П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26 - страница 45

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 

Слова окрім базових значень викликають певні асоціації, тому вдало підібрана лексика створить потрібний образ у сприйнятті адресата, евфемістичні перифразування пом'якшать враження від отриманого негативного повідомлення, складні абстраговані терміни заплутають слухача та відвернуть увагу від серйозності ситуації чи суті проблеми. Як бачимо, ці функції близькі до завдань Новомови, тож евфемізми, перифрази, дубльмова можуть вважатись її сучасними аналогами, котрі реалізуються найбільше в політичному дискурсі, рекламі, ЗМІ.

Ще одним шляхом реалізації новомови у сучасному дискурсі можна вважати принцип політкоректності (political correctness): у комунікації це передбачає спроби уникати вживання тих лексичних одиниць, котрі мо­жуть бути якоюсь мірою принизливими у професійному, статевому, соціальному, віковому, релігійному, расовому, ідеологічному контекстах, в плані сексуальної орієнтації. Відповідно політично некоректна мова містить при­низливі конотації, упереджене ставлення. Початок цього руху пов'язують з фемінізмом минулого століття, тому значне місце посідають слова без тендерних ознак (spokesperson, firefighter). Найпоширенішими перифразами за принципом політ коректності є: excessively overweight замість fat, a member of congress а не congressman, voting irregularities замінює electoral fraud, pro-choice - pro-baby-killing, уникання прямої номінації фізичних вад (blind, deaf краще мають називатись visually challenged та hearing impaired). Рух за зміну мови згідно з принципом по-літкоректності зустрів суттєву критику в США, оскільки мовці та громадські діячі побачили в ньому наступ на свободу, вільне висловлювання, з лінгвістичної точки зору - спробу вплинути на сприйняття реальності, зміню­ючи мовну картину світу.

До прийомів мовної маніпуляції, а отже, і проявів новомови можна віднести слова та вирази з нечіткою се­мантикою, в англомовних працях поширений термін weasel words - слова що мають ухильні розмиті значення, не несуть конкретної інформації. Н. Гросная виділяє лексику з "дифузною семантикою": широкомасштабна опе­рація, ненормальна ситуація, вказана межа, крайні заходи, сполуки з лексемами деякий, невідомий, відповідний, неадекватний [3]. Вживаючи таку лексику автори повідомлень не передають об'єктивної правди, уникаючи точ­ної інформації, таким чином впливають на бачення дійсності, що формується в уяві адресата. Слова чи вирази з ухильним значенням зустрічаються і в мові політиків, і в рекламному дискурсі, і в публіцистичних жанрах, такі лексичні одиниці заповнюють простір спілкування, створюють враження важливого та значущого, однак семан­тичний аналіз не виявляє виразного змісту та конкретної інформації за ними: в рекламі найбільше неясних ви­разів на позначення кількості (до 50% на товари, все більше людей, Nothing Is Stronger/Longer Lasting/Safe, Lose 20pounds in 3 weeks - до усіх сполук треба поставити ряд запитань, щоб отримати повну картину повідомлення); дехто, кажуть, Nobody else'sproduct is better than ours, дослідження показують, питання піднімалось, тощо).

В Новомові Орвела, особливо в ідеологічній частині лексики суттєву частку посідали новоутворені складні та складені слова, які мали виражати політичні ідеї партії, принципи ідеології і не викликати зайвих, непотріб­них, асоціацій (crimethink, doublethink). В сучасному політичному дискурсі теж поширені складні слова, нео­логізми, багато з яких є іншомовного походження, вони часто незрозумілі для пересічного, некомпетентного в обговорюваних проблемах слухача. Певна частка такої лексики пройшла процес десимантизації і додає враження помпезності, важливості, претензійності. В англомовній літературі вживається термін buzz word/phrase на по­значення модної лексичної одиниці найчастіше поширеної в певному мовному середовищі та популяризованоїв ЗМІ. Прикладом складної, новоутвореної, абстрагованої лексики популярної в українському дискурсі є: єв-ропейство, Євроатлантичний, геоекономічний, геополітична шахівниця, глобалізатор, американізаці, багато-векторність, багато релігійніст , дерадянізація, декомунізація, необільшовизм, неототалітаризм, нерезидент, некомуніст,негромадянин, не державність, непарламентський, недемократичність (згадаймо уніфікацію нега­тивного префікса un в Новомові), постсоюз, позаідеологічний, позапартійний, позаблоковий і т.д. Слово Євро ста­ло модним та майже невід'ємним словотвірним елементом: єврозона, євростадарт/ремонт/рівень/забігайлівка/ банка/ двері/ скандал/ знаменитість/ любов/ задоволення; схожої популярності набули слова VIP та арт (арт кафе /директор/центр тощо).

У різних типах сучасного дискурсу поширені абревіатури. Скорочення усього окремих слів включно є однією з характеристик Новомови (за концепцією Орвела скорочене слово передавало інший смисл ніж конотації повної форми). В радянській новомові слова радгосп, держкомстат, комінтерн у щоденному вжитку загубили повно­ту асоціативних зв'язків з семантикою складових компонентів. Вживаючи скороченні одиниці лексики учасни­ки комунікації сприймають їх абстраговано, не задумуючись над повним смислом. Особливого розмаху процес абревіації набув в електронній комунікації, своєрідний стиль електронного спілкування по аналогії з Newspeak називають Netspeak. Численні абревіатури передають не просто слова, але цілі повідомлення й виконують кому­нікативні акти, банк символів допомагає комунікантам безсловесно передати свої емоції та почуття. Такі технічні можливості спрощують особистісне спілкування в часовому вимірі і, на жаль, в духовному - адже використання стандартних одиниць електронної мови руйнує творче мислення, робить комунікацію прогнозованою та техніч­но-залежною.

Отож, концепція Новомови Орвела до певної міри зреалізована в реальних тоталітарних мовах, її певні сліди можна простежити і в сучасному дискурсі в різних явищах вербальної комунікації. Принципи новомови відо­бражаються в мовних засобах маніпулювання в політичному, рекламному та публіцистичному дискурсах. Про це свідчать тенденції застосовувати ухильну лексику, абстраговані лексичні одиниці, подвійну мову, складні нео­логізми, абревіатури, клішовані словосполуки. Усі ці риси сьогоднішньої комунікації не сприяють її прозорості та ефективності, однак є невідворотними. Тривожні апеляції до Орвелівської моделі мови у медіа просторі мають лінгвістичні підстави, а комплексне міждисциплінарне дослідження шляхів реалізації новомови у сучасному дис­курсі повинне сприяти учасникам комунікаці усвідомити маніпулятивні загрози та їх уникати .

Література:

1. Барт, Р. Разделение языков [Текст] // Барт, Р. Избранные работы : Семиотика. Поэтика / Р. Барт; пер. с фр.; сост., общ. ред. и вступ, ст. Г. К. Косикова. - М. : Прогресс, Универс, 1994. - 616 с.

2. Ґловінський М. Новомова //Міхал Ґловінський // 12 польських есеїв. - К. : Критика, 2001. - С. 158-180.

3. Гронская Н. Э. Языковые механизмы манипулирования массовым политическим сознанием / [Электронный ресурс] / Гронская Н. Э. // Вестник Нижегородского университета им. Н.И.Лобачевского. Серия: Международные отношения, Політологія, Регионоведение, 2003 -№ 5. -С.220-231 - Режим доступа:http://www.unn.ru/pages/issues/ vestnik/9999-0200_West_MO_2003_1/22.pdf

4. Земская Е. А. Клише новоязаи цитация в языке постсоветского периода // Е. А. Земская // Вопр. Языкознания. - М., 1996 - № 3. - С. 23-31.

5. Забужко О. С. Мова і влада // Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика 90-х / О. С. Забужко. - К. : Факт , 1999. - С. 99-124.

6. Красных В. В. Этнопсихолингвистика и лингвокультурология // Красных В. В. -Москва : Гнозиз, 2002. - 284 с.

7. Шаповал С. А. Новояз / [Электронный ресурс] / Шаповал С.А. // Общая психология. Словарь / под. ред. А. В. Петровского // Психологический лексикон. Энциклопедический словарь: В 6 т. / ред.-сост. Л.А. Карпенко; под общ. ред. А. В. Петровского. - М. : ПЕР СЭ, 2005. - 251 с. - Режим доступа : http://slovari.yandex.ru/~книги/ Общая%20психология/Новояз

8. Edwards D. Newspeak in the 21st. Century // D. Edwards, D. Cromwell. - London : Pluto Press, 2009. - 304 p.

9. Lutz W. The New Doublespeak: Why No One Knows What Anyone's Saying Anymore / William Lutz // Toronto, Ontario : Pipping Publishing, 1996. - 287 p.

10. Orwell G. Nineteen Eighty-Four. Appendix. The principles of Newspeak. [Електронний ресурс] / G. Orwell // Ре­жим доступу : http://orwell.ru/library/novels/1984/english/en_app

11. Van Dijk T. A. Discourse and manipulation [Електронний ресурс] / Van Dijk T. A. // Discourse and society. -London: SAGE Publications : 2006. - p. 359-383 - Режимдоступу : http://www.discourses.org/OldArticles/Discourse%20 and%20manipulation.pdf

УДК 811.411.21 38:82-92

Мацкевич А. Р.,

Львівський національний університет імені Івана Франка

НАПРЯМКИ АРАБСЬКОЇ СТИЛІСТИКИ У ДОСЛІДЖЕННІ ПУБЛІЦИСТИЧНОГО СТИЛЮ

У статті досліджуєтьсяісторія розвитку арабської стилістичної думки у контексті проблеми становлення публіцистичного стилю. Умовно виділено основні напрямки сучасної арабської стилістики у дослідженні публі­цистичного стилю, серед яких: "архаїзований" та "модернізований".

Ключові слова: публіцистичний стиль, арабська стилістика, західна стилістика, риторика.

В статье исследуется история развития арабской стилистической мысли в контексте проблемы станов­ления публицистического стиля. Условно выделены основные направления современной арабской стилистики в исследовании публицистического стиля, среди которых: "архаизованный" и "модернизованный".

Ключевые слова: публицистический стиль, арабская стилистика, западная стилистика, риторика.

The article traces the history of development of Arabic stylistic thought in the context offormation problem of the publicistic style. It was conditionally pointed out the basic directions of modern Arabic stylistics in the study of the publicistic style, including among them "archaic" and "modernized".

Key words: publicistic style, Arabic stylistics, western stylistics, rhetoric.

Історія розвитку арабської стилістики за Я. Стеткевичем [27, с. 95] та Х. Абдул-Рауфом [16, с. 1] - малодос-ліджене проблемне поле; звідси тема вивчення національних особливостей функціонально-стилістичних пара­метрів арабського тексту (зокрема публіцистичного) недостатньо опрацьована як арабськими лінгвістами, так і закордонними, а тому фактом залишається слабкий розвиток арабських стилістичних проблем, як у плані їхнього внутрішньосистемного дослідження (стилі арабської мови), так і в плані міжсистемного вивчення (стилістичний аспект у типологічному дослідженні арабської мови) [14, с. 18-19, 149].

Окрім того, на думку Н. Фінкільберг, функціональні типи арабських текстів (у порівнянні з функціональними стилями інших мов) - відносно розмиті; звідси арабська стилістична маркованість мовних засобів усіх рівнів (мо­дусів) послаблена або відсутня, тому у перекладі арабського тексту (зокрема публіцистичного) для перекладача важливо володіти дотекстовими знаннями (наприклад, особистість автора тексту тощо), уточнюючи по контек­сту, який функціональний стиль виявиться придатним у конкретному випадку [Там само. - С. 153-154]. Хоча 'Алі 'Абд аль-Вахід Вафі вказує, що всі стилі сучасної арабської мови вирізняються дуже чітко: достатньо лише однієї "фрази" ('ibaratun), щоб носій мови (арабофон) з легкістю визначив її стиль, незалежно чи це поезія, чи промова, чи лист, чи газетна стаття, чи наукове дослідження і т. д. [20, с. 179].

Попри це, сучасна арабська публіцистика, яка об'єднує авторські нариси й коментарі, передові статті, оратор­ські виступи, фельєтони тощо, - самостійний та досить складний функціональний різновид мовлення [1, с. 3]. Труднощі точного розуміння й адекватної інтерпретації арабських публіцистичних текстів ґрунтуються, з одного боку, на обмеженому знанні ситуативного контексту, необхідності посиленої уваги до ходу міркувань автора, а з іншого - на характерному для більшості таких тексів використанні розлогих синтаксичних конструкцій; тому у дослідженні публіцистичного стилю в арабській мові слід приділяти максимум уваги ретельному опрацюванню як змістового, так і, особливо, мовного плану кожного тексту [Там само. - С. 4].

Водночас публіцистичний стиль (як один із функціональних стилів літературної мови, що використовується у сфері масової інформації і характеризується популярним, чітким викладом, орієнтованим на швидке сприйняття повідомлень, на стислість і зрозумілість інформації, а також як емоційно забарвлена, піднесена мова з ознаками вольової оцінності, вербальні засоби якої призначені для емоційного впливу на адресата [2, с. 539]) сформувався в арабській мові у засобах масової інформації, зокрема газетах, заснованих у кінці XVIII - на початку XIX століть внаслідок європеїзації, озахіднення країн Арабського Сходу, серед яких: Єгипет та Сирія [5, с. 68-69; 4, с. 88-89; 13, с. 487]. При цьому першою повноформатною арабською газетою, що, проте, на думку А. Кримського, стано­вила "сухий урядовий бюлетень", вважається 'al-waqa'i'u-l-misriyyatu ("Єгипетські відомості") у кінці 1828 року, натомість "чи не єдина справжня тогочасна газета" - hadiqatu-l-'ahbari ("Сад новин"), видана вперше в Бейруті у 1858 році [6, с. 155, 224, 568-569]. Окрім того, наприклад, у перших сирійських газетах переважали інформаційні матеріали (короткі, розширені замітки, звіти), послання, роздуми на релігійну тематику, використовувались при­йоми ораторської мови; поступово популярними ставали статті, подорожні записи, літературні рецензії, огляди новин художньої літератури, проблемні статті про літературні процеси в Сирії та закордоном [15, с. 163].

Таким чином, на межі XIX-XX століть в періодиці почав поступово вироблятися досі зовсім невідомий араб­ській мові публіцистичний стиль, що впливав на жанри ораторської (політичної) прози та став підґрунтям ви­никнення у пресі критичних та історико-літературних нарисів, що часто були на межі віршів у прозі з історико-літературною, філософською та соціальною тематикою (серед відомих арабських публіцистів - представники сирійської школи публіцистики: засновник Бутрус аль-Бустані (1819-1883) й оратори Адіб Ісхак (1856-1889), Наджіб аль-Хаддад (1867-1899) та ін., а також єгипетські публіцисти: соціально-політичний сатирик 'Абдаллаг Недім і політичні оратори Мустафа Каміль (1874-1908) та Са'д Заглюль (прибл. 1859-1927)) [5, с. 78-79].

Слід зазначити, що до арабської мови віддавна проникали форми стилів (серед яких публіцистичний) інших лінгвокультур й згодом ставали фактом традиційної арабської стилістики (так, ще в доісламську епоху у віршах, наприклад, аль-'Аші ('al-'a'sa) наявність перської лексики свідчила про перські поетичні стилі та перський куль­турний вплив на поета загалом) [20, с. 180-184; 27, с. 95-96]. Щодо сучасних форм стилів інших лінгвокультур в арабській мові (зокрема публіцистичного), то, на думку 'Алі 'Абд аль-Вахіда Вафі, більшість з них перейшла з

© Мацкевич А. Р., 2012

європейських мов, а саме з французької та англійської, причому використання або наслідування "європейських стилів" ('al-'asallbu-l-'ifrangiyyatu) спричиняє не лише вихід за межі норм арабської стилістики, але й подекуди порушення порядку членів речення, їхнього зв'язку одне з одним, узгодження частин висловлення тощо; тому такі стилі характеризуються "неправильними ламаними фразами" ('ibaratun mufakkakatun rakikatun) з арабською лексикою й "іноземним синтаксисом" ('a'gamiyyatu-t-tarkibi wa-n-nazmi), що затьмарює більшість смислів, закла­дених у них [20, с. 184]. Проте саме такі інновації в арабській стилістиці, на думку Я. Стеткевича, свідчать про історичний розвиток сучасної арабської літературної мови та спосіб її пристосування до вимог сучасного життя [27, с. 96].

При цьому, на думку Ахмада аль-Гашімі, початок історії арабської стилістики сягає доісламських часів, зокрема періоду суддівства ан-Набіги аз-Зуб'яні на ярмарку 'Укяз, коли поети змагалися між собою у своїй майстерності [19, с. 6-12]. Власне арабська стилістика почала свій розвиток (який триває й досі) в межах традиційної арабської науки - 'ilmu-l-balagati [8], тобто "риторики" [7, с. 214; 10, с. 515] або "науки про красномовство" [12, с. 247, 440].

'Al-balagatuяк розділ арабського мовознавства первісно виформувався у "Книзі про ясне мовлення" ('al-bayanuwa-t-tabyinu) Абу Усмана аль-Джахіза (775-868) і стає самостійним у працях таких лінгвістів, як: 'Абд аль-Кагір аль-Джурджані (помер у 1078 р.), аз-Замахшарі (1075-1144), 'Абд ар-Рахман аль-Казвіні (1267-1338) та інших [8]. Основний стилістичний аспект класичної арабської риторики - опрацювання правил та закономір­ностей вибору мовних засобів для здійснення комунікації; як наслідок, дефініція даної дисципліни містить пряму вказівку на залежність вживання мовних засобів від цілей, завдань і умов комунікації [Там само], оскільки "рито­рика" ('аl-balagatu), як стилістичне вчення, - це, на думку аль-Казвіні, "слідування вимогам ситуації спілкування з дотриманням літературності мовлення" ('аl-balagatu f-l-kalami mujabaqatu-hu li-mayaqtadi-hu halu-l-hijabi ma'a fasahati 'alfazi-hi) [25, с. 33]. Висловлення не може бути красномовним, якщо воно не містить певного смислу і лексики, що адекватно втілює цей смисл, а тому balagatun - це граматично правильне мовлення, відповідне (ко­мунікативно-оптимальне) для умов та ситуації спілкування [8].

У сучасній арабській стилістичній думці умовно можна простежити декілька загальних напрямків, які вна­слідок європеїзації, згідно з І. Крачковським [5, с. 69], поширюються на всю арабську культуру.

Перший напрямок пов'язаний з дотриманням традиції арабського стилістичного вчення, розвинутого у межах "риторики" ('ilmu-l-balagati), а також з виключенням можливості західного оновлення (що, відповідно, оминає проблематику становлення публіцистичного стилю в арабській мові). Зокрема Ахмад аль-Гашімі на матеріалі лише традиційних середньовічних текстів (Коран, доісламська та ісламська (омейядська і аббасидська) поезія [19, с. 5]), залишаючи таким чином поза основним фокусом уваги оновлену (озахіднену) сучасну арабську лі­тературу, визначає поняття "стилю" ('al-'uslubu) як смисл, виражений у таких зв'язних словах, що формально найкращі для досягнення бажаної мети мовлення і найдієвіші щодо впливу на адресата [Там само. - С. 44]. На думку 'Алі аль-Джаріма та Мустафи Аміна [21, с. 9], стиль належить до "складових частин риторики" ('ana§iru-l-balagati) й обирається відповідно до "місця" (mawjinun), "ситуації" спілкування (mawqi'un), "теми" (mawdu'un), "стану слухачів" (halusami'ina) та "внутрішньої цільової скерованості" (naz'atunnafsiyyatun). Звідси Ахмад аль-Гашімі так само, як і 'Алі аль-Джарім та Мустафа Амін, вказує на три різновиди стилю: 1) "науковий стиль" ('al-'uslubu-l-'ilmiyyu) - "найспокійніший стиль" ('ahda'u-l-'asalibi), що вимагає якомога більше "міцної логіки" (manjiqunsalimun) й "правильної думки" ('al-fikru-l-mustaqimu) і якомога менше "поетичної уяви" ('al-hayalu-s-si'riyyu), а тому найяскравіша його риса - "чіткість" ('al-wuduhu), що, з одного боку, ґрунтується на ознаці "екс­пресії" ('al-quwwatu), котра виявляється в яскравості наукового пояснення й врівноваженості доказів цього сти­лю, а з іншого - "краси" ('al-gamalu), котра виявляється в простоті наукового висловлення, правильному виборі лексики та розподілі змісту для розуміння його основного смислу; 2) "художній стиль" ('al-'uslubu-l-'adabiyyu) - найхарактерніша його ознака і найяскравіша особливість - "краса" ('al-gamalu), джерело якої: "багата уява" (hayalunra'i'un), "детальний опис" (taswirundaqiqun), "відчуття неповторності рис речей" (talammusunli-wuguhi-s-sibhi-l-ba'idati), "чуттєвість" ('al-mahsusu) та "абстрактність форми" (§Uratu-l-ma'nawiyyi); 3) "ораторський стиль" ('al-'uslubu-l-hijabiyyu) - вирізняється "експресією смислів та лексики" (quwwatu-l-ma'ani wa-l-'alfazi), "силою доказу і аргументу" (quwwatu-l-huggatiwa-l-burhani), причому важливі для естетики й чіткості цього сти­лю - його "вплив та проникнення в глибину душ" слухачів (ta'siru-huwawu§Ulu-hu 'ila qararati-n-nufusi), оскільки саме від зростання впливу залежать: "місце оратора" у свідомості адресатів (manzilatu-l-hajibi), "сила красно­мовства" (quwwatu-l-'aridati), "яскравість доказу" (suju'u-l-huggati), "інтонація голосу" (nabaratu-ssawti), "якість декламації" (husnu-l-'ilqa'i), "точність вказівок" (muhkamu-l-'isarati); звідси найхарактерніші риси ораторсько­го стилю - "повтор" ('at-takraru), використання "синонімів" (mutaradufatun), "приказок" (masalun) та "високих красномовних слів" (kalimatun gazlatun zaturaninin), чергування інформації "питанням" ('istifhamun), "подивом" (ta'aggubun), "осудом" ('istinkarun) [19, с. 44-45; 21, с. 12-17].

Другий напрямок пов'язаний з синтезом теорій "західної стилістики" ('ilmu-l-'uslubi [26, с. 6-7] або 'al-'uslubiyyatu - англ. "stylistics", фр. "lastylistique" [23, с. 11]) й традиції bl-balagatu. Зокрема у монографії Му-хаммада 'Абд аль-Муталляба "Риторика та стилістика" ('аl-balagatuwa-l-'uslubiyyatu) вказано, що це - "сер­йозна спроба" (muhawalatun gaddatun) "оживити риторичну культурну спадщину" ('ihya'u-t-turasi-l-balagiyyi) і пов'язати її з сучасністю [24]; адже, попри "застарілість" (sinnu-l-ya'si) "давньої риторики" ('аl-balagatu-l-qadimatu), перспектива арабської філології, на думку Саляха Фадля, - не "копіювання та запозичення" (an-nashuwa-t-taqlidu) ідей західної стилістики, а "оживлення, збагачення та усунення недоліків культурної спадщини арабів" ('ihya'uwa 'isra'uwa 'istinqazuturasi-na mina-d-dumuri) [26, с. 5-7]. Як наслідок, наприклад, у колективній праці зі стилістики Мухаммада аль-Мун'ама Хафаджі, Мухаммада ас-Са'ді й 'Абд аль-'Азіза Шарафа ствер­джується, що "сучасна стилістика" ('al-'uslubiyyatu-l-mu'asiratu) не надто відрізняється від ідей, які виклав 'Абд аль-Кагір аль-Джурджані у книзі "Докази неперевершеності" (dala'ilu-l-'i'gazi), а тому ця теорія могла б статиперехідною ланкою між традицією і сучасністю у дослідженні стилістики [23, с. 5]. При цьому до представників-укладачів зв'язку між традицією "риторичних студій" (dirasatu-l-balagiyyati) та новацією в арабській стилістиці Мухаммад 'Абд аль-Муталляб зараховує таких філологів: Хусейн ар-Русафі, Мустафа Садік ар-Рафа'ї, Хасан аз-Заййат, Амін аль-Хулі й Ахмад-аш-Шаїб; проте "єдиної завершеної арабської теорії у дослідженні стилю" ('an-nazariyyatu-l-'arabiyyatu-l-mutakamilatuf dirasati-l-'uslubi) так і не вироблено [24, с. 3].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 


Похожие статьи

П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26