П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26 - страница 66

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 

Крім цього, існує тенденція поділяти неперехідні одноаргументні дієслова залежно від розташування їх єди­ного аргументу на неакузативні (ергативні) (unaccusatives) та неергативні (unergatives) [5: 35].

Схему породження ергативної та неергативної дієслівних фраз, відповідно, наведено в прикладі (2а) та (2b) відповідно:

(1)

Схема 1. Породження, пасивних . конструкції .question. was. asked

© ПолховськаМ. В., 2012

(2а)

vP

fall Theme

(2b)

vP

laugh

В ергативних дієсловах бракує зовнішнього аргумента, підмет породжується в позиції внутрішнього аргу­мента, отримує тета-роль теми, однак не маркується знахідним відмінком. Звідси їх друга назва - неакузативні дієслова. Після пересуву до позиції специфікатора TP, NP маркується називним відмінком. В неергативних ді­єсловах, навпаки, бракує внутрішнього аргумента.

Специфіка ергативного дієслова полягає у тому, що смислове зіставлення (активного чи пасивного суб'єкта) відбувається в умовах однієї станової форми - активного стану дієслова [1: 63]. Згідно цього, дієслово класифіку­ють як ергативне якщо внутрішній аргумент перехідної реалізації та зовнішній аргумент неперехідної реалізації конструкції з дієсловом виражені однією і тією ж лексемою, яка маркується тета-роллю "патієнса":

An explosion shook the room (перехідне вживання дієслова)

The whole room shook (ергативна конструкція)

Іншим засобом вираження безагенсності є вживання медіальних конструкцій, які визначаються як одноаргу-ментні конструкції, утворені перехідним дієсловом, що реалізують в них неперехідне значення, що в принципі є характерним і для ергативних конструкцій.

Синтаксично, різниця полягає у наступному: медіальні та ергативні дієслова породжуються з одного класу дієслів за допомогою процесу антикаузації. Однак, ергатив маркує імпліцитний аргумент (якщо він є) тета-роллю каузатора, тоді як медіальне дієслово має імпліцитний зовнішній аргумент агенс, який породжується в позиції специфікатора V1, що вводиться до структури речення для пояснення породження імпліцитного зовнішнього аргументу медіального дієслова. Особливістю наведеного аналізу є те, що в структурі медіальної конструкції виокремлюють позиції для двох підметів: зовнішнього аргумента (агенса) - позиція Spec V1, та позицію внутріш­нього підмета (каузатора) - позиція Spec V2. Для перевірки ознаки медіальності (отримання абстрактної меді­альної морфеми) дієслово в медіальній конструкції пересувається в функціональну проекцію vP, яка перетворює лексичний корінь на дієслово, надає йому ознак процесуальності чи стану.

Розглянемо структуру простого непоширеного речення з медіальною конструкцією This book sells well.(3)

Дієслово sell породжується у складі VP2 і має у позиції зовнішнього аргумента DP, у позиції специфікатора якої породжується вказівний займенник, а в позиції вершини іменник book. Для проходження процесу вербаліза-ції дієслово пересувається до позиції вершини ТР через позицію вершини v фрази, для отримання флексієї третьої особи однини, теперішнього часу. Крім того, в позиції специфікатора VP1 породжується імпліцитний агенс.

Лінгвістичну цікавість у цьому відношенні викликає христоматійне речення "The chicken eats well" , яке нерід­ко використовується у якості ілюстрації механізму транспозиційних процесів у межах станової системи дієслова у сучасній англійській мові.

Як свідчить аналіз структурної будови речення "The chicken eats well" двозначність синтаксичної конструкції обумовлена співпадінням не активної і пасивної станової семантики, а активної і медіальної.

 (3)

[3d pS^^mSjIec^V^ sing] V>1

\ Spec

В активному значенні дієслово має в позиції зовнішнього аргумента (специфікатора VP) іменну фразу, яка виконує роль агенса, в цьому випадку речення the chicken eats well буде перекладатися як курча добре їсть і буде мати таку структуру:

(4) CP

В медіальному значенні структура речення породжує додаткову проекцію для породження в ній імпліцитного агенса, а іменна фраза the chiken має пацієнсний статус. Таким чином, теж саме речення буде перекладатися як

курча смакує добре, пор.: (5)

Медіальна реалізація дієслова передбачає породження в структурі речення "The chicken eats well" двох дієс­лівних фраз, що відкривають позиції для породження двох підметів, першого - імпліцитного агенса в складі VP1, другого - пацієнта в позиції специфікатора дієслівної фрази VP2.

Отже, окрім синтаксичних обмежень на функціонування одиниць мови в медіальній та ергативній конструк­ціях існують також семантичні. Перспективу подальшого дослідження вбачаємо в аналізі семантичних обмежень присудка, підмета та абверба щодо вживання в ергативних та медіальних конструкціях.

Література:

1. Ярцева В. Н. Исторический синтаксис английского языка / В. Н. Ярцева. - М., Л. : Издательство АН СССР, 1961. - 308 с.

2. Adger D. Core Syntax. A Minimalist Aproach / D. Adger. - 2002. - 349 p.

3. Chomsky N. A Miminalist Program for Linguistic Theory / N. Chomsky // The View from Building 20 : Essays in Linguistics in Honor of S. Bromberger. - Cambridge, Mass. : MIT Press, 1993, Р. 1-52.

4. Chomsky N. The Minimalist Program / N. Chomsky. - Cambridge, London : The MIT Press, 1995. - 420 p.

5. Holmer A. On Complements of Unaccusatives and the Argument Structure of Motion Verbs / A. Holmer // Working Papers. - London : London University, Dept. of Linguistics, 1999. - № 47. - P. 107-121.

УДК 801.673:81'22

Просяннікова Я. М.,

Херсонський державний університет

ІНДЕКСАЛЬНІСТЬ ЯК ЗАСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗНАКОВОСТІ ХУДОЖНЬОГО ПОРІВНЯННЯ

Стаття присвячена вивченню природи феномену індексальності як одного з засобів маніфестації знакової природи мови. Розглянуто різні підходи до класифікації індексальних знаків, досліджено особливості вербальної репрезентації індексальності в поетичному тексті.

Ключові слова: знак, індекс, особові, часові, просторові знаки індекси.

Статья посвящена изучения природы феномена индексальности як одного из способов манифестации зна­ковой природы языка. Рассмотрены различные подходы к классификации индексальных знаков, особенности вер­бальной репрезентации индексальности в поэтическом тексте.

Ключевые слова: знак, индекс, личные, временные, пространственные знаки индексы.

The article focuses on the phenomenon of indexality as one of the main features of the language as a sign system. Different approaches to the classification of indexes were analyzed. Peculiarities of verbal representation of indexical signs were studied.

Key words: sign, index, personal, temporal, spatial indexes.

Мова людини є універсальною знаковою системою, яка відіграє провідну роль в комунікації, пізнанні, осмис­ленні та відображенні навколишнього світу. Без використання знакових одиниць категоризація об'єктивного світу видається нездійсненною задачею.

Актуальність статті полягає у вивченні особливостей реалізації індексальності в поетичному тексті на матері­алі художнього порівняння.

Метою статті є уточнення поняття індексальний знак, систематизація поглядів науковців на природу знаків-індексів, дослідження особливостей їх вербальної реалізації.

Лінгвістична розробка питання про знакову природу мови бере свій початок з античного вчення стоїків. Але й надалі питання про те, що саме підпадає під поняття "мовного знаку" залишається відкритим. Існують три на­прями вивчення цієї проблеми. Згідно з першим напрямком до власне мовних знаків відносяться слова, а вислов­лювання належать до комунікативного рівня мови (Е. Бенвеніст); представники другого - вважають повноцінним мовними знаками - висловлювання, класифікуючи слова, як часткові, або неповні одиниці (В.Г. Гак). Більшість відносить до мовних знаків різнорідні за своєю структурою одиниці (слова, словосполучення, речення). Наш інтерес до уточнення знаковості мовних одиниць викликаний особливим об'єктом дослідження - художнім по­рівнянням. Порівняння як "граматично оформлене зіставлення двох явищ, метою якого є виділення важливої для мовця ознаки об'єкта мовлення" [6, с.334], реалізується на мовному рівні у двох вимірах, у формі як номінатив­них, так і предикативних одиниць.

Згідно з лінгвістичною концепцією Ф. де Соссюра, знак розуміється як "поєднання акустичного образу і по­няття" [7, с.99]. В прикладах, якими автор ілюструє своє розуміння поняття "знак", виступають лише номінативні одиниці (слова).

У цьому полягає складність при тлумаченні предикативних одиниць в якості мовних знаків. Для вирішення цього протиріччя необхідно звернутись до "двопланового модусу" існування мови, "мови як системи узагаль­нених, потенційних знаків і моделей їх сполучуваності та мовлення як реальної форми маніфестації мови, кон­кретної реалізація цієї системи" [9, с.12]. Мова розуміється як система віртуальних знаків, яка актуалізується у мовленні. Вона є, з одного боку, жорстко структурованою, що забезпечує успішну комунікацію в межах мовного колективу, з іншого, більш гнучкою, що уможливлює індивідуалізацію використання мовних одиниць для вира­ження різноманіття думок, емоцій.

Мова обслуговує дві основні сфери людської діяльності - номінативно-класифікаційну та комунікативну і представляє собою семіотичну систему подвійного означування. Мовні знаки мають не лише системну значу­щість, яку вони отримують у результаті взаємодії з іншими елементами системи, а й своє значення, яке притаман­не лише їм [9, с.13].

Розрізняють знаки первинного і вторинного означування. До першої групи належать повнозначні слова та сло­восполучення. До другої групи знаків належать висловлювання і повідомлення, які співвідносяться з ситуаціями з предметного і духовного світу людини [9, с.14]. Розрізнення видів мовного означування знайшло свій відбиток у бінарних протиставленнях: номінативні та предикативні; знаки-найменування та знаки-повідомлення (Т.В. Бу-лигіна); часткові та повні (В.Г. Гак), знаки і семи (Л. Прієто).

Слідом за А.А. Уфімцевою, ми розрізняємо одиниці мови (слова, словосполучення) і одиниці мовлення (ви­словлювання, речення). Номінативні одиниці, або одиниці мови позначають окремі предмети навколишнього сві­ту, класи предметів, абстрактні поняття. Предикативні, або одиниці мовлення співвідносяться з конкретними оди­ничними ситуаціями. Правомірність і доцільність диференціації одиниць мови і мовлення доводить Е. Бенвеніст: ".. .воно (речення - П.Я.) принципово відрізняється від інших мовних одиниць. Сутність цієї відмінності полягає у тому, що речення містить знаки, але саме знаком не є. ... Речення належить мовленню ... речення є одиницею мовлення(розрядка автора - П.Я.). Речення є повною одиницею, яка має в собі одночасно і смисл, і референцію: смисл - тому що воно несе в собі смислову інформацію, а референцію - тому що співвідноситься з відповідною ситуацією" [2, с.140].

Отже, виходячи з диференціації одиниць мови та одиниць мовлення, можна кваліфікувати художнє порівнян-© Просяннікова Я. М., 2012ня як знак. В цій статті ми послуговуємося класифікацією знаків, яка була розроблена американським філософом і логіком Ч. Пірсом. Згідно з концепцією вченого вся різноманітність знаків, функціонуючих в різних сферах людської діяльності, зводиться, відповідно, до тріади "ікона - індекс - символ". В основі виникнення іконічного знаку лежить "подібність, незалежно від способу її існування" [8, с. 77]. Знак-символ конвенційний за своєю при­родою, він є "правилом, яке обумовлює інтерпретант" [8, с. 87]. Знаки-індекси не є довільними за своєю сутністю, вони пов'язані зі своїми об'єктами дійсним зв'язком [10, с. 37]. Явище індексальності ґрунтується на принципі суміжності, відсутності будь-якої подібності між об'єктом і мовним знаком, яким він вербалізується [10, с. 42]. Індекс відрізняється від ікони й символу вказівною функцією. Він фокусує увагу адресата і сприяє встановленню зв'язку між розумом інтерпретанта та навколишнім світом [8, с. 83].

У мовознавчій традиції для ідентифікації лінгвістичного феномену індексальності існує кілька аналогових термінів, а саме "егоцентричні" одиниці (Б. Рассел), "рефлексивний символ" (Г. Рейхенбах), "індексикал" (Дж. Бар-Хіллел) [13, с. 54; 4, с. 83], "шифтери" (О. Есперсен, Р. О. Якобсон), "дейксис" (К. Бругман), "актуалізатори" (Ш. Баллі). Особливий інтерес викликає синонімічне вживання термінів "дейксис" та "індекс". На наш погляд, різниця між зазначеним термінами полягає в їх етимології та шляхом потрапляння до лінгвістичної традиції. По­няття "дейксису" походить від грецького "deixis" зі значенням "посилання, вказування" [12]. Традиція вживання своїм корінням сягає античних часів. Що ж стосується поняття "індексу", латинського за своїм походженням (лат. "index" - "вказівний палець, покажчик, знак" [12]), то його шлях починається з царини семіотики (концепція Ч.Пірса). Наразі не існує чіткої теоретично вмотивованої диференціації цих понять [5, с. 319], тому спираючись на семіотичний термінологічний апарат ми використовуємо термін "індекс".

Диференційна риса індексального знаку полягає у його нематеріальній референції [2, с. 288], здатності лише вказувати на те, ще він позначає в конкретній ситуації його вживання. Він демонструє існування або наявність тих предметів, об'єктів, явищ в ситуації спілкування, які він представляє [5, с. 30]. В його природі не закладено відповідності/невідповідності критерію істинності, він є лише інструментом "перетворення мови в мовлення" [2, с.288]. Значення індексів модифікується в залежності від комунікативної ситуації [11, с. 123]. Під ситуацією слід розуміти, не лише фактори, які сприймаються безпосередньо під час породження мовлення, а й "всі відомі спів­розмовникам обставини, які можуть слугувати мотивом для їх спілкування" [1, с. 52]. За межами "одномомент­ного мовленнєвого акту" (Е. Бенвеніст) значення індексальних знаків не є чітко визначеним, воно є розмитим. За умови актуалізації індексів в мовленні вони набувають конкретного значення, але зі зміною одного з компонентів мовленнєвої ситуації не можна бути впевненими, в незмінності значень індексів.

До основних рис індексів С.Д. Кацнельсон відносить: 1) ситуативність (смислове навантаження мовних оди­ниць залежить від акту висловлювання); 2) егоцентризм (співвіднесеність з суб'єктом мовлення); 3) суб'єктивність (вибір об'єкта зумовлений волею адресата); 4) миттєвість та ефемерність актуального значення (референтивна співвіднесеність з актом мовлення) [цит. по 9, с. 172].

До групи індексальних знаків входять особові, вказівні займенники [8, с. 83; 4, с.84 ], вказівні прислівники [5, с. 319], прикметники з часовими і просторовими значеннями [4, с. 84], часові форми дієслова [5, с. 319], приймен­ники [8, с. 83]. Отже, слід зауважити, що носієм індексальної функції може бути будь-яка мовна одиниця.

Відповідно до основних складових мовленнєвої комунікації (учасники мовленнєвого акту, часова характерис­тика мовленнєвої ситуації, просторове місце розташування комунікантів відносно один одного та оточуючого середовища) виокремлюють різні типи індексальних знаків.

Згідно з концепцією Ч. Філлмора, слід розмежовувати чотири типи індексальних знаків: часові, просторові, дискурсивні і соціальні. Дискурсивні індекси вказують на певні фрагменти дискурсу, наприклад, hence, therefore, and so. Соціальні ідексальні знаки, крізь призму ввічливих звертань, вказують на особливості соціальної ситуації, в епіцентрі якої відбувається комунікація, фокусують увагу на суспільних відносинах між комунікантами, їх со­ціальний статус. До прикладів соціальних індексів можна віднести Your majesty, Your honour [4, с. 85].

Концентруючись на факторах адресанта та адресата К. Бругман диференціював знаки-покажчики, які вказу­ють на сферу мовця/адресанта (за термінологією вченого Ich deixis - Я.П.), сферу слухача/читача/адресата (Du deixis), сферу "некомунікативної" особи, яка не бере участь в акті комунікації (Jener deixis), сфера предметів, які знаходяться в полі зору адресанта (Der deixis) [3, с. 76].

А.А. Уфімцева виділяє особисті, часові та просторові індекси [9, с. 173]. До особистих індексів відносять особові займенники "I" ("я") та "you" ("ти"), тим самим репрезентуючи опозицію "той, хто говорить" (відправ­ляє повідомлення, кодує інформацію) і "той, хто слухає" (отримує повідомлення, декодує повідомлення). Третім компонентом особистих індексів є категорія "некомунікативної особи" він ("he"), вона ("she"), воно ("it"). В ре­зультаті отримуємо чотири бінарних опозиції "адресант ("I") : адресат ("you")", "комунікативна ("I, you") : неко-мунікативна особа ("he, she, it)", "чоловічий ("he") : жіночий ("she")", "особа ("he, she") : не особа ("it")".

У фрагменті віршованого тексту Б. Демстера "Colours" ілюструється протиставлення "я : ти": " How could it happen to us, / cheery beings - you with your / apple-bite smile, me with my childish /fingers, enough pink between us / to make a mild Martian sky?" [Dempster CPO]. Ліричний герой, присутність якого об'єктивується індексальними знака­ми me, my, перебуваючи у депресивному стані, відвідуючи консультації лікаря-психотерапевта, намагається встано­вити причини свого пригніченого емоційного стану, зламаного життя. Він намагається згадати віддалений у пам'яті момент ("it"), коли світ "ми" ("us") перетворився на окремі й протиставленні "я" ("me, my") і "ти" ("you, your").

Психологічна прірва між здоровими людьми (люди, яким вдалося одужати) і тими, хто внаслідок різних жит­тєвих ситуацій обмежені у русі, втрачає надію на одужання та повернення до попереднього способу життя, віль­ного пересування не обмеженого лікарняними палатами або внутрішнім подвір'ям, знаходить свою експлікацію в опозиції "я : інші люди" у поетичних рядках Л. Чойса "Medicine Walk": "Some very important people I know / have been saved / by the song of the smallest birds; / others redeemed by the smell of leaves rotting in a forest" [Choyce CW].

У вищенаведених прикладах особові та присвійні займенники (I, me, my, you, your, us, others, it) виконують індексальну (вказівну) функцію, а саме відсилають адресата до екстралінгвістичної інформації, яка є часткою індивідуального досвіду читача і не зазначена в попередньому контексті.

До категорії просторових індексів входять знаки "тут (here)" : "там (there)", "близько (near)" : "далеко(far)", "цей (this)" : "той (that)". Просторові індексальні знаки вказують на ступінь віддаленості предметів від мовленнє­вого простору з точки зору адресанта.

Смерть людини є межа між було і стало, між "тим" світом, в якому все як завжди, радощі спілкування, пі­клування про близьку людину, і "цим" світом, вже без неї. Події поетичного тексту М. Блугер "Alice's Moths" відбуваються в одному і тому самому місці, але світ героїні поділений навпіл. Світ існування її рідного дядька просторово віддалений від неї: " ... over there is his tripod / and that's the curtain / plush I can feel / it's the same one still/he pulled into folds at my back / as with his toad-knobbed cane/he would motion 'dear niece, come'" [Bluger CPO].

На противагу віддаленості подій, людей та предметів, наведемо приклад акцентуації наближених до адресата предметів, які входять до категорії "мій світ": "Two winds - one north, one south - / meet here right now where I stand / the sea, the land - the smell of each - / upon me like the working lungs of two good friends" [Choyce CW].

Часові індексальні одиниці "зараз (now)" : "тоді (then)" є ядерними елементами категорії, вони разом зі своїми похідними демонструють часові рамки комунікативної ситуації, вказують на попередні/наступні моменти віднос­но мовленнєвої ситуації, не об'єктивують жодного конкретного значення безвідносно до комунікативного акту. Наприклад: "There are clothes that last longer than love /stored in a trunk, the dress he divorced/me in was white too but embroidered / in the bright colours of Easter / eggs. It was spring then, /1 was younger, there's a photo / where I'm wearing this dress and smiling / the way we do for the camera and occasions. / Without sincerity. My skin /was better, was different" [Di Michele CPO]. У зазначеному фрагменті вірша "Poem beginning with a line by Roberto Juarroz" наводяться спогади дорослої жінки про своє "минуле" життя, життя з чоловіком, який пішов від неї, життя коли вона була привабливішою й молодшою. Часова віддаленість "того" життя вербалізується в індексальному знаку " then" і підтримується часовою формою дієслова, яка вказує на події, які відбулися в далекому минулому.

Отже, у поданій статті досліджено природу феномену індексальності як одного із засобів маніфестації зна­кової природи мови. В результаті дослідження було встановлено домінантність особових, часових і просторових знаків-індексів. Перспективу подальшої наукової розвідки вбачаємо у вивченні функціонального навантаження індексальних знаків у поетичному тексті.

Література:

1. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Шарль Балли. - М. : Издательство иностран­ной литературы, 1955. - 416 с.

2. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Эмиль Бенвенист. - М. : Прогресс, 1974. - 448 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 


Похожие статьи

П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26