П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26 - страница 43

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 

Досить часто спостерігаємо наявність імпліцитного вираження суб'єктної синтаксеми, напр.: Повіяло лего­том, звіддалік запахло зрілим хлібом та сіном (В. Шевчук); Нізащо в світі не піду за його! (Леся Українка). Й.Ф.Андерш вважає, що нереалізація лівобічної позиції (йдеться про опущення підмета) або її пасивна переорі­єнтація на інший компонент не впливає на двоскладний статус мінімальної реченнєвої структури, тоді як усунен­ня цієї позиції зі складу компонентів речення призводить до переходу даної мінімальної реченнєвої структури у розряд односкладних [1, с. 34]. Для української мови типовою є лівобічна позиція суб'єкта. У творах художньої літератури спостерігаємо переміщення суб'єктної синтаксеми у правобічну позицію відносно опорного предика­та, напр.: Струмує повітря (О. Гончар); ... овацію таку йому зробили друзі (Л. Костенко); Його душили спогади і кашель, і навіть той за вікнами бузок (Л. Костенко).

Висновки. Суб'єктна синтаксема найчастіше вживається в називному відмінку. Її функціонування у тексто­вому полотні передбачено змістовою лівобічною валентністю предиката, хоча для неї властиві випадки, коли ця синтаксема стоїть у постпозиції відносно предиката. Субстанційна суб'єктна синтаксема виражається формами іменника предметного значення або займенника, можливе вираження субстантивованими прикметниками. Най­поширенішими для сучасної української мови є речення із суб'єктом дії. Значно кількісно обмежені є конструкції із суб'єктом кількості. Для розкриття повного змісту реченнєвої конструкції потрібні інші субстанціальні син­таксеми, їх вибір залежить від різновидів суб'єктно-предикатних відношень. Вважаємо, що у подальшихдослі-дження семантико-синтаксичної структури речення варто з'ясувати семантичні різновиди об'єктної, адресатної, іструментальної та локативної синтаксем.

Література:

1. Андерш Й. Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською / Й. Ф. Ан-дерш.- К. : Наук. думка, 1987.- 191 с.

2. Бацевич Ф. С. Нариси з лінгвістичної прагматики : монографія / Ф. С. Бацевич. - Львів : ПАІС, 2010. - 336 с.

3. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / І. Р. Вихованець. - К. : Наук. думка, 1992.- 224 с.

4. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис / І. Р. Вихованець. - К. : Либідь, 1993. - 368 с.

5. Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка / В. Г. Гак. - М. : Добросвет, 2000. - 832 с.

6. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: монографія / А. П. Загнітко. - Донецьк, 2001. - 662 с.

7. Загнітко А. П. Теорія сучасного синтаксису : Монографія. Вид. 3-тє, виправл. і доп. / А. П. Загнітко. - Донецьк: ДонНУ, 2008. - 294 с.

8. Золотова Г. А. Коммуникативные аспекты русского язика / Г. А. Золотова. - М. : Наука, 1982. - 368 с.

9. Масицька Т. Є. Граматична структура дієслівної валентності / Т. Є. Масицька. - Луцьк : Ред. вид. відд. ВДУ 1998. - 208 с.

10. Межов О. Г. Суб'єктні синтаксеми у структурі простого речення. Монографія / О. Г. Межов. - Луцьк : РВВ Вежа Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. - 184 с.

11. Степанов Ю. С. В поисках прагматики (проблема субъекта) / Ю. С. Степанов // Известия АН СССР. Сер. лит. и яз. - Т. 40. - № 4. - 1981. - С. 325-332.

12. СУМ: Словник української мови: в 11-ти томах. - К. : Наук. думка, 1970-1980.

13. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови: Підручник / К. Ф. Шульжук. - К. : Видавничий центр "Акаде­мія", 2004. - 408 с.

14. Филлмор Ч. Дело о падеже / Ч. Филлмор // Новое в зарубеж. лингвистике. - 1981. - Вып. 10. - С. 369-495.

15. Филлмор Ч. Дело о падеже открывается вновь / Ч. Филлмор // Там само. - С. 496-530.

16. Чейф У Л. Значение и структура языка. / У Л. Чейф. - М. : Прогресс, 1975. - 482 с.

УДК 811.11Г42

Маслова Т. Б.,

Національний технічний університет України "КПІ"

ЕВОЛЮЦІЯ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТЕКСТУ

У статті розглядаються основні підходи до вивчення тексту, які сформувалися у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці протягом останніх десятиліть; обґрунтовано відсутність загальноприйнятої дефініції тексту.

Ключові слова: лінгвістика тексту, визначення поняття "текст", граматика тексту, семантика тексту, прагматика, цілісність тексту.

В статье рассматриваются основные подходы к изучению текста, которые сформировались в отечествен­ной и зарубежной лингвистике на протяжении последних десятилетий; обосновано отсутствие общепринятой дефиниции текста.

Ключевые слова: лингвистика текста, определение понятия "текст", грамматика текста, семантика тек­ста, прагматика, целостность текста.

The paper concerns the major approaches to text analysis and interpretation which have appeared in linguistic science over the last decades. The reason for there being no generally accepted definition of text is given.

Key words: text linguistics, definition of text, text grammar, text semantics, pragmatics, text coherence.

В останні десятиліття лінгвістика тексту залишається актуальним напрямом мовознавства, оскільки зацікав­леність сучасних науковців у процесі комунікації, природі зв'язного мовлення та мовленнєвої діяльності людини підтримує інтерес до проблеми тексту як основної комунікативної одиниці. Проте визначення тексту як об'єкту лінгвістичних досліджень ще й досі викликає дискусії. Наразі існує кілька сотень різних визначень тексту, в яких мовознавці намагаються пояснити складну природу поняття "текст", наводячи його найсуттєвіші характеристики або наголошуючи на опозиціях "текст - речення", "письмовий текст - усний текст", "текст - дискурс".

Дана стаття має на меті встановити основні підходи до вивчення тексту, які існують в сучасних лінгвістичних студіях, щоб з'ясувати причини такої множинності та різноманіття дефініцій.

З давніх часів антична риторика, поетика, семіотика, герменевтика та інші науки досліджують знання, що за­кладені в текстах. Однак текст є самостійним предметом наукового аналізу лише для лінгвістики тексту, однієї з порівняно молодих мовознавчих дисциплін.

Виникнення та розвиток лінгвістики тексту припав на період переходу від статики та таксономії мовознавчо­го структуралізму до динаміки й вивчення функціонування мови в дії. Європейське наукове знання середини XX ст. почало орієнтуватися на нову функціональну парадигму, в результаті чого центр уваги лінгвістів перенісся з мовної системи на мовленнєву діяльність і, зокрема, її продукт - текст [7, с. 13].

Термін "лінгвістика тексту" вперше вжив румунський вчений Е. Косеріу (linguistica del texto) ще у 50-х рр., коли активно почала обговорюватися необхідність змінити формальний підхід до вивчення мовних одиниць в межах окремих рівнів (напр., фонетичного, морфологічного, синтаксичного) і розглядати ці елементи як резуль­тат сегментації та аналізу на новому, вищому за синтаксичний, автономному рівні мови - текстовому.

Нова лінгвістична дисципліна базувалася на здобутках аналізу дистрибуції надфразових єдностей і міжфра-зових зв'язків й передбачала вивчення тексту шляхом досліджень його компонентів - абзаців, темо-рематичних послідовностей, анафоричних структур, механізмів семантичного повтору (В. Дресслер, Б. Палек, М. Хеллідей, З. Шмідт, О.І. Москальська, Т.М. Ніколаєва, О.В. Падучева) [6, c. 5].

Центром формування лінгвістики тексту стала Німеччина, де тривалий час успішно розроблялися концепції актуального членування речення й комунікативного динамізму. В кінці 60-х рр. тут виходить низка монографій та наукових статей з лінгвістики тексту (Р. Харвег, Я. Петефи, X. Ізенберг). Суттєвий внесок в розвиток нової мо­вознавчої дисципліни зробили також вчені Лондонської та Французької функціональних шкіл, а також радянська філологічна традиція, зокрема текстова концепція М.М. Бахтіна [4, с. 5].

Цікаво, що спочатку дослідження тексту називалися суперсинтаксисом (В. Дресслер), макросинтаксисом (З. Харрис), гіперсинтаксисом (Б. Палек) і були частиною граматики, яка вивчала засоби зв'язності речень одно­го мовленнєвого твору [3, с. 60].

Дійсно, на першому етапі (60-ті - поч.70-х рр.) провідним в аналізі та інтерпретації тексту був підхід, сфор­мований структуральною парадигмою, в межах якої текст розглядався як когерентна множина речень, як пред­метний статичний об'єкт, що розкладається на частини. Цей етап становлення лінгвістики тексту можна назвати структурно-граматичним, коли увага лінгвістів була прикута до засобів та різновидів зв'язності тексту, а також до принципів її дотримання з метою забезпечити більш адекватне сприйняття тексту читачем. Відповідно, під текстом розуміється ієрархічно побудована одиниця, що складається з низки окремих висловлювань, об'єднаних структурно та інтонаційно у більш складну одиницю [9, с. 23].

У роботах із структури та синтаксису зв'язного тексту розглядаються проблеми кореференції, лексичного повтору, замін, анафори, дейксиса; особливості компонентів структури тексту (абзац, складне синтаксичне ціле, надфразова єдність); членування тексту "тема-рема"; типологія міжфразових логічних відношень тощо.

Проте, вивчення лише структури тексту та його граматичних характеристик не могло дати відповідь на питан­ня про категоріальні стратифікації тексту і виявлення механізму глобальної зв'язності, засобів створення ціліс­ності тексту, т. п. Внаслідок цього більш детально почала вивчатися текстова семантика, тобто багаторівневість, різноплановість та глобальність семантичного наповнення тексту.

© Маслова Т. Б., 2012

Передумови появи "семантики тексту" у 70-х рр. випливають з досліджень семантики синтаксису, зв'язності тексту і намаганням виявити відношення всередині текстового змісту.

У 1972 р. нідерландський вчений Т. ван Дейк ввів поняття "семантичноїмакроструктури", щоб надати абстрак­тний семантичний опис глобальній зв'язності тексту. Інакше кажучи, поняття макроструктури використовується для характеристики внутрішньої зв'язності тексту (когерентності), опису специфічних тем тексту, окреслення його основного змісту. Вчений пояснює поняття "макроструктури" як конвенціональні знання про схеми того чи іншого типу тексту, підкреслюючи важливість глобальних структур, що відображають і тематичний зміст, і схематичну форму в реальних процесах породження та розуміння тексту [3, c. 129-131].

Таким чином, в кінці 70-х рр. проблема зв'язності тексту почала розглядатися з точки зору семантичної ек­вівалентності (семантичний повтор, міжфразова валентність), на основі якої речення об'єднуються у зв'язний текст, який розуміють як фіксовану послідовність речень, що зв'язані між собою семантично різними мовними засобами [1, с. 27].

В рамках семантичного підходу лінгвістика тексту займається проблематикою семантичних компонентів та змістовної структури тексту, співвідношенням семантики тексту і контексту, змістовних категорій тексту, семан-тико-змістовних основ розуміння та інтерпретації тексту тощо.

У сер. XX ст. поява нових теорій та галузей знань, орієнтованих на мовлення та комунікацію, призвела до виникнення підходів вивчення тексту в рамках його інтерпретації слухачем/ читачем з урахуванням соціально-психологічних, емоціональних та естетичних факторів, що в решті-решт обумовило розвиток таких напрямів лінгвістики тексту як комунікативно-прагматичний, семіотичний та когнітивний.

З 80-90-х рр. текст починає розглядатися як важливий елемент комунікативної системи, що існуює в певно­му екстралінгвістичному середовищі. Комунікативно-прагматичний підхід ґрунтується передусім на тому, що навіть письмовий текст є дією, що пов'язує учасників комунікації - автора і читача. Тому будь-який текст - це складний мовленнєвий акт, який реалізується з певним наміром та метою і в якому використовується цілий комп­лекс мовних засобів та прийомів впливу на адресата [1, с. 20].

Лінгвістика тексту комунікативно-прагматичного спрямування оперує ключовими концептами прагматики, теорії дискурсу і теорії мовленнєвої комунікації. Деякі вчені ототожнюють процес спілкування з текстом, вва­жаючи його втіленням самої комунікації, що потребує прагматичної інтерпретації. Інші розглядають текст як результат спілкування, в який втілюється "живий" дискурс після свого завершення [2, c. 147].

Як наслідок, до складу текстових категорій долучилися комунікативні складові (напр., категорія оцінки (Н.Д. Арутюнова, 1981), категорія образу автора (З.Я. Тураєва, 1991), категорія адресованості (О.П. Воробйова, 1993)); і були сформовані комунікативно-функціональні та прагматичні концепції й моделі тексту (напр., Т. Дейк (1989), Г.Г. Почепцов (1987), І.П. Сусов (1990), С.О. Радзієвська (1993)).

Комунікативно-прагматичну спрямованість має і семіотичний напрям лінгвістики тексту, в межах якого ви­вчаються знакові моделі тексту, побудовані на взаємодії учасників комунікації за посередництвом тексту.

Головне завдання семіотики тексту полягає у реконструкції того, як відбувається інтерпретація тексту, що розуміється як один із знакових об'єктів світу - "макрознак". Відповідно, важливе значення має семіотична кон­цепція Ю.М. Лотмана, за якою текст класифікується як неподільний сигнал у знаковому просторі культури. Текст розглядається у "семіосфері", що є єдиним механізмом, в якому будь-який текст стає знаковим актом і співвід­носиться з принципами та закономірностями всесвіту. Поява нових текстів, мовленнєвих жанрів вводить в цей семіотичний всесвіт новий "макрознак".

Динаміка семіосфери має ще один культурно обумовлений аспект - текст у тексті, або "згорнутий" текст, що утворює при посиланні на нього в іншому тексті вбудовану семіотичну ситуацію, яка змінює всю семіотичну си­туацію всередині того текстового світу, до складу якого він входить. У процесі декодування такого тексту читач перебуває з ним у прагматичних відношеннях [5].

Нарешті, на початку ХХІ ст. когнітивна лінгвістика запропонувала ще один погляд на природу тексту, який розуміється як складний знак, що виражає знання автора про дійсність і втілюється у вигляді індивідуально-ав­торської картини світу. В межах когнітивного напряму лінгвістики тексту концепція макроструктур Т. ван Дейка проектується на моделювання текстових схем, прототипів як ментальних зразків текстів, які є структурами знань, що беруть участь у створенні та інтерпретації текстів і з якими читач порівнює реальний текст. В центрі уваги мо­вознавців знаходяться процеси створення і сприйняття тексту, що є результатом ментальних процесів отримання, обробки, репрезентації та зберігання людського знання.

Дослідження когнітивної структури, яка є змістом тексту як макротексту на основі моделювання ментальних конструктів, завдяки яким текст створюється і декодується, спирається на обробку тексту з урахуванням не тіль­ки психологічних механізмів пам'яті людини, але й соціально-прагматичних факторів - різних характеристик учасників комунікації, їх установок, преференцій, знань, поглядів, почуттів, емоцій і т. д. [3, с. 46].

Загалом, когнітивний підхід до вивчення тексту передбачає ментальну репрезентацію реального світу і оперує різними ментальними структурами уявлення концептуального простору тексту: фреймами, ментальними моде­лями та пропозиціональними моделями (В.З. Демьянков, В.Б. Касевич, Е.С. Кубрякова, Ю.С. Степанов, та ін.).

Таким чином, на визначення поняття "текст" наклали відбиток етапи становлення й формування напрямів лінгвістики тексту як самостійної дисципліни, що рухалася від текстової граматики до теорії комунікації. Різно­маніття напрямів спричинило відсутність однозначної дефініції тексту, проте уможливило всебічне тлумачення об'єкта вивчення.

Спочатку визначення тексту вказували передусім на особливу організацію поверхневої структури та певні закономірності "глибинних" змістовних відносин у тексті. Зараз лінгвістика тексту інтегрує досягнення нових теорій і галузей знань, орієнтованих на мовлення, акт комунікації, і тому текст перетворюється на складну ко­мунікативну структуру, за допомогою якої здійснюють комунікацію автор та адресат і враховується ситуація спілкування. Відповідно, в лінгвістичній літературі текст визначається залежно від того, який аспект у вивченні його природи цікавить дослідників найбільше - структурно-композиційний, семантико-смисловий, чи інтенцій-но-прагматичний.

Отже, текст є складним явищем мовної та позамовної дійсності, який виконує багато функцій - бере участь у комунікації, допомагає зберігати і передавати інформацію в просторі та часі, фіксує психічне життя індивідів, є продуктом конкретної історичної епохи, формою існування культури та віддзеркаленням певних соціокультур-них традицій [2, с. 146]. Тому загальною стратегією сучасної лінгвістики тексту є перехід від вивчення текстової інтегрованої структури до аналізу тексту як комунікативної системи, детермінованої такими її складниками, як особистість мовця (автора) у сукупності його психологічних, ментальних, соціально-культурних, етнічних та інших властивостей [8, с. 106]. Заради цього до лінгвістичних студій залучаються знання із суміжних дисциплін

- когнітології, літературознавства, філософії, психології та соціології.

Література:

1. Бабенко Л. Г. Лингвистический анализ художественного текста. Теория и практика : Учебник. - 3-е изд., испр.

- М. : Флинта : Наука. 2005. - 495 с.

2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : Підручник. - К. : Видавничий центр "Академія", 2004. -344 с.

3. Дейк Т. А. ван, Кинч В. Стратегии понимания связного текста // Новое в зарубежной лингвистике. - Вып. 23.

- М., 1988. - 208 с.

4. Кубко В. П. Документна лінгвістика. Конспект лекцій для студентів спеціальності 7.020105. - Одеса : ОНПУ 2009. - 81с.

5. Лотман Ю. М. Статьи по семиотике и топологии культуры. - 1992. - Режим доступу : http://www.gumer.info/ bibliotek_Buks/Culture/Lotm/01.php

6. Радзієвська Т. В. Комунікативно-прагматичні аспекти текстотворення : Автореф. дис. ... д-ра філол. наук. - К., 1999. - 33 с.

7. Селиванова Е. А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. К. - ЦУЛ, "Фитосоциоцентр", 2002. - 336 с.

8. Тураева З. Я. Лингвистика текста. - М. : URSS, 2009. - 136 с.

9. Щирова И. А., Гончарова Е.А. Многомерность текста : понимание и интерпретация: Уч. пособие. - СПб. : ООО "Книжный дом", 2007. - 472 с.

УДК 811.161.2367.611

Матанцева А. О.,

Національний університет "Києво-Могилянська академія"

ПРЕФІКС ВІД- ЯК ЗАСІБ УТВОРЕННЯ ДІЄСЛІВ ДОКОНАНОГО ВИДУ

На прикладі граматик української мови критично осмислено погляди мовознавців на семантичну природу пре­фікса від- як засобу творення дієслів доконаного виду. Вказано на можливі причини відмінностей у потрактуван­ні значень цієї морфеми

Ключові слова: категорія виду, категорія родів дії, власне-видове значення префікса, префікс від-.

На примере грамматик украинского языка критически осмыслено взгляды лингвистов на семантическую при­роду префикса від- как средства образования глаголов совершенного вида. Указано возможные причины отличий в объяснении значений этой морфемы.

Ключевые слова: категория вида, категория способа действия, чисто видовое значение префикса, префикс від-.

By example of Ukrainian grammars various views oflinguists on the semantic nature of prefix від- as an element that forms perfective verbs are analyzed. Probable reasons of different explanations for these morpheme meanings are indicated. Key words: aspect, aktionsart, aspectual meaning of prefix, prefix від-.

Складна семантична природа префіксальної морфеми спричиняє до того, що в сучасному українському мо­вознавстві немає єдиного потрактування мовних явищ, пов'язаних із префіксацією як засобом творення дієслів доконаного виду. Тобто деякі слова, наприклад, відволожити, відремонтувати, відвезти складно розподілити між дієслівними категоріями виду й родів дії. Про причини такої неоднозначності читаємо в праці С. Соколової, де вказано, що мотиватором при префіксальному словотворенні виступає не основа, а все дієслово, що зберігає свої граматичні характеристики, крім виду. Цей факт спричиняє нерозривний зв'язок префіксального словотво­рення з аспектуальними категоріями дієслова й складність розподілу фактичного матеріалу між розділами гра­матики і словотвору [21, с. 6].

Класифікація префіксів, що мають семантику завершеної дії, на словотворчі й граматичні залежить від під­ходу, яким послуговується мовознавець. Загалом їх можна виокремити два [1, с. 154]. Одні лінгвісти наголо­шують, що члени видових пар, не залежно від способів утворення, є формами одного слова. Таких поглядів дотримуються, зокрема, В. Виноградов, М. Русанівський, М. Жовтобрюх, Б. Кулик [4, с. 393-439; 9, с. 341-346; 16, с. 217]. Інші (С. Карцевський, Ю. Маслов, О. Бондарко, Л. Буланін) не визнають поняття префікс із нульовою семантикою і компоненти видової пари вважають різними словами, а не формами однієї лексеми. [3, с. 36-41; 11, с. 125-130; 13, с. 48-65]. О. Бондарко небезпідставно зазначає, що префікс, приєднуючись до безпрефіксального дієслова недоконаного виду, зазвичай додає до нього нову семантику, й тому компоненти префіксальної видової опозиції - це різні дієслова. Тут йдеться про те, що головна мета перфективації, на відміну від імпрефіктивації, - додати новий елемент до лексичного значення слова, а зміна виду дієслова - це вторинний процес. Інколи пре­фікс граматикалізується й така його функція висувається на перший план та стає єдиною. Однак творення видо­вих пар - це лише одна зі сторін ширшого процесу, спрямованого, передовсім, на творення нових слів. Видові пари при перфективації виникають лише в деяких випадках і не мають регулярного характеру. Саме відсутність граматичної регулярності формотворення є підставою того, що названі вище науковці не зараховують префікси до засобів утворення видових опозицій [3, с. 36-41].

У цій праці на прикладі граматик української мови критично осмислимо погляди мовознавців на семантичну природу префікса від- як засобу творення дієслів доконаного виду. Деякі науковці дієслова з префіксом від- роз­глядають лише в мажах категорії родів дії й називають їх одновидовими. Інші ж зазначають, що за допомогою цього префікса від дієслів недоконаного виду можна утворити дієслова доконаного виду без зміни лексичного значення похідного слова. Тому наша мета - встановити, чи здатна морфема від- виступати в ролі власне-видової одиниці. Вважаємо, що таке дослідження сприятиме нормалізаційним процесам в українській мові.

Значна частина граматик не фіксує префікс від- серед засобів творення видових пар. Це, наприклад, "Прак­тична граматика української мови" (1928) В. Сімовича, "Сучасна українська літературна мова. Морфологія" (1969) за редакцією І. Білодіда, "Теоретична морфологія української мови" (2004) І. Вихованця і К. Городенської, "Сучасна українська літературна мова" (2002) за редакцією А. Грищенка.

Дієслова доконаного виду з префіксом від- І. Вихованець і К. Городенська зараховують дофінітивного роду дії, наприклад: Вже давно одзвеніли трамваї і в будинках погасли вогні (В. Сосюра). За їхніми спостереженнями, такого значення набувають лексеми звучання: відзвучати, віддзвеніти, відспівати,різноспрямованого руху: від­ходити, відбігати, від'їздити,загальної трудової діяльності: відробити, відпрацювати, відслужити. Приєдную­чись до цих груп слів, морфема від- указує на кінець дії як наслідок її повної вичерпності [5, с. 236]. Про те саме значення префікса від- читаємо в праці "Сучасна українська літературна мова. Морфологія" (1969). На нашу думку, поза увагою мовознавців залишилася ще одна група одновидових дієслів, що належать до кількісного роду дії й позначають інтенсивність виконуваної дії, часто з додатковим відтінком негативного впливу, напри­клад, відлупцювати, відбатожити. Про це значення морфеми від- згадано в дослідженні С. Соколової [21, с. 206], В. Ільїна [8, с. 39], а також у "Словотворі сучасної української літературної мови" (1979) [20, с. 255].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 


Похожие статьи

П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26