Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 21

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

Тобто можна припустити, що при визначенні ступеня ризикованості економіки слід розглядати її відкритість, зокрема ступінь міжнародної мобільності капіталів, а саме залежність від процесів, що відбуваються у світовому фінансовому просторі.

© Рубцова М.Ю., 201Дані про рух капіталів, що відбиваються у платіжному балансі країни, дають хоча і неповну, але досить істотну інформацію про ступінь залучення національних фінансових ринків у світову фінансову систему. Варто звернути увагу, що більш повну картину ступеня відкритості національної економіки з погляду міжнародної мобільності капіталу можна одержати, якщо враховувати валові потоки капіталу, тобто приплив і відплив (зобов'язання й активи). Саме вони дозволяють визначити по-перше, про зростаючу фінансову відкритість у цілому в усьому світі, хоча країни з високим рівнем доходу (тобто промислово розвинуті країни) набагато випереджають за цим показником країни із середнім і особливо з низьким рівнем доходу. По-друге, і це важливо підкреслити, саме портфельні інвестиції, короткострокові міжкраїнні потоки капіталів найбільшою мірою сприяють фінансовій інтеграції, тобто посиленню взаємозв'язків між національною економікою і світовими фінансовими ринками.

Все вищевикладене дозволяє зробити висновок про наявність досить тісної залежності між ступенем фінансової відкритості країни і рівнем розвитку її економіки, оскільки для ефективної інтеграції у світову фінансову систему необхідна наявність високорозвиненого національного фінансового ринку. Відзначимо в зв'язку з цим, що в більшості країн з перехідною економікою (що раніше входили до складу СРСР) рівень фінансової відкритості ще досить низький, що багато в чому пов'язується саме невисоким рівнем розвитку національних фінансових ринків.

Разом з тим, наявність такої залежності дозволяє провести загальний порівняльний аналіз різних груп країн, але не вирішує серйозну теоретичну і практичну проблему: як можна для даної країни оцінити ступінь фінансової відкритості і її ризикованості.

Існують два очевидних підходи до виміру ступеня фінансової відкритості економіки — їх можна назвати підходами де-юре і де-факто. 3 одного боку, потенційна спроможність припливу капіталу в країну і його відплив із країни визначається ступенем лібералізації угод по рахунку операції з капіталом і фінансовими інструментами платіжного балансу, у тому числі наявністю і рівнем валютних обмежень. Такий підхід дозволяє оцінити ступінь фінансової відкритості країни на основі офіційних (де-юре) даних про обмеження, що накладаються на потоки капіталів з боку Міжнародного валютного фонду.

3 іншого боку, рівень існуючих офіційно встановлених обмежень для міжкраїнних потоків капіталів далеко не завжди відбиває реальне (де-факто) положення справ з фінансовою відкритістю. Тому другий підхід виходить з необхідності виміру фактично досягнутих рівнів іноземних активів і зобов'язань резидентів даної країни як частки ВВП.

3вичайно, ці два альтернативних підходи до виміру фінансової відкритості або ступеня міжнародної мобільності капіталів взаємозалежні. Разом з тим, вони дозволяють висвітити два різних аспекти проблеми фінансової відкритості: ступінь лібералізації міжнародних фінансових операцій і рівень інтеграції країни у світову фінансову систему. Це, у свою чергу, дає можливість розглянути різні конкретні варіанти фінансової відкритості країни.

Перший варіант характеризує ситуацію в більшості промислово розвинутих країн, де досягнутий високий ступінь фінансової відкритості відповідно до обох вимірників (лібералізації й інтеграції). Для деяких країн, що розвиваються, характерний другий варіант, коли існують досить серйозні валютні обмеження по операціях з капіталом, що, однак, недостатньо ефективні з погляду контролю за реальними потоками капіталів. Так, у 1970—1980-х рр. спостерігався масовий відплив капіталів з деяких країн Латинської Америки, незважаючи на те що офіційно національні фінансові ринки були досить закритими. Цю ситуацію можна охарактеризувати як інтеграцію без лібералізації. Третій варіант характерний для деяких країн Африки, у яких існують досить ліберальні валютні режими, що дозволяють трансграничні потоки капіталів, однак фактичні обсяги таких потоків досить незначні (лібералізація без інтеграції). Нарешті, четвертий варіант означає відсутність як необхідної лібералізації операцій з капіталом, так і скільки-небудь істотної фінансової інтеграції, тобто фактичну закритість внутрішніх фінансових ринків.

Аналіз цих варіантів ступеня фінансової відкритості національної економіки демонструє, що країни з несформованою національною фінансовою системою не прибігають до широких заходів щодо лібералізації через те, що лібералізація не завжди призводить до задекларованих позитивних ефектах. Так, для країн, що розвиваються, у цілому характерна повільна і непослідовна лібералізація операцій з капіталом. Однак, незважаючи на це, з 1990-і рр. НІК почали збільшуватися фактичні масштаби міжнародних потоків капіталу.

Можна констатувати, що в сучасних умовах промислово розвинуті країни характеризуються досить високим ступенем фінансової відкритості як де-юре, так і де-факто. Що стосується країн, що розвиваються, то за останнє десятиліття вони усе активніше фактично втягуються в процеси фінансової інтеграції, формально зберігаючи при цьому досить високий рівень контролю за рухом капіталів.

3вичайно країни, що розвиваються, на відміну від промислово розвинутих, являють собою набагато більш суперечливу картину з погляду ступеня фінансової відкритості економіки.

Аналіз показує, що відкритість національних економік для зовнішньоторговельних потоків і фінансова відкритість тісно пов'язані між собою і розвиваються в значній мірі паралельно, взаємно обумовлюючи один одного. Ця закономірність, що характерна в останні три десятиліття для всіх груп країн підсилювалася особливо швидкими темпами. В останнє десятиліття ці процеси інтенсивно йдуть і в країнах з трансформаційною.

В умовах високої мінливості функціонування світового господарства і її фінансової системи, економічні інтереси великих держав і інтеграційних об'єднань дуже сильно впливають на динамічний розвиток інших країн з відкритою економікою і які підпадають під впливи періодичних кризових явищ світового масштабу, наслідки яких необхідно вирішувати самотужки.

Сучасна криза, поки ще з не проясненими до кінця наслідками, проте, вже з достатнім ступенем імовірності може розглядатися як точка розвороту у світовій господарській системі й у національних економічних моделях розвитку.

Під час визначення джерел і причин сучасної глобальної кризи як правило зазначається, що спочатку ця криза зародилася на іпотечному ринку США, а потім поширилась на весь світ. Однак у даної кризи є і більш глибокі корені

З нашої точки зору тут варто враховувати, що нинішня криза виступає як криза моделі глобального лібералізму, що свідчить про підрив фундаментальних основ сучасного світогосподарського устрою і пануючих ліберальних економічних теорій. Справа в тім, що розпочата з кінця 1970-х років ліберальна революція в теорії і на практиці, одержавши могутнє підкріплення в катастрофі світової соціалістичної системи з наступними ліберальними ринковими реформами, найбільше адекватно втілилася у функціонуванні фінансової системи. Сектор реальної економіки з налагодженою системою державного регулювання навіть в умовах реалізації масштабних приватизаційних програм у силу різних причин, насамперед пов'язаних з необхідністю підтримки національних конкурентних позицій і в цих цілях збереження в ньому монополістичних структур, так і не став по-справжньому полігоном у реалізації ліберальної економічної моделі. Інша справа - фінансова сфера, у якій практично були демонтовані національні регулятори і не були створені наднаціональні інститути ефективного контролю.

Те нове, що з'явилося в сфері міжнародного регулювання фінансової діяльності, а це створення в 1982 р. Паризького і Лондонського клубів кредиторів, виникнення міжнародних рейтингових агентств, створення Базельського комітету з банківського нагляду (1975 р.) із впровадженням з 1988 р. у практику господарювання Базельського стандарту мінімального розміру власного капіталу КБ і деякі інші заходи, безумовно, по своїх можливостях значно уступають раніше діючим стримуючим інструментам. Усе це і дозволило забезпечити найвищий ступінь відкритості на фінансових ринках.

Тим самим лібералізм як теорія і практика у своїй останній передкризовій версії може розглядатися як одержавший перемогу фінансовий капіталізм у його тривалій конкурентній боротьбі з промисловим капіталізмом.

Те, що саме фінансові ринки в умовах високої мобільності капіталу змогли підірвати національні рамки у своїй діяльності, перетворило їх у самий передовий загін глобальної економіки, посилений до того ж масовим упровадженням сучасних інформаційних технологій.

Якщо раніше національні фінансові системи в кінцевому рахунку були націлені на створення механізму ефективного вкладення заощаджень в інвестиції і забезпечували нормальне функціонування національного відтворювального комплексу, то для сучасного періоду стало характерним перетворення фінансів у глобальну мережу, що працює практично безупинно на всіх континентах у режимі реального часу і при цьому майже ні як не сполучається з реальним сектором економіки.

Цілком закономірно, що припущення про перехід до епохи глобального капіталізму в першу чергу підкріплювалися ситуацією, що складається, саме у фінансовій сфері.

Вже в такому її новому стані закладена внутрішня неузгодженність сучасного світогосподарського устрою. Вона пов'язана з тим, що масштабна лібералізація фінансових ринків в умовах відносної закритості національних сегментів, що зберігається, реальної економіки створює неузгодженість і внутрішню конфліктність у господарській діяльності, підсилюючи розриви відкритості фінансів з відособленістю національних економічних інтересів і тим самим ще більше віддаляючи фінанси від виробництва. Інакше кажучи, перетворення фінансової сфери в самодостатню, функціонуючу автономно як глобальна мережа, створює небезпечний розрив з виробництвом, що продовжує розвиватися переважно в межах національно-відтворювального комплексу.

Аналізуючи сучасну ситуацію в економіці можна виділити два підходи до розробки антикризової стратегії. Перший підхід - це політика блокування кризи зі збереженням основ економічного устрою глобального господарського простору. Другий - подолання кризи з усуненням корінних причин, що її породили, і в кінцевому рахунку - зі зміною типу господарського устрою світової економіки і національних господарських систем як її невід'ємних компонентів.

У першому випадку мова йдеться про тимчасове усунення гостроти економічних протиріч за допомогою масштабних грошових ін'єкцій, що повинні, за задумом, реанімувати світову господарську систему в її звичному вигляді. Так, якщо ж спробувати оцінити загальну суму, зарезервовану владою США для боротьби з фінансово-економічною кризою, то вона вже, по оцінках, перевищує 8 трлн дол., що складає більш 50% ВВП країни. Ніколи і нізащо у своїй історії американці не платили настільки дорогу ціну. Навіть їхньої витрати на Другу світову війну разом з ядерним Манхэттенским проектом оцінюються зараз з виправленням на інфляцію приблизно в 3,6 трлн дол.

Однак уявленням про те, що грішми можна згасити кризу - це ілюзія. Дійсно, такі безпрецедентні грошові вливання які сьогодні проводяться більшістю держав, включаючи Україну, можуть тимчасово послабити кризові тиски і навіть на якийсь період вивести економіку в фазу пожвавлення. Проте імовірність настання нової кризової хвилі, можливо, ще більш руйнівної, залишається високої. Доти, поки не будуть усунуті корінні пороки сформованої глобальної спекулятивно-фінансової системи небезпека масштабних криз зберігається. Це означає, що вихід із кризи варто шукати на шляху радикальної перебудови моделі «спекулятивної економіки». Тільки через ослаблення спекулятивної складової в глобальному господарюванні й у перепідпорядкуванні фінансової системи на роботу в інтересах виробничо-споживчої і соціально-господарської діяльності можна розраховувати на оздоровлення економіки.

Обмеженість і мало ефективність антикризової політики грошових вливань у фінансову сферу наочно демонструє приклад України. Здавалося б, своєчасне і доречне в кризовій ситуації фінансове підживлення банківської сфери при незмінних умовах господарювання з орієнтацією на проліберальний режим обернулося масштабною спекулятивною атакою на гривню, у значній мірі спричинивши фактично обвальне падіння її курсу. У результаті держава змушена було затратити близько 35 млрд. дол. зі своїх активів для підтримки гривні. До 70% спрямованої державою ліквідності для подолання кризи кредитування були переведені в іноземні валютні активи, утворивши в тому числі відплив капіталу з країни в розмірі 7.1 млрд. дол. Не дивно, що і населення поводиться так само, намагаючись перевести свої заощадження у вкладення в іноземні валюти. Частка валютних внесків населення вже до березня 2009 р. збільшилася до 34% (улітку минулого року вона була 14%).

В Україні з особливою гостротою постає завдання як власне з подоланням кризи, так і зі зміною її національної моделі, тобто необхідно звільнитися не тільки від присутніх у ній спекулятивних компонентів, але і від сировинної однобокості на користь економіки з високою часткою доданої вартості, що застосовує нові наукові розробки і технології. Вирішити ці дві складні і фундаментальні задачі без зміни стратегії розвитку не представляється можливим.

Тим більше, що часто-густо українська влада схильна пояснювати кризу, що вразила вітчизняну економіку, тільки «вірусною» дією американської економіки, розповсюджуваним завдяки відкритості глобальної мережної структури фінансового капіталу. У дійсності головні його причини знаходяться усередині економіки України. І одна з них пов'язана з обмеженою кількістю і однобокістю сформованих ринкових реформ 1990-х років і потім наступного періоду стабілізації рентно-сировиної моделі економіки. Сьогодні вже можна з повною підставою назвати нинішню економічну кризу в Україні кризою рентної економіки.

Якщо проаналізувати причини кризу в Україні, то можна виділити дві найсуттєвіших: по-перше, це збереження курсу на випереджальну лібералізацію фінансових ринків з їх активним підключенням до глобальної мережі, що розглядався як локомотив економічного зростання, й умова формування ефективної ринкової економіки. Замість того щоб державі серйозно зайнятися створенням працездатних національних фінансових інститутів, здатних трансформувати величезні накопичені внутрішні заощадження в інвестиції, і, тим самим, створити інвестиційно-інноваційну модель, українські ФПГ і КБ при наростаючому надлишку грошового капіталу усередині країни в основному стали кредитуватися в західних банках, що привело до значної їхньої заборгованості, порівнянної з замороженим стабілізаційним фондом.

По-друге, необхідно також відзначити серйозний негативний вплив підтримки відкритості економіки з реалізацією експортно-орієнтованої стратегії розвитку при деформованій структурі експорту. Саме впровадження ліберально-фінансових методів в економічній політиці в поєднанні з відкритістю і експортно-сировинною стратегією не дозволили вчасно провести необхідну структурну модернізацію української економіки. Цим тільки підтверджується висновок про те, що сам по собі ринок, навіть в умовах безпрецедентно сприятливих зовнішніх умов розвитку, не в змозі забезпечувати великі структурні зрушення, у всякому разі, у прийнятний термін.

Дієвість антикризових заходів в Україні значною мірою залежить від відновлення довіри населення і бізнесу до проведеної урядом політиці. Власне головна причина будь-якої фінансової кризи полягає в кризі довіри. Обвал національного фінансового ринку і як результат втеча від гривні господарюючих суб'єктів , в наслідок повзучої девальвації національної валюти - це найбільш достовірні показники відносини суспільства до уряду і його економічній політиці. Для того щоб відновити довіру насамперед варто усунути протиріччя у власній діяльності. Направляючи грошові ресурси у фінансову систему й у виробництво, слід в першу чергу захистити внутрішній ринок, а пропоновані антикризові заходи доповнити новим і реалістичним поглядом на майбутнє української економічної моделі.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Холопов А.В. Валютний курс и макроэкономическая политика/Монография.-М.: Научно-техническое общество Имены Академика

С.И.Вавилова, 2003.-160с.

2. Бураковский І.В., Плотніков О.В. Глобальна фінансова криза: уроки для України- Харків: Фоліо, 2009.-299 с.

3. http://devdata.worldbank.org/

РЕЗЮМЕ

В статті розглянуто проблеми фінансової відкритості України в аспекті подолання глобальних кризових явищ

РЕЗЮМЕ

В статьи рассмотрены проблемы финансовой открытости Украины в аспекте преодоления глобальных кризисных явлений

SUMMARY

In articles problems of a financial openness of Ukraine in aspect of overcoming of the global crisis phenomena are considered

PRIORITIES OF BUSINESS EDUCATION IN THE CONTEXT OF GLOBALIZATION

Natsvlishvili Ia, Associate Professor of economics at the Faculty of Economics and Business, Ivane Javakhishvili State University of Tbilisi Tbilisi; Georgia

The priorities for reforming the business education system are emerging from the globalization context and they are aimed to increase competitiveness of higher education in a world scale. This implies orienting education toward the demands of the global market. In order to solve the task of increasing competitiveness, the higher education system can play a significant role in offering educational programs based on the requirements of the labour market.

Research conducted within the framework of the Tuning project in Latin American countries and Europe in 2004-2008 lead to significant conclusions. The Tuning project was started after a year since the signing of the Bologna Declaration by ministries of education of Europe in 2000. It summoned highly qualified experts of relevant fields from 135 celebrated higher universities of 27 European countries. It ensured a structural environment for joint work on quite a number of issues of pilot fields and on relevant aspects of higher education in general.

A similar project was implemented by means of the Tuning methodology in Latin American countries in 2004-2007. Research results answer questions such as - what should be the competencies of business education programs in Latin America and Europe; how far does it respond to labour market demands and the expectations of employers; do the opinions of students, graduates and academic personnel match? Research was conducted in two types of competencies - of general and field specific competencies, their importance and the level of their elaboration in educational institutions.

General competence questionnaire used in research conducted among academic personnel, graduates, students and employers in Latin America and Europe covered the list of those general skills and competencies that might be important for professional success. The questionnaire of specific competences of business administration covered the list of specific skills and competences that are significant for professional success. Significance of competence for professional success and level of its elaboration in educational institutions has been evaluated at four-score system. As a result of ranging the top five competences (the most important competences or high level of elaborating competences) and the lowest five (least important competences or level of elaborating it) have been revealed. Four types of respondents were questioned: academic personnel, students, graduates and employers. All types of respondents were grouped by clusters by a country and universities (institutions).

Tuning is a program that covers collective debates and discussions about higher education in Latin America. It unites about 200 members of academic society and uses tuning project methodology. Project covered 19 countries - Argentina, Bolivia, Brazil, Columbia, Costa-Rica, Cuba, Chile, Ecuador, Salvador, Guatemala, Honduras, Mexico, Nicaragua, Panama, Paraguay, Peru, Dominican Republic, Uruguay and Venezuela. The number of respondents by separate groups is the following: academic personnel - 4558, graduates - 7220, students - 9162, employers - 1669. Four groups of respondents were common in their opinion about first six general competences ranged by importance: skill to use knowledge in practice; skill to renew knowledge and learn; problem identification and solving skill; respect of ethical norms; respect of quality.

824 academic personnel, 714 employers, 2939 graduates and 3944 students were participating in survey conducted about general competences of business education program graduates in Latin America. Three groups of respondents have reached agreement in first four most important competences: operational, tactical and strategic planning skills; skill to interpret accounting and financial information in the process of investment decision making process in a company; skill of managing company's financial resources; skill to develop and manage human resources (talents) of a company

Survey has been conducted in 27 countries of Europe in nine fields of educational program. Overall number of people surveyed within the framework of business administering educational program is 7087, while the number of respondents by groups is distributed in following way: graduates - 1948, professors - 2041, students - 2219, employers - 879. The survey showed following results in all four groups - top five of general competencies are: abstract thinking, analysing and synthesis skills; skill of using knowledge in practical situations; problem identification, setting and solution skill; oral and written communication skill in native language; skill to constantly renew knowledge and study.

Data obtained about field specific competencies in business administering are of special interest. Number first competence in top five competencies ranged by importance (skill of analysing the company's problems, structuring and problem solution (for instance: entering new market)) and competence number eleventh (skill to learn, for instance: how, when and where individual development is necessary (e.g. rhetoric, presentation technique, team work, private management)) are common for all four groups. Competence No 23 (skill to read, write and speak foreign language (e.g. English as working foreign language)) figures in academic personnel, graduates and students, while it is not listed in top five competences chosen by employers. It is worth of noting that employers reckon the skill of using quantitative analysis in business decision-making process important (competence No 6 - defining adequate instruments and their usage (e.g. market analysis, statistical analysis, comparative coefficients)).

Together with European researchers, Ivane Javakhishvili Tbilisi State University, Economics and Business Faculty, with participation of an author of the article, Management European School (ESM) of Tbilisi Free University and Ilia Chavchavadze State University professors and researchers were participating in planning and organization, and designing of database of the research conducted in Georgia, spring of 2008, within the framework of Tuning program.

Ninety academic personnel of four higher educational institutions and 150 students, 60 employers of two higher institutions were questioned in Georgia. Business education program designing should be based on range of competences chosen by all four groups of respondents. Survey results are the following:

Table 1. Top three competences for all four groups of respondents in Georgia

Competence #

Field specific competence

1

Skill to analyse and structure the company's problems and solve it (e.g. entering new market)

3

Defining criteria of evaluating a company and comparing them with environment analysis for the future (e.g. SWOT, internal and external chain of values)

26

Project management skill (e.g. formulation of aim, defining interrelation between tasks and results, planning and managing temporary framework)

The results of survey conducted among TSU academic personnel, students, graduates and employers includes interesting information about competences for improving competitiveness and perfecting of the program. Employers and academic personnel have reached consensus in No one competence that is named as the first-priority competence by both groups. In my opinion, it is necessary to carry out frequent consultations among academic personnel and employers to drive closer their opinions further.

The top three high-priority competences for employers, academic personnel, students and graduates of TSU economics and business faculty are the following:

Table 2. The top three high-priority competences for employers, academic personnel, students and graduates of TSU economics and business faculty

K Field specific competence

Number of respondents

Number of

 

% (significance)

respondents % (competence achievement) )

Competences ranged by employers

Number one - skill to analyse and structure problems of a company and ability to solve them (e.g.

83,3

66,6

entering to market)

 

 

Number six - Determining of adequate instruments and using them (e.g. statistical analysis,

66,6

66,6

comparative coefficients)

 

 

Number thirteen - management of a company by means of planning and controlling and using

63,3

63,3

concepts, methods and instruments D

 

 

Competences ranged by academic personnel

Number one - skill to analyse and structure problems of a company and ability to solve them (e.g.

70,0

43,3

entering to market)

 

 

Number nineteen - knowledge of legal principles and connecting this with business management

60,0

43,3

knowledge

 

 

Number twenty-two - knowledge of accounting and financial systems and their usage (e.g.

53,3

46,6

profit/loss balance accounting)

 

 

Number sixteen - knowledge of existing and new technologies and their influence on new/future

53,3

46,6

markets

 

 

Number five - development and implementation of information systems

53,3

46,6

Competences ranged by students

Number one - skill to analyse and structure problems of a company and ability to solve them (e.g.

76,6

56,6

entering to market)

 

 

Number sixteen - knowledge of existing and new technologies and their influence on new/future

76,6

43

markets

 

 

Number twenty-eight - leadership skills in an organization

73

50

Number twenty-three - skill to read, write and speak foreign language

70

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций