П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26 - страница 72

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 

Key words: shortening, fragmentation, derivative word, nomination.

Скорочення, поряд з іншими похідними та непохідними словами репрезентують лексико-граматичний рівень мовної структури і виявляють низку спільних та індивідуальних рис.

Єдність простих і похідних, зокрема, й скорочених слів, виявляється передусім у їх спільній номінативній функції [11, с. 227], у референції до світу дійсності [3, с. 10], що зумовлює їх принципову функціональну еквіва­лентність. Метою пропонованого дослідження є спроба встановити особливості номінації скороченою лексич­ною одиницею як мінімальною словотвірною конструкцією, окреслити специфіку номінації простим, похідним та різнотипними похідними скороченими словами.

Похідним визначено таку одиницю зі статусом слова, яка зумовлена іншим знаком (знаками), демонструє специфічну смислову структуру, що описується не через просте відсилання до вихідного знака (знаків), а за до­помогою, побудованої за особливими правилами дефініції [пор. 3, c. 14]. Похідним словом є будь-яка вторинна одиниця номінації зі статусом слова, незалежно від його структурної простоти чи складності [3, с. 5]. Специфіку похідного і, зокрема, скороченого слова пов'язуємо з тим, що вони відображають особливий тип мовного зна­чення - словотвірне.

Пропоноване дослідження базується на принципах теорії лексичного значення, сформульованих головно М. В. Нікітіним [5; 6; 7; 8]. Значення слова, за М.В. Нікітіним, - це концепт, тобто будь-яка дискретна змістова одиниця (образ) свідомості, зв'язана знаком.

Незважаючи на структурні відмінності, прості та похідні слова характеризуються спільними типами мовних значень: граматичним та лексичним. Семантичні структури простих та похідних назв навіть прийнято подавати в однаковому вигляді [13, с. 419]. Тому не дивно, що їх семантичні дефініції часто ідентичні: unverheiratet: nicht verheiratet; ledig: nicht verheiratet, unverheiratet [9, с. 25].

У спільному семантичному континуумі прості та похідні слова можуть за потреби об'єднуватись у лексико-семантичні групи (гіпер-гіпонімічні, еквонімічні, синонімічні, антонімічні). Виконуючи ідентичне ономасіоло-гічне завдання, маючи певну комунікативну скерованість, вони підкріплюються однаковими структурно-семан­тичними змінами, що детермінуються загально-історичним характером мови.

Наявність багатьох спільних характеристик не стирає і відмінностей між похідними та непохідними словами [3, 9,]. Спільну номінативну функцію прості та похідні слова реалізують різним способом. Специфікою похід­ного слова є властивість подвійної референції: "референції до дійсності, що є типовою для класу слів загалом, і референції до світу слів, що типова для вторинних одиниць номінації" [3, с. 10].

Комплексне дослідження скорочень визначає необхідність розгляду специфіки номінації скороченням у по­рівнянні з простим та нередукованим похідним словом.

Традиційно розрізняють номінацію елемента та події, залежно від об'єкта номінації (номіната) [11, с. 257]. Елементну номінацію зазвичай реалізує слово чи словосполучення, що позначають певний предмет, відношення чи процес реального світу. Номінація події притаманна реченню, номінатом якого виступає ситуація, як резуль­тат взаємодії предметів, відношень чи процесів [9, с. 26].

Номінативні одиниці можна класифікувати за різними параметрами: розчленована/нерозчленована, зовніш-ньо/внутрішньомовна, тривала/момен-тальна, самостійна/несамостійна, однослівна/неоднослівна, предикативна/ непредикативна [3, с. 49].

Дослідження номінативного аспекту простого, похідного та похідного скороченого слова здійснено за на­ступними ознаками номінативних одиниць: 1. формальною: а) розчленована/нерозчленована; однослівна/нео­днослівна; 2. семантичною: первинна/вторинна; конденсована/неконденсована.

1. а) Розчленована/нерозчленована номінація. Розчленованість знака передбачає властивість фіксувати свою смислову структуру у вигляді ономасіологічної бази та ономасіологічної ознаки [4, с. 24]. Слово може відобража­ти певний елемент дійсності безпосередньо чи шляхом встановлення певного зв'язку між предметом дійсності та іншим словом [9, с. 27]. "У першому випадку слово служить таким позначенням відповідної ідеї, в чиїй структурі залишається нічим не виражена сама суть цієї ідеї, те як вона виявляється, в її реальних зв'язках. Це нерозчлено-вані назви відповідних предметів думки" [2, с. 420-421]. При номінації похідним, і, зокрема, скороченим словом певна сторона побутування понять виражається тими відношеннями, що існують всередині самого слова [2, с.

420-421].

© Солтис М. О., 2012

Слово називає предмет чи ознаку синкретично, похідне і похідне скорочене слово роблять це розчленовано, відображаючи ономасіологічну базу та ономасіологічну ознаку, несамостійні для похідних слів загалом.

Тезу про розчленованість смислової структури похідного слова глибоко розвинув у теорії словотвору М. До-куліл [12]. Зокрема, автор вважає, що утворенню найменування передує операція опрацювання, розчленування і впорядкування у свідомості відображеної дійсності, залежно від типу найменування. Явище, яке підлягає найме­нуванню, завжди спочатку потрапляє до певного понятійного класу, котрий має в мові відповідне категоріальне вираження, а пізніше, в рамках цього класу воно визначається певною ознакою. Понятійний клас постає в оно-масіологічній структурі найменування як ономасіологічна база, а ознака отримує статус ономасіологічної [12].

1. б) Однослівна/неоднослівна номінація. Разом із похідним словом, скорочення загалом наближене до про­стого у своїй однослівності. Незважаючи на розчленованість структури, похідні слова завжди співвідносяться з окремими поняттями. Трансформуючи зміст з поверхневого рівня на глибинний, похідна одиниця виступає як процес універбації [10, с. 41]. Скорочене похідне виявляє у цьому процесі здатність до максимальної семантичної компресії, згортання. Компресію, своєю чергою, можна визначити як ущільнення, скорочення, злиття двох чи більше частин конструкції в одну при збереженні значення вихідної структури [Прищепа]. Специфіка скорочен­ня зумовлена тим, що воно виступає результатом двох процесів - редукції та складання певних слів або основ.

2. а) Первинна/вторинна номінації. Прості слова традиційно розглядають як невмотивовані мовні знаки, хоч, як стверджував Ш. Баллі, розуміння непохідного слова є дуже спрощеним. Існує низка слів, повністю простих за своїм звуковим складом, але вони викликають внутрішню асоціацію за допомогою імпліцитних синтагм [1, с. 152]. Загалом же, номінація словом - первинна, просте слово відсилає до поняття чи предмету, яке воно репрезен­тує. Похідне слово позначає невідоме через відоме, через відомий та зрозумілий знак чи знаки мови, тобто поєд­нання нового досвіду зі старим [11, 70]. Щодо змісту значення, то похідне слово виводить його шляхом відсилки до базового слова. Так само значення похідного скороченого слова можна вивести зі значення його безпосередніх компонентів. Наприклад, значення знаку ABS можна зрозуміти за допомогою експлікації кожного слова, прихо­ваного за певною літерою: ABS Ausschuss fur biologische Sicherheit - комісія з питань біологічної безпеки. Лише через відсилання до базової лексеми можна зрозуміти зміст, кодований цим знаком. Отож, номінація скороченим словом завжди вторинна за своєю суттю.

Подібно до інших похідних слів, у процесі номінації скорочення фіксують змістову розчленованість позначу-ваної структури формальною розчленованістю морфологічної структури. Похідність скорочення зумовлює вто­ринність його номінації, в результаті якої виникає нове слово, яке містить частину компонентів вихідної одиниці.

Варто зазначити, що певні скорочені слова, як, наприклад, NATO, чи усічення Auto, внаслідок процесу жор­сткої лексикалізації вже не потребують сприйняття у розшифрованому вигляді. Вони зрозумілі і без проміжного етапу відсилання до нередукованої форми. Однак це не виключає теоретичної можливості такої процедури, яку не можна застосувати до простих слів.

За рівнем співвіднесення фрагментованих одиниць з вихідними формами їх можна поділити на три основні групи:

- скорочення, які прозоро корелюють з вихідними формами. Прикладами слугують ініціальні скорочення, наприклад, DFB U Deutscher Fufiballbund - німецька федерація футболу, де за кожною літерою декодується по­внозначне слово, а також часткові скорочення, як NS-Zeit U Nazizeit U National-sozialistische Zeit - час правління націонал-соціалістичної партії чи усічення Info U Information - інформація.

Зрозуміло, що мова тут може йти лише про ідеального мовця, який володіє достатніми знаннями, щоб декоду­вати будь-яку інформацію. Адже, можливості декодування безпосередньо залежать від мовних та фахових знань конкретного носія мови.

- скорочення з частковою кореляцією з вихідною формою. Іноді при широкому вживанні певного скорочення потреба в його розшифруванні може відступити на задній план, в результаті чого декодування зазнає лише час­тина скорочення, або таке декодування стає опосередкованим. Так, у свідомості сучасного носія німецької мови фрагментована одиниця D-Zug - асоціюється не з вихідною формою Durchgangszug, а через відсилання до іншої вихідної форми - Schnellzug - швидкісний поїзд.

- скорочення з непрозорою кореляцією з вихідною формою. Це стосується скорочених одиниць, які стають незрозумілими у суспільстві через те, що зникли поняття або реалії, які ці скорочені одиниці позначали. Так, багато мовців вже не ідентифікують назву KPD з поняттям комуністичної партії Німеччини, яка зникла з по­літичного життя. Така ж ситуація із усіченням Kapo = Kapral, що мало значення наглядача у концтаборі із числа ув'язнених, а в сучасній мові зустрічається як військовий жаргонізм у значенні унтерофіцер. Слід однак відрізняти такі скорочення із затемненою мотивацією від скорочень, сприйняття яких ускладнене нерозумінням чи незнанням понять або реалій, які кодуються цими скороченнями. Так, без спеціальних знань важко зрозуміти абревіатури BDZV UBundesverband des deutschen Zeitungsverlegers, FMF = Freiburger Materialforschungszentrum.

2. б) Конденсована/неконденсована номінація. Номінація простим словом (чи окремим лексико-семантичним варіантом слова) не супроводжується якоюсь конденсацією його змісту. У процесі творення похідне слово син­тезує нове значення шляхом накладання декількох. Зрозуміло, що такий процес породжує не просту суму двох різних значень, а нове, конденсоване, часто переосмислене значення. У скороченні семантична компресія досягає свого максимального вираження, коли значення складеного слова, словосполучення і навіть речення кодується окремими сегментами чи літерами в складі однієї лексичної одиниці. Скорочення, особливо ініціальні, вважають одним із найпоширеніших засобів семантичної компресії, особливо в публіцистичному стилі.

З погляду семіотики результатом скорочення є поява додаткового (редукованого) позначаючого для незмін­ного позначуваного, тобто позначуване отримує два позначаючі, пов'язані між собою процесом скорочення. Од­нак у переважній більшості випадків новоутворене скорочення лише на початковій стадії дублює розчленованенайменування, у процесі функціонування відбувається його переосмислення як самостійного знака, який наро­щує нові значення і, особливо, нові конотації. Графічні скорочення можуть інколи, а лексичні зазвичай зазнавати і семантичних та граматичних змін.

Результат дослідження номінативного аспекту скорочення відображає таблиця 1.1.

Таблиця 1.1

Специфіка номінації простим, похідним та похідним скороченим словом

Номінативні ознаки

Просте слово

Похідне слово

Похідне скорочене слово

Розчленована Нерозчленована

 

+

+

 

+

 

 

Однослівна Неоднослівна

+

+

+

 

 

 

 

Первинна Вторинна

+

 

 

 

*1

+

+

Конденсована Неконденсована

 

+

+

 

+

 

 

Важливим аспектом пропонованого дослідження було з'ясування мовного статусу скорочень, для цього їх проаналізовано щодо комплексу ознак, які притаманні одиницям зі статусом слова. Для номінації скороченими одиницями характерні особливості, відмінні від процесів номінації непохідним словом. На відміну від непохід­ного слова, яке називає предмети, явища чи ознаки нерозчленовано, номінація похідною одиницею, у повному та скороченому варіантах - розчленована і теоретично завжди можлива, інша справа, що потреба в такому роз­членуванні зумовлена комунікативними потребами та фоновими знаннями конкретного носія мови. Похідна лек­сика, скорочення зокрема, є продуктом вторинної номінації - до об'єкта номінації та іншого слова. Похідне слово має здатність конденсувати значення за рахунок компресії у рамках однієї лексичної одиниці декількох слів, хоч і в редукованій формі. У скороченні така конденсація змісту набуває максимальних ознак.

Література:

1. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Ш. Балли. - М. : Изд-во иностр. лит., 1955. -

416 с.

2. Винокур Г. О. Заметки по русскому словообразованию / Г. О. Винокур // Избр. работы по рус. языку. - М. : Наука, 1959. - С. 419-422.

3. Кубрякова Е. С. Типы языковых значений. Семантика производного слова / Е. С. Кубрякова. - М. : Наука, 1981. - 224 с.

4. Кубрякова Е. С. Об определении границ ономасиологических исследований / Е. С. Кубрякова // Проблемы ономасиологии : науч. тр. Курского пед. ин-та. - Курск, 1977. - Т. 175. - С. 23-26.

5. Никитин М. В. Лексическое значение в слове и словосочетании / М. В. Никитин. - Владимир, 1974. - С. 34­145.

6. Никитин М. В. Лексическое значение : структура и комбинаторика / М. В. Никитин. - М. : Высшая школа, 1983. - 125 с.

7. Никитин М. В. Курс лингвистической семантики / М. В. Никитин. - СПб. : Научный центр проблем диалога, 1996. - 760 с.

8. Никитин М. В. Основы лингвистической теории значения / М. В. Никитин. - М. : Миброком, 2009. - 170 с.

9. Паславская А. И. Эксплицитное и имплицитное отрицание в современном немецком языке (на материале производной и непроизводной лексики) : дис. ... канд. филол. наук : 10.02.04 / Паславская Алла Иосифовна. -Харитончик З. А. Имена прилагательные в лексико-грамматической системе современного английского языка / З. А. Харитончик. - Минск : Вышэйшая шк., 1986. - 95 с.

10. Языковая номинация: виды наименований. - М. : Наука, 1977. - 360 с.

11. Dokulil M. Zum wechselseitigen Verhaltnis zwischen Wortbildung und Syntax / M. Dokulil // Wissenschaftliche ZS der Karl-Marx-Universitat Leipzig, Gesellschafts- und Sprachwissenschaftliche. - 1968. - Reihe 17. - S. 203-211

12. Weinrich U. Explorations in Semantic Theory / U. Weinrich // Curent Trends in Linquistics. - The Haque : P. Mouton, 1966. - P. 395-477.

Сприса О. Б.,

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 81373.231:82-98=161.2=411.21

ВЛАСНЕ ІМ'Я ЯК ПРЕЦЕДЕНТ В ЕНІГМАТИЧНОМУ ТЕКСТІ (УКРАЇНО-АРАБОМОВНІ ПАРАЛЕЛІ)

Розглянуто теоретико-методологічні основи виділення феномену прецедентного імені, його роль і місце в українських й арабських текстах кросвордів (енігматичні тексти). Ключові слова: власна назва, прецедентність, кросворд.

В статье рассматривается теоретико-методологичекие основы выделения феномена прецедентного имени, его роль и место в украинских и арабских текстах кроссвордов (енигматические тексты). Ключевые слова: личное имя собственное, прецедентность, кроссворд.

The article deals with the theoretical-and-methodic stems of emphasis the precedent name phenomena, its role and place in Ukrainian and Arabic crossword-puzzles (enigmatic texts). Key words: proper name, precedence, crossword-puzzle.

Особливий статус власних назв (онімів) вже не одне століття привертає увагу дослідників різних наукових дисциплін - лінгвістики, історії, археології, географії, етнографії, психології та ін. Це зумовлено тим, що ці мовні універсалії здатні у своїй "етимологічній структурі" накопичувати багату культурно-історичну інформацію тої чи іншої лінгвоспільноти. Серед мовознавців все ще актуальною є інтенсивна дискусія про їх природу, структу­ру, семантику, функціональне навантаження, межу між власними і загальними назвами. У зв'язку з цим, набули поширення різні теорії й концепції власних назв: асемантична, референтного чи енциклопедичного значення, системна, концепція "напівантропонімів" тощо.

Вагомим поштовхом для ономастичних досліджень став стрімкий розвиток когнітивної лінгвістики, праг­матики та міжкультурної комунікації. Помітний внесок у цьому напрямку належить зарубіжним і вітчизняним вченим - О. Єкелі, Л. Дмитриєвій, С. Поповій, А. Вежбицькій, Н. Фєдотовій, О. Скляренко, О. Березович, Ю. Ка-рауловому, О. Залевській тощо. Однією із перших у слов'янській ономастичній науці була спроба системного когнітивного вивчення номенів О. Карпенко. Спираючись на досягнення ономастики й когнітивної лінгвістики, дослідниця у монографії "Проблематика когнітивної ономастики" на матеріалі кількох мов запропонувала мето­дологію концептуального аналізу власних назв, визначила особливості набуття онімами статусу концептів, до­вела важливість асоціативного аналізу власних назв для вивчення їх з позицій когнітивної лінгвістики [6].

Прискіплива увага мовознавців зосереджена зокрема на такій якості онімів як здатність до апелятивації (де-онімізації), термінологізації чи фразеологізації [1, с. 156]. Мова іде про той випадок, коли власна назва починає виконувати класифікаційну функцію і одна із побічних її конотацій виходить на перше місце - відбувається процес апелятивації - переходу власної назви в клас загальної. Про повну апелятивацію свідчить лексикогра­фічна закріпленість слова, а також його часте відтворювання в різних контекстах в якості загальної назви [9, с. 9]. Спеціальні спостереження засвідчують, що в основі такого метафоричного розвитку семантики власних назв найчастіше лежать індивідуальні ознаки референта - носія даної назви, що є всезагально-відомим в певній на­ціональній лінгвоспільноті [10, c. 33].

У сучасних наукових лінгвістичних розвідках, наприклад, в області прагматики пропонується, зважаючи на різні види асоціативних зв'язків імен, їх носіїв та відповідних текстів, виділяти їхні прагматичні розряди - праг-матоніми, персоналії та периферійні оніми [11].

Якщо ж звернутись до наукового доробку міжкультурної комунікації, то тут такий клас "промовистих" імен із стійким не денотативним значенням прийнято розглядати в контексті теорії прецедентності - міждисциплінар­ної теорії (активно вивчається в різних областях науки: лінгвістиці, літературознавстві, культурології, філософії, фольклористиці тощо), що розвинулась із категорії інтерсеміотичності / інтертекстуальності / інтердискурсив-ності, а, з появою когнітивного і лінгвокультурологічного підходів, вийшла на більш високий концептуальний рівень.

Загалом, у власне лінгвістичному розумінні виділяють два підходи до визначення терміну прецеденти: у ши­рокому розумінні (пор. етимол. : лат. precedens, precedentis - той, що передує) - це будь-які стандартні, не змінні за формою і пов'язані зі стереотипним змістом вербальні одиниці, у вузькому - вербальні прецедентні феномени (ПФ) [2, с. 37]. А, зважаючи на те, що прецеденти як мовні одиниці, в основі яких лежать загальні фонові знання (соціальні, культурні, чи власне лінгвістичні) комунікантів, здатні зберігати і накопичувати культурно-значиму інформацію певної лінгвокультури [8, с. 170], вони розглядаються як такі, що зберігаються в свідомості у ви­гляді фрейм-структур та співвідносяться із знаками, що за своєю структурою відповідають згорнутому тексту як з об'єктивними, так і з суб'єктивними компонентами. Це дає змогу проаналізувати "всю сукупність факто­рів, які впливають на процес спілкування, а також систему феноменів, що відображають національну специфіку ментально-лінгвального комплексу, з однієї сторони, а з другої - визначають національно-культурну специфіку самої комунікації", адже ПФ - це "той "магічний кристал", через який ми дивимося на оточуючий світ і оцінюємо його" [4, с. 143].

Таким чином, ПФ розуміють як: 1) добре відомі всім представникам національної лінгвокультурної спільноти (мають надособистісний характер); 2) актуальні в когнітивному (пізнавальному та емоційному) плані - за ПФ за­вжди стоїть деяке спільне і обов'язкове уявлення про них у носіїв тої чи іншої лінгвокультури, або інваріант його

© Сприса О. Б., 2012сприйняття, який і робить апеляції до ПФ "прозорими", зрозумілими, конотативно забарвленими; 3) звернення (апеляція) до яких постійно відновлюється в мовленні представників тої чи іншої національної лінгвоспільноти (зберігаються у вигляді штампів свідомості (асоціацій), що формують когнітивну одиницю, організовану за ти­пом фрейм-структури - "пучка" передбачуваних асоціативних зв'язків) [3, с. 104; 5, с. 170].

Як ми вже згадували, ПФ можуть бути як вербальними, так і невербальними: до перших відносяться найріз­номанітніші тексти як продукти мовленнєво-мисленнєвої діяльності, до других - твори живопису, скульптури, архітектури, музичні твори, тощо. Серед вербальних ПФ, в свою чергу, виділяють власне вербальні ПФ: пре-цедентне ім'я (ПІ) і прецедентне висловлювання (ПВ), та вербалізовані, тобто такі, що піддаються вербаліза-ції - сюди відносять прецедентну ситуацію (ПС) і прецедентий текст (ПТ) [3]. В цьому контексті ПІ - це власні назви, що вживаються в тексті не стільки для позначення конкретної людини (ситуації, міста, організації, та ін.), скільки в якості свого роду культурного знаку, символу певних якостей, подій [3, с. 108]. Такі найбільш значимі та актуальні для певної лінгвокультурної спільноти імена стають складовими її національної когнітивної бази (КБ). По мірі їх освоєння формуються національно-детерміновані уявлення чуттєво-експресивного і оцінного ха­рактеру (асоціації, канотації), що обумовлюють сприйняття цих імен носіями даної лінгвокультури - інваріанти сприйняття даного імені, наявність яких і є головною диференційною ознакою ПІ. Диференційні ознаки ПІ - це не просто набір чи "пучок" характеристик, а складна система, що може включати характеристики за рисами характеру або зовнішнім виглядом. Тоді як атрибут ПІ - це те, що тісно з ним пов'язане, але є не достатнім для його сигніфікації (деталі одягу чи зовнішнього вигляду, за якими можна "ідентифікувати", "впізнати" денотат). Диференційні ознаки - це ядро ПІ, а його атрибути - периферія [12, с. 88-90]. Такий підхід дозволяє розглядати ПІ репрезентантами "прецедентних концептів - ментально-вербальних одиниць, що використовуються для уяв­лення, категоризації, концептуалізації та оцінки дійсності при побудові картини світу і її фрагментів" [10, c. 5]. При цьому розуміння ПІ зводиться до засвоєння мовною особистістю ключових концептів даної лінгвокультури, що стоять за ними та національної концептосфери загалом.

Дослідження арсеналу таких активно вживаних ПІ дає змогу виявити цікавий матеріал для оцінки певного національного ментально-лінгвального комплексу, життєвого досвіду та прагматичних установок в комунікації загалом. Цим зумовлена поява останнім часом ряду лінгвістичних пошуків, спрямованих на виявлення самого факту використання тих чи інших ПФ, їх частотності та інваріантів сприйняття у різних типах дискурсів. При цьому, акцент здебільшого робиться на текстах ЗМІ (О.А. Ворожцова, О.С. Єгорова, О.А. Кирилова, Л.А. Ком-лева, С.Л. Кушнєрук, Е.А. Нахімова, Л.Є. Рогозіна) чи художньої спадщини певних авторів (Е.В. Валявськая, Е.В. Кузьміцькая, Е.Л. Морозова, Л.А. Романець). Ми ж у свою чергу пропонуємо звернутися до енігматичного тексту, а зокрема - до текстів кросвордів. Це є не випадковим, адже як переконують наші попередні дослідження (див., наприклад, [13]), тексти кросвордів як національно-специфічні енігматичні тексти, на відміну від тлумач­них словників, справді є своєрідною моделлю фонових знань людини про світ, джерелом, в якому сконцентрова­но представлений досвід, специфіка культури народу.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 


Похожие статьи

П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26