П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26 - страница 57

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 

У кінці ХІХ на поч. ХХ ст. герменевтика розглядається як самостійна структура, що відображає найбільш суттєві ознаки внутрішніх і зовнішніх зв'язків у художньому тексті, репрезентує сукупність близьких за мовним та стилістичним значенням лексичних одиниць. Виходячи із цих визначень, можна стверджувати, що структуру-вання когнітивної реалізації авторської свідомості потребує чіткої реалізації щодо визначення структури і виду концепту, встановлення критеріїв віднесення концептів до ядра і периферії концептуальної системи, виявлення специфіки понять художня і мовна картини світу. Тому для опису елементів з просторовим значенням у тексті художнього твору (опис-пейзаж, портретна характеристика персонажа) просторові параметри відображають при­роду статичного об'єкта у його синхронних ознаках і диференціюються на структуровані та неструктуровані кон­цепти. До структурованих концептів об'єкта опису відносять його параметри, що вербалізуються структурова-ними актантами. Неструктуровані концепти визначають індивідуальні особливості об'єкта і мають аксіологічне значення [11, с. 134], що є характерними для концептуального аналізу тексту.

Своє відображення герменевтика знайшла у концепції Ґ. Ґадамера, який уважав, що "у свідомості кожної лю­дини формується модель світобачення. Індивідуальність унікальна за своєю природою в кожному конкретному індивідуумі" [4, с. 404]. У концепції мови Ґ. Ґадамер розвиває ідеї, висунуті Хайдеггером. На його погляд, мова має самостійне буття стосовно людського індивіда, він також визначає зв'язок людини зі світом і ставленням до світу. Ґ. Ґадамер виявляє роль В. Гумбольдта у дослідженні розуміння мови як бачення світу. Продовжуючи думку Гумбольдта, Ґ. Ґадамер приходить до висновку, що "в мові виражається весь світ" [4, с. 517], від образного до індивідуального світосприймання художнього твору.

Ф. Шлейєрмахер розглядав герменевтику як мистецтво розуміння художнього тексту. У своїй концепції він виділяє три ступені розуміння даного поняття "1) безсвідоме розуміння.; 2) свідоме., що є основою передання досвіду щодо тлумачення самого тексту; 3) мистецтво розуміння" [14, с.83]. Основною умовою розуміння є "гер-меневтичне коло". У його формулюванні принцип "герменевтичне коло" поєднує в одне ціле процес розуміння і сприймання на основі трьох рівнів: "декодування мовних одиниць художнього тексту; когнітивний рівень, ви­никає у разі труднощів при засвоєнні змісту художнього тексту;рівень "предметизації", тобто розуміння тексту сприймається по-своєму" [14, с.83-84].

Такий підхід до дослідження даної проблеми вказує на те, що особливу роль відіграє герменевтика при деко­дуванні значення художнього тексту -"вміння розуміти певне стилістичне значення, "розшифровувати" певний стилістичний код вислову" [12, с.18], у якомумоделювання структур розповсюджується не тільки на мовне ціле, але й на всі "правила мовної гри", ситуації спілкування, вибору тактики суб'єкта у грі [8, с.117]. В основі гер­меневтики міститься глибока діалогічність, а основним її поняттям є герменевтичний трикутник (автор - текст - читач). Аналізуючи текст, читач отримує інтерпретаційне та нормативне уявлення на основі граматичних, лек­сичних і стилістичних засобів.

Отже, у мові художньої літератури герменевтичний підхід до концептуального аналізу тексту завжди ви­значається як "філософсько-історична категорія", що спирається на мову письменника, його стиль та художню свідомість. Саме художня свідомість, у якій кожного разу відбивається історичний зміст тієї чи іншої епохи, її ідеологічні потреби та уявлення, взаємозв'язок літератури з дійсністю в їх теоретичному і практичному втілен­ні, набуває індивідуальної концептуалізації. Щодо стильових особливостей, які залучаються в контексті кожної епохи, то вони підпорядковані основній домінанті - визначення концепта. Уміння виділити в зображуваному предметі, явищі характерну рису чи ознаку дало можливість індивідуалізувати характери та формувати певне емоційне ставлення до образу в художньому тексті. Так, образ філософський - ідеальна форма зображення пред­метів і явищ матеріального світу, образ художній - спосіб і форма освоєння дійсності в мистецтві, що характе­ризується єдністю чуттєвих і смислових концептів. Художній образ у контексті твору є базовою виражальною моделлю творчої свідомості особистості. Саме художній образ за допомогою чуттєвої інтерпретації формує його індивідуальне бачення, встановлюєдискурсивний взаємозв'язок у художньому тексті.

Таким чином, у структурі аналізу художнього тексту характерним є метод герменевтики, зокрема, декоду­вання смислових частин художнього тексту і когнітивний принцип, який передбачає визначення мовних засобів щодо вираження і встановлення дискурсивних зв'язків у тексті.

Література:

1. Абрамов С.Р. Герменевтический анализ текста / Герменевтика: история и теория метода (краткий очерк). -Майкоп, изд-во АГУ, 2001. - 318 с.

2. Брутян Г.А. Язык и картина мира // Философские науки. -1973. - № 1.- С. 108-111.

3. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию: Пер. с нем. - М. : Прогресс, 1984. - 397 с.

4. Ґадамер Г.-Ґ. Істина і метод. - К. : "Юніверс", 2000. - Т. 1.- 704 с.

5. Жаботинская С.А. Концептуальный анализ языка: Фреймовые сети // Мова. - Одеса: Одеський держ. ун-т ім І.І. Мечнікова, 2004. - С. 1-28.

6. Лазебник Ю. С., Ярмак В. И. Поэзия XX века: слово, текст, мир. - К. : Наук. думка, 1992. - 144 с.

7. Потебня А. А. Мысль и язык - К. : Синто, 1993. - 192 с.

8. Селиванова Е. А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. Монографическое учеб. пос. - К. : ЦУЛ, "Фитосоциоцентр", 2002. - 336 с.

9. Селиванова Е. А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. - К. : Брама, 2004. - 335 с.

10. Соколовская Ж. П. Исследование по лексической семантике. - Симферополь; Ялта : Крымское учебно-педа­гогическое гос. изд-во. -1999 - 2000. - Кн. 1-7.

11. Хамаганова В. М. Описательный текст в семиотическом аспекте: М.; Улан-Уде: Изд-во Бурятского гос. ун-та,

2000. - 157 с.

12. Чабаненко В. А. Стилістика експресивних засобів української мови: Монографія. - Запоріжжя : ЗДУ, 2002.

- 351 с.

13. Шпет Г. Г. Внутренняя форма слова: Этюды и вариации на темы Гумбольдта // Психология социального бытия. - М. : Воронеж, 1996. - 446 с.

14. Schleiermacher F. Samtliche Werke. - B. 7. - Berlin, 1838. - 427 S.

УДК 8Г373.232.1

Новикова Ю. М.,

Донбаська національна академія будівництва і архітектури

КУЛЬТОВА ЛЕКСИКА В ОСНОВАХ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПРІЗВИЩ МЕШКАНЦІВ ДОНЕЧЧИНИ

Стаття продовжує ряд публікацій з антропонімії Донеччини, зокрема виконано лінгвістичний аналіз прізвищ, в основах яких закарбувалася культова лексика: назви релігійних свят (геортоніми) і понять церковного вжитку. Виокремлено лексико-семантичні підгрупи відповідної лексики в основах досліджуваних прізвищ, проаналізовано полісемантичні прізвища.

Ключові слова: антропонім, прізвище, лексико-семантична група, культова лексика, семантика, полісеман­тичні прізвища.

Статья продолжает ряд публикаций по антропонимии Донетчины, в частности выполнен лингвистичес­кий анализ фамилий, в основах которых сохранилась культовая лексика: названия религиозных праздников (геортонимы) и понятий церковного употребления. Выделены лексико-семантические подгруппы соответствую­щей лексики в основах исследуемых фамилий, проанализированы полисемантические фамилии.

Ключевые слова: антропоним, фамилия, лексико-семантическая группа, культовая лексика, семантика, по­лисемантические фамилии.

This article continues publications in anthroponymy of the Donetsk region. The linguistic analysis ofsurnames contains religions lexis, namely names of religions holydays (heortonyms) and church notions. Lexico-semantic subgroups of the corresponding lexical units in analised surnames have been determined, polysemanticsurnames have been analised.

Key-words: anthroponym, surname, lexico-semantic group, religions lexis, semantics, polysemantic surnames.

Лінгвістична специфіка національного антропонімікону завжди привертала увагу мовознавців, засвідчую­чи вагому роль онімної лексики, прізвищевих номенів - насамперед у загальній перспективі гуманітарної па­радигми. Так, історію української антропонімії ретельно досліджували такі вітчизняні вчені, як Б.Б. Близнюк, Ю.О. Карпенко, Р.Й. Керста, Л.О. Кравченко, Г.Д. Панчук, С.М. Медвідь-Пахомова, Ю.К. Редько, І.Д. Фаріон, М.Л. Худаш, П.П. Чучка та інші знані ономасти. До проблем походження прізвищ та аналізу їхніх словотвірних моделей звертався Ю.К. Редько. Вагомим внеском в антропонімію стала і праця М.Л. Худаша "З історії україн­ської антропонімії".

Докладне вивчення власних назв потребує всебічного дослідження ономастичної своєрідності краю і регіону зокрема (роботи М.В. Бірила, Л.Л. Гумецької, В.А. Никонова) як з метою розкриття історії виникнення, дина­міки, особливостей функціонування і структури цього своєрідного класу лексики в межах певних географічних ареалів, так і у зв'язку з дослідженням загальної картини розвитку ономастичної науки (роботи І.М. Желєзняк, Ю.О. Карпенка, П.П. Чучки, Є.С. Отіна).

Християнські релігійні й народні свята активно вивчалися релігієзнавцями (М.Ю. Брайчевський, І. Губаржев-ський), теологами (А.П. Голубцов, Св. І. Дамаскін), етнографами (О. Воропай, Г.В. Лозко, В.Т. Скуратівський). І лише останнім часомдо них приєдналися мовознавці (С.Я. Єрмоленко, В.А. Ткаченко, Т.А. Харитонова, А.М. Ша­мота, Г.М. Яворська), які усвідомили необхідність комплексного вивчення зазначених одиниць, що суттєво збага­тить наукові уявлення про матеріальну і духовну культуру українського етносу. Культові лексеми розглядаються як реалізатори мовного коду народної культури і потребують ґрунтовного лінгвістичного осмислення.

Актуальність нашого дослідження зумовлена своєрідністю й недостатньою вивченістю назв релігійних свят в основах сучасних прізвищ як багатого джерела для вивчення лексичного розмаїття мови, історії, культури, психології, побуту та вірувань народу певної етнографічної території. Їх значення розкриває суттєву для історії мови та для історії її носіїв інформацію. Саме тому семантика антропонімів є однією з найбільш досліджуваних категорій ономастичної науки.

Метою статті є лексико-семантичний аналіз прізвищ, похідних від назв релігійних свят, встановлення їх зв'язку з відповідними етнокультурними константами, визначення назв релігійних свят як одиниць мовної систе­ми, що мають специфічний вияв у межах антропонімної системи.

Для визначення семантичних типів прізвищ мешканців Донеччини ми залучаємо загальноприйняту класифіка­цію прізвищ П.П. Чучки за семантичним принципом, апробовану у працях багатьох ономастів, зокрема С.Є. Пан-цьо, І.І. Ільченко, І.А. Корнієнко, Н.Ю. Булави, Ю.Б. Бабій та ін. На основі класифікаційних засад в прізвищевій системі Донеччини виокремлюємо відіменні, відтопонімні та відапелятивні утворення, що дає важливу інформа­цію для істориків, етнографів, мовознавців та можливість порівняльного аналізу антропонімії різних територій і мовних систем. У статті досліджуються твірні основи прізвищ та їх значення, оскільки саме аналіз семантики антропооснов може визначити ресурси, за рахунок яких усталювалася та розвивалася певна антропонімна система.

Значну роль для будь-якого народу відіграє його духовність, відбиваючи національний характер. Складним духовним утворенням, світоглядним і культурним феноменом є релігія. Релігійна свідомість функціонує за допо­могою культової лексики - сукупності слів релігійної мови ("Бог", "дух", "благодать" тощо).

Одним із найбільш інформативних мовних джерел про духовність українців є прізвища, похідні від назв ре­лігійних свят і понять церковного вжитку. Етнологічний підхід до їх вивчення дає можливість осмислити мову як бачення світу народом. Адже прізвища виступають об'єктивними свідками народного життя, у них "тією чи іншою мірою фіксуються результати попередніх етапів пізнання дійсності. Без опору на колишній досвід сприй­няття будь-якого предмета чи явища дійсності було б неможливим" [5, с. 29].

© Новикова Ю. М., 2012

Український народ завжди з великою повагою ставився до віри. "Останки своєї віри народ зберігав в останках форм і звичаїв, і їх вистачало, щоб відчув він свою окремішність, щоб зберіг себе як окремий народ" [7, с. 147]. Від термінів на позначення християнських свят "воскресение", "вознесение", "преображение" утворено велику кількість топонімічних назв [2, с. 95].

Назви релігійних свят (геортоніми) [11, с. 48] і понять церковного вжитку стали основою для 150 прізвищ мешканців Донеччини [9] (2100 носіїв; 0,3% від загальної кількості досліджуваних прізвищ). У межах цієї лек-сико-семантичної групи виокремлюємо такі підгрупи: "Назви християнських свят", "Назви понять церковного вжитку", що зумовлено мотиваційною базою онімів [10].

Назви релігійних свят відображають поняття, сформовані носіями мови у процесі їх пізнавальної діяльності, і є "позначеннями або номінативними знаками" [1, с. 71] подій, що пов'язані з релігійними віруваннями і відбува­ються у визначений час. Отже, лексеми на позначення релігійних свят мають "подійно-темпоральну семантику" [8, с. 120]. Темпоральна семантика назв релігійних свят активізується за умови виконання ними календарної функції [8, с. 122]. Назви свят вбирали в себе краєзнавчий фон і ставали згустками народного духу [13, с. 179]. Вони могли бути як вираженням віри, так і відліком часу, що пов'язувалося із сільськогосподарським календа­рем, з народними звичаями. Наприклад: піст > Постніков (оскільки всі пости стосуються свят на честь певних святих, лексему піст зараховано до аналізованих одиниць); Маковій "спрощена українська назва церковного свята святих мучеників Маккавеїв (1 серпня за ст. ст.)" > Маковей; Покрова "за церковним календарем, право­славне свято, що відзначається 1/14 жовтня як свято Покрова Пресвятої Богородиці та Пріснодіви Марії" [6, 463] > Покровський; Рождество >Рождественський; Воскресіння "день воскресіння Ісуса Христа" [6, с. 118] >Воскре-сенів; свято "відзначуваний народним звичаєм або церквою день на честь якої-небудь події чи святого" [6, с. 532] >Святенко (згідно з первісним значенням слова "святий" - "світлий", "сяючий", "незаплямований", "чистий", "шанований" у свідомості українського народу і свята сприймалися, очевидно, як дні "світлі, сяючі, шановані". На думку Митрополита Іларіона, старослов'янське "празникъ" - це день вільний від праці. Пізніше день святко­вий, а особливо день святого, на честь якого поставлений храм, храмове свято); святки"цикл церковно-календар­них свят від Різдва Христового (25 грудня / 7 січня) по Різдвяний день (8/21 січня)" [6, с. 502] >Святкін; Преоб­раження > Преображенський; Великдень "найзначніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа" > Великодній;Благовіщення "важлива віха землеробського календаря українців" > Благовещенський; Введення "за церковним календарем, день 21 листопада / 4 грудня, коли Діву Марію вводили в Єрусалімський храм для по­свячення її Богові" [6, 66] > Введенський.

До назв понять церковного вжитку уналежнюємо назви надприродних істот, культових понять та предметів церковного вжитку. В основах антропонімів зафіксовано такі назви: проскура "просфора" [4, т. III, с. 479] > Про-скурін; ангел "надприродна істота, посланець, вісник Бога" [6, с. 13] > Ангел; архангел "ангел найвищого рангу" [6, с. 18] > Архангельський; душа "безсмертна, нематеріальна основа в людині" [6, с. 209] > Душа; ікона "живо­писне, мозаїчне або рельєфне зображення Бога чи святого, якому поклоняються віруючі" > Іконніков; апостол "кожен з дванадцяти учнів Ісуса Христа, яких він послав проповідувати своє вчення" [6, с. 17] > Апостолов; ладан "смола, яку використовують під час релігійних обрядів" [10, т. IV, с. 433] >Ладан; амінь "від давньоєвр. "хай буде так!", "істинно так!" заключне слово в молитвах, проповідях" [6, с. 12] >Аминев; Біблія "Святе Писання (Письмо) Ветхого (Старого) і Нового Заповітів" [6, с. 37] > Біблій.

Окремі прізвища вказують на деякі побутові звичаї, ставлення народу до тих чи інших явищ суспільного життя і релігії: славити Бога >Богославський; алілуйя "уживається у відправах християнської релігії для вира­ження славлення Бога" [6, с. 11] >Алілуйко; молити Бога >Молібожко; отче наш > Отченашенко. Їх виникнення пов'язано з тим, що християнство санкціонувало етос абсолютної цінності людини, її відповідальності за власні вчинки. Одні дії засуджувалися, інші схвалювалися в народі, що не могло не відбитися в антропоніміконі.

Велика кількість онімних одиниць має подвійну мотивацію та співвідноситься не тільки з назвою християн­ського свята, але й з теонімами християнського походження або церковною атрибутикою. Так, прізвища Тро­їцький, Троїцин генетично пов'язані із назвою Трійця: "1) триєдине божество, у якому поєднуються Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий; 2) релігійне свято на честь Святої Трійці; 3) трійця - з'єднані разом і зіллям убрані три свічки, з якими ходили на Йордан [6, с. 606]; мотивуючою базою антропонімів Спаський, Спас є Спас "за­сновник християнства, що врятував людство, спокутуючи його гріхи" [6, с. 573] або свято православної церкви, встановлене на честь Преображення Господнього. Цей день був немовби апофеозом радості селянина з плодів своєї діяльності. Поширення прізвищ Постніков, Маковецький, Покровський, Троїцький зумовлено популярністю церковно-календарних свят Маковій, Покрова, Трійця та частотністю невживання скоромної їжі в період постів.

Досліджувані прізвища дають підстави говорити про народну основу прізвищевої системи Центральної і Східної Донеччини, що відтворює побут, культуру й духовну спадщину українського народу. Вони дають змогу розширити наше уявлення про традиційний побут, культуру і звичаї українців.

Література:

1. Антонюк О. Центральні та периферійні елементи лексико-семантичної підгрупи прізвиськ із семою "зріст" / Олена Антонюк // Лінгвістичні студії: зб. наук. праць / Укл. : А. П. Загнітко (наук. ред.) та ін. - Донецк : ДонДУ,

2000. - Вип. 6. - С. 174-176.

2. Белогуб А. А. О влиянии терминов богословия на топонимическую лексику / А.А. Белогуб // Уч. зап. Тавричес­кого нац. ун-та им. В.И. Вернадского. - Т. 19 (58). - №4. Серия "Філологія". - Сімферополь : ТНУ, 2006. - С. 95-98.

3. Горпинич В. О. Антропонімія Дніпровського Припоріжжя і суміжних регіонів України: Монографія / В. О. Горпинич, І. А. Корнієнко; За ред. д. філол. н., проф. В. О. Горпинича // Ономастика і апелятиви. - Дніпропе­тровськ; Миколаїв : Вид-во "Іліон", 2006. - Вип. 25. - 237 с.

4. Грінченко Б. Д. Словник української мови / Упоряд. з дод. власн. матеріалу Б. Грінченко / Борис Грінченко. - К. : Наукова думка, 1996-1997. - Т. HV

5. Губко О. Т. Психологія українського народу: Наук. дослідж: В 4 кн. / Олексій Губко. - К. : ПВП "Задруга", 2004. - Кн. 1: Психологічний склад праукраїнської народності. - 400 с.

6. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник / Віталій Жайворонок. - К. : Довіра,

2006. - 703 с.

7. Карпенко О. П. Ментальна організація власних назв / Олена Карпенко // Мовознавство. - 2004. - № 4. - С. 25-34.

8. Коробко Т. Ю. Лексико-семантичний аналіз назв релігійних свят у сучасній українській мові / Т. Ю. Коробко // Актуальні проблеми металінгвістики : Зб. статей за матеріалами 5 міжнародної наук. конфер. - Черкаси : Ант,

2007. - С. 120-122.

9. Новикова Ю. М. Практичний словозмінно-орфографічний словник прізвищ Центральної та Східної Донеччи­ни / Юлія Новикова // Під ред. проф. Т. Ю. Ковалевської та проф. І. Є. Намакштанської. - Донецьк : "Вебер" (Доне­цька філія), 2007. - 996 с.

10. Новикова Ю. М.Семантико-словотвірна структура прізвищ Центральної і Східної Донеччини / Юлія Новико­ва // За заг. ред. д-ра філол. н., професора Т. Ю. Ковалевської. - Монографія. - Донецьк : Норд-Прес, 2009. - 210 с.

11. Подольская Н. В. Словарь русской ономастической терминологии / Н.В. Подольская / Отв. ред. А. В. Супер-анская. - М. : Наука, 1988. - 189 с.

12. Словник української мови: в 11 т. - К. : Наукова думка, 1970-1980. - Т. І-ХІ.

13. Сологуб Н. Народні переосмислення біблійних образів / Н. Сологуб // Мовознавство: Доп. та повідомл. IV Міжнар. конг. україністів / Відп. ред. В. Німчук. - К. : Пульсари, 2002. - С. 176-180.

14. Худаш М. Л. З історії української антропонімії / Михайло Худаш. - К. : Наукова думка, 1977. - 236 с.

УДК 811.161.2'37

Нуждак Л. В.,

Ужгородський національний університет

ЛЕКСИКО-ПРАВОПИСНІ ПОРУШЕННЯ У СФЕРІ УКРАЇНСЬКОГО УРБОНІМІКОНУ ПОСТТОТАЛІТАРНОЇ УКРАЇНИ

У статті подається аналіз лексико-стилістичного стану сучасного українського урбонімікону. Значна увага приділяється вивченню культури та норм української мови.

Ключові слова: урбонім, ономастика, посттоталітарна доба.

В статье представлен анализ лексико-стилистического состояния современной украинской урбонимии. Зна­чительное вниманиеуделяется изучению культуры и правил украинского языка. Ключевые слова: урбоним, ономастика, посттоталитарная эпоха.

The article analyzes of lexicolstylistic style of modern Ukrainian urbonymikon. Special attention is given to the study of culture and normative principles of the Ukrainian language. Key words: urbonym, onomastics, post-totalitarian era.

У пострадянський період субсистема сучасних українських урбонімів зазнала глибших та системніших змін. Масовий характер змін, що спостерігався в українській урбонімії, зокрема заходу та центру держави, поясню­ється демократичністю процедури заміни власних назв вулиць, площ, парків, скверів, мікрорайонів тощо, яка, за чинним українським законодавством, реалізується на підставі ухвали місцевої ради, а не Верховної Ради Укра­їни, як це передбачено процедурою зміни власних назв населених пунктів. Однак демократичність процедури зміни українських урбонімів, на нашу думку, стала головною причиною недостатньої або поверхової мовної експертизи як урбонімів-неологізмів, так і вже традиційних онімів, що уможливлює функціонування багатьох власних назв міських об'єктів, структура яких суперечить нормам української мови.

Характерним типом порушення норм української літературної мови в субсистемі українських урбонімів по-сттоталітарної доби - правописні помилки. Найчастіше при написанні сучасних українських урбонімів порушу­ють правила вживання великої літери.

Незважаючи на чітку правописну норму, за якою означуване слово, що входить до географічної назви і не виражає родового поняття, пишеться з великої літери [6, с. 51], повсюдними стали отакі орфограми урбонімів, як вулиці Перша піщана, Друга піщана (Біла Церква), Боричів тік, Ярославів вал, Дружби народів, Набережне шосе (Київ), мікрорайони Польські фільварки, Руські фільварки (Кам'янець-Подільський), Солодка балка, Велика балка(Кіровоград), Весела дача (Кривий Ріг), вул. Полтавський шлях, парк Григорівський бір, вул. Люстдорф-ська дорога, Овідіопольська дорога, Хаджибейська дорога, Малий фонтан, Середній фонтан, Великий фонтан, мікрорайон Солдатська слобода (Одеса), вул. Білопільський шлях (Суми), мікрорайон Павлово поле (Харків), вул. Замкові сходи (Ужгород), вул. Галицький шлях (Чернівці) тощо.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 


Похожие статьи

П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26