Г Ю Бойко, Р Й Лещух, Й М Свинко - Видатний український геолог юліан медвецький до 90-річчя від дня смерті - страница 1

Страницы:
1 

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ

Серія геологічна. 2007. Вип. 21. С. 194-199

VISNYK LVIV UNIV. Ser. Geol. 2007. N. 21. P. 194-199

УДК 55(575)

ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ГЕОЛОГ ЮЛІАН МЕДВЕЦЬКИЙ (ДО 90-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ СМЕРТІ)

Г.Ю. Бойко[1], Р.Й. Лещух2, Й.М. Свинко3

1 Українська нафтогазова академія 2 Львівський національний університет імені Івана Франка, 79005 Львів, вул. Грушевського, 4 3 Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 46027 Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2

В. Кубійовича та ін. До таких учених належить і виходець з Перемишльщини Юліан Медвецький - визначний український геолог, засновник Львівської політехніки.

Юліан Медвецький народився 16 жовтня 1845 р. в Перемишлі в сім'ї магістратсько­го урядника Григорія Медвецького, активного українського громадського діяча міста. В цьому місті минули дитячі та юнацькі роки Юліана, тут він навчався в гімназії, брав активну участь у прогресивному молодіжному русі, тут формувалася його національна свідомість.

Зазначимо, що в період юності Ю. Медвецького Перемишль був одним з най­більших культурно-освітніх центрів Галичини. Особливо успішно тут розвивалося музичне життя. Звідси вийшли такі піонери українського музичного мистецтва в Галичині, як Михайло Вербицький, Іван Лаврівський, Анатоль Вахнянин та десятки талановитих музикантів, співаків, диригентів. У 1860-х роках під впливом творчості

Після розпаду колишнього Радянського Союзу і проголошення незалежності України в науковій та періодичній пресі ніби з туману з' являються щоразу нові імена визначних по­статей наших співвітчизників - учених, пись­менників, художників, музикантів, які зробили великий внесок не лише в українську, а й сві­тову науку і культуру. Їхні праці відомі за кор­доном, однак, на жаль, майже невідомі у нас, бо вони працювали й творили в умовах чужо­земного поневолення, їх часто зачислювали до російських, польських чи німецьких учених залежно від того, у якій з імперій вони жили і якою мовою писали свої твори. Нерідко це робили штучно для виховання в українців по­чуття меншовартості. Достатньо згадати імена І. Пулюя, І. Горбачевського, С. Рудницького,

© Бойко Г.Ю., Лещух Р.Й., Свинко Й.М., 2007

Т. Шевченка і зв'язків з Великою Україною у галицьких містах, де були гімназії, утворювалися гуртки, виникали нові періодичні видання, у яких поступово панів­ними ставали ідеї національного відродження України. Молодь захоплювалася на­родною творчістю, вивчала мову і народний побут, залюбки носила вишивані соро­чки, козацькі шаровари та жупани, влаштовувала вечори в роковини смерті Т. Шев­ченка, на яких виголошували доповіді про життя і творчість поета, декламували йо­го вірші, співали українських пісень. Саме в цей час у Перемишлі о. Михайло Вер-бицький створив мелодію і вперше виконав пісню "Ще не вмерла Україна", якій судилося стати українським національним гімном. На початку 1863 р. А. Вахнянин, який навчався тоді в духовній семінарії, організував у Перемишлі студентську гро­маду, до якої ввійшли вихованці духовної семінарії та учні гімназій, у тім числі Юліан Медвецький. Усе це дуже вплинуло на формування його національної свідо­мості.

Після закінчення Перемишльської гімназії в 1864 р. Юліан Медвецький вступив у Віденський університет спочатку на богословський, а згодом на природничий факуль­тет. Там він став учнем, а пізніше і другом визначного австрійського геолога Едуарда Зюса і мінералога Густава Чермака, які й визначили його подальшу професійну діяль­ність.

У 1867 р. А. Вахнянин створив у Відні товариство "Січ", активним членом якого став Ю. Медвецький. Згодом його як довголітнього члена "Січі" обрали почесним чле­ном цього товариства. У студентські роки він став також членом товариства "Просвіта" і, як писав О. Огоновський, був "його душею до останніх днів свого життя". Під кінець життя Ю. Медвецький усе своє майно і величезну особисту бібліотеку передав цьому товариству.

З 1870 по 1873 pp. Ю. Медвецький працював співробітником Австрійського держав­ного геологічного управління в Відні, брав участь у багатьох геологічних експедиціях.

У 1873 р. його запросили на посаду професора кафедри мінералогії і геології, ство­реної 1872 р. в Технічній академії (пізніше політехнічна школа) у Львові, де він працю­вав до кінця життя. Навчальний процес у Технічній академії він розпочав з викладання мінералогії, яка була головним предметом на хіміко-технічному факультеті, та створен­ня геолого-мінералогічного музею. Згодом він викладав курс петрографії і геології на хімічному, інженерному, будівельному, сільськогосподарському і лісотехнічному факуль­тетах. У 1884-1904 рр. Ю. Медвецький працював приватним доцентом Львівського уні­верситету, де вперше організував кафедру геології. А створений ним музей за рівнем систематики і кількості зразків став одним з найкращих у Європі. Він і тепер виконує свою навчальну функцію.

Піонерською була робота Ю. Медвецького, пов' язана з дослідженням особливості поширення покладів нафти в регіоні, цієї корисної копалини, що дала поштовх економі­чному розвитку Галичини на початку XX ст.

Протягом 1879-1888 років Ю. Медвецького тричі обирали ректором Львівської по­літехніки і чотири рази (від 1877 до 1901 р.) деканом хіміко-технологічного факультету. Тут він написав два фундаментальні підручники - з петрографії, який витримав три ви­дання (1898, 1906, 1909), і мінералогії (1906) та понад п'ятдесят наукових праць з різних питань мінералогії, кристалографії, петрографії і геології. Всі вони написані польськоюлогії разом з технічною наукою для промислового розвитку краю. Його справедливо можна назвати засновником української науково-практичної геології.

Докторську дисертацію підготував на підставі багаторічних досліджень геологічної будови Бохні й Велички і захистив її у Празькому університеті.

Помер Юліан Медвецький 7 січня 1918 р. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Наукову діяльність Юліана Медвецького можна розділити на два періоди: віден­ський і львівський. У першому переважають праці мінералогічного спрямування, у дру­гому - геологічного.

Перша мінералогічна праця Ю. Медвецького, опублікована 1871 p., присвячена опи­су зразків вивержених порід, привезених з Арабського півострова віденською астроно­мічною експедицією. В 1872 р. з' явилась його праця про андезит із Штаєрмарка і звіт про петрографічні дослідження в Тірольських Альпах; 1873 р. він описав уламки ба­зальтової лави, що трапляються в вугленосних сланцях вугільного басейну Моравської Острави. У 1875 р. Ю. Медвецький опублікував петрографічну працю про породи з ост­рова Мамотраке, а 1879 - про породи Західних Балкан. Останні дві праці написані у Львові на віденських матеріалах.

Перша праця другого періоду присвячена дослідженню крейдових відкладів з око­лиць с. Правківців поблизу Перемишля. Ю. Медвецький довів, що крейдові відклади представлені тут карпатською, а не "львівською" (платформною) фацією, і описав їхні палеонтологічні рештки. Це було одним з головних наукових досягнень Ю. Медвецько-го, що заклало основи стратиграфії флішових відкладів не лише Українських Карпат, а й усього Карпатського регіону.

Для того, щоб пояснити значення цього відкриття, розглянемо стан Карпатської гео­логії на цей час.

В основі геологічного вивчення будь-якого регіону є детальна стратиграфія та інфор­мація про латеральне поширення відкладів, що його утворюють. Саме на підставі цього можна говорити як про загальну геологічну історію певного регіону, так і про окремі етапи його розвитку.

Стратиграфія осадових порід вже тоді, як і тепер, ґрунтувалася передусім на вивчен­ні їхніх головних літологічних ознак та на результатах досліджень решток давніх орга­нізмів, які в них захоронені. Без детального стратиграфічного розчленування геологіч­них розрізів, найчастіше складених різновіковими і різнофаціальними утвореннями, неможливо вивчати геологічну будову будь-якого регіону. Отже, відомо, що загальна культура (рівень) геологічних досліджень будь-якої ділянки земної кори визначена рів­нем її стратиграфічної вивченості.

Карпатська гірська споруда є складовою частиною Альпійської (або Середземно­морської) складчастої системи і разом з Австрійськими Альпами, Балканідами, Понти-дами у Північній Туреччині та Ельбрусом у Північному Ірані утворюють північне відга­луження цього величезного гірського поясу. Карпати переважно складені флішовою формацією (крейда-палеоген) - поліфаціальним комплексом ритмічно перешарованих, переважно пісковиків, алевролітів і аргілітів з незначною кількістю в них решток па-леоорганізмів. Через складну насувну геологічну будову Карпат, надзвичайно рідкісні знахідки палеонтологічних решток, низьку відслоненість розрізів, їхню фрагментарність тощо, геологічні дослідження у Зовнішніх (Флішових) Карпатах не розвивалася син­хронно з геологією інших регіонів Альпійської гірської системи. Певні праці з загально­го опису їхньої будови (Б. Гакет, 1788-1795; С. Станіц, 1806; Г. Пуш, 1837) не вирішу­вали проблеми пізнання геологічної будови цієї гірської споруди.

Окремі спроби різних дослідників закласти основи карпатської геології без надійних палеонтологічних визначень були приречені на невдачу. Досить згадати, що "карпатські пісковики" зачислювали до найстаріших осадових формацій (очевидно, кембрійських, вік яких - 500 млн років), до карбонових (вік яких близько 300 млн років). Окремі до­слідники доводили їхній тріасовий або юрський вік (200-150 млн років).

Першим, хто 1861 р. на підставі детального вивчення решток давніх організмів із тешинсько-градиських верств Західних Карпат визначив їхній ранньокрейдовий вік, був Людвіг Гогенегер. Висновки його досліджень стали визначальним моментом у подаль­шому вивченні геології Західних Карпат, а Центральні та Східні Карпати й надалі не мали надійно обґрунтованої стратиграфічної основи.

І лише завдяки Ю. Медвецькому, який 1875 р. у "карпатському пісковику" в районі м. Перемишля знайшов та визначив ранньокрейдову фауну, тобто дав надійний страти­графічний репер, почалася розробка стратиграфії палеонтологічно майже "німих" флі­шових товщ Українських Карпат.

Зазначимо, що водночас невтомний професор зібрав колекції гірських порід і па­леонтологічних решток з карпатських порід для музею Політехнічної школи, які слугу­вали еталоном для геологічних побудов у Східних Карпатах.

Розвиток нафтового гірництва, який припав саме на цей час, стимулював геологічні дослідження. Серед плеяди молодих здібних геологів треба назвати праці професора Львівського університету Рудольфа Зубера, який, як близький приятель Ю. Медвецько-го, ділився з ним радісною новиною про закінчення капітальної праці "Фліш і нафта"

(1913).

Серед крейдових відкладів неподалік від Перемишля Ю. Медвецький виявив скелю, складену юрським органогенним вапняком, аналогічним до вапняків, якими складені величезні олістоліти, відомі біля Кругеля та в Західних Карпатах, у Штрамберзі, Інвалі­ді та Жеготині і, як тепер доведено, у південно-східній частині Українських Карпат, в басейні Чорної і Білої Тиси, Білого Черемошу.

Ці дослідження стали основою окремої праці "Нариси з геології Карпат" (1876).

Ю. Медвецький у 1891 р. опублікував невелику статтю про міоценові відклади око­лиць Ряшева, у якій стверджував, що ці відклади треба зачислити до Карпатської систе­ми, а їхні відслонення, на його думку, маркують простягання краю карпатського геосинк­лінального басейну в цій місцевості; у 1900 р. - нові матеріали про геологічну будову околиць Кракова на підставі спостережень уздовж траси водогону для цього міста, свої висновки підтвердив виявленими ним палеонтологічними даними; 1901 р. - велику статтю про геологічну будову Берегової зони Карпат на відрізку від Перемишля до Хи-рова, у ній він детально описав низку відслонень крейдових, палеогенових і міоценових відкладів, особливо соленосних, навів дані про їхній склад, умови залягання та викопну фауну.

До вивчення геологічної будови околиць Перемишля він повернувся і 1910 р. у стат­ті "Про вік верств, що виступають на західній околиці Перемишля" на схилі гори Три хрести.

Дуже багато уваги Ю. Медвецький приділив соленосним формаціям Передкарпаття, особливо в районах видобутку солей у Величці, Бохні й Калуші. Їм він присвятив 13 публікацій, у яких не лише детально висвітлив геологічну будову родовищ, а й подавсвої погляди на походження калійних солей, шляхи їхніх розшуків і раціонального ви­користання. Він став великим спеціалістом у галузі геології соленосних формацій і пе-редкарпатського міоцену загалом.

Під час вивчення соленосних відкладів Велички Ю. Медвецький описав кристалічну сірку з околиць Свішовіць і висловив свої припущення на генезис самородної сірки. На його думку, передкарпатські сіркопрояви утворилися внаслідок відновлення гіпсів, причому такі, як Щирець і Мельниця, - на місці виділення сірководню, а Свішовіце, Любінь Великий, Трускавець і Дзвиняч - на певній відстані від нього. Його погляд на походження родовищ самородної сірки у Передкарпатському басейні не втратив зна­чення і сьогодні, він лише значно розширений і деталізований на підставі нових науко­вих досліджень.

Юліан Медвецький був геологом широкого діапазону. Він багато часу провів у гео­логічних експедиціях по території Західної України, Польщі, Австрії, Німеччини, Англії і Росії. Вів спеціальні палеонтологічні дослідження міоценових відкладів Передкарпат-тя. В 1888 р. опублікував цікаву статтю "Про сутність кристалів", у якій зазначив, що кристалографія повинна відділитися від мінералогії і посісти своє місце серед таких фундаментальних наук, як фізика і хімія. Одну зі статей він присвятив проблемі водо­постачання Львова підземними водами, назвав місця їхніх розшуків. Він перший у Га­личині показав шляхи використання геології і технічної науки в промисловому розвитку краю.

Внесок Ю. Медвецького в геологічну науку одержав міжнародне визнання. В 1887 р. його обрали членом-кореспондентом, а 1893 р. - дійсним членом Польської академії наук у Кракові. Він також був членом декількох відомих наукових товариств, у тім чис­лі Українського наукового товариства імені Шевченка у Львові, Польського товариства природодослідників імені Коперника у Львові, Всеросійського мінералогічного товари­ства в Петербурзі. Австрійський уряд нагородив його орденом Залізної корони третього ступеня, а румунський - орденом Командора.

Ім'я славного сина перемишльської землі Юліана Медвецького, його заслуги перед українською і світовою геологічною наукою поступово відкриваються нашим сучасни­кам. Лише тепер, через десятки років після його смерті, у незалежній Україні ми маємо змогу сказати, що він справді був українським ученим, патріотом, гордістю нашого роду.

Деякі наукові праці проф. Ю. Медвецького

1. Niedzwiedzki J. Spostrzezenia geologiczne w okolicy Przemysla // Kosmos. 1876. С. 1. Z. 6. S. 263-268; Z. 7. S. 318-325.

2. Niedzwiedzki J. Beitrage zur Geologie der Karpathen // Jahrb. Der k. k. geol. Reichsanst. 1876. Bd. 26, III Heft. S. 331.

3. Niedzwiedzki J. Beitrage zur Kenntniss der Salzformation von Wieliczka und Bochnia sowie der an diese angrezenden Gebigsglieder. Lemberg, 1884.

4. Niedzwiedzki J. W sprawie poszukiwan wody dla Lwowa // Kosmos. 1885. Z. 10. C.

83-84.

5. Niedzwiedzki J. О formacji sоlnеy kolo Kalusza // Kosmos. 1891. Z. 16. C. 135-147.

6. Niedzwiedzki J. Miocen kolo Rzeszowa // Kosmos. 1891. Z. 16. С. 403-405.

7. Niedzwiedzki J. Przyczynek do geologii okolicy Krakowa // Kosmos. 1900. Z. 25. С.

393-398.

8. Niedzwiedzki J. Przyczynek do geologii роЬгее7а Karpat przemyskich // Kosmos. 1901.

Z. 26. С. 538-555.

9. Niedzwiedzki J. Nowe odsloniecia zloza soli potasowych w Kaluszu // Kosmos. 1910. Z. 35. C. 135-137.

10. Niedzwiedzki J. О wieku warstw wystepujacych na zachodniej stronie Przemysla // Коsmоs. 1910. Z. 35. С. 787-791.

11. Niedzwiedzki J. O wystepowaniu pietra barrem na obszarze wsi Sopotnik // Kosmos.

1903. Z. 28. S. 564.

12. Niedzwiedzki J. O bursztynach z Karpat galicyjskich // Kosmos, 1909. T. 34.

Публікації про Юліана Медвецького

1. Зелизна С. Т. Взгляды Юлиана Медведского на генезис самородной серы в Пред-карпатье // Русско-польськие связи в области наук о Земле. М.: Наука, 1975. С. 165-169.

2. Вульчин Е.И. Видающийся украинский минералог и геолог Юлиан Медведский (Не-дзведский) // Минерал. c6. Львовск. гос. ун-та им. Ив. Франко. 1968. № 22. Вып. 3.

С. 325-331.

3. Енциклопедія Українознавства. Львів, 1994. Т. 4. С. 1505.

Стаття надійшла до редколегії 12.09.2005 Прийнята до друку 16.11.2005


[1] німецькою мовами, як тоді було прийнято.

Ю. Медвецький - перший учений Галичини, який показав шляхи використання гео-

Страницы:
1 


Похожие статьи

Г Ю Бойко, Р Й Лещух, Й М Свинко - Видатний український геолог юліан медвецький до 90-річчя від дня смерті