П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26 - страница 42

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 

З приводу творення топонімів морфологічним способом Н. Подольська свого часу зазначила, що "афіксація в онімотворенні - спосіб, в результаті якого утворюються імена, більш складні для словотвірного аналізу, оскільки в багатьох випадках досліднику не зрозуміла похідна основа (на відміну від загальних назв). Тому до суфіксаль­них, префіксальних і конфіксальних імен доводиться спочатку застосовувати морфологічний аналіз і лише після нього словотвірний" [8, с. 45].

При творенні назв на зразок Залісся використано конфікс За+ліс+-ьj-e. Суфікс -*ь|-е у назвах цього типу ви­ражає не приналежність, а збірне значення. Виявлено лише декілька таких найменувань: п. Залісся (Влц., Брж.), п. Підзалісся (Влц., Брж.).

Словотвірна модель із топоформантами -ів, -ин репрезентує ранньослов'янські творення, які виникли у період розпаду родових і зародження власницьких відносин у суспільстві, тобто приблизно в 2-ій половині І тисячо­ліття після народження Христа. Відповідно суфікси -ов (<-ів), -ин виражають приналежність об'єктів особам, найменування яких вказані в основах цих топонімів [3, с. 71]. Домінуючу роль у досліджуваному регіоні відіграє топонімна модель із формантом -ів (<ов-е, <ов-а, <ов-о). Ще Ф. Міклошич свого часу кваліфікував слов'янські топоніми такого типу як ад'єктиви, мотивовані іменами засновників або власників об'єктів. Інші лінгвісти, зо­крема В. Ташицький та С. Роспонд, стверджували, що такі ойконіми можуть виражати не тільки присвійність, а й топографічість [9, с. 43-44].

Вивченню українських ойконімів на -ин,-ів монографічну працю присвятила З. Купчинська. На її думку, на­йменування з такими формантаминалежать до ряду тих ранньослов'янськихтопонімічних утворень, виникнення яких припадає на період створення ранньослов'янських державних інституцій [5, с. 27]. Російський дослідник В.А. Никонов стверджував, що історична функція суфікса -ів зробила його основним у топоніміці в той час, коли поширення феодальної власності на землю стало означати головним чином найменування місця - кому воно на­лежить [7, с. 69].

Відантропонімні назви з суфіксами -ів (-ов-е, -ов-а, -ов-о) на території зазначеної місцевості вживаються на позначення лісів, пасовищ, полів, частин села і под., що зумовлено діяльністю певних осіб, які були або є тепер власниками конкретних реалій, або проживали чи проживають у цій місцевості. Найчисельнішими є наймену­вання, мотивовані іменами, прізвищами і прізвиськами власників відповідних об'єктів. Лінгвістичний аналіз ві-

© Лужецька О. Б., 2012дантропонімних онімів Південно-Західного Опілля вказує на те, що твірними основами багатьох аналізованих нами найменувань є християнські імена як у повній офіційній формі, а також в усіченій чи усічено-суфіксальній формах: рів Даньків (Всвч., Брж.), п. Єників (Глгч., Пдг.),рів Марків (Всвч., Брж.), в. Парасійова (Влщ., Брж.), п. Сабатове (Крн., Брж.), в. Сенькова (Глгч., Пдг.), пас. Фабіянова (Блкр., Пдг.). Імена Данько, Єнько, Сенько, що служать етимонами назаних вище мікротопонімів, кваліфікуємо як українські гіпокористичні і демінутивні варі­анти імен Данило, Єнох і Семен. Твірними основами інших назв мікрооб'єктів послужили відповідно повні імена Марко, Фабіян і прізвища Парасій та Сабат.

Однак більшість зібраних нами віданропонімних мікротопонімів мотивована слов'янськими автотохтонними відапелятивними іменами, на зразок: в. Бойкова (Глгч., Пдг.), в. Ведмедева, (Глгч., Пдг.), ліс Волова (Влхв., Брж.), п. Дукачів (Урм., Брж.), пас. Калаталове (Стрг., Брж.),п. Кізьова (Кмрв., Брж.), в. Комарова(Глгч., Пдг.), в. Ко­марів (Влхв., Брж.), дуб. Коханів (Глгч., Пдг.), ч.с. Курахова (Крн., Брж.), в. Маликова (Глгч., Пдг.), пас Молохів (Мчщв., Брж.), ліс Обручова (Влхв., Брж.), ч.с. Поплаве (Блкр., Пдг.), п. Пробукарів (Урм., Брж.), п. Скарбове (Влщ., Брж.), п. Яворова (Дмн., Брж.), горбЯликова (Пвлв., Брж.) та ін. Лише твірні основи двох мікротопонімів

в. Бойкова і в. Маликова, тобто антропоніми Бойко і Малик, можна кваліфікувати як можливі також відкомпозитні деривати давньослов'янських імен типу Боимиръ, Боиславъ [6, с. 19], і Маловекъ, Малозимъ [6, с. 118].

Невеличку групу творять мікротопоніми, в основах яких засвідчені відапелятивні антропоніми, мотивовані назвами професій, занять, походження окремих осіб, напр.: в. Ксьондзова (Глгч., Пдг.), дол. Трачова (Крн., Брж.), п. Унгарове (Пдв., Брж.) тощо.

У зібраних нами матеріалах майже усі мікротопоніми на -ин утворилися від автохтонних слов'янських відапе-лятивних імен, зокрема: х. Бізятин (Пвлв., Брж.), дол./дубр. Верстинина (Глгч., Пдг.), дол. Клекочин (Ргч., Брж.),

г. Лабина (Мрн., Брж.), разом - 14одиниць. Твірними основами лише двох мікротопонімів виступають відповідно жіноче ім'я Єва та андронім Миколиха, що походить від чоловічого імені Микола: в. Євина (< Єва) (Влц., Брж.), пас. Миколишине (< Миколиха) (Стрг., Брж.).

Зауважимо, що жіночі імена для креації мікротопонімів практично не використовувалися. Це пояснюється тим, що на українських теренах ще з глибокої давнини чоловік був главою сім'ї. Він - годувальник, старійшина роду. Жінка була лише другою особою в родині. Якщо ж на жінку за певних обставин переходили обов'язки глави сім'ї, чи якщо вона чимось вирізнялась, то тоді жіночі імена могли ставати базовою основою для творення назв місцевих дрібних об'єктів.

Як бачимо, базовими основами найменувань дрібних об'єктів на -ів, (-ове, -ова), -ин досліджуваної території найчастіше були слов'янські автохтонні відапелятивні імена абопізніші прізвиська.

Ю. Карпенко зазначає, що суфікс -ів з бігом часу поступововтрачав свою продуктивність, поступаючись міс­цем двоелементному суфіксу -івк-а [4, с. 51]. Це порівняно нова топонімна формація, хоча перші назви з цими афіксами на давно заселених теренах України - Волинь, Прикарпаття, Покуття уперше засвідчуються джерелами з ХV ст.

Топонімний суфікс -івк-а виник шляхом поєднання присвійно-прикметникового форманта -ів із субстанти-вуючим суфіксом -к-а. Топонімна функція афікса -івк-а почала проявлятися на східно- і західнослов'янських землях з Х\Тст. [2, с. 40]. Утворення з суфіксом -івк-а широко використовуютьсяв українській топонімії, зокрема в ойконімії, гідроніміїта мікротопонімії. Значної активності афікс -івк-а набув і в мікротопонімії Південно-Захід­ного Опілля.

За допомогою цього афікса утворюються насамперед відантропонімні назви, що виражають приналежність іменованого об'єкта особі, найменування якої засвідчене в основі назви. Твірними основами виступають зазви­чай прізвища чи прізвиська особи, зрідка - ім'я. Суфікс -івк-а міг приєднуватися як до християнських, так і слов'янських відапелятивних автохтонних імен. У наших матеріалах другі деривати домінують, напр.: в. Адамівка (Брж., Брж.), в./ч.с. Басівка (Крн., Брж.), в. Бульбівка (Глгч., Пдг.), п. Гальманівка (Гнвч., Брж.), пас. Дікалівка (Кмрв., Брж.), в. Дубинівка (Влщ., Брж.), в. Качурівка (Крсн., Брж.), в./ч.с. Качурівка (Влхв., Брж.), в. Каштанівка (Крсн., Брж.), х./в. Ковалівка (Стрг., Брж.), в. Кохматівка (Влц., Брж.), в. Ленчівка (Нвсл., Пдг.), г. Масівка (Мрн., Брж.), ч.с. Саламаївка (Нрв., Брж.), п. Сімбівка (Брнв., Брж.), п. Сомпелівка (Крн., Брж.), п. Скрибівка (Нрв., Брж.), в. Тарасівка (Глгч., Пдг.), в. Тесарівка (Нвсл., Пдг.), в. Урдівка (Ндрж., Брж.), р. Ценівка (Крн., Брж.), в. Чепурівка (Глгч., Пдг.), п. Шайбівка (Нрв., Брж.), ч.с. Шалапаївка (Стрг., Брж.) та ін., усього - 87 мікротопоні­мів, що становить 32% серед усіх однолексемнихдериватів такого типу.

За допомогою форманта -ськ- (-цьк-) творилися мікротопоніми як від загальних, так і власних назв. Такі по­хідні найчастіше виражали релятивність і лише в окремих випадках приналежність. Друге значення виражають мікротопоніми тоді, коли вони мотивовані християнськими іменами чи відапелятивними іменами (пізнішими прізвиськами та прізвищами). Сюди зараховуємо: пас. Громадске (Пдв., Брж.), в. Гуцульска (Слц., Пдг.), в. Ліхів-ске (Крн., Брж.), п. Михальска (Нрв., Брж.), в. Монастирецка (Слц., Пдг.), п. Сабатівске (Крн., Брж.), п. Сам-борска (Блкр., Пдг.), г. Німецке (Мрн., Брж.), п. Хаємецка (Блкр., Пдг.),п. Шиманске (Слв., Брж.) тощо, загалом нами виявлено 16 таких одиниць. З цим суфіксом найчастіше утворюються мікротопоніми від назв сусідніх (рідко віддаленіших) поселень, напр.: п. Біщецке (<с. Біще) (Ндрч., Брж.), ч.с. Вільхівске (<с. Вільховець) (Крн., Брж.), пас. Жуківске (<с. Жуків) (Ндрч., Брж.), п. Мужилівске (<с. Мужилів) (Мрн., Брж.), п. Надрічнянске (<с. Над­річне) (Ндрч., Брж.), п. Шибалинске (<с. Шибалин) (Кмрв., Брж.), в. Шумлянецка (<с. Шумляни) (Влщ., Брж.) тощо. Як бачимо, формант -ськ- (-цьк-) у мікротопонімах виконує посесивно-релятивну функцію, вказуючи на приналежність чи стосунок реалії до конкретноговласника або населеного пункту.

Формант -щин-а у сучасних назвах цей с виконує посесивно-локативну функцію і є типовим для інших слов'янських мов. Мікротопоніми на -щина, як і топоніми інших розрядів, виражають приналежність. У біло­руській мові, як і в українській, такі оніми мотивовані здебільшого антропонімами. "Мікротопоніми, що виникливід імен і прізвищ людей, у більшості випадків спочатку називали поселення (частіше за все хутір) і урочище, яке прилягало до нього" [1, с. 32]. В цілому такі найменування частіше вживаються у мікротопонімії. У зібраному нами матеріалі ми виявили лише декілька найменувань такого типу, саме: п. Ковальщина (Н./Ст. Лтв., Пдг.), в. Лемківщина (Нвсл., Пдг.), п. Мазурщина (Влц., Брж.).

Модель із суфіксом -ов-ець, -ин-ець представлена мікротопонімами, базовими основами яких є, як прави­ло, апелятиви або ж слов'янські відапелятивні антропоніми. На території Бережанщини виявлено лише декілька таких мікротопонімів: л. Горбинец (Двр.), п. Грабовец (Нрв., Брж.), ліс Зеберинец (Псхв., Брж.). Наведені назви могли утворитися як від апелятивів, так і гідронімів. Якщо мікротопонім Грабовец найімовірніше походить від однойменної назви потоку, назва Горбовец - від апелятива, то Зеберинец, напевно, є відантропонімною назвою.

Отже, найпродуктивнішими у зібраному нами матеріалі виявились словотвірні моделі з формантами -ів, -івка, -ськ(-цьк), а утворені за їх допомогою назви виражають насамперед посесивність чи посесивність і релятивність.

Умовні скорочення:

Блкр. - БілокриницяМчщв. - Мечищів л. - ліс

Нвсл. - Новосілка Мрн. - Мирнекр. - криниця

Влхв. - Вільховець Ндрж. - Надлрожнів пас. - пасовище

Влц. - ВолицяНдрч. - Надрічнепот. - потік

Всвч. - ВойсивечівкаНрв. - Нараївч.с.частина села

Влщ. - Волощина Н. / Ст. Лтв. - Новий /Старий Литвинів п. - поле

Глгч. - Голгоче Пдв. - Підвисокев. - вулиця

Гнвч. - Гиновичі Псхв. - ПосухівПдг. - Підгаєцький

Двр. - ДвірціРгч. - Рогачин

Дмн. - Демня Стрг. - Стриганці

Кмрв. - КомарівкаУрм. - Урмань

Крсн. - Краснопуща Брж. - Бережанський

Література:

1. Адамовіч Я. Мікратапанімічньїя назви. - Мінск : Вышэйшая школа, 1971. - 112 с.

2. Бір^іла М. В., Лемцюгова В. П. Анамастычныя словаутваральныя элементы ва усходне- і заходнесловянскіх мовах (Адантрапаныв^чныя айкошмы). - Мінск : Навука і техніка, 1973. - 62 с.

3. Бучко Д. Г. Продуктивність і локалізація основних словотвірно- структурних моделей в ойконімії України // Наукові записки. - 2003. - № 1 (ІХ). - С. 68-73.

4. Карпенко Ю. О. Топонімія Буковини. - К. : Наук. думка, 1973.

5. Купчинська З. О. Топоніми на -ин, -ів слов'янського походження // Мовознавство. - 1993. - № 5. - С. 27-35.

6. Морошкин М. Славянский именослов или собрание славянских личных имен. - Санкт-Петербург, 1867.

7. Никонов В. А. Введение в топонимику. - М. : Наука, 1965.

8. Подольская Н. В. Проблемы ономастического словообразования // Вопросы языкознания. - 1990. - № 3. -С. 40-53.

9. Роспонд С. Структура и стратиграфия древнерусских топонимов // Востоснословянская ономастика. - Москва : Наука, 1972. - С. 9-82.

УДК 811.161.2367.5

Масицька Т. Є.,

Волинський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк

СЕМАНТИЧНІ РІЗНОВИДИ СУБ'ЄКТНОЇ СИНТАКСЕМИ

У статті розглянуто семантичні різновиди суб'єктної синтаксеми у структурі речення. Визначено типи предикатів, з якими суб'єктна синтаксема формує реченнєві конструкції.

Ключові слова: суб'єкт, синтаксема, предикат, мінімальна синтаксична одиниця, валентність, реченнєва конструкція.

В статье рассмотрены семантические разновидности субъектнойсинтаксемы в структуре предложения. Определены типы предикатов, которые формируют конструкции с субъектными синтаксемами.

Ключевые слова: субъект, синтаксема, предикат, минимальная синтаксическая единица, конструкция предложения.

The article "Semantic types of subjective syntaxema" deals with the semantic variations in the structure of subjective syntaxem proposal. The types ofpredicates, which forms the subjective syntaxemasentencesstructure. Keywords: subject, syntaxema, predicate, minimum syntactic unit, valence, construction of sentence.

У сучасному синтаксисі компонентний склад семантико-синтаксичної структури речення продовжує ціка­вити лінгвістів. Здебільшого мовознавці досліджують семантику речення, взаємозв'язок власне-синтаксичної і семантичної структур. Теорія семантико-синтаксичної структури речення у вітчизняному мовознавстві почала розглядатися у другій половині ХХ століття, проте у сучасній лінгвістиці, яка в останні десятиріччя по-новому інтерпретує синтаксичну структуру речення, з'явилося багато актуальних питань стосовно проблем синтаксичної семантики, компонентного складу семантико-синтаксичної структури речення. Суб'єктна синтаксема є компо­нентом семантико-синтаксичної структури речення. Дослідження семантичнихособливостей суб'єктної синтак-семи сприятиме чіткішому баченню основних тенденцій синтаксичної семантики реченнєвої структури, які ак­центують увагу на вивченні об'єктивно-смислового змісту речення як відображення/зображення мовного явища в об'єктивній дійсності. В українських лінгвістичних студіях проблематику суб'єкта розглядали І.Р. Вихованець, М.Я. Плющ, К.Г. Городенська, А.П. Загнітко, М.В. Мірченко, О.Г. Межов та інші мовознавці. На сучасному етапі дослідження функційних особливостей та семантики суб'єктної синтаксеми залишається актуальним. Ви­рішення проблематики, що охоплює вивчення суб'єктної синтаксеми, передбачає врахування денотативного, логіко-семантичного і мовно-семантичного рівнів семантики речення. У нашій розвідці ми спираємося на мовно-семантичний рівень, який орієнтований на семантико-синтаксичну структуру речення, на розгляд мінімальних синтаксичних одиниць у реченнєвій структурі.

Мета статті - визначити основні семантичні різновиди суб'єктної субстанційної синтаксеми, яка є компо­нентом семантико-синтаксичної структури речення. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: 1) охарактеризувати компонентний склад семантико-синтаксичної структури речення; 2) встановити основні типи предикатів, валентно поєднаних з суб'єктною синтаксемою; 3) визначити семантичні різновиди суб'єктної синтаксеми у функції суб'єкта дії. Проведений аналіз базується на принципах функційної граматики, на розвідках, у яких розглядаються окремі аспекти семантико-синтаксичної структури речення.

К.Ф. Шульжук, обґрунтовуючи ідеї, закладені у працях Ч. Філлмора, У.-Л. Чейфа, Й.Ф. Андерша, І.Р. Ви­хованця [14, 15, 1, 3, 4], вважає, що "сучасне українське мовознавство досліджує семантичну структуру речення з урахуванням семантичного типу предиката й особливостей його лівобічної та правобічної валентності. При цьому актантну (що включає актанти - синтаксеми, зумовлені валентністю предиката) рамку трактують як ре­алізацію валентності предикатної синтаксеми" [13, с. 183]. У семантико-синтаксичній структурі речення функ­ціонують суб'єктна, об'єктна, адресатна, інструментальна та локативна синтакесеми. З-поміж субстанційних синтаксем доцільно вирізнити суб'єктну синтаксему. Суб'єктна синтаксема співвідноситься у семантико-син­таксичній структурі речення із поняттям "суб'єкт". Г.О. Золотова підкреслює, що хід розвитку лінгвістичної теорії кінця ХХ століття спрямував поняття "суб'єкт" у положення, що вважається одним із найдискусійніших [8, с. 183] Ю.С. Степанов, спираючись на ідеї Е. Бенвеніста, вважає суб'єкт основною категорією лінгвістичної прагматики в її зв'язках з одиницями і категоріями мови [11, с. 325-332]. Ф.С. Бацевич, уточняє і розширює ро­зуміння суб'єктності "до ширшої категорії суб'єктивності в її вияві у Мові, Мовленні й Мовленнєвій діяльності (Комунікації, Спілкуванні) в цілому" [2, с. 10].О.Г. Межов виокремлює суб'єктну синтаксему з-поміж інших суб-станційних синтаксем і правомірно вважає, що "суб'єктній синтаксемі властиві специфічні ознаки: а) суб'єктна семантико-синтаксична функція; б) лівобічна валентна позиція стосовно предиката в елементарному реченні; в) активність (при предикатах дії); г) поєднання з усіма валентними класами та семантичними типами предикатів; ґ) найширша семантична диференціація; д) найбільша кількість морфологічних варіантів; е) типова центральна формально-синтаксична позиція підмета; є) типова комунікативна позиція теми (даного) при актуальному чле­нуванні речення" [10, с. 33]. Суб'єктна синтаксема займає домінуючу позицію у структурі речення. А.П. Загнітко вказує, що поняття "суб'єкта здебільшого використовується в ширшому смислі. Як правило, говорять про власне логічний суб'єкт, про граматичний (підмет), комунікативний (тема) або семантичний. Семантичний суб'єкт за смислом близький до логічного, протиставляючись не тільки предикату, але і, наприклад, об'єкту" [7, с. 123]. Семантичний суб'єкт - це субстанційний компонент реченнєвої структури, що виділяється на основі суб'єктних семантико-синтаксичних відношень. Основна функція суб'єкта - носій предикативної ознаки. У багатьох дослі­дженнях із семантичного синтаксису суб'єкт розглядають перш за все як агенс (лат. agens - діяч, діючий) - вико­навець, якийбезпосереднімвиконаннямдіїконтролюєситуацію;суб'єктдії:ініціатор,виконавець, винувач дії.

© Масицька Т. Є., 2012

Суб'єктна синтаксема здатна валентно поєднуватися із предикатами незалежно від їх семантичного типу:

1) суб'єктна синтаксема залежить від предиката дії, напр.: Немов художник мудро виткав Портрет, присвя­чений добру (П. Мах); Мій прадід з сонця витесав Дніпро (П. Мах); Я також граю на сопілці (В. Слапчук);Сонцем поле все залито, Стиглий колос заспівав (П. Мах); Вітри невгамовні ... Співають вершині Про квіти, весну (В. Лазарук); Садівниці білий вітер Білі-білі сіє квіти (Н. Гуменюк);

2) суб'єктна синтаксема залежить від предиката процесу, напр.: Лице тоді поповнішало й покращало (І. Нечуй-Левицький); Вона полум'яніє і шепоче ... (І. Драч);

3) суб'єктна синтаксема залежить від предиката стану, напр.: Небо плаче, Я - дощ (В. Вербич); А вже під ві­кнами весна, принцеса нудиться одна (Й. Струцюк); Владики любили придворних і слуг (Н. Горик); Ми працю любимо (М. Рильський); Хтось ними плакав, мучився, болів (Л. Костенко).

4) суб'єктна синтаксема залежить від предиката якості, напр.: Хлопцям було весело (А. Криштальський); Я щасливий (У. Самчук);

5) суб'єктна синтаксема залежить від предиката якості-відношення, напр.: Володько сильніший за нього (У. Самчук); - Я згоден з тобою, княже (В. Малик); ... навіщо ж їм потрібен був той плуг (Л. Костенко);

6) суб'єктна синтаксема залежить від предиката кількості, напр.: ... їх було четверо (Ю. Щербак);

7) суб'єктна синтаксема залежить від предиката кількості-відношення, напр.: Студентів було більше за шко­лярів.

І.Р. Вихованець слушно зауважує, що "семантична диференціація суб'єктної синтаксеми залежить передусім від характеру предиката - найголовнішої у семантико-синтаксичній структурі речення синтаксеми, валентність якої формує елементарне з семантико-синтаксичного погляду просте речення. Вчений відзначає, що залежні від предикатів субстанціальні синтаксеми виявляють відмінності щодо діапазону сполучуваності з класами предика­тів і щодо семантичного варіювання [3, с. 112; 4, с. 248].

За ієрархічними відношеннями центральне місце у реченні належить суб'єктній та об'єктній синтаксемам. Дещо периферійнішу позицію займає адресатна синтаксема. Найпериферійніша позиція в реченні відводиться інструментальній і локативній синтаксемам.

Семантика предиката формує семантичний тип суб'єкта. В залежності від цього суб'єктний компонент за­знає диференціації на суб'єкт дії, процесу, стану, якісної ознаки та кількісної ознаки. Субстанційність суб'єкта передбачає вираження його формами іменника предметного значення. Виразниками суб'єкта не можуть бути будь-які іменні словоформи. Мова має певний набір форм для вираження суб'єкта, а вибір їх залежить від різно­видів суб'єктно-предикатних відношень [8, с. 134]. В.Г. Гак пропонує розрізняти такі семантичні типи суб'єктів, як: 1) конкретно-особовий суб'єкт; 2) сукупний суб'єкт; 3) збірний суб'єкт; 4) невизначено-особовий суб'єкт; 5) узагальнено-особовий суб'єкт; 6) невизначено-вказівний суб'єкт; 7) відсторонений суб'єкт. Також вчений ви­діляє безсуб'єктність і підкреслює, що граматичний і семантичний суб'єкти не є тотожними в реченні [5, с. 625­627]. А.П. Загнітко, враховуючи здатність семантичного предиката поєднуватися з тим чи іншим суб'єктом і заповнювати відповідну валентну позицію, виділяє лівобічний суб'єктний актант, який диференціює на підтипи суб'єктів (належності, сприйняття, місцезнаходження, кваліфікації, детермінації, ідентифікації, модальні відно­шення, відношення, активного руху, активної дії, процесуальний, комодальний, суб'єкт-джерело, каузатор, кіль­кісний) і лівобічний об'єктний суб'єкт [6, с. 288].

Суб'єктна синтаксема як абстрактна субстанційна семантико-синтаксична одиниця семантико-синтаксич-ної структури речення реалізується у своїх семантичних і морфологічних варіантах. Семантична диференціація суб'єктної синтаксеми залежить передусім від характеру предиката - найголовнішої у семантико-синтаксичній структурі речення синтаксеми, валентність якої формує елементарне з семантико-синтаксичного погляду просте речення [3, с. 112].

Основним семантичним варіантом суб'єктної синтаксеми виступає синтаксема у функції суб'єкта дії, з якою пов'язана найвиразніша семантико-синтаксична і формально-синтаксична диференціація категорії суб'єктності. Предикат дії зумовлює для суб'єктної синтаксеми формально-синтаксичну позицію підмета. Суб'єкт і предикат (компоненти семантико-синтаксичної структури речення) - у формально-синтаксичній організації речення - під­мет і присудок формують предикативний взаємозалежний зв'язок [9, с. 35].

Предикати із значенням дії охоплюють такі основні лексичні групи:

а) предикати із значенням творення, видів діяльності: будувати, мурувати, пекти, споруджувати, творити, ткати, брукувати, вудити, доїти, жати, клеїти, Клепати, косити, креслити, кувати, міряти, молоти, молоти­ти, прясти, ремонтувати, садити, сапати, свердлити, сіяти, склити, сталити, тесати, тинькувати, точити, трамбувати, цементувати, шити, штукатурити та ін.; б) предикати, що вказують на більший або менший ступінь інтенсивності дії, спрямованої на об'єкт: бгати, бити, валити, в'язати, гнути, гризти, гріти, дерти, колоти, кришити, кусати, руйнувати, сікти, терти, тиснути, товкти, толочити, топтати, торкати, тулити, хилити, чавити, чистити, шматувати, щербити і под.; в) предикати із значенням переміщення в просторі: вез­ти, вести, волокти, котити, нести, сунути та ін., поєднуючи в собі значення переміщення і конкретної фізичної дії; г) предикатиіз значенням руху: іти, їхати, прибувати, бігти, мчати, летіти тощо [12]. Суб'єктна синтаксема, що залежить від предикатів дії, позначає активного виконавця дії, напр.: Іде з небес задумане хлоп'я, На землю йде - мадонна відпускає (Н. Гуменюк); Вишивала мати квіти, Лебедів і Світязь... (П. Мах); ... приходив небо малювать шуряк (Л. Костенко) і переважно має відповідні семантичні різновиди: а) власна назва: А моїАресени, Зої, Ніни, Сергії, Дем'яни, Петри, Яринки, Василі складали екзамени на атестат зрілості (Й. Струцюк); Сізіф курив свою гір кущу люльку (Л. Костенко); б)займенник, напр.: ... втомлюся я життям щоденним... (Леся Укра­їнка); Вона йшла серед дорогих своїх рідних людей (О. Довженко) (найуживанішими у функції суб'єктної син­таксеми виступають особові займенники: я ти, він, вона, ви, вони); в) предмет, напр.: Посольство переправилосьчерез Тясмин (Н. Рибак); г) номінація флори, напр.: І як за сонцем повертає сонях (Л. Костенко); Бур'ян глушив жоржини біля хати (Л. Костенко); ґ)номінація фауни, напр.: Тільки бусол, відважний нівроку, Знов на небо зірки закида (Н. Гуменюк); ...В туман ховає очі дикий звір (В. Гей); Скинув, скинув бистрий кінь золотую збрую (Н. Горик); д) персоніфікація суб'єкта, напр.: І смужка сонця тонко пурпурова далекий обрій пензликом торка (Л. Костенко); е) абстрактне значення, напр.: Ще старість не прийшла...(Леся Українка). Суб'єктні синтаксеми, що валентно поєднуються із предикатами процесу, стану, кількості, якості переважно характеризуються аналогічни­ми семантичними значеннями, напр.: Мої мрії найкращі в'януть (Леся Українка); Чорніли вікна долями чужими (Л. Костенко);... а по той бік балки, із-за гори, небо над глинищами все палає, цвіте (О. Гончар); ... світ віддавен полюбив Твоє звучання дзвінкострунне (П. Мах); Я дуже втомлений (Леся Українка).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 


Похожие статьи

П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26