Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія - страница 27

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 

Специфічні Т-клітинні рецептори (ТКР) здатні розпізнавати чужо­рідний антиген тільки в комплексі з власними клітинними антигенами головного комплексу гістосумісності (MHC) на поверхні допоміжних антиген-презентуючих клітин (АПК). Професійними АПК організму є макрофаги, дендритні клітки і В-лімфоцити. Їх роль в різних типах імунної відповіді неоднакова. Так, в гуморальній імунній відповіді в основному функцію АПК здійснюють В-лімфоцити. В-лімфоцити здатні розпізнавати антиген в розчині і зв'язувати білкові, полісахаридні і ліпо-протеїдні розчинні антигени за допомогою специфічних ^М-рецепторів (а також рецепторів CR1 до С3Ь-компоненту комплементу, який у свою чергу може бути пов'язаний з мікробом), тоді як CD4 Т-лімфоцити можуть розпізнати тільки короткі пептидні фрагменти білкових анти­генів в комплексі з молекулами MHC II класу. Так, щоб Т-лімфоцит розпізнав антиген і активувався, необхідний "процесінг" антиген/MHC II антиген-презентуючою клітиною. При цьому антиген фагоцитуєть-ся АПК і розщеплюється в кислому середовищі фаголізосоми. Серед фрагментів, що утворилися, йде відбір по здатності комплексуватися з молекулами MHC II, пресинтезованими в ендоплазматичному ретику-лумі тієї ж клітини. Спеціальна молекула - шаперон - переносить MHC II всередину ендосоми, де і утворюється її комплекс з пептидом, який далі презентується на мембрані клітини. Комплекс антигенного пептиду з MHC II розпізнається ТКР за участю корецепторної молекули CD4. Причому початковий контакт між АПК і Т-лімфоцитом забезпечуєтьсявзаємодією адгезійних молекул B7 і CD28, які грають також роль сти­мулюючих чинників. Додатковим сигналом активації CD4 Т-лімфоцита служить IL-1P, що виділяється активованою антиген-презентуючою клітиною. IL-1P продукується багатьма клітинами організму у відпо­відь на інфекцію, дію мікробних токсинів, запальних агентів, деяких інших цитокінів, активованих компонентів комплементу і має здатність стимулювати Т- і В-лімфоцити, підвищувати продукцію гепатоцитами гострофазових білків, продукцію і секрецію інших цитокінів різними клітинами, підсилювати клітинну проліферацію.

Після активації в результаті розпізнавання антигену CD4 Т-лімфоцит диференціюється в Т-хелпер (Тх). Причому, при гуморальній формі імунної відповіді, здійснюваній проти позаклітинних інфекційних агентів, спостерігаються реакції запалення в рихлій сполучній тканині. У ній беруть участь базофіли і опасисті клітки, які при активації виді­ляють інтерлейкін-4 (IL-4). У присутності IL-4 CD4 Т-лімфоцити (Тх0) диференціюються в Т-хелпери 2 типу (Тх2) і починають самі синтезу­вати IL-4, який є головним чинником зростання Тх2 і В-лімфоцитів. В результаті утворюється клон Тх2, здатних активувати специфічні В-лімфоцити, що зв'язали конкретний антиген, який викликав дану імунну відповідь. При цьому Тх2 розпізнає за допомогою CD4 антиген, що асоціюється з MHC II класу, адгезійними молекулами в даному ви­падку є CD40L і CD40. Другим сигналом для активації В-лімфоцитів служить IL-4, який виділяється Тх2, а також необхідна присутність на мембрані В-лімфоцитів імуноглобулінового рецептору, пов'язаного з антигеном. Активовані Т-хелпером 2 типу специфічні В-лімфоцити починають посилено продукувати відповідні по специфічності анти­тіла - імуноглобуліни.

Антитіла можуть брати участь в різних способах елімінації інфекцій­них агентів: опсонізації бактерій і посилення їх фагоцитозу через FCR і CR1-рецептори фагоцитів; нейтралізації бактерійних екзотоксинів; активації системи комплементу з подальшою дією її мембраноатаку-ючого комплексу. Крім того, специфічні антитіла класу IgA, присутні на поверхні слизистих оболонок (sIgA), перешкоджають колонізації поверхні слизових оболонок бактеріями і беруть участь в нейтралізації їх токсинів.

Формування механізмів саногенеза (одужання) при різних бакте­рійних інфекціях лежить в основі деяких особливостей імунітету, що виникає протягом таких захворювань.

Так, при бактерійних інфекціях, збудники яких продукують екзо­токсин (дифтерія, правець, ботулізм, газова гангрена та ін.) провідну роль у формуванні імунітету грають антитіла, що утворюються в ор­ганізмі (антитоксини). Взаємодія молекули антитоксину і молекули токсину може приводити до різних результатів:

• блокади рецепторної ділянки молекули токсину і, внаслідок цьо­го, обмеженню фіксації токсину на рецепторах клітин-мішеней;

• прямої нейтралізації каталітичної (ензиматичної, токсичної) ді­лянки молекули токсину;

• до утворення імунного комплексу з нейтралізацією токсичного, рецепторного і (або) транслокаційних ділянок (субодиниць) ток­сину. Такі комплекси фагоцитуються і утилізуються клітина­ми макроорганізму . Проте антитоксичні антитіла не блокують адгезію бактерій на поверхні клітин-мішеней і їх колонізацію. Внаслідок цього, штучний антитоксичний імунітет не створює повного захисту макроорганізму і не запобігає фіксації бактерій на поверхні кліток-мішеней, колонізацію клітин і тканини, роз­множення бактерій.

У тих випадках, коли патогномонічні збудники утворюють екзоток­сини (правець, дифтерія), антитоксини легко нейтралізують токсичні речовини, проте при первинній інфекції вони можуть синтезуватися надто пізно і не в змозі захистити організм.

При іншій групі бактерійних інфекцій (менінгококова інфекція, кашлюк, легіонеллез та ін.) вирішальна роль належить імунному лізису і фагоцитозу бактерій. IgG, що утворюються при цих захворюваннях ініціюють цілий ряд антитіло-опосередкованих біологічних реакцій:

а) при фіксації антитіла на поверхні бактерій відбувається ак­тивація комплементу по класичному варіанту з утворенням мембраноатакуючого комплексу і подальшим лізисом голих ділянок мембран бактерій;

б) опсонізація бактерій антитілами з подальшою взаємодією Ес

- фрагментів антитіл з Ес-рецепторами макрофагів, що приво­дить до посилення поглинальної і перетравлюючої активності фагоцита;

в) комплекс «бактерійний АГ-АТ-С 1,4,2,3В», що утворюється,

фіксуються на рецепторах макрофагів до С3в, що також веде до посилення поглинаючої активності таких комплексів фа­гоцитами;

г ) нейтралізація антитілами антифагінів, що виділяються бак­теріями назовні (це чинники, що перешкоджають утворен­ню фагоцитами псевдоподій; чинники, що перешкоджають міграції макрофагів) або що входять до складу анатомічних структур бактерій (М-протеїн стрептококів, капсульні речо­вини пневмококів та ін.).

Таким чином, імунітет, що формується при менінгококовій інфекції, кашлюку, легіонельозі залежить від рівня циркулюючих IgG, вмісту і активності компонентів комплементу, а також від функціонального стану фагоцитів.

Імунна відповідь при інвазії внутріклітинних мікроорганізмів

Внутріклітинні паразити, здатні тривало існувати усередині фагоци­тів і навіть розмножуватися в них (туберкульоз, туляремія, бруцельоз, лістеріоз та ін.).

Основними механізмами, що дозволяють бактеріям здійснювати внутріклітинний паразитизм є :

• Блокада фаголізосомального злиття (мікобактерії туберку­льозу);

• Резистентність бактерій до дії лізосомальних ферментів (гоноко­ки, стафілококи);

• Здатність бактерій швидко покидати фагосоми після поглинан­ня і тривало перебувати в цитоплазмі (лістерії).

Клітинний імунітет має особливе значення в тих випадках, коли ре­акції фагоцитозу виявляються неспроможними, унаслідок чого виникає персистенція патогенних бактерій, формується скупчення лімфоїдних кліток і макрофагів (гранулема). Іноді це приводить до неспецифічної стимуляції макрофагів, що обумовлює підвищення резистентності до інших інфекцій. Наприклад, при високому рівні клітинного імунітету проти туберкульозу підвищується стійкість до грибів, простих, бруцел, лістерій.

Отже, для захворювань з тривалим внутріклітинним перебуванням і розмноженням збудника (персистенція) характерне утворення гранулем в ураженій тканині. Такі бактерії стають недоступними для дії анти­тіл і гуморальних антибактеріальних чинників. Механізм саногенеза і формування імунітету при таких захворюваннях зв'язаний, перш за все, з утворенням цитотоксичних Т-лімфоцитів, які надають кілінг-ефект на клітини-мішені, вміст в них паразитуючих бактерій і маркіровані рецепторами MHC-I, презентуючих антигени цих бактерій.

Основна протективна роль в імунній відповіді, що направлена проти внутріклітинних паразитів (Micobacterium tuberculosis, гри­бів, найпростіших, вірусів), належить клітинним механізмам. Здат­ність перерахованих мікробів переживати і розмножуватися усередині кліток робить їх захищеними від дії антитіл і системи комплемен­ту. Для елімінації таких мікробів необхідна специфічна клітинно-опосередкована відповідь.

Особливості імунітету при вірусних інфекціях

Цілі імунної відповіді: 1) зупинити проникнення віріонів в клітини, 2) знищити вже інфіковані клітини, щоб понизити розповсюдження ві­русу. У зв'язку з цим, при проникненні вірусу в організм розвиваються імунологічні реакції двох типів; 1) направлені проти віріону; 2) що діють на клітину, інфіковану вірусом. Реакції, направлені проти віріону є пе­реважно гуморальними, а реакції, що впливають на клітини, інфіковані вірусом, є клітинними і опосередковані Т-лімфоцитами.

Інтерферон — група цитокінів, які збільшують резистентність клі­тин до вірусної інфекції, мають антипроліферативний ефект, а також здатні регулювати імунну відповідь. Розрізняють три види інтерферонів: б - продукований лейкоцитами; в - продукується фібробластами і г -продукований Т-лімфоцитами-хелперами 1-го типу. Інтерферон гальмує транскрипцію вірусного геному в клітині-господарі та перешкоджає трансляції вірусної мРНК, що знижує вірусемію і полегшує завершення процесу елімінації збудника різними чинниками специфічного імуніте­ту. У міжклітинному просторі і крові є постійний рівень інтерферону, що забезпечує природну резистентність організму до вірусної інфекції. Після вірусного інфікування організму вже через 1-3 години в міжклі­тинному просторі і крові збільшується рівень інтерферону.

Нейтралізація вірусу, що перешкоджає його прикріпленню до клітини-мішені; здійснюється антитілами IgG в позаклітинній рідині, IgM в крові і секреторними IgA-антитілами на поверхні слизових обо­лонок. Імунні комплекси, що містять вірус, можуть зв'язувати комп­лемент, що сприяє нейтралізації вірусу.

При розповсюдженні вірусу від клітини до клітини або при їх кон­такті, або в тих випадках коли вірус інтегрується в геном чутливої клітини, на перше місце виходять клітинні імунні реакції за участю цитотоксичних Т-лімфоцитів-кілерів. Оскільки віруси є внутріклі­тинними паразитами, основну функцію захисту від них виконують клітинні реакції.

Специфічні Т-клітини-кілери з'являються через 2—3 дні після за­раження і передують появі віруснейтралізуючих антитіл.

У противірусному імунітеті руйнування клітин, що містять віру­си, здійснюється як Т-лімфоцитами, так і, паралельно, активованими макрофагами.

Необхідно відзначити, що збудники, що розмножуються прямо в місці проникнення (грип), мають короткий інкубаційний період, що може бути небезпечним із-за певної інерційності розвитку імунних ре­акцій, особливо у людей з Т-клітинним імунодефіцитом, що приводить до важкого перебігу захворювання.

Вірусні інфекції, що розповсюджуються гематогенно (поліомієліт, кір, епідемічний паротит, вітряна віспа), можуть елімінуватися гу­моральними механізмами, причому дані захворювання, як правило, характеризується тривалим інкубаційним періодом.

Специфічна противірусна імунна відповідь здійснюється при ін­фікуванні організму вірусами і деякими найпростішими (токсоплаз­ма, лістерія), коли антиген локалізується в цитоплазмі інфікованих клітин. Переважно презентацією антигену у такому разі займаються дендритні антиген-презентуючі клітини. Їх походження до цього часу є суперечливим питанням: вони можуть диференціюватися або з окремої клітини-попередника, або із загального попередника моноцитарно-макрофагального ряду. Дендритні клітини містяться в стромі лімфа­тичних вузлів і селезінки, а також в деяких нелімфоїдних тканинах: у епідермісі шкіри і слизових оболонках повітряносних шляхів, де вони називаються клітинами Лангерганса, в слизових оболонках шлунково-кишкового і урогенітального трактів, в інтерстиціальних тканинах серця, нирок та інших органів.

Білковий антиген (наприклад, вірусний капсид) в ході процесингу розщеплюється в протеосомах цитоплазми дендритної клітини, тран­спортується за допомогою білків-трансмітерів (TAP 1,2) в ендоплазма­тичну мережу, де утворюється його комплекс з пресинтезованою моле­кулою MHC I. Цей комплекс потім переноситься через апарат Гольджи на поверхню клітини для презентації CD8 Т-лімфоцитам. Т-клітинні рецептори (ТКР) CD8 цитотоксичних Т-лімфоцитів (ЦТЛ або Т-кілери) розпізнають антиген в комплексі з MHC I за допомогою молекули CD8 і адгезійних молекул B7 і CD28. Другим сигналом активації цитоток­сичних лімфоцитів (ЦТЛ) є секреція антиген-презентуючою клітиною IL-1 на підтвердження того, що MHC асоційована з вірусним пептидом. Після активації ЦТЛ починає секретувати IL-2 і експресує рецеп­тори для IL-2, який є головним чинником зростання Т-лімфоцитів. В результаті утворюється клон цитотоксичних лімфоцитів з ТКР, що специфічні для антигена, який викликав дану імунну відповідь. ЦТЛ, після контакту з клітиною-мішенню, швидко вбивають її та відділя­ються від неї, щоб атакувати наступну мішень. Проте в період, поки ЦТЛ пов'язаний з клітиною-мішенню за участю ТКР, створюються умови фокусування ефекторних молекул, що секретуються лімфо­цитом, точно в місці контакту клітин. Цитотоксичні функції CD8 Т-лімфоцитів обумовлені секрецією пресинтезованих цитотоксинів: фрагментинів, що індукують апоптоз в клітині-мішені, і перфоринів, що утворюють пори у клітині-мішені. ЦТЛ також продукують і ви­діляють:

IFN-y, що активує макрофаги (фагоцитують наслідки роботи лім­фоцитів) і проліферацію Тх1;

IL-2, чинник зростання Т-лімфоцитів (Т-кілерів, Тх1 і Т-клітин пам'яті), а також прискорення синтезу MHC і презентацію в комплексі з ними чужорідних антигенів;

TNP-a, що збільшує проникність судин, але при надмірній кон­центрації що приводить до судинного шоку;

TNP (лімфотоксин), що має власний цитотоксичний ефект (приводить до механізму апоптозу).

При Т-залежній імунній відповіді В-лімфоцити також виступають як антиген-презентуючі клітини. В-лімфоцити своїми антигенроспіз-наючими рецепторами зв'язуються з антигеном, поглинаючи його. У фагосомі В-лімфоцитів антиген піддається перетравленню. Пептиди, отримані з такого антигену, повертаються на поверхню В-лімфоцитів в асоціації з молекулами гістосумісносгі класу II (MHC II). Тут вони роз­пізнаються Т-клітинним рецептором, який є на поверхні CD4+ клітки. Це приводить до стимуляції CD4+ лімфоцита (хелпера) і продукції IL-2, IL-4 і IL-5. Інтерлейкіни, що утворилися, стимулюють В-клітинну про­ліферацію і диференціювання з перетворенням, врешті-решт, в анти-тілопродукуючу плазматичну клітину.

Спочатку В-клітки продукують і секретують тільки IgM (перші 4-5 діб після антигенної стимуляції). Потім В-лімфоцити перемикають син­тез з IgM на IgG і далі на IgA і IgE (14-16 діб, максимум 21-24 день). Таким чином, при Т-залежній імунній відповіді індукується продукція імуноглобулінів всіх класів.

Таким чином, наявність у конкретного індивідуума нормально функ­ціонуючої клітинної ланки імунітету сприятиме обмеженню вірусного захворювання (зрештою - одужанню) за рахунок лізису інфікованих вірусом кліток і, як наслідок, припинення породження інфікованого потомства.

Одужання від гострої вірусної інфекції зазвичай супроводжується формуванням клітин пам'яті і виробленням тривалого імунітету і по­вторні атаки того ж самого вірусу стають неефективними.

Клінічні прояви, профілактика та лікування грипу

У 1-й день захворювання грипом спостерігається різке підвищення температури, до 38 - 40оС, головний біль, нежить, біль у горлі, може бути сльозотеча, подразнення очей, біль в суглобах. Кашель може з'явитися як в 1-й, так і в 2-й день захворювання. Якщо своєчасно не почати лі­кування, симптоми посилюються. Тому надто важливо при перших же перерахованих ознаках відразу звернутися до лікаря.

Якщо після підтвердження у хворого наявності вірусу грипу почато правильне лікування, то вже на 2-й - 3-й день стан хворого поліпшуєть­ся. Як показала практика, при вчасному звертанні до лікаря, хворий видужує протягом 7-9 днів.

Фази розвитку захворювання

Вірус потрапляє в організм людини повітряно-краплинним шляхом або при прямому контакті (через рукостискання, через предмети, грип A(H1N1). При зараженні вірусом уражується слизова оболонка верхніх дихальних шляхів. Потім вірус спускається по дихальних шляхах і вражає легеневі тканини. Після цього починають виявлятися симпто­ми, перераховані вище.

Але ці симптоми можуть не виявлятися від 24-х до 48-и годин після зараження. Тому і небезпечний вірус грипу, оскільки заражений, не підозрюючи про те, що він хворий, починає заражати інших людей.

На наступній фазі з'являється віремія, тобто вірус потрапляє в кров і уражає легені.

Причиною смерті унаслідок зараження грипом найчастіше є пневмонія.

Розрізняються наступні симптоми ураження легенів: постійний ка­шель, висока температура. Звичайно, симптоми і тривалість лікування залежать від стану імунної системи хворого.

Виявити штам вірусу можна тільки лабораторним шляхом.

Підтвердженим випадком інфекції вірусом грипу вважається ви­падок гострого захворювання людини з лабораторно підтвердженим діагнозом за допомогою спеціальних лабораторних тестів.

Гаданий же випадок інфекції вірусом грипу визначається, якщо:

1. Захворіє гострим респіраторним захворюванням людина, яка була в тісному контакті з хворим з підтвердженим діагнозом грипу.

2. Захворює гострим респіраторним захворюванням людина, яка знаходилася в тісному контакті з хворими тваринами (характерно для каліфорнійського грипу A (H1N1).

3. Захворює гострим респіраторним захворюванням людина, яка подорожувала в місцях де є хворі з підтвердженим діагнозом грипу в останні 7 днів до початку захворювання.

Загальні заходи по профілактиці грипу:

■ Уникати близького контакту з людьми, які виглядають хвори­ми, мають прояви температури і кашляють.

■ Ретельно і часто мити руки водою з милом.

■ Дотримуватися здорового способу життя, включаючи повноцін­ний сон, вживання здорової їжі, фізичну активність.

Вакцинація. На думку ВООЗ та багатьох провідних вчених, най­ефективніший захист від всіх інфекційних захворювань - це вакцина­ція. Попередження грипу за допомогою щеплення залишається першою лінією оборони в наший боротьбі з цим захворюванням. Протигрипозну вакцинацію зазвичай проводять в період між жовтнем і листопадом. Ре­комендується проводити щорічну імунізацію, оскільки було показано, що вакцини попередніх років менш ефективні проти штамів грипу поточного року. Слід також пам'ятати, що імунітет до грипу розвивається протягом двох тижнів після щеплення. Експертами ВООЗ проводиться моніторинг зміни в антигенному складі вірусів, що допомагає модернізувати вакцини для ефективнішого захисту організму від нових вірусів грипу.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 


Похожие статьи

Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія