П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26 - страница 53

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 

Ключові слова: стратегічне текстотворення, маніпуляція, непрямі тактики мовленнєвого впливу.

В статье рассматривается понятие "стратегическое текстообразование". Разграничиваются термины "манипуляция" и "стратегическое текстообразование". Очерчиваются непрямые тактики речевого воздействия. Ключевые слова: стратегическое текстообразование, манипуляция, непрямые тактики речевого воздействия.

This article deals with the concept of the "strategic textbuilding". The terms "manipulation" and "strategic textbuilding" are divied. The tactics of indirect speech effect are outlined. Key words: strategic textbuilding, manipulation, indirect speech effect.

Сучасний розвиток мовознавства все більше спрямований на розв'язання прикладних завдань, зокрема, ви­користання мови для задоволення потреб мовця шляхом впливу тим чи іншим вербальним способом на слухача.

Науковим підґрунтям розуміння поняття "комунікативно-стратегічне текстотворення" слугує прагматика -галузь досліджень у семіотиці й мовознавстві, що вивчає функціонування мовних знаків у мовленні.

Процес текстопородження, за Б.Ю. Норманом [3], має такий вигляд: вихідною точкою для мовленнєвого акту є мотив (стимул), який визначає причину створення тексту, його вмотивованість; потім виникає задум, який вті­люється в плані (чи програмі) висловлювання; далі йде етап реалізації цього плану (чи здійснення задуму), який може складатися з кількох стадій; завершується мовленнєвий акт фазою контролю. Таким чином, ми бачимо, що будь-який текст є більшою чи меншою мірою спланованим вчинком.

Класифікація як одна із застосовуваних наукових операцій передбачає виявлення системи супідрядних по­нять. Ми пропонуємо взяти за таксономічні критерії прагматичні інтенції мовця та свідомо докладені ним ко­мунікативні зусилля, зокрема вербальні. Чи, точніше сказати, попередній аналіз і прогнозування слухацької ре­акції мовцем з подальшим відповідним добором мовленнєвих засобів і мовних прийомів. Пропонований підхід жодним чином не заперечує наявні в лінгвістичній науці підходи до розуміння різновидів текстів. Він навіть не конкурує з ними, а корелює певним чином. Ми продовжуємо говорити в термінах функціональної стилістики, заповнюючи лакуни когнітивним розумінням мовлення.

Терміном "інтенція"позначають суб'єктивну спрямованість на певний об'єкт, тобто активність свідомості суб'єкта. Багато слів, певних граматичних конструкцій, правил побудови тексту призначено для того, щоб передати комунікативні інтенції мовця: схвалення, осуд, погрозу, наказ, прохання щодо тих чи інших об'єктів [2, c. 203].

Зрозуміло, що функціональні стилі неоднаковою мірою виявляють інтенційні можливості мовця. Деякі з них, зокрема науковий чи офіційно-діловий, обмежують виражальний репертуар адресанта, регулюючи його мовлен­ня усталеними правилами, ритуалами, стильовим узусом.

Головною тенденцією в дослідженнях з обраної проблематики домінує есенціалістський підхід, при якому ключовим питанням теоретичного дослідження постає питання про те, що є маніпуляцією, а ключовою пробле­мою - проблема визначення термінів [4]. Ми не ставимо собі за мету пошуки оптимальної дефініції цього понят­тя. Просто погодимося з тим, що маніпуляцією можна вважати приховане керування, вплив, при якому адресат здійснює мету / цілі маніпулятора, вважаючи їх своїми власними, не усвідомлюючи впливу, що на нього чинить­ся [4]. За такого визначення можна припустити, що сам термін "маніпуляція" перетворюється на сукупність ознак (прихована мета, неявне керування, вплив на адресата всупереч його волі тощо), яку приписують певній одиниці чи комунікативній ситуації, як правило, успішній для маніпулятора. Однак будь-який мовленнєвий вплив може бути як успішним, так і неуспішним. Жодна з тактик стратегічного текстотворення, ба жоден з маніпулятивних прийомів, не ґарантує стовідсоткового результату.

Необхідно розмежувати поняття стратегічне текстотворення" і "маніпулятивне" текстотворення й встановити між ними кореляційні відношення.

Маніпуляція - це ситуація спілкування, в якій комунікативні цілі не збігаються з психологічними намірами мовця, який прагне вплинути на слухача. Це ситуація обману й нечесної гри. Стратегічне текстотворення перед­бачає свідоме використання вербальних засобів впливу для досягнення поставленої мети, але наміри мовця не є прихованими для слухача. У цьому разі комунікативна й психологічна настанови мовця збігаються. Очевидно, критерієм, що розводить ці два поняття, маніпуляцію і стратегічне текстотворення, є критерій щирості мовця. Критерій щирості - такий, що забезпечує вираження насправді притаманних мовцеві думок і почуттів [1].

Слід розрізняти інформаційну інтенцію та комунікативну інтенцію. У першому випадку йдеться про бажання повідомити дещо, в другому - комунікатор демонструє своє бажання в явному вигляді. Зазвичай ці дві інтенції зливаються разом, метою комунікатора є вплив на уявлення отримувача [2].

Стратегічне текстотворення - це свідоме продукування текстів, яке відрізняється від будь-якого адресного мовлення не тільки чіткою попередньою настановою мовця викликати прогнозовану емоційну реакцію реципі­єнта з подальшою його активністю відповідно до поставленої мети, а й характеризується вживанням непрямих тактик мовленнєвого впливу та конкретних вербальних прийомів.

Стратегічне текстотворення ґрунтується на непрямих тактиках мовленнєвого впливу. Загальний принцип непрямої тактики мовленнєвого впливу полягає в тому, що читачеві (слухачеві) пропонують певну загадку - більшої чи меншої

© Монахова Т. В., 2012складності - розв'язавши яку, слухач не тільки отримає уявлення про зміст повідомлення, а й зрозуміє, з якої причини по­відомлення побудовано непрямо. Таким чином, слухача справді запрошено до співпраці: від того, як він зможе "прочита­ти" повідомлення, залежить і характер того, що він з цього повідомлення отримає. Непряма тактика мовленнєвого впливу - це тактика, що інтригує, зачіпає особистісні характеристики слухача, тактика, що включає слухача у повідомлення [1].

Уявімо побутову ситуацію: хлопчик хоче зробити мамі приємний подарунок на її День народження. Він може намалювати їй соняшники та поставити підпис. Перший варіант - він напише: "З Днем народження!". Другий варіант - "Мамуні". Щирий подарунок із простим святковим підписом "З Днем народження" не є комунікативно-стратегічним. Підпис "Мамуні", навпаки, виявляє свідоме застосування мовного знака з прогнозованою реакцією на нього, оскільки хлопчик знає, що мама реагує саме на цю словоформу з ряду синонімічних ("матусю", "маму-лечко", "ма" тощо) особливо емоційно й позитивно. Обране слово є маркером інтимності їхнього спілкування. І в першому, і в другому випадку інтенція хлопчика була тією самою - привітати маму, зробити їй приємне. Різниця полягає у свідомому не- / застосуванні конкретних вербальних подразників. Можемо сказати, що стратегія у хлопчика була одна. Але в першому випадку вона не була зреалізована за допомогою тактичних ходів.

Маніпуляція - це зміщення тактики непрямого мовленнєвого впливу в бік прямої тактики.

Тож, рекламу, наприклад, варто вважати стратегічним текстотворенням, а не маніпулятивним дискурсом, оскільки будь-яка людина від початку розуміє мету рекламного тексту: "мене збираються переконати". Засоби пе­реконання можуть бути найрізноманітнішими, але мета завжди одна й вона очевидна для всіх споживачів реклами.

Очевидною особливістю непрямих тактик мовленнєвого впливу є те, що вони забезпечують слухачеві "свобо­ду дій" як свободу ініціативи й свободу фантазії. Оскільки "розгадати" - означає проаналізувати, означає пере­брати у власній свідомості кілька непридатних варіантів "відгадки", зрозуміти, чому вони непридатні, і, можли­во, врешті-решт дійти "правильного розв'язання" [1, c. 60].

Будь-яка непряма тактика мовленнєвого впливу починається зі свідомого добору певних слів або ж з доби­рання слів певним чином. Лінгвістиці давно відомий термін "конотація", що позначає додаткове значення лексе­ми, або його супровідні семантичні чи стилістичні відтінки. Однак подекуди саме з конотації виростає непряма тактика мовленнєвого впливу. Інколи конотація набуває такого масштабу, що перетворюється (у певних контек­стах) на перше лексичне значення, зрозуміле всім носіям мови. Часто це відбувається з суспільно-політичною лексикою (наприклад, "помаранчевий" в сучасній Україні - це перш за все носій політичної ознаки, а потім вже кольору). Інформація означає скорочення можливостей. Будь-яке значення є інформацією, оскільки воно виклю­чає деякі з раніше наданих можливостей. І детермінація за допомогою контексту є інформацією, тому що вона виключає деякі з можливостей значення [7]. Слова, що мисляться без усілякої конкретної детермінації, не можуть брехати. Але достатньо вже невеликого контексту, щоб слова змогли брехати [7].

Бертольд Брехт 1934 року у своєму памфлеті "П'ять складнощів того, хто пише правду", що передбачався для поширення в гітлерівській Німеччині, відзначив складність, що випливає з "порожньої містики" слів: "Писати населення замість народ і землеволодіння замість земля вже саме по собі означає в багатьох випадках відмову від неправди" [5, c. 94]. У запропонованій Бертольдом Брехтом анкеті "Труднощі опису сьогодення" (1964) Стефан Анрее, продовжуючи думку Брехта, пише: "Утім, і слово істина сьогодні плаває, точно так само, як свобода, справедливість, терпимість, віра, честь і багато інших, під карантинним прапором; ці поняття всі разом і кожне зокрема отруєні - ідеологією, прагматизмом і різного роду інсинуаціями" [6, c. 35]. Рейнхардт Баумгарт, відпо­відаючи на ту ж анкету, висловлює схожі побоювання стосовно слова істина: "Боюся, що саме слово вже стоїть криво, схиляючись до протилежності того, що воно могло би позначати, - до брехні" [6, c. 41].

Часто стикаємося з політичними маніпуляціями, що випливають із такої тактики мовленнєвого впливу.

Німецький мовознавець Х. Вайнрих говорить, що немає жодних сумнівів у тому, що слова, якими багато бре­шуть, самі стають брехливими. Варто лише спробувати вимовити такі слова, як світогляд, життєвий простір, остаточне рішення, язик сам счиняє опір і випльовує їх. Той, хто їх все-таки вживає, - брехун або жертва об­ману. Брехня не тільки псує стиль, вона губить мову. І не існує ніякого лікування для зіпсутих слів; їх необхідно виганяти з мови. Що швидше і повніше це станеться, то краще для нашої мови [7].Іноді слова можна піймати на брехні. Демократія - це слово, що має ранг поняття. Тобто поняття "демократія" за своїм мовним уживанням ви­значається як форма держави, в якій влада йде від народу й за певними політичними правилами передається віль­но вибраним його представникам. (Чиста етимологія слова демократія недостатня). Той, кого влаштовує така форма держави, в якій державна влада не йде від народу й не передається за певними політичними правилами вибраним представникам, і хто тим не менше називає таку форму держави словом демократія, просто бреше [7].

Стратегічне текстотворення передбачає чимало непрямих тактик мовленнєвого впливу: лексичні комбінації, метафоризація, міксація функціональних стилів, спеціальна граматична організація і специфічна синтаксична по­будова мовлення. Усі окреслені стратегії і тактики становлять перспективу досліджень у цьому напрямі.

Література:

1. Клюев Е. В. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элокуция) : Учебное пособие для вузов / Е. В. Клюев. - М. : "Издательство ПРИОР", 1999. - 272 с.

2. Манаенко С. А. Непрямое выражение интенций в публицистическом дискурсе/ С. А. Манаенко // Язык. Текст. Дискурс : Научный альманах Ставропольского отделения РАЛК / Под ред. проф. Г. Н. Манаенко. Выпуск 5. Ставро­поль : Изд-во ПГЛУ, 2007. - 312 с. - С. 202-208.

3. Норман Б. Ю. Теория языка / Б. Ю. Норман. - М. : Флинта : Наука, 2004. - 296 с.

4. Парасуцкая М. И. Манипуляция и "манипулятивный дискурс" в лингвистике : принципы исследования/ М. И. Пра-суцкая. - Режим доступу : http://konference.siberia-expert.com/publ/doklad_s_obsuzhdeniem_na_sajte/parasuckaja/2-1-0-45

5. Brecht. B. Fiinf Schwierigkeiten beim Schreiben der Wahrheit / B. Brecht. - (Versuche 21). - Frankfurt, 1949.

6. Schwierigkeiten, heute die Wahrheit zu Schreiben, hrsg. von Heinz Friedrich / Schwierigkeiten. - Munchen, 1964.

7. Weinrich, Harald Linguistik der Luge / Weinrich. - Monographie 7 unveranderte Auflage, 2007. - Buch. 90 S.

Морозова И. Б.,

Одесский национальный университет имени И. И. Мечникова

РЕЧЕВОЕ ПОВЕДЕНИЕ ПЕРСОНАЖНОЙ ЛИЧНОСТИ СКВОЗЬ ПРИЗМУ ЕЕ СОЦИАЛЬНОЙ ПРИНАДЛЕЖНОСТИ (на материале современного английского романа^

В фокусе проведенного исследования находится проблема синтаксической структуры литературного тек­ста, рассматриваемая на уровне персонажного диалога. Работа посвящена изучению речевых стратегий и пре-валирующихпрагматических типов простого предложения в плане их употребления в диалоге соответственно принципу вежливости. Делается вывод о зависимости выбора прагматического типа высказывания от социаль­ной принадлежности говорящего.

Ключевые слова: прагматический тип, речевая стратегия, коллаборатив, компетитив, конфликтив, конви-виал, социальная принадлежность.

У фокусі проведеного дослідження знаходиться проблема синтаксичної структури літературного тексту, як вона реалізується на рівні персонажного діалогу. Робота присвячена вивченню мовленнєвих стратегій та пре­валюючих прагматичних типів простого речення в плані їх використання в діалозі згідно з принципом ввічливості. Зроблено висновок про залежність вибору прагматичного типу висловлення від соціальної приналежності мовця.

Ключові слова: прагматичний тип, мовленнєва стратегія, коллаборатив, компетитив, конфліктив, конвівіал, соціальна приналежність.

The investigation looks at the problem of syntactic structure of the literary text as it is realized on the level of the personage dialogue. The presented work is dedicated to the study of speech strategies and dominating pragmatic types of simple sentences used by the speaker in dialogue according to the principle of politeness. A conclusion is made about the dependence of choice of the pragmatic type on the social grounding of the speaker.

Key words: pragmatic type, speech strategy, collaborative, competitive, conflictive, convivial, social grounding.

Антропологический и когнитивный подходы к изучению языка предполагают исследование речевых произ­ведений индивида, во-первых, с позиций взаимоотношения языка и мышления, а во-вторых, путеманализа языка сквозь призму речи говорящего. Начиная с XIX века и по сей день представители различных научных направле­ний едины во мнении, что внутренний мир человека отражается в его речи. Такой подход четко охарактеризовал философ-экзистенциалист М. Хайдеггер: "Я есть то, что я говорю" [14, c. 54]. Личностная значимость говоряще­го формируется в процессе взаимодействия индивида с системой языка. При этом, речь аккумулирует не только психологические, но и социальные свойства индивида.

В данной работе наше внимание сосредоточено на художественном персонаже как целостном образе, "модели человека", поскольку именно такой подход максимально соответствует целям нашего исследования. Отметим, что, осуществляя выборку речевых образцов диалогической речи персонажей из произведений различных авто­ров, исследователь получает вполне объективный фактический материал для анализа, в основных чертах отража­ющий специфику разговорной речи.

Очевидно, что для объективного лингвистического анализа парадигмы речевого общения в модель речевой коммуникации необходимо ввести личность коммуниканта. Так, Ю.Н. Караулов вводит в научный оборот тер­мин "языковая личность" [4, c. 5].

В настоящей работе разделяетсямнение Ю.Н. Караулова о том, что художественный текст, как продукт лите­ратурной коммуникации, является идеальной моделью для исследования языковой личности.

Объектом изучения является персонаж художественного произведения как совокупность психологических и социальных характеристик. Интерес к социолингвистическим проблемам усилился в последние десятилетия в связи с развитием современного общества, стремлением к нивелированию социально-классовых отличий, изме­нением социальной роли человека в целом. Однако, несмотря на проведенные в этой области исследования [3; 9; 10; 13; 17; 22 и др.], некоторые аспекты социальной детерминированности речи говорящего требуют дополни­тельного рассмотрения иуточнения, что и определяет актуальность данного исследования.

В современной лингвистике на основе разработанной Ю.Н. Карауловым теории языковой личности прово­дятся исследования, в которых в качестве объекта выступают как реальный носитель языка, так и участники диалога художественного текста. Создавая свой мир, некую квази-реальность, писатель творчески типизирует жизнь, описывая окружающую действительность посредством художественных образов. Говорящий персонаж ("литературный герой") рассматривается как "целостный образ человека" (подход Л.Я. Гинзбург). Персонаж во­спринимается читателем как "серия последовательных появлений или упоминаний одного лица; изображение его слов, действий, внешних черт, внутренних состояний, повествование о связанных с ним событиях, авторский анализ" [2, c. 329].

Предмет анализа настоящей работы - различные прагматические типыпростого предложения английского языка, которые рассматриваются как типичный продукт речевой деятельности говорящего, творца сообщения. При этом, каждый из субъектов (автор, читатель, персонаж) может рассматриваться как особая модель реаль­ной языковой личности. Речевое поведение конкретного индивидуума детерминируется его социальной ролью, навыками речевого общения, задачами общения и т.д.

Исследование проведено в русле антропоцентрической парадигмы лингвистических исследований художе­ственного произведения с акцентом на рассмотрение предложения как продукта речевой деятельности. Анализ персонажной речи на материале простого предложения продиктован следующими соображениями. Прежде все-

© Морозова И. Б., 2012го, простое предложение в художественном диалоге является структурно доминирующей единицей сообщения и, по нашим данным, составляет 56,5% от всего корпуса персонажных высказываний [7].Кроме того, моно-предика-тивное простое предложение является центральной единицей синтаксиса, обеспечивая выход в более сложные синтаксические структуры. По своему уровневому положению простое предложение занимает пропозематичес-кий уровень в уровневой системе языка (от лат. рropositio - суждение) и, таким образом, является основным спо­собом вербального кодирования информации

Поскольку человеческая деятельность носит, как правило, совместный характер и подразумевает коопера­цию целей и стратегий их достижения, интерактивность личностей на основе знаковых средств находит свое выражение в особых, характерных для индивидуума, прагматических типах предложений [20, c. 35]. Таким обра­зом, непосредственной целью настоящего исследования является рассмотрение прагматических типов простого предложения в плане их социальной детерминированности и установление закономерностей употребления того или иного типа в зависимости от социальной принадлежности персонажа.

Очевидно, что обмен информацией осуществляется между коммуникантами, являющимися, с точки зрения их общественного положения, представителями часто различных социальных слоев общества. В этой связи, важ-ноезначение приобретают понятия микро- и макросоциальной среды. В социолингвистике понятие макросоци-альной среды предполагает наиболее резкое речевое расхождение между представителями определенных кру­гов. Социальный статус носителя языка влияет на речевое поведение индивидуума и во многом предопределяет выбор тех или иных коммуникативных речевых форм. Индивидуальный характер персонажа связан с его полом, возрастом, интеллектом, уровнем образованности, профессией, государственной и социальной принадлежнос­тью, то есть с характерными признаками личности. Отсюда и персонажная речь в художественном произведении, как и речь индивида вообще, имеет свои, отличные от других, социо-психолингвистические особенности. Как замечает М.Я. Блох: "Писатели, если только они являются настоящими художниками слова, отлично знают это, наблюдают такую речь и отражают ее в своем творчестве. Однако художественная речь писателя по своему ста­тусу отличается от обиходной речи... . Задача использования языковых средств писателем заключается в лепке образа, будь то образ персонажа или любого предмета и явления, преломленного авторским воображением в со­ставной элемент его произведения" [1, c. 28].

Персонажная личность, как и любая личность вообще, ".не просто приспосабливается к среде обитания, а выделяет себя из окружения, чтобы осознанно и избирательно связать себя с ним" [23, c. 66]. Языковая лич­ность возникает не извне, а изнутри диктуемой целесообразности, путем превращения осваиваемой обществен­ной культуры в творческую индивидуальную языковую деятельность. В то же время, выбор определенного прагматического или синтаксического типа коммуникативных единиц мы не считаем "личностным выбором" [15, c. 311]. Это выбор среди неопределенных, далеко не всегда осознаваемых альтернатив, критерии которого вырабатываются у языковой личности на подсознательном уровне и всякий раз меняются в зависимости от ин­тер- и экстраличностных факторов. В этом плане таксономия коммуникативных единиц личности концептуаль­но коррелируется с "личностным конструктом" персонажа, в котором преломляется, предвосхищается личност­ная модель речевого общения.

По определению Е.В. Руденского, "социальный статус характеризует позицию человека в социальной об­щности, ее права, обязанности, престиж, полномочия и т.д." [11, c. 155]. Социальный статус отражает место, за­нимаемое личностью в социальной структуре, ее национальную, классовую принадлежность, ее экономическое, правовое положение, профессиональную характеристику, образовательный, культурный уровни. Таким обра­зом, социальная стратификация является внешней формой организации общественного языка в определенный исторический период, а сам процесс речевого общения включается в социальные отношения коммуникантов и является его неразрывной частью. Отсюда, кодирование информации в предложении определяет представление единиц сообщения в виде таксономии распознаваемых ментальных моделей, типичных для данного языка.

При исследовании влияния фактора социальной принадлежности говорящего на его речь, персонажи художественных произведений были условно разделены на три группы: "элита"; "рабочие и служащие" и "люм­пен" [7, c. 206-208].

Элита (от франц. elite - избранный) в широком значении - лучшая часть любой социальной, этнической или профессиональной группы. В настоящей работе этот термин используется в узком смысле - группа людей с высшим образованием, занимающая ведущее положение в различных сферах человеческой деятельности.

Люмпен - деклассированные, опустившиеся элементы, имеющие низкий уровень образования или не имею­щие его вообще.

Между указанными выше социальными оппозициями существует определенная прослойка, названная в ра­боте "средний класс". Последняя тяготеет либо к элите, либо, наоборот, в зависимости от условий существова­ния, к люмпену. Исходя из сказанного выше, к "элите" относим аристократию, священников, представителей высших слоев общества, как-то: солидные бизнесмены, юристы и другие люди, имеющие высшее образование. К категории "средний класс"отнесены рабочие, фермеры, мелкие клерки, представители бытового обслуживания и др. В категории "люмпен" в работе рассматривалисьпредставители "социального дна", личности, обладающие минимумом или вообще не имеющие образования, типа: чистильщик обуви, торговец зеленью, полуграмотная служанка и тому подобные [6, c. 166].

Все перечисленные свойства социальных групп накладывают отпечаток на их общий язык и речевые манеры, устанавливается общая языковая дисциплина и единый языковой обычай. Этот фактор, в свою очередь, пред­определяет язык и речевое поведение индивидов в процессе их взаимоотношений в той или иной общности.

Содержательная эгоцентричность высказывания говорящего не только придает ему и его речи особые, характерные черты, но и определенным образом социализирует его, "вписывает" его в общество и окружающуюего социальную среду. Прагматическое стремление быть понятым трансформируется в когнитивную стратегию понять того, кто должен понять тебя. В настоящей работе разделяем мнение Е.В. Тарасовой. На основе теории социо-психолингвистического взаимодействия автор предлагает три категории такой стратегии, а именно:

1) речевая конвергенция - уподобление речи адресанта и адресата или их взаимодополнение;

2) речеваядивергенция - поддерживание различий коммуникативного поведения;

3) поддержание коммуникативного равновесия. Говорящий не изменяет свои речевым привычкам по той или иной причине [12, с. 6].

В процессе исследования 8000 простых предложений,отобранных из персонажных диалогов, было обнаруже­но, что поддержание коммуникативного равновесия является доминирующей стратегией общения (63,6 % слу­чаев). Речевая конвергенция засвидетельствована в 32,1 % случаев, а случаи дивергенции в процессе общения весьма редки - 4,3 %.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 


Похожие статьи

П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26