Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія - страница 10

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 

Т-хелпери 1-го типу продукують ІНФ-у, IL-2 і TNP-a. Вказані ци-токіни активують макрофаги, NK-клітини, дозрівання цитотоксичних Т-кілерів, забезпечуючи переважний розвиток клітинної імунної від­повіді, зокрема, при внутрішньоклітинній і вірусній інфекції. Функ­ція T-хелперів 1-го типу переважає у хворих з розсіяним склерозом, інсулінзалежним цукровим діабетом, автоімунним тиреоїдитом, при хворобі Крону, гострому відторгненні алотрансплантату, звичному не-виношуванні вагітності.

Т-хелпери 2-го типу продукують IL-4, 5, 10 і 13, які відповідають за розвиток гуморальної відповіді, зокрема, за продукцію IgE. Крім того, IL-10 має пригничуючий ефект по відношенню до T-хелперів 1-го типу. Функція T-хелперів 2-го типу переважає при нормально перебігаючій вагітності, трансплантаційній толерантності, а також при захворюван­нях - ідіопатичному легеневому фіброзі, прогресуючому системному склерозі, у ВІЛ-інфікованих хворих з швидким прогресуванням за­хворювання і при алергічних захворюваннях.

У збереженні і підтримці антигенного гомеостазу організму беруть участь не тільки антигенспецифічні (власне імунологічні), але і анти-геннеспецифічні чинники (неспецифічна реактивність) (табл. 2).

Механізми підтримки антигенного гомеостазу

Антигенспецифічні механізми (імунологічні)

Антигеннеспецифічні механізми (неспецифічна резистентність)

Гуморальні фактори

Імуноглобуліни (антитіла)

Зрілі імунні Т-,

В-лімфоцити

(з антигенрозпізнаючим

рецептором)

Компоненти комплементу (лізис і опсонізація антигену)

Білки гострої фази — С-реактівний білок, церулоплазмін, гаптоглобулін (опсонізація антигена) Лізоцим (лізис грампозитивних бактерій) Інтерферони (руйнування вірусів)

Клітинні фактори

 

Гранулоцити (фагоцитоз)

Макрофаги (фагоцитоз і представлення антигена лімфоцитам) NK-клітини (антитіло-, комплемент-залежна клітинно-опосередкована цитотоксичність) Тромбоцити (ферменти)

Еритроцити (сорбція і видалення імунних комплексів з крові)

Тканинні макрофаги (фагоцитоз) Ендотеліальні клітини (фагоцитоз) Тучні клітини (анафілаксія)

Реакції імунітету патологічного, «стресового рівня» приводять до розвитку патології:

■ гіперчутливості - підвищеної імунної («імунітетної») реакції на антигени-алергени, служить причиною двох видів захворювань: алергічних - на екзогенні алергени (алергія); автоалергічних (ав­тоімунних) - на ендогенні, власні біомолекули (автоалергія); при автоалергічних (автоімунних) хворобах «свої» молекули піз­наються системою імунітету як «чужі» і на них розвиваються ре­акції.

■ анергїі, тобто до відсутності реакції на інфекційні агенти (варі­ант толерантності) може бути причиною інфекцій, обумовленою недостатністю протиінфекційного імунітету.

Реакції імунітету завжди направлені на підтримку фенотипічного гомеостазу організму і елімінацію чужорідних молекул, але супрово­джуються пошкодженням власних тканин організму - запаленням. Проте вони не є єдиним проявом функцій системи імунітету, для якої характерний постійний «фоновий» рівень активності. На фізіологічно­му рівні система імунітету працює безперервно, формуючи нові клітки, імуноглобуліни і цитокіни; її «фонове» фізіологічне функціонування підтримується стимуляцією постійно персистуючими на шкірі і сли­зових оболонках мікроорганізмами (вірусами, бактеріями, грибами). Активна взаємодія з ними, постійна їх елімінація, попередження їх генералізації, «нагляд» за ними - застава здорового організму і показ­ник нормальної елімінуючої функції системи імунітету.

Протиінфекційний придбаний - адаптивний імунітет виникає протягом життя в результаті стимуляції клітин системи імунітету анти­генами мікроорганізмів або отримання готових імунних чинників. Тому він буває природним і штучним, кожен з яких може бути активним і пасивним.

Природний активний імунітет з'являється в результаті контакту із збудником (після перенесеного захворювання або після прихованого контакту без прояву симптомів хвороби).

Природний пасивний імунітет виникає в результаті передачі від матери до плоду через плаценту (трансплацентарний) або з молоком готових захисних чинників - лімфоцитів, антитіл, цитокінів і тому подібне.

Штучний активний імунітет індукується після введення в орга­нізм вакцин, що містять мікроорганізми або їх субстанції - антигени.

Штучний пасивний імунітет створюється після введення в ор­ганізм готових антитіл або імунних клітин. Такі антитіла містяться в сироватці крові імунізованих донорів або тварин.

Відмінності придбаного імунітету:

■ специфічний до певного патогену (бактерії, вірусу);

■ специфічність залежить від наявності імунних Т- і В-клітин пам'яті, що несуть специфічні рецептори і/або від присутніх ан­титіл;

■ посилюється при повторних контактах з патогеном;

■ може супроводжуватися гіперчутливістю (алергією) до патогену;

■ виникає після контакту системи імунітету з патогеном, супрово­джуючись (чи ні) клінічними симптомами захворювання; може індукуватися відповідними вакцинами.

Таким чином, основними функціями імунної системи є: захист ор­ганізму від патогенних мікробів і протипухлинний нагляд. У виконанні цих функцій беруть участь як механізми неспецифічного захисту, так і специфічна імунна відповідь на конкретні інфекційні або пухлинні антигени. Специфічна імунна відповідь підсилює механізми неспеци­фічного захисту, робить їх більш цілеспрямованими.

ВІКОВА ІМУНОЛОГІЯ

Імунна система дитини

Особливості імунної системи у дітей: 1) незрілість системи фагоци­тозу (незавершеність фагоцитозу); 2) незрілість натуральних кілерів; 3) знижений синтез інтерферонів; 4) підвищений синтез лізоциму; 5) висока функціональна активність тимусу.

Імунна система новонародженої дитини характеризується наступ­ними особливостями:

1. Плід синтезує власні антитіла, які, незалежно від природи анти­генної стимуляції, є поліреактивними IgM. В-лімфоцити новонародже­ного з фенотипом CD5+ здатні до синтезу субкласів імуноглобулінів G1, і G3, але не G2 або G4 до яких належать антитіла до капсулярного по­лісахариду бактерій. Основну кількість IgG дитина отримує від матері трансплацентарно, починаючи з 35-го тижня гестації. При цьому IgG2 погано проникають через плацентарний бар'єр.

2. У В-клітинному репертуарі новонародженої дитини переважають не­зрілі В-лімфоцити. Для їх фенотипу характерний високий рівень експресії поверхневої молекули slgM і відсутність slgD, в той час як на більшості В-лімфоцитів дорослих переважають slgD і є лише незначна кількість slgM. У новонароджених зв'язок антигену з поверхневим slgM призводить до апоптозу незрілих В-лімфоцитів, оскільки він не пов'язаний з інозитол-фосфоліпідним шляхом трансдукції сигналу всередину клітини.

3. В-лімфоцити новонародженого не отримують другого сигналу при кооперації з неонатальними Т-клітинами, оскільки для неонатальних Т-лімфоцитів характерний дуже низький рівень експресії CD40-ліганда (CD40L). Це знижує здатність В-лімфоцитів новонароджених до ізотопіч-ного переключення класів імуноглобулінів, а також пригнічує здатність Т-лімфоцитів до диференціювання до Т-хелперів 1 типу (Th 1), які мали б посилювати макрофагальні реакції.

4. Відсутність взаємодії CD40 з CD40L може призводити до переважно невідповідного подання антигенів В-клітинами Т-лімфоцитам у зв'язку з порушенням експресії В-7 молекул на антигенпрезентуючих клітинах.

5. Співвідношення між кількістю професійних і непрофесійних клітин, які презентують антиген наївним Т-лімфоцитам, впливає на характер імунної відповіді на антиген: закінчиться вона праймінгом (готовністю Т-лімфоцита до подальшої реалізації імунної відповіді) або толерантністю. У новонароджених переважають непрофесійні ан-тигенпрезентуючі клітини, що призводить до зниження сили імунних реакцій.

6. В периферичній крові новонародженого міститься невелика кіль­кість зрілих В-лімфоцитів, які містять на своїй поверхні достатню кіль­кість slgD. У зв'язку з цим низькі дози антигенів, які вводяться ново­народженим, можуть бути достатніми тільки для преміювання зрілих диференційованих В-лімфоцитів і розвитку гуморальної відповіді. Якщо ж доза антигена перевищує певний поріг, то більшість незрілих пре-В-лімфоцитів гинуть шляхом апоптозу, а у зрілих розвивається анергія.

7. Субпопуляція Т-хелперів (CD4+) є гетерогенною. В ній переважають наївні, непремійовані Т-лімфоцити з фенотипом CD45RA+, які функціо­нують як індуктори супресорних механізмів. Вони продукують головним чином інтерлейкін-2 (80% непремійованих Т-лімфоцитів у новонародже­них в порівнянні з 50 % у дорослих). При цьому частка непремійованих Т-лімфоцитів вірогідно вища у новонароджених, які перенесли хронічну внутрішньоутробну гіпоксію (збільшується до 90-92%).

Такі особливості імунної системи новонародженого роблять його вразливими щодо зриву захисних реакцій і виникнення інфекційних захворювань.

В подальшому (вже на першому тижні життя) спостерігаються кар­динальні зміни в гемограмі, відомі як "фізіологічні перехрести в форму­лі крові" (рис. 1). Ці зміни віддзеркалюють процеси імунної перебудови, що відбуваються в організмі новонародженого внаслідок адаптації до зовнішнього середовища.

У новонароджених дітей співвідношення між нейтрофілами та лім­фоцитами приблизно таке ж, як і у дорослих, або дещо переважає кіль­кість нейтрофілів (як у вагітних). Протягом перших днів позаутробного життя кількість нейтрофілів починає швидко знижуватися, а кількість лімфоцитів - зростати. Приблизно до 4-5-го дня життя процентне спів­відношення нейтрофілів та лімфоцитів зрівнюється (в середньому по 45%). Це так званий "перший фізіологічний перехрест" лейкоцитів. Фізіологічна роль: підвищення кількості лейкоцитів (у 3-4 рази вище за норму дорослого), в перші дні позаутробного життя забезпечує на­дійний захист шкіри і слизових. При цьому відбувається презентація великої кількості різноманітних екзогенних антигенів, що дає потуж­ний імпульс сформованому антенатально лімфоїдному комплексу для різкого підвищення продукції лімфоцитів.

З 10-ти місяців до 2,5 років у дітей відзначається максимальний фізіологічний лімфоцитоз (близько 65 %). Протягом цього часу дити­на зустрічається зі специфічним антигенним впливом (профілактичні щеплення, дитячі інфекції, віруси, бактерії тощо). Спостерігається кількісне збільшення лімфоїдної тканини (аденоїди, тонзили, лімфа­тичні вузли). Внаслідок постійного антигенного навантаження імуннасистема організму поступово набуває компетентності. У більшості дітей вже до кінця 2-го року життя на деякі інфекції розвивається вторинна імунна відповідь.

Приблизно до 4—5-го року життя відзначається повторна рівновага між рівнями лімфоцитів і нейтрофілів. Це так званий «другий фізіоло­гічний перехрест у формулі крові». Час настання другого перехресту має індивідуальні коливання (від 4-х до 7-ми років), що залежать від фенотипових особливостей дитини, функціонального стану основних органів та систем, а також умов існування дитини (матеріально-побутова база, індивідуальне та колективне виховання, екологія). Дітей у віці 6-7 років з немотивованим лімфоцитозом відносять до категорії "пізно стар­туючих", яким притаманне затримане дозрівання імунної системи.

В подальшому відбувається поступова інволюція лімфоїдної тка­нини з одночасним вдосконаленням її функції. При цьому відсоток лімфоцитів починає знижуватися, а рівень нейтрофілів - зростати, досягаючи норми дорослого.

Критичні періоди імунітету дитини

(Казмірчук В. Є., Ковальчук Л. В., 2006)

І критичний період - період новонародженості. В цей період спо­стерігається слабка резистентність до умовно-патогенної, гноєтвор­ної, грам-негативної мікрофлори; схильність до генералізації гнійно-запальних процесів, виникнення септичних станів; висока чутливість до вірусних інфекцій. До 0,5 % немовлят мають ознаки природженої вірусної інфекції.

Особливість

Клінічне значення

Недовершені бар'єри шкіри і слизових

Потребується добрий догляд

Найбільш ефективним з факторів природної резистентності є лізоцим

Один з основних механізмів місцевого захисту

Незавершеність фагоцитозу

Інтоксикація організму екзотоксинами - висока захворюваність пневмонією, ускладнений перебіг

Обмежена активність цитокінів, в т.ч. інтерферонів

Слабий противірусний захист, схильність до ранньої генералізації вірусної і бактеріальної інфекцій

Значно знижений рівень NK-клітин

Малий противірусний та протипухлинний захист

В-лімфоцити мають низьку чутливість до інтерлейкінів Т-клітин

Зниження синтезу специфічних антитіл

Захищають тільки IgG, які отримані від мами

Захист від дифтерійного токсину, вірусів поліомієліту, кору, краснухи, мікробних інфекцій

Низька продукція IgA, IgM

Схильність до вірусних і бактеріальних інфекцій

Відносно високий рівень IgE

Посилення імунного запалення

II критичний період - 3 - 6 місяць життя. У цей період найбільш виражене транзиторне зниження рівня імуноглобулінів у крові. Імунна відповідь має здебільшого первинний характер без збереження імун­ної пам'яті. Вакцинація не спричиняє формування імунної пам'яті, і тільки ревакцинація формує вторинну імунну відповідь. У віці до 4 - 5 місяців дебютують Т-клітинні імунодефіцити. У віці біля 6-ти місяців дебютують дефіцити антитілоутворення.

Особливість

Клінічне значення

Суттєве зниження IgG (за рахунок катаболізму антитіл, які отримані від мами)

Зниження пасивного гуморального імунітету

З 3-ох місячного віку підвищення синтезу sIgA, але зберігається недостатність місцевого імунітету до 4-ох років

Висока чутливість до ГРВІ

Найбільш низькі рівні всіх класів імуноглобулінів

Фізіологічна гіпоімуноглобулінемія

Низька здатність до синтезу інтерферону

Часті ГРВІ

На більшість антигенів розвивається первинна імунна відповідь з синтезом IgM, не зберігаючи імунологічної пам'яті

Атипово протікає кір, коклюш, не залишаючи імунітету. Вірус гепатиту В рідко викликає жовтяницю

III критичний період - 2 - 3 рік життя. Значне розширення кон­тактів дитини обумовлює підвищення частоти інфекційних захворю­вань, що призводить до декомпенсації незрілих імунних механізмів і маніфестації аномалій імунітету.

Особливість

Клінічне значення

Зберігається первинний характер імунної відповіді

Погано адаптується до дитячого колективу

Зберігається дефіцит IgG

Зберігається чутливість до вірусних інфекцій, палочки інфлюенци. Дозріває гуморальний імунітет

Підвищується чутливість В-лімфоцитів до інтерлейкінів, активується хелперна функція

Проявляються аномалії імунітету

Незрілість імунних процесів в слизових

Діти чутливі до вірусних інфекцій, часті захворювання ЛОР-органів

IV критичний період - 4 - 6 рік життя. Завершується період ста­новлення набутого імунітету. Захворювання верхніх дихальних шляхів набувають хронічного або рецидивного характеру у зв'язку з недостат­ністю місцевого імунітету.

КЛІНІЧНА ТА ЛАБОРАТОРНА ІМУНОЛОГІЯ

Особливість

Клінічне значення

Здійснюється другий перехрест крові: знижується абсолютна кількість лімфоцитів підвищується вміст нейтрофілів

 

Формується вторинна імунна відповідь на більшість антигенів

Підвищується імунорегуляторний індекс

Зменшується абсолютна кількість В-лфмфоцитів. IgM досягає рівня дорослого

Секреторний IgA значно нижче рівня дорослого

Зберігається недостатність імунітету слизових

Підвищення рівня IgE

Підвищена частота проявів імунодефіцитів

V критичний період - 12-13 років. У цей період розпочинають активно функціонувати статеві залози, у зв'язку з чим відзначаються статеві відмінності в імунному статусі.

Особливість

Клінічне значення

Зменшується маса лімфоїдних органів

 

У хлопчиків стимуляція секреції статевих гормонів (андрогенів), які знижують імунітет

Підвищується чутливість до мікобактерій туберкульозу.

У дівчаток невстановлене співвідношення естрогену і прогестерону призводить до зниження супресорної функції Т-ланки

Тяжче протікають алергічні і автоімунні захворювання

Імунологічні порушення при старінні

Зміни в роботі імунної системи починаються задовго до будь яких проявів старіння організму. Нормальна імунна реакція й непорушена генетична регуляція імунореактивності - необхідна умова стійкості до хвороб і старіння.

На вікові ослаблення функцій імунної системи впливають як екзо­генні, так і ендогенні фактори: зміна клітинного оточення (порушення нейрогуморальної рівноваги), зміни самих клітин імунної системи. Багатьма дослідниками старість розглядається як Т-імунодефіцит і, характерні для старіння зміни в популяції Т-клітин обумовлені віковою інволюцією тимусу.

При старінні відбувається зменшення кількості Т-лімфоцитів. Однак іноді загальна кількість клітин може й не змінюватися, але збільшуєть­ся кількість клітин, що мовчать, незатребуваних клітин, що пов'язано зізниженням активності рецепторного апарата клітини. Старіння харак­теризується більш вираженим зниженням рівня популяції Т-супресорів (CD8+ клітин) і менш вираженим - Т хелперів (CD4+ клітин). Виявля­ються певні особливості усередині популяцій Т-хелперів у літніх людей, зокрема, спостерігається дефіцит Т-клітин пам'яті.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 


Похожие статьи

Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія