П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26 - страница 5

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 

Література:

1. Андрейчук Н. І. Семіотика лінгвокультурного простору Англії кінця XV - початку XVII століття : монографія / Н. І. Андрейчук. - Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2011. - 280 с.

2. Аристотель. Категории // Сочинения в четырех томах / Ред. З. Н. Микеладзе. - М. : Мысль, 1978. - Т. 2. -С. 51-90.

3. Асмус В. Ф. Античная философия / В. Ф. Асмус. - М. : Высшая школа, 1976. - 544 с.

4. Ельмслев Л. Пролегомены к теории языка / Луи Ельмслев // Новое в лингвистике / [сост., ред. и вступ. ст. В. А. Звегинцева]. - М. : Изд. иностр. лит., 1960. - Вып. 1. - С. 264-389.

5. Моррис У Ч. Основания теории знаков / У Ч. Моррис // Семиотика : антология / сост. Ю. С. Степанов. - 2-е изд., испр. и доп. - М. : Академический проект ; Екатеринбург : Деловая книга, 2001. - С. 45-97.

6. Щерба С. П. Філософія : Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С. П. Щерба, В. К. Щедрін, О. А. Заглада; За заг. ред. С. П. Щерби. - К. : МАУП, 2004. - 216 с.

УДК 811.161.2'371

Бабій І. О.,

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ

ДЕСКРИПТИВНІ НОМІНАЦІЇ У СВІТЛІ СУЧАСНИХ СИНТАКСИЧНИХ ТЕОРІЙ

У статті визначено статус дескриптивних номенів як одного з основних засобів здійснення референції; де­скрипції як описово-образний різновид номінацій розглядаються у світлі сучасних синтаксичних теорій.

Ключові слова: дескрипція, референція, номінація, комунікація, прагматика, семантика, ідентифікація, імп-ліцитність.

В статье дескриптивние номинации квалифицируются как одно из основных средств реализации референции и рассматриваются в свете современных синтаксических теорий. Предлагается также их понимание как описа­тельно-образной разновидности номинаций.

Ключевые слова: дескрипция, референция, номинация, коммуникация, прагматика, семантика, идентифика­ция, имплицитность.

In the article the status ofdescriptive nomens as one ofthe basic means of the reference processes realization is defined; the descriptive constructions are regarded in the light of modern syntactic theories; the understanding of descriptions as the nominations descriptive-figurative variety is presented.

Key words: description, reference, nomination, communication, pragmatics, semantics, identification, implicitness.

Сучасна лінгвостилістика характеризується впливом багатьох наукових парадигм, що зумовлює виникнен­ня актуальних проблем і нових способів їх розв'язання. Одним із важливих завдань цієї мовознавчої галузі є глибинне вивчення художнього тексту, його одиниць, які характеризуються поліструктурністю, різним смис­ловим навантаженням, неоднаковою участю в процесах образотворення. Невід'ємним формально-семантичним складником тексту є описові номінації (дескрипції), головне завдання яких полягає в позначенні та кваліфікації об'єктів позамовної дійсності.

Окремі аспекти, що стосуються типології, структурних та семантичних особливостей дескрипцій, а також розкриття їхнього референційного потенціалу вже висвітлювали вчені - представники різних наукових напрям­ків і шкіл. Так, у галузі філософії мови та логіки описові сполуки аналізували І. Алексюк, К. Доннелан, П. Коул, С. Кріпке, Л. Лінський, Б. Рассел, Дж. Серль, П. Стросон. Із позицій моделювання мовленнєвої діяльності в комп'ютерних програмах дескрипції досліджував М. Селезньов. У структурі тексту дескриптивні конструкції ви­вчають Н. Арутюнова, А. Вежбицька, О. Вольф, Л. Дьоміна, Л. Куриляк, М. Кронгауз, О. Кубрякова, М. Нікітін, О. Падучева та інші.

Термін "дескрипція" у науковий обіг було введено Б. Расселом, який розумів її як "те, що відноситься до чогось тобто якийсь невідомий чи конкретний об'єкт, якому притаманні певні ознаки [11, с. 41]. Учений виділяв два різновиди дескрипцій - визначені ("thes o-and-so") і невизначені (або неоднозначні, "aso-and-so"), чітко розмежовуючи власні назви і дескрипції, або денотативні (називні) вирази, які він кваліфікував як загальні назви та іменні словосполучення типу людина, ця людина, кожна людина, теперішній король Англії, центр Со­нячної системи тощо [11, с. 41]. Денотативні фрази можуть називати один цілком визначений предмет (напр., теперішня королева Англії), тоді вони є визначеними (одиничними, індивідними) дескрипціями (детальніше див. [14, с. 163-177]).

Розглянувши різні підходи вчених до кваліфікації терміна "дескрипція", формулюємо таке його визначення: це описові одиниці, які здійснюють номінативно-референційну функцію власного імені та використовуються для кваліфікації денотата за певною (постійною / ситуативною, одиничною / комплексною) ознакою, виділяючи його з-поміж інших об'єктів. Адекватна інтерпретація значення дескрипцій залежить від контексту, що дозволяє роз­шифровувати експліцитні й імпліцитні відтінки семантики описових сполук.

Поряд із з'ясуванням обсягу поняття "дескрипція" важливим є питання, висвітлення якого і становить мету нашої статті: визначення структурної типології описових номінацій, тобто встановлення, якої будови одиниці (або конструкції) можна кваліфікувати як дескрипції. Вченими ці мовні засоби трактуються як описовий різно­вид номінації, а "... найменуваннями можуть бути одиниці будь-якої складності й протяжності, здатні називати, позначати, указувати на реалії об'єктивної дійсності" [9, с. 1]. Отже, актуальність статті зумовлена відсутністю детального аналізу досліджень мовознавців, які розглядали структуру описових конструкцій, що виконують роль непрямих номінацій осіб.

Безперечно, саме функціонування терміна "дескрипція" (букв. з англ. description - опис, зображення) ла­тентно зумовлює наявність у складі подібних мовних засобів мінімум двох або й більше лексем (напр., той, хто виголошує доповідь; той, хто розповідає казки; той, хто у військовій формі тощо). Однак розмовна практика й тексти художньої літератури засвідчують протилежне: функціонування в ролі описових мовних одиниць не тільки кількаслівних конструкцій, а й синтетичних дескрипцій, які є ". досить продуктивними у відповідних но­мінативних парадигмах і порівняно з іншими компонентами ономасіологічного ряду відзначаються семантичною сконденсованістю, експресивністю" [8, с. 18].

Зазначена категорія описових лексичних засобів має значні можливості номінування, які виявляються у квалі­фікації денотатів - акумулюванні та репрезентації ознак, що зафіксовані у синонімічних аналітичних дескрипціях.

Змоделюємо приклади: той, хто виголошує доповідь - доповідач; той, хто розповідає казки - казкар (чи опо­відач); той, хто у військовій формі - військовий. Внутрішня форма виділених і подібних однослівних описових номінацій містить ознаки, зафіксовані у ключових лексемах їх полікомпонентних синонімів, а тому між ними

© Бабій І. О., 2012найчастіше можна поставити знак рівності. Виняток становлять тільки випадки, коли однослівна дескрипція міс­тить вказівку на сталу ознаку об'єкта (військовий), а кількакомпонентна описова конструкція фіксує його ситуа­тивні параметри (той, хто у військовій формі - людина, що випадково чи тимчасово вдягла військову форму). Для диференціації зазначених функціональних розбіжностей синонімічних, на перший погляд, описових одиниць не­обхідне звернення до контексту, який виступає інколи єдиним актуалізатором глибинного значення дескрипцій.

О. Кубрякова так окреслює поняття "номінація": "Щоб бути одиницею номінації, ця одиниця повинна відпо­відати одній вимозі - позначати, служити назвою, виділяти іменоване як окрему сутність і величину, здійснювати номінативну функцію, тобто репрезентувати виділений в акті номінації об'єкт засобами мови і заміняти далі цей об'єкт його іменем в мовленнєвій діяльності та в мисленнєвих операціях з об'єктом" [5, с. 38].

До дескрипцій зараховуємо описові номени різної протяжності: від однослівних лексем до синтаксичних кон­струкцій, які з формально-граматичної точки зору кваліфікуються як складнопідрядні присубстантивно-озна-чальні речення (на зразок Нікудишній той моряк, у якого немає жадоби відкриття нових земель і островів), а також складнопідрядні предметно-ототожнювальні речення (Стали землею ті, що починали цей світ) [див. 12].

У дисертації М. Алексюк зазначені синтаксичні конструкції визначаються як предикативні найменування осіб (номінативні одиниці типу хто за свободу в битві поляже, той не вмирає) і кваліфікуються як "номінативні засоби, що мають широкі компенсаторні, характеризувальні та текстотвірні властивості" [2, с. 7]. У результаті цього дослідження, на нашу думку, виявлено значні можливості зазначених номенів "... як номінативних засобів і переваги порівняно з лексичними найменуваннями. Як мотивовані найменування, предикативні найменування осіб мають необмежені можливості в представленні ознак референтів" [2, с. 22]. Дослідниця розмежовує під час вивчення предикативних найменувань осіб рівні мови і мовлення: на синтаксичному рівні ПНЛ [предикативні найменування осіб - І.Б.] - це блок "корелят (вказівний займенник) + підрядна частина займенниково-співвіднос­них речень з неорієнтованим анафоричним зв'язком", на семантичному - складна номінативна одиниця.

У працях І. Вихованця [4] та С. Ломакович [7] так звані предикативні найменування можна виокремити у складі займенниково-співвідносних речень, але зазначені синтаксичні конструкції (речення) дослідники класифі­кують по-різному. І. Вихованець поділяє складнопідрядні речення займенниково-співвідносного типу на три класи:

- складнопідрядні речення симетричної структури (субстанціальні, атрибутивні, адвербіальні);

- складнопідрядні речення несиметричної структури, що формуються співвідносними словами з означальною семантикою й асемантичними сполучниками що, щоб та сполучниками типу немов, наче, неначе, ніби;

- складнопідрядні речення несиметричної структури, що містять співвідносне слово те, а також майже всі сполучні слова й асемантичні сполучники що, щоб [4, с. 336-339].

Серед ілюстративного матеріалу до усіх трьох класів займенниково-співвідносних речень можна виділити ті, які кваліфікуються нами як дескриптивні конструкції, насамперед це стосується складнопідрядних речень симе­тричної структури, а також складнопідрядних речень із кількома підрядними.

Оскільки ідіостилем окремих авторів зумовлене використання займенниково-співвідносних речень у вигляді парцельованих конструкцій, тобто комунікативно роз'єднаних, коли з однієї граматичної структури утворюється декілька висловлювань [4, с. 288], вважаємо, що до дескриптивних конструкцій можна віднести і парцеляти (на зразок "Мені усе ж дозволили займатися улюбленою справою. Але у визначений час, з перервою на обід і під на­глядом отого самого. Який чітко через ліве плече обертався" Є. Бруслиновський).

У монографії С. Ломакович "Займенниково-співвідносні конструкції в системі складнопідрядного речення української мови" виділяються такі типи речень (у межах займенниково-співвідносного класу) залежно від ха­рактеру реалізації функції співвідносного слова та відповідно до того, який тип відношень складається між го­ловною та підрядними частинами:

- ототожнювальні: головним для даного типу речень є те, що співвідносні та сполучні слова - предметного, означального, обставинно-просторового значення - є тотожними;

- фразеологічні: співвідносні слова в реченнях фразеологічного типу мають значення характеризації: вони так чи інакше характеризують предмет, ознаку, дію. Компонент смислу головної частини фразеологічних речень формується завдяки різного роду асоціативним зв'язкам між змістом підрядної та головної частин;

- вміщуючі: вказівний займенник в їх головній частині співвідноситься зі змістом підрядної частини в цілому [7, с. 31-45].

Підкреслимо, що у цій монографії досліджуються не тільки загальні закономірності синтаксичної будови за­йменниково-співвідносних речень, але й специфічні формальні риси окремих їх різновидів, які значною мірою зумовлюють головні ознаки семантичної організації конструкцій.

У перших двох різновидах займенниково-співвідносних речень (ототожнювальних та фразеологічних) поряд із іншими виділяються такі, які ми кваліфікуємо як дескрипції, тобто мовні одиниці, у яких зафіксована певна ознака або комплекс ознак об'єкта мовлення.

Залучення до складу дескрипцій таких конструкцій здійснюємо з огляду на комунікативно-прагматичні чин­ники. Адже "вибір мовленнєвої номінації визначається рядом факторів: стилем розповіді, кількістю інформації, що міститься в значенні імені, логіко-синтаксичною структурою речення, в яке входить ім'я, його комунікатив­ною функцією, фондом спільних знань співрозмовників, місцем повідомлення в тексті, ситуацією спілкування, тобто прагматичним аспектом мовлення, етичними нормами, прийнятими в певному суспільстві" [3, с. 188].

Як наголошує Л. Агаханянц, "... особливості прагматичної реалізації / актуалізації номінації особи визнача­ються, з одного боку, потенціалом слова, а з іншого - контекстуально-ситуативними і комунікативно-прагматич­ними умовами використання слова" [1, с. 14].

Поняття "номінативний блок", застосоване С. Ломакович у монографії для позначення поєднання співвіднос­ного слова та підрядної частини, використовують й інші дослідники.

Так, О. Ткач аналізує формально-синтаксичний та семантико-синтаксичний рівні організації речення: воно розглядається як автономна і самодостатня конструкція, не пов'язана з контекстом і ситуацією, тобто як кон­структивна (докомунікативна, статична) одиниця [13, с. 3]. Номінативний блок тут розуміється як сполучення корелята з підрядною частиною, яке становить складну номінативну одиницю, а також зазначається, що номі­нативні блоки з корелятами якісно-кількісної, тобто означальної, семантики мають у реченні той самий статус, що й будь-яка лексема з означальним значенням, оскільки номінативний блок здійснює непряме найменування тих чи інших ознак - через вказівку на їхню якісну або кількісну характеристику: він такий, що з рідного батька злупить [13, с. 13].

У своєму дослідженні ми враховуємо цю думку: оскільки номінативний блок може розгорнуто позначати, кваліфікувати об'єкт дійсності, то він набуває статусу дескрипції.

О. Нітенко підкреслює, що "... механізм побудови складнопідрядного речення використовується в мові також як механізм побудови складної номінативної одиниці - номінативного блоку "те, що а одиниця предикативна (підрядна частина), функціонуючи в складі блоку, слугує для потреб номінації" [9, с. 5]. Важливим, на нашу дум­ку, міркуванням, що допомагає зрозуміти характер дескрипції, в аналізованій роботі є наступне: "... аналіз блоків дозволяє глибше осмислити таке своєрідне мовне явище, як використання предикативної структури в інтересах номінації" [9, с. 14].

Мовець послуговується номінативним блоком "те + підрядна частина" за умови відсутності потрібного йому найменування серед засобів лексичної системи. Так буває тоді, коли він не може таксономічно визначитися з описуваними реаліями дійсності, відчуває труднощі при їх класифікації.

Як підкреслює дослідниця, семантичний аналіз засвідчив, що номінативні блоки в складі ототожнювальних речень із корелятом те можна вважати універсальним засобом мовної номінації з огляду на широту їхніх можли­востей щодо іменування, оскільки за їх допомогою в мові позначаються певні стани речей у позамовній дійснос­ті, неістоти й істоти, навіть місце.

На відміну від попередніх науковців, Т. Огарєнко замість поняття "номінативний блок" використовує термін "фразова номінація", яку кваліфікує як "своєрідну номінативну одиницю, що реалізується тільки в межах речень займенниково-співвідносного типу і зумовлюється наявністю прислівно-кореляційного зв'язку" [10, с. 34] або як "особливі предикативні перифрази, що виникають у складнопідрядних реченнях займенниково-співвідносного типу" [10, с. 25], наголошуючи, що фразові номінації як складники речень прислівно-кореляційного типу ви­являють багатші семантичні, модально-оцінні можливості порівняно зі словом (напр., хто хоче бути великим артистом, той не повинен бруднити себе).

Дослідниця підкреслює, що функціонально фразові номінації подібні до лексем, тому можуть посідати пози­цію будь-якої синтаксеми: суб'єктної, об'єктної, предикатної, атрибутивної, обставинної. З погляду ж семантики номінативні блоки мають значно більші можливості у називанні того чи іншого поняття, оскільки підрядна час­тина як складник фразової номінації залишається предикативною одиницею і містить значно більше інформації, ніж слово. Виникає фразова номінація ще й тому, що в деяких випадках запасу лексем не вистачає, щоб позна­чити певне поняття, або необхідна деталізація і конкретизація висловленого.

Крім того, фразові номінації уживаються не тільки для називання (власне номінативна функція), але вод­ночас виконують інші функції: допомагають позначити предмети, явища, на які накладено табу, що не мають словникової назви (номінативно-евфемістична функція); поширюють відомості про назване (номінативно-по­ширювальна); виявляють ставлення мовця до повідомлюваного (номінативно-експресивна). Якщо ж присудок підрядної частини у складі фразової номінації можна замінити непредикативним синонімом, то таким фразовим номінаціям властива номінативно-синонімічна функція [див. 10, с. 163-167].

Як бачимо, у мовознавчій літературі використовуються різні терміни стосовно позначення того самого понят­тя, однак при характеристиці дескрипцій важливим є те, що обидва терміни означають "засіб найменування, який характеризується предикативністю" [10, с. 25], тобто виділяють ті різновиди мовних одиниць, які кваліфікуємо як дескрипції.

Проаналізовані дослідження дають підстави зробити наступні висновки: до дескрипцій зараховують не тільки одно- чи двослівні непрямі номінації, а й кількаслівні (розгорнуті, аналітичні) конструкції (на зразок "Соломія тої ж миті опинилася на землі, перелетіла села, міста, діброви, і на широкому битому шляху побачила прохача, зарослого, висхлого, в лахмітті, чимось схожого на святого мученика чи на ченця-затворника Зойкнула, впізнав­ши свого Андрія". К. Мотрич). Це міркування підтверджується поглядами тих дослідників, які вивчають синтак­сичні одиниці з семантичного і комунікативного поглядів. Їхні висновкові твердження дозволяють кваліфікувати як номінативні одиниці (предикативні найменування осіб, номінативні блоки, фразові номінації) частину займен­никово-співвідносних речень.

Отже, до дескрипцій, тобто описових номінацій, зараховуємо як номінативно-кваліфікативні номени, що ма­ють форму слова чи словосполучення й можуть визначатися як "когнітивні згортки з різним ступенем семантич­ної компресії" (напр.:"... Я успішно закінчував писати дисертацію, керівник мене підганяв, прохоплюючись про сприятливий збіг зірок та актуальність теми". В. Тарнавський) [6, с. 433], так й аналітичні дескриптивні кон­струкції, тобто "розгорнуті судження про позначуване, які дозволяють відновити всі імпліковані словом смисли" (напр.: "... якийсь час я приятелював з донькою млинаря - Ляною, дуже вродливою, як не дивно, і розумною дівчинкою з незвичного кольору попелястим волоссям". В. Палинський) [6, с. 433]. Такими аналітичними номе-нами є синтаксичні конструкції різної будови і протяжності: словосполучення, відокремлені означення, складно­підрядні речення, парцеляти тощо.

1. Агаханянц Л. С. Прагматический компонент содержания слова и особенности его актуализации в тексте (на материале имен существительных-обозначений лица в современной прозе) : авторефер. дисс. на соискание уч. ст. канд. филол. наук : спец. 10.02.01 "Русский язык"/ Л. С. Агаханянц. - Ташкент, 1989. - 24 с.

2. Алексюк М. И. Предикативные наименования лиц в современном украинском языке : авторефер. дисс. на со­искание уч. ст. канд. филол. наук : спец. 10.02.02 "Украинский язык" / М. И. Алексюк. - Х., 1988. - 23 с.

3. Арутюнова Н. Д. К проблеме функциональных типов лексического значения / Н. Д. Арутюнова // Аспекты семантических исследований : [под ред. Н. Д. Арутюновой и А. А. Уфимцевой]. - М. : Наука, 1980. - С. 156-249.

4. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник / Іван Романович Вихованець. - К. : Ли-бідь, 1993. - 368 с.

5. Кубрякова Е. С. Номинативный аспект речевой деятельности / Е. С. Кубрякова. - М. : Наука, 1986. - 158 с.

6. Кубрякова Е. С. Язык и знание: На пути получения знаний о языке: Части речи с когнитивной точки зрения. Роль языка в познании мира / Е. С. Кубрякова / Рос. академия наук. Ин-т языкознания. - М. : Языки славянской культуры, 2004. - 560 с.

7. Ломакович С. В. Займенниково-співвідносні конструкції в системі складнопідрядного речення української мови: Навч. посібник / Ломакович С. В. - К. : НМК ВО, 1993. - 60 с.

8. Мойсієнко А. К. Динамічний аспект номінації / Мойсієнко А.К. / Київський національний університет імені Т. Шевченка. - К. : ВПЦ "Київський університет", 2004. - 100 с.

9. Нітенко О. В. Складні номінативні одиниці в структурі займенниково-співвідносних ототожнювальних ре­чень: авторефер. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 "Українська мова" / О. В. Нітенко. - Харків, 2003. - 19 с.

10. Огарєнко Т. А. Позиційна структура речень із займенниковими компонентами: дис. ...канд. філол. наук : 10.02.01 / Огарєнко Тетяна Анатоліївна. - Кіровоград, 2004. - 186 с.

11. Рассел Б. Дескрипции / Б. Рассел // Новое в зарубежной лингвистике. - Вып. 13. Логика и лингвистика. Проблемы референции. - М. : Прогресс, 1985. - С. 41-54.

12. Синтаксис сучасної української мови: проблемні питання [навч. посібник / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська]. - К. : Вища школа, 1994. - 670 с.

13. Ткач О. В. Складнопідрядні речення з корелятами якісно-кількісної семантики в сучасній українській мові: авторефер. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 "Українська мова" / О. В. Ткач. - Харків, 2000. - 18 с.

14. Художній текст - слово - образ : лінгвостилістичний аналіз : монографія / [М. І. Голянич, І. О. Бабій, Н. Я. Іванишин та ін.] ; за ред. М. І. Голянич - Івано-Франківськ : Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2010. - 408 с.

УДК 81'42

Базан О. М.,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ФУНКЦІЇ РИТОРИЧНИХ ЗАГОЛОВКІВ У ПУБЛІЦИСТИЧНОМУТЕКСТІ (на матеріалі сучасних україномовних ЗМІ)

У статті досліджуються риторичні заголовки у публіцистичному тексті й визначається їх функціональна специфіка у сучасних україномовних ЗМІ.

Ключові слова: публіцистичний текст, заголовок, риторичне питання.

В статье исследуются риторические заголовки в публицистическом тексте и определяется их функциональ­ная специфика в современных украиноязычных СМИ.

Ключевые слова: публицистический текст, заголовок, риторический вопрос.

The article deals with the rhetorical headlines in journalistic texts and determined theirfunctional specificity in modern Ukrainian Mass Media.

Key words: journalistic texts, headline, rhetorical questions.

Заголовок є невід'ємним складником будь-якої публікації, першим знаком будь-якого завершеного тексту, що спонукає читача до ознайомлення зі змістом поданої інформації. Саме від заголовка чи не найбільшою мі­рою залежить поширюваність опублікованої інформації у просторі часі. Це й стосується текстових одиниць усіх стильових різновидів мови, зокрема й стилю засобів масової інформації (ЗМІ), який вирізняється особливою оперативністю та інформаційною місткістю у висвітленні суспільно актуальних проблем сучасності [16, с. 273]. Преса - один із різновидів ЗМІ, що зацікавлює читача багатством мовних засобів, структурно-композиційною та графічно-видільною орнаментальністю.

Газетний заголовок як елемент публіцистичного тексту поєднує у собі ці особливості, виражені у візуальній відокремленості від публікації, оригінальному мовному та графічному оформленні.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 


Похожие статьи

П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26