О М Юркевич - Визначення сутності та ролі інституційних інвесторів на фінансовому ринку україни - страница 1

Страницы:
1 

IV. ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ

УДК 331.25

О. М. Юркевич, канд. екон. наук, доцент кафедри банківських інвестицій, ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ТА РОЛІ ІНСТИТУЦІЙНИХ ІНВЕСТОРІВ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ

АНОТАЦІЯ. У статті розглянуто теоретичні аспекти діяльність ін-ституційних інвесторів, які функціонують на фінансовому ринку України. Систематизовано підходи до складу інституційних інвес­торів, висвітлено їх значення та роль, як важливого елементу ін­фраструктури забезпечення суб'єктів ринку фінансовими ресур­сами та активного інвестора, також окреслено їх місце на фінан­совому ринку.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: фінансові посередники, інституційні інвестори, фінансові ресурси, фінансовий ринок.

АННОТАЦИЯ. В статье рассматриваются теоретические аспекты деятельности институциональных инвесторов, которые функцио­нируют на финансовом рынке. Ситематизировано подходы к сос­таву ынституциональных инвесторов, освещено их значение и роль, как важного элемента инфраструктуры обеспечкения субъек­тов рынка финансовыми ресурсами и активного інвестор, также очерчено их место на финансовом рынке.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: финасовые посередники, институциональ­ные инвесторы, финансовые ресурсы, финансовый рынок.

ANNOTATION. Theoretical aspects of activity institutional investors such as financial intermediaries (FI) on financial market are consi­dered in the article. Scientific views as regards to the structure of these financial institutions are systematized. The article explains the meaning and role institutional investors as important infrastructural elements which supply financial resources to the market. Also it defines its (FI) place on the financial market.

KEY WORDS: financial intermediaries, institutional investors, financial resources, financial market.

© О. М. Юркевич, 2011

149

Постановка проблеми. Ефективний перерозподіл фінансо­вих ресурсів набуває ще більшої актуальності в умовах пост-кризових явищ, які спостерігаються на фінансовому ринку. На­явність широкого кола фінансових посередників забезпечує мож­ливості залучення ресурсів у необхідних обсягах та їх ефектив­ного інвестування.

Протягом останніх років простежується відносне зростання кількості інституційних інвесторів, головне завдання яких — створення сприятливого середовища для нагромадження фінан­сових ресурсів економічними суб'єктами та забезпечення функ­ціонування ефективного механізму їх трансформації в інвестиції. Загальні активи інституційних інвесторів постійно зростають, що свідчить про їх ефективну діяльність на фінансовому ринку. За останні двадцять років спостерігається значна експансія активів під управлінням інституційних інвесторів у першу чергу у розви­нутих країнах, а також в країнах, що розвиваються. У 1981 р. ак­тиви інституційних інвесторів країн ОЕСР складали 3,2 трлн дол. (або 38 % ВВП), у 1991 р. — 16,3 трлн дол. (90 %), у 2000 р. — майже 39 трлн (більш 150 %), у 2004 р. — більше 50 трлн (154 %), а у 2007. — майже 75 трлн дол [1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Діяльність інсти-туційних інвесторів широко досліджується як у зарубіжній, так і у вітчизняній економічній літературі. Вагомий внесок у досліджен­ні питання розвитку інституційних інвесторів зробили: У. Шарп, Дж. Бейл, О. Хмиз, Б. Б. Рубцов, Я. М. Міркін, О. М. Мозговий, Д. Леонов, Н. Ковальова та ін.

Постановка завдання. Метою дослідження є аналіз та систе­матизація матеріалів щодо функціонування інституційних інвес­торів, визначення ролі та місця інституційних на фінансовому ринку України, встановлення специфіки їх діяльності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Інституційні ін­вестори відіграють важливу роль поряд з корпоративними та ін­дивідуальними в забезпеченні країни інвестиційними ресурсами. Якщо корпоративні та індивідуальні інвестори є основними по­стачальниками ресурсів в економіці країни, то інституційні інвес­тори витупають у ролі фінансових посередників, які трансфор­мують і перерозподіляють накопичені заощадження вже у реаль­ний сектор.

Перш за все варто з'ясувати сутність поняття «інституційні інвестори», виділити їх види та функції у сучасній ринковій еко­номіці.

Інституційні інвестори відіграють важливу роль поряд з кор­поративними та індивідуальними в забезпеченні країни інвести­ційними ресурсами. Якщо корпоративні та індивідуальні інвесто­ри є основними постачальниками ресурсів в економіці країни, то інституційні інвестори витупають у ролі фінансових посередни­ків, які трансформують і перерозподіляють накопичені заоща­дження вже у реальний сектор.

Інституційні інвестори професійно формують і управляють інвестиційним портфелем. Під професійним управлінням розумі­ється тимчасове відокремлення власників від управління. Біль­шість людей не мають можливостей, необхідних знань, а також часу для того, щоб ефективно розміщувати свої заощадження на фінансових ринках шляхом прямого інвестування. Інституційні інвестори, володіючи професійними навиками та досвідом, мо­жуть забезпечити більш ефективне управління інвестиційними ресурсами ніж індивідуальні інвестори. Більшість інституційних інвесторів мають у своєму розпорядженні постійний штат фінан­сових аналітиків і керівників портфелем, які намагаються досягти максимальної ефективності інвестицій.

Здатність інституційних інвесторів до ефективного перероз­поділу тимчасово вільних ресурсів досягається шляхом оцінки можливих ризиків і мінімізації їхніх негативних наслідків. Це уможливлюється за рахунок диверсифікації ризиків, оскільки кошти індивідуальних і корпоративних інвесторів можуть вкла­датись у різні інструменти фінансового ринку. Інституційні інвес­тори зробили диверсифікацію доступною для дрібних інвесторів. Наприклад, вони можуть запропонувати можливість інвестицій у великі й неподільні категорії активів, такі як права власності, які просто недоступні для дрібних інвесторів.

Дійсно, об' єднуючи грошові кошти своїх інвесторів, інститу­ти колективних інвестицій дають їм можливість володіти част­ками різних цінних паперів. У цьому випадку вони можуть дія­ти як крупні інвестори, навіть якщо окремому інвесторові це не під силу.

Також інституційні інвестори дають можливість значно зни­зити витрати на здійснення операцій з фінансовими інструмента­ми, оперуючи значними обсягами ресурсів. Оскільки інституцій-ні інвестори торгують великими пакетами цінних паперів, це доз­воляє їм досягти істотної економії на комісійних виплатах і гоно­рарах посередникам. При управлінні великою кількістю дріб­них інвестицій як одним великим портфелем можна зекономити за рахунок масштабу операцій, від чого інвестор може отримати вигоду у вигляді низької плати за управління.

Узагальнюючи зазначене, до основних ознак інституційного інвестора можна віднести:

функціонують на фінансовому ринку і оперують фінансо­вими інструментами;

— виконують функції фінансових посередників;

— займаються інвестуванням у фінансові та матеріальні активи;

— виступають портфельними інвесторами;

— професійно управляють інвестиційними портфелями.

Визначаючи сутність поняття «інституційний інвестор» мож­на відзначити два підходи: за першим, інституційні інвестори — це усі фінансові посередники, включаючи кредитні установи, за другим, до інституційних інвесторів відносять лише небанківські фінансові установи (пенсійні фонди, інститути спільного інвесту­вання, страхові компанії), не включаючи до їх складу банки, кре­дитні спілки та інші фінансові установи. Можна зазначити, що на сьогодні не існує єдиної класифікації фінансових посередників.

У США існує поняття «кваліфікований інституційний інвес­тор» (англ. qualified Institutional Investor), який має право згідно до класифікації Комісії з цінних паперів та бірж США, брати участь у торгових операціях з цінними паперами без реєстрації цих цінних паперів у Комісії з цінних паперів та бірж США. Та­кий інвестор повинен мати під своїм управлінням не менше ніж 100 млн дол. США [2].

На нашу думку, інституційні інвестори — це учасники фінан­сового ринку, які виконують функції фінансових посередників, у частині трансформації заощаджень в інвестиції, шляхом випуску власних фінансових інструментів (для акумулювання коштів) і формування інвестиційного портфелю (використання коштів) з метою отримання інвестиційного доходу.

Основну функцію, яку мають виконувати інституційні інвес­тори, можна сформулювати як забезпечення грошовим капіталом потреб економіки країни, шляхом створення механізму акумулю­вання, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів від осіб, які володіють вільними інвестиційними ресурсами до осіб, яким необхідні такі ресурси для розвитку.

Інституційні інвестори виконують в основному функції при­таманні фінансовим посередникам, які можна сформулювати на­ступним чином:

— перетворення заощаджень в інвестиції акумулюванням кош­тів індивідуальних та корпоративних інвесторів;

— сприяння зниженню вартості операцій з фінансовими ін­струментами за одночасного зростання їх кількості (ефект масш­табу);

— зниження трансакційних витрат;

— зменшення проблеми асиметричної інформації;

— диверсифікація інвестиційних ризиків;

— трансформація строку погашення первинних цінних папе­рів, у які інвестовано кошти, у різні терміни погашення посеред­ницьких зобов' язань (розподіл ресурсів у часі);

— професійне управління інвестиційним портфелем;

— консультування учасників інвестиційного процес тощо.

Визначаючи склад інституційних інвесторів, слід згадати ви­значення, наведене в статті 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», згідно з яким до інституційних інвесторів належать інститути спільного інвестування (пайові та корпоратив­ні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвес­тиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компа­нії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансо­вими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках передбачених законодавством, — також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку чи збереження реальної вартості фі­нансових активів [3].

Виходячи з наявних фінансових установ на фінансовому рин­ку України, які підпадають під вищезазначене поняття і можуть бути включені до складу інституційних інвесторів можна віднес­ти банки, кредитні спілки, інститути спільного інвестування (ІСІ), страхові компанії (СК), недержавні пенсійні фонди (НПФ).

За загальними характеристиками їх можна поділити на інсти-туційних інвесторів банківського типу та інституційних інвесто­рів небанківського типу (рис. 1).

Інституційні інвестори банківського типу

Інституційні інвестори небанківського типу

банки

кредитні спілки

інші кредитні установи

І*- інститути спільного інвестування страхові компанії недержавні пенсійні фонди

Рис. 1. Типи інституційних інвесторів*

*Складено автором самостійно

Продовжуючи дослідження складу інституційних інвесторів та місця на фінансовому ринку варто, по-перше, визначити основ­ні сегменти, на які поділяється фінансовий ринок. Так, у відпові­дності до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських по­слуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінни­ми паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінан­сових активів [4]. З огляду на це визначення, до основних складових фінансового ринку можна віднести кредитний ринок, страховий ринок, пенсійний ринок та ринок цінних паперів. Ос­новними державними регуляторами цих ринків виступають Наці­ональний банк України (НБУ), Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) (рис. 2). На сьогодні єдиної інвестиційної політики регулювання інститу-ційних інвесторів не існує.

фінансовий ринок

 

+

+

1

Страховий

 

Пенсійний

 

Кредитний

 

Ринок цінних

ринок

 

ринок

 

ринок

 

паперів

Е

Держфінпослуг

НБУ

ДКЦПФР

Рис. 2. Державні регулятори інституційних інвесторів*

*Складено автором самостійно

Діяльність інституційних інвесторів пов' язана, як вже зазна­чалось, із функціонуванням фінансового ринку країни, оскількизалучення вільних ресурсів та їх розміщення відбувається за допомогою різноманітних фінансових та нефінансових інстру­ментів, які, на наш погляд, доцільно розділити на дві групи (табл. 1): 1) інструменти залучення коштів; 2) інвестиційні ін-

Таблиця 1

ІНСТРУМЕНТИ В УПРАВЛІННІ ІНСТИТУЦІЙНИХ ІНВЕСТОРІВ*

Інструменти залучення ресурсів

Інструменти розміщення ресурсів (інвестиційні)

• Формують капітал або утворюють зобов 'язання

• Вимагають обслуговування в частині слати відсотків, дивідендів, страхових виплат, виплат пенсій, тощо

• Формують активи

• Генерують доходи у вигляді від­сотків дивідендів, зростання вар­тості капіталу, тощо

Депозити

Депозити

Цінні папери

Цінні папери

Страхові премії

Кредити

Пенсійні внески

Золото, дорогоцінні метали

 

Нерухоме майно

 

Реальні активи

*Складено автором самостійно

Ресурсна база ІСІ формується за рахунок випуску акцій та ін­вестиційних сертифікатів. НПФ — пенсійних внесків по пенсій­ним контрактам, СК — страхових премій за договорами страху­вання. Банки основний обсяг ресурсів формують за рахунок депозитів, що і відрізняє їх від решти фінансово-кредитних уста­нов. Механізм трансформації заощаджень інституційними інвес­торами наведено на рис. 3.

Слід зазначити, що інвестиційна діяльність може бути як ос­новним (виключним) видом діяльності інституційного інвестора, так і супутнім. Для таких інституційних інвесторів, як інститути спільного інвестування, інвестиційна діяльність є основним ви­дом діяльності.

Вхідний грошовий потік

Вихідний грошовий потік

Власний капітал

Депозити

Грошові кошти

від випуску цінних паперів

Кредити

Страхові премії

Пенсійни внески

Рис. 3. Механізм трансформації заощаджень в інвестицій інституційними інвесторами*

*Складено автором самостійно

Висновки з проведеного дослідження. Отже, діяльність ін-ституційних інвесторів має відігравати вагому роль у функціону­ванні фінансового ринку. Вони, здійснюючи операцій з інвесту­вання і залучення коштів, зменшують для учасників ринку ви­трати і відповідні ризики від проведення операцій з фінансовими активами. Без фінансових посередників не можуть реалізовува­тися всі переваги існування фінансового ринку. Акумулюючи кошти дрібних вкладників, інституційні інвестори відкривають їм доступ до збереження та примноження їх вкладів шляхом професійного інвестування та управління. Позичальники, в свою чергу, отримують доступ до довгострокових інвестиційних ре­сурсів. У Проекті Програми розвитку фондового ринку на 2011 — 2015 роки, розробленої ДКЦПФР, запропоновано ряд заходів спрямованих на розвиток та становлення потужних національних інституційних інвесторів [5]. Для виконання інституційними інвес­торами їх функцій мають бути розроблені і запровадженні відпо­відні механізми і має функціонувати розвинена інфраструктура фондового ринку, має бути запропоновано широкий спектр ін­струментів та ефективні механізми взаємодії учасників ринку.

Література

1. Рубцов Б. Б. Современные фондовые рынки: учебное пособие для вузов. М.: Альпина Бизнес Букс, 2007. — 926 с.

2. Електронний ресурс http://ru.wikipedia.org

3. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. 3480-PV.

4. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 № 2664-III.

5. Електронний ресурс http://www.ssmsc.gov.ua/UserFiles/File/Stra-teg/Program 2015.pdf

Статтю подано до редакції 27.05.11 р.

УДК 332.64

В. В. Зимовець, пров. наук. співр., канд. екон. наук, О. М. Кошик, ст. наук. співр., канд. екон. наук, ДУ «Інститут економіки та прогнозування» НАН України

ФІНАНСОВИЙ СТАН ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ В ПЕРІОД 2007—2010 рр.

АНОТАЦІЯ. У статті проаналізовано зміну фінансового стану про­мисловості України за 2007 р.—I квартал 2010 р., тобто в перед­кризовий, кризовий та на початку посткризового періодів. Виявле­но чинники погіршення фінансового стану підприємств. З урахуван­ням проведеного аналізу, запропоновано заходи по прискоренню його покращення в період виходу з кризи.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: прибуток, фінансовий стан підприємств, плато­спроможність, ліквідність, коефіцієнт абсолютної ліквідності, кое­фіцієнт автономії, коефіцієнт боргу.

АННОТАЦИЯ. В статье проанализировано изменение финансово­го состояния промышленности Украины за 2007 г.I квартал 2010 г., то есть в предкризисный, кризисный и в начале посткризисного периодов. Выявлены факторы ухудшения финансового состояния предприятий. С учетом проведенного анализа, предложены меры по ускорению его улучшения в период выхода из кризиса.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: прибыль, финансовое состояние предприя­тий, платежеспособность, ликвидность, коэффициент абсолютной ликвидности, коэффициент автономии, коэффициент долга.

© В. В. Зимовець, О. М. Кошик, 2011

Страницы:
1 


Похожие статьи

О М Юркевич - Визначення сутності та ролі інституційних інвесторів на фінансовому ринку україни