Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія - страница 57

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 

За сучасним даними більше 30 мікроелементів вважаються потріб­ними для забезпечення нормальної життєдіяльності організму людини [2]. Основними є життєво необхідні (ессенціальні) мікроелементи: Fe, J, Cu, Co, Cr, Mo, Ni, V, Se, Mn, As, F, Si, Li. Мікроелементи мають ши­рокий спектр синергетичних та антагоністичних взаємин. Так між 15 відомими життєво необхідними елементами існує 105 двосторонніх й 455 тристоронніх взаємодій. Крім ессенціальних мікроелементів, які є незамінними факторами харчування, існують токсичні мікроелементи (зокрема, важкі метали), які представляють собою основні забрудню­вачі навколишнього середовища і є причиною різних захворювань та інтоксикацій.

Макро- і мікроелементи вибірково накопичуються в різних орга­нах людського організму і недостатність, а тим більше відсутність цих елементів приводить до серйозних порушень у діяльності відповідних органів. Більшість хвороб і патологій пов'язані з недостатністю або надлишком вмісту в організмі певних макро- і мікроелементів. Основні симптоми хворобливих відхилень в організмі, пов'язаних з дисбалансом макро- і мікроелементів наведені в таблиці 1.

Таблиця 1.

СИМПТОМИ Й СТАНИ

НЕДОСТАТНІСТЬ

НАДЛИШОК

1

2

3

Захворювання печінки

Селен, Цинк, Фосфор, Магній

Миш'як, Залізо, Кадмій, Свинець, Мідь

Відсутність апетиту

Цинк, Залізо

-

Харчова алергія

Цинк, Марганець, Магній, Кальцій, Кобальт, Хром

-

Погіршення пам'яті

Цинк, Марганець, Медь, Йод, Хром, Кремний, Марганец

Свинець, Ртуть, Кадмій

Хронічна втома

Магній, Марганець, Калій, Залізо, Цинк, Кобальт

Свинець, Кадмій

Подавлений настрій, депресивний стан

Марганець, Калій, Літій, Магній, Кобальт, Цинк

Мідь, Алюміній

Хронічні хвороби легенів і бронхів

Цинк, Селен, Кремній, Марганець, Магній, Кальцій

Миш'як, Кадмій, Алюміній

Розлад сну

Магній, Марганець, Калій

Мідь, Ртуть, Свинець

Продовження табл. 1

1 |2|3 j

Емоційні перевантаження

Калій, Магній, Кальцій, Залізо, Цинк, Марганець, Кобальт, Хром

-

Погіршення серцево-судинної діяльності

Калій, Магній, Селен, Хром, Мідь, Кремній

Свинець, Кадмій, Алюміній, Натрій

Шкірні алергії

Селен, Цинк, Кальцій, Кремній, Марганець

Хром, Нікель, Кобальт, Миш'як, Кадмій, Свинець

Алергії верхніх дихальних шляхів

Мідь, Марганець, Селен, Кобальт, Цинк, Магній

Кадмій, Хром, Нікель

Зниження імунітету (часті захворювання)

Цинк, Селен, Магній, Кобальт, Залізо, Мідь, Марганець

Свинець, Кадмій, Олово, Миш'як, Ртуть

Підвищені фізичні й психоемоційні навантаження

Залізо, Цинк, Хром, Калій, Марганець, Магній, Кальцій, Кобальт, Натрій

Молібден, Мідь

Схильність до новоутворень

Цинк, Селен, Марганець, Кремній, Кальцій

Миш'як, Нікель, Хром, Берилій, Мідь, Кадмій, Свинець, Ванадій

Роль основних мікроелементів в імунному статусі

В останні роки з'явилися нові дані про вплив окремих мікроелемен­тів і вітамінів на імунний статус людини і резистентність до інфекційних захворювань [5]. Мікроелементи багатопланово впливають на всі ланки вродженого та набутого імунітету. Основним фактором у реалізації нормальної імунної відповіді є адекватне надходження в організм всіх необхідних мікроелементів у комплексі з іншими імунонутрієнтами. Основна потреба організму в мікроелементах задовольняється продук­тами харчування і водою, а необхідні для корекції рівноваги лікувальні дози мікроелементів порівняно невеликі.

Залізо (Fe) - необхідний учасник окислювально-відновних процесів в організмі, важливий мікроелемент для стимуляції процесів кровотво­рення. Входить до складу молекули гемоглобіну, за допомогою якого з повітря зв'язується і транспортується кисень до органів і тканин. В організмі людини втримується 4-5 г заліза, з них близько 70% входить до складу гемоглобіну. В плазмі крові залізо перебуває в комплексі зі транспортним білком, що насичений залізом лише на 20-50%. Обмін заліза в організмі в значній мірі залежить від функції печінки, тому його вміст в крові може свідчити про функціональний стан печінки.

Приймає участь в окислювально-відновних реакціях, імунобіо-логічних взаємодіях. Недостатність заліза не тільки знижує імунітеті опірність до хвороб, але й обумовлює прояви подавленого настрою, підвищеної стомлюваності. Наслідком недостатності заліза в крові є малокрів'я, серцева недостатність, розлад органів травлення, пору­шення еластичності судин, ламкість нігтів і випадання волосся. Залізо є ессенціальним фактором клітинної диференціації і кофактором фер­ментів, необхідних для нормального функціонування імунних клітин. В ряді досліджень був установлений достовірний вплив дефіциту заліза на функцію імунокомпетентних клітин. Відзначено зниження бактери­цидної активності макрофагів, зниження активності мієлопероксидази нейтрофілів. Виявлено зниження загальної кількості Т-лімфоцитів і зниження продукції МУЛ-2 активованими лімфоцитами.

В меншій мірі дефіцит заліза впливає на гуморальний імунітет. Одним з механізмів впливу дефіциту заліза на імунітет є зниження активності залізо утримуючих ферментів. Недостатність заліза знижує активність рибонуклеотид-редуктази й відповідно синтез ДНК, що є чинником зниження швидкості клітинної проліферації. Контроль дифе­ренціації клітин також забезпечується достатнім надходженням заліза за допомогою трансферинових рецепторів. В період гострого запалення ряд цитокинів (фактор некрозу пухлини, МУЛ-1, інтерферон) визнача­ють транспорт заліза в організмі. Знижується число трансферинових рецепторів на поверхні клітини, зростає синтез феритина для депонуван­ня заліза і в такий спосіб зменшується доступність для патогенів, що є одним з елементів захисної реакції організму на інфекційний процес.

Добова потреба людини в залізі становить 10-30 мг. З харчових про­дуктів найбільш багаті залізом (на 100 г продукту): сушений чорнос­лив - 15,0 мг, квасоля - 12,4 мг, печінка яловича - 9,8 мг, горох - 9,4 мг, гречана крупа - 8,0 мг. В значній кількості залізо знаходиться в хлібопродуктах, овочах (кавунах, гарбузах, цибулі, спаржі, шпинаті, салаті), фруктах та ягодах (яблуках, чорній смородині суниці, полу­ниці).

Йод (І) - фактор заспокійливого (седативного) впливу на нервову систему, має бактерицидні властивості. Бактерицидна дія йоду полягає в безпосередній взаємодії з білками мікробних, грибкових або вірусних клітин. Найбільш високий вміст йоду виявляється в щитовидній залозі, для функціонування якої він є абсолютно необхідним. Недостатнє над­ходження йоду в організм веде до появи ендемічного зоба, надлишкове надходження - до розвитку гіпотиріозу. Йод каталізує окислювальні процеси, що може бути причиною утворення надлишкових жирових запасів в організмі. Надмірне вживання йоду призводить до збільшення кількості носового слизу, можуть з'явитися ознаки простудного захво­рювання, кропивниця.

Добова потреба в йоді становить 50-200 мкг. Основним джерелом в харчуванні є молоко, овочі, м'ясо, яйця, морська риба, продукти моря. В невеликих кількостях йод знаходиться у вівсі, пшениці, картоплі, капусті, моркві, часнику, кам'яній солі.

Кобальт (Со) - приймає участь в процесі кровотворення, збільшує спо­живання кисню при гіпоксії, має гіпотензивну і коронарно розширюючу дію. Важливу роль кобальт відіграє в ендогенному синтезі вітаміну В12. У цілому цей мікроелемент приймає участь в обмінних процесах, ери-тропоезі, в обміні жирних кислот і фолієвої кислоти, впливає на синтез нуклеїнових кислот, Входить до складу інсуліну, що регулює вуглевод­ний обмін. Стимулює синтез м'язових білків, сприяє кращій асиміляції азоту, активізує кісткову й кишкову фосфатази, каталазу, карбоксилазу, пептидази. Кобальт активізує накопичення багатьох алкалоїдних сполук, антраценових та фенольних похідних. Кобаломін у взаємодії з іншими речовинами запускає основний життєвий процес - синтез ДНК і РНК. Органічні сполуки кобальту впливають на імунітет, підвищуючи фагоци­тарну активність лейкоцитів. Недостатність кобальту викликає розвиток малокрів'я, а надлишок - отруєння, може викликати кардіоміопатію.

Добова потреба в кобальті становить 40-70 мкг. Основні джерела в харчуванні - молоко, хліб і хлібопродукти, овочі, печінка, бобові. Значну кількість кобальту містять шипшина, черемшина, болотний сухоцвіт.

Марганець (Мп) - входить до складу ферментів, які каталізують окислювально-відновні реакції, бере участь у вуглеводному, білковому та фосфорному обмінах. Відомий вплив марганцю па процеси форму­вання кісток. Марганець необхідний для нормальної функції полових залоз, опорно-рухового апарату й нервової системи. Крім цього, він стимулює синтез холестерину й жирних кислот, а також бере участь у кровотворенні, сприяючи кращому засвоєнню заліза. Марганець також є синергистом міді й поліпшує її засвоєння. Засвоюваність марганцю з віком знижується, що може створити умови для розвитку злоякісних новоутворень і серцево-судинних захворювань.

Марганець являється необхідним мікроелементом для функціону­вання ферментів, що беруть участь у формуванні кісткової та сполучної тканин. Він є структурним компонентом близько 300 ферментів і заді-яний у багатьох ферментативних реакціях в якості їхнього активатора -коферменту. Марганець необхідний для енергетичного забезпечення життєво важливих процесів: регулює нервово-м'язову провідність, впливає на роботу серця і нервової системи, регулює тонус гладких м'язів печінки, жовчного міхура, матки, сечового міхура, сприяє очи­щенню бронхів.

Недостатність марганцю сповільнює процес засвоєння кальцію в кістках і зубах. При надлишковому надходженні марганцю він на­копичується в паренхіматозних органах, проявляє нейротропність до підкіркових структур головного мозку.

Добова потреба в марганці становить 2-10 мг, основними джерелами є хліб і хлібопродукти, овочі, печінка, нирки. До рослин, що містять значну кількість марганцю відносяться багульник, чай, чорниця, ев­каліпт.

Мідь (Сії) - один з найважливіших незамінних мікроелементів для імунної системи, при будь-якому запаленні зростає потреба в міді. До­статнє надходження міді в організм людини сприяє регуляції роботи життєво важливих органів і всього організму в цілому. Основна час­тина міді сконцентрована в тканинах крові, печінки, нирок, серця і головного мозку. Мідь сприяє росту й розвитку, приймає участь в про­цесах клітинного обміну, у синтезі білка, утворенні кісткової тканини і пігменту шкірних покривів. Мідь - хороший тонізатор для печінки, селезінки й лімфатичної системи. Приймає участь у процесі кровотво­рення, активує синтез гемоглобіну. Мідь має виражену гемопоетичну дію: підсилює мобілізацію депонованого заліза, стимулює його перенос у кістковий мозок, активує дозрівання еритроцитів. Застосування міді доцільно при лікуванні артритів будь-якого генезу.

Біологічна роль її пов'язана з участю в побудові ряду ферментів і біл­ків. В організмі дорослої людини міститься 100-150 мг міді в зв'язаному з білками стані (мідь-протеїди), що подібно гемоглобіну беруть участь в переносі кисню. Число атомів міді в них є різним: два - у молекулі цереброкуперіна, що бере участь у зберіганні запасу кисню в мозку, і вісім - у молекулі церулоплазміна, що сприяє переносу кисню в плазмі. Іони міді входять до складу ферментів, що відіграють важливу роль у системі антиоксидантного захисту організму: цитохромоксидази, тіро-винази, супероксиддисмутази та ін. Мідь нейтралізує вільні радикали, оскільки є структурним елементом супероксиддисмутази - потужного антиоксидантного ферменту. З цією обставиною зв'язують участь міді в підтримці активного імунітету: вона разом з вітаміном С підвищує антиінфекційний захист організму.

Від дефіциту міді в молоці можуть страждати діти грудного віку. Недостатність міді не тільки знижує опірність до хвороб, але й при­зводить до розумової відсталості, уповільнення росту, порушенню про­цесу утворення кісток. Надлишок міді відкладається в печінці, мозку, нирках, очах і викликає запальні зміни в тканинах печінки. Надлишок міді в крові відзначають при гепатоцеребральній дистрофії, шизофренії, алкоголізмі та ін.

Добова потреба в міді становить 2-5 мг, або близько 0,05 мг на 1 кг маси тіла. Основними джерелами в харчуванні є хліб і хлібопродукти, картопля, фрукти, печінка, горіхи, гриби, боби сої, чай, кава.

Молібден (Мо) - поліпшує процеси зв'язування атмосферного азоту клубеньковими бактеріями, приймає участь у синтезі й обміні білко­вих речовин. Він впливає на ріст, розвиток і відтворення організму людини. Входить до складу ряду ферментів, відповідальних за ути­лізацію заліза (профілактика анемії). Збільшення вмісту молібдену в організмі підсилює активність ксантиноксидази - ферменту, що контр­олює пуриновий обмін і визначає структурну побудову нуклеотидів, нуклеїнових кислот та інших біологічно активних сполук. Посилення таких процесів призводить до зростання кількості сечової кислоти, з яким нирки перестають справлятися і надлишкові солі при відкла­данні викликають суглобні захворювання. Молібден перешкоджає розвитку карієсу зубів, затримуючи фтор. В малих дозах стимулює утворення гемоглобіну, у більших - гальмує цей процес. Найбільші концентрації молібдену виявляютьсяі в печінці, нирках, пігментному епітелії сітківки ока.

Добова потреба в молібдені становить 0,1-0,5 мг (близько 4 мкг на 1 кг маси тіла). Основними джерелами є хліб і хлібопродукти, бобові, печінка, нирки. Велику кількість молібдену містять: барвінок малий, горець пташиний, кропива дводомна, м'ята перцева.

Селен (Se) - захищає організм від клітинних отрут, зв'язує ток­сичні важкі метали, має протиракову активність, сприяє венозному і артеріальному очищенню, регулює серцево-судинну діяльність. Разом з вітаміном Е стимулює утворення антитіл, підсилюючи імунний за­хист організму і може обмежувати інтенсивність процесів старіння, обумовлених вільними радикалами. Крім того, він контролює утво­рення червоних кров'яних тілець. Дефіцит селену в крові й тканинах виявляється при імунопатологічних процесах, в підвищеній схильності до інфекційних та онкологічних захворювань. В осіб, що проживають у районах з недостатністю селена частіше розвиваються захворювання печінки, органів шлунково-кишкового тракту, відзначаються пору­шення нормальної структури нігтів і зубів, шкірна висипка, хронічні артрити. При хронічному надлишковому надходженні селену в організм можливі запальні захворювання верхніх дихальних шляхів і бронхів, органів шлунково-кишкового тракту.

Норма споживання селена за добу становить 150-200 мкг. Дже­релами селену є алое деревоподібне, глід червоний, суниця лісова, пророщені зерна, квітковий пилок, морська капуста, креветки, пивні дріжджі, молоко, помідори, яйця, обліпиха, чистотіл, ромашка аптеч-на, шипшина. Значну кількість селену містять китайський лимонник, чорна смородина, пастернак, радіола рожева, кріп, евкаліпт.

Фтор (F) - у якості фторидіона входить до складу зубної емалі, кіст­кових тканин, підвищуючи їхню твердість, утримується в м'язах, крові й мозку. Разом з кальцієм і фосфором діє як стимулятор на всі похідні сполучної тканини. Фтор стимулює процеси кровотворення, репаративні процеси при переломах костей, попереджає розвиток старечого остео-пороза. Недостатнє надходження фтору в організм є одним з екзогенних етиологічних факторів, що викликають розвиток карієсу зубів, осо­бливо в період їхнього прорізування й мінералізації. Надлишкове над­ходження фтору в організм викликає флюороз і пригнічення захисних сил організму. Фтор стимулює реакції імунітету, будучи антагоністом стронцію, зменшує процес його радіонуклідне накопичення.

Добова потреба у фторі становить 2-3 мг. Фтор міститься в зернах хлібних злаків, у бобах, горіхах, яєчному білку, в зелених овочах і фруктах. Значна кількість фтору може надходити з молоком, питною водою.

Хром (Сг) - регулює рівень цукру в крові, підтримуючи його в опти­мальних концентраціях, входить до складу ряду ферментів, впливає на синтез інсуліну. Крім того, він перешкоджає розвитку атеросклерозу й серцево-судинних захворювань. Приблизно половина населення від­чуває дефіцит хрому, особливо особи старшого й похилого віку. Однієї із причин дефіциту хрому в організмі є надлишкове рафінування хар­чових продуктів. Так, рафінований цукор містить усього 0,1% хрому в порівнянні з нерафінованим.

Добова потреба у хромі становить 50-200 мкг. Основними джерела­ми є хліб і хлібопродукти, бобові, овочі та фрукти. Міститься в лобелії, дріжджах. Однієї столової ложки пивних дріжджів досить, щоб задо­вольнити добову потребу в хромі.

Цинк (Zn) - входить до складу сотень метало ферментів і являє собою важливий структурний компонент клітинних мембран. Він необхідний для росту й розподілу кліток, розвитку кісткової тканини, процесів регенерації, репродуктивної функції. Цинк приймає участь у проце­сах синтезу і стабілізації ДНК, що робить його необхідним елементом для проліферативних тканин, таких як кістковий мозок і тимус. Він необхідний для підтримки нормальної концентрації вітаміну А в плаз­мі, входить до складу гормону інсуліну. Цинк бере участь у всіх видах білкового обміну, будучи компонентом більше 300 ензимів і близько 100 цинк вміщуючих нуклеопротеїдів.

Цинк відноситься до ессенціальних мікроелементів. Його запаси в організмі не великі. Так у дорослої людини втримується всього 1,5-2 гцинку, що в 2 рази нижче вмісту заліза. Цинк виявляється у всіх органах і тканинах організму, однак його найбільші концентрації визначаються в кістковій системі, що містить 62% його кількості. Основна кількість цинку, що надійшов (40-45%) всмоктується у дванадцятипалій кишці по механізму регульованої дифузії. Встановлено, що засвоєння цинку обернено пропорційно його концентрації, а склад продуктів може значно впливати на всмоктування мікроелемента. Процесу засвоєння цинку перешкоджає фітин, що знаходиться у великій кількості в продуктах рослинного походження і утворює в присутності кальцію нерозчинний комплекс із цинком. У кров'яному руслі основним лігандом цинку є альбумін, що переносить до 2/3 метаболічно активного мікроелемента. Невеликі кількості цинку переносяться в мозок гістидином та цісти-дином.

Цинк відіграє значну роль у функціонуванні системи імунітету. Необхідний Т-лімфоцитам тимулін-гормон тимуса є цинк залежним, внаслідок чого при дефіциті цинку знижується загальна кількість Т-лімфоцитів і Т-супресорів, а також фагоцитарна активність нейтро­філів. Дефіцит цинку знижує рівень Т-лімфоцитів і В-лімфоцитів у периферичній крові й викликає погіршення їхньої функції, зокрема призводить до порушень алергійних реакцій уповільненого типу. Змен­шення кількості В-лімфоцитів супроводжується уповільненням процесу утворення антитіл. Спостерігається зниження активності у-інтерферону, у димерізації якого цинк відіграє ключову роль. Супероксиддисмутаза, що бере участь у регуляції окислення ліпідів також є цинк вміщующим ферментом, що дозволяє вважати цей мікроелемент антиоксидант­ним.

Недостатність цинку викликає розлад полової функції, безплідність, захворювання простати, різні форми анемії, дерматити, патології нігтів і волосся, відбувається посилення росту пухлин. Як відомо, першою ланкою захисту організму людини є клітки епітелію шкіри й слизуватих оболонок. Дефіцит цинку викликає порушення цілісності цього бар'єру, що може призводити до серйозних ушкоджень шкіри, слизуватих обо­лонок органів травної системи і дихальних шляхів.

Щоденна потреба в цинку становить 10-15 мг, з їжі засвоюється тільки 20-30%. Найбільш багаті цинком м'ясо, яловича й свиняча пе­чінка, сир, горох, молочні продукти, горіхи, яйця, хліб і хлібопродук­ти. До рослин - концентраторів цинку відносяться алое деревоподібне, лавровишня лікарська, фіалка польова, череда, чистотіл. Більшість цих рослин здавна застосовуються як прекрасні лікарські засоби при лікуванні шкірних захворювань і ранозаживляючі засоби.

Мікроелементна корекція

Напруженість життя, стреси, несприятливі фактори навколишнього середовища, неправильне харчування - все це приводить до порушення мінерального балансу і зниження імунного статусу. Багато хвороб, що стали звичайними для сучасної людини, пов'язані з дисбалансом мікро­елементів в організмі. Розвитку різних мікроелементозів у сучасних умовах сприяє техногенне забруднення навколишнього середовища (особливо мікроелементами із групи важких металів), що не може не викликати серйозну заклопотаність своїми негативними наслідками. Полігіповітаміноз і полігіпомінералодефіцит є масовим і постійно ді­ючим фактором, що негативно впливає на здоров'я, ріст, розвиток і життєздатність населення. Незбалансоване харчування або недостатня забезпеченість мікроелементами негативно відбиваються на стані імун­ної системи, фізичному розвитку, розумової й фізичної працездатності. Щоб провести діагностику й правильно вибрати метод лікування або профілактики, потрібно вміти точно визначати мікроелементи в біо­логічних рідинах людини не тільки на токсичному, але й на життєво необхідному рівні.

Мікроелементна корекція - це сучасний метод системної діагнос­тики, лікування й профілактики захворювань, заснований на аналізі макро- і мікроелементного складу біологічних субстратів людини. Ко­рекція балансу мікроелементів базується на результатіах визначення хімічного елементного складу і дозволяє за допомогою комп'ютерної обробки порівняти отримані дані з середніми статистичними значен­нями в залежності від статі та віку. Метод визначає також вплив на організм несприятливих факторів зовнішнього середовища, прогнозує і на ранній стадії виявляє можливі функціональні збої в організмі. Це дає можливість оцінити функціональний стан окремих органів, тканин, систем і всього організму в цілому, виявити причинно значимі відхи­лення, сформувати найбільш оптимальну й строго індивідуальну схему корекції відхилень, профілактичних заходів.

Діагностика елементного складу в організмі людини дозволяє від­повісти на ряд важливих для мікроелементної корекції питань:

• стан мікроелементного балансу в організмі;

• надходження з їжею необхідного набору мікроелементів та віта­мінів;

• надходження в організм зайвої не контрольованої кількості мі­кроелементів;

• безпечність середовища проживання, робочого місця;

• регулювання процесів засвоєння і виведення живильних речо­вин;

• якість функціонування шлунково-кишкового тракту, печінки, нирок;

• вплив на організм шкідливих звичок;

• наявність хронічних захворювань або схильності до них;

• правильність лікування;

На підставі виявлених відхилень хворому пропонуються конкретні заходи щодо індивідуального лікування та корекції балансу мікроеле­ментів:

• за допомогою мікронутрієнтів та лікарських препаратів;

• зміни характеру харчування (оптимізація дієти);

• нормалізації способу життя, режиму праці й відпочинку;

• поглиблене обстеження конкретними фахівцям.

В організмі хімічні елементи не синтезуються на відміну від бага­тьох органічних речовин, а надходять ззовні з їжею, повітрям, через шкіру й слизуваті. Основна потреба організму в мікроелементах задо­вольняється продуктами харчування і водою, а необхідні для корекції балансу лікувальні дози порівняно невеликі. Ряд широко представлених у природі елементів рідко зустрічається в людини і навпаки. Характер дії мікроелементів на організм не завжди аналогічний характеру дії біологічно активних речовин, в яких вони містяться. В цьому про­являються особливості нагромадження мікроелементів в організмі і вибірковості їх використання.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 


Похожие статьи

Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія