Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 2

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

23

3. Формування регіональних фінансових центрів глобального впливу та тяжіння банківського капіталу до світових фінансових центрів. Основна частина операцій, пов'язаних із реалізацією міжнародного банківського капіталу, здійснюється в межах міжнародних фінансових центрів, які формують інфраструктуру фінансового ринку. Нині абсолютними лідерами з місткості ринку банківського капіталу є країни Західної Європи, Північної Америки та Японії. Причому банківський капітал країн Західної Європи останні десять років подвоївся, що відбулося головним чином не за рахунок припливу іноземного банківського капіталу (6%), а було обумовлено дією низки ендогенних чинників: переваги інтеграції, консолідації, регіональної експансії тощо.

Аналіз показників розвитку світового ринку капіталів ще раз яскраво підтверджує надзвичайне значення, яке відіграє банківський капітал у загально - світових потоках капіталу. Так, загальносвітові активи комерційних банків (переважно ТНБ) перевищують інші форми функціонування капіталу та майже у півтори рази більші за світовий ВВП. Оскільки активи комерційних банків є однією з основних складових банківського капіталу, то можна стверджувати, що значна концентрація капіталу відбувається в найрозвиненіших інтеграційних регіонах світу. А це, у свою чергу, свідчить про багатополярний характер розміщення банківського капіталу та його тяжіння до регіональних фінансових центрів. Так, переважаюча кількість банківських активів (понад 80%) концентрується в межах так званої тріади: ЄС (52%), Північна Америка, (США (17,1%), Канада) та Японія (9%), що пов'язано зі значним розвитком інфраструктури та концентрацією суб'єктів міжнародних фінансово­кредитних відносин. Зазначимо, що сучасні! тенденції розвитку ринку банківського капіталу свідчать про зростання значення азіатських торговельних майданчиків і становлення нових «економічних гігантів» у зв'язку із денаціоналізацією фінансових ринків Індії та Китаю.

4. Концентрація банківського капіталу в межах глобальних банківських монополій. Транскордонна інтеграція банківського капіталу відбувається переважно каналами внутрішньо банківських зв'язків і характеризуються олігополістичною структурою ринку. Транснаціоналізація банківського капіталу проявляється в економічній експансії транснаціональних (глобальних) банківських монополій через механізми міжнародних злиттів і поглинань та характеризується досягненням банківським капіталом глобального рівня концентрації і централізації, поширенням сфери їхніх економічних інтересів в усіх частинах світу, а також масштабністю сучасних кредитно-фінансових комплексів. Так, наприклад, розмір статутного капіталу в межах першої десятки ТНБ світу коливається від 46,805 до 91,065 млн. дол. США, що перевищує ВВП деяких країн та свідчить про збільшення обсягів банківського капіталу шляхом нарощення капіталізації банків. Наведені дані яскраво свідчать про наростання масштабів та інтенсифікацію транскордонних угод із приєднання чи об'єднання банків у європейському Союзі. Якщо у 2000 р. було зареєстровано лише одну таку угоду, то на кінець 2007 р. їх було укладено вже чотири.

Таблиця 2

Злиття та поглинання в європейському банківському секторі» за 2000-2007 рр. [7]_

Рік

Суб'єкт / об'єкт

Країна базування

Сума, млрд. євро

2007

BNP Paribas / Banca Nazionale del Lavoro

Франція / Італія

10,00

2006

AXA / Winterthur Insurance

Франція / Швейцарія

7,90

2006

Danske Bank / Sampo Bank Group

Данія / Фінляндія

4,05

2006

Credit Agricole / Emporice

Франція / Греція

3,30

2005

Unicredito / HVB

Італія / Німечинна

13,30

2005

ABN Armo / Banca Antoveneta

Нідерланди / Італія

6,10

2005

Unicredito / Bank Austria CA

Італія / Австрія

2,10

2001

HVB / Bank Austria CA

Німечинна / Австрія

7,80

2001

Dexia BIL / Kempen & Co

Люксембург / Нідерланди

1,10

2000

Fortis Bank / BGL

Бельгія, Нідерланди /Люксембург

1,60

Дерегуляція банківського сектору, фінансова глобалізація, розробка та впровадження загальноєвропейських ініціатив, спрямованих на інтеграцію фінансового ринку, технологічні та фінансові інновації, гонка у створенні додаткової вартості, впровадження євро стали основними чинниками, які сприяли активізації процесів злиття та поглинання у європейському банківському секторі. Основними мотивами консолідації банківського капіталу є економія витрат, збільшення ефективності, посилення ринкової влади та збільшення ринкової вартості (капіталізація). Відповідно, результатами консолідації банківського капіталу шляхом злиттів і поглинань є концентрація банківського капіталу та монополізація банківського сектору, що є одночасно і основою, і результатом транснаціоналізації банківського капіталу.

5. Відірваність потоків капіталу від виробництва характеризується вільним переміщенням капіталу не лише слідом за виробництвом, а й просто у кращі умови функціонування. Нині річний оборот на валютних ринках в десятки разів перевищує реальний світовий ВВП. Так, наприклад, світовий фінансовий ринок переміщує понад 26 трлн. дол. США за один місяць, тоді як світовий ВВП за 2007 р. склав лише 48204,4 млрд. дол. США. Іншими словами, з трьох можливих форм експорту капіталу нині більш інтенсивно розвиваються ті дві, які є найбільш відірвані від виробництва. Так, у 2007 р. близько 90% (80% у1997 р.) загального припливу капіталу до США та Канади складав саме капітал, що безпосередньо не обслуговує виробництво (капітал у формі інвестицій в цінні папери та банківських позик). У ЄС такий показник складав 90% (72% у 1999 р.). Навіть у Японії в 2007 р. було зареєстровано аналогічне значення (75% у 1999 р.)

6. Диверсифікація процесів транснаціоналізації банківського капіталу. Розвиток та поширення акціонерної форми власності, інтернаціоналізація виробничого та банківського капіталів, концентрація та централізація банківського капіталу, посилення впливу глобальних трансформаційних тенденцій на функціонування ринків капіталу також стали визначальними чинниками транснаціоналізації банківського капіталу.

Принципово новий аспект у транснаціоналізації банківського капіталу та диверсифікації його процесів пов'язаний із розширенням зарубіжної діяльності банків та наданням ними транскордонних фінансових послуг; конвергенцією сегментів світового фінансового ринку; впровадженням фінансових інновацій, посиленням регулятивних тенденцій тощо. Результатом цього стало значне сплетення та зрощення капіталів різних країн, що і спричинило подальші трансформації у структурі власності, управління, методах контролю та призвело до подальшої еволюції функціональних форм банківського капіталу.

Країни по всьому світу серйозно постраждали від фінансової кризи і спаду економічної активності. Країни з розвиненою економікою пережили безпрецедентне зниження реального ВВП на 7% у четвертому кварталі 2008 року, і, по оцінках, обсяг виробництва продовжував скорочуватися майже настільки ж швидко в першому кварталі 2009 року. Хоча економіка США, можливо, найбільш постраждала від збільшеної напруженості у фінансовій сфері і подальшого погіршення ситуації в житловому секторі, країни Західної Європи і країни Азії з розвиненою економікою зазнають великі труднощі із-за різкого спаду світової торгівлі, а також посилювання власних фінансових проблем і коректувань на ринках житла деяких країн. Країни з ринком, що формується, також виявилися у важкому положенні, і їх економіка скоротилася в цілому на 4 відсотки в четвертому кварталі. Збиток поширюється як по фінансових, так і по торгівельних каналах, особливо для країн Східної Азії, в економіці яких велику частку складає експорт оброблювальної промисловості, а також країн Європи з ринком, що формується, і Співдружності Незалежних Держав (СНД), економіка яких спирається на крупні припливи капіталу як джерело зростання.

Широкі по обхвату і незрідка нетрадиційні по характеру заходи політики дозволили досягти лише обмежених результатів в стабілізації фінансових ринків і забороні спаду виробництва і не змогли поставити заслін негативного зворотного зв'язку між ослабленням економічної активності і гострою фінансовою напруженістю. Ініціативи по «зупинці кровотечі» включають вливання державного капіталу і всілякі механізми для забезпечення ліквідності, лібералізацію грошово-кредитної політики і пакети заходів бюджетного стимулювання. Хоча з часу зустрічі Групи 20-ти на початку квітня спостерігаються деякі обнадійливі ознаки, рівень упевненості на фінансових ринках все ще низький, що обмежує перспективи швидкого економічного підйому.

За оцінкою Всесвітнього економічного форуму та з урахуванням ряду допущень, загальна сума списання вартості кредитних активів всіма фінансовими організаціями по активах, випущених в США, за період з 2007 по 2010 рік складе 2,7 трильйона дол. США, в порівнянні з оцінкою 2,2 трильйона дол. США, зробленою в січні 2009 року, в основному в результаті погіршення перспектив економічного зростання. За оцінкою, загальна очікувана сума списання по глобальних відкритих позиціях складає порядка 4 трильйони дол. США, з них приблизно дві третини припаде на банки, а остання частина буде розподілена між страховими компаніями, пенсійними фондами, хеджевими фондами і іншими посередниками. У всьому світі банки обмежують доступ до кредиту (і надалі слідуватимуть цій практиці), оскільки надлишковий рівень безнадійних активів і невизначеність відносно того, які організації залишатимуться платоспроможними, стримують інвестиції приватного капіталу. Проблеми фінансування вийшли далеко за рамки ринків короткострокового банківського фінансування в країнах з розвиненою економікою. Багато нефінансових корпорацій не в змозі залучати оборотний капітал, а деякі зазнають труднощі в здобутті більш довгострокових кредитів.

Особливе занепокоєння викликає загальне скорочення діяльності іноземних інвесторів і банків в країнах з ринком, що формується, і, як наслідок, посилення проблем фінансування. Нові випуски коштовних паперів практично припинилися, були урізані потоки банківського фінансування, спреди по облігаціях злетіли вгору, ціни акцій впали, а валютні ринки піддаються сильному тиску. Окрім загального підвищення несхильності до ризику це пов'язано з рядом несприятливих чинників, включаючи збиток, нанесений банкам і хеджевым фондам, прагнення переказати кошти під захисну «парасольку», створену завдяки усе більш широкому наданню гарантій на розвинених ринках, і стурбованість, що посилюється, відносно перспектив і уразливості економіки країн з ринком, що формується.

Одним з істотних побічних ефектів фінансової кризи була переорієнтація на безпечніші інвестиції і тенденція переваги вітчизняних активів, що посилюється, що вплинуло на курси основних світових валют.

З вересня 2008 року долар США, євро і ієна помітно зміцнилися. Китайський юань і валюти, прив'язані до долара (включаючи валюти країн Близького Сходу), також зміцнилися. Більшість валют інших країн з ринком, що формується, різко ослабіло, не дивлячись на використання міжнародних резервів для їх підтримки.

Первинним завданням політики для досягнення довготривалого економічного підйому є оздоровлення фінансового сектора. Три пріоритетні напрями є найбільш актуальними: 1) забезпечення доступу фінансових організацій до ліквідності, 2) виявлення і врегулювання неблагополучних активів і 3) рекапіталізація слабких, але життєздатних організацій і ліквідація неплатоспроможних організацій.

Необхідною основою для довготривалого вирішення є визнання збитків, що користується довірою, по неблагополучних активах. З цією метою урядам необхідно визначити загальні базові методології для реалістичної перспективної оцінки вартості секьюритизованих кредитних інструментів. Можуть використовуватися різні методи врегулювання безнадійних активів в банках за умови, що вони підкріплюються достатнім фінансуванням і проводяться в життя на основі прозорості.

Рекапіталізація банків повинна спиратися на ретельний аналіз потенційної життєздатності організацій з урахуванням як списання вартості активів на сьогоднішній день, так і реалістичної оцінки подальших списань. Оцінюючи на індивідуальній основі потребу в рекапітализації банків, органи нагляду повинні переконатися в належній якості капіталу банку і надійності його фінансування, спроможності його бізнес-плану і процесів регулювання риски, обгрунтованості правил виплати винагороди і дієвості управління. В разі життєздатних фінансових організацій з недостатнім капіталом, необхідно негайно провести реорганізацію, можливо, з тимчасовим введенням державної власності, поки не буде знайдено рішення за участю приватного сектора. Слід без зволікання проводити державне втручання в разі нежиттєздатних організацій, що може включати впорядковане закриття і злиття. В цілому, державну підтримку фінансового сектора слід надавати на тимчасовій основі і припиняти при першій нагоді. Ймовірно, буде потрібно значний об'єм державного фінансування, але чим довше відкладатиметься реалізація рішення, тим більше буде сума необхідної державної підтримки.

У країнах з ринком, що формується, також буде потрібно широкомасштабні дії з подолання фінансової напруженості в банківському і корпоративному секторах. У певних випадках може бути виправданою пряма державна підтримка запозичення корпорацій. Деякі країни також надають корпоративному сектору державні гарантії по банківському боргу і забезпечують організаційно-технічну підтримку торгівельних кредитів. Крім того, слід підготувати плани великомасштабної реорганізації на випадок непередбаченого подальшого погіршення ситуації.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Загородній А.Г. Фінансовий словник / А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк, Т.С. Смовженко - 4-те вид., випр. та доповн. - К.: Т-во "Знання", КОО; Л.: Вид-во Львів банк. ін-ту НБУ. - 2002. - 566с.

2. Красавина Л.Н. Международный кредит: формы и условия / Л.Н. Красавина, А.Л.Смирнов. - М.: ЮНИТИ. 2003. - 327с.

3. Міжнародні фінанси: підручник / за ред. Рогача О.І - К.: Либідь, 2003 - 784с.

4. Паливода К., Гайдуцький П. «Чи загрожує Україні іпотечна криза?»/ К. Паливода, П. Гайдуцький // Дзеркало тижня, № 12 (691), 29 березня - 05 квітня 2008

5. Schmukler S. Financial Globalization and Debt Maturity in emerging economies. - World Bank, 2003. - 29 p.

6. Національний банк України, http://www.bank.gov.ua

7. The Bankers' Almanac. - London, 1999 - 2001

РЕЗЮМЕ

Метою даної роботи є дослідження процесу трансформації стратегій транснаціоналізації світового банківського сектору в умовах кризи.

РЕЗЮМЕ

Целью данной работы является исследование процесса трансформации стратегий транснационализации мирового банковского сектора в

условиях кризиса.

SUMMARY

The purpose of the given work is research of process of transformation of strategy of transnationalization of world bank sector in the conditions of crisis.

КЛАСИФІКАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ФАКТОРІВ ФОРМУВАННЯ Й РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

Лук'янченко Н.Д., д.е.н., проф., зав.кафедрой УП і ЕТ ДонНУ

Хромов М.І., к.е.н., НАН України. Інс-т економіки пром-ті, ст.наук.співроб.

В сучасних умовах відбуваються значні трансформації, пов'язані із зміною пріоритетів в стратегії економічного розвитку, з новими підходами в дослідженні теоретичних аспектів і практики господарювання. На відміну від попередніх періодів індустріальної економіки, де визначальними чинниками були матеріальний і фінансовий капітал, сьогодні все більшого значення набуває людський чинник.

В економічних дослідженнях останніх років питанню ролі людини в процесі економічного зростання і суспільного розвитку в цілому приділяється велика увага. Найважливішим кроком в новітній історії економічної науки стало створення теорії людського капіталу, засновниками якої є американські вчені, Нобелівські лауреати Т.Шульц [1] і Г.Беккер [2]. Великий вклад до розвитку концепції людського капіталу внесли російські і українські вчені С.Дятлов [3], Р.Капелюшников [4], В.Антонюк [5], О.Бородіна [6], О.Грішнова [7] та інші.

Проте, залишаються актуальними, вимагаючими подальшого дослідження, питання управління формуванням, розвитком та використанням людського капіталу, його ролі в процесі взаємодії з іншими видами капіталу.

Мета статті - комплексний аналіз соціально-економічних факторів і чинників формування й розвитку людського капіталу, взаємодії людського капіталу в процесі його використання з іншими видами капіталу, а також дослідження питань формування і використання людського капіталу як єдиного процесу управління його розвитком.

Новітні вимоги сучасного розвитку науково-технічного прогресу диктують необхідність вживання принципово нових підходів до процесу управління економікою держави, регіонів і безпосередньо суб'єктів господарської діяльності. Стрімке посилення впливу людського капіталу на економічний розвиток зумовило появу концепцій «інтелектуальної економіки» і «суспільства знань». Роль інтелектуалізації управління, як стратегічного чинника економічного розвитку, досліджена в працях В.Гейця [8], А.Чухна [9], [10], Т.Стюарта [11]. Академік А.Амоша підкреслює, що саме інтелектуальні ресурси визначають можливості інноваційного розвитку [12], [13].

Сьогодні, коли формування нового типу економіки набуває зрілий характер, можна виділити головну ознаку глобальної економіки - це зміна домінуючого типу капіталу і характеру праці. Вкладення в людський капітал слід розглядати не як допоміжні, обслуговуючі потреби виробництва, а як такі, що мають той же статус, що і прямі інвестиції в основні засоби, і навіть більше. Чим нижча віддача від інвестицій в основний капітал, тим ширше межи необхідних вкладень в людський капітал.

Аналіз практики господарювання на мікроекономічному рівні, особливо останніх двох десятиліть, показує, що навіть компанії з найсучаснішими високотехнологічними виробництвами не можуть тривалий час успішно конкурувати на світових ринках без впровадження наукових методів і інтелектуальних технологій управління економікою. Ринкові переваги, забезпечення ефективної конкуренції досягаються, перш за все, за рахунок значних інвестицій в унікальні за своєю природою чинники нематеріального характеру - знання персоналу, професійну кваліфікацію працівників, як одне з головних джерел створення нової вартості.

© Лук'янченко Н.Д., Хромов М.І., 2010 356

Роль людського капіталу на мезо-рівні особливо зросте після ухвалення нового бюджетного кодексу, коли можливості розвитку економічного потенціалу регіону, а, отже, і рівень добробуту його мешканців, безпосередньо залежатимуть від кінцевих фінансових результатів суб'єктів господарської діяльності, що працюють на відповідній території.

У макроекономічному аспекті, в умовах глобалізації економіки і у зв'язку зі вступом України до Світньої Організації Торгівлі людський капітал стає головним інструментом, що визначає місце країни в системі міжнародної інтеграції. Раціональний вибір пріоритетів науково-технічної і інноваційної політики повинен здійснюватись виходячи з аналізу глобальних напрямів динаміки економічних процесів і потенційних умов формування національних конкурентних переваг.

При розгляді початкової стадії функціонування людського капіталу, тобто на мікроекономічному рівні, слід базуватися на тому, що сучасне підприємство не лише складний виробничо-господарський комплекс, це ще й соціальний організм і в центрі процесу його життєдіяльності - людина, як головний чинник його потенційного динамічного розвитку і економічного зростання. Тому лише комплексне вивчення проблем об'єкту дослідження (підприємства, організації), як живого організму, і їх своєчасне вирішення забезпечать максимально ефективне функціонування всіх ланок цього складного механізму. Навіть якщо обмежитися викладеним механістичним підходом до аргументації, цілком очевидно, що недостатня увага до тієї або іншої сфери діяльності в управлінні процесом виробничих стосунків неминуче призводить до невчасного реагування на зміну ситуації з подальшим стратегічним відставанням в соціально-економічному розвитку об'єкту управління.

На рис.1 представлен схему, яка в комплексному вигляді відображає взаємодію різних видів капіталу в системі виробничих відносин в контексті життєдіяльності людського капіталу.

мк

ск

Формування людського капіталу (базовий період)

пк

фк

 

 

 

Результат

Розвиток і використання людського капіталу (продовження формування)

Період до початку трудової діяльності      Період трудової діяльності

де: СК - соціальний капітал ІК - інтелектуальний капітал МК - матеріальний капітал ФК - фінансовий капітал ПК - природний капітал

Рис.1. Схема взаємодії людського капіталу з іншими видами капіталу системі виробничих відносин та створення нової вартості в

контексті життєдіяльності людського капіталу.

Послідовний системний аналіз складових запропонованої схеми і характеру їх взаємодії свідчить:

1. Соціально-економічний розвиток досягається за допомогою створення нової вартості в процесі виробничих стосунків шляхом взаємодії різних видів капіталу.

2. Матеріальні і фінансові ресурси стають капіталом через стосунки між людьми в умовах взаємодії економічних і соціальних чинників.

3. Людський капітал в процесі створення нової вартості впливає на речові види капіталу (матеріальний, фінансовий, природний) спільно з іншими неречовими формами капіталу (соціальний, інтелектуальний).

4. Людський капітал є єдиним видом капіталу, без участі якого не може бути створена нова вартість - продукт лише живої людської

праці.

5. Людський капітал є головним чинником системи виробничих стосунків, а його центральною ланкою, носієм капіталоспроможности (всіх неречових видів капіталу), є людина.

6. Кінцевий соціально-економічний результат будь-якої господарської діяльності залежить від ефективності управління процесом виробничих стосунків в цілому, а також всіма його складовими на різних етапах їх формування залежно від сфери і рівня функціонування.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций