Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія - страница 95

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 

Проте слід враховувати, що далеко не завжди автоімунна відповідь (особливо у вигляді продукції гуморальних автоантитіл після інфек­ційних захворювань) закінчується розвитком автоімунного захворю­вання.

Останніми роками у розвитку автоімунного пошкодження клі­тин і тканин велику увагу приділяють прозапальним цитокінам, а також включенню механізмів апоптозу. Сьогодні є докази того, що автоімунні пошкодження тканин можуть бути реалізовані за рахунок механізму неспецифічного зв'язування Fas+ Fas-ліганд і включення апоптозу. Обумовлено це тим, що на поверхні клітин, наприклад, Р-клітин підшлункової залози і олігодендроцитах, під впливом різних стимул-реакцій (перш за все, цитокінів) з'являється Fas-рецептор. Автореактивні Т-лімфоцити, що експресують Fas-ліганд, можуть зв'язуватися з Fas-рецептором та індукувати апоптотичну смерть клітин-мішеней.

Імунологічна діагностика автоімунних захворювань

ШОЕ — це швидкість утворення стовпчика плазми, вільного від еритроцитів, у вертикальному капілярі. При запаленні у сироватці збільшується вміст фібриногену (одного з білків гострої фази запален­ня), що приводить до аглютинації еритроцитів і підвищення ШОЕ. При автоімунних захворюваннях вимір ШОЕ дозволяє визначити стадію захворювання (загострення або ремісія), оцінити його активність і ефективність лікування. У нормі ШОЕ, у молодих чоловіків складає не більше 15 мм/год, у молодих жінок — не більше 20 мм/год. У молодих підвищення ШОЕ більше 20 мм/год в більшості випадків свідчить про запалення.

C-реактивний білок — один з білків гострої фази запалення, міс­титься у сироватці і зв'язує капсульний полісахарид (C-полісахарид) Streptococcus pneumomae.

Автоантитіла до імуноглобулінів. За допомогою реакції латекс-аглютинації і нефелометрії виявляються переважно авто-LgM до IgG.

Ревматоїдний фактор — це авто-автоантитіла IgM до Fc-фрагменту IgG. У сироватці ревматоїдний фактор зазвичай присутній у вигляді комплексу з IgG. Ревматоїдний фактор визначають за допомогою реакції латекс-аглютинації.

У низькому титрі (до 1:80) ревматоїдний фактор виявляється у 5% здорових осіб молодше 60 років і у 30% — старше 80 років. Більш ніж у 75% хворих ревматоїдним артритом титр ревматоїдного фактора у реакції латекс-аглютинації перевищує 1:80. Ревматоїдний фактор у сироватці зазвичай з'являється через 3 - 6 міс після початку РА. У серо­позитивних хворих (хворі, у сироватці яких виявляється ревматоїдний чинник) під час ремісії титр ревматоїдного чинника значно знижується, хоча зазвичай не нормалізується.

Ревматоїдний фактор не специфічний для ревматоїдного артриту і виявляється при інших автоімунних захворюваннях, що супрово­джуються ураженням суглобів, інфекційному ендокардиті, деяких хронічних захворюваннях печінки та ідіопатичному фіброзуючому альвеоліті (Таблиця 5).

Таблиця 5.

Захворювання, що супроводжуються підвищенням титру ревматоїдного чинника в сироватці

Захворювання

Частота виявлення ревматоїдного чинника %

Автоімунні хвороби

Синдром Шегрена

90

Ревматоїдний артрит

75

Поліміозит

50

Системний червоний вовчак

35

Ессенціальна змішана кріоглобулінемія

30

Ювенільний ревматоїдний артрит

15

Анкилозуючий спондиліт

5—10

Артрити при хронічних запальних захворюваннях кишечнику

5—10

Псоріатичний артрит

5—10

Інші запальні захворювання

 

Ідіопатичний фіброзуючий альвеолит

60

Інфекційний ендокардит

40

Хронічний активний гепатит

25

Цироз печінки

25

Лепра

25

Саркоїдоз

15

Здорові особи (титр ревматоїдного чинника < 1:80)

Молодше 60 років

5

Старше 80 років

30

Антинуклеарні антитіла

LE-клітини (Lupus Erythematosus cells — клітини червоного вов­чаку) - це нейтрофіли або моноцити, що містять крупні гомогенні ба-зофільні включення. Ці включення є фагоцитованими ядрами зруйно­ваних клітин, покритими антинуклеарними антитілами. LE-клітинивиявляються у хворих на системний червоний вовчак (СЧВ) у крові, плевральному, перикардіальному, перитонеальному випоті, синовіаль­ній і спиномозковій рідинах.

Антинуклеарні антитіла - це антитіла, що зв'язуються з тими або іншими структурами клітинного ядра. Більшість антинуклеарних антитіл відносяться до IgG. Основна мета дослідження антинуклеарних антитіл — виключити СЧВ, оскільки при цьому захворюванні антинуклеарні анти­тіла з'являються у сироватці 95% хворих протягом 3 міс. після початку захворювання. Антинуклеарні антитіла виявляються не лише при СЧВ, вони можуть виявлятися в літніх людей, з'являються при вживанні деяких лікарських засобів, а також при деяких артритах (таблиця 6.).

Таблиця 6.

Захворювання, що супроводжуються появою антинуклеарних антитіл в сироватці крові

Автоімунні захворювання:

червоний вовчак, СЧВ; дискоїдний червоний вовчак; змішане захворювання сполучної тканини; первинний антифосфоліпідний синдром; ревматоїдний артрит, ювенільний ревматоїдний артрит; системна склеродермія; поліміозит; синдром Шегрена; хронічний активний гепатит; хронічний лімфоцитарний тиреоїдит.

Гемобластози та інші злоякісні новоутворення.

Захворювання легенів:

ідіопатичний фиброзуючий альвеолит; хронічний бронхіт; туберкульоз; гістоплазмоз.

Інші захворювання і стани:

автоімунний гастрит; неспецифічний виразковий коліт; мембранозна нефропатія; лепра; міастенія; інфекційний мононуклеоз; імунна гемолітична анемія; вживання деяких лікарських засобів; літній вік; автоімунні захворювання у родинному анамнезі.

Антитіла до нативної ДНК характерні для вовчакового нефриту та інших важких проявів СЧВ.

Автоантитіла до дволанцюгової ДНК (анти-DS-ДНК) - є най­більш специфічним маркером для СЧВ.

Автоантитіла до одноланцюгової ДНК (анти-SS-ДНК) - при­сутні в організмі при СЧВ, захворюваннях сполучної тканини, ревма­тоїдному артриті, склеродермії і синдромі Шегрена, дерматоміозиті, хронічному активному гепатиті, лікарському вовчаковому синдромі, викликаному прокаїнамідом, гідралазином, ізоніазидом, триметадіо-ном, метилдофа і фенотвазинами.

Антитіла до Sm-антигену високо специфічні для СЧВ, проте їх рівень не відображає важкість захворювання. Негативні результати не виключають наявність СЧВ.

Антитіла до рібонуклепротеїду виявляються у хворих СЧВ, при змішаному захворюванні сполучної тканини.

Антицентромерні антитіла виявляються при захворюваннях, що супроводжуються синдромом Рейно, — системній склеродермії і СЧВ, зрідка — при поліміозиті, дерматоміозиті і первинному біліарному цирозі печінки.

Антитіла до гістонів H1 і H2B виявляються у хворих на СЧВ, первинний біліарний цироз, ревматоїдний артрит і склеродермію.

Антифосфоліпідні антитіла (антитіла до кардіоліпіну) вияв­ляються при СЧВ і первинному антифосфоліпідному синдромі (АФС) і свідчать про високий ризик артеріальних і венозних тромбозів, тром­боцитопенії і звичного мимовільного аборту.

Автоантитіла, що виявляються при системних васкулітах Антитіла до цитоплазми нейтрофілів (ANCA). Для визначення цих антитіл використовують метод імунофлюоресценції з вживанням як клітинного субстрату фіксованих етанолом нейтрофілів. Розрізняють

2 типи антитіл до цитоплазми нейтрофілів: антитіла до протеази 3 і анти­тіла до мієлопероксидази. Визначення антитіл до цитоплазми нейтрофі­лів допомогає у диференційній діагностиці васкулітів, що перебігають

3 ураженням легенів і нирок: антитіла до протеази 3 виявляються при гранулематозі Вегенера, антитіла до мієлопероксидази — при деяких формах первинного швидко прогресуючого гломерулонефриту і хроніч­них запальних захворюваннях кишечнику. Антитіла до цитоплазми нейтрофілів часто виявляються при вузликовому періартеріїті з ура­женням дрібних судин. Діагностична значущість різних ANCA-антитіл представлена у таблиці 7.

Таблиця 7.

Діагностична значущість різних ANCA-антитіл

Anti-MPO ANCA

Васкуліти, мікроскопічний поліангіїт, синдром Черджа-Стросса, ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак.

Anti - PR3 ANCA

Грануломатоз Вегенера.

Anti - ВРІ ANCA

Хронічні інфекційні хвороби, хвороба Крону, виразковий коліт

Anti - Elastase ANCA

Емфізема, ревматоїдний артрит, запальні ревматичні хвороби.

Anti - Catepsme G ANCA

Запальні ревматичні хвороби, системний червоний вовчак, синдром Шегрена, синдром Фелті.

Anti - Lactoferrin ANCA

Ревматоїдний артрит, виразковий коліт, первинний склерозуючий холангіт.

Антитіла до базальної мембрани клубочків. Антитіла до колагену типу IV, що входить до складу базальної мембрани клубочків визнача­ють за допомогою твердо фазного імуноферментного аналізу. Антитіла до базальної мембрани клубочків виявляються у хворих з синдромом Гудпасчера. Визначення антитіл до базальної мембрани клубочків, цитоплазми нейтрофілів, а також антинуклеарних антитіл і імунних комплексів показано всім хворим з первинним швидко прогресуючим гломерулонефритом.

Дослідження гемолітичної активності комплементу. Швидкість руйнування і синтезу компонентів комплементу досить висока, тому зазвичай вже через 1 - 2 доби після активації комплементу імунними комплексами його гемолітична активність повертається до норми. Зни­ження гемолітичної активності комплементу свідчить про наступне: 1) активацію комплементу не раніше чим за 2 доби до дослідження (гемо­літична активність комплементу знижується лише при його вираженій активації, викликаній появою великої кількості імунних комплексів), 2) спадкову недостатність комплементу.

Визначення C3 і C4. За допомогою твердофазного імуноферментного аналізу, нефелометрії і імунодифузії можна визначити концентрацію C3 і C4. Вимір рівнів C3 і C4 у динаміці дозволяє судити про ефективність лікування багатьох автоімунних захворювань, особливо СЧВ.

При СЧВ з ураженням нирок, ЦНС і гемолітичною анемією рівень C3 і C4 у сироватці, як правило, понижений. При загостренні комплемент зазвичай активується за класичним шляхом, при хронічному перебігу — за альтернативним шляхом (хоча можливе поєднання обох шляхів).

Поява у сироватці продуктів розщеплювання компонентів комп­лементу (чинника Ba, C3a, C4a та інших) дозволяє судити про перебіг ревматоїдного артриту, СЧВ, системної склеродермії та бактерійних інфекцій.

Псоріатичний артрит, анкілозуючий спондиліт, синдром Рейтера і артрити при хронічних запальних захворюваннях кишечнику не су­проводжуються зниженням гемолітичної активності комплементу в сироватці.

Кріоглобуліни — це імуноглобуліни сироватки, які оборотно пре-ципітують при температурі нижче 37C. Змішана кріоглобулінемія характерна для автоімунних захворювань (васкулітів шкіри, СЧВ, вузликового періартеріїту, синдрому Шегрена, хвороби Кавасакі.

Проба Кумбса заснована на здатності антитіл до IgG або до C3b аглютинувати еритроцити, покриті IgG або C3b відповідно. Зв'язування IgG і C3b з еритроцитами спостерігається при автоімунній і лікарській імунній гемолітичних анеміях.

Антигени HLA. Визначення деяких антигенів HLA застосовується для диференційної діагностики автоімунних захворювань. Антигени HLA — сильні активатори T-, В-лімфоцитів і макрофагів, що беруть участь у відторгненні трансплантату. Від набору антигенів HLA зале­жить схильність до різних захворювань, у тому числі — до автоімунних. Зв'язок із захворюваннями (таблиця. 8.).

Таблиця 8.

Антигени HLA і ризик окремих захворювань

Антигени HLA і захворювання

Відносний ризик

HLA-B27

 

Анкілозуючий спондиліт

100б

Синдром Рейтера

40

Хронічний передній увеїт

25

Псоріатичний артрит з ураженням хребта

11

Ураження хребта при хронічних запальних захворюваннях кишечнику

9

Ювенільний ревматоїдний артрит з ураженням хребта

5

HLA-B8

 

Целіакія

9

Первинна наднирково залозна недостатність

6

Міастенія

5

Герпетиформний дерматит

4

Хронічний активний гепатит

4

Синдром Шегрена

3

Інсулінозалежний цукровий діабет

2

Тиреотоксикоз

2

HLA-B5

 

Хвороба Бехчета

6

HLA-BW38

 

Псоріатичний артрит

7

HLA-BW15

 

Інсулінозалежний цукровий діабет

3

HLA-DR2

 

Синдром Гудпасчера

16

Розсіяний склероз

4

HLA-DR3

 

Целіакия

21

Герпетиформний дерматит

14

Підгострий шкірний червоний вовчак

12

Первинна наднирково залозна недостатність

11

Первинний синдром Шегрена

10

Імунологія пухлин. Аспекти автоімунної патології

12

HLA-DR4

 

Пухирчатка (у євреїв)

32

Гігантоклітинний артеріїт

8

Ревматоїдний артрит

6

Інсулінозалежний цукровий діабет

5

Хронічний артрит при лаймській хворобі

4

HLA-DR5

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131 


Похожие статьи

Л В Кузнецова - Клінічна та лабораторна імунологія