І С Зубачова - Визначення сутності поняття судової влади та її роль у побудові правової демократичної держави - страница 1

Страницы:
1 

Правове регулювання економіки. 2009. № 9

ПИТАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

УДК 342.56 І. С. Зубачова,

аспірантка кафедри правового регулювання економіки, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ПОНЯТТЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ ТА ЇЇ РОЛЬ У ПОБУДОВІ ПРАВОВОЇ, ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ

Досліджено визначення сутності поняття судової влади. Закомен­товано увагу на необхідності законодавчого закріплення визначення «судова влада». Розглянуто роль судової влади у побудові правової, демократичної держави.

Ключові слова: судова влада, влада, державна влада, правова держава, громадянське суспільство.

Актуальність даної теми полягає у тому, що законодавцем не було закріплено та розкрито сутність поняття судової влади, а встановлено лише форму її реалізації. Крім того, багатьма науков­цями в правовій літературі було висвітлено особливості устрою розвитку судової влади, а також метод її реалізації, але все ж таки питання визначення сутності поняття судової влади, на жаль, за­лишається відкритим.

В. Є. Скомороха, який був Головою Конституційного Суду України зазначав, що відсутність визначення змісту поняття су­дової влади у конституціях не тільки нових держав Азії та Євро­пи, але й держав західноєвропейської конституційної моделі, призводить до того, що окремі науковці ототожнюють судову владу з правосуддям [1]. Так, конституції країн-учасниць СНД та конституцій країн Західної Європи, використовуючи поняття «судова влада» (глава 5 Конституції Грузії, глава 7 Конституції Російської Федерації, глава 6 Конституції Вірменії, розділ 8 Кон­ституції Франції, розділ 6 Конституції Іспанії, глава 6 Конститу­ції Бельгії та ін.) не розкривають суть терміну.

Таким чином, у зв'язку з відсутністю на законодавчому рівні закріплення сутності поняття судової влади, дане питання потре-

© І. С. Зубачова, 2009

73бує науково обґрунтованого аналізу, що надасть можливість роз­межувати поняття «судова влада» від пов' язаного з ним терміну «правосуддя».

Необхідно зазначити, що досить багато науковців дотриму­ються думки, що суть судової влади становить система судів, які здійснюють правосуддя. Інші вчені дають визначення судової влади беручи за основу метод її реалізації. Таким методом є пра­восуддя.     ... .

У правовій літературі можна знайти наступні визначення по­няття судової влади. Так, судова влада — згідно з теорією розпо­ділу влад самостійна і незалежна сфера публічної влади (поряд із законодавчою та виконавчою), що є сукупністю повноважень щодо відправлення правосуддя, а також являє собою систему державних органів, які здійснюють ці повноваження [2].

Визначають судову владу як специфічну гілку державної вла­ди, яка здійснюється уповноваженими на те державними органа­ми — судами і призначенням якої є розв'язання правових конф­ліктів та здійснення судового контролю Ю. М. Грошевий та І. Є. Марочкін [3]. Таким чином, дане поняття надає уявлення про місце і роль судової влади серед органів державної влади.

Заслуговує на увагу точка зору О. Безнасюка і Х. Рустамова, які зазначають, що судова влада є не лише правосуддям, оскільки ця категорія включає в себе всю судову систему, апарат суддів, суддівський корпус та будівлі, в яких розташовуються суди та ін. Вони зазначають, що на стан та якість судової влади впливає не стільки правосуддя, скільки зазначені фактори, які на перший по­гляд, є досить незначними [4].

На думку В. Д. Бринцева, судова влада — це законна діяль­ність усіх ланок судової системи щодо забезпечення та реалізації конституційного, кримінального, господарського, цивільного та адміністративного правосуддя [5].

В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко та С. І. Шимон під термі­ном судової влади розуміють незалежну гілку державної влади, яку складає система уповноважених на здійснення правосуддя державних органів — судів — і призначення якої є розв'язання правових конфліктів з метою захисту прав та свобод людей, інте­ресів суспільства і держави шляхом застосування чинних норм права до конкретних життєвих обставин [6].

В. Городовенко характеризує судову владу як незалежну гілку державної влади, яка являє собою сукупність державних органів,наділених повноваженнями щодо здійснення правосуддя у формі цивільного, адміністративного, господарського, кримінального та конституційного судочинства [7].

Н. С. Юзікова розглядає судову владу як різновид державної влади, яка є системою державних органів, що покликані здійсню­вати правосуддя в Україні [8].

В. Т. Маляренко дає своє визначення терміна судової влади. Так, на його думку, судовою владою є діяльність усієї судової системи, яка здійснюється завдяки засобам, які притаманні лише їй та закріплені на законодавчому рівні, які забезпечують вплив на процеси, які відбуваються в суспільстві та на поведін­ку людини [9].

На мою думку, визначати сутність терміну судової влади не­обхідно виходячи з аналізу самого поняття «влади». Поняття «влада» являє собою досить складну категорію. Якщо ми гово­римо про владу у повсякденному житті, то маємо на увазі, напри­клад, владу сил природи над людиною, владу батьків, владу по­чуттів, держави над громадянином, місцеву владу тощо.

Оскільки, поняття влади вживається в досить широкому ді­апазоні, то саме визначення влади теж являє собою дуже ши­роке поняття. Дане визначення, перш за все, включає здатність та можливість здійснювати певний вплив на діяльність, пове­дінку людей за допомогою таких засобів, як авторитет, правові накази, примус тощо [10].

Влада являє собою осмислений цілеспрямований процес, що визначає цілі, шляхи й засоби розвитку суспільства, організує відповідну діяльність його членів. Влада необхідна насамперед для організації суспільного виробництва, яке немислиме без під­корення всіх його учасників єдиній волі, необхідна для підтрим­ки цілісності та єдності суспільства [11].

Влада — це соціальне відношення, що має вираз через можли­вість у праві одного суб'єкта чи групи суб'єктів приймати рішен­ня, що отримують обов'язковий характер для іншого суб'єкта чи групи суб'єктів.

Влада є не лише верховенством та підкоренням, але і відно­шенням суб'єктів, заснованого на переконанні, авторитеті, здат­ністю досягати згоди, та вирішувати конфлікти [12].

В. Даль зазначав, що влада являє собою «право, силу, волю над чимось, свободу дій розпорядження та керування...». У дещо іншій за формою, але схожому значені С. Ожогов да­вав визначення поняття влади. Він характеризував владу «як право і здатність підкоряти своїй волі та розпоряджатися будь-чим» [13].

На відміну від загального поняття «влади», визначення «дер­жавної влади» є більш вузьким та персоніфікованим. Дане визна­чення характеризується суб'єктом, у ролі якого виступає держава або (і) народ, органи державної влади та органи місцевого само­врядування, яких народ наділяє владними повноваженнями. Саме тому, владу сприймають як можливість та здатність народу або (і) органів державної влади здійснювати вплив на суспільні про­цеси, за допомогою примусу чи переконання [14].

Якщо говорити про термін «судова влада», то, на мою думку, — це одна із гілок державної влади, яка характеризується з одно­го боку незалежністю та самостійністю, а з іншого боку взаємоді­єю з іншими гілками влади для реалізації єдиної державної полі­тики, функціонує на демократичних засадах та покликана забез­печувати захист суспільних відносин, які врегульовані нормами права від порушень з боку будь-яких суб'єктів права — органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадо­вих осіб, громадян та їх об'єднань, а також підприємств, установ та організацій, встановлювати міру покарання за порушення за­конодавства та врегулювати конфлікти приватних та суспільних інтересів.

Народ являє собою джерело державної влади в демократичній державі та є єдиним носієм суверенної влади. Отже, законодавча влада, в особі парламенту, наділяє судову владу повноваженнями щодо правосуддя та конституційного контролю. Саме завдяки цьому, судова влада набуває самостійності в цілому, в тому числі отримує незалежність і від законодавчої влади.

Стаття 1 Конституції України проголошує, що Україна є суве­ренною і незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою.

Судову владу можна вважати основним чинником становлен­ня та розвитку правової держави, оскільки в юридичній літерату­рі, правова держава характеризується як держава, в якій лише юридичними засобами забезпечується верховенство права, забез­печується реальне здійснення, охорона, захист та поновлення по­рушених прав громадян, контроль та нагляд за створенням та здійсненням законодавства держави, а також встановлюється вза­ємна відповідальність держави та особи.

Комплексний аналіз проблем, які постають при забезпечені основних принципів правової держави досліджені такими вітчиз­няними юристами, як В. Кравченко, В. Бабкін, А. Заєць, Ю. Гро­шевий, Л. Кривенко, М. Козюбра та ін. Але, потрібно врахувати і значення внутрішніх чинників, які впливають на становлення та розвиток України як правової держави. Такими внутрішніми чинниками виступають державна влада країни в цілому, а також розвиток її окремих гілок. Таким чином, вплив судової влади на перспективи формування України як правової держави є досить актуальним питанням.

До основного принципу правової держави, на думку Л. Воєво-діна, слід віднести визнання, дотримання та захист прав і свобод людини та громадянина [15]. В. Шишкін також висловлює думку, що для правової держави першочерговим завданням є захист громадянських і природних прав людини [16]. На точку зору ро­сійського дослідника Є. Колюшина фундаментальною ознакою правової держави є реальний захист та забезпеченість прав і сво­бод людини та громадянина [17].

Одним із основних принципів правової держави є забезпечен­ня та захист прав та свобод людини та громадянина і, звичайно, реалізація даного принципу неможлива без судової влади. Можна погодитись з російською вченою І. Конюховою, яка відносить до базових критеріїв становлення правової держави та конституціо­налізму — забезпеченість прав і свобод людини та громадянина, а також незалежне правосуддя [18].

Отже, з точки зору становлення України як правової держави, розвиток судової влади розглядається не як формальне існування поряд із законодавчою та виконавчою гілками влади, а характе­ризується тим, що за відсутності судової влади буде неможливо реалізувати інші принципи правової держави.

Стаття шоста Конституції України затвердила вагомий прин­цип правової держави, який забезпечує функцію обмеження, оскільки дана стаття встановлює поділ державної влади на зако­нодавчу, виконавчу та судову. Вищезазначений принцип являє собою фундаментальну, правову основу, завдяки якій здійсню­ється взаємодія окремих гілок влади, обмеження державної влади шляхом їх взаємного стримування, завдяки цьому встановлюєть­ся взаємоконтроль між гілками влади. «Необхідність дотримання Конституції та чинного законодавства для трьох гілок влади є фактором обмеження та стримування» [19]. В Україні потрібнорозглядати принцип поділу влад як взаємне стримування гілок влади, оскільки одного лише поділу державної влади «для реаль­ної демократії недостатньо» [20].

Крім того, потрібно зазначити, що є твердження щодо існу­вання демократичної правової держави неможливе без розвине­ного громадянського суспільства. В той же час, взаємозв'язок поняття держави та громадянського суспільства в сучасній пра­вовій науці є досить складним, яке на різних історичних етапах змінювало свою суть залежно від політичних, соціальних та ідео­логічних факторів розвитку суспільства.

Під громадянським суспільством Георг Гегель розумів ланку, яка поєднує індивідів та державу, що є найвищою формою люд­ської організації [21]. Філософ також зазначив, що правосуддя є гарантом свободи та захисту власності та є фундаментальною ознакою громадянського суспільства, оскільки громадянське су­спільство характеризується відносною автономністю від владно­го втручання держави [22]. У незалежній та самостійній судовій владі Ш.-Л. Монтеск'є вбачав її рівність двом іншим гілкам вла­ди та основним гарантом дотримання конституції та законів дер­жави [23].

На даний момент визначення «громадянське суспільство» ві­діграє вирішальну роль у розумінні сутті прав та свобод людини та громадянина.

Так, на сьогодні під громадянським суспільством розуміють суспільство вільних індивідів і рівних можливостей. Кожен є власником і володіє необхідними матеріальними засобами і благами, які б забезпечували його нормальне існування [24]. Це дає нам можливість стверджувати про взаємозв'язок судо­вої влади з громадянським суспільством, а відтак і про ключо­ву роль судової влади у соціальній розбудові на основі демокра­тичних принципів.

Сучасні науковці акцентують увагу на вільному доступі до незалежного правосуддя як одного із фундаментальних прин­ципів самоорганізації та саморегулювання громадянського су­спільства [25]. Дотримання законності у відносинах, які вини­кають у суспільстві, здійснення принципу верховенства права, дієвість системи стримувань та противаг, яка покликана запо­бігати зловживанню своїми повноваження з боку законодавчої та виконавчої гілок державної влади створюють фундамен­тальну основу для формування діючої судової влади, в основуякої покладена довіра громадян до самостійності, незалежнос­ті, неупередженості та об'єктивності судових рішень. Саме на­явність авторитетної судової влади, що компетентно та об'єк­тивно на основі права вирішує соціальні конфлікти, є головним чинником активної громадської позиції, виключає можливість узурпації влади в руках групи осіб задля задоволення лише власних політичних та економічних інтересів та забезпечує па­нування справедливості у суспільстві. Професор М. М. Рогозін — відомий дореволюційний науковець акцентував увагу на тому, що сила судової влади походить від багатьох критеріїв, до яких можна віднести довіру до суб'єктів судової влади, дій­сне визнання населенням її авторитету та чітку організацію її здійснення [26].

Отже, за результати проведеного дослідження даної проблеми, можна зробити наступні висновки:

1. Судова влада являє собою одну із гілок державної влади, яка характеризується з одного боку незалежністю та самостійніс­тю, а з іншого боку взаємодією з іншими гілками влади для реа­лізації єдиної державної політики, функціонує на демократичних засадах та покликана забезпечувати захист суспільних відносин, які врегульовані нормами права від порушень з боку будь-яких суб'єктів права — органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань, а також підприємств, установ та організацій, встановлювати міру покарання за порушення законодавства та врегулювати конфлік­ти приватних та суспільних інтересів.

2. На сьогодні ґрунтовним стає ствердження того, що рівень демократії залежить від рівня суду в державі. Відповідно до Кон­ституції України держава є відповідальною перед людиною за свою діяльність, основним обов'язком держави є забезпечення прав та свобод людини.

3. Обов'язок встановлений Конституцією України щодо за­безпечення захисту прав та свобод людини та громадянина без­перечно в повній мірі може здійснити судова влада, яка діятиме відповідно до Основного Закону України.

Пропозиція: оскільки в Законі «Про судоустрій України» від 07.02.2002 № 3018-Ш встановлено лише форму реалізації судової влади було б доцільно внести зміни до статті 1 зазначеного вище Закону України та закріпити на законодавчому рівні визначення терміну «судова влада».

Література

1. Скомороха В. Окремі питання поділу влади, визначення держав­ної та судової влади, незалежності судової влади // Вісник Конститу­ційного Суду України. — 2000. — № 1. — С. 59.

2. Большой юридический словар. — М., 1997. — С. 665—666.

3. Грошевий Ю. М., Марочкін І. Є. Органи судової влади в Україні.

— К.,1997. — С. 6.

4. Безнасюк А. С., Рустамов Х. У. Судебная власть. — М., 2002.

5. Бринцев В. Д. Судебная власть (Правосудие): Пути реформирова­ния в Украине. Харьков, 1998.— С. 25—26.

6. Опришко В. Ф., Шульженко Ф. П., Шимон С. І. К.: КНЕУ, 2003.

С. 113.

7. Городовенко В. Про становлення незалежної судової влади // Право України. — 2002. — № 9. — С. 121.

8. Юзікова Н. С. Судові та правоохоронні органи України / Навчаль­ний посібник для студентів вищих навчальних закладів/Дніпропетров­ський національний університет: 4-е вид. перероб. і доп. К.: Істина, 2006. — С. 29.

9. Маляренко В. Т. Коментар до Закону «Про судоустрій України».

— К., 2003.

10. Брегеда А. Ю. Основи політології: Навч. посібник. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. К.: КНЕУ, 2000. — 312 с.

11. Аристотель. Сочинения: В 4 т. М., 1984. — Т. 4. — С. 376—380; Гегель Г. Философия права. М., 1990. — С. 308—339; Соловьев В. С. Сочинения: В 2 т. М., 1990. — Т. 1. — С. 415—420.

12. Большая юридическая энциклопедия. М.: Эксмо, 2005.

13. Гуценко К. Ф., Ковалев М. А. Правоохранительные орга-ны.Учебник для юридических вузов и факультетов: Изд. 5-е, перераб. и доп. Под ред. К. Ф. Гуценко. М.: Зерцало, 2000. — С. 43.

14. Гуценко К. Ф., Ковалев М. А. Правоохранительные органы: Учеб­ник для юридических вузов и факультетов. Изд. 5-е, перераб. и допол. Под ред. К. Ф. Гуценко. М.: Зерцало, 2000. — С. 43.

15. Воеводин Л. Д. Юридический статус личности в России. М., 1997. — С. 249.

16. Шишкін В. І. Права людини як фактор реформування судової сис­теми України // Україна: права людини в перехідний період / Під ред. В. І. Євінтова. — К., 2001. — С. 13.

17. Колюшин Е. И. Конституционное (государственное) право Рос­сии. — М., 1999. — С. 84.

18. Конюхова И. А. Проблемы становления конституционализма в современной России // Конституционно-правовая реформа в Российс­кой Федерации / Отв. ред. Ю. С. Пивоваров. М., 2000. — С. 17.

19. Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. — К., 1999. — С. 102.

20. Чудаков М. Ф. Конституционное (государственное) право зару­бежных стран: Курс лекций. Минск, 1998. — С. 109.

21. Гегель Г. Сочинения. Т. VII. М.: Соцэкгиз, 1934. — С. 211.

22. Петрухин И. Л. Судебная власть. М.: Проспект, 2003. — С. 41.

23. Монтеск'єШ. О духе законов. Избран. произведения. М.: Го­сударственное изд-во политической литературы, 1955. — С. 156.

24. Опришко В. Ф., Шульженко Ф. П., Шимон С. І. К.: КНЕУ, 2003. — С. 18.

25. Проблемы общей теории государства и права: Учебник для юри­дических вузов. М.: Норма-Инфа, 1999. — С. 628.

26. Розин М. М. Уголовное судопроизводство. Петроград, 1916. — С. 133.

Стаття надійшла до редакції 21.06.09.

УДК 342.56 Ю. М. Кикоть,

аспірантка

кафедри правового регулювання економіки, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВИКОНАВЧИМ ПРОВАДЖЕННЯМ

В статті проведено теоретико-методологічне дослідження пра­вового регулювання державного управління виконавчим проваджен­ням. В роботі визначено поняття державного управління виконав­чим провадженням, зокрема, його особливості, зміст. Також де­тально проаналізовано систему правового регулювання державного управління виконавчим провадженням з відповідними зауваженнями та пропозиціями.

Ключові слова: виконавче провадження; державне управління; правове регулювання; державна виконавча служба; державний виконавець.

Виконавче провадження, як примусове виконання рішень су­дів та інших органів і посадових осіб, є єдиним способом забез­печення виконання даних рішень. У силу своєї важливості вико­навче провадження постійно зазнає управління з боку держави.

Враховуючи те, що відповідно до Закону України «Про вико­навче провадження» примусове виконання рішень в Україні по­© Ю. М. Кикоть, 2009 81

Страницы:
1 


Похожие статьи

І С Зубачова - Визначення сутності поняття судової влади та її роль у побудові правової демократичної держави