Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія - страница 91

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 

E. Жоден з перерахованих варіантів.

3. Автоімунні захворювання є:

A. Тільки органоспецифічними.

B. Тільки органонеспецифічними.

C. Органоспецифічними та органонеспецифічними.

4. Вкажіть які з нижче перерахованих захворювань відносяться до органоспецифічних автоімунних захворювань:

A. Тиреоїдит Хасімото.

B. Хвороба Адісона.

C. Ювенільний діабет.

D. Первинний біліарний цироз печінки.

E. Склеродермія.

F. Жодне з перерахованих.

5. Які тканини або клітини власного організму частіше всього ста­ють з роками автоантигенами?

A. Тиреоглобулін.

B. Мікросоми обкладочних клітин шлунку.

C. Цитоплазматичні клітини надниркових залоз.

D. Цитоплазматичні клітини острівкових клітин підшлун­кової залози.

E. Клітини базальної мембрани ниркових клубочків.

F. Клітини крові.

G. Жодне з перерахованого

6. Протипухлинний імунітет — це...

A. Імунна реакція, що виникла на специфічні антигени, які з'явилися на пухлинній клітині.

B. Система вроджених факторів, які забезпечують постій­ність внутрішнього середовища організму.

C. Жодне з перерахованих визначень не повне.

7. Які клітини мають особливе значення у забезпеченні протипух­линної резистентності?

A. Т-супресори.

B. Т-хелпери.

C. Неспецифічні цитотоксичні клітини.

D. В-клітини, які позбулися маркерів.

8. У поєднанні з якими методами протипухлинної терапії можливо призначення імунопрепаратів?

A. Оперативне лікування.

B. Опромінення.

C. Хіміотерапія.

D. Жоден з перерахованих методів не використовується

9. Імунотерапія раку грунтується на використанні...

A. Специфічних реакцій імунітету.

B. Неспецифічних реакцій імунітету.

C. Жодне з перерахованого

10. Розвиток автоімунної патології індукується переважно

A.   Антигенами забар'єрних органів (мозок, кришталик)

I B.   Аномальними "антигенами" власного організму

I C.   Перехресно реагуючими "антигенами", представленими у автоструктурах.

D. Перехресно реагуючими "антигенами", представленими у ліках, мікроорганізмах.

E. Гетерофільними аглютинінами.

Вірні відповіді на питання:

1 С, 2 E, 3 C, 4 ABCDE, 5 ABCDEF, 6 С, 7 A, 8 C, 9 A, 10 ABCD.

ДЖЕРЕЛА УЧБОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

1. Клінічна імунологія та алергологія: Підручник / [Г.М. Дранік, О.С. При­луцький, Ю.І. Бажора та ін.]; за ред. проф. Г.М. Драніка.- К.: Здоров'я, 2006.- 888 с.

2. Казмірчук В. Є. Клінічна імунологія і алергологія / В.Є. Казмірчук, Л.В. Ковальчук. - Вінниця: Нова книга, 2006, 504 с.

3. Андрєйчин МА. Клінічна імунологія та алергологія: Підручник / Ан-дрєйчин М.А., Чоп'як В.В., Господарський І.Я. - Тернопіль: Укрмед-

книга, 2005.- 372 с.

4. Клиническая иммунология и аллергология: Учебное пособие / под ред. А.В. Караулова.- М.: Медицинское информационное агентство, 2002.­651 с.

5. Никулин БА. Оценка и коррекция иммунного статуса / Никулин Б.А.-М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007.- 376 с.

6. Бурместер Г.Р. Наглядная иммунология, пер с англ. / Бурместер Г.Р. -М.: БИНОМ. Лаборатория знаний, 2007.- 329 с.

7. Змушко Е. И. Клиническая иммунология: руководство для врачей / Змушко Е. И. - СПб: «Питер», 2001. - 576 с.

ІМУНОЛОГІЯ ПУХЛИН Канцерогенез

Канцерогенез - процес багатофакторний і багатостадійний, що вклю­чає ланцюг генетичних і епігенетичних пошкоджень клітини, оборотний на ранніх стадіях і прогресуючий лише у людей, схильних до ризику.

Ініціація канцерогенезу відбувається за рахунок мутацій у генах, регулюючих клітинне ділення, — протоонкогенах і генах-супресорах (антионкогенах). Протоонкогени виконують функцію стимуляції клі­тинного ділення — досить інактивації (мутації) одного алеля протоон-когену, аби він перетворився на «онкоген».

Сьогодні виділяють такі основні механізми виникнення онкогенів:

1. Вбудовування вірусного онкогену, наприклад, ретровіруси міс­тять онкогени scr, myc, ras і erb.

2. Активація клітинного онкогену вбудованим вірусом, який сам не містить онкогенів. Пухлинна трансформація пов'язана з ви­ключенням супресорних впливів на протоонкоген у зв'язку зі зміною просторового розміщення генів.

3. Транслокація генетичного матеріалу, що призводить до актива­ції онкогену або утворення нового онкогену з фрагментів різних хромосом. У першому випадку транслокований онкоген виходить з-під контролю супресорного гену і підпадає під вплив постійно працюючого регуляторного гена у новому локусі. У іншому ви­падку в місці розриву-з'єднання утворюється новий химерний ген, що призводить до синтезу химерного білка (наприклад, бі­лок bcr-abl при хронічному мієлолейкозі).

4. Ампліфікація - збільшення числа копій протоонкогена. При цьому супресорні гени не в змозі контролювати всі наявні ко­пії (зокрема, збільшення кількості копій гену тус при пухлинах нервової системи).

5. Мутація протоонкогена, що призводить до синтезу мутантного онкобілка. Утвореній внаслідок мутації новий онкоген позбавле­ний регулюючих впливів

6. Інактивація гена-супресора пухлинного зростання, що обумов­лює постійну активність нормального протоонкогену.

Гени-супресори (антионкогени) виконують протилежну функцію -до порушення ділення і диференціювання клітини приводить інакти­вація обох алелей гену-супресору.

До кінцевого результату — малігнізації клітини приводить безліч додаткових мутацій у функціональних і регуляторних генах.

Схильність до раку успадковується за автосомно-домінантним ти­пом. Близько 10% онкологічних хворих успадковують і здатні передати, принаймні, половині своїх нащадків мутацію гена схильності до раку. Для носіїв такої мутації вірогідність розвитку раку може досягати 100%, тоді як ризик розвитку раку в загальній популяції складає 1 - 6%.

До ознак спадкового пухлинного фенотипу можна віднести: порівня­но молодий вік клінічної маніфестації пухлини; двостороннє ураження парних органів і специфічне первинне ураження різних органів.

У пошуках виходу з положення, що створилося, думка лікарів все частіше звертається до імунології, як науки про внутрішні механізми захисту організму від всього чужорідного. Непрямими аргументами, які вказують на певний зв'язок протиракового захисту та імунітету, є:

— часте виникнення пухлин при природжених і придбаних імуно­дефіцитах;

— наявність при онкологічних захворюваннях тієї або іншої міри імунологічної недостатності (особливо у системі клітинного іму­нітету);

— підвищення частоти раку в 30 - 50 разів при застосуванні імуно-супресивної терапії;

— підвищення частоти виникнення пухлини при фізіологічній іму­нологічній недостатності у період новонародженості та старості;

— доведені випадки повільного, інколи зворотного розвитку зло­якісних пухлин, позитивне значення неспецифічної стимуляції імунної системи.

Аргументи, які вказують на певний зв'язок протиракового захисту та імунітету, є:

— часте виникнення пухлин при природжених і придбаних імуно­дефіцитах;

— наявність при онкологічних захворюваннях тієї або іншої міри імунологічної недостатності (особливо у системі клітинного іму­нітету);

— підвищення частоти раку в 30 - 50 разів при застосуванні імуно-супресивної терапії;

— підвищення частоти виникнення пухлини при фізіологічній іму­нологічній недостатності у період новонародженості та старості;

— доведені випадки повільного, інколи зворотного розвитку зло­якісних пухлин, позитивне значення неспецифічної стимуляції імунної системи.

Істотне зрушення в онкології сталося у зв'язку з виявленням пух­линних антигенів, відкриттям Т-системи імунітету й імунологічної толерантності. Поява в організмі клітини, відмінної за фенотипом від власних клітин розпізнається Т-імунною системою, і клітина ця елімі­нується. Проте онкологічні клітини організму, що мутували, знаходять шляхи ухилення від імунологічного нагляду. В першу чергу вони втра­чають HLA-антигени класу І, внаслідок чого клітини імунної системи не можуть розпізнати їх як «свої клітини, що змінилися». Крім того, пухлинні клітини захищаються, виділяючи серомукоїд, який покри­ває їх мембрану і білки HLA-системи, що не дає розпізнавати клітину лімфоцитам. Цей процес обумовлений мутаціями у геномі пухлинної клітини.

Пухлиноасоційовані антигени (ПАА) — загальні для пухлинних і нормальних клітин і пухлиноспецифічні антигени (ПСА), властиві лише злоякісним клітинам і тим, що відрізняються від нормальних клітин по генетично детерміновано. ПАА не пов'язані з онкогенним чинником і мутаціями у геномі клітини. Продукти цих генів є на всіх клітинах, але експресія їх незначна. ПСА пов'язані з онкогенними ві­русами і мутаціями у ділянці онкогенів, тому разом з методами оцінки клітинного і гуморального імунітету, що дозволяють виявити імуноло­гічну недостатність, визначення пухлиноспецифічних антигенів в орга­нізмі хворого покладені в основу діагностики, скринінгу і моніторингу перебігу і лікування пухлинних захворювань.

Чинники, що обумовлюють слабкість протипухлинного захисту:

Толерантність до пухлин. Природна толерантність формується в ембріональному періоді при контакті з антигенами (особливо, якщо пухлина з ембріональних клітин). Придбана толерантність до інших виниклих пухлин формується за типом низькодозової толерантності (від малих доз пухлинного імунітету).

Недостатність механізмів імунного захисту від пухлин уна­слідок: а) слабкої вираженості пухлинних антигенів і їх низь­кої імуногенності; б) блокуючої ролі антитіл, що перешкоджа­ють дії Т-кілерів; в) імунодепресивної дії розчинних пухлинних чинників.

Природжена вибіркова імунологічна ареактивність, обумовле­на наявністю гена слабкої імунної відповіді на тій або інший пух­линний антиген. Ця ознака успадковується.

Існуюче до розвитку пухлини пригнічення імунної системи. Дія різних чинників — гормони, опромінення, цитостатики, інток­сикація, ендокринні захворювання.

У розвитку пухлини розглядають 3 етапи: ініціація (мутація); про­моция; прогресія.

Ініціація - під впливом канцерогенів/мутогенів настає мутація клітин.

Захист від мутації - апоптоз, репарація ДНК, ЕК-клітини.

Мутація - причина розвитку пухлини. Мутація - постійний процес, але не завжди клітина, що мутувала, перетворюється на пухлину.

Промоція - розвиток з однієї клітини цілого клона мутуваних клі­тин, що утворює тканину пухлини. Промотори пухлинного зростання повинні впливати на мутовану клітину, безперервно впродовж трива­лого часу. Якщо дія промоторів припиняється до придбання клітиною злоякісного фенотипа, то клітина може відновити чутливість до регуля­торних впливів організму. Таким чином, промотори - це речовини, спри­яючі вислизанню клітини мутанта від регуляторної дії організму.

Прогресія - злоякісне зростання, що характеризується формуван­ням пухлиною власної судинної мережі, проростанням в органи і тка­нини, розселенням пухлинних клітин по організму за межі первинного вогнища (метастазування), взаємовплив обмінних процесів пухлини і організму і розвиток різних неопластичних синдромів, тобто токсико-метаболічних проявів пухлинного росту.

Пухлина формується і росте під впливом протилежно спрямованих, але не взаємовиключних імунних реакцій. Динаміка пухлинного рос­ту визначається рівновагою між чинниками імунного нагляду з одного боку і пробластомними чинниками, сприяючими зростанню пухлини, з іншого.

Антибластомні імунні чинники.

1. Клітинні: Т-лімфоцити кілери, НК- і К-клетки, активовані ма­крофаги

2. Гуморальні: специфічні антитіла, інтерлейкін 1, 2, ФНП-альфа, інтерферони.

Клітинні механізми протипухлинного імунного захисту

Т-лімфоцити. Головним елементом активного протипухлинного захисту є цитотоксичні Т-лімфоциті, або Т-кілери (від англ. luller - убив­ця). Розпізнавання пухлини Т-кілерами визначається наявністю на пух­линних клітинах специфічних антигенів, за якими вони відрізняються від здорових клітин. Здатність Т-кілерів реагувати на пухлинні клітини залежить від експресії молекул HLA І класу. Т- кілер, зв'язавшись своїм рецептором антигенного розпізнавання з комплексом пептид - HLA І класу пухлинної клітини, вступає з нею в щільний контакт і здійснює цитотоксичну дію.

Шляхи впливу Т-хелперів 1 типу на злоякісні клітини полягають у синтезі TNF-альфа, який при взаємодії з відповідними рецепторами пухлин (зокрема, з рецептором р55) індукують апоптоз їх клітин. У разі неефективності цього механізму повинний спрацьовувати аль­тернативний шлях - виділення гамма-інтерферону і реалізація його протипухлинної активності (стимуляція натуральних кілерів та макро­фагів). Крім того, гамма-ітерферон здатний пригнічувати ангіогенез новоутворення та посилювати експресію ним молекул гістосумісності (HLA-а), у складі яких ефективно виявляються пухлинні пептиди ци­тотоксичними Т-лімфоцитами. Завдяки цьому неоплазія потенційно може стати доступнішою для імунологічного розпізнавання. Реальній внесок ефекторних механізмів Т-хелперів 1 типу в протипухлинний захист незначний, що обумовлено активацією спрямованих на них імуносупресорних стимулів.

Регуляторні CD4+, CD25+ і FOX Р3+-лімфоцити опиняються в умовах, що підсилюють імуносупресію, чому сприяє присутність незрілих дендритних клітин, високий рівень продукції цитокінів Т-хелперами 2 типу (LL-10, TGF-a1) і органоспецифічність пухлини. Результатом даних процесів є супресія активності CD4+, проліферації T-лімфоцитів, підвищення активності Th1, які визнаються однією з можливих мішеней імунотерапії.

Участь Thl в пухлинному процесі представляється таким чином: 1) посилення запалення (стимуляція продукції прозапальних цитокінів, виділення ключових цитокінів активності і міграції нейтрофілів - ІЛ-17), 2) індукція виділення хемокінів; 3) участь у неоваскуляризації; 4) підвищення виділення різних проангіогенних чинників фіброблас­тами і пухлинними клітинами; 5) здатність синергічно діяти з CD4+, CD25+, FOXP+; 6) здатність ушкоджувати епітеліальний бар'єр (мета­стазування) (Бережная Н.С., 2009).

Натуральні кілери (NK-клітини) здійснюють відбір «кандидатів» на знищення згідно з експресією молекул HLA І класу, що притаманно пухлинним клітинам. Завдяки неспецифічності розпізнавання нату­ральні кілери здатні вбивати неопластичні клітини без попередньої сенсибілізації до пухлинних антигенів.

Мієлоїдзалежні супресорні клітини знижують активність NK-клітин про що свідчать наступні факти: існує зворотна кореляція між кількіс­тю мієлоїдзалежних супресорних клітин і функціями NK; видалення мієлоїдзалежних супресорних клітин з середовища інкубації відновлює активність NK; мієлоїдзалежні супресорні клітини викликають анергію NK через TGF-1-бета; супресуючий вплив мієлоїдзалежних супресорних клітин не залежить від присутності CD4+, CD8+, FOXP3 +.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 


Похожие статьи

Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія