Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 32

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

© Кузнецов В.Г., Іванова У.А., 201Конкурентоспроможність не ототожнюється з показниками поточного прибутку, а розглядається як комплекс факторів характеру, що випереджає, гарантуючі довгострокові переваги підприємства на товарних ринках. Серед цих факторів найважливішими вважаються: якість (споживчі характеристики) і ціна продажу виробів; інноваційний потенціал, достатність виробничих і збутових потужностей; наявність довгострокової стратегії діяльності, що забезпечує збереження або зростання обсягів продажів; оптимізація зовнішніх і внутрішніх організаційних зв'язків. Таким чином, відбувається певний зсув акцентів у розумінні економічної раціональності у вивченні інтеграційних процесів із показника прибутку до показника доданої вартості (умовно-чистої продукції).

Інтегрування підприємств за типом СА стає пошуком балансу зусиль за такими основними напрямами: S скорочення трансакційних і виробничих витрат;

S економія часу для випереджального розгортання виробництва нової продукції та заповнення ринкової ніші (нарощування виробництва);

S забезпечення відповідних мотивацій учасників, включаючи постачальників, споживачів, кредиторів, підприємців-інноваторів, конкурентів;

S мотивації працівників вимагають підвищеної уваги, оскільки людський капітал - один із найважливіших специфічних активів. Якщо трудові навички і колективні знання стають організаційно-специфічними і в такий спосіб непродаваними на ринку, скористатися ними можна тільки за допомогою навчання в СА. Головний мотив  розглянутого  підходу - ув'язування  ефективності діяльності компанії з  оптимізацією  міжкорпоративних і внутрішньокорпоративних (міжорганізаційних і внутрішньоорганізаційних) зв'язків, із підбором "найбільш цінних (у плані створення перспективних конкурентних переваг) ланцюжків взаємодії з постачальниками, дистриб'юторами і замовниками".

3. Оцінка ефективності СА, що орієнтується на перевагах стійкого партнерства, заснованих на взаємовигідних довгострокових ділових відносинах з можливістю нарощування інноваційного потенціалу (за досвідом японських взаємин із постачальниками і замовниками).

Даний підхід усе ширше задіюється у проектуванні й аналізі інтегрованих структур у різних країнах, його специфіка й адаптація зарубіжними компаніями розглянута Гончаровим В.В., Дементьєвим В., Коно Т.

Основними ознаками ефективної інтеграції згідно з розглянутим підходом можна вважати:

1) розвиток системи взаємних зв'язків, постачань усередині групи, що заснована на довірчих принципах і забезпечує економію трансакційних витрат;

2) збільшення обсягу робіт, переданих підприємствами за договорами спеціалізованим підприємствам;

3) використання широкого й інтенсивного обміну ресурсами в рамках загальної системи ділових відносин;

4) дотримання пріоритетів стабільності та розвитку в довгостроковому плані, готовності до зниження ризиків функціонування за рахунок певного зниження рівня рентабельності підприємств, що групуються;

5) гармонізація відносин на основі розумної диференціації доходів усередині альянсу і поділу відповідальності в досягненні кінцевих результатів;

6) участь у роботі інших компаній, що розширює можливості діяльності та швидкої адаптації до змін ринкової ситуації.

При формуванні СА вітчизняним підприємствам необхідно врахувати такі головні "ефектоутворюючі" фактори, виходячи з досвіду японських, американських і західноєвропейських компаній:

S      Розвиток реальних зв'язків, включаючи обмін ресурсами (що повинен

емпірично фіксуватися через обсяги взаємних коопераційних постачань).

S      Наявність загальної системи стратегічного планування і кількісно визначених цільових задач для учасників альянсу. S      Концентрація уваги не на рівень і динаміку поточного прибутку учасників групи, а на нарощування інвестиційного й інноваційного потенціалу і на підтримку в конкурентоспроможному стані виробничого потенціалу.

4. Оцінка економічної ефективності, що базується на аналізі фінансової діяльності з урахуванням специфіки СА. Слабкою ланкою багатьох проектів співробітництва є дефіцит уваги до специфіки СА як об'єктів оцінки ефективності. Відповідно може спостерігатися перекручування ефекту інтеграції підприємств, зсув орієнтирів оцінки при обґрунтуванні інтеграційних заходів, що закладаються у проект, і при зіставленні варіантів цих заходів. Ця специфіка, що не завжди враховується, сполучена з такими двома обставинами:

1) Більшість учасників створюваних альянсів - це діючі підприємства. Оцінка ефективності СА має в цьому зв'язку два аспекти:

а) зміна результативності використання наявних виробничих потужностей, потенціалу науково-дослідних і дослідно-конструкторських організацій, пов'язана з їх перебуванням в інтегрованій структурі;

б) нові можливості для реалізації інвестицій, що виникають у результаті формування СА.

2) У проектах створення СА синергетична складова має стати оцінкою ефективності й економічної інтеграції. У звичайних інвестиційних проектах системна (синергетична) складова ефективності не відіграє самостійної ролі. "Синергія" - перевага, що з'являється при вдалому комбінуванні напрямів діяльності, коли ефект від сукупності її напрямів перевищує суму ефектів від кожного напряму окремо.

Варто відзначити, що в літературі з фінансового менеджменту можливі ефекти інтеграції розглядаються, як правило, у спрощеному виді, стосовно лише до варіанта об'єднання двох компаній. Тим часом СА часто утворюються безліччю учасників, причому при цьому можуть мати місце сполучення ефектів, їх накладення, взаємне посилення або послаблення.

Факторами ефективності СА, розглянутими в рамках даного підходу, є такі

обставини:

1. Оптимізація інвестиційної програми, яка полягає, насамперед, у послідовній концентрації ресурсів на пріоритетних проектах і в розміщенні пріоритетів з урахуванням потреби у зміцненні інвестиційного потенціалу. При цьому консолідація інвестиційних можливостей дозволяє скоріше приступити до капіталомістких і тривалих проектів і знижує потребу в залучених коштах. Прискорення реалізації інвестиційних проектів при концентрації коштів забезпечує підвищення віддачі від інвестицій.

2. Знаходження можливості використання тимчасово вільних грошових фондів і частини ефекту від інтеграції для реалізації привабливих інвестиційних можливостей знижує потребу в залученні коштів і зменшує витрати на обслуговування кредитів.

3. Додатковий ефект від залучення позикових коштів, тому що взаємодіючим підприємствам легше залучати ресурси під більш низькі ставки внаслідок зниження фінансових ризиків. Гарантії учасників, їх солідарна відповідальність - це фактори, які за інших рівних умов підвищують привабливість союзу для зовнішніх інвесторів.

4. Прискорення обіговості коштів, що зменшує потребу в кредитах для поповнення обігових коштів і забезпечує економію на виплачуваних відсотках.

5. Поглиблення виробничої кооперації та спеціалізації, що забезпечує реалізацію ефекту зростання масштабів виробництва, зниження витрат, більш ефективне використання ресурсів і допомагає відійти від проблеми створення нових потужностей при недовантаженні аналогічних потужностей у партнера.

6. Оптимізація товарно-фінансових потоків, поліпшення фінансових розрахунків у рамках договорів про спільну діяльність.

7. Нарощування прибутку у зв'язку зі збільшенням обсягів виробництва.

Аналіз ефективності базується на зіставленні двох сценаріїв: розвиток учасників СА при їх повній самостійності та розвиток їх у рамках СА. Варіанти можуть порівнюватися за різними показниками, а як підсумок оцінки інтеграційного (синергетичного) ефекту виступає відповідна різниця значень обраного показника.

Чистий приведений дохід - традиційний показник економічної ефективності, і його збільшення в результаті створення СА - одна з можливих оцінок інтеграційного ефекту. Але традиційні показники економічної ефективності не цілком адекватні економічній сутності СА, орієнтованій на забезпечення своєї довгострокової життєздатності. Проте на практиці такого роду показники широко застосовуються при аналізі ефективності груп, що значною мірою відповідає оцінці стратегічних партнерів, зовнішніх інвесторів.

Особливий інтерес викликає вплив інтеграції на результативність інвестиційних проектів. Воно може оцінюватися за зміною таких показників, як термін окупності інвестицій, внутрішня норма їх прибутковості або приведених надходжень на одиницю інвестицій. Тобто зіставляються значення приведених показників при реалізації інвестиційного проекту (програми) у рамках СА і без об'єднання в неї.

Аналіз усіх досліджуваних теоретичних концепцій оцінки економічної ефективності СА, що торкаються тільки певного аспекту даної проблеми, дозволяє врахувати в комплексі всі характеристики системного ефекту внаслідок інтеграції самостійних суб'єктів господарської діяльності, що є необхідною умовою і базисом при виробленні концепції створення СА, і орієнтує теорію на розробку практичних процедур і економічних механізмів.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Solberg C.A. A framework for analysis of strategy development in globalizing markets.//Journal of International Marketing.-1997.-vol.5.-no.1, pp. 9­30

2. Винслав Ю. Концептуальные подходы к оценке эффективности корпоративной интеграции // Российский экон. жур. - 1998. - №5. - С.71-81. 67.

3. Глобальный маркетинг/ Свен Холленсен; Пер. с англ. Е.Носовой, К.Юрашкевича.-Мн.: Новое издание, 2004.-832. стр.13-15, 29-34, 786-813.

4. Иванов Ю.В. Слияния, поглощения и разделение компаний: стратегия и тактика трансформации бизнеса. - М.: Альпина Паблишер, 2001. -

244 с.

5. Коропецкий И.С. Сектор трансакций в современной Украине // Экономика Украины. - 1997. - №7. - С.43-51.

6. Слесарев Е.С. Воздействие международных стратегических альянсов на процесс создания и получения организационных знаний // Менеджмент в России и за рубежом. - 1999. - №4. - С.3-15.

РЕЗЮМЕ

Статья посвящена исследованию практики создания и функционирования международных бизнес-альянсов. Рассматриваются различные способы оценки целесообразности создания стратегических альянсов. Также приводятся факторы их эффективности.

РЕЗЮМЕ

Стаття присвячена дослідженню практики створення та функціонування міжнародних бізнес-альянсів. Розглядаються різні способи оцінки

доцільності створення стратегічних альянсів. Також наводяться фактори їх ефективності.

SUMMARY

The article is dedicated to method study of the taking the strategic decisions. The Author consider different ways to assess the feasibility of establishing strategic alliances. Factor of efficiency SA is emphasized in article.

ІНСТИТУЦІЙНІ ІНВЕСТОРИ ЯК СИСТЕМНА СКЛАДОВА РИНКОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

Логачова О.В., к.е.н., Донецький національний унверситет

Постановка проблеми. В сучасній економіці широко використовується поняття інфраструктура. В історичному аспекті це поняття сформувалося наприкінці 50-х років минулого сторіччя і уявляло собою об'єкт соціально-економічного планування. За сутністю інфраструктура ототожнювалася з загальними умовами функціонування матеріального виробництва та ефективного вирішення соціальних проблем. Функціональне призначення інфраструктури полягало у створенні умов для задоволення широкого кола потреб суспільства, населення, виробництва. В господарському комплексі інфраструктура розглядалась як сукупність об'єктів та споруд, спрямованих на створення умов для забезпечення економічного зростання та життєдіяльності населення країни.

Дослідження інфраструктури як економічної категорії та визначення її місця в процесі суспільного відтворення втілилося у подальшу диференціацію цього поняття та виокремлення виробничої, інституційної, науково-технічної, соціальної інфраструктури тощо. Обґрунтованим здається уявлення про двоїстий характер інфраструктури: з одного боку, як економічної категорії, а з другого - як структурного елементу господарського комплексу.

З погляду на це інфраструктура розглядається як сукупність структурних елементів економіки, що полегшують рух потоків товарів і послуг від продавця до покупця. Прикладами таких структурних елементів можуть бути засоби зв'язку, транспорт, систем електропостачання та ін. Послуги таких структурних елементів звичайно, але не обов'язково надає держава, і вони можуть розглядатися як передумови економічного зростання.

Для перехідної економіки, у тому числі і для української, особливо актуальною є задача формування ринкових інститутів, бо нерозвиненість інституціональної структури — одне із самостійних джерел проблем і протиріч перехідної економіки. Ринкова інфраструктура, як підсистема усієї економіки, повинна надавати умови та можливості для виконання своїх функцій (передусім таких, як оптимальна акумуляція ресурсів і створення з них продуктів господарської діяльності), безпосередньо не беручи участь в створенні продукту.

Важливого значення набуває пошук шляхів вирішення проблеми розбудови ринкової інфраструктури, визначення її ролі та місця в

процесі ринкових трансформацій. Усвідомлення необхідності вирішення цієї важливої науково-практичної задачі зумовило постановку мети та

завдань дослідження, стислий виклад результатів якого викладено у цій статті.

Метою статті є визначення місця інституційних інвесторів у системі складових елементів ринкової інфраструктури.

Основна частина. Інфраструктура в будь-якій соціально-економічній системі — це сукупність елементів, що забезпечують безперебійне функціонування взаємозв'язків об'єктів і суб'єктів цієї системи. Крім забезпечуючої функції, інфраструктура одночасно виконує регулюючу функцію, певним чином впорядковуючи взаємодію елементів самої системи [1].

Ринкова інфраструктура— це сукупність елементів, що забезпечують безперебійне багаторівневе функціонування господарських взаємозв'язків і взаємодію суб'єктів ринкової економіки і регулюють рух товарно-грошових потоків. Кожна з її двох функцій, виділених вище, характеризується певними рисами або властивостями [5].

Розглядаючи зміст ринкової інфраструктури,  можна виділити  4  взаємопов'язані  складові:  інституційну, інформаційну,

нормоутворюючу і ментальну, які в своїй сукупності характеризують як її внутрішній зміст, так і її зовнішній вираз (рис. 1).

© Лргачова О.В., 201Інституційна

Інформаційна

Нормоутворююча

Ментальна

Рис.1. Складові елементи ринкової інфраструктури.

Особливої уваги набуває розподіл інфраструктури на основі відокремлення виробничої і невиробничої її форми, які здійснюють групування факторних видів (функціональні складові частини) інфраструктури в межах двох сфер. Саме цей розподіл покладено в основу комплексної моделі сутності інфраструктури [2].

Незалежно від форми слід визначити рівні інфраструктури і базові елементи. Основними складовими інфраструктури слід виділяти -інститути, операції, інформаційні мережі та потоки. Вони пронизують кожен з рівнів інфраструктури, властиві обом її формам, дуже тісно взаємодіють між собою.

З приватних інститутів, ключову роль у фінансово-кредитній системі відіграють банки як універсальні інститути грошового ринку. Розвиненим елементом сучасної ринкової інфраструктури є небанківські фінансово-кредитні інститути, що носять в більшій мірі не універсальний, а спеціалізований характер. Серед них виділяються страхові компанії та пенсійні фонди, існування яких сприяє оптимізації розвитку ринкової економіки завдяки зменшенню ризику підприємницької діяльності. У підсистемі фондового ринку виділяються фондові біржі і фінансові посередники — торговці цінними паперами, інвестиційні фонди і компанії, трастові компанії, позабіржові торгово-інформаційні мережі, реєстратори, депозитарії, зберіганні та ін. [6].

Розглядаючи інституційну складову ринкової інфраструктури, потрібно також відзначити особливу роль такого елемента інфраструктурного забезпечення ринку ресурсів, як інститути ринку праці. Їх розвиток безпосередньо пов'язаний з однією з ключових макроекономічних проблем — забезпеченням повної зайнятості.

Однією з головних особливостей сучасної економіки розвинених країн є провідна роль фінансової системи, яка проявляється не тільки в забезпеченні умов зростання і прогресивних зрушень у галузевій структурі, а й у динаміці ділових циклів. Інституційні інвестори (банки, страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди) виконують важливі функції, трансформуючи вільні кошти бізнесу і заощадження домогосподарств в інвестиції. При цьому зміни ситуації на фінансовому ринку стають одним з головних показників зростання або спаду в економіці.

На інвестиційному ринку України сьогодні діє понад тисячу різних посередників (і щороку їхня кількість зростає, так само як і обсяги їх активів), які виконують безліч посередницьких операцій і, взаємодіючи між собою, формують його інфраструктуру.

Лібералізація фінансового сектору та нові тенденції розвитку світової економіки розширили можливості інституціональних інвесторів розвинених країн щодо надання нових послуг і використання сучасних фінансових інструментів. Поширення отримують зручні для індивідуального інвестора акції фінансових посередників. Інституційні інвестори стають головними власниками акціонерного капіталу і вирішують питання його використання, а також пов'язані з цим права керування. Вони максимізує прибуток для інвесторів і конкурують за фонди на основі високопрофесійного формування портфелів цінних паперів [4].

Система інституційного інвестування є в даний час досить розгалуженою і потребує певної класифікації. Інституційні інвестори - це учасники фінансового ринку, які грають провідну роль в процесі трансформації заощаджень в інвестиції, акумулюючи засоби індивідуальних зберігачів (як правило, шляхом випуску власних боргових зобов'язань або на довірчій основі), що використовуються для інвестування в фінансові та матеріальні активи (частіше всього в цінні папери), диверсифікуючи інвестиційні вкладення, тим самим зменшуючи ризики, і одержують інвестиційний дохід [3]. Інституційні інвестори, залучаючи кошти індивідуальних інвесторів, які потім вкладають у цінні папери інших емітентів, суттєво впливають на функціонування ринку цінних паперів і його активність, що визначена, зокрема, такими обставинами:

1. Інституційні інвестори мають більше коштів, ніж окремо взяті фізичні особи;

2. Індивідуальні інвестори купують цінні папери з власного інтересу, а інституційні намагаються поєднати його зі справами

емітента;

3. Інституційні інвестори зацікавлені у тому, щоб брати участь у щоденному управлінні справами емітента.

Діяльність інституціональних інвесторів знижує ризикованість інвестицій і на внутрішньому, і на міжнародному фондовому ринку. Акумулюючи кошти зберігачів, вони диверсифікують портфель фінансових інструментів, ефективно вирішуючи завдання стабілізації співвідношення ризику та прибутковості. Саме тому однією з важливих особливостей розвитку фінансового ринку є те, що індивідуальні інвестори передають управління своїми портфелями професійним фінансовим посередникам. Враховуючи досвід напрацювань із досліджень фінансового та інвестиційного ринків, пропонується наступна класифікація інституційних інвесторів (рис. 2):

Міжнародні інституційні інвестори

Комерційні банки

 

 

 

Універсальні банки

 

 

 

1

Спеціалізовані

банки

1

 

 

Інститути спільного інвестування

Венчурні фонди

Інвестиційні

компанії

Іпотечні банки

Довірчі товариства

Інвестиційні банки

Страхові компанії

Інноваційні банки

Лізингові компанії

Факторингові

компанії

Хедж-фонди

Група світового

банку

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

Міжнародна фінансова корпорація

Міжнародна асоціація

розвитку

Міжнародний

валютний фонд

 

 

 

1

Європейський банк реконструкції та розвитку

 

 

 

Банк міжнародних розрахунків

 

 

 

1

Європейський інвестиційних банк

1

 

 

Рис.2. Класифікація інституційних інвесторів.

За загальними характеристиками:

1. інституційні інвестори банківського типу.

2. інституційні інвестори небанківського типу.

3. міжнародні інституційні інвестори.

За функціями, які виконують інституційні інвестори в економіці:

1. соціально орієнтовані інституційні інвестори (страхові компанії, пенсій ні фонди). В основі їхньої діяльності лежить соціальна складова, саме за допомогою соціальної спрямованості своєї діяльності вони залучають кошти.

2. кредитно-ощадні інституційні інвестори (комерційні банки, кредитні спілки). Основними функціями цих інституційних інвесторів є кредитування та збереження заощаджень своїх клієнтів (учасників);

3. ризикові інституційні інвестори (інвестиційні фонди і компанії, довірчі товариства, венчурні фонди, факторингові компанії). їх діяльність пов'язана з високим ступенем ризику, проте вони можуть приносити своїм вкладникам найбільші за розміром доходи серед усіх інших інституційних інвесторів.

За способами акумуляції заощаджень:

1. ощадні інституційні інвестори (комерційні банки, пенсійні фонди). Як правило, їм довіряють кошти задля збереження вартості заощаджень;

2. довірчі інституційні інвестори (страхові компанії, інвестиційні фонди і компанії, довірчі товариства). Цій групі інституційних інвесторів клієнти довіряють свої кошти зі значною ступенем ризику щодо одержання доходу;

3. масштабні інституційні інвестори (венчурні фонди, хедж фонди, лізингові компанії, МБРР, МАР, МФК і тому подібне). Ці інституційні інвестори співпрацюють, як правило, не з індивідуальними зберігачами, а зі значними індивідуальними інвесторами або іншими державними та недержавними інститутами.

За напрямками інвестування:

1. інвестори, які інвестують переважно в цінні папери:

• інвестори, які інвестують переважно в високоризикові цінні папери (інвестицій ні фонди і компанії, венчурні фонди);

• інвестори, які інвестують переважно в нізькоризикові цінні папери (страхові компанії, пенсійні фонди). Вони це роблять з метою подальшої можливості виконання власних зобов'язань перед своїми клієнтами, тобто, уникаючи можливих збитків.;

2. кредитні інституційні інвестори (комерційні банки, кредитні спілки, МБРР, ЄБРР, МФК, МАР, ЄІБ). їх основна роль в процесі інвестування - надання кредитів господарюючим суб'єктам;

3. інші інституційні інвестори, зокрема, лізингові та фінансові компанії.

На підставі вищенаведеного можна виділити основні функції, притаманні інституціональним інвесторам, зокрема:

сприяння зниженню вартості операцій з цінними паперами при одночасному зростанні їхньої кількості (ефект масштабу); акумуляція заощаджень індивідуальних інвесторів для здійснення великих інвестицій на первинному ринку цінних паперів (трансформація заощаджень в інвестиції);

диверсифікація інвестиційних ризиків;

трансформація строку погашення первинного цінного папера, в який інвестовано кошти, у різні терміни погашення зобов'язань (розподіл ресурсів у часі);

професійне управління інвестиційним портфелем; консультування учасників інвестиційного процесу. Висновки:

1. Для української економіки особливо актуальною є задача формування ринкових інститутів, бо нерозвиненість інституціональної структури породжує проблеми і протиріччя перехідної економіки.

2. Посередники, які формують інфраструктуру інвестиційного ринку, грають провідну роль в процесі трансформації заощаджень в інвестиції, акумулюючи засоби індивідуальних зберігачів.

3. Надана класифікація інституційних інвесторів дозволяє системно впорядкувати діяльність специфічних суб'єктів ринкової інфраструктури.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Бєлєнький П. Теоретико-методологічні засади дослідження інфраструктурних трансформацій в конкурентній економіці // Регіональна економіка. - 2004. - №3. - С.96-105

2. Васильєв О.В. До питання визначення сутності ринкової інфраструктури // Научно-технический сборник. Коммунальное хозяйство городов. - 2006. - №71. Серия: Экономические науки. - С.28-33

3. Ватаманюк З.Г., Кушнир Т.М. Развитие институционального инвестирования в Украине [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://books.efaculty.kiev.ua/trl^articles/5

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций