Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 12

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

Пожвавлення економіки постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), технологічний прорив країн Південної та Східної Азії (ПСА), економічне зростання країн Латинської Америки тощо демонструють позитивні наслідки для приймаючих країн від здійснення ПІІ. Ступінь інвестиційної активності в даних країнах свідчить про позитивні тенденції їх економічного розвитку, одночасно виступаючи й підґрунтям його формування.

Дослідження досвіду даних країн щодо підвищення інвестиційної активності може стати корисним для виявлення основних перешкод залучення інвестицій в економіку України та розробки відповідних механізмів поліпшення інвестиційного клімату країни.

Ключовими складовими формування сприятливого інвестиційного клімату зазначених країн є низка інституційних характеристик, які забезпечують стійкий фундамент для розвитку як інвестиційних процесів, так і стабільності економічного розвитку.

Вагома позиція регіону ЦСЄ в світових потоках ПІІ протягом останнього десятиріччя зумовлена передусім доволі ефективним законодавчим і регуляторним середовищем, проведенням успішних реформ, зокрема у напрямі зниження податків, поліпшенням інфраструктури, динамічним функціонуванню фінансово-банківської системи, суттєвою підтримкою національних агентств сприяння іноземним інвестиціям і торгівлі, членством окремих країн в ЄС тощо. З початку 1990-х рр. він став одним з основних місць вкладення глобальних ПІІ. Найбільше інвестицій серед країн ЦСЄ було спрямовано до Польщі, Угорщини та Чехії, загальний обсяг надходження ПІІ до яких у 2008 р. значно перевищив обсяг надходження ПІІ до України. Висока динаміка залучення ПІІ в останні п'ять років відбиває здатність окремих країн ЦСЄ конкурувати з великими країнами, що розвиваються, за обсяги залучення ПІІ, не дивлячись на зниження загального приросту обсягів ПІІ до всіх країн ЦСЄ, в тому числі до України внаслідок всесвітньої економічної кризи (табл. 1) [9].

Таблиця 1

Країни ЦСЄ

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

 

Обсяги ПІІ наростаючим підсумком, млрд. дол. США

Болгарія

1,0

1,4

2,3

2,7

3,0

3,7

5,7

9,2

14,6

21,8

33,9

40,6

Хорватія

-

-

-

-

-

8,4

10,5

13,0

14,8

18,2

23,2

26,6

Чехія

9,2

14,4

17,6

21,6

27,1

38,7

45,3

57,3

60,8

79,8

101,1

111,6

Угорщина

18,8

22,1

25,4

28,2

32,1

35,0

40,3

54,4

60,9

104,6

147,9

151,7

Польща

14,6

22,5

26,1

34,2

41,2

48,3

57,9

86,8

90,9

125,8

176,1

194,3

Румунія

2,4

4,5

5,7

7,0

8,4

7,8

12,2

20,5

25,9

45,5

62,9

76,2

Сербія

-

-

1,4

1,4

1,6

2,2

3,7

4,7

6,4

12,0

15,4

18,7

Словаччина

2,1

2,9

3,2

4,5

5,7

8,9

15,8

21,9

23,7

38,3

40,7

43,1

Словенія

2,2

2,8

2,7

2,9

2,6

4,2

6,3

7,6

7,2

8,9

10,4

11,9

Україна

1,9

2,7

3,2

3,8

4,6

5,5

6,8

9,0

16,9

21,2

31,1

44,1

 

Приріст ПІІ, у % до попереднього року

Болгарія

-

87,8

64,3

17,4

11,1

23,3

54,1

61,4

58,7

49,3

55,5

19,8

Хорватія

-

-

-

-

-

-

25,0

23,8

13,8

23,0

27,5

14,7

Чехія

-

56,5

22,2

22,7

25,5

42,8

17,1

26,5

6,1

31,3

26,7

10,4

Угорщина

-

17,6

14,9

11,0

13,8

9,0

15,1

35,0

11,9

71,8

41,4

2,6

Польща

-

54,1

16,0

31,0

20,5

17,2

19,9

49,9

4,7

38,4

40,0

10,3

Румунія

-

87,5

26,7

22,8

20,0

-7,1

56,4

68,0

26,3

75,7

38,2

21,1

Сербія

-

-

-

0,0

14,3

37,5

68,2

27,0

36,2

87,5

28,3

21,4

Словаччина

-

38,1

10,3

40,6

26,7

56,1

77,5

38,6

8,2

61,6

6,3

5,9

Словенія

-

27,3

-3,6

7,4

-10,3

61,5

50,0

20,6

-5,3

23,6

16,9

14,4

Україна

-

42,1

18,5

18,8

21,1

19,6

23,6

32,4

87,8

25,4

46,7

41,8

Досвід країн ЦСЄ щодо створення ефективного інвестиційного середовища становить великий інтерес для України. Ризик подальшого розриву в показниках інвестиційної діяльності та, як результат, остаточної втрати конкурентоспроможності повинні спонукати відповідні державні органи влади Україною до рішучого оновлення роботи в галузі створення привабливого інвестиційного середовища в країні.

Хоча, як і раніше, активізація зростання світових потоків ПІІ відбувається за рахунок міжнародних компаній із розвинутих країн, але дедалі більше цьому сприяють і міжнародні компанії з країн, що розвиваються, частка яких в глобальних потоках ПІІ зросла з менш, ніж 6% у середині 1980-х років до приблизно 11% у другій половині 1990-х років. Сьогодні на них припадає приблизно десята частина глобального сумарного обсягу вивезених ПІІ, що становить 859 млрд. дол. США. Частка ж іноземних інвестицій у валових вкладеннях в основний капітал у низці країн, що розвиваються, випереджає показники деяких розвинених країн. Так, якщо в останні роки у Сінгапурі вона становить приблизно 36%, у Чилі 7%, у Малайзії 5% , то в США - 7%, у Німеччині 4%, а в Японії 3%. Динаміка залучення ПІІ до країн, що розвиваються, вказує на те, що такі країни, як Китай, Гонконг та Ірландія продовжують залучати значні інвестиції навіть у період спаду у сфері ПІІ [10].

У нинішньому тисячолітті дедалі важливішу роль у формуванні світових інвестиційних потоків відіграють країни ПСА, що, в першу чергу, стосується Китаю, а також нових індустріальних країн (Гонконг, Індонезія, Малайзія, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Таїланд), перетворюючи регіон на новий полюс зростання світової економіки. Обсяг надходження ПІІ до країн ПСА у 2008 р. становив 256,1 млрд. дол. США, уповільнившись до 3,3% порівняно з 2007 р. внаслідок світової економічної кризи. Насамперед, це було зумовлено зменшенням притоку ПІІ в Індонезію (на 21,3%), Сінгапур (на 57,2%), Таїланд (на 4,4%) [11].

Передумовою процесу активізації інвестиційної діяльності в країнах ПСА в останні роки стало застосування ефективного механізму щодо покращення інвестиційного клімату внаслідок зростання економічних зв'язків між самими країнами регіону та зв'язків з розвиненими країнами світу через експортування власного капіталу країн ПСА до останніх. Якщо в 1990-х роках країни цього регіону не лише не могли експортувати власний капітал, а й самі потребували значного обсягу іноземного капіталу та отримували його здебільшого від розвинених країн, то події останніх років демонструють зовсім іншу ситуацію - азіатські країни самі стають експортерами власного капіталу за кордон.

Особливу роль серед країн-нових реципієнтів іноземних інвестицій регіону ПСА відіграє Китай, який з кінця 1970 р. почав нову епоху власної історії. Основною державною політикою Китаю стало формування й перетворення в життя всебічних реформ і відкритості для іноземних інвестицій. Починаючи з 1984 р. у Китаї активно здійснювалася політика «відкритих дверей» через надання статусу «відкритих» багатьом містам та районам країни. У 1990-х роках Китай був найбільшим одержувачем ПІІ і на міжнародній арені поступався лише США, що дозволило вже у 1996 р. одержати ПІІ у обсязі 42,3 млрд. дол. США [12]. Протягом останніх років Китай міцно втримує першість серед країн, що розвиваються за обсягом ПІІ. На початок 2000-х років. обсяг ПІІ до Китаю вже досяг більш 52 млрд. дол. США., якого Україна не досягла й дотепер. У цей час 400 з 500 провідних світових транснаціональних корпорацій вже мають свої підприємства на території Китаю [13]. Протягомостанніх десятиріч Китай демонструє не лише високу динаміку залучення іноземних інвестицій, а й адекватну реакцію своєї економіки на даний процес та відповідний вклад у світову економіку. Такі зрушення в економіці Китаю переважно пояснюються тим, що вона розвивається дещо автономно зі своєю структурою в окремих великих мегаполісах. Важливою передумовою прориву в інвестиційному розвитку Китаю є зміна ставлення влади Китаю до інвесторів. Кар'єрні перспективи багатьох чиновників поставлені в залежність від їхньої спроможності залучати іноземні інвестиції.

Велика частка світових потоків ПІІ (більше 100 млрд. дол. США) припадає також на країни Латинської Америки та Карибського басейну (Аргентину, Бразилію, Мексику, Венесуелу, Колумбію, Перу, Чилі). Однак, на відмінну від останніх, країнам ПСА, притаманний більш ефективний механізм залучення та використання ПІІ, що можна пояснити більш стабільнішою політичною ситуацією в даних країнах, виваженою макроекономічною політикою, точним окресленням пріоритетів економічної динаміки, цілеспрямованою експортною орієнтацією з підключенням до її реалізації іноземних інвестицій, націленістю на залучення довгострокового капіталу. Крім того, країнам ПСА в останнє десятиріччя властиві значно повільніші інфляційні процеси, ніж країнам Латинської Америки (в середньому 0,6% проти 7,4%), як наслідок, більша частка експорту у ВВП, а, отже, і здатність до обслуговування зовнішніх зобов'язань, що також підвищує рівень залучення іноземного капіталу до цих країн. В той час, як у Латинській Америці іноземні інвестиції концентрувалися переважно у добувному секторі (25% загального обсягу ПІІ) та у сфері споживання, стимулюючи її розвиток та підтримуючи споживацький бум, у країнах ПСА іноземний капітал, доповнюючи національні заощадження, становив важливий компонент саме інвестування [8]. Практика надходження ПІІ у країни Латинської Америки дово­дить, що обрана ними модель, як і у країнах перехідної економіки, не дає гарантій ефективності використання іноземних інвестицій, при чому саме вади внутрішнього інвестиційного регулювання виступають тут одним з провідних чинників нестабільності.

Врахування досвіду країн ЦСЄ, особливо тих, що мали рівні умови розвитку з Україною на початку 90-х років, а також країн ПСА (особливо Китаю), які вийшли в лідери щодо залучення іноземних інвестицій, маючи дуже несприятливе для іноземних інвесторів політичне та економічне минуле, є доречним для України. Аналізуючи їх досвід, можна констатувати, що всі заходи щодо інтенсифікації прямого іноземного інвестування повинні бути направленні на розроблення гнучких механізмів регулювання інвестиційного процесу та стимулювання зацікавленості іноземних інвесторів до тих територій та сфер економічної діяльності, приток іноземних інвестицій до яких мав би максимально ефективний вплив на розвиток національних економік.

Разом з цим, формування інвестиційного клімату в Україні має втілюватися відповідно до закономірностей, що притаманні перехідним економікам. Процес інвестування в країнах з перехідною економікою (країни Південно-Східної Європи та СНД) є тісно пов'язаним з загальною структурною трансформацією всіх сфер діяльності та здійсненням фундаментальних політичних та економічних реформ. Хоча пріоритети політики країн регіону відносно іноземного інвестування різняться у відповідності до градації економічних структур та інституційних умов (наприклад, в Російській Федерації, Казахстані та Азербайджані, економіка яких базується на природничих ресурсах, більша частина питань політики стосується управління у сфері нафто- та газовидобування), невпевненість потенційних інвесторів у стабільності економічного та політичного середовища перешкоджає реалізації потенційних можливостей у сфері інвестування кожної з даних країн. Недовіра іноземних інвесторів підкріплюється й незначним досвідом діяльності на території даних країн через закритість їхнього ринку у минулому. Як результат, іноземні інвестори починають свою діяльність на території країн з перехідною економікою здебільшого з невеликих операцій, що дозволяє їм спершу зібрати необхідну інформацію для оцінки можливостей своєї діяльності та пов'язаних з цим ризиків. У той час, як економіка даних країн потребує значних обсягів ПІІ, іноземні інвестори не бажають ризикувати значним капіталом в умовах невизначеності та віддають перевагу портфельним інвестиціям над стратегічними вкладеннями, що позбавляє приймаючі країни можливості переймання іноземного досвіду організації та ведення бізнесу, новітніх технологій та професійного менеджменту.

Крім того, виходячи на світовий ринок капіталів, слід враховувати, що попит на інвестиційні ресурси у світі в цілому значно перевищує пропозицію. Отже, поява України на світовому ринку передбачає боротьбу за їх залучення.

Досвід країн ПСЄ в процесі подолання кризових явищ приходного періоду, які притаманні й Україні, демонструє активізацію інвестиційної діяльності через досягнення макроекономічної стабілізації, лібералізація законодавства у сфері права власності, оподаткування, здійснення приватизації та реструктуризації економіки, формування відповідних інститутів у фінансовій та банківській сферах, запровадження грошово-кредитних інструментів тощо. Їх наслідки втілюються у пожвавленні інвестиційної діяльності та поступовому економічному зростанні. Практика країн ПСЄ демонструє, що приток ПІІ почався лише після покращення соціально-економічної ситуації в країні, а не став її причиною. В Україні ж хоча і з'явилися ознаки ринкової трансформації, до яких відносяться й іноземне інвестування, однак трансформаційні процеси відбуваються повільно, непослідовно та мало результативно. Певну активізацію інвестиційної діяльності, що спостерігається останнім часом в Україні не варто розглядати як критерій зрілості ринкових відносин, особливо за використання ПІІ як інструменту, що замінює, а не до­повнює мобілізацію внутрішніх ресурсів.

У контексті основних передумов, що визначають стан розвитку інвестиційної діяльності у світі, сьогодні формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні ускладнюється рядом специфічних для економіки, що перебуває в трансформаційному стані, перешкод. Осно­вною з них, що має стійку тенденцію до збереження, а інколи і відтворення, є невідпрацьованість правової сфери в регулювання інвестиційної діяльності, що не дає підстав розраховувати на надходження не тільки значних, а й необхідних обсягів ПІІ.

Отже, першочерговим завданням в процесі створення належних умов для ефективного залучення та використання інвестицій в економіці України на макрорівні є удосконалення законодавчої та нормативної бази щодо державного регулювання інвестиційної діяльності. Розвиток законодавчої бази, що впливає на всі сфери економічної діяльності країни, є чи не найголовнішим чинником її інвестиційної привабливості. Разом з іншими передумовами інвестиційного процесу він формує сферу діяльності інвестора, визначаючи основні пріоритети її подальшого розвитку.

Правова система України складається з низки законів та інших нормативних актів, що регулюють весь комплекс питань інвестиційної діяльності. До основних нормативних актів, регулюючих інвестиційну діяльність, що були прийняті за роки незалежності в Україні, відносяться закони «Про інвестиційну діяльність», «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну», Декрет Кабінету міністрів України «Про режим іноземного інвестування» (основні державні гарантії захисту іноземних інвестицій у відповідності до яких у повному обсязі пізніше увібрав Закон України «Про режим іноземного інвестування»); Закони України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», «Про внесення змін до деяких Законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності» та інші [13]. Численність законів та підзаконних актів, породжує їх неузгодженість між собою, заплутаність регуляторного середовища, його нестабільність, суперечливість та неоднозначність. Нестабільність законодавства підсилюється частими внесеннями змін до чинних нормативних документів під тиском лобістських груп у парламенті та уряді. Цивільний та Господарський кодекси України містять протиріччя в питаннях регламентації регулювання підприємницької діяльності та мають ряд положень, що не відповідають вимогам ринкової економіки та спрямовані на збереження привілейованого становища державного сектору економіки, з можливістю його втручання в приватні комерційні відносини.

Недосконалість законодавчого середовища породжує перешкоди адміністративно-правового характеру, з якими іноземний інвестор стикається в першу чергу. Слід зауважити й на тому, що аналіз придатності самого законодавства для залучення іноземного капіталу ще не дає повної картини можливостей для діяльності інвестора. Він повинен підкріплюватися також аналізом механізму виконання цього законодавства.

Сучасний регуляторний вплив в Україні характеризується бюрократизмом та корупцією, прийняттям підзаконних актів, які вступають в силу негайно, або навіть мають зворотну дію. Іноземні інвестори відзначають необхідність укладення неформальних стосунків з представниками державних органів для отримання можливості ведення бізнесу. Корупція підвищує вартість інвестицій, а бюрократія створює бар'єри на шляху їх входження. Дослідження експертів Світового банку щодо прямого іноземного інвестування виявили обернений зв'язок між зростанням індексу корупції та обсягом ПІІ на душу населення в країні. Також відмічено падіння індексу конкурентоспроможності країни в міру зростання індексу корупції та зростання частини робочого часу, що витрачає керівник на контракти з державними чиновниками при зростанні індексу корупції в країні.

До основних конкурентів України за сприятливістю інвестиційного законодавства на світовому ринку капіталів, можна віднести Китай, Бразилію, Росію та країни ЦСЄ. Варто наголосити, що останнім часом жоден регіон світу не досяг лібералізації регулювання ПІІ в такій мірі, як країни ЦСЄ, які практично усунули законодавчі перепони для іноземного інвестування через ліквідування вимоги до ліцензування, відкриття раніше заборонених сфер економіки та введення заохочувальних стимулів. Законодавством даних країн іноземним інвесторам забезпечується мінімізація фінансових ризиків та витрат на переказ прибутків, надання інвестиційних гарантій. Завдяки цьому у структурі інвестиційних потоків країн ЦСЄ значна частка належить таким країнам, як Чехія та Угорщина [5].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций