Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 106

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

Таблиця 2.

Структура гарантованого зовнішнього боргу України в 2008 році_

Основні джерела позик

млн. дол. США

%

Позики міжнародних організацій економічного розвитку

5038

68

Позики закордонних органів управління

1,991

 

Заборгованість, не віднесена до інших категорій

657,5

9

Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними

1686

23

банками

 

 

Всього

7384

100%

Головним проблемним компонентом структури зовнішнього боргу України є стабілізаційний кредит МВФ. Згідно з політикою МВФ, програма надання кредитних коштів Україні спрямована на відновлення довіри до макроекономічної та фінансової стабільності країни. Так, має бути практично розпочата рекапіталізація банківської системи, частина грошей повинна піти на зниження дефіциту бюджету, що призведе до зниження рівня інфляції. Дефіцит по рахунках поточних операцій має утримуватися на рівні 6% від ВВП. Також програма передбачає підвищення розміру застрахованих вкладів до 150 тис. грн. з 50 тис. грн.; підготовку комплексної стратегії санації банків, куди входять санація проблемних банків та рекапіталізація «життєздатних» банків.

Окрім цього, для продовження кредитної програми Кабінет міністрів має відмовитись від права контролю над діями НБУ та надати йому повну автономію в своїх діях: відмова від втручання в процес рефінансування банків, відмова від державного регулювання курсу гривні, відмова від примушення НБУ скуповувати облігації внутрішньої державної позики для фінансування бюджетного дефіциту.

Жорстка монетарна антиінфляційна політика призвела не тільки до стримування дії чинників інфляції витрат, а й до гострої нестачі платіжних засобів у економіці в вигляді платіжної кризи, а звідси і до скорочення вітчизняного виробництва, що власно й відбувалося в Україні. Обмеження грошової маси і внутрішнього кредитування, а також штучне стримування внутрішнього сукупного попиту спричинило небажані соціально-економічні наслідки. Так, зниження темпів інфляції, що відбулося завдяки майже припиненню грошової емісії і низького рівня монетизації економіки, призвело до нестачі готівкових коштів, гострої платіжної кризи, зниження сукупного попиту внаслідок невиплати заборгованої заробітної плати, затримок у виплаті пенсій та інших видів соціальної допомоги. Введення грошово-кредитного обмеження стримувало інвестиційну активність у країні, яка могла б бути спрямованою на економічне зростання. Це, в свою чергу, призвело до згортання виробничих потужностей, небаченого падіння науково-технологічного потенціалу України [5].

Незаперечним фактом є й те, що після вступу України до МВФ та Світового банку, неодмінно зростав ще один показник - обсяг державного боргу: зовнішнього і внутрішнього. Зрозуміло, що надмірна зовнішня заборгованість міжнародним фінансовим організаціям та приватним банкам суттєво обмежує державний суверенітет або, принаймні, можливості виявлення економічної незалежності країни.

Щодо відносин України зі Світовим банком, то фінансова та економічна допомога СБ зосереджена на сприянні в стабілізуванні економіки України, проведенні економічних реформ, покращенні стану платіжного балансу. Світовий банк вважає, що Україна має значний середньостроковий потенціал для економічного зростання.

Висновки. У цілому співробітництво з міжнародними фінансовими інституціями має базуватися на стратегічних пріоритетах економічного і соціального розвитку України. При цьому в основу взаємодії відносин мають бути покладені такі засади:

• прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабілізації та інтегрування України в світову валютну систему;

• відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інституціями пріоритетам її* економічного та соціального розвитку;

• спрямування цих ресурсів на забезпечення сталого економічного зростання, здійснення структурних перетворень, формування розвинутого внутрішнього ринку і припинення практики їх використання для фінансування поточних витрат;

• мобілізація й ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів, сприяння надходженню прямих іноземних інвестицій;

• дотримання економічно обґрунтованих і загальновизнаних меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави;

• залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування на основі геостратегічної диверсифікації міжнародних фінансових відносин України.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник, 5-те вид., перероб. і доп. / С.Я. Боринець. — К.: Знання, 2008. -

582 с.

2. Пашко Є.О. Засади співробітництва України зі світовими фінансовими інститутами на прикладі Світового банку // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Збірник наукових праць. Вип. № 43. Ч. 2. - К.: Інститут міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка, 2003.

- С.30-38.

3. Міжнародне співробітництво України з фінансовими організаціями [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Міністерства фінансів України. - Режим доступу:Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.

4. Колосова В.П. Особливості кредитування Світовим банком країн із перехідною економікою/ В.П. Колосова// Фінанси України. - 2002. -

№ 8. - С. 48-54.

5. Міністерство фінансів України // Офіційний сайт Міністерства фінансів України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua

РЕЗЮМЕ

Метою дослідження є визначення стратегічних пріоритетів взаємодії України з міжнародними фінансовими організаціями в умовах глобальної фінансової кризи.

РЕЗЮМЕ

Целью исследования является определение стратегических приоритетов взаимодействия Украины с международными финансовыми

организациями в условиях глобального финансового кризиса.

SUMMARY

Research objective is definition of strategic priorities of interaction of Ukraine with the international financial organisations in the conditions of global financial crisis.

СТРИМУЮЧІ ФАКТОРИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇН РЕГІОНУ БЛИЗЬКОГО СХОДУ В УМОВАХ

КРИЗИ

Махарік Амар, аспірант кафедри «Міжнародна економіка» ДонНУ (Палестина)

Актуальність дослідження та постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку світової економіки економічний стан держави визначається такими факторами, як внутрішні ресурси і ступінь її інтеграції до світового господарства. Однією з головних умов економічного розвитку країни є наявність енергетичних ресурсів та ефективність їх використання. Нова економічна ситуація зумовлює необхідність збільшення кількості постачальників паливно-енергетичних ресурсів, раціональне їх використання, пошук додаткових джерел енергії, зокрема пошук альтернативних джерел енергозабезпечення.

Ступінь вивченості проблеми дослідження. Серед сучасних науковців проблеми регулювання міжнародної економічної діяльності і зовнішньої торгівлі розглядають такі провідні українські вчені, як В.М.Геєць, Д.Г.Лук'яненко, В.Є.Новицький Ю.М.Пахомов, Є.В.Савельєв, А.С.Філіпенко, М.Г.Чумаченко. Вивченню тенденцій розвитку світового енергетичного ринку та паливно-енергетичного комплексу України присвячено наукові праці О.І.Амоші, О.С.Власюка, І.М.Карпа, М.М.Кулика, Ю.В.Макогона, Г.Г.Півняка, В.І.Саллі, Б.С.Стогнія, А.К.Шидловського.

Метою дослідження є визначення стримуючих факторів забезпечення енергетичної безпеки країн регіону Близького Сходу.

Світовий ринок і сектор міжнародної торгівлі чутливий до будь - яких ситуацій нестабільності та невизначеності, які час від часу виникають у різних галузях світового господарства національних економік і ведуть до руйнації довгострокових тенденцій розвитку світового ринку.

Відтак однією з найважливіших категорій у теорії світового ринку в останні десятиріччя стала проблема економічної безпеки.

Економічно розвинуті країни намагаються забезпечити собі довгострокові стратегічні переваги. Для цього застосовуються різні цілеспрямовані дії, наприклад, геополітичних ситуацій, ослаблення національної інфраструктури і, навіть, зовнішньоекономічних війн. Держави, які не здатні витримати темп відтворювальних процесів, виявляються поза діловою активністю у світі і виконують допоміжну роль. Нерівномірність розвитку різних країн і нерівноцінний інтерес до їхньої участі в міжнародній економіці відносно роблять позиції сторін нерівними, створюють можливість тиску і навіть економічного шантажу. Це припускає відсутність безпеки у світовій економіці.

Якщо до середини ХХ ст. країна мала дві чітко розмежовані сфери безпеки, де вона забезпечувалася різними інструментами, то до кінця століття ця грань стала розмиватися. Раніше держава, отримавши внутрішню стабільність, могла захистити себе ззовні. То зараз міжнародна сфера має все більший вплив на внутрішню сферу.

Головними заходами щодо зниження рівня енергетичної залежності країни є:

■ підвищення рівня власного виробництва ПЕР (за рахунок зростання обсягів їх видобутку, зменшення абсолютного рівня імпорту, ефективного та оптимального енергоспоживання);

■ диверсифікація джерел зовнішнього постачання ПЕР (природний газ, нафта, ядерне паливо), забезпечивши не менш 3 джерел постачання по кожному виду енергоресурсів з 25 - 30% забезпеченням від загального обсягу;

■ закріплення стратегічного положення України в міжнародній системі транспортування енергоносіїв та забезпечення гідної участі України в світових енергетичних ринках та в реалізації міжнародних енергетичних проектів;

■ забезпечення внутрішньої енергетичної незалежності (запобігання монопольному становищу на внутрішніх ринках ПЕР, формування рівних конкурентних умов діяльності, створення державних стратегічних запасів ПЕР, вдосконалення нормативно-законодавчої бази, здійснення державного контролю).

Важливі аспекти сталого розвитку в енергетиці:

формування раціональної структури виробництва електроенергії, підвищення технічного рівня та екологічної безпеки електростанцій шляхом їх переоснащення із застосуванням новітніх ефективних технологій спалювання палива; ^ організація виробництва сучасного енергетичного обладнання;

^ розвиток нетрадиційної енергетики - будівництво вітроелектростанцій, використання сонячної енергії, геологічна розвідка та технологічне освоєння родовищ геотермальних ресурсів, розробка та впровадження біоенергетичних установок, використання шахтного метану;

^ створення потужностей для переробки та довготривалого захоронення радіоактивних відходів і будівництво інженерних споруд для зберігання відпрацьованого ядерного палива;

^ модернізація, реконструкція і оновлення технологій, що сприяють зменшенню енерговитрат; ^ розробка та впровадження механізмів економії енергії, в тому числі через регулювання цін;

^ ефективне використання власної бази енергоресурсів, проведення реконструкції підприємств вугільної промисловості, вжиття заходів до створення власного паливно-енергетичного циклу.

Труднощі в досягненні міжнародної економічної безпеки, так само як і поступовий перехід до створення альтернативної енергетики, тобто до розвитку принципово нових джерел і технологій, формуванні енергоекономічного типу господарства, диверсифікованості енергобалансу, - прямо пов'язані з положенням на ринку енергоносіїв та їхньою ціною. При зростаючій взаємозалежності жодна країна світу не може без шкоди для себе залишатися в зовнішньоекономічні, самоізоляції, тим більше, експортуючи великі обсяги енергетичних ресурсів за умови досить не стабільних цін на світовому ринку. Практично неможлива довгострокова енергетична стратегія, що, по - перше, не має відповідної системи швидкого реагування на «зовнішні шоки» і, по - друге, не має у своєму розпорядженні широкої координації в рамках світового співробітництва.

Таким чином, енергетична безпека передбачає раціональну структуру споживання паливно - енергетичних ресурсів, забезпечення потреби в них за прийнятною ціною та якістю при відсутності надмірної залежності від однієї країни.

© Махарік Амар., 2010 70Енергобезпека залежить від рівня забезпечення своїх потреб у енергоносіях, існування альтернативних джерел їхнього надходження. Впливає на енергетичну безпеку і частка різноманітності енергоносіїв в енергоспоживанні. Значною мірою енергетична безпека обумовлена рівнем освоєння та використання ресурсів, глибиною їхньої переробки, станом контролю над витратами енергоносіїв, рівнем енергозбереження (створенням умов, які зменшують витрати).

У той же час, значення енергоносіїв на світовому ринку постійно підвищується та викликає загострення протиборства між провідними державами та контроль над ними. Таким чином, енергетична безпека держави усе більше стає залежною від її положення на світових енергетичних ринках.

Гостра конкурентна боротьба ,яка ведеться за доступ до енергоносіїв, а також за контроль над їх збутом визначає зовнішню політику багатьох держав. Значення енергетичного фактора у світовій політиці привело до формування зовнішньої енергетичної політики країн як важливого елементу їх загальної зовнішньополітичної діяльності. Це, в першу чергу, стосується, Росії, США, Японії, Великої Британії, Норвегії та ЄС, а також окремих нафто- і газодобувних держав.

Державними проектами в умовах функціонування сучасного світового ринку енергоносіїв є широкомасштабні програми енергозбереження та диверсифікованості. Під диверсифікованістю енергоносіїв розуміють сучасну форму організації МЕВ, яка є складовою частиною процесу глобалізації, мета і стратегія якої піддані змінам, викликані впливом на національну економіку факторів її забезпечення цими видами ресурсів.

Також існує новий критерій оцінки економічного розвитку країн, що з'явився в останні десятиліття - це енергія, вироблена з нетрадиційних і відновлювальних джерел. У цей час частка такої енергії становить близько 14% світових обсягів енергоспоживання. В економічно розвинутих країнах вона досягає від 0,7% (Великобританія) до 64,5% (Ісландія) і має чіткі тенденції до збільшення в майбутньому. Хоча до 2060р. планується, що частка альтернативних паливно - енергетичних ресурсів у загальному обсязі світового енергоспоживання перевищить 50%. До не традиційних відновлювальних джерел енергії (НВДЕ) відносять геотермальну, сонячну, вітрову, енергію припливів, хвиль, вироблену на базі біомаси та відходів. Якщо звернути увагу на дані табл. 1, то резерв обсягів використання НВДЕ можна вважати необмеженим, тобто нескінченним.

Таблиця 1.

Світова потенційна енергія відновлювальних і не відновлювальних джерел енергії [5]

Вид джерела

Потенційна енергія, трлн. тонн/рік

Сонячна енергія

131

Вітрова енергія

2

Гідроенергія

7

Енергія біомаси

0,1

Вугілля

11

Уран

8

Світове споживання

0,01

Розширення використання відновлювальних джерел надалі буде зумовлена подовженням процесу зміни клімату Землі. Однак за рівнем цін НВДЕ зможуть використовувати з викопними видами палива тільки за умови різних форм фінансової підтримки з боку уряду. З огляду на цей фактор, зростання використання НВДЕ, найімовірніше, буде достатнім, щоб компенсувати зниження частки атомної та гідро електроенергії.

Забезпеченість країн енергоносіями неоднорідна. Однак, вичерпність ПЕР турбує як тих, хто забезпечений ресурсами і тих, хто ні. Справа у тому, що споживання ПЕР щорічно зростає. Якщо у 1990 р. споживання первинних енергоресурсів на землі становило 11,2 млрд. т. у. п., то у 2000р. воно досягло близько 13 млрд. т. у. п., тобто збільшилося на 15 %, а у 2007 р. цей показник сягнув значення - 16 млрд. т. у. п. (рис. 1) при зростанні ВВП на цей час приблизно на 25%. Тобто залежність країн світу від ПЕР з кожним роком збільшується і сягає достатньо великих показників [6].

120

100

80

60

40

20

97,9

80,1 90

П 82,1

-743­68,9

61,4

71,6

64,7

55,9

57,7 60,7

З?

50

35,9

-341-

26,5 23,8

11,6

-20

-40

ю_

-27,2

І % 1 І І * І 1 £ 1 1 1 * і * з &

0

Рис. 1. Енергетична залежність країн світу у 2004 - 2007 рр., % [4]

Енергетика, яка охоплює процеси виробництва (видобутку), перетворення, транспортування ПЕР, є організаційно складною екологекономічною та виробничо-технологічною системою, що активно впливає на довкілля. Характерна особливість цього впливу полягає у багатоплановості (одночасний вплив на різні компоненти навколишнього середовища: атмосферу, гідросферу, літосферу, біосферу) та різноманітності характеру впливу (відчуження територій, спотворення ландшафтів, механічні порушення, хімічне та радіоактивне забруднення, теплові, радіаційні, акустичні та інші фізичні впливи). Ці негативні наслідки виявляються не лише в локальному і регіональному, а й у глобальному масштабі. Тому одним з головних завдань функціонування енергетики країн регіону Близького Сходу та основним напрямом її подальшого розвитку є створення передумов для забезпечення потреб країни в ПЕР за безумовного додержання вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, мінімізації негативного впливу на довкілля з урахуванням міжнародних природоохоронних зобов'язань, соціально-економічних пріоритетів та обмежень.

Стратегічними цілями такої політики визначено такі:

• пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів та нормативів щодо охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів;

• значне зменшення і, за можливості, зведення до мінімуму або взагалі часткове припинення техногенного впливу підприємств ПЕК на довкілля і населення за рахунок проведення активної політики, спрямованої на підвищення ефективності використання ПЕР та енергозбереження;

• зменшення утворення екологічно шкідливих речовин в процесі виробничої діяльності за рахунок впровадження прогресивних технологій видобутку (виробництва), транспортування та використання ПЕР в усіх галузях ПЕК, закриття підприємств з неприйнятним рівнем екологічної безпеки, реалізації заходів запобіжного характеру щодо охорони навколишнього природного середовища, екологізації матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони довкілля та використання природних ресурсів;

• зменшення шкідливого впливу на довкілля шляхом локалізації (вловлювання) викидів і скидів з подальшою їх нейтралізацією, складуванням та утилізацією;

• зменшення і, за можливості, усунення небезпечних наслідків вже заподіяних екологічно небезпечних впливів підприємств ПЕК на довкілля і населення, що проживає на прилеглих до них територіях.

Досягнення цих цілей необхідно забезпечити за складних умов - за наявності негативної спадщини техногенного характеру, що утворилася внаслідок недостатньої уваги до вирішення екологічних проблем розвитку та функціонування ПЕК країни у минулий період, інтенсивного удосконалення природоохоронного законодавства; відсутності механізмів стимулювання заходів з екологізації підприємств ПЕК, складної економічної ситуації в галузях ПЕК, яка унеможливлює залучення достатніх інвестиційних ресурсів у короткостроковій (до 10 років) перспективі для вирішення завдань екологізації цього сектора економіки.

Зважаючи на ці чинники, стратегія екологізації паливно-енергетичного комплексу виходить, по-перше, з концепції поетапного розроблення та реалізації заходів екологізації залежно від їх вартості, а, по-друге, з принципу пріоритетності заходів, які здійснюються на кожному етапі і визначаються їх екологічною актуальністю та очікуваною еколого-економічною ефективністю.

Виходячи з принципу пріоритетності та економічної доцільності, визначено такі етапи екологізації енергетики. Перший етап (до 2010 року), протягом якого найбільшу увагу слід приділити реалізації, передусім, мало- і частково середньовитратних заходів екологізації. Другий етап (2011 - 2020 рр.), упродовж якого мають здійснюватися переважно середньо- і частково високовитратні заходи. Третій етап (2021 - 2030 рр.), коли стане можливим перехід до застосування найбільш ефективних, але водночас високотехнічних заходів екологізації. Четвертий етап (після 2030 року), коли, можливо, будуть винайдені та почнуть освоюватися принципово нові екологічно чисті енергоносії та джерела енергії, а також технології її виробництва. При цьому на всіх етапах екологізації ПЕК передбачається реалізація політики максимального енергозбереження та підвищення енергоефективності, без чого необхідні витрати на екологізацію енергетики та забезпечення імпорту ПЕР стануть непід'ємним тягарем для економіки країни.

Висновки. Для забезпечення міжнародної енергетичної безпеки необхідна, з одного боку, стабілізація ринку нафти і цін на цей найважливіший енергоресурс за допомогою широкого діалогу на загальносвітовому рівні між країнами ОПЕК, іншими виробниками та імпортерами нафти на всіх можливих рівнях, а також ретельний моніторинг нафтових ринків і вдосконалення їхнього аналізу. З іншого боку, потрібний широкий, практично міждисциплінарний підхід, і насамперед тому, що енергетична проблема - це основа багатьох, можливо, більшості глобальних погроз людству. Адже в основі практично будь - якої світової структурної кризи, будь-якої проблеми, що має глобальний характер, в остаточному підсумку лежить їх «енергетичне підґрунтя».

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Бронніков В. Перспективи розвитку ядерної електрогенерації в контексті завдань енергетичної стратегії України / В. Бронніков, Л. Литвинський - Національна безпека і оборона. - 2008. - №3. - С. 42-46.

2. Зеркалов Д.В. Энергетическая безопасность. Мировая энергетика/ Зеркалов Д.В. [Электронный ресурс], Киев «Основа» 2009г., 174с.

- Режим доступа: http://www.zerkalov.org.ua

3. Макогон Ю.В. Некоторые аспекты реализации политики энергосбережения в Украине: Монография / Ю.В. Макогон, Куденко Г.Е., Кадермеева Д.С. и др. - Донецк: ДонНУ-ДонФ НИСИ, 2006. - 200 с.

4. Прогноз мировой энергетики 2009. Краткий обзор и выводы // www.iea.org.

5. Manufacturing Energy Use in OECD Countries: Decomposition of Long-term Trends / Unander F. [ті ін.]. - Energy Policy. — 2000. — 27 .

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций