Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія - страница 11

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 

Головна вікова зміна імунної системи - інволюція тимусу, що по­чинається при статевому дозріванні. Вона складається в прогресивній втраті клітинності (до старості маса тимусу зменшується на 90%) з виснаженням лімфоїдного пула клітин у зонах кори й кистозними змінами епітеліальних клітин. Зі збільшенням віку знижується вихід диференційованих Т-клітин, синтез і секреція поліпептидних гормонів тимусу, таких як тимозин, тимопоетін і тимулін. У всіх випадках зни­ження ендокринної активності тимусу відіграє патогенну роль у вікових дисфункціях імунної системи.

При старінні відбувається зниження експресії антигенів гістосу-міснності на Т-лімфоцитах, що обумовлює зниження розпізнавання алоантигенів і подальшої передачі інформації, необхідної для елімінації антигену й антитілопродукції.

Однак вплив інволютивних процесів у тимусі не обмежується тільки Т-клітинною ланкою імунітету, вони захоплюють і В-клітинну ланку -як шляхом взаємодії клітин в імунній відповіді, так і шляхом впливу на формування В-клітин з їхніх попередників у кістковому мозку, в окремих випадках В-клітинний імунодефіцит залежить від внутрішніх дефектів самих В-клітин.

Вікові зміни гуморального імунітету. Старіння значиме асоціюється із присутністю різних антитіл, особливо антитіл проти ядерних анти­генів. Є також докази, що старіння діє на швидкість продукції антитіл за допомогою активованих В-клітин.

У процесі старіння слабшає гуморальна імунна відповідь як на автологічні, так і на екзогенні антигени, у чому безпосередньо беруть участь різні класи імуноглобулінів. З віком розвивається дисбаланс імуноглобулінів. Безперечним при старінні є зниження в крові концен­трації IgM, тобто знижена первинна гуморальна відповідь. Вміст IgG і IgA має тенденцію до збільшення. При наявності інфекційного процесу особливо зростає концентрація IgA. Дисбаланс імуноглобулінів вказує на зниження протимікробного захисту, із цим пов'язане підвищення сприйнятливості до інфекцій у людей літнього й старечого віку.

Є відомості про зниження концентрації лізоциму, активності b-лізину й вмісту С3 компонента комплементу в літніх осіб. Зміни в ма-крофагальній системі при старінні пов'язані зі зниженням міграційної здатності клітин, зі зменшенням числа активних клітин, зі зниженнямінтенсивності поглинання й руйнування захопленого матеріалу, тобто зниженням поглинальної здатності й здатності макрофагів до пере­травлення.

Для літнього й старечого віку характерне зниження не тільки проти­мікробного імунітету, але й противірусного й протипухлинного захисту, що безпосередньо пов'язано з реакціями клітинного імунітету в яких беруть участь природні кілери. При старінні змінюється кількісний вміст клітин кілерів; воно може як збільшуватися, так і знижуватися. Функціональна ж їхня активність після 70 років, як правило, знижу­ється. Лише в довгожителів відзначається знову зростання активності NK-клітин, які беруть на себе реакції клітинного імунітету.

Підсумовуючи все вищесказане, зміни в імунній системі, що супро­воджують старіння людини такі (Бутенко Г.М., 2003):

• Починаючи з періоду статевого дозрівання, відбуваються атро­фічні процеси в тимусі, і він поступово заміщається сполучною й жировою тканиною.

• Зменшується продукція гормонів, що сприяють утворенню Т-лімфоцитів; з іншої сторони з'являються речовини, які галь­мують проліферацію лімфоцитів.

• Знижується рівень цитокіну ІЛ-7, що стимулює розмноження й диференціацію тимоцитів.

• Порушується контроль за підтримкою антигенної сталості ор­ганізму.

• Знижується здатність до імунної відповіді на чужорідні агенти.

• Підвищується частота й збільшується виразність автоімун­них реакцій, підвищується рівень циркулюючих імунних комплексів.

• Збільшується імовірність виникнення лімфопроліферативнмх захворювань - доброякісних (моноклональних гаммапатій) і злоякісних (різних форм лейкозів).

• Зменшується розмаїтість вироблюваних антитіл і Т-клітинних рецепторів, звужується їхній спектр.

• Знижується рівень відповіді і його тривалість.

• Зменшується в крові кількість CD4+ Т-клітин і CD19+ В-клітин, збільшується число CD8+ Т-клітин при зниженій реакції на мі-тогени й підвищенні рівня циркулюючих імуноглобулінів.

• Підвищується рівень ІЛ-6, ФНП- , неоптерина й розчинного ФНП II типу.

• Зменшується співвідношення CD4/CD8 з підвищенням експре­сії HLA-DR.

• Відзначається підвищена схильність до інфекційних захворю­вань (інфекцію виявляють в 65% померлих у літньому віці); при цьому відсутня лихоманка.

• Вікові зміни імунітету відіграють роль у патогенезі атероскле­ротичного ушкодження судин (імунна система й хронічне за­палення ініціюють дисфункцію ендотеліальних клітин, а зміни ліпідного складу судинної стінки є вторинним чинником).

На закінчення приводимо основні відносні і абсолютні значення лей­коцитів і основних класів імуноглобулінів крові, складових показників імунограми, у здорової людини у віковому аспекті (табл. 3).

Таблиця 3.

Показники імунограми у здорових людей різного віку

Показник

Середні значення М ± m у людей різного віку

 

18 - 25 років

27 - 55 років

60 - 80 років

Лейкоцити,109/л

6,53 ± 0,25

5,60 ± 0,21

4,90 ± 0,26

Лімфоцити %

30,8 ± 1,07

29,4 ± 1,11

27,1 ± 1,00

Лімфоцити, 109/л

2,02 ± 0,15

1,65 ± 0,11

1,33 ± 0,12

Нейтрофіли:

 

 

 

палочкоядерні %

1,8 ± 0,02

1,56 ± 0,015

1,6 ± 0,02

сегментоядерні,%

58,2 ± 1,13

60,3 ± 1,18

62.6 ± 1,15

Моноцити,%

6,5 ± 0,27

6,2 ± 0,24

5,9 ± 0,25

Еозинофіли,%

2,3 ± 0,03

2,2 ± 0,03

2,4 ± 0,03

Базофіли,%

0,4 ± 0,003

0,4 ± 0,003

0,4 ± 0,003

Т-лімфоцити

 

 

 

(Е-РОЛ),%

63,7 ± 1,35

67,3 ± 1,21

71,2 ± 1,30

Е-РОЛ, 109/л

1,28 ± 0,11

1,11 ± 0,10

0,95 ± 0,10

В-лімфоцити

 

 

 

(М-РОЛ),%

9,6 ± 0,78

8,2 ± 0,88

8,5 ± 0,85

М-РОЛ, 109/л

0,19 ± 0,01

0,14 ± 0,01

0,11 ± 0,01

Нульові клітини %

26,7 ± 0,90

24,5 ± 0,92

20,3 ± 0,96

Теофілін-резістентні Т-лімфоцити %

49,8 ± 1,05

55,6 ± 1,17

54,4 ± 1,29

Теофілін чутливі Т-лімфоцити %

26,4 ± 0,77

25,4 ± 0,82

25,5 ± 0,96

Е-РОК %

41,7 ± 1,35

45,0 ± 1,08

47,4 ± 1,06

Нейтрофіли,%, фагоцитуючі

1,39 ± 0,10

1,86 ± 0,09

1,90 ± 0,10

lgA, г/л

1,2 ± 0,10

1,00 ± 0,09

1,01 ± 0,10

lgM, г/л

11,37 ± 0,39

9,85 ± 0,26

11,01±0,45

lgG, г/л

6,8 ± 0,12

8,1 ± 0,15

12,2 ± 0,19

ШОЕ. мм/год

6,53 ± 0,25

5,60 ± 0,21

4,90 ± 0,26

11. Антитіла виробляються:

A. Т-хелперами

B. В-клітинами

C. епітеліальними клітинами

D. плазматичними клітинами

E. клітинами селезінки

12. Через плаценту IgG проникають?

A. Так

B. Ні

13. Які з перерахованих станів відображують процес старіння ор­ганізму?

A. Підвищення рівня ІЛ-6, ФНП-а, неоптерина й розчин­ного ФНП II типу.

B. Зменшення співвідношення CD4/CD8 з підвищенням експресії HLA-DR.

C. Зниження рівня цитокіну ІЛ-7, що стимулює розмно­ження й диференціацію тимоцитів.

D. Зменшення продукції гормонів, що сприяють утворен­ню Т-лімфоцитів; з іншої сторони з'являються речови­ни, які гальмують проліферацію лімфоцитів.

E. Все перераховане.

14. Наявність якої кислоти на поверхні шкіри та слизових оболо-

нок обумовлює їх бактеріцидність?

A. Піровінілової

B. Арахідонової

C. Молочної

D. Соляної

15. Імуноглобулін якого класу переважно утворюється в слизових

оболонках?

A. IgD

B. Секреторний IgA

C. IgG

D. IgE

16. До якого типу резистентності відноситься вроджений імунітет?

A. Неспецифічної резистентності

B. Специфічної резистентності

C. Набутої резистентності

17. Природно набутий пасивний імунітет — це:

A. Імунітет, що розвивається при вакцинації

B. Імунітет, обумовлений введенням анатоксинів

C. Імунітет, обумовлений переносом антитіла через пла­центу

18. При фагоцитозі обов'язково мають місце перераховані стадії :

A. Фіксація сторонніх часток

B. Занурення часток в цитоплазму

C. Утворення фагосом

D. Знищення сторонніх часток

E. Виділення неперетравленних сторонніх часток

19. Захисна дія інтерферонів:

A. Безпосередньо пов'язана з впливом на трансплантацію РНК вірусів

B. Обумовлена порушенням процесу проникнення вірусів у клітину організму

C. Обумовлена утворенням антивірусних білків, які пору­шують трансплантацію вірусної РНК

D. Обумовлена зміною адсорбції вірусу на клітинній мембрані

20. Відзначте класичний активатор системи комплементу:

A. Т-лімфоцити

B. Антитіла

C. Комплекс антиген-антитіло

D. Антигени

Вірні відповіді на питання:

11 D, 12B, 13E, 14С, 15B, 16A, 17С, 18 ABCD, 19 С, 20 С.

ТЕМА 3.

ІМУНОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

ПОНЯТТЯ ПРО ІМУНОГРАМУ. ЛІМФАДЕНОПАТІЇ

Актуальність теми. Актуальність вивчення методів дослідження, які застосовуються в клінічній імунології обумовлена тим, що зна­ння цих методів, правильна інтерпретація результатів дослідження, дозволяє виявляти дефектність тієї або іншої ланки імунної системи (природжені і придбані імунодефіцити); діагностувати автоагресію проти власних речовин організму (автоімунні захворювання) і надмірне накопичення імунних комплексів (хвороби імунних комплексів); вияв­ляти дисфункції, при яких в тій або іншій ланці імунітету розвиваються ознаки гіперфункції в збиток функціонуванню інших ланок (гіперга-маглобулінемія, хвороба важких ланцюгів, мієлома і ін.); здійснювати контроль за ефективністю імунодепресивної або імуностимулюючої терапії; проводити типування і підбір донорів при пересадці органів і здійснювати контроль за проведенням імунодепресивної терапії при трансплантаціях; проводити фенотипування гемобластозів; діагносту­вати генетичну схильність до захворювань.

Загальна мета: оволодіння принципами клінічних методів обсте­ження (збір імунологічного анамнезу, виявлення симптомів і синдромів імунопатології), лабораторними методами дослідження компонентів імунної системи, уміння виявляти основні імунологічні порушення на імунограмі, знання основ проточної цитометрії.

Конкретні цілі:

1. Знання особливостей імунологичного анамнезу при різних видах імунопатології.

2. Використання клінічних і інструментальних методів оцінки імунної системи.

3. Характеристика лабораторних методів оцінки імунної системи.

4. Методики оцінки гуморальних чинників природженого іму­нітету.

5. Лабораторні методи оцінки клітинного імунітету.

6. Комплексна оцінка місцевого імунітету.

7. Оволодіння комплексним підходом до оцінки імунного статусу людини.

8. Імунограма, інтерпретація результатів.

Початковий рівень знань—умінь:

1. Уміння збирати імунологічний анамнез.

2. Знання основних симптомів і синдромів імунопатології.

3. Знання основних показників лейкограми в аналізі крові клініч­ному і розуміння їх зрушень при інфекційному процесі.

4. Знання показників протеїнограми і розуміння її змін при пато­логії імунної системи.

5. Поняття про імуноферментний аналіз.

6. Знання основних показників імунограми, їх значень при осно­вних синдомах імунопатології.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ

1. Діагноз захворювання інфекційної природи підтверджується :

A. Зменшенням титрів специфічних антитіл у динаміці захворювання.

B. Збільшенням титрів специфічних антитіл у динаміці захворювання.

2. Титр антитіл — це:

A. Найбільше розведення дослідної сироватки, яке забез­печує специфічну імунологічну реакцію (аглютинації, преципітації, лізиса та інші).

B. Найменші розведення сироватки, яка забезпечує специфічну імунологічну реакцію.

3. Для кількісного визначенняі вмісту сироваткових імуноглобулінів різних класів частіше всього використовують:

A. Реакція радіальної імунодифузії.

B. Реакція аглютинації.

C. Метод імуноелектрофорезу.

4. Для оцінки стану нейтрофілів визначається:

A. Кількість у лейкограмі.

B. Ефективність відновлення нітросинього тетразолю

(НСТ-тест).

5. Оцінка функціонального стану Т-лімфоцитів може базувати­ся на:

A. Обчислювальні лейко Т-клітинного індекса.

B. Визначення диференцийованих антигенів.

C. Реакції бластної трансформації з ФГА.

D. Обчислювальні лейко - В-клітинного індексу.

6. Прямий тест Кумбса використовується для:

A. Визначення антитіл до еритроцитів при синдромах гемолітичної хвороби новонароджених.

B. Визначення антитіл при автоімунних гемолітичних за­хворюваннях.

C. Визначення антитіл до еритроцитів при гемолітичній хворобі новонароджених.

D. Для визначення гемолізинів.

Не прямий тест Кумбса використовується для:

Визначення циркулюючих неаглютиніруючих антитіл в сироватці крові жінок, які сенсибілізовані Ир-антигеном.

Визначені циркулюючих гемолізинів.

8. Реакція Ваалер-Роузе — це реакція призначена для:

A. Діагностики ревматизму.

B. Визначення ревматоїдного фактору у сироватці (анти Ig G антитіла).

C. Визначення функції гистіоцитів.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 


Похожие статьи

Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія