П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26 - страница 31

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 

Об'єктом дослідження слід вважати прецедентні одиниці в німецьких текстах академічного жанру. Предме­том дослідження є встановлення лінгвістичних параметрів прецедентного субтексту. Матеріалом дослідження нами було обрано німецькі дисертаційні дослідження.

Вперше в лінгвістиці явище прецедентності, зокрема прецедентні тексти, ввійшло в коло інтересів Ю. М. Ка-раулова, котрий визначив їх як "тексти, вагомі для тієї чи іншої особистості в пізнавальному та емоційному від­ношенні, котрі мають надособистісний характер, тобто добре відомі й широкому оточенню даної особистості, включаючи її попередників та сучасників, й нарешті такі, звернення до яких неодноразово поновлюється в дис­курсі даної мовної особистості" [3, с. 216]. Згодом межі прецедентності були розширені, окрім прецедентних текстів, виокремили прецедентні висловлювання, прецедентні імена та прецедентну ситуацію [8, с. 30]. Харак­терною особливістю прецедентних одиниць слід вважати їх адресованість носієві певного рівня культури, котрий здатний інтерпретувати глибинний зміст тексту, водночас поверхневий зміст є доступним кожному реципієнтові [5, с. 337]. Зважаючи на акцент та ракурс дослідження, існують численні спроби класифікації прецедентних тек­стів. В культурно-семіотичному плані до прецедентних текстів належать цитати, імена персонажів, назви творів, культурні феномени невербальної природи [3, с. 216], міфологеми, приказки, афоризми, ситуації, тривіальні іс­тини [2, с. 35]; в гносеологічному плані - соціальні, колективні, індивідуальні прецедентні висловлювання [11, с. 8], в соціальному аспекті - соціумно-прецедентні, національно-прецедентні та універсально-прецедентні тек­стові структури [4, с. 96], в кількісному відношенні - індивідуальні, мікрогрупові, макрогрупові, національні та загальнолюдські [9, с. 7].

За своєю онтологічною суттю прецедентні феномени є реалізацією категорії інтертекстуальності, що базу­ється на принципі текстової діалогічності. В свою чергу прецедентний феномен є підґрунтям для формування концепту, оскільки існує явище дійсності, яке оцінюється носіями мови [6, с. 34], в цьому випадку прецедентний текст - це "стереотипний образно-асоціативний комплекс" [7, с. 30]. Прецедентність не слід ототожнювати з ін-тертекстуальністю, оскільки прецедентність відзначається когнітивним характером міжтекстової взаємодії.

Завдяки інтеграції положень теорії інтертекстуальності, когнітивної лінгвістики та теорії тексту прецедентні одиниці були підрозділені на конкретні вербальні тексти в синхронії та діахронії, конкретні позамовні тексти, со-ціоісторичні та культурні феномени, кодові системи [10, с. 85]. Проте як вже нами було зазначено вище, наукові тексти рідко потрапляли в фокус дослідження з огляду на структурно-семантичну прецедентність та принцип їх актуалізації з іншими науковими текстами в інтертекстуальних відносинах. Ми вважаємо це неприпустимим упу­щенням, оскільки науковий текст покликаний віддзеркалювати наукове знання та бути своєрідною зв'язковою ланкою між старим та новим науковим знанням; між дисциплінами в цілому, оскільки сьогодні яскравою візит­кою будь-якої галузі наук слід назвати інтеграцію та синтез результатів з інших суміжних та несуміжних галузей та міжнауковим знанням різних народів, що зумовлено тенденцією глобалізації.

© Кицак Г. В., 2012

Лінгвістичний аналіз прецедентних текстів спрямований на фіксацію вербальних засобів вираження преце-дентних феноменів, дослідження особливостей їх функціонування, їх структурне та семантичне вивчення, вста­новлення їх зв'язків з іншими текстами.

Науковий текст стає прецедентним у тому випадку, коли з'являється велика кількість його версій та інтер-текстуальні посилання в текстах інших стилів, оскільки тоді він набирає лінгвокультурної значущості. Це дає можливість автору наукового тексту апелювати до універсальних культурних кодів, спонукати до інтерпретацій та встановлювати асоціації. Автоматично цей асоціативний діалог передбачає володіння адресатом арсеналом необхідних наукових знань, щоб належним чином сприйняти та оцінити імпліцитний інформаційний зміст тек­сту, інакше зміст може бути викривленим чи взагалі незрозумілим.

Прецедентні одиниці в текстах академічного жанру розглядаються нами як форма реалізації прецедентного субтексту у межах політекстуального трактування системності наукового тексту. "Прецедентний субтекст - це субструктура наукового тексту, що являє собою сукупність об'єднаних авторським задумом прецедентів, вира­жених мовленнєвими знаками імпліцитної інформації, котрі вказують на релевантні для суб'єкта пізнавальної ді­яльності кванти старого знання" [1, с. 234], тобто ми ототожнюємо прецедентні тексти з прецедентним субтекстом.

Значущим для прецедентних субтекстів є їхня семантична ємність при мінімальній формальній місткості [2, с. 33], тобто вони характеризуються компресивністю, автосемантичністю та ітеративністю. Прецедентний суб­текст репрезентує старе, уже відоме знання, в його онтологічному та методологічному наповненні. Онтологічний зміст маніфестується прецедентними одиницями, котрі покликані відображати об'єкт пізнання:

Des Weiteren wurden bei Patienten mit kongenitalem Glaukom und Rieger-Anomalie chromosomale Veranderungen des Chromosom 6q25 identifiziert (...) [Muck, S. 5].

Die Methoden stammen aus der ophthalmologischen Diagnostik und umfassen die Druckmessungen nach Schidtz, Goldmann und Mackey-Marg. [Krug, S. 7].

Vielversprechende Ansatze sind zum Beispiel der beschriebene Tono-Pen, kontaktlose "pulsair" Verfahren, das Kontaktglastonometer von Kanngiefier (1996), (... .) [Krug, S. 48].

Методологічний зміст старого знання знаходить своє відображення при вказівці на форми знання (1), теоре­тичні засоби пізнання (2) та інструменти емпіричного пізнання (3):

(1) Es wurde von Goldmann (1955) entwickelt, indem er das Webersche Prinzip (1877) der Applanationstonometrie an konstanten Flachen mit dem Bildteilungsprinzip vereinte [Krug, S. 17].

Das Prinzip der Applanationstonometrie basiert auf dem Imbert-Ficksschen Gesetz, (... .) [Krug, S. 19].

(2) Coserius Untersuchungsgegenstand ist dabei die Primarsprache [Schwaika, S. 22].

(3) Die Felder von Weisgerber zerfallen in diejenigen mit einem einfachen Aufbau (Verwandtschaftsbezeichnungen) und in die mehrschichtigen Felder (Erscheinungen der Natur, zu welchen unbelebte Natur, Tier- und Pflanzenwelt, usw. gehort) [Schwaika, S. 13].

Орієнтація на старе знання за допомогою прецедентних субтекстів у творах академічного жанру дає мож­ливість стисло відтворити науковий досвід та здобутки, актуалізуючи фонд знань адресата. Маркерами імплі-цитного змісту прецедетного субтексту слугують іменники із загальнонауковою семантикою та антропонім. В результаті ми спостерігаємо процес номінації квантів знання, коли антропонім символізує складову чи ступінь наукового пошуку, вбираючи в себе семантику прототексту.

У структурному плані у прецедентного субтексту нижньою межею визначаємо однокомпонентне утворення (1), а верхньою - словосполучення (2).

(1) Beispiele fur contiguous-gene-syndromes sind das Williams-Beuren-Syndrom bei Deletiondel (7) (q11.23q11.23), das Langer-Giedion-Syndrom bei Deletion del (8) (q24.1q24.1) oder das Miller-Dieker-Syndrom bei Deletion del (17) (p13.3) [Muck, S. 4].

(2) Weisgerber intergrierte die Wortfeldtheorie von Trier in die Humboldtschen Prinzipien, (...) [Schwaika, S. 12]. Прецедентні субтексти зі структурою словосполучення презентуються наступними моделями:

S + S

Die Anfange gehen auf NepomukNussbaum (1853) zuruck, der die ersten Prothesen aus dem alloplastischen Material Quarz entwickelte [Muck, S. 3].

S + S + S

So konnten beispielsweise das fur die Muskeldystrophie Typ Duchenne verantwortliche Dystrophin-Gen (Kunkel, 1986; Koenig et al., 1987), das WASP-Gen als verantwortliches Gen fur das Wiskott-Aldrich-Syndrom (Derry et al., 1994) und das CFTR-Gen identifiziert werden, fur das eine Reihe von Mutationen bekannt sind, die zur Ausbildung der zystischen Fibrose beitragen [Muck, S. 2-3].

S + P + S

Die Druckmessung mit dem Tono-Pen erfolgt in Anlehnung an das Prinzip von Mackey undMarg, (... .) [Krug, S. 22].

S + A (-isch)

Sie besteht aus einem gallertartigen und wasserreichen Parenchymgewebe, welches von zwei Membranen, der Descemefschen nach innen und der Bowmansschen nach auften, begrenzt wird [Krug, S. 19].

Як ми змогли прослідкувати, в німецьких прецедентних субтекстах поняття належності виражається складним іменником, родовим відмінком іменника або словосполученням з прийменником von, прикметником на -isch з присвійним значенням в комбінації з іменником. Слід наголосити на тому, що прикметники на -isch з присвійним значенням рідко використовуються у інших функціональних стилях, оскільки мають офіційний відтінок. Проте у наукових текстах спостерігається активне використання цієї мовної одиниці, що пояснюється ототожненням у свідомості людини прізвища дослідника з результатом його наукових пошуків чи висунутих ним ідей або гіпотез.

Для прецедентних субтекстів характерною є редукція, коли старе знання подається у стислій формі, оскільки є зрозумілим, відсилання до нього має прагматичні цілі. Прецедентні субтексти творів академічного жанру мають функціонально-стилістичне забарвлення, їх слід розглядати як різновид загальнокультурного феномену преце-дентності. Генератором прецедентності справедливо слід визнати розвиток науки. Антропоніми співвідносяться з квантами наукового знання та розчиняються в них.

Перспективним, на наш погляд, видається подальше дослідження прецедентних субтекстів у німецьких тво­рах інших жанрів та функціональних стилів, що уможливить окреслення тенденцій функціонування прецедент-них субтекстів в політекстуальному аспекті у німецькій мові.

Література:

1. Баженова Е. А. Научный текст как система субтекстов : дис. ... д-ра филол. наук : 10.02.01 "Русский язык" / Баженова Елена Александровна. - Екатеринбург, 2001. - 366 с.

2. Баженова Е. А. Прецедентные единицы в научном тексте / Е. А. Баженова // Вестник Пермского университета. Российская и зарубежная филология. - 2010. - № 3. - С.32-36.

3. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность / Ю. Н. Караулов; [отв. ред. Д. Н. Шмелёв]. - М. : Наука, 1987. - 262 с.

4. Красных В. В. Виртуальная реальность или реальная виртуальность? / В. В. Красных. - М. : Изд-во МГУ, 1998. - 320 с.

5. Матвеева Т. В. Полный словарь лингвистических терминов / Т. В. Матвеева. - Ростов н/Д. : Феникс, 2010. -562 с. - (Словари).

6. Слышкин Г. Г. От текста к символу : Лингвокультурные концепты прецедентных текстов в сознании и дис­курсе / Г. Г. Слышкин. - М. : Akademia, 2000. - 125 с.

7. Телия В. Н. Метафоризация и ее роль в языковой картине мира / В. Н. Телия // Человеческий фактор в языке: Языковые механизмы экспрессивности. - М., 1988. - С. 173-203.

8. Трофимова О. В. Публицистический текст. Лингвистический анализ: учебное пособие / О. В. Трофимова, Н. В. Кузнецова. - М. : Флинта : Наука, 2010. - 304 с.

9. Чорновол-Ткаченко Р. С. Прецедентний текст як основа лінгвостилістичної реалізації категорії інтертексту-альності (на матеріалі казок Льюїса Керолла) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолол. наук: спец. 10.02.04. "Германські мови" / Р. С. Чорновол-Ткаченко. - Харків, 2007. - 20 с.

10. Чорновол-Ткаченко Р. С. Теорія інтертекстуальності: цілі, завдання, методи / Р. С. Чорновол-Ткаченко // Ві­сник СумДУ - 2006. - № 11(95). - Т. 2. - С. 82-87.

11. Шабес В. Я. События и текст / В. Я. Шабес. - М. : Высшая школа, 1989. - 250 с.

Ілюстровані джерела:

12. Krug A. EntwicklungeinesGerates zur Druckmessung an der Aachener Keratoprothese : Dissertation zur Erlangung des akademischen Grades eines Doktors der Medizin / Krug Alexander. - Aachen, 2002. - 67 S.

13. Muck S. Molekularzytogenetische Charakterisierung einer interstitiellen Deletion 4q bei einem Patienten mit Verdacht auf Rieger-Syndrom: Dissertation zur Erlangung des akademischen Grades Doktor der Medizin / Muck Stephan. - Halle-Wittenberg, 2008. - 80 S.

14. Schwaika O. Wordfeldkonzeption: Darstellung und Kritik am Beispiel dutscher Verben der Geldbeziehungen : Dissertation zur Erlangung des Grades eines Doktors der Philosophie / Oksana Schwaika. - Bielefeld, 2002. - 225 S.

УДК 811.133.2

Кірковська І. С.,

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЯК ПОЛЯРНА КАТЕГОРІЯ МОВИ

У статті розглядаються дискусійні проблеми заперечення: категоріальний статус заперечення, полярність категорії заперечення, відносний характер заперечення та модальне значення заперечення.

Ключові слова: заперечення, ствердження, категорія, полярність, асерція, негація, модальність.

В статье рассматриваются дискуссионные проблемы отрицания: категориальный статус отрицания, по­лярность категории отрицания, относительный характер отрицания и модальные значения отрицания. Ключевые слова: отрицание, утверждение, категория, полярность, ассерция, негация, модальность.

The given article studies the problems of negation still under discussion: categorical status of negation polarity of the category of negation, indefinite character of negation and modal meanings of negation. Key words: negation, statement, category, polarity, assertion, modality.

Вивчення змісту і статусу граматичних категорій стає все більш актуальним серед питань сучасної лінгвіс­тики. Це пов'язано з розвитком когнітивної граматики, основною метою якої є експлікація "прихованих" зміс­тів мисленнєвих структур в процесі пізнання світу. Актуальність даної статті пояснюється тим, що в останні тридцять років з'явилась велика кількість робіт, присвячених вивченню граматичної категорії заперечення, але всі вони, враховуючи широкий об'єкт дослідження, власне категорію заперечення, є досить суперечливими та непозбавленими численних вад. Об'єкт статті становить категорія заперечення, а власне предмет її концепту­альне та модальне значення. Метою нашого дослідження є виявлення відносного характеру полярних значень ствердження та заперечення, та встановлення модального змісту категорії заперечення.

Заперечення як мовна категорія являє собою демонстрацію за допомогою певних мовних засобів негативних зв'язків між поняттями. Загальнозрозумілою є думка про те, що заперечення і ствердження співвідноситься одне з одним. Для вираження ствердження в індоєвропейських мовах немає спеціальних мовних засобів крім слова "так"та його еквівалентів, які вживаються тільки у стверджувальних реченнях. Так, ствердження зазвичай харак­теризується нульовими показниками, що притаманне багатьом співвіднесеним категоріям. Наприклад, нульове оформлення позитивного ступеню прикметника відносно порівняльного та вищого ступеню та інше. Для ви­раження заперечення існують спеціальні мовні засоби сильно або мало граматикалізовані, які сприймаються як заперечні саме на тлі нульового оформлення ствердження.

Ствердження та заперечення відносяться до числа полярних мовних категорій, це означає, що вони представ­лені парними формами, прямо протилежними за своїм значенням. До таких категорій можна віднести однину та множину в тих романських мовах, де немає двоїни, чоловічій та жіночий рід, в тих мовах де немає середнього роду, доконаний та недоконаний вид. Полярність та пов'язана з нею парність - лише один з видів зв'язків все­редині граматичної системи. Багато категорій мають не парність, а представляють собою об'єднання, "зв'язок" трьох форм. Такою є модальність, яка представлена мінімум трьома способами, стан, який представлений трьома різновидами (активний, пасивний, медіальний), три форми граматичного роду, три форми особи, три ступеня порівняння прикметників та інше. Нарешті, можливі більш багаточисельні об'єднання форм всередині однієї категорії, наприклад, відмінки.

Розмаїття категоріальних зв'язків - це обов'язкова умова існування граматичної системи, оскільки в мові як в єдиному цілому, яке живе та розвивається не може бути єдиного механічного принципу, наприклад, обов'язкової парності або потрійності усіх категорій. Принципово невірним є судження з цього приводу Віго Брендаля, який поділяє всі граматичні категорії на А - нейтральні, наприклад, середній рід, індикатив, безособова форма; B - по­лярні, тобто негативні та позитивні, наприклад, однина та множина, теперішній та минулий час, та С - складні або комплексні, наприклад, претеріто-презентні дієслова, двоїна, оптатив. А і С він називає вільними, незалеж­ними, а B пов'язаними, залежними [2]. Найбільш доконаними є нейтральні категорії, найменш доконаними і алогічними - комплексні. Мовній прогрес веде до зменшення останніх і до паралельного розвитку нейтральних категорій.

В міркуваннях В. Брендаля є кілька неточних положень. Серед основних позитивних якостей нейтральних ка­тегорій він вважає їх незалежність, незв'язаність з іншими категоріями. Насправді вони не менш тісно пов'язані з іншими категоріями, ніж полярні категорії, якщо не більше. Середній рід - це не ізольоване граматичне явище, він пов'язаний дуже тісним двостороннім зв'язком з чоловічим та жіночим родами. Дійсний спосіб входить до системи інших способів та співвідноситься з ними.

Визнаючи лише полярні зв'язки, В. Брендаль не бачить інших можливих видів зв'язків між категоріями і фак­тично заперечує систему мови. Неправильним є і положення В. Брендаля про удавану перевагу нейтральних ка­тегорій та алогічність комплексних категорій. В цьому виявляється старе прагнення нав'язати усім мовам єдиний штамп доконаності, абстрактно заготовлений філологом та філософом. Якщо виходити з фактів мови, не ототож­нюючи їх із законами логіки, то всі види зв'язків є однаково закономірними, життєдайними і логічними в системі мови. Не всі мовознавці вважають ствердження та заперечення парними категоріями. Як відомо, О. Есперсен намагався довести потрійний характер цих категорій, розглядаючи їх як супротивні поняття (contraryterms) всу­переч логіці, яка вважає їх протилежними (contradictory terms), які виключають можливість проміжного третього [9]. Виходячи з цього, О. Есперсен встановлює потрійний поділ: А - ствердження; В - сумнів; С - заперечення.

© Кірковська І. С., 2012

Ствердження та заперечення виражають абсолютну впевненість: перше в наявності, а інше - у відсутності чого-небудь. В виражає невпевненість і тому однаково протиставляється і А і С.

A - Paul est riche B - Peut-etre Paul est riche Il est peut-etre

Il est possible qu'il soit riche Probablement, Paul est riche C - Paul n'est pas riche

Отже, О. Есперсен, включаючи в свою схему речення, що містять суб'єктивну модальність, вважає їх проміж­ними між ствердженням та запереченням. Але в пункті В він не розглядає варіанти із запереченням.

Peut-etre Paul n'est pas riche Il n'est pas peut-etre Il n'est pas possible qu'il soit riche Probablement, Paul n'est pas riche

Якби він їх враховував, то при складанні їх з позитивними варіантами ясно виявляла себе різниця між ствер­дженням та запереченням. Peut-etre Paul est riche означає сумнів з приводу наявності позитивного зв'язку між Полем та його багатством. Peut-etre Paul n'est pas riche означає сумнів з приводу наявності негативного зв'язку між цими поняттями. Самі позитивні та негативні зв'язки протистоять одне одному так само, як при об'єктивній модальності. Додавання мовних засобів, які виражають сумнів не змінює позитивного або негативного характеру речення, модифікуючи його модальну забарвленість.

Прагнення лінгвістів довести потрійний характер категорій ствердження та заперечення в мові відбиває роз­біжності в логіці.

В. Вундт, В. Віндельбанд поділяють судження на три види: ствердні, заперечні та проблематичні [5; 7]. На­справді в проблематичному судженні завжди виражається ствердження або заперечення, наприклад, Ймовірно він поїхав та Ймовірно він не поїхав. Таке проблематичне судження не може бути порівняне із заперечним та стверд­ним судженням. Проблематичні судження входять до іншої класифікації суджень, про що, вдаючись до протиріч, говорить сам В. Вундт: вони протиставляються аподиктичним судженням (судженням достовірності) [7].

Поділяти судження на три види пропонував і Г. Лотце, вважаючи третім видом судження питання, яке дійсно не виражає ні заперечення, ні ствердження [19]. Ця точка зору представлена і деякими радянськими логіками Г.В. Колшанським, О.Ф. Філіпповим та іншими [11; 19]. Вона підлягає справедливій та переконливій критиці в роботах П.В. Таванця і М.М. Кондакова, які доводять, що питання не відноситься до судження, оскільки питання не містить характеристики предмета, воно не вказує на співвідношення між предметом та ознакою, а тільки питає про них [12; 17]. Що ж стосується лінгвістичної сторони, то в питальному реченні заперечення вживається дещо своєрідно - воно не співставляється з вживанням заперечення в розповідних реченнях.

На нашу думку об'єктивний зміст заперечення виражається через поняття (предикат) відмінності. Заперечен­ня позначає дещо інше на відміну від існуючого та протиставляється стверджувальному судженню. На погляд Р.М. Фахретдінова, потрібно чітко відділити граматичну категорію заперечення від комунікативної. Комуніка­тивна категорія заперечення має право називатися не просто категорією "заперечення" і навіть не категорією "заперечення-ствердження", а категорією "асерції" з двома семантичними функціями - негацією та афірмацією. А отже, Je n'ai pas de stylo - це асертивне заперечення, а J'ai un stylo - це асертивне твердження, але обидва твердження повідомляють про істинність певного факту. Рестрикція ж у свою чергу передає ідею виключення та на відміну від заперечення та ствердження не має свого логічного протичлена - "не обмеження", а отже ко­мунікативний та граматичний зміст функціонально-семантичної категорії рестрикції збігаються - вони пов'язані семантичним значенням обмеження [18].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 


Похожие статьи

П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26