Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія - страница 5

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 

І980

Премія присуджена Баруху Бенацеррафу (Baruj Benacerraf; (1920 -), Жану Доссе (Jean Dausset; 1916 -) і Джорджу Снеллу (George Snell; 1903 - ) «за їх роботу по генетично детермінованих структурах клітинної поверхні, регулюючих імунологічні реакції». Спостереження про те, що здатність миші відторгати пересаджену пухлину залежить від гене­тичних чинників, стимулювали генетика Снелла на пошуки методів, які дозволили б досліджувати гени, відповідальні за дане явище. Це привело його в середині 40-х років до ідеї конгених мишей - тварин, які гене­тично ідентичні у всьому, за винятком лише одного якогось локуса або генетичної області. Працюючи разом з Пітером Горером (Peter Gorer), Снелл ідентифікував локус, найбільш важливий для відторгнення ало­трансплантата і позначений як Н-2 (Н, від англ. Hystocompatibility -гістосумісність).

Надалі було показано, що він є комплексом багатьох тісно зчеплених генів з множиною різних аллелей для кожного локуса. З тих пір зусил­лями багатьох дослідників було досягнуто глибоке розуміння структури і функції цієї складної ділянки ДНК, що позначається в теперішній час як головний комплекс гістосумісності. У 50-і роки француз Жан Доссе (Jean Dausset) виявив, що після гемотрансфузії в крові реципієнтів з'являються ізоантитіла проти лейкоцитарних антигенів. Таким чи­ном була виявлена аналогія між комплексом Н-2 у миші і системою лейкоцитарних антигенів (HLA - від англ. human leukocyte antigen) у людини, що створило можливість для визначення індивідуальних антигенів HLA. У 1965 р. Доссе (Dausset) і його співробітники описали систему приблизно з 10 антигенів людини, закодованих в головному комплексі гістосумісності, який включає «сублокуси», що визначають обмежене число антигенних аллелей. Саме цей підхід зрештою відкрив шлях до визначення головних і мінорних антигенів, пов'язаних із гіс-тосумісністю та виявленню їх генетичної локалізації. Проте значення генів, що входять до складу комплексів HLA і Н-2, все ще не виходило за межі нефізіологічних умов, що виникають при пересадці тканин або при переливанні крові. Саме Бенацерраф (Benacerraf) і його співробіт­ники показали, що багато хто з генів, що локалізуються в головному комплексі гістосумісності (МНС), може також контролювати активну імунну відповідь на різні антигенні стимули. Використовуючи прості антигени типу синтетичних поліпептидів, Бенацерраф встановив, що здібність тварини до імунологічної відповіді на даний антиген знахо­диться під контролем особливих генів, названих Ir (immune response genes - гени імунної відповіді). Надалі інші дослідники показали, що ці гени розташовані в I-області МНС. У подальшому роботами багатьох лабораторій, і зокрема лабораторії Бенацеррафа і інших, було встанов­лено важливе значення генів I-області в контролі взаємодії імуноцитів, що здійснюють регуляцію імунологічної відповіді, і значення деяких МНС-генів в схильності до деяких хронічних захворювань.

ТЕМА 2.

СТРУКТУРА І ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІМУННОЇ СИСТЕМИ

ВІКОВА ІМУНОЛОГІЯ

Актуальність теми. У сучасній медицині імунологія зайняла зна­чуще місце як галузь, що розвивається, проте, на неї покладають надії лікарі різних спеціальностей. Актуальність теми полягає в тому, що порушення розвитку, диференціювання імунокомпетентних клітин, їх функціонування, синтезу їх продуктів або регуляції цих процесів ведуть до порушень імунологічних функцій. Ці порушення можуть залишати­ся безсимптомними або виявляються клінічно, і по тяжкості клінічні прояви коливаються від м'яких до фатальних. Такі порушення можуть стосуватися основних клітин імунної системи: Т- і В-лімфоцитів, фаго­цитів, природних кілерів та їх продуктів: білків системи комплементу, імуноглобулінів, цитокінів.

Значна частина порушень пов'язана з природженими або придба­ними дефектами продукції імунокомпетентних клітин або їх функцій. Інші випадки імунодефіцитів пов'язані з малігнизацією імунокомпе-тентних клітин та їх неконтрольованою проліферацією, надмірним на­копиченням їх продуктів. Різноманітними можуть бути клінічні прояви порушень регуляції імунологічних функцій: нерегульованої активації системи комплементу, нерегульованої продукції і рецепції цитокінів.

Імунна система складається з таких органів, як кістковий мозок, тимус, селезінка, лімфатичні вузли, скупчення лімфоїдної тканини. Розрізняють первинні - центральні (кістковий мозок і тимус) і вторин­ні - периферичні (селезінка, лімфатичні вузли, скупчення лімфоїдної тканини) органи імунної системи. Всі вони взаємозв'язані системою кровообігу, лімфотоку і єдиною системою імунорегуляції.

Загальна мета: Знання основ функціонування природженого та на­бутого імунітету, центральних і периферичних органів імунної системи, вікових аспектів імунології.

Конкретні цілі:

1. Характеристика центральних і периферичних органів імунної системи.

2. Визначення видів імунітету

3. Фактори природженого імунітету.

4. Характеристика антигенів.

5. Етапи специфічного імунітету.

6. Структура і функції імуноглобулінів.

7. Особливості головного комплексу гістосумісності:

8. Вікові особливості функціонування імуно-компетентних клітин.

9. Імунна система новонародженого і дитини в різні вікові періоди.

10. Специфіка проявів імунних порушень у осіб літнього віку. Початковий рівень знань — умінь:

1. Особливості функціонування центральних і периферичних орга­нів імунної системи (кістковий мозок, тимус, лімфотичні вузли, селезінка).

2. Фактори природженого імунітету: клітинні (моноцитарно - ма-крофагальна система, кілерні та гранулоцитарні клітини), гумо­ральні (система комплементу, цитокіни та ін.).

3. Популяції (Т- і В-лімфоцити) та субпопуляції (Т-хелпери 1 і 2 типу, Т- регуляторні, Т-ЦТЛ) лімфоцитів.

4. Поняття про природжений та набутий імунітет.

5. Зв'язок між імунною системою та старінням організму.

6. Основні імунологічні зміни, що відбуваються при старінні.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ

1. Природний імунітет представлений:

A. природними бар'єрами

B. слизовими оболонками

C. фагоцитозом

D. запаленням

2. Антитіла є основним елементом захисту:

A. проти внутрішньоклітинних антигенів

B. проти екстрацелюлярних мікроорганізмів

C. відносно пухлинних антигенів

3. Зменшення якої ланки клітин спостерігається внаслідок ста­ріння організму?

A.

Базофілів.

B.

В-лімфоцитів.

C.

Т-лімфоцитів.

D.

Моноцитів.

E.

Еозинофілів.

4. Основними клітинами клітинного імунітету є

A. В-клітини

B. Макрофаги

C. Т-клітини

5. Які клітини не відносяться до антиген-презентуючих клітин

A. нейтрофіли

B. дендритні клітки

C. моноцити

D. еозинофіли

6. Макрофаг виконує всі наступні функції, окрім:

A. фагоцитує антиген

B. синтезує інтерлейкін-2

C. експресує молекули 2-го класу головного комплексу гіс-тосумісності

D. презентує пептидні фрагменти антигену іншим клітинам імунної системи

7. Яка відповідь є помилковою? Виділяють наступні субпопуляції

лімфоцитів:

A. Т-хелпери

B. В-клітини

C. CD-15 Т-ліганд

D. CD-4 лімфоцити

8. Які клітини безпосередньо продукують імуноглобуліни класу А?

A. цитотоксичні лімфоцити

B. CD-4 лімфоцити

C. плазматичні клітини пейєрових бляшок

D. макрофаги

9. До центральних органів імунної системи людини відносяться:

A. селезінка

B. вилочкова залоза

C. лімфатичні вузли

D. кістковий мозок

E. мигдалини

10. Антиген — це речовина, що має наступні властивості:

А.

чужорідність

В.

антигенність

С.

імуногенність

D.

специфічність

Е.

все з перерахованого

Вірні відповіді на питання:

1 АВСD, 2 В, 3 C, 4 С, 5 D, 6 В, 7 С, 8 С, 9 В^, 10 Е.

ДЖЕРЕЛА УЧБОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

1. Клінічна імунологія та алергологія: Підручник / [Г.М. Дранік, О.С. При­луцький, Ю.І. Бажора та ін.]; за ред. проф. Г.М. Драніка.- К.: Здоров'я, 2006.- 888 с.

2. Казмірчук В. Є. Клінічна імунологія і алергологія / В.Є. Казмірчук, Л.В. Ковальчук. - Вінниця: Нова книга, 2006, 504 с.

3. Андрєйчин М.А. Клінічна імунологія та алергологія: Підручник / Ан-дрєйчин М.А., Чоп'як В.В., Господарський І.Я. - Тернопіль: Укрмед-книга, 2005.- 372 с.

4. Клиническая иммунология и аллергология: Учебное пособие / под ред. А.В. Караулова.- М.: Медицинское информационное агентство, 2002.­651 с.

5. Никулин Б.А. Оценка и коррекция иммунного статуса / Никулин Б.А.-М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007.- 376 с.

6. Бурместер Г.Р. Наглядная иммунология, пер с англ. / Бурместер Г.Р. -М.: БИНОМ. Лаборатория знаний, 2007.- 329 с.

7. Анисимов В.Н. Молекулярные и физиологические механизмы старе­ния / Анисимов В.Н.- М.: ГЭОТАР-Медиа, 2003.- 468 с.

ОРІЄНТОВНА ОСНОВА ДІЇ

Клінічна імунологія - це клінічна та лабораторна дисципліна, яка займається обстеженням, діагностикою і лікуванням хворих з патоло­гічними процесами, що розвиваються в результаті порушення імунних механізмів, а також тими випадками, коли імунологічні маніпуляції є важливою частиною терапії і (або) профілактики (Комюніке експертів ВООЗ, MCIO, MAAKI, 1993).

Імунітет - це еволюційно обумовлена сукупність реакцій взаємодії між системою імунітету і біологічно активними агентами (антигенами), що направлені на збереження фенотипічної постійності внутрішнього середовища (гомеостазу) організму.

Основні функції імунної системи: контроль за антигенним станом внутрішнього середовища організму, захист організму від патогенних мікроорганізмів і протипухлинний нагляд. У виконанні цих функцій беруть участь як механізми неспецифічного захисту, так і специфічна імунна відповідь на конкретні інфекційні або пухлинні антигени. Спе­цифічна імунна відповідь підсилює механізми неспецифічного захисту, робить їх більш цілеспрямованими.

ОРГАНИ ІМУННОЇ СИСТЕМИ

Центральні органи імунної системи - кістковий мозок і тимус вико­нують найважливіші функції, забезпечуючи самооновлення імунної сис­теми. У цих органах йдуть процеси проліферації клітин-попередників, їх диференціювання і дозрівання, аж до виходу в циркуляцію і заселення периферичних органів імунної системи зрілими імунокомпетентними клітинами.

Кістковий мозок. Всі клітини крові, у тому числі імунокомпетентні клітки, походять з поліпотентної стволової клітини, яка дає початок різним паросткам кровотворення, зокрема мієло-моноцитарному і лім-фоцитарному. Напрям диференціювання ранніх попередників залежить від впливу їх мікрооточення, від впливу стромальних клітин кісткового мозку.

Дія окремих цитокінів на клітини-попередники в умовах in vitro виявляється стимуляцією зростання окремих колоній, що складаються з лейкоцитів певного типу. Звідси їх назва - колонієстимулюючі чин­ники: GM-CSF, G-CSF, M-CSF. Гранулоцитарно-моноцитарний чинник стимулює проліферацію ранніх загальних клітин-попередників мієло-моноцитопоеза. Гранулоцитарний і моноцитарний чинники стимулюють клітини-попередники кожного з паростків. Ще більш універсальним є так званий мульти-CSF (інтерлейкін-3), який стимулює всі паростки кровотворення. Продуцентами цих ростових чинників та інших цито-кінів є стромальні клітини кісткового мозку, макрофаги і активовані лімфоцити. Інтерлейкін-1 і інтерлейкін-6 є синергістами колонієсти-мулюючих чинників в стимуляції проліферації клітин-попередників або індукують продукцію ростових чинників.

Тимус (вилочкова залоза) являється єдиним органом імунної сис­теми, що піддається швидкій віковій інволюції. Протягом перших 50 років життя щорічно втрачається по 3% істинно тимічної тканині, яка поступово заміщається жировою і сполучною тканиною. Відповідно зни­жується і продукція Т-лімфоцитів. Найвища продукція Т-лімфоцитів зберігається до двох років життя, а потім швидко падає. Проте, слідзазначити, що кількість Т-лімфоцитів в циркуляції зберігається на до­сягнутому рівні. Річ у тому, що значну частину популяції Т-лімфоцитів складають клітки, які довго живуть і не потребують постійного онов­лення. Тому чисельність Т-клітин може підтримуватися в дорослому організмі і у відсутність тимусу. Більш того, зрілі Т-лімфоцити підда­ються так званій «клональній експансії», тобто виборчій проліферації у відповідь на зустріч зі своїм антигеном, за рахунок чого їх чисельність зростає. Після створення пулу периферичних Т-лімфоцитів втрата тим­усу вже не призводить до катастрофічного зниження імунітету. На ко­ристь цього говорять результати імунологічного обстеження дорослих людей, що перенесли тимектомію.

Периферичні органи імунної системи. Периферичні органи імунної системи - лімфатичні вузли, селезінка і лімфоїдна тканина, що асоці­юється із слизовими оболонками, - є місцем зустрічі антигенів з імуно-компетентними клітинами, місцем розпізнавання антигену і розвитку специфічної імунної відповіді, місцем взаємодії імунокомпетентних клітин, їх проліферації (клональної експансії), антиген-залежного ди­ференціювання і місцем накопичення продуктів імунної відповіді.

Лімфатичні вузли функціонують як своєрідні фільтри лімфи, затри­муючи мікроорганізми та інші частинки, що потрапили в лімфу. Разом з тим лімфовузли є місцем взаємодії імунокомпетентних клітин в ході специфічної імунної відповіді, місцем синтезу антитіл-імуноглобулінів, місцем, де розігруються події клітинно-опосередкованого імунітету.

Один лімфовузол має масу близько 1 грама, містить приблизно 2000 мільйонів лімфоцитів, що відповідає 25% всіх циркулюючих в крові лімфоцитів. Кожну годину з лімфовузла виходить в лімфу кількість лімфоцитів, еквівалентна його потрійній вазі. Велика частина (90%) клітин в цій еферентній лімфі є лімфоцитами, що покинули кров'яне русло на території цього лімфовузла. Мічені лімфоцити, введені в кров, знову опиняються в лімфі вже через декілька годин, досягаючи макси­муму через 20 годин. Серед клітин лімфовузла близько 10% складають макрофаги і близько 1% - дендритні клітини.

Тканина лімфовузла складається із зовнішнього кортикального шару, в якому скупчення клітин утворюють фолікули, частково - із за­родковими центрами, і внутрішнього мозкового шару з меншим вмістом лімфоцитів у поєднанні з макрофагами, які зосереджені по ходу лімфа­тичних і судинних синусів. Така структура лімфовузлів дає можливість вільної циркуляції і рециркуляції лімфоцитів між лімфою, кров'ю і тканинами. Певні зони лімфовузла заселяються строго певними кліт­ками.

Селезінка. В селезінці, як і в лімфовузлах, є Т-залежні і В-залежні зони. Періартеріолярними лімфоїдними скупченнями є Т-залежні зони. Селезінка є місцем розпізнавання антигену, антигензалежної пролі­ферації і диференціювання Т- і В-лімфоцитів, їх активації, а також продукції і секреції специфічних антитіл імуноглобулінів. Основна відмінність селезінки від лімфовузлів полягає в тому, що селезінка є місцем специфічної імунної відповіді на антигени, які циркулюють в крові, а в лімфовузлах відбуваються процеси специфічної імунної відповіді на антигени, що потрапляють в лімфу. Крім того, селезінка з її багатою мережею макрофагів в червоній пульпі виконує функції фільтру крові, що видаляє з крові чужорідні частинки і молекули, які потрапляють туди, а також постарілі еритроцити, або еритроцити, на­вантажені імунними комплексами .

Лімфоїдна тканина, що асоціюється із слизовими оболонками. Скуп­чення лімфоцитів, макрофагів та інших допоміжних клітин були ви­явлені у складі багатьох органів і тканин, особливо у складі слизових оболонок. Безпосередньо під мукозним епітелієм в тісному зв'язку з епітеліальними клітинами розташовуються лімфоцити Пейерових бля­шок тонкого кишечнику, лімфоїдних фолікулів апендиксу, мигдалин глотки, лімфоїдних фолікулів підслизового шару верхніх дихальних шляхів і бронхів, сечостатевого тракту. Всі ці лімфоїдні скупчення отримали збірну назву - асоційована із слизовими оболонками лімфо-їдна тканина (MALT від mucosal-associated lymphoid tissue).

ІМУНОКОМПЕТЕНТНІ КЛІТИНИ

Імунокомпетентні клітини знаходяться в стані рециркуляції, тобто постійно відбувається обмін клітинами між кров'ю, лімфою і лімфоїдни-ми органами. Це необхідно для реалізації специфічної імунної відповіді, оскільки імунна система повинна бути готова відповісти на будь-якій з безлічі чужорідних антигенів, що потрапляє в будь-яку ділянку тіла. Оскільки кожен окремий антиген розпізнається лише дуже невеликою частиною популяції лімфоцитів, тільки постійна рециркуляція може створити умови для зустрічі кожного антигена з одиничними лімфоци­тами, що несуть специфічні для нього антиген-розшукуючі рецептори. У органах імунної системи, де відбувається ця зустріч, відбувається взаємодія антиген-специфічних лімфоцитів з іншими клітинами, що виконують роль допоміжних, беруть участь в запуску імунної відповіді та в її ефекторній фазі. До допоміжних клітин відносяться дендритні клітини, мононуклеарні фагоцити, гранулоцити та ін.

В процесі диференціювання на мембранах клітин системи імуні­тету з'являються різні макромолекули - маркери, що відповідають певній стадії розвитку клітинних популяцій. Вони отримали назву CD-антигенів (від англ. - clusters of differentiation - кластери диферен­ціювання). З використанням моноклональних антитіл стало можливим провести кількісний аналіз популяцій клітин крові та класифікувати їх відповідно до наявності поверхневих антигенів. Моноклональні антитіла з фактично ідентичною специфічністю до даного мембранного антигену були згруповані і позначені відповідним номером кластера диференці­ювання (CD). Всі вони виконують функції рецепторів адгезинів, після взаємодії з якими всередину клітини поступає сигнал і відбувається її активація, супресія або навіть апоптоз.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 


Похожие статьи

Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія