П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26 - страница 8

1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 

O. Ducrot and Tz. Todorov likewise emphasize what might be termed the message-specific character, or context sensitivity, of deictic terms. Deixis are expressions whose referent can only be determined with respect to the interlocutors. E. Benveniste has shown that deixis constitute an eruption of discourse within language, since their very meaning, "even though it depends on language, can be defined by allusion to their use" [2, p. 252]. Deictic expressions do not have the function of characterizing objects to which these expressions will refer. Their meaning cannot be described independently of their use, but is dependent on the situation of a speech-event, the extralinguistic context of an utterance. The meaning of deictic expressions changes with the utterer and with his position in space and time.

There are two types of discourse models which are assigned to entities referenced by you. By "discourse models," D. Herman means dynamic interpretive frames which writers and readers of narrative discourse collaboratively construct [7] and that D. Schiffrin describes as"models which are based on a patterned integration of units from different levels of analysis" [10, p. 22; 4, p. 445-479].

The chief concern here is person deixis. Ever since the work of E. Benveniste [2, c. 225-36, 251-58], traditional conceptions of person deixis have used the idea of participant roles to ground a distinction between first- and second-person pronouns and third-person pronouns. According to this tradition, I and you, by grammatically encoding the roles of addressor and addressee, designate participants in a current discourse situation. By contrast, he, she, and they designate not participants in the current discourse, but rather elements of the context of the discourse. By sketching the forms and functions of textual you in British postmodern fiction - a narrative told entirely or partly in the second person one can work towards an enriched poetics of second-person narratives. In second-person fictions, the deictic force of textual you helps to decenter the modal structure of the narrative universes built up by those fictions [9, p. 43-113]. Narrative you produces an ontological hesitation between the virtual and the actual by constantly repositioning readers, to a indeterminate degree,

© Bekhta N. І., 2012

within the emergent spatiotemporal parameters of one or more alternative possible worlds. Thus it necessary to work out the conceptual tools of second-person fictions engaged in the postmodernist foregrounding of ontological issues [8, p. 3-40].

In the context of a British second-person fiction, discourse model prompts us to construe the entity as being more or less virtual with respect to our world(s), the world(s) in which we design and interpret stories. M. Fludernik herself proposes a suggestive new typology ("homocommunicative," "heterocommunicative," and "homoconative") by means of which we can rethink the relations between fictional reference and address in the context of second-person fiction [4, p. 445-479]. Taking a different approach to narrative you, this discussion situates both the referential and address mechanisms of you amid an array of discourse functions attaching to the pronoun, in a more or less accentuated fashion, in different narrative contexts.

As D. Herman states, the referential mechanisms associated with textual you pertain to one functional subtype of the pronoun, a subtype marked by an uncoupling of the grammatical form of you from its deictic functions. Thus, you may be termed "deictic transfer" another species of which produces the functional subtype known as impersonal or generalized you. By contrast, the address mechanisms of narrative you can be respecified as a convergence between the grammar of you and its deictic profile. This convergence between the form and functioning of you, like their uncoupling, yields two functional subtypes by D. Herman: (1) "fictionalized address," which entails address to and/or by the members of some fictional world and thus constitutes "horizontal" address; and (2) "actualized address" or "apostrophe," which entails address that exceeds the ontological threshold of a fiction to reach the audience, thus constituting "vertical" address [7].

Yet another discourse function triggered by you, arguably of crucial importance to second-person fictions, is the discourse function labelled"double deixis." A discourse model that accommodates doubly deictic you will assign both virtuality and actuality to the entity or entities indexed by narrative you. Or, to put the point another way, double deixis is a name for the ontological interference pattern produced by two or more interacting spatiotemporal frames - none of which can be called primary or basic relative to the other(s) - set more or less prominently into play when we read fictions written in the second person.At issue, then, are, in the opinion of D. Herman, five functional types of textual you, types that must be accommodated within an enriched discourse model for narrative discourse in the second person:(1) generalized you (2) fictional reference (3) fictionalized (= horizontal) address (4) apostrophic (= vertical) address (5) doubly deictic you [7].

A survey of you in fiction indicates the complexity and variety of the discourse functions attributable to the pronoun. Before characterization of these functions, specification of their interrelations on the basis of modal criteria, however, it is necessary to reexamine textual you via linguistic theories of deixis. More specifically, linguistic conceptions of person deixis can help illuminate the nature and scope of doubly deictic you vis-a-vis the other modalities of you.


1. Anderson S. R. and Edward L. Keenan. "Deixis" // Timothy Shopen (ed.), Language Typology and Syntactic Description III : Grammatical categories and the lexicon. - 1985, Cambridge : Cambridge University Press. - P. 259-308.

2. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Э. Бенвенист ; [пер. с фр. / общ. ред., вступ. ст. и коммент. Ю. С. Степано­ва]. - [изд. 2-е, стереотипное]. - М. : Едиториал УРСС, 2002. - 448 с.

3. Ducrot O., Todorov Tz. Dictionnaire encyclopedique des sciences du langage. Paris, 1972. - 470 p.

4. Fludrnik M. Second Person Narrative. - Style 28. 3 (Fall 1994). - P. 445-479.

5. Fludernik M. Shifters and Deixis: Some reflections on Jacobson, Jespersen and reference. - Semiotica 86 - % (1991). - S.193-230.

6. Frawley W. Linguistic Semantics. - New Jersey : Lawrence Erlbaum Associate Publishers. - 1992. - P. 274 - 283.

7. Herman D. "Textual 'You' and double deixis in Edna O'Brien's 'A Pagan Place.' - Second-Person Narrative". Style. FindArticles.com. 05 Feb, 2009. http://findarticles.com/p/articles/mi_m2342/is_n3_v28/ai_16988714

8. McHale B. Postmodernist Fiction. - New York : Methuen, 1987. - P. 3-40.

9. Pavel Th. Fictional Worlds. Cambridge : Harvard UP, 1986. - 178 p.

10. Schiffrin D. Approaches to Discourse. - Oxford, UK; Cambridge, Mass., USA : Blackwell, 1994. - 470 p.

УДК801. 81 + 811. 1612'38

Беценко Т. П.,

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренко


Стаття присвячена розглядові природи мовних структур, їхній властивості слугувати імпровізаційному від­творенню героїчного епосу. Увага зосереджена на аналізові у загальних рисах мовних одиниць - текстово-образ­них універсалій, що забезпечують збереження цілісності тексту, його упізнаваність, а також сприяють ефек­тивному здійсненню фольклорної комунікації.

Ключові слова: імпровізація, мова думи, текстово-образна універсалія.

Статья посвящена рассмотрению природы языковых структур, их способности служить импровизационно­му воссозданию героического эпоса в процессе живой фольклорной коммуникации. Ключевые слова: импровизация, язык думы, текстово-образная универсалия.

The article considers the nature of linguistic structures and their ability to serve as improvisational recreating the heroic epic in the course of live folklore communications.

Keywords: improvisation, the language of duma, textual-image universal.

Численні висновки дослідників героїчного епосу (В. Шелест, М. Підгорбунський, С. Грица, М. Дмитренко, М. Стратілат та ін.) свідчать, що думи - відповідно до специфіки виникнення, побутування та взагалі існування жанру - зародилися в усномовному народному середовищі (ймовірно, козацькому), цим же шляхом і поширю­валися. Водночас особливими були способи запам'ятовування текстів означеного жанру, а відтак - і їхнього словесно-образного відтворення.

У зв'язку з цим метою нашого дослідження є з'ясування, з допомогою яких мовноструктурних одиниць здій­снювалося творення і відтворення текстів дум як епічних зразків в умовах живої фольклорної комунікації.

Для досягнення мети необхідно розв'язати такі завдання: з'ясувати специфіку мовноструктурної організації епосу; розглянути механізми мовнообразної організації дум як епічних творів в умовах живої фольклорної кому­нікації; окреслити основні ознаки текстово-образних універсалій як базових різноструктурних одиниць мовноо-бразної організації дум.

Відзначимо, що питання про мовні засоби імпровізаційного творення / відтворення текстів дум порушено вперше. Натомість імпровізаційно-відтворювальний характер народних дум визнано їх феноменальною рисою.

Цю ознаку М. Дмитренко виділяє з-поміж інших характерологічних рис думового епосу, подаючи дефініцію жанру: "Думи виконують, як правило, експресивним імпровізованим у межах традиції соло - речитативом <...>" [5, с. 44]. Імпровізація (лат. несподіваний) - "різновид творчості, який здійснюється швидко, безпосередньо, без попередньої підготовки шляхом фіксації вільного потоку асоціацій" [7, с. 418], "характерна специфіка виконання творів усної народної словесності, які зберігаються у пам'яті виконавців і кожен раз у процесі відтворення в рам­ках своєї традиційної жанрової форми, залежно від індивідуальних особливостей виконавця, зазнають різного ступеня змін" [12, с. 161]. У результаті виникають численні варіанти тексту фольклорного твору в процесі усного побутування при збереженні його основного змісту.

Постає запитання: що необхідно співцеві (оповідачу) для того, щоб імпровізувати? Крім знання та дотри­мання специфіки жанру взагалі, законів римування, метрики, образів, мотивів, архітектоніки твору і способів їх реалізації, обов'язкове володіння та дотримання правил використання мовного матеріалу - зокрема, "поєднання фольклорних сегментів тексту" [7, с. 418]. Імпровізація передбачає знання поетичної мови фольклору (жанру вза­галі, окремих текстів зокрема). Імпровізуючи, виконавець "активізує" в пам'яті (тобто відбирає) не окремі слова, а мовні структури (конструкції) - формули (по-іншому - текстово-образні універсалії), які є готовими формами, комбінує їх і створює цілісне висловлювання.

Звичайно, міра (ступінь) імпровізації залежить від творчого таланту оповідача. Відзначаючи, що імпровізація є однією з характеристичних ознак фольклору, дослідники вказують на брак розвідок у цьому напрямку: "Але все ж поки що мало уваги приділялося механізму імпровізаційної техніки і способам її виявлення, враховуючи взаємодію слова і музики" [4, с. 228].

Імпровізація передбачає виникнення та використання мовних "заготовок" у фольклорно-поетичному дискур­сі. Засвоєння таких "заготовок" зумовлювало при потребі їхнє автоматичне відтворення у процесі фольклорної комунікації (виконавець "творив" - імпровізовано відтворював - з деякими видозмінами - коливаннями - фоль­клорний текст). Імпровізування було можливе тому, що існували певні правила, художні канони побудови (кон­струювання) фольклорних жанрів. Такими правилами і прийомами є мовні закони конструювання фольклорного тексту, реалізація яких очевидна на прикладі існування повторюваних різноструктурних мовних одиниць, що в літературознавчих (а почасти і в мовознавчих) фольклористичних працях отримали назву формул. На наш по­гляд, цей термін дещо не конкретизований як для лінгвістики. Якнайточніше мовну специфіку (механізм творен­ня та функціонування) повторюваних структур, використовуваних для імпровізації дум (також інших фольклор­них творів) відображає термін текстово-образна універсалія.

Термін текстово-образна універсалія, порівняно з терміном формула (останній кваліфікують по-різному: як структурні частини твору (Г. Мальцев), як загальні місця - стійкі повтори компонентів словесного матеріалу (опорних тем, образних стереотипів, постійних епітетів й інших тропів (Т. Івахненка)), як групу слів, що регу-

© Беценко Т. П., 2012лярно використовується в тих самих метричних умовах для вираження встановленої суттєвої ідеї (М. Перрі), як універсальну властивість поетичної мови усної поезії (М. Кумахов та ін.)) - конкретніший, точніший, оскільки містить зміст "загальна назва стійкого вислову; модель побудови, фрази-кліше". Він об'єднує різнорівневі стійкі повторювані мовні одиниці, водночас передбачає їх розташування, встановлення ієрархічного підпорядкування, визначення побудови, семантики, поетичних функцій у текстовому континуумі.

Текстово-образна універсалія (ТОУ) становить образно-змістову єдність, реалізовану в лінійно представлених граматичних структурах - повторюваних мікро- і макроодиницях думового тексту. Залежно від текстової функ­ції це поняття співвідноситься не тільки з формулою, а й із символом, концептом, моделлю, текстовою нормою.

Так, взаємонакладаються поняття текстово-образної універсалії та формули щодо атрибутивних текстово-об­разних універсалій (сира земля, білі руки), субстантивних (батько-мати, Килия-город), вербальних текстово-об­разних універсалій, зокрема складних форм (бере-хапає, квилити-проквиляти) і складених (штити, шанувати, поважати; шукати та питати), адвербіальних (рано-пораненько, тяжко-важко, тяжко і важко).

Також термін "формула" стосовно до текстово-образної універсалії використовуємо: а) коли маємо на увазі модель її побудови, б) коли структура (мікроодиниця) становить стійкий словесний комплекс, "застиглу", не­змінну форму висловлення. Отже, в текстово-образній універсали поєднано поняття формули і лінгвістичне тлу­мачення її структури. Текстово-образні універсалії засвідчені на рівні слова, словосполучення, речення й при­таманні творам окремого жанру.

Текстово-образна універсалія - це мовна модель, співвіднесена з відповідним значенням. Наприклад, модель "прикметник + іменник" позначає предмет та його ознаку; модель "іменник у непрямих відмінках + дієслово" становить назву предмета, до якого (на який) спрямована дія, і т. ін.

Серед епічних текстово-образних універсалій розрізняємо мікроструктури та макроструктури.

Мікроструктури - мінімальні одиниці (сполуки), які не підлягають подальшому членуванню; це словосполу­чення, складні слова й прийменниково-іменникові форми та утворені на їхній основі ускладнені варіанти тексто­во-образних універсалій у межах речення (адвербіальні, вербальні текстово-образні універсалії).

Макроструктури - текстові одиниці, співвідносні з реченням (предикативні текстово-образні універсалії), фі­гури думки, стилістичні фігури - звороти і синтаксичні побудови, які посилюють естетичний вплив мови; фігури паралелізму та періоди, стилістично-композиційні текстово-образні універсалії.

Текстово-образні універсалії співвіднесені з поняттям фольклоризмів. В одних випадках вони збігаються (епітет-ні структури), в інших - окремі фольклоризми використовуються для побудови текстово-образних мікроструктур (адвербіальних текстово-образних універсалій) та макроструктур (фігур паралелізму, періодів тощо). Їх об'єднують такі риси, як стереотипність, канонізованість, повторюваність та ін. І фольклоризми, і епічні текстово-образні уні­версалії як елементи фольклорних текстів становлять фольклорну картину світу. В одній мікро- та макроструктурі текстово-образних універсалій можуть бути одиниці, співвіднесені з поняттями міфологеми й концепту.

Основні функції текстово-образних універсалій - слугувати засобами побудови, запам'ятовування та імп­ровізаційного відтворення епічних творів. Відповідні структури є одиницями, за допомогою яких відбувається усномовне спілкування; вони виконують функцію актуалізаторів специфічної фольклорної комунікації. Складні слова, сурядні чи підрядні сполучення слів (батько-мати, хліб-сіль, дрібний мак), речення, які беруть участь у текстовій організації думового епосу, визначають: 1) стильову лінію аналізованих творів, 2) концентрацію тема-тично-подієвого та емоційно-образного змісту, 3) розгортання сюжету (вказують на "рух" сюжету через відпо­відні компоненти).

Текстово-образна універсалія як конструктивна текстова одиниця, як оперативна одиниця мовної пам'яті - не закостеніла, незмінна структура. Це певний каркас - схема (з урахуванням тематично-подієвих, архітектонічних та ін. нюансів), що дозволяє творчо використовувати наявний у мовній свідомості матеріал.

Існування варіантів дум у першу чергу зумовлено існуванням варіантів слововираження. Пор., наприклад, варіанти текстово-образної універсалії голову зняти у різних варіантах думи (цит. за виданням [13]) "Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі": з пліч голову зняти (І варіант), з пліч головку здіймати (ІІІ, ІУ варіан­ти), головку, як галку, з пліч ізняти (У варіант), з пліч голови знімати (УІ варіант), з пліч головку іздіймати (УІІ варіант), здійняти головоньку з пліч (УІІІ варіант), голову з пліч ізнімати (Х варіант), голову козацьку молодецьку з пліч здіймати (Х варіант), голову здіймати (ХІІ варіант), з пліч голову здіймати (ХІІІ варіант), з пліч головку здіймати (ХІУ варіант), з плеч головоньку зняти (ХУ варіант), головку з плеч зняти; головута й од плеч одрубати (ХУІ варіант), з плеч головку ізняти (ХУІІ варіант), голову з пліч знімати (ХУІІІ варіант).

Видозміни текстово-образної універсалії відбуваються на внутрішньому та зовнішньому рівнях: на внутріш­ньому - за рахунок фонетичних, словотвірних варіантів слів; на зовнішньому - за рахунок ускладнення текстово-образної універсалії іншими компонентами, також за рахунок зміни порядку їхнього розташування.

Отже, запам'ятовування (утримання у пам'яті) текстового матеріалу, крім того, що здійснювалося з допомо­гою конструкцій як своєрідних індикаторів (маркерів) думового тексту, обов'язково схематизовано проектувало­ся у свідомості мовця на ієрархічну підпорядкованість (тобто ідентифікувалося із входженням у структуру більш складну; при цьому засвоювалася різнорівнева специфіка взаємозалежності та взаємопідпорядкування мовних одиниць у цілісності).

Для того, щоб імпровізувати, митцеві треба було осмислити (зрозуміти, пізнати, усвідомити) граматику жан­ру - засвоїти домінантні у стильовому відношенні лексико-синтаксичні конструкції, з допомогою яких - спосо­бом "зчеплення", "ланцюгового нанизування" та взаємопідпорядкування - вдавалося б імпровізовано, проте у межах жанру, відтворити свій варіант тексту думи.

Мова (зокрема граматична система кожної етнічної мови) засвідчує у своєму складі наявність базових кон­струкцій (моделей), з допомогою яких твориться численна кількість похідних. Стосовно української мови - це,зокрема, конструкції - моделі типу прикметник + іменник ("означення + означуване"; предмет і його ознака):

у думах - дрібні сльози, дрібний мак, червоні чобіточки, біле тіло, біла рука, білі ніжки, червона китайка, рання зоря, свята неділя, бідна вдова, бідний козак, темна ніч, ясне сонце, чисте поле, зелені байраки, турецька земля; іменник + іменник (предмет + предмет): у думах - річка Самарка, город Козлов, город Азов, Дунай-ріка, Азов-го-род, Кефа-город, стрілки-яничарки, срібло-золото, хліб-сіль, отець-мати, срібло та золото, хліб та сіль, отець та мати;прислівник + дієслово ("дії і обставини, що характеризують (визначають дії))": гірко плакати, гірко плакати-ридати; жалібно квилити, жалібно квилити-проквиляти); дієслово + дієслово (дієслово + дієслово + дієслово): штити-шанувати, думати-гадати, клясти-проклинати, лаяти і проклинати, почитати і поважати; штити, шанувати і поважати; іменні частини мови + дієслово ("дії та предмети, на які (до яких) спрямовані дії"): до города Козлова прибувати; молитви сотворяти; у отця-матері прощення брати; у степи в'їжджати; до теренів, до байраків прибувати; до города Січі прибувати; до отця, до матері, до роду прибувати; до Оса-вул-могили прибувати; числівник + іменник ("предмети і їх кількості"): три братики, три пучки тернини, двоє кайданів, три рази.

Це - найпростіші (базові) моделі. На їхній основі формуються ускладнені різновиди. Наприклад: плакати-ри­дати: гірко плакати-ридати - гірко плакати-ридати, дрібні сльози проливати; гірко сльозами плакати-ридати та ін.; хліб-сіль: хліб-сіль уживати - хліб-сіль з упокоєм уживати - хліб-сіль з упокоєм вічний час уживати та ін.

Унікальна властивість мовних конструкцій мати універсальний характер на всіх рівнях - "прилаштовувати­ся" - плавно видозмінювати свої синтаксичні функції у реченні (висловлюванні) - наприклад, здатність атрибу­тивної конструкції реалізуватися у функції адвербіальної з семантикою місця (у християнські городи підвезти; визволь, Боже, на ясні зорі, на тихі води, у край веселий, у мир хрещений), часу (ранньою зорею, у святую неді­леньку, ночної доби), способу дії (білим лебедоньком перепливи, ясним соколоньком перелети, малим-невеликим перепелоньком перебіжи) та ін.

Запам'ятовування базових жанрових конструкцій (і їхнього лексичного наповнення) створювало умови для оперування ними у процесі імпровізації. При цьому мовні механізми людської психіки (механізми мовотворення тексту, що є її вродженими здібностями, властивостями) дозволяли виконавцеві варіювати (відповідно до потреб ритмо-мелодійної побудови висловлювання) форму конструкцій: плакати-ридати - плакати і ридати; плакати та ридати і т. ін.; хліб-сіль - хліб да сіль, за хліб, за сіль.

Активний пошук відповіді на питання: у чому полягає специфіка імпровізаційного творення (відтворення) текстів народних дум - спричинив усвідомлення того (на основі наукових дослідів), що основним засобом у цьому процесі фольклорної комунікації виступає, звичайно, мова. Усномовний характер творення та поширення дум з участю кобзарів (сліпих музик) є переконливим свідченням, що словесний компонент - провідний у орга­нізації текстової структури дум. Він (словесний компонент) проектується на рівень конструкцій з відповідним лексичним наповненням. Володіння такими конструкціями, вміле оперування у процесі фольклорної комунікації

- свідчення майстерності (таланту виконавця).

Взагалі думи - особливий жанр фольклору щодо умов побутування та збереження. Але, треба відзначити, що імпровізований характер мовної репрезентації епічних текстів був характерний і для творів давніших - билин, а також інших різновидів епосу. У всіх випадках запам'ятовування та відтворення тексту здійснювалося з допо­могою конструкцій (текстово-образних універсалій) (це підтверджують численні дослідження, присвячені ви­вченню мови та стильової манери виконавців билин).

З'ясування специфіки імпровізаційного творення / відтворення епічних фольклорних жанрів дозволяє нам по-новому осмислити специфіку та призначення самої мови - як універсальної знакової системи, як системи систем, що засвідчує свою універсальність на різних своїх рівнях, у різних функціональних виявах, у різних умовах (спо­собах, прийомах) реалізації. Можна висловитися, що мова - поліуніверсальна (так само, як і поліфункціональна). Поліуніверсальність мови (її граматичних одиниць - структур (конструкцій) моделей) - факт, що свідчить про наявність базового матеріалу, який складає основу структури мови, і водночас забезпечує конкретну реалізацію (стильову, жанрову) цих структур (тобто вибірковість) - відповідно до сфери функціонування. Знання базового мовного матеріалу - синтаксичних структур (граматичного матеріалу з урахуванням лексичного компонента) дозволяє мовцеві ефективно ним оперувати, отже, засвідчує рівень володіння як мовою взагалі, так і репрезентує рівень володіння стильовими нормами (наприклад, нормами офіційно-ділового стилю, наукового; у нашому ви­падку - фольклорно-жанровими нормами мови дум).

Феномен фольклорної імпровізації (на прикладі мови дум) дозволяє пізнати ще одну феноменальну рису мов­ної (мовленнєвої (лінгвальної) психоментальної) діяльності людини): здатність (властивість) запам'ятовувати конструкції, структури - схеми, моделі як вихідний (базовий) матеріал для творення (і відтворення) макрокон­структу в цілісності, з дотриманням канону, традиції тощо. Взагалі ж імпровізація фольклорних текстів - спосіб індивідуальної (виконавської) реалізації традиційного колективного національно-культурно-мовного досвіду з допомогою різноаспектних та різнорівневих способів і прийомів.


1. Беценко Т. Мова думового епосу : Словник епітетів, складних слів, тавтологічних і плеонастичних структур, географічних найменувань і релігійних понять. / Т. П. Беценко - Суми : Вид-во СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2008.

- 400 с.

2. Беценко Т. Мова думового епосу : структура, семантика, функції : [монографія]. / Т. П. Беценко - Суми : Вид-во СумДПУ ім.А. С. Макаренка, 2008. - 108 с.

3. Грица С. Й. Мелос української народної епіки. / С. Й. Грица - К. : Наук. думка, 1979. - 247 с.

4. Грица С. И. Украинская песенная эпика. - М. : Сов. композитор, 1990. - 262 с.

5. Дмитренко М. Жанрова специфіка українських народних дум / М. Дмитренко // Дивослово. - 2008. - № 9. -С. 40-44.

6. Іваницький А. Українська народна музична творчість. / А. Іваницький - К. : Музична Україна, 1990. - 335 с.

7. Літературознавча енциклопедія / автор-укладач Ковалів Ю. І. - К. : Академія, 2007. - Т. І.

8. Народні думи: [зб. / упоряд., пер., прим. С. Мишанича] - К. : Дніпро, 1986. - 173 с. [НД 1986].

9. Підгорбунський М. Кобзарі та бандуристи в Україні / М. Підгорбунський / Київська старовина. - 2003. -№ 4. - С. 170-175.

10. Путилов Б. Н. Эпическое сказительство : Типология и этническая специфика / Путилов Б. Н.-М. : Издат. фирма "Восточная литература" РАН, 1997. - 295 с.

11. Стратілат А. Думи в контексті виконавських традицій українського кобзарства / А. Стратілат // Пам'ять сто­літь. - 2007. - № 6. - С. 124-130.

12. Українська фольклористика : словник-довідник - Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. - 448 с.

13. Украинские народные думы / [підг. текстів, вст.ст. Б. П. Кирдана]. - М. : Наука, 1972. -560 с.

14. Українські народні думи : в 5т. / [упорядкув.: Дмитренко М. К., Грица С. Й., Довженок Г. В., пер. Дмитренка М. К., Грици С. Й.; ст., ком., прим. Довженок Г. В., Ясенчук А. Ю., Шевчек Г. М. та ін; за заг. ред. Дмитренка М. К., Грици С. Й.; від. ред. Скрипник Г. А.]. - К. : ІМФЕ НАН України, 2009. -ТІ : Думи раннього козацького періоду -2009. -856 с.

15. Шелест В. Думи - козацький епос // Київська старовина. - 1993. - № 6.

1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 

Похожие статьи

П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26