Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія - страница 36

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 

ТЕМА 6.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПРИЗНАЧЕННЯ ІМУНОТРОПНОЇ ТЕРАПІЇ. ІМУНОПРОФІЛАКТИКА. ІМУНОРЕАБІЛІТАЦІЯ. ПОЛІХРОМАТИЧНА СВІТЛОТЕРАПІЯ

Актуальність теми. Імунотропні впливи чинників зовнішнього се­редовища, бактерій, вірусів приводять до тимчасових імуномодуляцій у здорових людей і викликають стійкі імуномодуляції у хворих, що реалізовуються як імунодефіцити, алергія, автоімунні захворювання. У хворих з первинними і вторинними імунодефіцитами подібні впливи приводять до важких клінічних проявів і, навіть, смертельних резуль­татів. Тому розробка методів корекції функцій імунної системи за до­помогою імунотропних лікарських препаратів є основним напрямом клінічної імунології. Імунізація населення з метою створення імунітету проти інфекцій дозволила попередити їх розвиток у багатьох людей. У зв'язку з цим вивчення методів вакцинації і застосування антисироваток є важливим завданням клінічного імунолога. Разом з тим, широке за­стосування імунотропних препаратів привело до появи побічних реакцій і ускладнень, при проведенні імунотерапії, що збільшило необхідність імунологічного обстеження і моніторингу контингенту, що піддається вакцинації. У зв'язку з цим значно зросла роль лікаря-імунолога у ви­значенні видів вакцин і індивідуальних термінів проведення щеплень при відхиленнях у функціонуванні імунної системи. Погіршення еко­логічної обстановки у місцях мешкання міського і сільського населення потребує розробки методів імунореабілітації населення. Враховуючи наявність негативних результатів, викликану неадекватною вакцина­цією та алегізуючим екологічним впливом, стає важливим застосування фізичних чинників, які б сприяли нормалізації імунного статусу без інвазійних втручань. До таких належить поліхроматичне поляризоване світло і можливість імунотропнї корекції, профілактики та реабілітації з його допомогою.

Загальна мета: Ознайомлення студентів з основними видами іму-нотропних препаратів, механізмами їх дії. принципами клінічного за­стосування, побічними ефектами. Основні напрями імунопрофілактики інфекційних хвороб та імунореабілітації.

Конкретні цілі:

1. Поняття про імунотерапію, її завдання, види, клінічні критерії призначення.

2. Види специфічної і неспецифічної імунотерапії.

3. Знайомство з класифікацією імунотропних препаратів, механіз­мом дії, побічними ефектами.

4. Характеристика основних груп імуномодулюючих препаратів, їх дії і показань до призначення.

5. Механізм дії, показання і схеми застосування нормального іму-ноглобуліну людини.

6. Основні види вакцин, протипоказання і показання до вакцина­ції, класифікація вакцин.

7. Уміти складати календар профілактичних щеплень.

8. Поняття про імунні антисироватки та імуноглобуліни.

9. Методики екстреної комбінованої профілактики правця, сказ, дози вакцин і сироваток, введення по Безредко.

10. Навчитися своєчасно діагностувати побічні реакції і ускладнен­ня при проведенні імунотерапії.

11.Знайомство з поняттям і видами імунореабілітації. 12.Знайомство з методами імунокрекції за допомогою терапії поліх­роматичним поліхроматичним світлом

Початковий рівень знань — умінь:

1. Розподіл дітей на групи здоров'я.

2. Методи оцінки стану імунної відповіді.

3. Знання основних видів імуномодуляторів.

4. Знання основних видів вакцин.

5. Знання основних видів імунних антисироваток і імуноглобулі-нів.

6. Побічні ефекти застосування вакцин і антисироваток, невідклад­на допомога.

7. Календар профілактичних щеплень.

8. Вакцини і антисироватки від правця, сказу, дифтерії.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ

1.    Які з нижче перерахованих вакцин застосовуються для вак­цинації проти грипу.

А.

АКДС;

B.

інфлювак;

С.

хаврікс;

D.

БЦЖ;

Е.

ОПВ.

2.    Назвіть терміни, в які рекомендується проводити вакцинацію проти грипу.

А.

квітень;

B.

у період епідемії;

С.

жовтень-листопад;

D.

січень-лютий;

Е.

травень-червень.

3. З якого віку рекомендовано проводити вакцинацію проти грипу?

A. діти старші за 1 місяць

B. підлітки від 14 років;

C. тільки доросле населення;

D. діти старше 6 місяців;

E. діти старше 7 років.

4. Яке обстеження на маркери HBV-інфекції необхідно про­вести перед рекомендованою вакцинацією проти гепатиту В раніше не щепленому дорослому

A. HBsAg, anti HBs, anti HBcor !gG;

B. Anti HBcor lgM;

C. HBV ДНК;

D. HBeAg, anti HBe;

E. HBsAg, anti HBcor IgM.

5. У якому віці дітям починають імунізацію проти дифтерії, кашлюку і правця?

А.

12 міс.

B.

З міс.

С.

6 міс.

D.

15 міс.

Е.

18 міс.

6. Які з вакцин, що нижче перераховані, можна використовува­ти для оцінки гуморального імунітету по титрах антитіл, що утворюються у відповідь на імунізацію ?

A. Вакцину проти дифтерії.

B. Вакцину проти правця.

C. Вакцину проти коклюшу.

D. Вакцину проти сказу.

7. Які антигени можна використовувати для орієнтовного вияв­лення Т-клітинної недостатності при шкірному тестуванні?

A.

Туберкулін.

B.

Тріхофетин.

C.

Антигени грибків роду кандіда.

 

Стрептокіназа (стрептодорназа).

E.

Паротитний антиген.

F.

Жоден з перерахованих антигенів.

8. Які з перерахованих методів дозволяють судити про стан клі­тинного імунітету?

A. Реакції лейкоцитів периферичної крові на фітогема-глютинін.

B. Однонаправлена змішана культура лейкоцитів.

C. Жоден з перерахованих.

9. Які методи найбільш частіше використовуються для визна­чення кількості Т-клітин?

A. Реакція розеткоутворення з еритроцитами барана.

B. Методи, засновані на використанні моноклональних антитіл.

C. Жоден з перерахованих методів не використовується.

Основні принципи призначення імунотропної терапії.

6

10.

Імунотерапія захворювань може бути:

A.

Активною.

B.

Пасивною.

C.

Системною.

D.

Регіональною.

E.

Стимулюючою.

F.

Супресорною.

G.

Медикаментозною.

H.

Немедикаментозною.

 

Тільки системною та супресорною.

Вірні відповіді на питання:

1 B, 2 C, 3 D, 4 A, 5 B, 6 ABC, 7 ABCDE, 8 AB, 9 AB,   10 ABCDEFGH.

ДЖЕРЕЛА УЧБОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

1. Клінічна імунологія та алергологія: Підручник / [Г.М. Дранік, О.С. При­луцький, Ю.І. Бажора та ін.]; за ред. проф. Г.М. Драніка.- К.: Здоров'я, 2006.- 888 с.

2. Терапия. Руководство для врачей-интернов и студентов / под ред. Л.Т. Малой, В.Н. Хворостинки 2-е издание, в 2-х т.- Х.: «Фолио», 2005. - 1 т. - 1113с.

3. Казмірчук В. Є. Клінічна імунологія і алергологія / В.Є. Казмірчук, Л.В. Ковальчук. - Вінниця: Нова книга, 2006, 504 с.

4. Андрєйчин М.А. Клінічна імунологія та алергологія: Підручник / Ан-дрєйчин М.А., Чоп'як В.В., Господарський І.Я. - Тернопіль: Укрмед-книга, 2005.- 372 с.

5. Клиническая иммунология и аллергология: Учебное пособие / под ред. А.В. Караулова.- М.: Медицинское информационное агентство, 2002.­651 с.

6. Никулин Б.А. Оценка и коррекция иммунного статуса / Никулин Б.А.-М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007.- 376 с.

7. Бурместер Г.Р. Наглядная иммунология, пер с англ. / Бурместер Г.Р. -М.: БИНОМ. Лаборатория знаний, 2007.- 329 с.

8. Змушко Е. И. Клиническая иммунология: руководство для врачей / Змушко Е. И. - СПб: «Питер», 2001. - 576 с.

Принципи імунотерапії, імунокорекції та імуномодуляції

Порушення імунних механізмів грають вирішальну роль у патогенезі первинних і вторинних імунодефіцитів, атопічних захворювань, хвороб, пов'язаних з утворенням імунних комплексів, автоіммунних захворювань, лімфопроліферативних процесів. Існують способи виборчої дії на клітини імунної системи, пригнічення і стимуляції імунних реакцій, які можна ви­користовувати для імунотерапії, імунокорекції та імуномодуляції.

• Імунотерапія лікувальна дія на імунну систему з метою при­пинення патологічного процесу.

• Імунокорекція способи терапії, які припиняють або виправ­ляють дефекти в імунній системі, тобто корекція дефектних ла­нок імунітету.

• Імуномодуляція це тимчасове підвищення або зниження тих або інших показників імунітету. Імунотерапія може бути місце­вою і загальною, комбінованою і монотерапією.

Завдання імунотерапії: стимулювання зниженої імунореактивності; ослаблення підвищеної імунореактивності (при алергії, автоімунних за­хворюваннях); заміщення чинників імунореактивності, яких бракує.

У зв'язку з особливостями імунотерапії різних захворювань необ­хідно виділити наступні її групи:

• Імунотерапія захворювань з підвищеною імунореактивністю.

• Імунокорекція первинних і вторинних імунодефіцитів.

• Імунотерапія пухлин і лімфопроліферативних захворювань.

• Імунотерапія посттрансплантаціних реакцій.

• Імунокорекція порушень репродукції.

По характеру дії на імунітет розрізняють наступні види імунотерапії:

— стимулююча - використовується для активації реакцій імуніте­ту в здоровому організмі для попередження інфекційних захво­рювань і при імунодефіцитах.

— пригнічуюча - застосовується для пригнічення імунних реакцій при алергії та автоалергічних (автоімунних) захворюваннях.

— специфічна - використовуються препарати антигенів або анти­тіл, специфічні по відношенню до збудника або антигена.

— неспецифічна включає дії на систему імунітету хімічних речо­вин, фізичних чинників і антигенів, неспецифічних по відно­шенню до виниклого патологічного процесу.

• При загальній терапії препарат, що вводиться в організм, рівно­мірно діє на всю лімфоїдну тканину.

• Місцева терапія (регіонарна) — електрофорез, інгаляції, проми­вання — впливає саме на осередок ураження. Це дозволяє понизити за­гальні побічні ефекти і досягти найбільшого впливу на місцеві чинники імунітету, які нерідко грають провідну роль в патологічному процесі.

• Комбінована терапія застосування декількох препаратів, що діють на різні ланки імунітету і поєднання різних способів загальної і місцевої дії.

Успішна імунотерапія неможлива без застосування імунодіагнос­тики. Той або інший терапевтичний засіб призначають тільки після вивчення характеру порушень імунореактивності. Для імуностимуляції або імуносупресії необхідно заздалегідь випробувати засоби, що при­значаються, шляхом шкірних проб або у тестах in vitro на ефективність для даного хворого. Це дозволяє прогнозувати ефективність препарату і уникнути ускладнень. Імунодіагностика також дозволяє коригувати лікування, якщо воно недостатньо ефективно.

Клінічні критерії призначення імуностимулюючої терапії: хронічна гнійна інфекція, низька ефективність лікування основного захворю­вання (запального процесу) загальноприйнятими засобами; лікування високими дозами імунодепресантів, тривала глюкокортикостероїдна, антибактеріальна, променева терапія.

Імунологічні критерії призначення імуностимулюючої терапії (за наявності клінічних ознак імунодефіциту): зниження кількості і порушення функціональної активності лімфоцитів, зниження рівня сироваткових імуноглобулінів, комплементу, активності фагоцитозу (незавершений фагоцитоз) не менше чим на 30 - 50%.

Клінічними критеріями призначення імуносупресуючої терапії:

важкі форми алергії з ураженням нирок, трансплантація органів і тка­нин, системні захворювання сполучної тканини.

Імунологічні критерії призначення імуносупресуючої терапії: поява високих титрів автоантитіл у крові.

При призначенні імунотерапії слід її обгрунтувати і скласти план лікування.

Специфічна імунотерапія

Специфічна активна стимулююча імунотерапія - пов'язана з імуно­профілактикою інфекційних захворювань. Для неї застосовують вак­цини, анатоксини, антигени. Прикладом може служити застосування стафілококового анатоксина і вакцини для лікування і профілактики стафілококових інфекцій. Стафілококову вакцину (анатоксин) застосо­вують для збільшення рівня антистафілококових антитіл. Вона активує фагоцитоз, стимулює антитілоутворення. Показання до застосування

— хронічна рецидивуюча стафілококова інфекція. Протипоказання важкі алергічні захворювання, первинні імунодефіцити. Ефективність застосування стафілококового анатоксину і вакцини контролюється початковим і подальшим визначенням титру антитіл.

Специфічна активна пригнічуюча імунотерапія заснована на ін­дукції толерантності до антигену, десенсибілізації або гіпосенсибілі-зації. Цей варіант найчастіше використовується при полінозах. Суть його полягає у введенні в організм хворого в період ремісії зростаючих доз алергену, починаючи з мінімальної кількості, що не викликає алер­гічної реакції. Алерген вводиться внутрішньошкірно, інтраназально або перорально. Відбувається утворення !gG4, що запобігає при по­вторному введенні (попаданні) алергену пов'язанню його з !gE і дегра-нуляції опасистих клітин (анафілаксію). При інфекційно-алергічних процесах гіпосенсибілізацію проводять алергенами мікроорганізмів, роль яких в запаленні доведена. Для цього використовують автовак­цини, гомовакцини або різні препарати мікроорганізмів. Основним механізмом дії специфічної гіпосенсибілізуючої терапії є вироблення у хворих «блокуючих» антитіл класу !gG, стимуляція Т-супресорів, активність яких при алергії понижена. Показання— алергоанамнез. Протипоказання — супутні важкі захворювання (туберкульоз, ревма­тизм, онкологія, психічні, вагітність і ін.).

Специфічна адаптивна імунотерапія. При ній імунокомпетентні клітини отримують готову антигенспецифічну інформацію — чинник перенесення (ЧП) та імунну І-РНК. ЧП — екстракт лейкоцитів сенси­білізованого донора, який здатний переносити гіперчутливість спо­вільненого типу несенсибілізованим рецепієнтам. Стимулює імунореак-тивність, підсилює антитілозалежну цитотоксичність, збільшує число Т-лімфоцитів. І-РНК — виділена з лімфоїдних тканин імунізованих тварин, здатна індукувати імунну відповідь у інтактних тварин; функ­ціонує як Т-хелперний чинник, що стимулює клітинний, транспланта­ційний і протипухлинний імунітет.

Специфічна пасивна замісна імунотерапія. Такою терапією вважа­ють введення готових специфічних захисних чинників системи імуні­тету. Це специфічні антитіла у вигляді імунних сироваток або очищені препарати імуноглобулінів. Особливо ефективна при інфекційних за­хворюваннях (правець, газова гангрена, дифтерія, ботулізм та ін.), при укусах змій, гнійно-септичних інфекціях.

Специфічна пасивна пригнічуюча імунотерапія. Відрізняється від замісної тим, що імунні чинники (антитіла) вводяться в організм з метою пригнічення імунологічних реакцій. Приклад — профілактика резус-конфлікту при вагітності, яка полягає у введенні Rh(—) жінкам, якінародили вперше, у перші 48 - 72 годин після народження Rh(+) дитини антирезусних антитіл, що пригнічують синтез антитіл у матері у резуль­таті зв'язування Rh-антигену. Іншим прикладом може служити введення рітуксимаба (антитіл до CD19+), хворим ревматоїдним артритом для зменшення клону В-лімфоцитів, що продукують антитіла до хряща.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 


Похожие статьи

Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія