Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія - страница 32

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 

Ю

П

С

Лімф.

Т-л

В-л

0-кл.

Тх

Тс

Фз

Фа

ІН

ШОЕ

ХОЗЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

загострення

9,5

0

3

8

1

4

49

35

55

9

36

30

25

14

30

3,2

27

При виписці з клініки

6,7

1

3

4

0

1

68

23

60

20

20

50

10

41

33

1,6

16

При загостренні хронічного запального процесу не спостерігається зниження кількості еозинофілів в крові на початку загострення і нор­малізація показника в кінці, що пояснюється частою присутністю при хронічному процесі алергічного компоненту. При загостренні хронічно­го процесу частіше і більш стійко зростає ШОЕ, ніж при гострому про­цесі. При загостренні хронічного процесу зростання рівня В-лімфоцитів відмічається на більш ранніх етапах і досягає набагато вищих значень, ніж при гострому процесі.

Класифікація імунограм при інфекційному запаленні

К.А. Лєбєдєвим і С.Д. Понякіною (1996 р.) приводиться наступна класифікація імунограм і гемограм при запаленні.

1. Нейтрофільний і лімфоцитарний тип — це класичний тип з вираженою нейтрофільною і лімфоцитарною фазами. Він найчастіше зустрічається при гнійно-септичних захворюваннях (рожа, мікробна пневмонія та ін.).

2. Нейтрофільний тип — на початку розгорненої клінічної кар­тини спостерігається максимально розширена в часі нейтрофільна фаза, яка переходить в лимфоцитарну, невиражену і лише на етапі одужання.

3. Лімфоцитарний тип. В даному випадку нейтрофільна фаза скорочена до мінімуму, вона слабо виражена, виявляється в продромі, основний час займає лимфоцитарна фаза. Вказана фаза характерна для ряду вірусних інфекцій, пригноблюючих нейтрофільний паросток крові (кір, грип). При цьому існує декілька варіантів зрушень показників гемограми.

Еозінофілія частіше виявляється на ранніх етапах хвороби, характе­ризуючи наявність в патогенезі хвороби алергії, супроводжує посилення продукції IgE, як, наприклад, при туберкульозі і шистоматозі.

Моноцитоз — тривале виражене підвищення числа моноцитів, що захоплює основний період захворювання. Характерний для патологіч­них процесів з вираженою продуктивною фазою за наявністю гіперчут-ливості до туберкульозної палички та ін.

Моноцитопенія характерна для процесів з невираженою продук­тивною фазою запалення, як при стрептококовій ангіні.

Плазмоцитоз виражається в появі в гемограмі значного числа плазматичних клітин. Зазвичай цей феномен спостерігається при го­стрих запальних захворюваннях з подразненням лімфоїдної системи, наприклад при корі.

Різке збільшення ШОЕ.

Співвідношення Тх/Тс, рівне або менше 1 (при підвищеній кількості Т-супресорів). Протягом ряду запальних процесів число Т-супресорів збільшується до цифр, що перевищують кількість Т-хелперів (напри­клад, кір). При подібних захворюваннях зниження співвідношення Тх/Тс до значень, менших 1, вельми часта ознака, яка в основному не корелює з тяжкістю процесу, і лише дуже різке зниження даного спів­відношення може свідчити про тяжкість захворювання (порівняєте з динамікою даного співвідношення при класичному перебігу запалення, коли будь-яке зниження співвідношення Тх/Тс до цифр, менших 1, свідчить про важкий перебіг процесу).

Співвідношення Тх/Тс, більше максимального значення норми (понад 5). Є ряд патологій, при яких на відміну від класичної динаміки імуногра-ми протягом всього запального процесу є підвищене співвідношення Тх/ Тс за рахунок зменшення числа Т-супресорів. Це найбільш характерний для ряду автоімунних захворювань, наприклад саркоїдозу.

Збільшення вмісту імуноглобулінів. Деякі запальні захворювання характеризуються істотним підвищенням в крові рівня сумарних імуно­глобулінів або їх окремих субкласів. Прикладом такого захворювання може служити вірусний гепатит.

Слабка реакція імунограми на запальний процес. У імунограмі, що слабо реагує, зрушення показників класичного аналізу крові практич­но відсутні, і лише ряд знов введених в лейкограму параметрів указує на процес, що йде. Це в першу чергу зниження відносної кількості Т-лімфоцитів, підвищення рівня нульових кліток, зниження ІН. Іму-нограми, що характеризуються подібними зрушеннями, зустрічаються при захворюваннях всіх типів, коли є «стертий» їх перебіг.

Особливості імунограми при деяких запальних хворобах

При виділенні від хворих синєгнійної палички, протея, епідермаль­ного стафілокока відмічається в основному зниження рівня В-клітин, Т-клітин і регуляторних субпопуляцій останніх. При висіванні кишкової палички, золотистого стафілокока окрім дефіциту В-клітин патогномо-нічною виявилася гіперпродукція імунноглобулінів класів М і А. При­ведені дані обгрунтовують припущення, що виражений дефіцит основних ланок імунної системи сприяє розмноженню у вогнищі інфекції пато­генних збудників, тоді як благополучніший стан імунної реактивності у пацієнта обумовлює накопичення непатогенної мікрофлори.

Така ж закономірність простежувалася і у жінок з гострими запаль­ними захворюваннями придатків матки. При виділенні умовнопатоген-ної мікрофлори ведучим з'явилося зниження функціональної актив­ності і кількості Т-лімфоцитів, надмірний вміст лізоциму. Поєднання умовнопатогенної флори з гонококом супроводжувалося надлишком лізоциму, придушенням реакції бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ) і активацією поглинальної функції нейтрофілів. Нарешті, умовнопато-генні збудники і кампілобактерії зумовили інгібицію РБТЛ, зменшення рівня Т-клітин і гіперпродукцію IgM.

При холециститі характер імунних порушень принципово інший. Він виражається гіперпродукцією імунноглобулінів основних класів і дефіцитом кількості Т-клітин, у міру обтяження процесу ступінь по­шкоджень також зростає.

При неспецифічному цервіциті, який є іншим прикладом неспе­цифічної інфекції, у хворих відмічається зниження рівня Т-клітин, В-лімфоцитів і надмірна продукція IgA мінімального першого сту­пеня, тобто в наявності дисбаланс імунної системи. Гнійна інфекція м'яких тканин обумовлює переважну зміну інших маркерних показ­ників — РБТЛ (ФГА); патологічний процес супресує функціональну активність Т-клітин, збільшує вміст В-лімфоцитів і пригнічує кількість Т-хелперів.

При пієлонефриті калькульозний і некалькульозний його варіанти обумовлюють принципово іншу форму імунних розладів. Так, в першому випадку зміни стосуються Т- і фагоцитарної ланки, при другому — Т- і В-імунних механізмів.

Специфічна інфекція — вірусний гепатит А приводить до дифе­ренційованої реакції з боку імунної системи залежно від тяжкості за­хворювання і наявності або відсутності гастродуоденіту. При атиповій безжовтяничній і легкій формі в спектрі дії патологічного процесу значаться Т-клітини, їх регуляторні субпопуляції і В-лімфоцити, при середньоважкій і важкій — ті ж клітини і натуральні кілери.

При кампілобактерному дисбіоценозі спостерігається стимуляція В-клітин і падіння вмісту Т-супресорів і Т-хелперів. Важко сказати, що є первинним. Або формування певних імунних розладів обумовлює розвиток дисбіоза, або дисбіоз визначає характер імунних порушень.

При носійстві патогенних стафілококів на слизовій оболонці носа ведучим виявився дефіцит концентрації IgG, загальних лімфоцитів і Т-клітин 2-го ступеня. У пацієнтів з апендектомією формула міняєть­ся, відображаючи зниження продукції IgG, надмірну кількість IgM і дефіцит загальних лімфоцитів.

Імунні зміни у часто хворіючих дітей. При дослідженні клі­тинних і гуморальних параметрів імунітету у часто хворіючих дітей виявляються досить однотипні відхилення від нормальних значень. В основному відмічається падіння вмісту загальних Т-лімфоцитів, Т-хелперів, зменшення концентрації секреторного IgA, низька ак­тивність лізоциму в носовому секреті, зниження інтерферонпроду-куючої здатності лейкоцитів. Проте залежно від наявності супутньої патології виявляються певні особливості імунних розладів при аналізі їх формули.

Так, у часто хворіючих дітей без супутньої патології і з алергі­єю переважно страждає клітинна ланка імунітету, виражаючись в зниженні кількості Т-хелперів, активних Т-клітин і Т-супресорів. У дітей з хворобами ЛОР-органів і тубінфікованих формується дис­баланс Т-ланки імунітету, оскільки одночасно відмічається падіння кількості Т-хелперів і активних Т-лімфоцитів і збільшення рівня Т-супресорів.

При поєднанні захворювання ЛОР-органів і алергії відбувається зниження числа Т-хелперів, Т-активних лімфоцитів і гіперпродук-ція IgM. Нарешті, у дітей з надмірною масою тіла формула імунних порушень міняється принципово: зменшується кількість загальних Т-кліток і IgA.

ВІЛ ІНФЕКЦІЯ: ІМУНОПАТОГЕНЕЗ, ІМУНОДІАГНОСТИКА, ІМУНОКОРЕКЦІЯ

ВІЛ-інфекція - хвороба, що викликається ретровірусом, уражує клітини імунної, нервової та інших систем і органів людини. Для неї характерна тривалий хронічний прогресуючий перебіг, що завершу­ється розвитком СНІДу і супроводжуючих його опортуністичних за­хворювань.

Етіологія. ВІЛ відноситься до підродини лентивірусів сімейства ретровірусів. Відомо два типи вірусу: ВІЛ-1 і ВІЛ-2. Обидва типи віру­су мають схожу структуру. В той же час вони мають відмінності — по молекулярній масі білків і деяким додатковим генам.

Морфологія збудника. Особливістю ретровірусів є наявність зво­ротної транскриптази (РНК-залежна ДНК-полімераза або ревертаза) у складі генома. У зв'язку з наявністю ферменту сімейство і отримало свою назву (від англ. retro - назад).

Повна вірусна частинка має сферичну форму діаметром 100-120 нм. Віріон складається з серцевини (ядро, нуклеокапсид), оточеною зовнішньою мембраною (суперкапсид), і матриксу (основний вміст). Ядро включає геном, внутрішні білки р7 і р9 і ферменти — зворотну транскриптазу і ендонуклеазу.

Нуклеокапсид має циліндрову або конічну форму і утворений біл­ками р18 і р24. Геном утворюють дві нитки РНК, зв'язані білками р6 і р7. Білок р17 створює прошарок (матрикс) між ядром і зовнішньою оболонкою .

Зовнішня мембрана, або суперкапсид, складається з двошарової лі­підної оболонки, пронизаної 72 глікопротеїновими шпильками. У складі кожної шпильки — 3 пари глікопротеїнів gp41 і gp120. Глікопротеїни gp 120 локалізовані у виступаючій частині шпильки і взаємодіють з молекулами CD4 на мембранах клітин.

Основні механізми взаємодії ВІЛ і кліток-мішеней. Життєвий цикл ВІЛ (період від зараження клітки-мішені до утворення інфекцій­ного вірусного потомства) можна розділити на наступні етапи:

• приєднання вірусу до рецепторів клітини: білок gpl20 ВІЛ вза­ємодіє з CD4-peцептором і ССК5/СХСК4-корецептором;

• зміна конформації поверхневих білків ВІЛ і злиття мембран;

• «роздягання вірусу»: вірусна РНК звільняється від білків капси-ду і нуклеокапсиду;

• зворотна транскрипція вірусною РНК за участю ферменту ВІЛ-зворотньої транскриптази: утворюється ДНК двухланцюгова -копія вірусного генома;

• міграція (транслокація) ДНК в ядро клітини;

• інтеграція ДНК в хромосомну ДНК клітини за участю фермен­ту ВІЛ-інтегрази; інтегрована ДНК отримує назву провірусної

ДНК;

• транскрипція провірусної ДНК за участю клітинного ферменту РНК-полімерази;

• транспорт мРНК ВІЛ з ядра в цитоплазму;

• синтез вірусних білків за участю клітинних ферментів;

• транспорт вірусних білків до місця збірки, упаковка і збірка но­вих віріонів;

• відбрунькування і дозрівання вірусних частинок за участю фер­менту ВІЛ-протеази.

Клітини-мішені. ВІЛ має тропність до певних типів клітин, що обумовлене наявністю на поверхні клітин-мішеней рецептора для да­ного вірусу. Рецепторну функцію можуть виконувати різні структури (ліганди), вуглеводні компоненти білків і ліпідів.

Рецептори, незалежно від біохімічної будови, мають загальну струк­турну характеристику: складаються з трьох ділянок: позаклітинної, внутрішньо-мембранної і зануреної в цитоплазму.

У 1984 р. стало відомо, що молекула CD4 є головним і необхідним рецептором для ВІЛ-1 і ВІЛ-2. CD4 — це глікопротеїд по своїй будові, що має гомології з певними ділянками імуноглобулінів. Аналогічні гомо­логії має і білок вірусу gp120, що і визначає його тропність. Рецептори CD4 на своїй поверхні містять наступні клітки: СD4+-лімфоцити, СD8+-лімфоцити, дендритні клітини, моноцити, еозинофіли, мегакаріоцити, нейрони, мікроглії, сперматозоїди.

Хемокіни і їх роль в патогенезі ВІЛ-інфекції. Зовнішня клітинна мембрана може мати декілька рецепторів для різних типів вірусу, але саме конкретний вірус взаємодіє з певним рецептором.

Експериментальним шляхом встановлено, що одних CD4-рецепторов для проникнення вірусу в клітку недостатньо. Був зроблений вивід про існування додаткових рецепторів — корецепторів.

В 1996 р. були опубліковані дані, згідно яким люди, що не мають рецептора CCR5 на моноцитах, можуть бути несприйнятливими до ВІЛ-інфекції, оскільки саме цей рецептор спільно з CD4 визначає здат­ність ВІЛ прикріплятися до клітин людини, а потім проникати в них з подальшим їх руйнуванням і розвитком синдрому імунодефіциту. Рецептор CCR5 є природним лігандом хемокіна.

Хемокіни — це низькомолекулярні молекули, які продукуються в основному клітинами запалення (лімфоцити, макрофаги, гранулоцити і еозинофіли) у відповідь на стимуляцію антигенами, мітогенами таіншими активаторами. Вони забезпечують направлений рух клітин, що мають хемокінові рецептори. Цей феномен називається хемоат-тракцією.

З біологічної точки зору, хемокіни є білками, що мають у складі 68-120 амінокислот. Залежно від порядку цистеїнових послідовностей хемокіни діляться на С-Х-С ( -хемокіни), С-С ( -хемокіни) і С-хемокіни. Хемокини гомологічні по структурі між собою і можуть зв'язуватися з одними і тими ж рецепторами.

У табл. 6. приведені рецептори, їх ліганди і клітини, що несуть ре­цептори (по C.R. Machery, із змінами).

Таблиця 6.

Рецептори, їх ліганди і клітини, що несуть рецептори

Назва рецептору

Хемокіни-ліганди

Клітки, експресуючі рецептори

CCR1

MIP-1a, RANTES, MCP-2,3

Моноцити, Т-лімфоцити

CCR2a, р

MCP-1,2,3,4

Моноцити, Т-лімфоцити, базофіли

CCR 3

Eotaxin, RANTES, MCP-2,3,4

Базофіли, еозинофіли

CCR 4

RANTES, MIP-1a

Базофіли, Т-лімфоцити

CCR 5

RANTES, MIP-1a и р

Моноцити, Т-хелпери 1 типу

CXCR 1

IL-8

Нейтрофіли, натуральні кілери (NK)

CXCR2

IL-8, GRO-a, NAP-2, ENA-78

Нейтрофіли, NK

CXCR 3

IP-10, Mig

Активовані Т-лімфоцити

CXCR 4

SDF-1

Багато типів клітин

Примітка: MIP - макрофагальний білок запалення; МСР - макрофагальний хемоат-трактний білок; Eotaxin - хемоаттрактант для еозинофілів; GRO - білок, що активує нейтрофіли, чинник зростання меланоми; NAP - білок, що аттрак-тує нейтрофіли; ENA - епітеліальний білок, що активує нейтрофіли; IP-10 - білок, що індукує продукцію інтерферону (ІФН-у); Mig - індуктор ІФН-у; SDF - стромальний аттрактуючий чинник.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 


Похожие статьи

Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія