Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 105

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

© Рибаченко К.В., 2010 694

Досить ефективно валютна співпраця може розвиватися на території СНД. Це обумовлено історично схожими умовами розвитку національних валютних ринків країн Співдружності, необхідністю створення єдиного валютно-фінансового механізму обслуговування тісних зовнішньоекономічних зв'язків між ними. Певні кроки до створення єдиного валютного та платіжного простору вже здійснюються. На території країн СНД діють банківська асоціація „Об'єднана платіжна система Співдружності", Міжнародна Асоціація бірж країн СНД; прийнято проект закону «Про валютне регулювання і валютний контроль»; розроблено Угоду про принципи організації і функціонування валютних ринків країн Євразійського економічного співтовариства. Однак на шляху поетапного розвитку економічної інтеграції на території СНД часто виникають перепони, які стримують подальший розвиток валютної співпраці. Тому на сьогоднішній день можна говорити лише про окремі напрямки співробітництва між країнами Співдружності у валютно-фінансовій сфері, а не про створення єдиного фінансового простору на основі використання спільної валюти.

Наступний напрям валютної співпраці реалізується через механізм функціонування міжнародних організацій (перш за все, МВФ та групи Світового банку), які особливо важливу роль повинні відігравати при вирішенні валютних проблем країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. Цей рівень валютного співробітництва носить комплексний характер, оскільки крім безпосередньо валютних питань, він охоплює фінансово-кредитну діяльність міжнародних організацій в багатьох інших сферах (природоохоронній, соціальній). Зазначений напрям валютної співпраці не є новим, але на наш погляд, міжнародні фінансові інститути, створені для розв'язання фінансових протиріч і криз, не справляються з покладеними на них завданнями. Перегрупування сил між економічними центрами світу і вільний перелив капіталу з країни в країну з використанням нових комунікаційних технологій можуть дестабілізувати світові фінансові ринки, оскільки регулювання таких великих потоків капіталу є дуже накладним.

Однією з причин різкої критики МВФ в останні роки є не тільки нездатність фонду передбачати розвиток валютно-фінансових криз, але й розробляти дієві заходи щодо їх подолання. Для врегулювання валютних проблем в цих країнах часто пропонуються механізми, придатні для використання розвинутими державами, і зовсім не призначені для застосування в умовах валютних ринків, що формуються.

Дослідження валютних криз, що мали місце в останні роки, зокрема, поточної глобальної світової фінансової кризи, показує, що саме неконтрольовані потоки спекулятивних капіталів, не пов'язані з реальною динамікою виробництва чи торгівлі, спричинили серйозні втрати для національних економік і призвели до розвитку світової валютної кризи.

До можливих шляхів глобального валютного співробітництва можна віднести пропозиції про створення цільової зони, що обмежує коливання трьох ключових валют: американського долара, євро та японської йєни. Ідея створення цільових зон полягає в тому, що допустимі, вимірювані у відсотках діапазони коливань валютних курсів, на які погоджуються країни-емітенти, забезпечать розвинутим країнам більшу валютну стабільність і сприятимуть пом'якшенню дестабілізуючих потрясінь, що виникають за кордоном.

Для підтримання відповідних валютних курсів у визначеній зоні центральні банки групи трьох могли б використовувати наступні

заходи:

- удатися до стерилізованої інтервенції па валютному ринку;

- встановити валютний контроль або контроль за операціями з капіталом, такий як податок на операції або норми обов'язкових резервів банківської системи;

- змінити умови па внутрішніх ринках цих країн, щоб утримувати курси валют в бажаному діапазоні.

Створення цільової зони могло б призвести до часткової втрати можливості проводити незалежну грошово-кредитну політику центральними банками США, ЄС та Японії. Більш того, якби грошово-кредитна політика в цих країнах орієнтувалася на цільовий показник валютного курсу, можна припустити, що це змінило б динаміку їх економічних циклів і припливу капіталу в країни, що розвиваються.

Світова фінансова криза, яка в процесі свого розгортання породжує економічну кризу в багатьох країнах світу, змусила уряди і центральні банки вживати швидких і масштабних рішень щодо підтримання стійкості фінансової системи країни, забезпечення ліквідності банківської системи, підтримання виробництва і економічного зростання, а також мінімізації соціальних втрат працівників і населення.

Серед значного різноманіття антикризових заходів, які вживаються різними країнами світу, чільне місце посідають заходи, спрямовані на безпосередню підтримку компаній як фінансового, так і реального секторів економіки, що потерпають від кризи. Системним наслідком таких заходів має стати відновлення або прискорення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності компаній, збереження, або збільшення зайнятості.

Для підтримки ліквідності ринків і стабілізації економіки у різних країнах виділені значні суми, що обраховуються сумарно у трильйонах доларів. Зокрема, мобілізовано: у США - 850 млрд. дол. США; у Китаї - близько 586 млрд. дол. США; у Росії - близько 36 млрд. дол. США; в Англії - 8 млрд. євро; у Франції - 20 млрд. євро; в Іспанії - 11 млрд. євро.

Згідно із світовим досвідом уряди і центральні банки країн використовують такі методи боротьби із світовою фінансовою кризою як зниження облікових ставок, викуп цінних паперів компаній для підтримки достатнього рівня їх ліквідності; збільшення податкових пільг для експортерів; збільшення видатків на інфраструктурні проекти з метою підтримки рівня зайнятості в державі; підтримка окремих галузей економіки.

Узагальнення міжнародного досвіду дозволяє виокремити низку антикризових інструментів у наступних сферах.

1. Розширення пропозиції кредитних ресурсів: збільшення кредитування економіки банками розвитку; продовження річного пільгового періоду, протягом якого боржник може погасити лише відсотки, відклавши погашення основного боргу; зміцнення і розширення державних кредитних гарантій і фінансування з боку державних фінансових установ; збільшення статутного капіталу державних банків; придбання комерційних цінних паперів, випущених компаніями з метою послаблення жорсткості умов фінансування.

2. Стимули для інвестицій та інновацій: надання тимчасових інвестиційних податкових пільг на придбання нових матеріальних активів та капітальні інвестиції; відшкодування частини витрат на сплату відсотків за кредитами, спрямованими на технологічне переоснащення; утворення стратегічного фонду інвестицій для захисту промисловості від іноземних поглинань;

3. Підтримка галузей та експортерів: надання коштів на ремонт державного житла для бідних верств населення; розширення обсягу і спектру державних інтервенцій на сільгосппродукцію за фіксованими закупівельними цінами; надання субсидій організаціям-експортерам промислової продукції для відшкодування частини витрат на сплату відсотків за кредитами, отриманими для виробництва продукції на експорт; збільшення податкових пільг для деяких видів продукції, техніки, високотехнологічних, механічних та електротехнічних виробів з високою доданою вартістю;

Урядами і центральними банками країн світу було вжито наступні заходи для подолання наслідків світової фінансової кризи:

Уряд Японії представив план стимулювання економіки країни, на фінансування якого необхідно 23 трлн. йєн (225 млрд. дол. США).

Уряд Японії планує витратити 3 трлн. йєн (33 млрд. дол. США) на викуп біржових облігацій найкрупніших компаній країни для підтримки

достатнього рівня їх ліквідності.

Центральний банк Китаю проводив політику зниження відсоткових ставок: ставка кредитування скоротилась до 6,66% з 6,93%; при цьому ставка по депозитах знизилась з 3,87% до 3,60% (жовтень 2008 р.); ключова річна ставка кредитування скоротилась до 5,58% з 6,66%. Уряд Китаю збільшив податкові пільги для експортерів, має наміри збільшити видатки на інфраструктуру, а також витратити 3 млрд. дол. США на викуп металів у місцевих виробників для підтримки металургійної галузі.

У США прийнято антикризовий план, витрати за яким мають становити 700 млрд. дол. США. Міністерство фінансів США здійснило виплати у першому раунді в рамках "компенсаційного пакету" 125 млрд. дол. США, призначених для 9 найкрупніших банків, в рамках другого раунду виплат, виплачено 21 банку 33,56 млн. дол. США.

У Франції схвалено план з підтримки економіки, що передбачає виділення 360 млрд. євро. Кошти планується витратити на підтримку банків від банкрутства, а також для розблокування кредитних ринків.

Другий за величиною банк Німеччини Commerzbank досяг домовленостей із німецьким урядом щодо отримання 10 млрд. євро. У свою чергу, уряд отримає частку в банку у розмірі 25% плюс 1 акція.

Уряд Швеції представив план допомоги фінансовому сектору на 152,2 млрд. євро. Шведський ЦБ знизив ключову відсоткову ставку до 2,0% і планує залишити її на цьому рівні протягом 2009 р.

Висновки. Таким чином, сучасний стан міжнародного валютного співробітництва в значній мірі не відповідає вимогам глобалізаційних процесів і не дозволяє досягти валютної стабілізації, особливо під час світової фінансової кризи. Найбільш ефективно розвивається валютна співпраця на міждержавному та регіональному рівнях. Особливу увагу слід приділити розробці глобальних механізмів валютного регулювання, які б в однаковій мірі сприяли розв'язанню валютних проблем розвинутих країн, ринків, що розвиваються, та перехідних економік, хоча можливість їх практичного застосування може бути реалізована тільки у довгостроковій перспективі.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Гальчинський А. Світова грошова криза: витоки, логіка трансформацій [Електронний ресурс] / А. Гальчинський // Дзеркало тижня. -

2008. - №42. - Режим доступу: http://www.dt.ua/2000/2020/64515

2. Дорошенко І. Теоретико-методологічні основи концепції розвитку фінансових ринків в умовах глобальної кризи / І. Дорошенко, О. Делі // Банківська справа. - 2009. - №3. - С. 20-31.

3. Корнєєв В. Криза на фінансових ринках: перші підсумки, прогнози та заходи щодо подолання// В. Корнєєв// Фінансовий ринок України. -

2009. - №2 (64). - С. 24-31.

4. Марена Т.В. Необхідність та шляхи узгодження валютної політики країн в умовах глобалізації// Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць . - Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. - Випуск 208. - Т. 3. - С. 660-666.

5. Чугаєв О.А. Валютно-курсові орієнтири для запобігання валютній кризі / О.А. Чугаєв //Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранньгх инвестиций: региональный аспект. - Донецк: ДонНУ, 2006. - Часть I. - С. 423-429

РЕЗЮМЕ

Метою дослідження є розробка механізму узгодження антикризової валютної політики країн світу на сучасному етапі розвитку світової економіки в умовах глобальної фінансової кризи.

РЕЗЮМЕ

Целью исследования является разработка механизма антикризисной валютной политики стран мира на современном этапе развития мировой экономики в условиях финансового кризиса.

SUMMARY

СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ВЗАЄМОДІЇ УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНИМИ ФІНАНСОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ В УМОВАХ

КРИЗИ

Борисова С.Є., доцент кафедри фінансів Донбаської державної машинобудівної академії (м. Краматорськ)

Актуальність теми. Особливістю сьогодення є зростаюча роль фінансово-кредитної і валютної системи в глобальній економіці в умовах дерегулювання міжнародних та національних валютних ринків, що загострило питання про необхідність розробки механізму регулювання взаємовідносин всіх учасників як міжнародного, так і національних валютних ринків. Формується нова архітектура світової системи економіки, яка характеризується певними зрушеннями: стирається грань між внутрішнім і зовнішнім середовищем діяльності, між внутрішньою і зовнішньою політикою; геофінансовий простір стає основним; традиційні зовнішньоекономічні доктрини втрачають свою силу, події відбуваються вже не просто на світовому ринку, а у глобальному фінансовому просторі. Усе це вимагає реформування, реструктуризації принципів, механізмів та методології функціонування міжнародних фінансових інституцій та ін.

Цим проблемам присвячено праці вітчизняних вчених: Д.Лук'яненка, Ю.Макогона, А.Гальчинського, А.Філіпенка, Ю.Пахомова, Л.Руденко, а також західних вчених Дж.Кейнса, Д.Рікардо, Л.Ерхарда, Р.Мандела, Дж.Флемінга та інших.

Метою дослідження є визначення стратегічних пріоритетів взаємодії України з міжнародними фінансовими організаціями в умовах глобальної фінансової кризи.

Діяльність міжнародних організацій пов'язана з виконанням певних функцій, які визначаються їх статутами. Фінансове забезпечення виконання цих функцій здійснюється через фонди, що створюються такими організаціями. Це можуть бути узагальнені фонди, наприклад, бюджет Організації Об'єднаних Націй, і цільові — під конкретні заходи і програми. Тому, в аспекті міжнародних фінансів, їх суб'єктами на наднаціональному рівні є, з одного боку, міжнародні економічні організації, з іншого — міжнародні фінансові інститути.

Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Їх мета — сприяти розвитку зовнішньої торгівлі і міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку. Окрім МБРР до структури Світового банку входять: Міжнародна фінансова корпорація (МФК); Міжнародна асоціація розвитку (МАР); Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАТІ); Міжнародний Центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) [1, с. 68].

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місце перебування — Вашингтон.

Згідно із Статутом метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн — членів Фонду, здійснення системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам — членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань [2, c. 30].

Всього на сьогодні членами МВФ є 183 країни. Україна разом з іншими державами, що входили до складу колишнього СРСР, була прийнята до МВФ у 1992 р. Її квота становить 0,69% у загальному капіталі фонду .

У 1995 р. між країнами — членами МВФ була досягнута домовленість про створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Така допомога реалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування.

Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фонду надаються звичайними каналами країнам-членам МВФ у вигляді траншів, або часток, які становлять 25% квоти відповідної країни у Фонді.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою зберегти вплив розвинутих західних держав на країни, що розвиваються. МАР надавала безвідсотковий кредит на термін до 50 років (з 1986 р. термін надання кредитів скорочено до 40 років для найменш розвинутих країн та до 35 років — для інших країн "третього світу"). Погашення кредитів починається з одинадцятого року після початку їх використання. Кредити надаються урядам та приватним організаціям країн, що розвиваються, без відсотків.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена в 1959 р. з ініціативи США. Її мета — заохочування розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантії уряду на термін від 5 до 15 років з умовою, що частину акцій компанії-позичальники продають МФК. Рівень відсоткових ставок відповідає існуючим на міжнародних фінансових ринках.

© Борисова С.Є., 201У 1988 р. країни — члени Світового банку створили Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ), яке страхує капіталовкладення від витрат, викликаних некомерційними ризиками. До його складу сьогодні входять 142 країни.

Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) був заснований у 1966 р. і призначений для сприяння зростанню потоків міжнародних інвестицій через надання послуг по арбітражному розгляду і врегулюванню суперечок між урядами і іноземними інвесторами, надання консультативних послуг, проведення наукових досліджень, надання інформації про інвестиційне законодавство.

Основним мотивом вступу країн до МВФ і Світового банку є можливість одержати зовнішні кредити та позики на більш сприятливих умовах порівняно з тими, що існують на міжнародних валютних ринках, як додаткові важливі валютні ресурси для врегулювання своєї заборгованості, для забезпечення рівноваги платіжного балансу. Крім цього, названі країни можуть брати участь у конкурсних проектах зі спорудження різних об'єктів у інших країнах, що також відкриває додаткові можливості.

Україна активно співпрацює з вищеназваними світовими фінансовими організаціями, зокрема активно із Міжнародним валютним фондом, починаючи з жовтня 1994 року шляхом отримання кредитів з метою здійснення економічних реформ.

Таблиця 1

Боргові взаємовідносини України з МВФ у 2005-2008 роках [і] _

Роки

Борг, м.ні. SDK

Виплати України, м.ні. SDK

Відсотки, млн. SDR

2005

520,5

202,83

34,11

2006

830,85

310,64

31,67

2007

800,2

298,85

29,54

2008

650 35

224,15

27,65

Загальновідомо, що міжнародні фінансові організації (МФО) жорстко пов'язують надання фінансової допомоги з реалізацією українським урядом запропонованої моделі економічних перетворень. Такий тісний взаємозв'язок призвів до того, що МФО фактично отримали статус "консолідованого члена українського уряду". Якщо, за незначним винятком, отримані від МФО кошти й не виглядають як традиційні інвестиції, їх можна з повним правом вважати інвестиціями у політичний розвиток України, у формування умов для майбутнього входження іноземних капіталів, в тому числі ТНК, на національні ринки.

Як відомо, загальна філософія Міжнародного валютного фонду є монетаристською за суттю і віддає перевагу ринковим відносинам порівняно із втручанням держави в економіку. Тому основними важелями стабілізаційних програм МВФ є кредитно-грошова, фіскальна та валютна політика. У відношенні до України сюди додається й структурно-інституційний аспект у вигляді адміністративної і земельної реформ та приватизації. У конкретному плані такі програми передбачають в основному монетарні засоби мобілізації та підвищення ефективності використання внутрішніх фінансових джерел, а саме, скорочення бюджетного дефіциту, жорстку грошово-кредитну політику, інституційну трансформацію і валютно-фінансову стабілізацію національної економіки [4, c. 50].

Одним із основних завдань МВФ є сприяння країнам-кредиторам у подоланні платіжного дисбалансу, що вимагає з огляду на необхідність забезпечення економічної безпеки більш ретельного з боку Уряду України і НБУ аналізу підходів МВФ до фінансування зовнішнього дисбалансу. По-друге, наступною метою стабілізаційних програм МВФ є покращання бюджету і поширення доступу держави до внутрішнього кредитування дефіциту бюджету.

Міжнародний досвід свідчить, що ефективними стабілізаційні програми МВФ є лише тоді, коли в наявності більш-менш розвинуте вітчизняне виробництво і внутрішнє ринкове середовище, відповідні обсяги національного капіталу і ресурсів, а також певні політичні, соціальні та економічні умови в країні.

Відносно ж країн з перехідною економікою, в яких відбувається затяжна фінансова криза, МВФ робить умови надання кредитів усе більш жорстокими. Це призводить до того, що вплив МВФ на такі країни суттєво посилився. У зв'язку із жорсткістю умов стабілізаційних програм МВФ не підписує жодних програм фінансування, якщо не буде впевнений у виконанні всіх без винятку своїх вимог.

0 Н і і і і і

2004 2005 2006 2007 2008

Рис. 1. Динаміка зовнішнього боргу України, млрд. дол. США [5]

У заборгованості за позиками міжнародних організацій економічного розвитку переважає заборгованість перед Світовим банком (2903 млн. дол. США). У листопаді 2008 р. Світовим банком було прийняте рішення прискорити підготовку третьої позики на підтримку стратегії розвитку України на 500 млн. дол. США. Першу позику у розмірі 250 млн. дол. США Світовий банк надав Україні у 2005 році, а на початку 2008 року банк надав другу позику у розмірі - 300 млн. дол. США. Позику надано на 30 років під 5% річних.

Кошти від Світового банку у 2008 р. спрямовувалися переважно на підтримку державного бюджету. За даними Мінфіну України обсяг гарантованого зовнішнього боргу станом на 1.01.2009 становив 7,384 млрд. дол. США. Переважна частина гарантованого зовнішнього боргу (68%) відноситься до заборгованості перед МВФ. Кредити, надані МВФ, були призначені для стабілізації грошово-кредитної системи України і спрямовувалися на поповнення валютних резервів НБУ.

В

и

о

500,7

330,2 300 282

1000 і 939,6 900

800 700 600 500

400

х

І 300 200

100

0

j> ^ /    / / ^N # / / / / /

Рис. 2. Динаміка надання кредитів Україні Світовим банком за 1995-2008рр., млн. дол. США [3]

Рада директорів МВФ 5.11.08 р. схвалила виділення кредиту Україні у обсязі 16,4 млрд. дол. США за програмою stand-by („до запитання") терміном на два роки за плаваючою відсотковою ставкою близько 4%. Перший транш кредиту в обсязі 4,5 млрд. дол. США Україна отримала 10.11.08 р. Частина другого траншу у розмірі 2,8 млрд. дол. США надійшла до України 12.05.2009 року [3].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций