Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія - страница 71

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 

D. З жодним із перерахованих патологічних станів

5. В чому полягає системна відповідь на інфект при сепсисі?

A. У неконтрольованому викиді цілого комплексу медіато­рів

B. У зменшені кількості лімфоцитів

C. У викиді цілого комплексу прозапальних та протизапаль­них цитокинів

D. В інактивації системи комплементу

E. В активації системи макрофагів, лімфоцитів та ендотелію

6. Які фактори захисту частіше всього можуть бути порушені при імунодефіциті?

A. Механічний захист від проникнення інфекційного збуд­ника в організм.

B. Гуморальні фактори, які руйнують збудник, що потрапив в організм.

C. Фактори фагоцитозу.

D. Жоден з перерахованих варіантів.

7. При обстеженні хворих для оцінки імунного статусу необхідно:

A. Дослідження клітинного імунітету

B. Дослідження гуморального імунітету

C. Дослідження системи комплементу

D. Дослідження всіх параметрів.

8. Імунологічне обстеження хворих здійснюється як:

A. Одноразове обстеження хворого під час вступу до клініки

B. Двократне обстеження хворого

C. Імунологічний моніторинг за перебігом захворювання

D. Імунологічне обстеження у динаміці при використанні імунотропної терапії.

9. Завдання імунологічного обстеження хворих у клініці:

A. Імунодіагностика

B. Прогнозування перебігу захворювання

C. Контроль за якістю лікування

D. Призначення імунорегулюючої терапії за показаннями.

10. Які чинники зовнішнього середовища сприяють розвитку вто­ринних імунодефіцитних станів:

A. Тривалі стреси

B. Несприятливі кліматичні чинники

C. Бактерії

D. Віруси.

Вірні відповіді на питання:

1 ABCDEF, 2 ABCDEF, 3 ABC, 4 ABC, 5 A, 6 ABC, 7 D, 8 CD, 9 ABCD, 10

ABCD.

ДЖЕРЕЛА УЧБОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

1. Клінічна імунологія та алергологія: Підручник / [Г.М. Дранік, О.С. При­луцький, Ю.І. Бажора та ін.]; за ред. проф. Г.М. Драніка.- К.: Здоров'я, 2006.- 888 с.

2. Казмірчук В. Є. Клінічна імунологія і алергологія / В.Є. Казмірчук, Л.В. Ковальчук. - Вінниця: Нова книга, 2006, 504 с.

3. Андрєйчин М.А. Клінічна імунологія та алергологія: Підручник / Ан-дрєйчин М.А., Чоп'як В.В., Господарський І.Я. - Тернопіль: Укрмед-книга, 2005.- 372 с.

4. Клиническая иммунология и аллергология: Учебное пособие / под ред. А.В. Караулова.- М.: Медицинское информационное агентство, 2002.­651 с.

5. Никулин Б.А. Оценка и коррекция иммунного статуса / Никулин Б.А.-М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007.- 376 с.

6. Бурместер Г.Р. Наглядная иммунология, пер с англ. / Бурместер Г.Р. -М.: БИНОМ. Лаборатория знаний, 2007.- 329 с.

7. Змушко Е. И. Клиническая иммунология: руководство для врачей / Змушко Е. И. - СПб: «Питер», 2001. - 576 с.

8. Бобкова М.Р. Иммунитет и ВИЧ-инфекция / Бобкова М.Р. М.: Олим­пия Пресс, 2006.-240 с.

9. Шувалова Е.П. Инфекционные болезни / Шувалова Е.П. - М.: Медици­на, 2001.-324 с.

ОРІЄНТОВНА ОСНОВА ДІЇ

Недостатність імунітету та інфекції

Інфекція (інфекційний процес) - патологічний процес в організмі, що виникає внаслідок взаємодії між патогенним мікроорганізмом і клітинами та тканинами неімунного, чутливого макроорганізму, су­проводжується розмноженням мікроорганізму, зміною реактивності макроорганізму, пошкодженням тканин. Інфекція - це один з можли­вих результатів взаємодії мікро- і макроорганізму. Іншим, ймовірно, частішим, є природна резистентність, виникнення імунітету або його посилення (за наявності).

Для виникнення інфекційного процесу необхідно три основні умо­ви: патогенний збудник, проникнення його у внутрішні середовища організму, сприйнятливість макроорганізму. Причому розвиток інфекційного процесу визначається ступенем вираженості трьох на­званих умов. За першої умови, воно залежить від дози і вірулентності збудника, за другої - від стану природних бар'єрів макроорганізму імісця проникнення збудника, за третьої - від резистентності - імунітету макроорганізму.

Хоча індукція та інтенсивність інфекційного процесу і залежать від дози, вірулентності, шляху проникнення збудника, проте, головним є ступінь недостатності природного або придбаного імунітету макроорга­нізму. Саме недостатність імунітету - відносний (до даного збудника) або абсолютний імунодефіцит, у кожній конкретній ситуації служить визначальним чинником розвитку інфекції.

Тому інфекційна хвороба - це, перш за все, імунодефіцитна хво­роба у індивіда, у якого патогенність інфекту, що проник, більше його «імунітетних можливостей» у момент зараження.

Здатність організму людини протистояти різним мікроорганізмам обумовлена двома механізмами: неспецифічною протиінфекційною резистентністю, яка відразу направлена на безліч інфекційних аген­тів, і розвитком специфічного придбаного імунітету до конкретних мікроорганізмів.

Придбана резистентність популяції виникає із-за адаптивного іму­нітету у більшої частини населення після вакцинації або перенесеної інфекції. Чутливість до всіх інфекцій є індивідуальною і завжди обу­мовлена недостатністю імунітету до інфекціі. Якщо є резистентність -імунітет, то не виникають навіть особливо небезпечні інфекції. Через відсутність чутливих людей після тотальної вакцинації була ліквідована захворюваність віспою. Якби були високоефективні вакцини, то можна було б звести до мінімуму решту інфекцій, тоді могли б захворіти тільки люди з імунодефіцитами.

Умовно-патогенні бактерії і гриби індукують інфекційний процес в організмі з нормальними захисними механізмами лише тоді, коли співвідношення інфікуючої дози на одиницю захисного чинника, на­приклад, на один фагоцит, перевищуватиме якийсь критичний рівень, тобто при відносному імунодефіциті. У такій ситуації фагоцит не в змозі поглинути і перетравити дане число мікробів. Зазвичай інфекції, що реалізовуються («що викликаються») умовно-патогенними мікро­бами, виникають у людей з дефіцитами у системі імунітету, коли для цього достатньо невеликої дози мікроорганізмів, що не інфікують лю­дей з нормальною системою імунітету, тобто за наявності абсолютного імунодефіциту.

Облігатно-патогенні бактерії (особливо небезпечних інфекцій -чуми, сибірської виразки та ін.) мають високу вірулентність, чинники знешкодження і подолання природних бар'єрів імунітету нормального, але не імунного до них організму (відносний імунодефіцит). Для захис­ту від них необхідна попередня активація систему імунітету, індукціяантитіл і/або імунних Т-клітин, тобто створення імунітету, тоді і ці бактерії не можуть його подолати.

Багато вірусів здатні долати бар'єри природного природженого іму­нітету, проте після індукції придбаного імунітету шляхом вакцинації (кір, поліомієліт, грип та ін.) інфекція не виникає.

Набуті (вторинні) імунодефіцити

Придбаний (вторинний) імунодефіцит - це порушення імунної сис­теми, що розвиваються у постнеонатальному періоді або у дорослих і що не є результатом генетичних дефектів.

Таким чином, під терміном «вторинний імунодефіцит» слід ро­зуміти порушення імунітету, що виникають у результаті сома­тичних та інших хвороб, а також інших чинників и мають клінічні прояви (Міжнародна класифікація хвороб, X перегляд).

Придбаний (вторинний) імунодефіцит - це клініко-імунологічний синдром: а) що розвинувся на фоні раніше нормально функціонуючої імунної системи; б) що характеризується стійким значним зниженням кількісних і функціональних показників імунного статусу; в) є зоною ризику розвитку хронічних інфекційних захворювань, автоімунної патології, алергічних хвороб і пухлинних новоутворень.

З такого визначення поняття придбаного (вторинного) імунодефі­циту, виходять наступні його особливості.

1. По-перше, порушення у системі імунітету дійсно вторинні і з'являються на фоні раніше нормального здоров'я, як в клінічно­му, так і в імуно-лабораторному відношенні. Це можна з'ясувати протягом бесіди з хворим.

2. Порушення в імунній системі повинні носити стійкий і вираже­ний характер. Це важлива умова, оскільки відомо, що показни­ки імунної системи лабільні, рухомі, що дозволяє різним її лан­кам взаємодоповнювати й «підстраховувати» один одного. Тому транзиторні, тимчасові зміни параметрів імунітету можуть бути обумовлені особливостями ситуативного реагування.

3. Порушення в імунній системі повинні носити не тільки кіль­кісний характер. Слід оцінювати також функцію тих або інших клітин. Відомі випадки, коли зниження кількості, наприклад NK-клітин, компенсувалося їх підвищеною функціональною активністю. Якщо ж зниження кількості тих або інших клітин імунної системи супроводжується одночасним порушенням їх функції - це безумовно найважливіша лабораторна ознака іму­нодефіциту.

4. Порушення у системі імунітету можуть зачіпати показники якспецифічного (адаптивного) імунітету, так і неспецифічної ре­зистентності, тобто вродженого (природного) імунітету.

5. Порушення у системі імунітету характеризуються переважним ураженням однієї з ланок імунітету (клітинного, гуморального, комплементарного чи фагоцитарного), інші зміни імунологіч­них показників носять вторинний, як правило компенсаторний характер. Можливі комбіновані порушення імунітету.

6. Важливо розуміти наступне: як правило, на прийом до лікаря потрапляє хворий, у якого вже є клінічні ознаки вторинного іму­нодефіциту, наприклад хронічна, резистентна до традиційної те­рапії, інфекційно-запальна патологія. У цьому випадку потрібне активне втручання клінічного імунолога. Проте, важливо наці­лити лікаря на те, що у деяких, так званих практично здорових осіб, можуть бути виявлені імуно-лабораторні ознаки вторинно­го імунодефіциту, що супроводжуються лише непрямими клі­нічними ознаками, наприклад підвищеною втомленістю, яка ще не набула хронічний характер. У цьому випадку краще говорити про транзиторні зміни в імунограмі, що не підкріплені клінікою і, в багатьох випадках, не вимагають призначення імунотроп-них препаратів. Для уточнення ситуації такі хворі потребують повторного спостереження. У такому разі слід пам'ятати, що дана людина знаходиться у зоні ризику розвитку тієї або іншої патології, пов'язаної з вторинним імунодефіцитом: інфекційної, автоімунної, алергічної, онкологічної тощо. Разом з тим, прина­лежність до «зони ризику» - це ще, на щастя, оборотна ситуація, і такій людині можна допомогти шляхом проведення імунореабі-літаційних заходів.

Нижче приведені причини, які можуть викликати розвиток вто­ринного імунодефіциту.

Причини розвитку вторинних імунодефіцитів

I. Інфекційні

1. Вірусні інфекції:

а) гострі - кір, краснуха, грип, вірусна паротитна хвороба (епідемічний паротит), вітряна віспа, гепатити, герпес та

ін.;

б) персистуючі - хронічний гепатит В, підгострий склеро-зуючий паненцефаліт, СНІД та ін.;

в) вроджені - цитомегалія, краснуха (TORCH-комплекс).

2. Бактеріальні інфекції: стафілококова, пневмококова, ме­нінгококова, туберкульоз та ін.

3. Протозойні інвазії і гельмінтози (малярія, токсоплазмоз, лейшманіоз, трихінільоз, аскаридоз та ін.).

II. Аліментарні (порушення харчування):

1. Білково-енергетична недостатність.

2. Дефіцит мікроелементів (Zn, Cu, Fe), вітамінів - ретинолу (А), аскорбінової кислоти (С), альфа-токоферолу (Е), фоліє­вої кислоти.

3. Виснаження, кахексія, втрата білка через кишечник, нирки.

4. Вроджені порушення метаболізму.

5. Зайве харчування, ожиріння.

6. Синдром порушення всмоктування у кишечнику.

III. Метаболічні:

1. Хронічна ниркова недостатність, уремія, нефротичний син­дром.

2. Хронічні захворювання печінки.

3. Цукровий діабет.

4. Гіперкатаболізм імуноглобулінів.

IV. Стани, що призводять до втрати імунокомпетентних клітин і імуноглобулінів (кровотечі, лімфорея, опіки, нефрит).

V. Злоякісні новоутворення, особливо лімфопроліферативні.

VI. Автоімунні захворювання.

VII. Екзогенні й ендогенні інтоксикації (отруєння, тиреотоксикоз, декомпенсований цукровий діабет).

VIII. Імунодефіцит після різних впливів:

1. Фізичних (іонізуюче випромінювання, ЗВЧ та ін.);

2. Хімічних (імуносупрессори, цитостатики, кортикостерої­ди, наркотики, гербіциди, пестициди та ін.);

3. Несприятливі екологічні чинники;

4. Імунодепресивні заходи лікування: лікувальні препарати (імунодепресанти, глюкокортикостероїди, цитостатики, антибіотики, нестероїдні протизапальні препарати).

5. Професійні шкідливості, у тому числі рентгенологічне ви­промінювання, радіоактивний вплив, біологічно активні та хімічно агресивні речовини.

6. Різні види стресу (емоційний, психічні травми, фізичний, спортивні перевантаження та ін.).

IX. Різні важкі захворювання, хірургічне втручання, наркоз, опіки.

X. Порушення нейрогормональної регуляції.

XI. Вікові фактори: ранній дитячий вік, старечій вік, вагітність.

Слід ще раз підкреслити, що за клінічними ознаками і лаборатор­ними даними вторинні і первинні імунодефіцити вельми схожі, аж до існування взаємозв'язку між характером імунних порушень і типом збудника. Принциповою відмінністю залишається причина, що лежить в основі імунних порушень: при первинних це вроджений дефект, при вторинних - придбаний.

Точно також, як і первинні, вторинні імунодефіцити можуть бути обумовлені порушенням функції однієї з основних систем імунітету: гуморальної (В-системи), клітинної (Т-системи), системи фагоцитів, системи комплементу або декількох (комбіновані дефекти).

Серед вторинних імунодефіцитів виділено три форми:

1) придбана;

2) індукована;

3) спонтанна (Код МКХ-10 D.84.9).

Придбана форма вторинного імунодефіциту є синдром придбаного імунодефіциту (СНІД), що розвивається у результаті ураження імунної системи вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ).

Індукована форма (Код МКХ-10 D.84.8) вторинного імунодефіци­ту виникає у результаті конкретних причин, що викликали її появу: рентгенівське випромінювання, цитостатична терапія, застосування кортикостероїдів, травми і хірургічні втручання, а так само порушен­ня імунітету, що розвиваються повторно по відношенню до основного захворювання (діабет, захворювання печінки, нирок, злоякісні ново­утворення).

Спонтанна форма (Код МКХ-10 D.84.9) вторинного імунодефіциту характеризується відсутністю явної причини, що викликала порушення імунної реактивності. Клінічно вона виявляється у вигляді хронічних, часто рецидивуючих інфекційно-запальних процесів бронхо-легеневого апарату, додаткових пазух носа, урогенітального і шлунково-кишкового тракту, очей, шкіри, м'яких тканин, викликаних опортуністични­ми (умовно-патогенними) мікроорганізмами. Тому хронічні, часто рецидивуючі, уповільнені, такі, що важко піддаються лікуванню традиційними засобами, запальні процеси будь-якої локалізації у дорослих розглядаються як клінічні прояви вторинного імунодефі-цитного стану.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 


Похожие статьи

Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія