Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 13

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

В України ж спеціальне законодавство про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Законодавством України державні гарантії захисту інвестицій визначено як систему правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів) [15]. З цієї причини Україна розглядається іноземними інвесторами як зона підвищеного ризику.

Крім того, значний опір інтенсифікації інвестиційної діяльності в Україні сьогодні чинить політична нестабільність, про що свідчить, по-перше, неможливість стійкого формування та часта зміна уряду і, як наслідок, зміна політичного курсу та умов ведення бізнесу; по-друге, -політичні скандали, особливо у передвиборчий період. Все це викликає недовіру іноземних інвесторів та сприймається як додаткові ризики, породжує небажання вкладати кошти в українську економіку. Додатковий ризик потребує підвищення прибутковості інвестицій, чого законодавство України не може гарантувати. Низька довіра до влади спонукає національних інвесторів до приховування та вивезення капіталу, а іноземних - до вибору країн з більш стабільною політичною обстановкою.

Отже, інвестиційна політика держави має бути націлена на досягнення стабільності і передбачуваності регуляторного-правового поля, політичну стабілізацію, ліквідацію криміналізації економіки, зниження рівня корупції й бюрократії, створення ефективної системи захисту прав інвесторів, а, відповідно, й незалежність судової системи в Україні.

Судова система в Україні має невисоку ступінь довіри з боку іноземного інвестора, що пояснюється неоднозначністю рішень щодо розв'язання ділових та інвестиційних спорів за участю іноземних інвесторів, тому потребує реформування. Як свідчить судова практика в Україні, домогтися реалізації норм Закону в судовому порядку, які повинні забезпечувати певну стабільність для інвестора, є досить складною і пов'язаною з численними перешкодами задачею. Це, перш за все, стосується дотримання гарантії збереження незмінності законодавства протягом десяти років для іноземного інвестора, встановленої Законом України «Про режим іноземного інвестування».

Досвід інвестиційного пожвавлення у країнах ПСА (зокрема, Китаю та Індії), свідчить, що саме з визначення законодавчо-правових та політичних інструментів досягнення покращення інвестиційного клімату в країні починається новий етап участі у світових інвестиційних потоках. Досвід країн Східної Європи дає можливість стверджувати, що збільшення обсягів ПІІ до країн з перехідною економікою є скоріше наслідком лібералізації регулювання ПІІ, здійснення загальних економічних реформ, створення сприятливого макроекономічного середовища й позитивної динаміки макроекономічних показників в умовах активізації внутрішнього інвестування, ніж їх причиною.

Політика лібералізації в приймаючих країнах створює ряд переваг щодо інвестиційних можливостей. Якщо на початку 90-х років ще до поглиблення трансформаційного стану показники економічного розвитку та інвестування в Україні та країнах ЦСЄ можна було порівнювати між собою, а за оцінками Дойч-банку ступінь розвитку України була порівняною з Францією, то на сьогоднішній день, враховуючи цілеспрямовані дії країн ЦСЄ у напрямку лібералізації інвестиційної діяльності, вони є майже не порівнянними. Вже у середині 90-х років порівняння перенеслися до більш досяжного ідеалу - Польщі, однак здійснення реформ щодо залучення ПІІ на протязі останнього десятиріччя в Польщі, як і у всіх країнах ЦСЄ, вивели її далеко вперед у порівнянні з Україною. Найбільш вдалим об'єктом для порівняння серед зазначених країн з Україною сьогодні може бути Молдова, однак, навіть вона займає випереджаючу позицію за проведенням реформ порівняно з Україною. Найяскравіше це демонструє питання врегулювання на законодавчому рівні захисту прав власності, в тому числі на землю. В Україні неврегульованість даного питання є однією з вагомих перешкод на шляху входження стратегічних іноземних інвесторів: незважаючи на введення національного режиму участі іноземних інвесторів у приватизації майна усіх груп приватизації, відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення приватизації» № 468/95 від 25.06.1995 р. та Закону України «Про приватизацію державного майна» № 2163-XII від 04.03.1992 р., Указом Президента України «Про приватизацію й оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності» № 608 від 12.06.1995 р. визначено, що юридичним і фізичним особам-нерезидентам земельні ділянки можуть надаватися тільки в довгострокову оренду [16]. В Молдові право приватної власності на землю вже давно є законодавчо закріпленим [5].

Перебіг реформування прав власності в країні є своєрідним сигналом для інвестора, що пояснюється способами його входження на внутрішній ринок. Розрахунки міжнародних експертів свідчать про прискорення темпів економічного зростання в країні на 0,5% у рік приватизації та на 0,4% наступного року в результаті приватизації державної власності на суму, еквівалентну 1% ВВП [17]. За виваженої інституційної підтримки відносно трансформації прав власності, а також доступу інвесторів до різних сфер національної економіки та об'єктів приватизації, даний процес виступає додатковим стимулом інвестиційної активності в країні.

Незважаючи на те, що Конституцією Китаю, досить нещодавно була визнана приватна власність, завдяки проведенню ефективних реформ, які спочатку не здавалися визначальними щодо збільшення обсягів іноземного інвестування, країна досягла стрімкого економічного зростання та підвищила власний інвестиційний потенціал, тим самим знизивши рівень бідності населення. З визнання та створення простої системи права власності в Китаї та зі зниження багатьох торгівельних бар'єрів і зменшення диспропорцій в Індії з'явилися стимули розвитку їхньої економіки. Проведені реформи слугували усуненню найвагоміших обмежень та перешкод активізації іноземного інвестування, а способи їх здійснення заклали у населення та підприємств довіру до власних урядів, дозволивши підвищити рівень внутрішньої інвестиційної активності. Особливістю моделі перетворень в Китаї була поступова, еволюційна трансформація системи суспільних відносин та інституцій, що передбачала формування ринкових відносин спочатку у певному відокремленому сегменті економіки з поступовим його розширенням, дозволяючи здійснювати поступову лібералізацію з одночасною взаємодією традиційної та ринкової економічних систем .

З підвищенням ефективності реформаційних процесів в країні підвищується рівень відкритості економіки до іноземного інвестування. Так, сприяння державних органів входженню на внутрішній ринок іноземних інвесторів, відкритість підприємств та галузей економіки приватизаційним процесам позитивно вплинули на приплив іноземного капіталу до країн ЦСЄ. Уряди цих країн займаються впровадженням системи інвестиційних стимулів через відкритість національних економік ПІІ. Однак, на відміну від Китайської моделі перетворень в перехідний період, модель перетворень економічної системи в країнах ЦСЄ дістала назву «шокової терапії», так як була направлена на проведення швидких трансформаційних перетворень. В результаті, незважаючи на прогнози про поглинання національної економіки транснаціональними корпораціями з метою розташування на території приймаючої країни виробництв, які вони не бажають розміщувати на своїх територіях, країни, що пішли шляхом відкритості для приватизації і входження іноземних інвесторів сьогодні демонструють високу конкурентоспроможність підприємств, здатних до нарощування доходу від експорту продукції, більша частка якої виготовляється за новітніми технологіями та з використанням кваліфікованої робочої сили. Серед таких країн Угорщина (яка в результаті проведення реформ досить швидко увійшла до європейського ринку - з 1,65% загального імпорту ЄС у 1995 р. до 2,65% у 2000 р. ) та Чехія, що сьогодні є лідерами серед країн регіону з накопичення прямих іноземних інвестицій у національних економіках на душу населення. Повністю лібералізувала власне законодавство для входження іноземних інвесторів і Польща у 1997 р. [16]. Взагалі в останні роки приблизно три чверті іноземних інвестицій в регіоні ЦСЄ припадає саме на приватизацію.

Міжнародна практика свідчить, що країнам, які провадили політику відкритості щодо входження іноземних інвесторів їх активної участі у приватизаційних процесах, достатньо було 8-10 років, щоб відновити свій економічний потенціал. Стримування ж приватизаційних процесів призвели до обмеженості інвестиційних ресурсів, погіршення стану наявної інфраструктури. В країнах з трансформаційною економікою інвестиційна привабливість пов'язана з результативністю приватизаційних процесів найтіснішим чином.

З огляду на притаманне Україні існування значного опору приватизації більшої частки підприємств, пояснюючи це намаганням захистити вітчизняних інвесторів та недопущення іноземних інвесторів до стратегічних галузей та сфер діяльності країни, стає зрозумілим відрив між ступенем інвестиційної активності та економічного розвитку України від більшості Європейських країн.

Варто наголосити, що на першому етапі результативність приватизаційних процесів дозволяє істотно активізувати інвестиційну діяльність внутрішніх інвесторів. В Україні процес реформування власності остаточно ще не завершено, а приватизація більшості підприємств відбувалася лише впродовж останніх п'яти років, але так і не забезпечила їх ефективним власником. Крім того, в Україні процеси приватизації від самого початку мали непрозорий, несправедливий і заполітизований характер, що спричинило негативне ставлення до приватизації національних вкладників та відштовхувало іноземних інвесторів від входження в український підприємницький простір. Приватизація деяких об'єктів в Україні мала досить сумнівний характер та в деяких питаннях навіть незаконне підґрунтя (зокрема, приватизація «Криворіжсталі», «Луганськтепловох», «Дніпроенерго») [11]. У зв'язку з цим дослідження впливу подальших процесів реформування власності на активізацію інвестиційної діяльності в Україні має практичний інтерес.

Сьогодні ж можна констатувати, що Україна поки що займає останні щаблі серед країн регіону ЦСЄ за перебігом процесу реформування власності та надання інвесторам відповідних гарантій. Так, за оцінкою Property Rights Alliance, проведеною у 2009 р., ступінь захисту матеріальної та інтелектуальної власності в Україні є найнижчою серед країн регіону [18].

В сучасних умовах важливим чинником залучення інвестиційних ресурсів стає й так звана податкова та митна політика, направлена на створення спеціальних режимів для іноземних інвестицій та надання пільгових умов діяльності. З огляду на це, перед більшістю країн постає проблема конкуренції з країнами, в яких добре розвинута система стимулювання інвестицій в даному напрямі.

На початку 90-х років Китай для залучення значних обсягів іноземних інвестицій здійснював політику, що мала дискримінаційний курс по відношенню до внутрішніх інвесторів. Так, іноземним інвесторам надавалися вищі тарифні та податкові пільги, закордонні підприємці-етнічні китайці мали додаткові преференції. Не дивлячись на всебічну критику, поєднання даних заходів з чітким державним регулюванням дотримання прийнятих зобов'язань визначили вагомі стимули для інвесторів - багато етнічних китайців почали повертати свою діяльність (і капітал) до Китаю. Сьогодні в Китаї застосовується пільговий податковий режим в окремих районах країни, що надаються підприємствам виробничої спрямованості, орієнтованим на експорт, а також для інвестицій на розвиток інфраструктури, захист навколишнього середовища, в сільське господарство та рибальство [1].

Значення податкової політики як інструмента залучення міжнародного капіталу, зростає, зокрема, у країнах Латинської Америки у відповідь на існуючі обмеження прямої участі держави у фінансуванні інвестиційних проектів. Так, в Чилі з 1984 р. проводиться реформа бюджетно-податкової системи, направлена на перегляд функцій держави та суттєве знижені державних видатків (з 34% ВВП в 1982 р. до приблизно 20% ВВП в 1995 р.). Найбільшого скорочення зазнали субсидії і трансферти (з 20% до 10% ВВП), що сприяло переходу на нову пенсійну систему, розвитку фінансових ринків та зростанню інвестицій з 15% ВВП у 1982 р. до понад 25% ВВП в 1995 р..

Загальною тенденцією багатьох розвинених країн у реформуванні власних податкових систем є зниження ставок податку на нерозподілений прибуток. Так, якщо в 1984 р. максимальна ставка податку на нерозподілений прибуток у Німеччині та Португалії перевищувала 45%, то у 2004 р. зменшилася відповідно до 38,7% та 27,5%; в США та Японії вона за той же період знизилася з 52% до 40-41%.

Країни ЦСЄ - нові членів ЄС з метою забезпечення власної інвестиційної привабливості провадять послідовне зниження податкового навантаження. Упродовж останнього десятиріччя рівень податків та обов'язкових платежів в даних країнах в середньому зменшився на 1,2%. Зростання спостерігалося лише в Чехії (1,2%) та Словенії (0,8%). У більшості країн регіону для залучення іноземного капіталу передбачається зниження ставок оподаткування прибутку з одночасним зменшенням податкових пільг.

Внаслідок використання податкової політики як стимулу для іноземного інвестування, Словенія, що до 2000 р. відставала від інших європейських країн за інвестиційної привабливістю, домоглася стрімкого збільшення обсягу інвестицій до власної економіки та сьогодні посідає одне з перших місць за обсягом залучення інвестицій на душу населення. Найвагомішими заходами стали: зниження податку на прибутки корпорацій з 40% до 29%; звільнення від сплати податків терміном на п'ять років промислових підприємств, які мають зареєстрований капітал у сумі 5 млн. євро і отримують 60% прибутку від експорту, підприємств з капіталом у сумі 2,5 млн. євро, якщо вони роз­ташовані в регіоні, де зареєстроване безробіття перевищує 15%, а також підприємств з капіталом у сумі 1,5 млн. євро, які працюють у певних сегментах сфери послуг; додаткове звільнення на п'ять років від сплати 50% податку на прибуток підприємств, основні доходи яких зростали щорічно протягом перших п'яти років за рахунок іноземних інвестицій у обсязі 5 млн. євро [17].

Найбільш складну систему стимулів, що передбачає надання податкових та митних пільг для НДДКР і субсидій для інфраструктури, має Угорщина. Податкові пільги з корпоративного податку в Угорщині для інвестицій можуть надаватися з 1 січня 2004 р. для інвестицій в проекти, що пов'язані з виробництвом продукції, передбачають розширення і оновлення, а також створення робочих місць. Відповідно до постанови уряду Угорщини зменшення обсягу оподаткування може становити 25-50 % залежно від галузі і регіону інвестування. Для малого й середнього бізнесу відповідна ставка може бути збільшена ще на 20%.

В Чехії підтримка надається інвестиційним проектам в галузі виробничої діяльності в обробній промисловості, у сфері прогресивних технологій, впровадження інвестицій до яких має великий експортний потенціал. Інвесторам, що впроваджують нову продукцію або розширюють наявне виробництво у встановленому розмірі в переробній промисловості Чехії, надається звільнення від податку з доходу терміном на 5 років повністю для новостворених підприємств і часткове в разі розширення виробництва.

В Польщі застосовується система 50%-го оподаткування підприємств, що діють на територіях спеціальних економічних зон; в Ірландії - зниження до 10% податку на прибуток, звільнення від сплати ПДВ та мита для компаній, що створюють нові робочі місця в галузях машинобудування та будівництва.

В Росії існує можливість отримання пільг на регіональні й місцеві податки (податок на майно, податок на ігорний бізнес, податок з власників транспортних засобів, земельний податок).

В Україні ж з 1.07.1997 р. підприємства з іноземними інвестиціями втратили податкові пільги, які були податковими канікулами терміном на п'ять років [1]. Крім того, податкова система в Україні є однією з найбільш ускладнених та громіздких серед країн ЦСЄ. В Україні нараховується 98 видів податкових платежів в той час, як, наприклад, в Естонії підприємства сплачують 11 видів податків, в Болгарії - 27, в Польщі - 43, в Казахстані - 34, в середньому серед країн ЦСЄ - 50 видів податків. За даним критерієм Україна значно поступається країнам ЄС-25, серед яких найбільша кількість податків в Польщі - 43 та Словенії - 34. Підприємство в Україні має заповнити 92 сторінки податкових декларацій, тоді як середній в світі показник становить 35 сторінок [19].

Ставка податку на прибуток в Україні є вищою, ніж у багатьох країнах ЦСЄ та СНД, що є вагомим стримуючим фактором для входження іноземних інвесторів. Крім цього, перешкоджаючими чинниками є й механізм адміністрування податків, зборів та обов'язкових платежів, а також непрогнозованість дій уряду щодо встановлення інших податків та податкових платежів.

На відміну від розвинених європейських країн податкове середовище в Україні характеризується вкрай нерівномірним розподілом податкового тиску. Він виявляється надмірним для легально працюючих суб'єктів господарювання на тлі великої частки «тіньового» сектора економіки. «Тінізація» української економіки (під якою слід мати на увазі ухилення від сплати податків), яка в деяких сферах економіки сягає понад 60% (наприклад, в легкій промисловості) ускладнює співпрацю іноземних інвесторів, які намагаються вести прозорий та легальний бізнес, з вітчизняними підприємствами, що фінансово неспроможні здійснювати цілком прозорі операції через ризик вилучення великої частки прибутку. Отже, значна частка інвестиційних ресурсів в Україні неминуче залишаються неконтрольованими з боку інвестора. Така ситуація перешкоджає входженню та легальному веденню бізнесу іноземного інвестора в Україні, ускладнює можливість безперешкодної репатріації прибутку. Насамперед, викликана вона фіскальним підходом податкової політики, пріоритетом якої є забезпечення поточних податкових надходжень до бюджету. Виправити ситуацію в даному питанні можливо шляхом використання стимулюючого підходу податкової політики, в основу якого повинно бути покладено одночасне забезпечення поточних та майбутніх податкових грошових потоків.

Для підвищення інвестиційної привабливості в Україні повинна постійно проводитися оцінка впливу нормативних документів та проектів законів України відносно податкового середовища. Особливо це стосується законопроектів, що передбачають встановленнядиференційованих податкових ставок на прибуток підприємств, а також надання чи скасування податкових пільг. Вони повинні бути націлені на створення адекватної політики щодо регулювання діяльності іноземних інвесторів на території України і ґрунтуватися на врівноваженні інтересів конкретного інвестора та країни його базування з інтересами України та внутрішніх суб'єктів господарювання. На законодавчому рівні мають бути вжиті заходи щодо запобігання рецесійним процесам у випадку трансферу відсталих технологій або методів організації виробництва. Відповідними нормативними документами має бути визначеною категорія «добросовісної інвестиції», за якої інтереси обох сторін можуть бути взаємоузгодженими. У даному контексті надання додаткових пільг чи будь-яких державних гарантій повинно застосовуватися лише до інвестицій, які класифікуються як «добросовісні» та належать до встановлених державною стратегією пріоритетних сфер соціально-економічного розвитку [20].

Світовий досвід доводить, що для більшості стратегічних іноземних інвесторів встановлення пільг не слугує стимулюючим фактором. Натомість створення умов добросовісної конкуренції, встановлення цивілізованих правил ведення бізнесу, які на сьогодні в Україні відсутні, є основою підвищення інвестиційної привабливості. Податкове законодавство України не жорсткіше за законодавство інших країн, але процедура оподаткування в Україні носить вибірковий характер. З точки зору ж крупного іноземного інвестора, в тому числі ТНК, встановлення додаткових пільг взагалі не може розглядатися стимулюючим фактором. Воно може бути перевагою лише для невеликих або слабких інвесторів. Відтак, встановлення пільг призводить не лише до зменшення надходжень до бюджету, а й до входження на внутрішній ринок слабких інвесторів, неспроможних суттєво вплинути на соціально-економічний розвиток держави. Крім того, пільговий режим оподаткування, що застосовується до іноземного інвестування, може спричинити дискримінацію по відношенню до національних інвесторів, а користь від пожвавлення інвестиційної активності завдяки таким поступкам майже повністю нівелюватися внаслідок значних зловживань з боку національних підприємств.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций