П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26 - страница 32

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 

Цей потрійний континуум заперечення — обмеження — ствердження є невід'ємною частиною будови фізич­них та філософських законів буття. Усередині будь-яких явищ розрізняється ліве і праве, верх і низ, зовнішнє і внутрішнє. Усі ці протилежності є наслідком дуальної побудови речей. Подібно до того, як у дуальному світі на­явні три стани існування речей - творення, зберігання й руйнування - та дві опозиції - існування та неіснування, у формальній логіці в основі існування дуального світу є дві логічні опозиції - ствердження і заперечення - та три поняттєві категорії - ствердження, обмеження та заперечення [10].

Критикуючи обмежене світорозуміння метафізиків, для яких позитивне та негативне абсолютно виключають одне одного Ф. Енгельс каже про таке стосовно точки зору діалектичного матеріалізму на співвідношення по­зитивного та негативного наступне: "При більш точному дослідженні ми також знаходимо, що обидва полюси якої-небудь протилежності - позитивний і негативний - так само невід'ємні один від одного, як і протилежні, і що вони, не дивлячись на свою протилежність взаємопроникають одне в одне" [20].

В роботі "Діалектика природи" Ф. Енгельс зазначає: "Істинна природа визначення сутностей" подана самим Гегелем "в сутності все відносно, наприклад, позитивне та негативне, які мають зміст тільки в своєму взаємовід­ношенні, а не кожне саме по собі" [13]. Поняття позитивного та негативного є відносними в будь-якій науці, в тому числі і в логіці - науці про мислення, і в мовознавстві - науці про мову-знаряддя та форму мислення. Супер­ечливість мислення, яка віддзеркалює суперечливість об'єктивного світу виявляється в формі позитивних та не­гативних суджень, яким в мові відповідають позитивні та негативні положення. Можливість взаємовіднесеності заперечення і ствердження можна проілюструвати також наступними співвіднесеними прикладами, які мають бути розташовані у формі прямокутника:

Він брехун + 1 + 2 Він щирий

Він нещирий - 1 - 2 Він не брехун

Два речення, які протиставляються одне одному по діагоналі є протилежними за значенням: Він брехун - Він не брехун (+ 1 та - 2) Він нещирий - Він щирий (- 1 та + 2)

Вони протиставляються одне одному як ствердження та заперечення, як плюс і мінус. В заперечному су­дженні заперечується та якість, яка приписується суб'єкту в позитивному судженні, але якщо ми порівняємо інші пари, які розташовані з обох вертикальних сторін прямокутника, то впевнимося, що один і той самий зміст думки (щоправда з певними розходженнями у відтінках значень) можуть бути виражені двома протилежними за формою реченнями:

Він брехун - Він нещирий (+ 1 та - 1)

Він щирий - Він не брехун (+ 2 та - 2)

Треті пари, які пов'язані горизонтальними лініями (+1 і + 2, а також - 1 і -2), не дивлячись на загально пози­тивну і негативну форми набагато більше різко розходяться за своїм змістом, ніж попередні пари. Слова щирий та брехливий виражають поняття, які взаємовиключають одне одного, в той час, як щирий і нещирий не є антоні­мами. Поняття "брехун" виключає будь-яку можливість наближення до поняття "щирість", а "нещирість" при­пускає можливість наближення з "щирість", наприклад: не бездумно щирий; не такий щирий, як його товариш, але все ж таки щирий; не щирий, але об'єктивний, хоча, звісно, повного злиття відбутися не може. Це пов'язано з проблемою антонімів.

Виступаючи в ролі синтаксичної категорії, заперечення вступає в певні відношення з іншими категоріями, які притаманні реченню, і в першу чергу з категорією модальності. Більшість науковців визначають заперечення як суб'єктивне ставлення мовця до змісту висловлювання, включаючи заперечення до кола модальних відношень. Це виявляється при поверховому порівнянні певних визначень, які ззовні різні, але по суті є такими, які виходять із одного головного положення - із суб'єктного характеру заперечення. Така інтерпретація пов'язана безпосе­редньо, або опосередковано з психологічним напрямом у мовознавстві, хоча її висловлюють мовознавці, які не мають відношення до цього напрямку. Вона представлена різними варіантами. Найвизначніший представник психологічної школи Ж. Гінекен вважає, що заперечення походить від почуття спротиву, оборони, очевидно від якихось позитивних фактів та явищ дійсності, тобто характеризує заперечення як суто суб'єктивне виявлення людської психіки та наближуючи його (заперечення) з модальністю [3].

О. Есперсен будує тричленну схему, уміщуючи форми, які виражають сумнів між ствердженням та заперечен­ням як подібні та рівноправні. Усі три члени його схеми позначають різне ставлення мовця до змісту висловлю­вання, іншими словами модальність [9]. По суті, і Г. Пауль включає заперечення в модальність, визначаючи за­перечення в суто суб'єктивній площині як вираження того, що спроба встановити зв'язок між двома уявленнями виявилася невдалою [15]. Б. Дельбрюк характеризує заперечення як знак того, що відчувається протиріччя між очікуваним або взагалі можливим та дійсним [8]. Таке розуміння дещо по-іншому формулюють інші мовознавці. Наприклад, Е. Блац пише: "заперечні речення - це такі речення, в яких заперечується можливість повного поєд­нання предиката з суб'єктом" [1]. Ця точка зору представлена і О. М. Пєшковським. Наводячи два речення з за­переченням і без заперечення: Гроза пройшла і Гроза не пройшла О. М. Пєшковський стверджує, що відношення між уявленням про грозу та про її закінчення само по собі абсолютно однакове в обох випадках. Але в першому реченні мовець кваліфікує його (відношення) як реальне, а в іншому - як нереальне і цим висловлює своє осо­бисте ставлення до цього відношення. Заперечення, на думку О. М. Пєшковського, означає не відношення між уявленнями, а ставлення мовця до цих уявлень [16].

Академік В. В. Виноградов не приводить подібної аргументації і, можливо, що він з нею не згоден. Він об­межується судженням, що заперечення виражає два види модальності: 1) контрастно-ствердний - Він не п'є, Не заможний, Не переносити когось і 2) акцентовано-заперечний - Анітрохи не бувало [6]. Найбільш прямо­лінійна точка зору стосовно заперечення як модальності нереальності належить В. Г. Адмоні. Ототожнення за­перечення з модальністю, на його думку, виходить із того, що ці дві категорії дійсно близькі одна до одної та обидві притаманні будь-якому реченню, обидві визначають характер суб'єктно-предикативних зв'язків, але на його справедливу думку, риси відмінності між ними є більш істотними, ніж схожість [4]. Модальність виявляє характер суб'єктно-предикативних зв'язків з точки зору мовця, який дає їм свою оцінку, виявляє їх як істинні, реальні, можливі, неможливі, нереальні, бажані і т. ін. Ствердження і заперечення характеризують суб'єктно-предикативні зв'язки як позитивні або негативні не виявляючи ставлення мовця до цього зв'язку. Ствердження та заперечення цілком підпорядковані загальному модальному значенню речення.

На думку В.І. Охріменко категоріальний статус "заперечної реальності" як ключове питання онтології за­перечних висловлень розглядається як дихотомія "наявність відсутності" vs "відсутність наявності". Дослідники відзначають існування пар лексичних одиниць, поєднаних дуальним співвідношенням значень, тобто таких, що підлягають як зовнішньому, так і внутрішньому запереченню. Як відомо, ствердження і заперечення є універ­сальними когнітивними операціями, що властиві логічному мисленню: оточуюча реальність пізнається суб'єктом квантами, суб'єкт пізнання "послідовно сприймає одне і заперечує інше" [14]. "Асерція" і "негація" розглядають­ся як бінарний концепт: можливим є як розмежування складових концепту, так і коливання між асерцією і не-гацією (при взаємодії з категорією оцінки), проте навіть у разі власне негації зв'язок з асерцією не втрачається: заперечення здійснюється з опорою на ствердження. Категорії "асерція" і "негація" взаємодіють з причинністю: причинність "вривається" в семантичний простір асерції і негації, утворюючи загальну зону їх взаємодії, через яку розкривається об'єктивно існуюча онтологія між фізичним і ментальним світом.

Висновки:

1) Полярність категорії ствердження та заперечення слід розуміти діалектично, враховуючи відносний харак­тер позитивного і заперечного полюсів, можливість переходу одного в інше, необхідний зв'язок між ними як міждвома сторонами одного цілого. Саме тому, комунікативна категорія заперечення має право називатися не про­сто категорією "заперечення" і навіть не категорією "заперечення-ствердження", а категорією "асерції" з двома семантичними функціями - негацією та афірмацією.

2) Відносність ствердження та заперечення виявляється перш за все в тому, що одна і та сама думка може бути виражена в формі ствердних і заперечних суджень та, відповідно, речень. Наприклад, будь-яка матерія знахо­диться в русі, будь-який рух є матеріалізованим. Немає матерії без руху, немає руху без матерії. Основний зміст думки в обох випадках є однаковим.

3) Однією з функціональних характеристик заперечення є негативна оцінка істинності. Заперечення про­позиції істинності містить такі експліцитно чи імпліцитно виражені компоненти: а) вказування на норму (як загальну, так і пов'язану з суб'єктивними очікуваннями); б) заперечення реалізації норми; в) вказування на про­тилежну альтернативу. Отже, в основі модального значення запереченої кванторної всезагальності є зіставлення мовцем - суб'єктом модальної оцінки двох сутностей або зіставлення сутності з деяким еталоном з фіксуванням невідповідності.

Література:

1. Blatz Er. Neuhochdeutsche Grammatik / Er. Blatz. - Karlsruhe, 1986. - B. II. - S. 641.

2. Brendal Viggo. Essais de linguistique generale / V. Brendal. - Kopenhgagen, 1943.

3. Gunneken J. Principes de linguistique psychologique / J. Gunneken. - P., 1907. - P. 205.

4. Адмони В. Г. Введение в синтаксис современного немецкого языка / В. Г. Адмони. - М. : Из-во литературы на иностранных языках, 1955. - гл. 6. - 391 с.

5. Виндельбанд В. Прелюдии / В. Виндельбанд. - СПб, 1904. - 374 с.

6. Виноградов В. В. Русский язык. Грамматическое учение о слове / В. В. Виноградов. - М., 2001. - С. 504.

7. Вундт В. Система философии / В. Вундт. - СПб, 1902. - 444 с.

8. Дельбрюк Б. Введение в изучение языка. Из истории и методологии сравнительного языкознания / Б. Дель­брюк. - М. : "Едиториал УРСС", 2003. - 150 с.

9. Есперсен Отто. Философия грамматики / О. Есперсен; пер. с англ. Б. А. Ильиша. - М. : КомКнига, 2006. - 408 с.

10. Кірковська І. С. Основні концепції логіко-граматичної категорії рестрикції у сучасній французькій мові / І. С. Кірковська // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія: Романо-германська філологія. - Харків : Константа, 2007. - № 773. - С. 124-127.

11. Колшанский Г. В. Соотношение суждения и предложения: дисс. ... кандидата филол. наук / Г. В. Колшанский.

- М., 1951.

12. Кондаков Н. Н. Логика / Н. Н. Кондаков. - изд. АН СССР, 1954.

13. Маркс К., Энгельс Ф. Диалектика природы / К. Маркс, Ф. Энгельс. - М., 1931. - Т. 14. - С. 397.

14. Охріменко В. І. Смислова структура модальних одиниць / В. І. Охріменко. - К. : Логос, 2011 - 403 с.

15. Пауль Г. Принципы истории языка / Г. Пауль. - М., 1960. - 500 с.

16. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении / А. М. Пешковский. - М. : "Языки славянской культуры", 2001. - С. 444-445.

17. Таванец Н. В. Суждение и его виды / Н. В. Таванец. - М., 1953. - С. 25, 65.

18. Фахретдинов Р. М. Ситуация отрицания в текстах современных французских авторов : автореф. дисс. на со­искание уч. степени канд. филол. наук: 10.02.05 "Романские языки" / Р. М. Фахретдинов. - СПб., 1997. - 20 с.

19. Филиппов Б. О сущности суждений / А. Филиппов // Ученые записки кафедры истории европейской культуры.

- 1929. - Вып. 3. - С. 188-189.

20. Шендельс Е. И. Отрицание как лингвистическое понятие / Е. И. Шендельс // Ученые записки 1-го Московско­го государственного педагогического института иностранных языков. - 1929. - Т. ХІХ. - С. 125-142.

УДК 811.161.2:8142

Клименко О. О.,

Національний університет "Львівська політехніка"

ПРАГМАТИЧНІ ТИПИ УКРАЇНСЬКОЇ СОЦІАЛЬНОЇ РЕКЛАМИ

Стаття присвячена аналізу особливостей української соціальної реклами у лінгвопрагматичному вимірі. Об­ґрунтовується, що для вивчення цих особливостей можна застосувати засадничі ідеї теорії мовленнєвих актів, одним із ключових компонентів якої є ілокутивна сила. Пропонується класифікація української соціальної реклами з урахуванням ілокутивної сили мовленнєвого акту.

Ключові слова: соціальна реклама, ілокутивний акт, ілокутивна сила, мовленнєвий акт, мовленнєвий жанр.

Статья посвящена рассмотрению особенностей украинской социальной рекламы в лингвопрагматическом из­мерении. Утверждается, что для изучения этих особенностей можно применять основные идеи теории речевых актов, одним из ключевых элементов которой является иллокутивная сила. Предлагается классификация украин­ской социальной рекламы с учетом иллокутивной силы речового акта.

Ключевые слова: социальная реклама, иллокутивный акт, иллокутивная сила, речевой акт, речевой жанр.

Thearticledealswiththe analysis ofpeculiarities of the Ukrainian public service advertisements in the lingual pragmatic dimension. It is substantiated that for studying these peculiarities it is possible to apply the main ideas of the speech acts theory, one of the key components of which isillocutionary force.The pragmatic classification Ukrainian public service advertising with taking into consideration the illocutionary force of the speech act is suggested.

Keywords: public service advertising, illocutionary act, illocutionary force, speech act, speech genre.

Реклама - складний комунікативний феномен, якийможе досліджуватись у різних вимірах. У лінгвосеміо-тичному вимірі реклама розглядається як креолізований текст і досліджується специфіка взаємодії різних типів вербальних та невербальних знаків (О. Рибакова); лінгвостилістика зосереджує увагу на питаннях стилістичного аналізу текстів реклами (М.О. Кириленко); у сучасній теорії мовної комунікації більшість дослідників розгляда­ють рекламу як особливий вид дискурсу (Т.В. Гулак, О.Є. Ткачук-Мірошніченко, О.В. Нагорна, Л.В. Печенніко-ва); у лінгвопрагматичному вимірі вивчаються питання впливу реклами на масову свідомість (Т. Лівшиц) тощо. Дослідження, результати якого представлені у цій статті, виконане в рамках останнього з перелічених напрямів і його предметом є лінгвопрагматичні особливості української соціальної реклами (СоцР). Лінгвопрагматичний підхід до аналізу СоцР передбачає розгляд мовних одиниць і структур тексту реклами в залежності від функцій, які вони виконують у рекламній мовленнєвій комунікації, з урахуванням характеристик адресанта, адресата і контексту, в якому вони використовуються.

Засадничим положенням цієї статті є твердження, що СоцР є повторювана функціональна єдність знаків у повторюваній комунікативній ситуації породженій бажанням економічного або регулятивного інституту при­вернути увагу громадян до гострих соціальних питань (наприклад, наркоманія, паління, проблеми охорони на­вколишнього середовища, дитяча безпритульність, тощо) [3, с. 57]. У цьому визначенні наголошується на кому­нікативній спрямованості вербальних і невербальних знаків, які втілюють СоцР.

Празький функціоналізм в особі Р. Якобсона висунув вимогу "аналізувати всі властивості мови, пов'язані з тим, що мова є інструментом, під кутом зору з а д а ч, для виконання яких ці властивості призначені " [Цит. за 4, с. 13]. Однак, як звертає увагу І. Кобозєва, у знаменитій моделі комунікативного акту Р. Якобсона компонент мети відсутній [там же с. 13]. Він набуває особливого значення і глибоко аналізується у теорії мовленнєвих актів (ТМА), першими розробниками якої були Дж. Остін і Дж. Серль. Використання мови і мета цього використання стають основними складниками цієї теорії. Мовленнєвий акт (МА) виступає як локутивний акт стосовно мовних засобів які в ньому використовуються; стосовно мети та умов його здійснення - як ілокутивний акт (ІА); стосов­но результатів - як перлокутивний акт.

Засадничі ідеї ТМА можна застосувати для вивчення СоцР, оскільки вона втілюється в окремих висловлю­ваннях, які можна розглядати як ІА. Дж. Серль визначає ІА як мінімальну одиницю спілкування: "продукування конкретного речення у певних умовах" [7, с. 152] і виділяє такі типи ілокутивних актів: асертиви, директиви, ко-місиви, експресиви, декларації [5, с. 181-185]. Визначальним для ІА є "втілення у висловленні, породжуваномув ході мовленнєвого акту, певної комунікативної інтенції, комунікативної мети, що надає висловленню конкретної спрямованості" [1, с. 63]. Комунікативна мета (інтенція) визначає ілокутивну силу (ІС) МА. Для аналізу СоцР у лінгвопрагматичному вимірі ІС висловлювання є важливим параметром опису. Ядром поняття ІС є комуніка­тивна мета (намір, установка) мовця (в нашому випадку - соціального інституту). І. Кобозєва вважає, що ІС є об'єктом комунікативно-цільової семантики ("ілокутивної семантики "), яка описує один із аспектів цілеспрямо­ваної діяльності носіїв мови [2, с. 5]. До аспектів дослідження ілокутивної семантики можна віднести способи вербалізації комунікативного наміру соціального інституту при створенні СоцР. ІС можна вважати основним прагматичним параметром МА рекламної комунікації, яка містить мету висловлювання і визначає макрострук­туру рекламного тексту і мовні засоби її вираження. Однак, слід зазначити, що СоцР як мовленнєвий жанр може становити доволі складну ієрархічну структуру МА з різними ІС. Поняття ІС передбачає здатність висловлюван­ня до виконання ІА певного типу.

Ілокуція СоцР - привернення уваги до окремих проблем, які турбують українське суспільство, наприклад, наркоманія, паління, дитяча безпритульність тощо, а також формування поваги до соціальних цінностей. Мов­цем у цьому випадку є соціальний інститут, економічний або регулятивний, адже реклама завжди замовляється певним соціальним інститутом.

© Клименко О. О., 2012

Розглянемо типи МА, які можна виділити у мовленнєвому жанрі СоцР. Матеріалом дослідження слугували 160 зразків друкованої української СоцР, отриманої з інтернет-джерел [8-12]. Взявши за основу ілокутивну мету СоцР, можна виділити чотири її типи (Таблиця 1).

Таблиця 1.

Типи української соціальної реклами з урахуванням ілокутивної сили висловлювання

ІЛОКУТИВНА МЕТА

% від

заг. кільк.

Об'єкт, на який спрямована увага мовця (соціального інституту)

Викликати осуд

7%

відмови від немовлят; гендерної нерівності; абортів; вандалізму; коруп­ції; расизму; насильства в сім'ї і суспільстві

Викликати повагу

15%

до батьківщини, традицій і мови; до освіти і професії вчителя

Закликати до

74%

збереження сімейних цінностей; усиновлення;посилення уваги до ді­тей; захисту здоров'я людей; захисту свого здоров'я; боротьби за свої права, виконання обов'язків громадянина; захисту тварин і навколиш­нього середовища, дбайливого використання природних ресурсів; безпечного водіння; дбайливого ставлення до майбутнього; дотримання моральних норм суспільства

Застерегти від

4%

необережної поведінки з вогнем; поганих звичок

Кількісні показники аналізу української СоцР за параметром ІС засвідчують переважання "позитивно" спря­мованих реклам, тобто закликів до позитивних змін у ставленні до проблемних питань.

СоцР може виражатися прямими і непрямими МА.До найпростіших випадків вираження значення в мові на­лежать такі, при яких мовець, вимовляючи висловлювання, має на увазі буквально те, що він говорить [6, с. 195]. На Рис. 1 зображені приклади української СоцР, в якій використовуються лише прямі МА. Реклама безпосеред­ньо закликає платити податки, стати донором крові, вакцинувати дітей, стежити за своїм здоров'ям.

Рис 1. Приклади української соціальної реклами з використанням прямих мовленнєвих актів

Однак, подібна "простота" притаманна не всім висловлюванням. Є випадки, коли певна сукупність знаків, які утворюють рекламу, може виражати дві ІС. Непрямий МА має місце тоді, коли один ІА здійснюється опо­середковано, шляхом здійснення іншого. В непрямих МА мовець передає слухачу більший зміст, ніж той, який він реально повідомляє, і він робить це, спираючись на загальні фонові знання, як мовні, так і немовні, а також на загальні здібності розумного міркування, що припускаються ним у слухача [6, с. 195-197]. На Рис. 2 показані приклади української СоцР, де за допомогою таких риторичних засобів, як метафора і метонімія мовець ство­рює непрямий МА. Ілокуцією непрямих МА, які виражаються за допомогою метонімії, наприклад, Він вже не розповість. Бо не стало років з шість та Вона вже не в'яже. Хто любив час покаже та відповідних малюнків, де зображені речі, які асоціюються в свідомості людей зі старшим поколінням, є викликати повагу до старшого покоління і закликати молодь проводити більше часу зі своїми бабусями і дідусями. Метою непрямих МА, які виражаються за допомогою метафори Де немає поваги до вчителів — починає вчити вулиця, та малюнків із зо­браженням небезпечних ситуацій, які можуть спіткати дітей на вулиці, є привернути увагу до важливості освіти у сучасному суспільстві.

Рис 2. Приклади української соціальної реклами з використанням непрямих мовленнєвих актів

Українська СоцР може одночасно містити і прямі і непрямі МА. На Рис. 3 МА СолодЕ954ньке! СвіжЕ211ньке! КориснЕ338? та ЦУКЕ124РКА? є непрямими. Їхньою ілокутивною метою є закликати споживачів зважати на кон­серванти в складі продуктів. Прямим МА в цьому зразку є Інформація про товар збереже твоє здоров'я.

www.consunnerlrifoi.orig.ua

ЦУК РКА?

www.consumerlnfo.org.ua Р

\ЦІЯ ПРО ТОВАР ЗШЕТВОЄ ЗДОРОВ'Я ІНФОРМАЦІЯ ПРОТОВАР ЗБЕ РЕЖЕ ТВОЄ ЗДОРОВ'Я

Рис 3. Приклади української соціальної реклами з використанням прямих і непрямих мовленнєвих актів

Отже, як мовленнєвий жанр СоцР зазвичай становити доволі складну ієрархічну структуру різних МА з різни­ми ІС силами: можливе використання як окремих прямих або непрямих актів так і поєднання цих актів у межах одного зразка реклами.

Таким чином, розглядаючи українську СоцР як об'єкт дослідження "ілокутивної семантики ", можна запро­понувати підхід до її класифікації з урахуванням ілокутивної сили висловлювання. На основі цього підходу було встановлено, що українська СоцР поділяється на чотири типи: два спрямовані на формування позитивного став­лення до соціально вагомого об'єкта (викликати повагу до закликати до ...), а інші два - на засудження соціально небезпечних об'єктів (викликати осуд застерегти від ...). Більшість реклами становлять зразки з позитивною ілокутивною силою.

Література:

1. Бацевич Ф. С. Нариси з лінгвістичної прагматики : монографія / Ф. С. Бацевич. - Львів : ПАІС, 2010. - 336 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 


Похожие статьи

П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26