П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26 - страница 9

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 

УДК 81'282::81'26

Брацкі А.,

Гданський університет (Польща), Київський національний університет імені Тараса Шевченка

(НЕ)ПЕРСПЕКТИВНІСТЬ КОДИФІКАЦІЇ МОВЛЕННЯ

(на прикладі суржику)

У статті розглядається низка теорій про різновиди суржику та можливість його кодифікації під час аналізу записаних висловлювань, де наявні елементи суржику. Таким чином доведена неможливість і непотрібність ко­дифікування цього способу мовлення.

Ключові слова: кодифікація мови, мішані мови, мовлення, суржик.

В статье рассмотрен ряд теорий о разновидностях суржика и возможности его кодификации при анализе записанных высказываний, содержащих элементы суржика. Таким образом, доказана нецелесообразность коди­фицирования этого типа речи.

Ключевые слова: кодификация языка, смешанные языки, речь, суржик.

The article deals with some theories of surzhyk's varieties and the possibility of its codification with the analyze of the recorded speech, where there are elements of surzhyk. Thus it is proved impossible and unnecessary to codify this manner of speech.

Keywords: language codification, mixed languages, speech, surzhyk.

Приводом до написання цієї статті стали різні спроби класифікації типів суржику, здійснені, зокрема, О. Тара-ненком, Л. Біланюк, М. Флаєром [6; 10; 12]. Класифікація Олександра Тараненка містить поділ на: а) спонтанне мовлення недостатньо освічених осіб, які незадовільно володіють як українською, так і російською мовами, а крім того, байдуже ставляться до способу та якості мовної комунікації; б) мовлення осіб, які усвідомлюють від­мінність української і російської мови, проте відчувають у своєму мовному середовищі деяку непрестижність української та її нижчу вартість; в) небажане засмічення української мови, спричинене індивідуальним рівнем мовної компетенції мовця [6, c. 666]. При зіставленні теоретичних принципів з такою класифікацією виявляється, що в ній не звертається увага на різномовну диглосію, а на перший план висуваються зовнішні чинники появи суржику, такі як мовна компетенція, брак відчуття мови або ступеня важливості тієї чи іншої мови.

Американська дослідниця Лада Біланюк виділяє такі різновиди суржику: урбанізовано-селянський, селян­сько-діалектний, совєцько-український, міський білінгвальний, постсовєцький [12]. Домінантою цього поділу є визначення часопросторових рамок явища, доведення його мінливості й браку можливості еволюції в історичній перспективі, що рішучо припиняє будь-яку дискусію про потенційне continuum - дореволюційний суржик — су­часний суржик, стверджуючи, що цей термін називає, можливо, подібні, проте різні за своєю істотою явища. Вда­лими у згаданій праці є висновки, в яких суржик визначається як антимова та визнається, що не існує можливості остаточного наукового опису цього явища з огляду на брак у ньому будь-якої структури й систематичності [9]. Монографія Л. Біланюк, однак, стосується передусім загальних питань - мовної політики та стану національної культури незалежної України в історичній та сучасній мовознавчій перспективі, тож явище суржику зі зрозумі­лих причин є лише елементом ширшої розповіді та розглядається радше принагідно.

Майкл Флаєр описує своєрідну спробу класифікації й певної систематизації використання суржику як про впорядкування безладу. Дослідник наводить деякі типові, на його думку, лексичні елементи, що відрізняють суржик від українського та російського стандарту, і навіть береться за систематизацію помічених відмінностей, зводячи їх до форми контрактивних граматичних порівнянь. Проте він сам наприкінці своєї розвідки відходить від цієї ідеї, вбачаючи у цьому гібриді лише деяку послідовність на рівні фонетичних і флексійних процесів [10].

Згадані вище спроби класифікації суржику не дають задовільних результатів, що змушує поставити тезу про неможливість і його кодифікування. Опису явища, історії його виникнення, природі, характерним рисам тощо присвячено низку наших праць, зокрема статтю з узагальненим описом та пропозиціями дефініції явища [1] та монографію, де суржик репрезентовано в діахронічному та синхронічному висвітленні [13]1. Завдяки цьому, спи­раючись також на останню, присвячену цій темі, роботу Лариси Масенко [4], у нашій статті можемо перейти до

формулювання необхідних тверджень та фактичного аналізу вибраних прикладів.

***

Твердження перше: Сам суржик як безформна маса слів і словосполучень з двох мовних стихій є не стільки продуктом підривання російською мовою структури української літературної мови, скільки структур великої групи її територіальних варіантів - діалектів і говірок, а також соціальних різновидів - соціолектів.

Постає питання: як це можливо, щоб особи з різних регіонів України, говорячи "по-своєму", могли порозу­мітися? Тут хотілося б зазначити черговий аспект, який відрізняє суржик ХІХ століття від сучасного. Ключем до відповіді є загальне знання російської мови (наразі!), що не було поширене в Україні ХІХ століття. Тобто, з цього випливає твердження друге, "суржикомовні" особи з описаної вище ситуації більшою або меншою мірою володіють або розуміють російську й українську мови (або діалект останньої). Російське слово постає у такій ситуації чинником на кшталт однозначно зрозумілого елементу мовлення - парадоксально, вживання русизмів є формою втечі від неточності, неоднозначності чи незрозумілості; це вияв невпевненості у своїй мові, що можна розуміти й пояснювати по-різному2.

1 У монографії подано розлогий список робіт, присвячених різним аспектам вивчення суржику.

2 Процес підривання зв'язку українців з українською мовою за радянських часів детально ілюструє колективна робота за редакцією Л. Масенко [3]; зв'язок політики з мовою та сучасний стан суспільства в пострадянській період з огляду на мову -© Брацкі А., 2012

Твердження третє, або робоча дефініція гібридного російсько-українського мовлення: суржик - це сукупність ідіолектів, занурених у простір різномовної диглосії [1, c. 141], яка базується на тезі Юрія Шереха, що "суржик на Україні - різновид української мови. Поза Україною суржику нема, і вживає його людність України" [11, c. 40].

У контексті сказаного для отримання комплементарних результатів необхідні польові дослідження, якими треба охопити всю територію України, не обмежуючись при цьому записом висловлювань респондентів, а роз­шукуючи всі прояви цього мовного гібриду.

Спосіб реалізації завдання: Реєстрація висловлювань респондентів у дослідженнях такого зразка з об'єктивних причин має відбуватися за вилученням деяких даних, які зазвичай використовуються при анкетуванні. Це ім'я, прізвище (в нашій праці вони ми їх не подаємо), точна адреса - вони здаються непотрібними для визначення автентичності висловлювання, натомість у праці вказана область, з якої походить респондент, з уваги на можли­ві діалектні нашарування у мовленні. До категорії необхідних зараховуються дані, що стосуються статі та віку респондента (останній визначено як молодий вік (молодші 35 років), середній вік (35-55 років) та старший вік (понад 55 років)) з уваги на можливу наявність у конкретному висловлюванні рис, типових для біолектів [14], і можливого їхнього виокремлення. Дослідження, проведені в 2006-2008 роках, охопили всю територію України; під час характеристики респондента подано дату запису.

Запис висловлювань респондентів здійснювався шляхом запитування українською мовою в умовах спонтан­ної розмови, оскільки перехід в розмові на російську, в якій респондент відразу відчував відсутність місцевих фонетичних нашарувань, спричиняло у більшості випадків одночасний перехід респондента на російську мову. У зв'язку із загальним сприйняттям українцями суржику як недоліку, сором'язливої недолугості у вербальній комунікації, згоду на запис респонденти давали за умови не згадування їхніх особистих даних. Тільки запис спонтанних висловлювань на вулиці й у публічних місцях міста Києва відбувався зі зрозумілих причин без згоди їхніх авторів. Окрему частину збирацької праці, яка в цю статтю не була включена (але варто про неї згадати), складають фотографії оголошень зі стендів, розташованих на території міста Києва; були вибрані лише такі анон­си, які однозначно вказували не тільки на введення русизмів до висловлювань українською, але й на (унаочнене в подальших прикладах) виразне невміння відрізнити український код від російського, чому надано робочу назву квазі-синонімічного розширення, тобто такого "стану в процесі спілкування за умов різномовної диглосії, коли мовець розглядає складові різних мов (фонеми, морфеми, лексеми, граматичні конструкції) як рівноправні. Го­ловним принципом конструювання висловлення буде підбір цих же складових за критерієм частотності вжитку

(мовцем або оточенням) та інших чинників, що зумовлюють існування висловлення на рівні ідіолекту" [1, с. 142].

***

Аналізований матеріал: з уваги на формальне обмеження статті ми подаємо фрагменти лише трьох розпові­дей респондентів, в яких помітна різна ступінь інтенсивності інтерференції обох контактних мов та частотність різних проявів/стратегій змішування елементів обох кодів. Ці характерні місця позначені трьома різними різ­новидами підкреслень, відповідно: одинарноюлінією позначене стихійне змішування компонентів обох мов у межах одного слова; подвійноюлінією - випадки згаданого вище квазі-синонімічного розширення; пунктирною лінією - приклади-фрази зі структурою, порушеною та змішаною в конкретному ідіолекті під впливом взаємодії російської та української мов. З уваги на вище наведену тезу Ю. Шевельова про суржик як різновид української мови, запис проведено з використанням українського алфавіту та продубльовано фонологічним записом; до за­писів додано їхні варіанти українською (УМ) та російською мовами (РМ).

1. Респондент - жінка, середній вік, мешкає у Вінницької області.

Я все врем'я, коли навіть по лікарнях лежала, я все надіялась, що він до мене прийде в больнітту. Коли я бачи­ла, що до діток батьки йшли, а до мене ніхто не приходив, крім мами і бабушки. Мені дуже больно було це все бачити. Мама приїжджала, но рєдко.

[Javsevremja, kolynavit' рої'ікагп'ах lezala, javsenad'ijalas', sov'indomenepryjdevbol'n'icu. Koly ja bacyla, so do d'itok bat'ky jsly, a do mene гихю ne pryхodyu, kr'im mamy i babusky. Meni duze bol'no bulo ce vse bacyty. Mama pryjizdzala, no r'edko].

УМ: Я весь час, коли навіть по лікарнях лежала, я все сподівалась, що він до мене прийде в лікарню. Коли я бачила, що до діток батьки йшли, а до мене ніхто не приходив, крім мами і бабусі. Мені дуже боляче було це все бачити. Мама приїжджала, але рідко.

РМ: Я всё время, когда даже по больницам лежала, я всё надеялась, что он ко мне придёт в больницу. Когда я видела, что к деткам шли родители, а ко мне никто не приходил, кроме мамы и бабушки. Мне очень больно было это всё видеть. Мама приезжала, но редко.

У першому прикладі наявні всі три характерні типи перетворень слів на суржиковий манер: стихійне змішу­вання компонентів обох мов у межах одного слова помітне в новоутвореннях - врем'я, бабушки й больно; прояв квазі-синонімічного розширення, закріплений у парі слів, ужитих на заміну, - лікарнях та больніцу (зрозуміла річ, перше з них є в українському лексиконі); приклад фрази зі змішаною українсько-російською структурою наве­дений у словосполученні - но рєдко. Перша група у цьому випадку містить русизми, які мовець адаптує до свого лексикону виключно на фонетичному рівні, друга - переплетення питомого українського слова та русизму на позначення однієї інституції/об'єкту (що нагадує відомий вислів: лізла баба по лєснще, упала з драбини), а третя - адаптування російської фрази (так як у першій групі) через уживання української фонетики.

Наведений фрагмент висловлювання не відкриває широкого простору для кодифікатора суржикової мови; практично все зводиться до впровадження мовцем декількох російських слів без бажання (а можливо, без уміння) перейти на російську фонетику. Однак виділені слова мають чимале значення для визначенні тих місць у розпові-

інші авторські книжки цієї дослідниці [2; 16], а загальну ситуацію щодо мовної політики у слов'янських країнах репрезентує праця Владислава Любася [15].ді, де ймовірність уживання стихійно модифікованої та адаптованої вербальної модифікації слова чи фрази є зна­чно більшою - у кожному зафіксованому випадку це місце логічного наголосу речення, тобто елементу, на який мовець намагається звернути особливу увагу. Оскільки наведена розповідь дуже емоційна, можна також зробити висновок, що місце мутації мовних елементів збігається з назвами об'єктів і предметів, особливо важливих для мовця (наприклад, бабуся /бабушка/ є ближчою особою, ніж батьки /мама, він/, а змальований період життя / врем'я/ приніс лише багато болю /больно/), проте це радше царина досліджень психолінгвістів або психологів, а не кодифікаторів мови.

2. Респондент - жінка, молодий вік, мешкає у Миколаївській області.

Так вона боліла, хворіла. Як їй стало ставать погано, вона почала розповідать. Я дізналася та й всьо. Обідить якось не хотілось, от я начну розпитувать, вдруг ім неприятно буде. От вони розказали тай добре.

[Takvonabol'ila, ^or^la. Jak jij stalo stavat' pohano, vona pocala rozpov'idat'. Ja d'iznalas'a ta j vsjo. Ob'idyt' jakos' ne хot'ilos', ot ja nacnu rozpytuvat', vdruh im nepryjatno bude. Ot vony rozkazaly, ta j dobre].

УМ: Так вона хворіла. Як почала почуватися погано, вона почала розповідати. Я дізналася та й все. Образити якось не хотілося, от я почну розпитувати, раптом їм неприємно буде. От вони розказали та й добре.

РМ: Так она болела. Как почувствовала себя плохо, она начала рассказывать. Я узнала и всё. Обидеть как-то не хотелось, вот я начну расспрашивать, вдруг им неприятно будет. Вот они рассказали и хорошо.

Другий приклад від першого відрізняє кількісна насиченість зазначених типів перетворень слів у процесі мовлення: якщо у першому прикладі на 35 слів приходиться 5 змішаних форм, то в другому на таку ж кількість слів припадає аж 8 суржикових інновацій, при тому 2 - це мутації фрази. Стихійне змішування компонентів обох мов у межах одного слова помітне в новоутвореннях - обідить, хотілось, вдруг і неприятно; квазі-синонімічне розширення реалізоване в парах слів, що заміняють одне одного, - боліла, хворіла та розповідать, розказали; вре­шті, форми змішаної українсько-російської фрази реалізовані словосполученнями - їй стало ставать та яначну розпитувать. Перша група аналогічно до попереднього висловлювання містить русизми, на цей раз адаптовані мовцем "наспіх" на фонетичному та флексійному рівнях, друга - за механізмом ідентична з першим прикладом, а ось у третій можна вбачати своєрідний механізм початку, підтримки та кінця перетвореної фрази.

Це в обох випадках місце логічного наголосу речення, в центрі якого стоїть майже незмінене за формою та звучанням російське слово. Початком такої фрази треба вважати місце перемикання коду (в нашому випадку - з українського стандарту на російсько-українську мовну плутанину) - як ми вже зазначили вище - це предмет роз­мови, до якого мовець дуже емоційно ставиться, а за визначенням типу початкового слова, воно повинно бути коротким - в обох наведених прикладах це особовий займенник. Закінчення такої фрази також в обох випадках ідентичне - це фонетично-лексичний гібрид, побудований зі стихійно підібраних елементів обох мов.

3. Респондент - жінка, середній вік, мешкає у Луганській області.

а) З племінницею я общаюся, я спілкуюся. [Z plem'innyceju ja obscajus'a, ja sp'ilkujus'a]. УМ: З племінницею я спілкуюся.

РМ: С племянницей я общаюсь.

б) Ми просто перестали общатися, перестали листуватися. П'ятнадцять років назад. [Myprostoperestalyobscatys'a, perestalylystuvatys'a. Pjatnadc'at' rokiunazad].

УМ: Ми просто перестали спілкуватися, перестали листуватися. П'ятнадцять років тому. РМ:Мы просто перестали общаться, перестали переписываться. Пятнадцать лет назад.

Два короткі речення з висловлюваннями третього респондента дають два приклади, які слід зарахувати до другої категорії, тобто випадків квазі-синонімічного розширення я общаюся, я спілкуюся та перестали общати-ся, перестали листуватися, однак варто зауважити, що в обох випадках стихійно "українізований" русизм та нормативне українське слово доповнюють одне одного, створюючи риторичну фігуру посилення змісту переказу подібно до мови фольклору. Можна також припустити, що йдеться про уточнення, оскільки мовець не впевне­ний, що одне слово, яке називає певну річ, буде однозначно зрозуміле. Це зауваження може слугувати черговим аргументом проти спроб кодифікації суржикового мовлення - воно нездатне на самостійне існування, тому й

обмежується формою паразитування на вихідній мові, вкрапляючи до неї перекручені або чужомовні елементи.

***

Наведені приклади, без сумніву, засвідчують неперспективність кодифікаційних праць щодо суржику. Він ви­разно не будує тривалої структури та є радше наслідком деконструкційного, руйнівного перевантаження власної мови іншомовними втручаннями, ніж конструкціями, вмотивованими потребою відтворення власного простору. Чужі нашарування здаються мовцеві більш влучними, але водночас вони піддаються фонетично-морфологічній бліц-обробці, з якої виходить усім зрозуміле поза- й антисистемне суржикове слово.

Показаний на прикладах механізм повернення до мовного стандарту (через який помилково суржик назива­ють макаронічною мовою) - це занадто мало, щоб кодифікувати сам відхил від стандарту. Навіть спроба раці­онального виокремлення способів створення окремих слів (наприклад, у словах, побудованих за суржиковим принципом стихійного змішування, можна виокремити три такі механізми: а) російське слово з українською фонетикою /врем'я/; б) російське слово з суфіксом "ить", типовим для діалектної форми українського інфінітиву /обідить/; в) російське слово з закінченням, що властиве українській парадигмі дієвідмінювання /бабушки/) дає недостатній ефект для визнання перспективності кодифікації суржику. Сама тема варта подальших аналізів.

Література:

1. Брацкі А. Суржик - опис і визначення рамок явища / Артур Брацкі // "Скарби культури - безсмертя нації". Серія "Студії з україністики" / Відпов. ред. Р. Радишевський. - Т. VII. - Київ, 2007. - С. 132-145.

2. Масенко Л. Т. Мова і політика / Лариса Терентіївна Масенко. - Київ : "Соняшник", 2004. - 120 с.

3. Масенко Л. Т. (ред.), Українська мова у ХХ сторіччі : історія лінгвоциду / ред. Лариса Терентіївна Масенко. -Київ : "КМ Академія", 2006. - 399 с.

4. Масенко Л. Т. Суржик: між мовою і язиком / Лариса Терентіївна Масенко. - Київ : "КМ Академія", 2011. - 135 с.

5. Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації / Ярослав Радевич-Винницький. - Дрогобич : "Відроджен­ня", 1997. - 360 с.

6. Русанівський В. М., Тараненко О. О. Українська мова. Енциклопедія / Ред. Віталій Макарович Русанівський, Олександр Онисимович Тараненко. 2-ге вид., виправ. і доп. - Київ : "Українська енциклопедія", 2004. - 824 с.

7. Сербенська О. А. Культура усного мовлення. Практикум / Олександра Антонівна Сербенська. - Київ : "Центр навчальної літератури", 2004. - 216 с.

8. Ставицька Л. О. Українсько-російська двомовність. Лінґвосоціокультурні аспекти / ред. Леся Олексіївна Ста-вицька. - Київ : "Пульсари", 2007. - 200 с.

9. Тарасенко Б. В. До питання про дефініцію мішаного українського-російського мовлення. / Богдана Володими­рівна Тарасенко // "Наукові записки НАУКМА". Філологічні науки. - Т. 60. - 2006. - С. 62-66.

10. Флаєр М. Суржик: правила утворення безладу / Майкл Флаєр // "Критика". - № 6, червень. - 2000. - С. 16-17.

11. Шерех Ю. (Юрій Шевельов) Поза книжками і з книжок / Юрій Шерех. - Київ : "ЧАС", 1998. - 456 с.

12. Bilaniuk L. ContestedTongues. Language Politics and Cultural Correction in Ukraine / LadaBilaniuk. - New York : Coenell Uniwersity Press, 2005. - 230 p.

13. Bracki A. Surzyk - historia i terazniejszosc / Artur Bracki. - Gdansk : Wydawnictwo Uniwersytetu Gdanskiego, 2009. - 273 s.

14. Kasperczykowa M. Biolekty we wspolczesnej polszczyznie / Malgorzata Kasperczykowa // Wspolczesne odmiany jezyka narodowego / Red. K. Michalewski. - Lodz : Wydawnictwo Uniwersytetu Lodzkiego, 2004. - S. 321-332.

15. Lubas W. Polityka jezykowa / Wladyslaw Lubas. Seria: Komparacja Systemow i Funkcjonowania Wspolczesnych Jezykow Slowianskich. - Cz. 4. - Opole : Opolskie Towarzystwo Przyjaciol Nauk, 2009. -560 s.

16. Masenko L. Jezyk i spoleczenstwo. Wymiar postkolonialny. / Larysa Masenko: tlum. i red. nauk. A. Bracki. -Gdansk : Wydawnictwo Uniwersytetu Gdanskiego, 2008. - 197 s.

Буць Ж. В.,

Київський національний лінгвістичний університет

УДК 811.133.1'37'42

СПЕЦИФІКА МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ ЖІНОЧИХ ПЕРСОНАЖІВ ФРАНЦУЗЬКИХ СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВИХ РОМАНІВ ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ

У статті представлено аналіз мовленнєвих актів жіночих персонажів французьких соціально-побутових ро­манів ХІХ-ХХ століть з огляду на репрезентацію в концептуальному просторі творів текстового мегаконцепту жіночність. Особлива увага приділяється синтаксичним і експресивно-емоційним засобам маркування ґендерно-срямованого текстового концепту.

Ключові слова: мовленнєвий акт, синтаксичні особливості, текстовий мегаконцепт жіночність, французь­кий соціально-побутовий роман.

В статье проанализировано речевые акты женских персонажей французских социально-бытовых романов ХІХ-ХХ векав в ракурсе реализации текстового мегаконцепта в художественном пространстве исследуемых произведений. Особое внимание обращено на синтаксические и экспрессивно-эмоциональные способам маркиров­ки текстового концепта гендерной направленности.

Ключевые слова: речевой акт, синтаксические особенности, текстовый мегаконцепт женственность, фран­цузький социально-бытовой роман.

This article deals with the illocutionary acts of the woman's characters in French social and life novels of the ХІХ - ХХ centuries taking into consideration the textual megaconceptfemininity's realization. The special attention pays at syntactic, expressive and emotional mods of marking the gender textual concept into the novels.

Key words: illocutionary acts, textual megaconcept femininity, syntactic features, French social and life novel.

Сучасні лінгвістичні дослідження здебільшого спрямовано на комунікативну функцію мови. Розвиток когні-тивно-комунікативної парадигми надає можливість розглядати концепти на дискурсивному рівні й представляти їх як функціональні одиниці. На сьогодення вітчизняні науковці все частіше звертаються саме до прагматичного аспекту у дослідженнях з когнітивної лінгвопоетики [1; 4-5 та ін.]. З огляду на це вважаємо, що аналіз комуні­кативних актів персонажного мовлення французьких соціально-побутових романів ХІХ-ХХ століть у руслі їх репрезентації текстового мегаконцепту жіночність є актуальним.

Мета статті полягає у виявленні синтаксичних і емоційно-експресивних засобів репрезентації текстового ме-гаконцепту жіночність у персонажному мовленні французьких соціально-побутових романів ХІХ-ХХ століть.

Об'єктом дослідження є комунікативні ситуації, в яких беруть участь жіночі персонажі творів французьких письменників-реалістів.

Ураховуючи природню емоційність і чуттєвість представниць жіноцтва, висловлення представниць прекрас­ної статі відрізняються насиченням емоційно-експресивних засобів вираження, що слугує предметом нашої статті.

Матеріалом дослідження було обрано твори французьких письменників ХІХ-ХХ століть, що належать до різновиду реалістичного романного жанру і мають характерні риси соціально-побутового роману. Отже, ілю­стративним матеріалом слугували твори Ф. Стендаля "Le Rouge et le Noir", О. де Бальзака "Eugenie Grandet", Е. Гонкура "La Faustin", Ф. Еріа "Famille Boussardel" і Е. Базена "Madame Ex".

У нашому дослідженні ми звертали увагу на мовлення представниць жіноцтва, що зумовлено тендерною при­родою досліджуваного текстового мегаконцепту жіночність. Застосовуючи класифікацію мовленнєвих актів Дж. Сьорля, яка складається з п'яти загальних типів (репрезентативи, директиви, комісиви, експресиви і декларативи) [9, с. 67], у комунікативному просторі французьких соціально-побутових романів ХІХ-ХХ століть ми виявили наявність лише чотирьох з них, що маркують текстовий мегаконцепт жіночність.

Усі мовленнєві акти (тут і далі МА), що актуалізують у концептуальному просторі французьких соціально-побутових романів ХІХ-ХХ століть ієрархічні складники текстового мегаконцепту жіночність мають лексико-синтаксичні особливості, які ми розглянемо докладно відповідно до прагматичних класів.

Найбільш репрезентованими у художньому просторі французьких соціально-побутових романів ХІХ-ХХ сто­літь з точки зору актуалізації текстового мегаконцепту жіночність є прагматичний клас експресивів. Це поясню­ється природньою експресивністю представниць жіночої статі. Оскільки ілокутивна мета експресивів полягає в експлікації психологічного стану адресанта, його ставлення до змісту повідомлення [6] і характеризує міру його відвертості [2, с. 173; 7, с. 117], а жіночі персонажі досліджуваних творів схильні здебільшого виражати свій емоційний стан щодо тих чи інших фактів чи подій.

Як доводить ілюстративний матеріал у фрагментах МА експресивів одним з найпоширеніших синтаксичних прийомів є різного роду повтори. Жіночі персонажі французьких соціально-побутових романів, виражаючи свій емоційний стан стосовно якогось факту чи події, схильні до повторювання чи-то своїх думок, або уточнювати те, що від них вимагають. Так, наприклад, Євгенія Гранде з однойменного твору О.де Бальзака "Eugenie Grandet" закохана в свого кузена і не в силах спокійно сприймати слова матері, яка вважає це почуття бідою: Madame Grandet ne repondit que par un sourire; puis, apres un moment de silence, elle dit a voix basse: "L 'aimerais-tu donc deja? ce serait mal."

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 


Похожие статьи

П В Білоус, Г М Вокальчук - Наукові записки серія філологічна випуск 26