дефіцит бюджету та внутрішній валовий продукт. ВВП не варто розглядати лише як базу для розрахунку бюджетного дефіциту,адже дефіцит може справляти на ріст ВВП неоднозначне еконо­мічне значення.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) один з найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий ре­зультат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. ВВП го­ловний індикатор економічного розвитку і найбільш повний по­казник сумарного обсягу виробництва товарів та послуг за пев­ний період.

Можна виокремити дві точки дотику ВВП та бюджетного дефіциту:

1) ВВП є базою для розрахунку відносного та кількісного по-

казників бюджетного дефіциту;

2) бюджетний дефіцит справляє вплив на темпи росту ВВП.

Незважаючи на різні підходи до розрахунків бюджетного де­фіциту, загальна формула обрахунку бюджетного дефіциту в усьому світі має вигляд:

БД = Рввп * БД%,

де БД — бюджетний дефіцит, млн грн.;

БД% — рекомендований рівень бюджетного дефіциту, вище якого настає ймовірність кризових процесів в економіці (реко­мендації ЄС та МВФ);

Рввп — реальний ВВП.

Найуразливіше місце даної формули — реальний ВВП, обра­хунок якого проводиться не просто не точно, але навіть методич­но не коректно:

Рввп = (Нввп : Дввп),

де Рввп — реальний ВВП; Нввп — номінальний ВВП; Дввп — дефлятор ВВП.

Цей підхід має суттєві недоліки, що робить дану методику не­ефективною. Перше, що не забезпечує ефективності в обрахунку, — це визначення реального ВВП. Щоб обрахувати реальний ВВП, потрібно номінальний ВВП скорегувати на інфляцію. З визна­ченням номінального ВВП проблем майже не виникає, хіба що важко врахувати тіньовий ВВП, що звичайно зменшує базу обра­хунку реального ВВП. Але для державних фінансів цей моментне відіграє важливої ролі відносно державного бюджету та бю­джетів усіх інших рівнів; централізація відбувається тільки за ра­хунок реального ВВП, що не враховує тіньову економіку. Тому, іншою проблемою, яка лишається, є проблема дефлювання ВВП.

Правильне визначення реального ВВП впливає фактично на всі позиції і складові державних фінансів. Вплив на бюджетний дефіцит цієї методики відображається перш за все на державних запозиченнях — збільшенням державного боргу.

Важливим недоліком методики Міністерства фінансів України є й те, що вона використовується лише один раз — при розрахун­ку макроекономічних показників у процесі підготовки проекту державного бюджету на наступний рік. Як не прикро, але при моніторингу надходжень до бюджету і виникненню профіциту в наслідок збільшення темпів інфляції, не приймається рішення про перерахунок бюджетного дефіциту на основі того, що база обрахунку реального ВВП змістилась у сторону зменшення. За відсутності прийняття рішення про перерахунок бюджетного де­фіциту, даний показник залишається на такому ж рівні, при цьо­му здійснюються державні запозичення та збільшення державно­го боргу. При прийнятті рішення про перерахунок бюджетного дефіциту, показник дефіциту зменшується, а відповідно скорочу­ється обсяг державних запозичень — державний борг залишаєть­ся на попередньому рівні.

За рахунок різниці в прогнозі інфляції та реальних даних (при обрахунку статистичними органами) відбувається ріст грошової маси в країні, що пов' язано із загальним підвищенням цін і від­повідним зменшенням реального ВВП, до якого Міністерство фі­нансів прив' язує бюджетний дефіцит. Єдиним позитивним мо­ментом є лише те, що в даній ситуації виникає явний профіцит, а не його прихована форма, при якій здійснюються державні запо­зичення.

При всіх наявних недоліках у методиці обрахунку дефі­циту бюджету, взаємозв' язок його з ВВП є важливою части­ною не тільки сфери державних фінансів, а й новітньої макро-економічної концепції. З точки зору економічної теорії, прив' язка дефіциту бюджету до ВВП є і зручною, і економічно виправданою.

Ще одним апріорі справедливим фактом є вплив дефіциту бю­джету на темп росту ВВП. Цей вплив не є прямолінійним, функ­ціональним. Залежність, що виникає в результаті такого впливу, не можна описати якоюсь економічною моделлю, адже ця залеж­ність не буде ні прямою, ні оберненою. Тому, виходячи за рамкифункціональних зв'язків, потрібно розглянути конкретну еконо­мічну модель взаємозв' язку дефіциту бюджету та ВВП.

Простими моделями, що піддаються економічному пояснен­ню, можуть бути моделі: «ВВП зростає зростає дефіцит бю­джету», «темп росту ВВП знижується дефіцит бюджету також знижується». Моделлю, що може суперечити логічному еконо­мічному поясненню, може бути модель: «темп росту ВВП від' ємний (рецесія) дефіцит бюджету зростає, або залишається на такому самому рівні». Але саме ірраціональні економічні мо­делі превалюють у сучасному державному управлінні. Це не є парадоксом, а скоріше певною закономірністю, адже на першому місці в державному управлінні стоїть досягнення цілі, часто будь-якими засобами, а не піклування про дотримання економіч­них доктрин та ефективності.

Модель «ВВП зростає зростає дефіцит бюджету» є класич­ною в державному управлінні, адже прогнозований ріст ВВП по­криватиме державні запозичення, які були джерелом фінансуван­ня дефіциту бюджету. Вона є найбільш економічно обґрунтованою, спирається на твердження як класиків, кейнсіан-ців, так і монетаристів. Дана модель включає в себе певну послі­довність залежностей, які повинні виконуватися, щоб дефіцит бюджету міг зрости за рахунок росту ВВП:

1) прогнозований реальний ВВП поточного року повинен бути в сумі більший реального ВВП попереднього фінансового року;

2) державні запозичення, як джерело покриття дефіциту, не повинні бути в сумі більшими за кількісний приріст реального ВВП поточного фінансового року;

3) запланований дефіцит бюджету не повинен бути кількісно більшим за приріст реального ВВП поточного фінансового року.

Фінансистами різних міжнародних організацій вважається, що дефіцит бюджету не повинен перевищувати 3 % (рекомендації МВФ, ООН, Європейського Союзу), що насправді означає до­тримання моделі «зростає ВВП — зростає дефіцит бюджету». Пояснюється це дуже просто: світова економіка всередньому зростає на 3 % за рік — темп приросту світового ВВП сягає все-редньому 3 %. Класична схема, при якій, щоб дефіцит зріс по­винна виконуватися залежність:

Is ВВП Is дефіцит бюджету.

Наступна модель «темп росту ВВП знижується — дефіцит бюджету також знижується» походить з попередньої і є, по суті, її віддзеркаленням. Виходячи з рекомендацій експертів міжнарод­них організацій, потрібно утриматися від планування дефіциту в тому фінансовому році, реальний ВВП якого буде знижуватися, або існуватиме загроза рецесії економіки країни. Це означає, що державні запозичення здійснювати не варто за умови зниження темпів приросту ВВП, або спаду виробництва. Відповідно до економічних умов (зниження темпів приросту ВВП) формується адекватна, економічно обґрунтована державна політика, що ви­ключає можливість формування дефіциту бюджету у поточному фінансовому році:

Ф ВВПФ дефіцит бюджету або Ф дефіциту попереднього фінансового року.

Ірраціональною з економічної точки зору стороною характе­ризується модель взаємозв' язку «темп росту ВВП від' ємний (ре­цесія) — дефіцит бюджету зростає, або залишається на такому самому рівні». Такою вона є з ряду причин:

• відсутнє фахове економічне виправдання формування уря­дом дефіциту бюджету в період рецесії;

• відсутній потенціал розвитку економіки в період рецесії, що робить державні запозичення не просто «дорогим» джерелом покриття дефіциту бюджету, але взагалі нівелює їх роль як дже­рела покриття;

• емісія грошей, як джерело покриття дефіциту, під час реце­сії також є занадто ризикованим фактором для макроекономічної стабільності економіки країни;

• замість скорочення державних видатків, уряд вдається до формування дефіциту бюджету та здійснення запозичень.

Експерти та фінансисти міжнародних організацій не даремно вважають таку модель взаємозв' язку ВВП та дефіциту бюджету не прийнятною в періоди економічних потрясінь. Поясненням такого ставлення є перш за все є:

1) історичні факти неплатоспроможності урядів, як позичаль­ників, у результаті надмірного захоплення формуванням дефіци­ту та державного боргу;

2) розрахунки фінансово-економічних потенціалів держав під час рецесії.

На жаль, переважна більшість навіть високорозвинених країн першої двадцятки не входить до благонадійних та платоспромо­жних позичальників під час рецесій. Загальний економічний по­тенціал має здатність знижуватися під впливом рецесії: зниження рівня виробництва, поглиблення безробіття та пришвидшення темпів інфляції. Схема моделі цього взаємозв' язку має вигляд:

Ф ВВПфдефіцит бюджету або = дефіциту попереднього фінансового року.

Незважаючи на все вище перелічене, модель взаємозв' язку «темп росту ВВП від' ємний (рецесія) — дефіцит бюджету зростає, або залишається на такому самому рівні» є найпоширенішою у сві­товій фінансовій практиці. Занадто часто цілі поставлені урядами країн суперечать і рекомендаціям міжнародних фінансових експер­тів, і динамічній економічній теорії. Це призводить до того, що тео­рія фінансів відстає від практичної частини фінансової діяльності

урядів.

Оскільки фінансова теорія просто зобов' язана бути гнучкою що­до практики, то вона повинна пояснювати певні закономірності, що виникають у результаті ірраціональних фінансово-економічних рі­шень. Побудова моделей економічного зв' язку різного типу та фун­кціональних можливостей задовольняє потребу в динамічній фінан­совій теорії, що робить її більш осучасненою, наближеною до теперішньої фінансової реальності.

Другим найбільшим макроекономічним показником, взаємо-пов' язаним з бюджетним дефіцитом, є інфляція. Інфляція, як ві­домо, це загальне підвищення цін в економіці. Насправді, інфля­ція є не тільки індикатором підвищення цін, але й одним із факторів розвитку економіки. За умови, звичайно, існування ін­фляції в незагрозливих межах. Такі межі є індивідуальними для кожної країни, наприклад, економіка Єврозони ефективно розви­вається при темпі інфляції в 3 % на рік, у той час як інтенсивний розвиток української економіки відбувався навіть при темпі ін­фляції 10 — 15 % річних. Важче визначити межі темпу інфляції, що є загрозливим для економіки конкретної країни, адже набір факторів впливу на темп інфляції є різним.

Інфляція — це прояв існування ринкових відносин при сфор­мованій ринковій економіці, жодна ринкова країна не може ви­знати, що в неї немає інфляції. Інфляція стала атрибутом ринко­вої економіки, саме ринкова економічна система породила інфляцію.

Потрібно зазначити, що дуже часто загальносуспільна думка щодо впливу бюджетного дефіциту на інфляцію формується під на­чалом негативного ставлення багатьох науковців до явища дефіци­ту. Стверджується, що бюджетний дефіцит прямо впливає на ін­фляцію, але не згадується, що даний вплив можливий лише при емісійному покритті дефіциту бюджету, а не при здійсненні держав­них запозичень. Хибною є думка щодо теперішнього стану покрит­тя дефіциту, адже вже майже у всьому світі виключають його емі­сійне фінансування, а отже його прямий вплив на пришвидшення темпів інфляції неможливий.

Негативні аналогії впливу дефіциту на інфляцію потрібно за­лишити в минулому і перейти до формування нової економічної концепції взаємозв' язку, що зможе приносити позитивний еконо­мічний ефект. Потрібно формувати адекватну суспільну думку щодо дефіциту бюджету та його впливу на інфляцію, спираючись на ефективну стратегію та тактику управління цими економічними явищами.

На інфляцію справляє великий вплив державна політика, час­тиною якої є державна фінансова політика. Бюджетний дефіцит можна віднести до інструментів державної фінансової політики, тому мова повинна йти про опосередкований взаємозв' язок дефі­циту бюджету та інфляції.

Взаємозв' язок інфляції та бюджетного дефіциту варто розгля­дати в контексті здійснення фіскальної державної політики. Регу­люючи структуру і співвідношення між окремими частинами дер­жавного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан державного бюджету.

Отже, фіскальна політика виконує дві взаємопов'язані функції: стабілізаційну і бюджетну. Залежно від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробництва доцільною (ефективною) слід вважа­ти стимулюючу політику, яка має збільшувати державні закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи од­ночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бю­джетного дефіциту або його збільшення. Припустимо, що навпаки, в економіці спостерігається інфляційне зростання, викликане над­мірним попитом. За цих умов ефективною (доцільною) слід вва­жати стримуючу політику, яка повинна зменшувати державні за­купки і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з над­лишком. Бюджетний дефіцит опосередковано впливає на інфляцію.

Як свідчить теорія, бюджетний дефіцит сам по собі не спричи­няє інфляційного тиску, але впливає на рівень цін через вплив на грошові агрегати і очікування економічних агентів, які, в свою чергу, призводять до зміни цін.

А Бюджетного дефіциту — А Монетарних агрегатів (пропозиції грошей) — — А Інфляційних очікувань — Інфляція.

По суті, ця схема описує таке твердження: постійному зрос­танню цін обов' язково передує постійне зростання пропозиції грошей [1]. Тому механізм бюджетного фінансування повинен бути чітко виваженим, джерела його покриття не мати емісійної основи.

Щоб не допустити емісійного фінансування дефіциту бюдже­ту і, як наслідок, зростання цін, потрібно дотримуватися концеп­ції ефективності в управлінні інфляцією, бюджетним дефіцитом (починаючи від методології обрахунку макроекономічних показ­ників і розробки антиінфляційної стратегії і втілення її в законо­давчий документ, закінчуючи конкретними спільними діями мо­нетарної та фіскально-бюджетної політик щодо управління інфляцією та бюджетним дефіцитом).

Оскільки інфляція — це явище породжене ринковими відно­синами, то для проведення зваженої та ефективної державної по­літики, потрібно поєднати в ній інструменти монетарної та фіс­кально-бюджетної політик. Бюджетний дефіцит, розглядаючи його як інструмент державної фінансової політики, можна відне­сти саме до інструментів фіскально-бюджетної політики.

Важливе значення для таргетування інфляції має економічно обґрунтований підхід до формування бюджетного дефіциту, який справляє вплив на інфляційні очікування. Основними завданнями тут є:

S економічно, методологічно правильний та чіткий розра­хунок впливу бюджетного дефіциту (опосередковано) на при­швидшення темпів інфляції;

S ефективне тактичне управління дефіцитом у плановому фінансовому році з метою недопущення перевищення його за­планованого рівня. В іншому разі — перевищення запланованого рівня призведе до зростання інфляційних очікувань;

Важливою складовою, без якої не можливе було б поєднання монетарної та фіскально-бюджетної політик та їх інструментів, є кон' юнктурна політика. Оскільки кон' юнктурна політика спря­мована на досягнення цілі зростання чи зменшення сукупного попиту, то вона справляє вплив на темпи росту цін, а отже, і на інфляцію. Дійсно, уряд зі свого боку може здійснювати кон' юнктурну політику лише через монетарні та фіскально-бюджетні інструменти, до яких і відноситься бюджетний дефіцит.

Виходячи зі схеми, бюджетний дефіцит, як інструмент фіс­кально-бюджетної політики, закладений у зростанні бюджетних видатків. Це призводить до пожвавлення кон'юнктури (зростання сукупного попиту), що може викликати інфляцію попиту. Алезнову ж таки, за умови емісійного покриття дефіциту бюджету. Проведення зваженої державної фінансової політики повинно ґрунтуватися на принципах ефективності, послідовності, еконо­мічної обґрунтованості, вчасності.

Дана схема дає розгорнуте тлумачення місця і ролі бюджетно­го дефіциту в системі державного регулювання. Бюджетний де­фіцит, як неординарне явище державних фінансів, постає ще й як ефективний інструмент впливу на розвиток економіки країни. Недооцінка ролі та значення бюджетного дефіциту в системі державного регулювання, означає відмову від альтернативної ви­годи (прибутку) урядом.

Аналізуючи взаємозв' язок бюджетного дефіциту та інфляції, потрібно звернутися до показників цих двох явищ. Виходячи з графіку, в Україні в 2000 та 2002 роках був бюджетний профіцит, усі інші роки характеризувалися дефіцитністю державних бю­джетів. У 2000 році темп інфляції склав 25,8 % при 0,6 % профі-циту. Ця ситуація характеризується певною економічною ірра­ціональністю, адже інфляція призводить до зниження реального ВВП, при якому доходи бюджету знижуються, а отже виникає дефіцит, а не профіцит.

У 2002 році була дефляція 0,6 % при профіциту бюджету в 0,7 %. Це пояснюється тим, що на збільшення реального ВВП впли­нула дефляція, що призвело до появи профіциту і відсутності де­фіциту. Весь інший фінансовий період характеризується стійким взаємозв' язком інфляції та бюджетного дефіциту, адже реальний ВВП буде завжди меншим від номінального ВВП на показник дефлятора (відсіювання інфляції), що призводить до дефіцитнос­ті державних фінансів.

Інфляція, як і бюджетний дефіцит, явище, яким можна управ­ляти. Наслідки неконтрольованого росту інфляції завжди покла­дають на різні економічні явища, в тому числі і на дефіцит бю­джету, але не на конкретних відповідальних осіб. Така практика призводить до формування негативної громадської думки про бюджетний дефіцит, що по суті, не має ніякого відношення до неефективності і нераціональності державного управління.

ітик лі

о п

к

з е р е ч к

іти

лі

пол

а т ої

н

ра

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Д Я Биков - Взаємозв'язок бюджетного дефіциту з інфляцією та ввп