Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія - страница 12

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 

9. Імуноферментні методи використовують для кількісного ви­значення:

A. Гормонів (інсуліну, гормон росту, АКТГ, тироксин, екстрогенів).

B. Онкомаркерів.

C. Нейро-гуморальних факторів.

D. Креатиніну та сечовини.

E. Електролітів крові.

10. Імуноферментні методи (ELISA, IOA.  - це методи засновані на:

A. Визначення вмісту антигенів або гаптенів в пробі, що досліджується, шляхом встановлення відношення фер­ментативної активності вільних та зв'язаних антитіл.

B. Визначення вмісту антитіл шляхом ферментативної реакції.

Вірні відповіді на питання:

1 B, 2 A, 3 A, 4 B, 5 С, 6 ABC 7 A, 8 B, 9 ABCD, 10 A.

ДЖЕРЕЛА УЧБОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

1. Клінічна імунологія та алергологія: Підручник / [Г.М. Дранік, О.С. При­луцький, Ю.І. Бажора та ін.]; за ред. проф. Г.М. Драніка.- К.: Здоров'я, 2006.- 888 с.

2. Казмірчук В. Є. Клінічна імунологія і алергологія / В.Є. Казмірчук, Л.В. Ковальчук. - Вінниця: Нова книга, 2006, 504 с.

3. Андрєйчин М.А. Клінічна імунологія та алергологія: Підручник / Ан-дрєйчин М.А., Чоп'як В.В., Господарський І.Я. - Тернопіль: Укрмед-книга, 2005.- 372 с.

4. Клиническая иммунология и аллергология: Учебное пособие / под ред. А.В. Караулова.- М.: Медицинское информационное агентство, 2002.­651 с.

5. Никулин Б.А. Оценка и коррекция иммунного статуса / Никулин Б.А.-М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007.- 376 с.

6. Бурместер Г.Р. Наглядная иммунология, пер с англ. / Бурместер Г.Р. -М.: БИНОМ. Лаборатория знаний, 2007.- 329 с.

ОРІЄНТОВНА ОСНОВА ДІЇ

Діагностика імунних порушень включає: 1. імунологічний анам­нез; 2. клінічне обстеження; 3. тести іп уіуо; 4. лабораторні методи обстеження.

ІМУНОЛОГІЧНИЙ АНАМНЕЗ

При зборі імунологічного анамнезу повинні встановлюватися такі данні:

1) спадкова обтяженість: наявність в одного чи обох батьків алер­гічних, онкологічних, хронічних запальних, ендокринних чи імуно­проліферативних захворювань, повторення патології у генеалогічному

дереві;

2) патології розвитку і формування: патології пологів, вроджені аномалії, діатези, рахіт, штучне вигодовування, інфекції та інші пато­логії раннього дитячого віку;

3) шкідливі екологічні фактори: контакт з фізичними, в тому числі радіаційними, хімічними, біологічними факторами (проживання, ви­робничі умови), ліками, біологічними препаратами, вплив магнітного поля, високих чи низьких температур, постійні стресові ситуації;

4) перенесені травми, захворювання: тяжкі або ускладнені трав­ми, опіки і відмороження; хронічні запальні процеси, інтоксикації, септичні стани;

5) хронізація соматичного захворювання, лихоманка нез'ясованої етіології, нез'ясована втрата ваги тіла, тривала діарея;

6) епізоди алергічних реакцій (сезонність, вік, алергізуючий фак­тор);

7) реакції на переливання крові та її продуктів;

8) ятрогенні впливи: оперативні втручання (апендектомія, тонзи-лектомія, тимектомія при втручаннях на серці та інш.), променева і хіміотерапія при онкопатології, прийом глюкокортикоїдів та інших гормональних засобів, пероральних контрацептивів, цитостатиків, протизапальних засобів (дози, тривалість прийому);

9) шкідливі звички й особливості способу життя: паління, зловжи­вання наркотиками та алкогольними напоями, гіподинамія і сидячий спо­сіб життя і роботи, гіперінсоляція, нераціональне харчування, стреси.

10) Патологія вагітності (безпліддя, викидень).

ДАНІ КЛІНІЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ

1. Фізичне обстеження органів і тканин імунної системи: лімфатич­них вузлів, селезінки, мигдалин (лімфоаденопатія, спленомегалія. тим-омегалія, локальна або генералізована гипер- або аплазія лімфатичних вузлів, мигдалин):

2. Шкірні покриви (тургор, пустулярні висипання, екзема, дерма­тит, новоутворення, геморагічна пурпура, петехіальний висип);

3. Слизові оболонки і пазухи (кандидоз, виразки, сухість, запалення, гінгівіт, гайморит, цианотические макули або папули);

4. Бронхолегенева система (запальні, обструктивні процеси, брон-хоектази, фіброз);

5. Травна і видільна системи (запальні процеси, дискінезія. гепато-мегалія, патологія жовчних, сечостатевих шляхів);

6. Нейроендокринна система (запальні процеси центральної і пери­феричної нервової системи, ендокринопатії, вади розвитку);

7. Апарат руху і опори (запальні ураження суглобів і кісток, де­струкції, порушення рухової функції);

8. Серцево-судинна система (кровоточивість, запальні процеси, атеросклероз, тромбоз);

9.Злоякісні новоутворення;

10. Наявність хронічних захворювань.

11. Особливості перебігу інфекційних процесів і специфіка мікро­флори. Зв'язок між дефектами імунної відповіді і схильністю до інфек­ційних процесів представлений у таблицях 1 і 2.

Таблиця 1.

Зв'язок між дефектами імунної відповіді і схильністю до інфекційних процесів

(Б. Пухлик, 1992)

Ланка імунітету

Ознаки інфекційного ураження

 

Шкіра і слизові оболонки

Органи дихання

ЛОР-органи

Органи травлення

Менінгіт, сепсис

Гуморальна

Гнійні ураження

Бронохо-ектази

-

+

+

Клітинна

Вірусні, грибкові

-

-

+

-

Комбіноване

Гнійні, вірусні

Запально-гнійні

-

+

+

Фагоцитоз

Гнійні

-

Гнійний отит

-

+

Комплемент

Гнійні

-

Гнійний отит

-

-

Таблица 2.

Зв'язок між дефектами імунної відповіді і схильністю до неінфекційних процесів

(Б. Пухлик, 1992)

Ланка імунітету

Ознаки неінфекційного ураження

 

Алергія

Автоімунні розлади

Новоутворення

Лімфовузли

УПФ, паразити

1

2

3

4

5

6

Гуморальна

Атопія

Артрити, гепатит

-

Гіпер плазія

Коки, лямблії

Клітинна

 

 

Саркома, лейкоз, лімфогра­нулематоз

Гіпоплазія

Грибки, віруси, гельмінти МБТ, УПФ

КЛІНІЧНА ТА ЛАБОРАТОРНА ІМУНОЛОГІЯ

Продовження табл. 2

1

2

3

 

4               1              в              1 6

Комбіноване

 

СЧВ-

синдром,

гемопатії

+

 

Те ж саме

-//-, коки

Фагоцитоз

 

 

 

 

Гіперплазія

Коки,грибки,

кишкова

паличка

Комплемент

-

СЧВ-синдром

-

 

Те ж саме

Стафілококи нейсерія

Примітки: МБТ — мікобактерія туберкульозу, УПФ — умовно-патогенна флора.

12. В результаті опитування та проведення клінічного обстеження слід визначити типові клінічні прояви імунопатологічних синдромів, таких як: інфекційний синдром; алергічний синдром; автоімунний синдром; первинний імунодефіцит (переважно у дітей); вторинний імунодефіцит; імунопроліферативний синдром (Методичні матеріали кафедри клінічної імунології та алергології НМАПО, 2009).

Для інфекційного синдрому характерні: тривалий субфебрилітет, лихоманка неясної етіології; хронічні інфекції ЛОР-органів (синусити, отити), повторні лімфаденіти; рецидивуючий та хронічний бронхіт, хронічне обструктивне захворювання легень; повторна пневмонія (в сполученні з інфекцією ЛОР-органів); часті ГРВІ (у дорослих більш ніж 4 рази і у дітей більш ніж 6 разів на рік); бактеріальні захворювання шкі­ри та підшкірної клітковини (піодермії, фурункульози, абсцеси, флег­мони, рецидивуючі парапроктити у дорослих); паразитарні інфекції; афтозні стоматити, захворювання парадонту; рецидивуючий гнійний кон'юнктивіт; рецидивуючий герпес; хронічні урогенітальні інфекції (хронічний гнійний вульвит, уретрит, часто рецидивуючі цистити, хронічний пієлонефрит); дисбактеріоз, хронічна гастроентеропатія з діареєю неясної етіології; генералізовані інфекції.

Для алергічного синдрому характерні: алергопатологія шкіри (ато-пічний та контактний дерматит, кропивниця, набряк Квінке, феномен Артюса, екзема); алергопатологія ЛОР-органів; бронхіальна астма, по-ліноз, алергія на харчові продукти, ліки, хімічні сполуки.

Для автоімунного синдрому характерні: запальні захворювання сполучної тканини, залоз, суглобів (ревматоїдний артрит, синдром Шегрена, синдром Фелті та інші); СЧВ, дерматоміозит, склеродермія; системні васкуліти (гранулематоз Вегенера, вузлуватий періартеріїт та ін.); гломерулонефрит; патологія щитоподібної залози, інсулінза-лежний цукровий діабет, хвороба Адіссона та інші гормональні по­рушення; неврологічні захворювання (розсіяний склероз, міастеніята ін.); неспецифічний виразковий коліт; цитопенічні захворювання крові; автоімунні захворювання печінки; автоімунні форми безпліддя, патології вагітності, тяжкі форми перебігу клімактеричного синдрому; деякі види психопатології (шизофренія).

Для синдрому первинних імунодефіцитів (переважно у дітей) ха­рактерно: синдром Луї-Бар - атаксія у сполученні з телеангіектазіями, плямами гіпер- та депігментації; синдром Віскота-Олдрича - геморагіч­ний симптомокомплекс у сполученні з екземою та тромбоцитопенією у хлопчиків; синдром Ді-Джорджі - судоми з гіпокальціємією, вадами розвитку кісток обличчя та серцево-судинної системи, гіпоплазією тим­усу; спадковий ангіоневротичний набряк (недостатність С1-інгібітора комплементу).

Для синдрому вторинних імунодефіцитів характерно: наявність тривалого торпідного переібігу інфекційного синдрому, тенденція до генералізації процесу; алопеції, де- та гіперпігментації шкіри; СНІД; інші випадки набутої імунологічної недостатності.

Для лімфопроліферативного синдрому характерні: пухлини в імунній системі (лімфокейкози, лімфосаркоми, хвороба Ходжкіна, лімфоми, саркома Капоші); Х-залежний рецесивний лімфопроліфера-тивний синдром у дітей: а) гіперплазія всіх груп лімфатичних вузлів із запальними процесами в них у сполученні з частими бактеріальни­ми інфекціями іншої локалізації; б) спленомегалія; в) мононуклеоз в анамнезі.

ТЕСТИ, ЯКІ ПРОВОДЯТЬСЯ НА ХВОРОМУ (IN VIVO)

До цих тестів належать елімінаційні, шкірні, провокаційні та тес­ти пасивного переносу. Призначаються для ідентифікації алергену чи імунокомпрометуючого фактора.

Елімінаційна проба. Хворому забороняють користуватися певними предметами чи засобами косметики, гігієни, перебувати в певних примі­щеннях чи умовах, вживати деякі продукти. При підозрі на професійні шкідливості — використання відпустки.

Провокаційна проба. Потенційний алерген вводиться безпосередньо у шоковий орган-мішень (слизова оболонка кон'юнктиви, бронхів чи носа), або забезпечується контакт з провокаційними факторами (інсо­ляція, гаряча грілка, шматочок льоду). Реакція оцінюється клінічно: гіперемія, набряк, порушення функції (наприклад, носового дихання) і за допомогою лабораторних методів: лейко- і тромбоцитопенія при харчовій алергії. Тест Адо - тест гальмування міграції лейкоцитів у порожнині рота. До та після полоскання слизової оболонки рота роз­чином алергену вимірюють кількість лейкоцитів у промивній рідині. При підвищенні кількості лейкоцитів у промивній рідині більш, як на 30 %, тест вважається позитивним.

Для підвищення інформативності проб часто користуються ін­струментальним контролем (рінопневмотахометрія, спірометрія, фіб-рогастроскопія тощо).

Шкірні проби (різновид провокаційних). Є тести нашкірні кра­пельні, аплікаційні, скарифікаційні, прик-тести, внутрішньошкірні і підшкірні. При оцінці шкірних проб враховують загальну реакцію організму (гарячка, озноблення, гіперемія обличчя, міалгії, головний біль), місцеву (гіперемія, набряк, свербіж у місці введення алергену. і органну (реакція органа-мішені: бронхоспазм, рінорея чи сльозоте­ча).

Протипоказання для проведення шкірних і провокаційних проб є: загострення алергічних захворювань; гострі інтеркурентні інфекційні захворювання, туберкульоз, СНІД; декомпенсовані захворювання жит­тєво важливих органів і систем (серцево-судинна, дихальна, ендокринна системи, печінка, нирки); ревматизм, колагенози; злоякісні пухлини; тяжкі психічні і неврологічні захворювання; тривале лікування цитос­татиками і глюкокортикоїдами; анафілактичний шок чи анафілактоїдні реакції в анамнезі.

Нашкірні проби, скарифікаційні та прик-тести оцінюються через 10-20 хв після проведення. Внутрішньошкірні тести оцінюються через 24 год (для проби Манту оптимальний термін — 72 год), підшкірні — через 24-72 год (проба Коха — через 48 год), аплікаційні (алерген на­носиться на фільтрувальний папір, прикріплений до шкіри на 12 год. — через 12-24 год після припинення контакту з алергеном.

ЛАБОРАТОРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ Дослідження факторів природної резистентності організму

Визначення С-реактивного протеїну. Методи виявлення С-реактивного білку в сироватці крові ґрунтуються на його здатності вступати в реакцію з С-полісахаридом пневмококу. Нормальна кон­центрація в плазмі крові становить 0,8 - 8,0 мг/л (імуноферментний метод). Підвищення концентрації відбувається при гострих запальних захворюваннях, пухлинах, інфаркті міокарду, внутрішньо матковій інфекції, хронічних запальних захворюваннях.

Визначення пропердіну. Пропердін - білковий компонент сироват­ки крові людини та ссавців, має велике значення як один з факторів природної резистентності. З його наявністю в сироватці крові в значніймірі зв'язується її бактерицидність, антитоксичність, здатність нейтра­лізувати віруси та ряд інших захисних властивостей.

Визначення вмісту лізоциму. Лізоцим - це фермент мурамідаза, яка розрушує глюкозамінглікани бактеріальної стінки. Активність лізоциму визначається біологічним методом серійних розчинів, турбо-диметричним методом та методом дифузії в агарі.

Визначення бактерицидної властивості сироватки крові. Ре­акція ґрунтується на здатності сироватки пригнічувати ріст мікро­організмів, що залежить від рівня нормальних антитіл, пропердіну та комплементу. Розведення сироватки дозволяє встановити не тільки її здатність пригнічувати ріст мікробів, але й силу бактерицидної дії, яка виражається в одиницях. Зниження бактерицидної властивості сироватки крові відбувається при гострій променевій хворобі, СНІДі, лейкопенічному лейкозі, хронічних інфекціях.

Визначення рівня гетерофільних аглютинінів. Гетерофільні аглютині­ни відносяться до групи так званих нормальних антитіл і є одним з факторів захисту людини. Утворюються ці антитіла в результаті спонтанної мутації антигенами. Кількість гетерофільних аглютинінів поступово наростає в 5 років життя, досягає максимуму в зрілому віці та знижується у літньому. В нормі у здорових осіб вони зустрічаються в середньому розведені сироватки 1:16, з коливанням титру від 1:8 до 1:32. Кількість гетерофільних аглютині­нів визначається за допомогою реакції Пауль - Буннеля.

Визначення гемолітичної активності комплементу. Гемолі­тична активність комплементу — функціональний показник, який знижується при нестачі хоч би одного з компонентів комплементу. Визначення гемолітичної активності комплементу проводять таким чином. До еритроцитів барана, покритих антитілами, додають дослі­джувану сироватку (як контроль використовують сироватку здорових осіб). Комплемент, присутній у сироватці, зв'язується з антитілами до нього, утворені імунні комплекси викликають гемоліз еритроцитів. Якщо вміст комплементу в досліджуваній сироватці понижений, вона викличе менш виражене руйнування еритроцитів, ніж нормальна си­роватка. Нормальна гемолітична активність комплементу свідчить про те, що у сироватці присутні всі компоненти класичного шляху його активації (C1C9. у достатній кількості.

Інтенсивність лізису оцінюють спектрофотометричним методом через різні проміжки часу. На основі одержаної кривої визначають час 50% гемолізу (СН50).

Збільшення загальної кількості комплементу відбувається при: обструктивній жовтяниці, тиреоїдиті Хашимото, гострій ревматичній лихоманці, вузликовому поліартеріїті, дерматоміозиті, гострому ін-фаркті міокарду, виразковому коліті, тифозній лихоманці, цукровому діабеті І типу, синдромі Рейтера, подагрі.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 


Похожие статьи

Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія