Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 35

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

Результати . Інвестиції грають найважливішу роль в підтримці і нарощуванні економічного потенціалу країни та її регіонів. Це, у свою чергу, сприятливо позначається на діяльності підприємств, веде до збільшення валового національного продукту, підвищує активність країни на зовнішньому ринку. Саме інвестиційній політиці відводиться ключове місце в процесі проведення великомасштабних економічних і соціальних перетворень, спрямованих на створення сприятливих умов для стійкого економічного зростання.

Головним завданням державної інвестиційної політики є формування сприятливого середовища для залучення і підвищення ефективності використання інвестиційних ресурсів у рішенні задач економічного та соціального розвитку. Інвестиційна політика орієнтована на визначення доцільних для кожного періоду часу об'ємів інвестицій і їх структури, включаючи галузеву, відтворювальну, технологічну, територіальну і по формах власності; вибір пріоритетів; підвищення ефективності інвестицій[2-3].

Мета інвестиційної політики держави полягає в забезпеченні структурної перебудови економіки;стимулюванні підприємництва і приватних інвестицій; створенні додаткових робочих місць; залученні інвестиційних ресурсів з різних джерел, включаючи іноземні інвестиції; стимулюванні створення недержавних структур для акумуляції грошових заощаджень населення на інвестиційні цілі; створення умов розвитку іпотечного кредитування, лізингу, підтримці малого і середнього бізнесу, вдосконаленні системи пільг при здійсненні інвестиційного процесу; створенні умов для і розвитку венчурного інвестування].

Мета і завдання регіональної інвестиційної політики, а також форми і методи її реалізації в різних регіонах можуть не збігатися, проте існують загальні цілі і завдання інвестиційної політики[3-4]..

При реалізації інвестиційної політики держава реалізує функцію по формуванню в країні сприятливого інвестиційного клімату через створення привабливих умов діяльності приватних інвесторів; пряму участь в реалізації ефективних і значущих для країни проектів; впровадження прийнятих в міжнародній практиці критеріїв оцінки фінансової ефективності інвестицій, стимулювання інвестиційної активності приватного сектора економіки за допомогою податкових пільг.

Важливою складовою реалізації інвестиційної політики як на державному, так і регіональному рівні є використання макроекономічних і мікроекономічні і інституційних інструментів[5]. Саме таким інституційним інструментом і виступає використання організаційно-економічного потенціалу інтегрованих структур - виробничо-господарських комплексів.. Вони дозволяють поєднати виробничу кооперацію та господарську взаємодію між учасниками навколо єдиного центру, а делегування цьому центру повноважень в прийнятті ключових рішень при виконанні окремих функцій(зокрема при розподілу фінансів та інвестицій) реалізує перехід до функціональних принципів управління, що дозволяє підвищити можливості управління наявним та залученим потенціалом, та сприяє досягненню відповідного рівня капіталізації і зростання вартості бізнесу.

Саме виробничо-господарський комплекс дозволяє використовувати ресурсно-комунікаційний підхід до управління, який відображує поєднання виробничої (балансоване управління матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами) та господарську (формування умов для організації виробничого процесу за рахунок встановлення комунікаційних зв'язків та відносин) складову у відтворювальному процесі. З точки зору організації управління виробничо-господарські комплекси забезпечують ефективну взаємодію та врахування інтересів учасників, що сприяє досягненню стратегічних завдань досягнення відповідного рівня стійкого розвитку та конкурентоспроможності за рахунок капіталізації.

Потенціал виробничо-господарських комплексів прямо чи опосередковано впливає на підвищення економічної активності, поповнення дохідної частини бюджету, реалізації соціальних програм та зростання якості життя населення території їх розташування.. Так, зокрема, позитивні фінансовий результат в промисловості Донецької області в 2004-2008 рр. було отримані за рахунок стабільної діяльності таких виробничо-господарських комплексів, як «ММК ім. Ілліча», ВАТ «МК «Азовсталь», ЗАТ «Єнакіївський металургійний завод», ТОВ «Схід енерго», ЗАТ «НКМЗ», ВАТ «Концерн «Стирол», ВАТ «Харцизський трубний завод», ЗАТ «Донецксталь», - МЗ» (близько 70% від обласної суми прибутку у промисловості). У той же час збиткова діяльність у зазначеному періоді період виробничо-господарських комплексів ЗАТ «Макіївський металургиійний завод», ЗАТ «Сармат», ДП «Добропіллявугіль», ДП «Красноарміськ вугіль» постійно знижувала загальний фінансовий результат промисловості області [6, с.19-20].

Негативні явища у розвитку виробничо-господарських комплексів обумовлено з одного боку зовнішніми чинниками, зокрема, наслідками світової економічної кризи та падінням виробництва у базових галузях промисловості, а з іншого - недоліками в управлінні, зокрема, використанні наявного потенціалу в загалі, та потенціалу капіталізації, зокрема. Це підтверджується даними Головного управління статистики у Донецькій області обсяг промислового виробництва в порівнянних цінах за 2008 р. зменшився проти 2007 р. на 7,8%. Серед видів промислової діяльності обсяг виробництва зменшився в металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів на 12,8%, у виробництві харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів - на 9,2%, у виробництві та розподіленні електроенергії, а також у добуванні корисних копалин, крім паливно-енергетичних, - на 7,3% , у виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення - на 3,1%, у вугільній промисловості - на 1,6%, в легкій промисловості - на 0,8%. Спад промислового виробництва призвів до зниження у 1,9 рази отриманого прибутку, який є основним джерелом фінансування відтворювальних процесів та капіталізації промислових підприємств. В результаті у 2008 р у порівнянні з 2007р. скоротилися обсяги інвестицій промислових підприємств з виробництва машин та устаткування на 39,9%, видобування корисних копалин, крім паливно-енергетичних на 24,5%, металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів - на 22,2%.

В обсягах інвестицій в основний капітал за напрямками відтворюваної структури основних засобів переважають витрати на технічне пере­оснащення і реконструкцію діючих підприємств (60,4%). У 2008р. на зазначені цілі у переробній промисловості використано 75,9% усіх вкладень на відтворення основних засобів цього виду діяльності (2006р. - 83,9%, 2007р. - 64,6%), добувна промисловість - 37,4% (2006р. - 49,2%, 2007р. - 43%) [6,

с.21-23].

Зазначене потребує розробки та прийняття відповідних рішень, спрямованих на підвищення ефективності використання наявного економічного потенціалу у відтворювальному процесі для забезпечення стійкого поступального розвитку та капіталізації виробничо-господарських комплексів. Обґрунтуванню та прийняттю рішень щодо розвитку виробничо-господарських комплексів звичайно передує оцінка наявного економічного потенціалу, яка здійснюється відповідними методами.

В результаті формування виробничо-господарського комплексу відбувається об'єднання економічних агентів, розвиток і вдосконалення зв'язків, між ними, що позначається в розширенні виробничо-технологічних зв'язків, сумісному використанні ресурсів, об'єднанні капіталів, знятті взаємних бар'єрів та підвищенні ефективності використання потенціалу капіталізації. У дослідженнях як основний критерій доцільності об'єднання підприємств у інтегровані структури зазвичай розглядається збільшення капіталізованої вартості. Однак це відбувається не завжди, оскільки не всяке об'єднання підприємств підсилює економічний потенціал і ринкову вартість, тому збільшення розмірів бізнесу ще не означає його розвиток, а прогнозоване збільшення капіталізованої вартості підприємства не обов'язково означає, що виросте і ефективність її функціонування, яке підтверджує світовий та вітчизняний досвід невдалих об'єднань підприємств.

Економічний потенціал як синтетична характеристика ресурсних можливостей різної природи, визначає кінцеві результати діяльності виробничо-господарських комплексів у їх конкретній формі[7-9]. Зокрема, з урахуванням потенціалу розробляються і приймаються найважливіші управлінські рішення, здійснюється реструктуризація виробництва і вдосконалення механізмів управління. Ефективне використання потенціалу підвищує конкурентоспроможність продукції, що є особливо актуальним у зв'язку з переходом вітчизняної економіки від ринку продавця до ринку покупця і підвищенням значення якості продукції, що випускається. Капітал включає сукупність запасів і ресурсів підприємства у формі грошовихкоштів і реальних капітальних товарів, що залучаються власниками в економічний процес з метою отримання доходу. Функціонування складових капіталу ґрунтується на принципах комерціалізації діяльності і залежить від чинників часу, ризику і ліквідності. Капітал при цьому виступає як інвестиційний ресурс і чинник виробництва і першочерговим завданням стає забезпечення пропорційної його структури, як з погляду визначення оптимального співвідношення власних, позикових і залучених коштів, так і з погляду розподілу цих коштів між структурними підрозділами виробничо-господарського комплексу.

Необхідність аналізу стану, виявлення резервів зростання економічного потенціалу обумовлена тим, що інформація містить в основному фактичні дані. Важливим при цьому представляється володіння прогнозними даними, що створює передумови виявлення негативних і позитивних тенденцій в їх розвитку. В практиці використовуються наступні методики оцінки виробничого потенціалу:

метод грошової оцінки елементів потенціалу передбачає формальну оцінка ресурсів в грошовому виразі і дозволяє судити про склад ресурсів і частково про їх структуру, однак можливості залишаються за рамками дослідження, оскільки два підприємства з однаковою сумарною вартістю оцінкою ресурсного потенціалу можуть мати різний рівень результативно виробництва. Однак підхід враховує абсолютно всі наявні ресурси, а не тільки ті, які можуть бути реально задіяні в процесі виробництва та капіталізації;

індексний метод дозволяє визначити порівняльну ресурсозабезпеченість, а не сукупну корисність накопичених ресурсів Даний метод вимагає абстрагування від структури потенціалу і не дозволяє враховувати пропорційність поєднання окремих ресурсів;

ресурсно-регресійний метод дозволяє описати залежність результатів виробництва від зміни окремих чинників і умов і оцінювати структурні зміни потенціалу, визначати нормативи віддачі pecypcів та внесок окремих ресурсів у формування потенціалу. Недоліком методу є те, що кореляційно-регресійні моделі описують залежність за умов господарювання, що склалися певним чином. Тому практично неможливо врахувати виробничий напрям господарювання, що може привести до спотвореного уявлення про потенціал підприємства;

індикативний метод засновано на розрахунку відхилень фактичних економічних параметрів виробництва від нормативних. Недоліком є певна суб'єктивність самих нормативів, оскільки від їх якості достовірності залежить напрям пошуку резервів зростання ефективності використання потенціалу.

Вони певною мірою дозволяють вимірювати кількісний вплив окремих чинників з урахуванням широкого спектру їх якісних характеристик, включаючи результативність функціонування[7-8].

Для виробничо-господарських комплексів, що мають в своєму складі відособлені структурні підрозділи (підприємства, організації, філії) важливе значення в досягненні стійкого розвитку має організаційний потенціал, який дозволяє здійснювати координацію комунікаційних зв'язків та відносин.

Підвищення організаційного потенціалу може бути досягнуте за рахунок вдосконалення структури комплексу і структури його діяльності. Важливо, щоб в результаті цих удосконалень був підвищений рівень системності і за рахунок цього отримано ефект взаємозв'язку, при якому сумарна віддача капіталовкладень комплексу в цілому вище, ніж сума показників віддачі по кожному технологічному ланцюгу окремо функціонуючих підприємств[9].. Структуру організаційно-економічного потенціалу виробничо-господарського комплексу, які проявляються за рахунок об'єднання потенціалів його учасників, .представлено у табл.1.

При виборі методики оцінки потенціалу необхідні виходити з результатів оцінки наявного ресурсного потенціалу катталвації. В даний час оцінка внутрішніх можливостей цікавить, насамперед, власників і інвесторів. Основними критерієм оцінки ресурсного потенціалу в цьому випадку є або маса прибутку, котру можливо порівняно стійко отримувати, використовуючи наявні ресурси, або підвищення поточної вартості виробничо-господарського комплексу. Використання зазначеної методики потребує врахування особливостей формування та використання потенціалу капіталізації виробничо-господарських комплексів.

Таблиця 1. Структура організаційно-економічного потенціалу виробничо-господарського комплексу, отриманого за рахунок об'єднання потенціалів його учасників_

Найменування елементу

Чим характеризується

Чим вимірюється

Виробничий потенціал

Можливість залучення до виробництва раніше невживаних ресурсів, повнішого завантаження виробничих потужностей і отриманням ефекту масштабу

Вартістю додатково отриманою, в порівнянні з дезинтегрованим виробництвом продукції

Організаційно-

кадровий

потенціал

Оптимізація чисельності виробничих робочих в результаті вдосконалення структури виробництва, підвищення фондоозброєності праці і скороченні чисельності апарату управління за рахунок раціоналізації виконуваних ним функцій

Економія фонду заробітної плати за рахунок перерозподілу функцій апарату управління

Інвестиційний потенціал

Можливості отримання ефекту від реалізації сумісних інвестиційних проектів

Показники окупності інвестицій.

Ділової активності

Економії оборотних коштів

зниження витрат на сировину, матеріали

Фінансовий потенціал

Можливості залучення додаткового капіталу інтегрованою компанією

величина і ефективність використання позикових коштів

А розв'язання проблем оцінки потенціалу виробничо-господарських комплексів методологічно розбивається на три аспекти: оцінка потенціалу як показника, що характеризує привабливість і рівень розвитку;

оцінка ефективності використання наявного потенціалу;

оцінка ефективності зміни потенціалу в ході економічного розвитку.

В результаті оцінки формуються рішення по результативному використанню потенціалу виробничо-господарських комплексів в процесі реалізації інвестиційних проектів.

Таким чином, можна зробити наступні висновки.

В сучасних умовах розвитку економіки, для вирішення завдань інвестиційної політики як на державному, так і регіональному рівнях щодо подолання кризових явищ та підйому економіки на довгострокову перспективу і забезпечення економічного зростання необхідний комплексний підхід до проблеми залучення інвестиційних ресурсів, активізації інвестиційної діяльності за допомогою відповідних макро-,мікро- та інституційних інструментів, включаючи залучення організаційно-економічного потенціалу виробничо-господарських комплексів;

виробничо-господарські комплекси є складними виробничо-економічними системами, які об'єднують ресурси відособлених структурних підрозділів(підприємства, організації, філії) між якими встановлено комунікаційні зв'язки та відносини для досягнення мети функціонування та розвитку і забезпечення процесів розширеного відтворення:

найважливішою умовою стійкого функціонування та розвитку , виробничо-господарського комплексу є наявність організаційно-економічного потенціалу;

оцінка наявного ресурсного потенціалу виробничо-господарського комплексу може здійснюватися різними методами, однак при виборі того чи іншого методу доцільно враховувати особливості поєднання загального та окремих ресурсних потенціалів виробничо-господарського комплексу за допомогою відповідних комунікаційних зв'язків та відносин;

за результатами оцінки здійснюється управління організаційно-економічним потенціалом виробничо-господарського комплексу за допомогою відповідних моделей, які дозволяють запропонувати конкретні інструменти-рекомендації прийняття управлінських рішень, що забезпечують досягнення значних кінцевих результатів інвестиційної діяльності.

Подальших досліджень потребують питання розробки критеріїв вибору найбільш адекватної моделі управління організаційно-економічним потенціалом виробничо-господарського комплексу в процесі реалізації інвестиційних проектів.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Статистичний щорічник України за 2008 рік / Держкомстат України / За ред.О.Г. Осауленко -. К.: Консультант, 2007 - 552 с.

2. Данилишин Б.М.Інвестиційна політика в Україні/: Б.М.Данилишин, М.Х.Корецький, О.І.Дацій — Донецьк: «Юго-Восток, Лтд», 2006.

— 292 с.

3. Бутник О. О. Розвиток регіональної фінансово-інвестиційної політики / О. О. Бутник // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - № 3.

- С. 10-13

4. Малишева Л.В. Регіональна політика залучення прямих іноземних інвестицій/ Л.В.Малишева // Актуальні проблеми гуманітарних та природничих наук.- 2005.- С. 74-78.

5. Денисенко М.П. Инвестирование: Монография. -М.: Центр экономики и маркетинга.-2000.-440 с.

6. Соціально-економічне становище Донецкої області за 2008 р. - Донецьк, 2009. - 144 с.

7. Плышевский Б. Потенциал инвестирования. // Экономист,.- 1996.-№3.-С.3-8.

8. Отенко І.П. Аналіз та оцінка стратегічного потенціалу підприємства/ І.П.Отенко, Г.А.Іващенко,Л.М. Малярец . - Харків: д. ХНЕУ,

2007. - 348 с

9. Балацкий О.Ф. Экономический потенциал административньгх и производственных систем /О.Ф.Балацкий .-М: Университетская

книга , 2006.-973 с.

РЕЗЮМЕ

Рассмотрены проблемы реализации инвестиционной политики на государственном и региональном уровне. Обоснованы возможности использования организационно-экономического потенциала производственно-хозяйственных комплексов как институционального инструмента реализации инвестиционной политики региона.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций