Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 31

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

[8] ДИРЕКТИВА 86/635/ЕИО на Съвета от 8 декември 1986 г. относно годишните счетоводни и консолидираните отчети на банките и на другите финансови институции. Директива последно изменена с Директива 2001/65/ЕО. [9] ЗАКОН за независим финансов одит, ДВ бр. 67/2008 г.

[10] ЗАКОН за счетоводството, обн. ДВ. бр.98/2001г., .. посл. изм. ДВ. бр. 95/2009 г.

[II] НАРЕДБА № 8 за капиталовата адекватност на кредитните институции, обн. ДВ бр. 106/2006 г. посл. изм. бр. 21/2009 г. [12] ЗАКОН за кредитните институции, обн. ДВ бр. 59/2006 г.,... посл. изм. бр. 93/2009 г.

[13] ЗАКОНОДАТЕЛНИ предложения за засилване на финансовия надзор в Европа

http://europa.eu/rapid/pressReleasesAction.do?reference=IP/09/1347&format=HTML&aged=0&language=BG&guiLanguage=en

РЕЗЮМЕ

В статье рассматривается вопрос прозрачности финансовых отчетов в банках.

РЕЗЮМЕ

У статті розглядається питання прозорості фінансових звітів у банках. SUMMARY

In article the question of a transparency of financial reports in banks is considered.

НАПРЯМКИ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ДОНЕЦЬКОМУ РЕГІОНІ НА ОСНОВІ ДОСВІДУ

КРАЇН ЄС

Іванов М.Ф., к.е.н., доцент кафедри «Економіка підприємств» Донбаської національної академії будівництва і архітектури

Новашева О.І., кафедра «Економіка підприємств» Донбаської національної академії будівництва і архітектури

Роль інноваційних процесів для економічного зростання країни вже давно є безспірним фактом. Однак, їх активізація потребує активного державного регулювання. Інноваційна політика, що здійснюється в Україні характеризується непослідовністю у проведенні, невисокою результативністю, наслідком чого є наростання технологічного відставання України від розвинених країн, зниження конкурентоспроможності економіки, нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції.

Це обумовлює нагальну потребу вивчення та використання передового світового досвіду щодо активізації інноваційно-інвестиційної діяльності.

Світовий досвід стимулювання інновацій досліджено у роботах М. Аоки, М. Грачова, В. Крюгера, В. Ландика, Д. Синка та інших учених. Разом з тим проблема державної підтримки інноваційно-інвестиційної діяльності в Україні, особливо на регіональному рівні, досліджена недостатньо.

Метою статті є дослідження досвіду країн-членів ЄС щодо активізації інноваційно-інвестиційної діяльності регіонів та на основі отриманих результатів розробка заходів стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності в Донецькому регіоні.

У 2000 р. Європейський Союз узяв курс на створення до 2010 р. найбільш конкурентоздатної в світі динамічної економіки, заснованої на знаннях. В зв'язку з цим пріоритетними напрямками діяльності ЄС стали три області: науково-технічна, інноваційна і освітня.

Основою нової науково-технічної політики Брюсселю стало створення Європейського наукового і інноваційного простору (очікується, що зростання витрат на НІОКР до 3-х процентного рівня дасть додатковий річний приріст ВВП у розмірі 0,5% і приведе після 2010 року до створення щороку по 400 тис. додаткових робочих місць).

Завдяки активізації співпраці в Західній Европе на базі пан'европейських програм («Рамочная програма НІОКР ЕС», «Эврика»), «технологічних платформ», міжнародних бізнес «дорожніх карт» утворюються міжнаціональні дослідницькі мережі. Вже сформувався міжстрановий європейський кластер новітніх технологій, інновацій, що є «коридором», який протягнувся від «Силиконового нагорья» в Ірландії через «Лондонский трикутник», Париж до Північної Італії з відгалуженням в країни Північної Европи. Надалі він може отримати продовження на країни - нові члени ЄС [1].

На національному рівні найбільш кардинальні зміни відбуваються в інституційному розрізі:

- наукова політика і, частково, промислова і регіональна інтегрується в інноваційну політику, інноваційна політика переноситься на регіональний рівень;

- зростає роль держави в створенні сприятливої інноваційної середи;

- з'явилися нові форми співпраці і партнерства приватного бізнесу, держави і академічних кругів;

- держава стимулює прямими і косвеними методами кооперацію, націлену на комерціалізацію результатів НІОКР і розширення попиту на результати діяльності державних дослідницьких центрів (так званий «третий поток», після підтримки НІОКР і утворення);

- державний сектор НІОКР зазнає значну трансформацію спрямованість на підвищення ефективності асигнувань на НІОКР (передача частини державних наукових лабораторій університетам, введення зовнішнього управління, приватизація і так далі);

- університети відходять від класичної схеми «наука + освіта» до схеми «наука + освіта + інноваційний бізнес». Створюються нові структури (фонди, різні форми партнерств з приватним національним і іноземним капіталом), що сприяяють зміцненню наукової інфраструктури університетів і розширенню підготовки наукових кадрів;

- зростає роль регулювання (економічного, соціального, адміністративного) в стимулюванні інноваційних процесів, особливого значення набувають охорона інтелектуальної власності і антимонопольне регулювання;

- окремий напрямок в інноваційній політиці держави займає діяльність по пропаганді проблем науково-технічного і інноваційного розвитку серед широкої громадськості;

- широкого поширення набувають нові механізми прогнозування і вироблення пріоритетів для формування національної інноваційної стратегії («Форсайт», різні форми довгострокового «передбачення» і так далі).

Пожвавлення інноваційної діяльності може бути стимульовано науково обґрунтованим податковим, фінансовим, кредитним, страховим, амортизаційним і іншими інструментами державної економічної політики. Створюючи певні пільги у сфері інновацій, держава є як розумний кредитор, що вкладає засоби в дуже ефективну справу з коротким строком окупності інвестицій і постійно зростаючим ефектом [2, c.14].

Державна політика в інноваційній сфері передових країн світу, в тому числі країн ЄС спрямовується переважно на вдосконалення нормативно-правової бази, адміністративно-організаційної структури управління науково-технологічною та інноваційною сферами, розвитку їх інфраструктури, а також, здійснення заходів, спрямованих на належне фінансове забезпечення та створення пільгових умов для інноваційного розвитку.

Регіональна політика ЄС грунтується на перерозподілі грошових коштів від багатих до бідних країн. Гроші використовуються на підтримку розвитку відстаючих регіонів, на пожвавлення промислових регіонів, що знаходяться в стані занепаду, на сприяння в пошуку роботи молоді і особам що є безробітними протягом довгого часу, на модернізацію сільського господарства і допомогу найменш розвиненим сільським регіонам.

Можна виділити, зокрема, наступні загальні риси досвіду управління інноваційною діяльністю країн-членів ЄС, використання яких сприяло б поліпшенню ситуації в зазначеній сфері в Україні:

1. Системний розподіл функцій державних органів в сфері інноваційної діяльності та створення нових структур, що засновані на системному характері інновацій.

2. Визнання на урядовому рівні інновацій життєво важливим фактором економічного розвитку, проведення широкої урядової кампанії з проблем нововведень, активізація діалогу між науковцями, виробниками та суспільством в цілому.

3. Використання нового механізму прогнозування та розробки інноваційних пріоритетів "Передбачення" ("Foresight") для формування національної інноваційної стратегії.

4. Перенесення центру інноваційної політики на регіональний рівень. Досвід високорозвинених країн вказує на тенденції регіоналізації інноваційних потенціалів та денаціоналізації систем інновацій.

5. Стимулювання здійснення суб'єктами господарювання інвестицій у науково-технологічну сферу: бюджетне фінансування державних цільових програм, податкове стимулювання [3].

З метою активізації інноваційно-інвестиційної діяльності в Донецькому регіоні, ураховуючи досвід країн ЄС, необхідно розробити цілий ряд проектів створення інноваційної інфраструктури Донбасу: наукових парків, технопарків, центрів трансферу технологій, науково-виробничих комплексів та ін. Так, наприклад, у Донбаській національній академії будівництва і архітектури розроблено інноваційно-інвестиційний проект «Донбаський технологічний край» по поступовому становленню технополіса .

Головним перспективним напрямком діяльності інноваційного проекту «Донбаський технокрай» є забезпечення технологічного прориву та перехід на найвищі технології з випуском конкурентоспроможної продукції. Напрямками інноваційних досліджень і розробок «Донбаського

© Іванов М.Ф., Новашева О.І., 201технокраю» буде пошук шляхів вирішення актуальних для економіки України проблем: одержання дешевих енергоресурсів, впровадження інноваційного (інтенсивного) типу виробництва, енергозбереження, нанотехнології, металобудівництво та ін..

«Донбаський технологічний край» повинен містити в собі наступні структури:

Донбаський науково-інноваційний центр ім. академіка Аметана В.Н.;

- інноваційний бізнес-інкубатор;

- технологічний парк;

- промисловий (індустріальний) парк.

Так, науковими лідерами зазначеного інноваційного проекту можуть стати Донбаська національна академія будівництва і архітектури, Донецький національний університет, Донецький національний технічний університет, Донецький державний університет управління та ін. Основні завдання даного інноваційного проекту - розвиток науково-технічної і інноваційної діяльності в Донецькому регіоні, просування інноваційних проектів, підготовчі роботи і супровід створення «Донбаського технокраю» на базі ДонНАБА та інших провідних ВНЗ Донбасу.

Донбаський науково-інноваційний центр ім. академіка Аметана В.Н повинен не тільки координувати роботу всіх структур «Донбаського технократ», але і супроводжувати інновації від моменту їх зародження до запуску у виробництво, проводити заходи, зв'язані з інформаційно-освітнім забезпеченням інноваційної діяльності в Донецькому регіоні.

Інноваційний бізнес-інкубатор передбачається створити у формі інноваційного технологічного центра «Комплексний центр підтримки малого і середнього інноваційного бізнесу Донбасу». Основні функції інкубірування малих інноваційних фірм, впровадження інновацій, створення і розвиток спільних підприємств. Основною метою інноваційного бізнес-інкубатора є всебічна допомога інноваційним підприємцям    на   початковому    етапі    їх становлення.

Інноваційний бізнес-інкубатор буде надавати офісні і виробничі приміщення, телефонний і телефаксовий зв'язок, вихід у глобальні комп'ютерні мережі, оргтехніку, секретарські і бухгалтерські послуги, маркетингові, юридичні, інжинірингові й ін. консалтингові послуги, лізингові послуги, допомога в пошуку джерел фінансування проектів.

Технологічний парк, який може бути розташувати по об'їзній дорозі «Слов'янськ-Маріуполь» в межах Донецька та Макіївки, поблизу ДонНаБА, є місцем, де будуть розташовані інноваційні підприємства (як правило, з наукомістким виробництвом). Ефект від їх спільного розміщення буде досягатися не тільки за рахунок загальної експлуатації інженерних комунікацій, транспортно-складського устаткування й оргтехніки, але і за рахунок взаємовигідного співробітництва в просуванні своїх і спільних інноваційних проектів в області високих технологій і «ноу-хау».

Основна функція технологічного парку - організація серійного виробництва, створення спільних виробництв, полігон для нових західних технологій, залучення інвестицій.

Промисловий (індустріальний) парк являє собою територію, на якій розташовуються різні виробничі підприємства. При цьому загальна інфраструктура (інженерно-технічні комунікації, зв'язок, охорона і т.д.) істотно знижує вартість виробленої продукції.

У рамках промислового парку планується створити Центр санації підприємств - організацію, орієнтовану на комплексне рішення проблем підприємств   Донецької   області,   що   потрапили   в   кризове   положення шляхом: удосконалювання продукції і технологічних процесів; пошуку, розробки і освоєння нових видів продукції; впровадження нових технологій; моніторингу відповідних сегментів ринку; допомоги в менеджменті і маркетингу; проведення рекламних кампаній; цільової підготовки персоналу; стратегічного планування; розробки бізнес-планів; формування, підготовки і підтримки «кризових» команд.

В сучасних умовах Європейський союз реалізує чотири нових проекти із підтримки інновацій в Україні. «Донбаський технологічний край» заснован на тісної співпраці із зазначеними проектами.

У результаті створення «Донбаського технокраю» і виводу його на оптимальний режим роботи будуть створені всі необхідні і достатні умови для:

- росту кількості і якості інноваційних проектів в Донецькому регіоні, прискорення термінів їх просування;

- фокусування науково-технічних розробок,  науково-дослідних організацій на пріоритетних напрямках розвитку Донецької області;

- прискорення впровадження нових технологій, у тому числі західних, на підприємствах Донецької області;

- підвищення обсягів виробництва підприємств промислового комплексу Донецької області;

- підготовка бази для створення нових підприємств п'ятого технологічного укладу (комп'ютеризація, інформатизація, сучасні галузі електротехнічної промисловості, хімічна промисловість);

- підвищення якості інноваційної освіти студентів і аспірантів вищих навчальних закладів Донецького регіону ;

- росту ефективності впливу вищих навчальних закладів на інноваційний розвиток Донецького регіону.

Отже, «Донбаський технологічний край», проект якого розроблено з використанням досвіду країн ЄС щодо стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності в регіонах, може стати головною структурою подальшого розвитку системи масової підтримки інноваційного підприємництва в Донецькій області.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. http://emag.iis.ru/Информационное общество, 2005, вып. 5, с. 17-18.

2. Каракай Ю. Роль держави у стимулюванні інноваційної діяльності // Економіка України. - №3. - 2007. - С. 14-21.

3. http://www.spainbusiness.com

РЕЗЮМЕ

У статті розглянуті проблеми активізації інноваційно-інвестиційної діяльності в регіонах, досліджено досвід країн-членів ЄС щодо стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності та на основі отриманих результатів розроблено інноваційно-інвестиційний проект «Донбаський технологічний край».

РЕЗЮМЕ

В статье рассмотренные проблемы активизации инновационно инвестиционной деятельности в регионах, исследовано опыт стран-членов ЕС относительно стимулирования инновационно инвестиционной деятельности и на основе полученных результатов разработано инновационно инвестиционный проект «Донбассовский технологический край».

SUMMARY

In the article the considered problems of activation innovative investment to activity in regions, investigational experience of countries-members of ES in relation to stimulation innovative investment to activity and on the basis of the got results it is developed innovative investment project the «Donbaskiy technological edge».

ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНКИ ДОЦІЛЬНОСТІ СТРАТЕГІЧНИХ АЛЬЯНСІВ

Кузнецов В.Г., к.е.н., доцент ДонНУ Іванова У.А.

Процеси трансформації економіки України й інтегрування держави в систему міжнародного поділу праці нерозривно пов'язані з підвищенням конкурентоспроможності національних виробників. Багатоаспектність цієї задачі в умовах збільшення конкуренції, нестабільності соціальних і політичних факторів, структурної перебудови світової промислової системи, інтернаціоналізації діяльності ускладнює процеси прийняття управлінських рішень і змушує підприємства шукати шляхи об'єднання потенціалів і розвитку співробітництва в боротьбі за виживання або ринкове лідерство. Одним с таких шляхів є створення стратегічного альянсу (СА).

Проблеми теоретичного дослідження СА, механізмів функціонування таких партнерств та їхнього впливу на ринкове середовище присвятили свої роботи зарубіжні вчені А. Аріньо, Б. Гаррет, Б. Гомес-Кассерес, Р. Гулаті, Д. Даннінг, П. Дюссож, Ф. Каглін, Б. Когут, Ф. Контрактор, Р. Кульпан, Р. Нарула, Б. Нотебоом, К. Прахалад, Дж. Ройєр, Дж. Хагедорн, К. Харріган та інші. Крім того, світовий досвід функціонування , їх інноваційна стратегія, окремі аспекти діяльності СА знайшли відображення в наукових публікаціях вітчизняних дослідників - О. В. Гаврилюка, Л. Л. Кістерського, В. М Левківського, О.В. Плотнікова, А.М. Поручника, М.Е. Прохорової, О. І Рогача, С. І. Соколенка, А. С Філіпенка, О. І Шниркова, С. О. Якубовського.

Проблеми розвитку ТСА знаходяться в центрі сучасних світових досліджень ТНК, але деякі напрями вивчення діяльності ТСА потребують науково обґрунтованого теоретичного узагальнення й поглибленого аналізу.

Метою даного дослідження є оцінка доцільності створення стратегічних альянсів за допомогою концептуально різних підходів.

Складність керування новими формами інтеграційної взаємодії обумовлена їх двоїстою роллю, що поєднує аспекти співробітництва і конкуренції, вимагає обґрунтування доцільності їх створення. Спираючись на світовий досвід корпоративного господарювання й інтеграційної взаємодії, досліджуваний у багатьох зарубіжних і ряді новітніх вітчизняних наукових праць, варто виділити основні підходи до оцінки доцільності інтеграційних об'єднань за типом «стратегічний альянс» з позицій таких концепцій:

1) теорія трансакційних витрат, що оцінює рівень витрат адаптації до умов зовнішнього середовища;

2) теорія конкурентних переваг, що орієнтує на можливості забезпечення і зміцнення конкурентних переваг учасників;

3) теорія стійкого партнерства, що враховує потенціал стабільних довгострокових відносин із нарощуванням інноваційних можливостей;

4) теорія інвестиційного потенціалу, що базується на оцінці фінансових результатів діяльності.

1. Оцінка ефективності стратегічних альянсів (СА) на основі теорії трансакційних витрат.

Для сучасної теорії економічної інтеграції характерний розгляд процесу інтеграції як способу зниження витрат від ринкової (цінової) координації дій. Як трансакційні фігурують витрати, сполучені з використанням механізму цієї координації на основі договірної взаємодії автономних підприємств.

Відповідно до концепції трансакційних витрат, найкраще здійснення виробничої діяльності на підприємстві тоді, коли ефективно контролюються виробничі та високі трансакційні витрати. Ринкові трансакції переважні при високих виробничих і низьких трансакційних витратах. СА виявляються ефективними, якщо пов'язані з ринковим обміном трансакційні витрати недостатньо високі або маються обмеження, що перешкоджають консолідації (наприклад, антимонопольне законодавство).

Поняття трансакційних витрат, інтерпретоване як витрати на адаптацію підприємства до мінливих ринкових умов, стає все більш важливим у сучасній економічній теорії. За оцінками Норта Д. і Вілса Дж., частка трансакційних витрат у сучасній американській економіці доходить до 45% ВВП, причому вона має тенденцію до зростання. Російські дослідники Вінслав Ю. і Якутін Ю. особливу увагу на сучасному етапі приділяють трансакційним витратам інформаційного характеру у гнучких формах інтеграції.

Найбільш важливий параметр при порівняльній оцінці трансакцій - ступінь специфічності активів, необхідних для їх реалізації. Специфічні активи, тобто конкретні характеристики ресурсного потенціалу, є результатом спеціалізованої інвестиції та не можуть бути перепрофільовані для використання в альтернативних цілях або альтернативних користувачах без утрат відповідного виробничого потенціалу. До них може бути, зокрема, віднесено таке: вузька спеціалізація основних засобів, наявність взаємодоповнюючих спеціалізацій робочої сили і сформованого досвіду співробітництва у сфері НДДКР. У міру зростання "специфічності" активів взаємодіючих господарських суб'єктів підсилюється мотивація до укладення тривалих договірних відносин як альтернатива орієнтації на самостійне ринкове поводження, на укладення разових угод або на поглинання.

Ряд положень розглянутої концепції необхідно враховувати в аналізі ефективності вітчизняних інтегрованих структур:

1) Розгляд технологічних умов виробництва господарських одиниць, що ініціюють інтеграцію, насамперед у період пророблення і укладення договірних відносин.

2) Доцільне ретельне пророблення системи договірних взаємин, що охоплюють основні аспекти спільної діяльності.

3) Основними показниками економічної ефективності інтеграції виступають максимізація прибутку і мінімізація витрат. Вузькість трансакційного підходу до аналізу ефективності економічної інтеграції виражається в тому, що:

S не розглядається можливість перспективної взаємодії партнерів, зміни технологічних і економічних умов виробництва в результаті появи нових цільових настанов, реалізації спільних довгострокових програм;

S не береться до уваги такий інтеграційний фактор, як можливість спільного керування фінансовими ресурсами, розгляд проблеми йде під кутом кооперації

"постачальник - споживач", " виробництво - торгівля";

S оцінюється ефективність спільної діяльності головним чином за критерієм "прибуток-витрати";

S використовується в аналізі ретроспективний підхід від досягнутого.

2. Оцінка ефективності з позицій можливості забезпечення і посилення конкурентних переваг.

Відповідно до цієї концепції, розповсюдженої починаючи з 80-х років, інтеграційні рішення органів управління компаній повинні бути націлені на досягнення довгострокових конкурентних переваг.

У 80-90-ті роки переважав підхід Вірсема Ф., Портера М. і Тресі М., що сприймає, як і їх попередники, конкуренцію як битву, у "якій переможець одержує все". Відповіддю на нього стало більш широке розуміння дій підприємств, у яких однаково важливі як конкуренція, так і співробітництво. У 1996 р. Мур Дж. Ф. з Гарвардського університету розвив теорію підприємницьких екосистем. Основою стратегії на стадії боротьби за лідерство стають тісні виробничі зв'язки з партнерами, полегшення доступу до ресурсів усіх видів, визначення того, що доцільно робити в більшому масштабі, які напрями бізнесу варто фінансувати.

Іншою спробою вирішити дилему "конкуренція або співробітництво" стала теорія "співконкуренції" (співробітництво плюс конкуренція), запропонована Бранденбургером А.М. і Нейлбаффом Б. Дж. У бізнесі, стверджують вони, немає фатальної неминучості виграшу одних і програшу інших; одержувати вигоду можуть багато учасників, у тому числі й конкуренти.

Новаторську концепцію розвитку бізнесу в 1994 р. з урахуванням динамічного руху в майбутнє запропонували Хемел Г. і Прахалад К.К.: «Рух до майбутнього - не біг із зав'язаними очима, а використання тих можливостей, що необхідні для чергового кроку, у тому числі створення альянсів підприємств із різними перевагами, головним серед яких є інтелектуальне лідерство, пошук партнерів для одержання інвестицій, придбання відсутніх умінь і активів, прискореного проникнення на ринки».

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций