Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 44

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

Барановська М.І., викладач кафедри міжнародних економічних відносин Одеського державного економічного університету

Як показує досвід людства, жодна суспільна проблема не розв'язується без допомоги науки. Нині, коли практично у всіх країнах глобальною проблемою є вихід із фінансово-економічної кризи, безперечним фактом є те, що в країнах, де інноваційний розвиток був провідним, де науку підтримували влада й бізнес, наслідки кризи стали не такими відчутними.

В умовах кризи головним завданням для великих промислових підприємств та представників середнього бізнесу є скорочення витрат. У вирішенні такого складного завдання може допомогти держава, яка створить умови для забезпечення постійного трансферту знань у виробництво. Досвід низки країн - Фінляндії, Данії, Кореї - свідчить, що реформи, спрямовані на розвиток інноваційної сфери, суттєво підсилюють економічний потенціал навіть в умовах кризи. У кризі важливо шукати не лише негативні наслідки, вона може спричинити ліквідацію застарілих, неефективних систем.

Хвилі творчого руйнування, які були визначені австрійсько-американським економістом Шумпетером, не спиняються перед державними кордонами. Вони стрімко рухаються планетою, користуючись взаємопов'язаністю різних елементів світової економічної системи.

Світова криза - це предмет наукових досліджень (наскільки вона затягнеться, чи буде друга її хвиля, який буде її алгоритм), і нині про це говорять академік Пахомов і академік Геєць - що немає єдиної авторитетної точки зору з цього приводу. Аналізом тенденцій поточної фінансово-економічної кризи та розробкою песимістичного та оптимістичного прогнозів й шляхів виходу з неї займаються іноземні та вітчизняні економісти та вчені: Антонюк Л., Козак Ю., Макогон Ю., М. Портер, Полтеровіч В., Дж. Сакс, І. Терон, Хаджинов І., Фельдман А., Федулова Л. та інші.

Метою статті є аналіз та оцінка впливу світової економічної кризи на подальший розвиток інноваційної сфери Європейського Союзу, розгляд напрямів виходу з неї.

Протягом другого кварталу 2009 року економічна ситуация в країнах ЄС покращилася. Проте сукупний показник валового внутрішнього продукту Союзу впаде цього року на 4%. Так стверджує Європейська Комісія в оприлюдненому нею проміжному економічному прогнозі.

За прогнозами Єврокомісії, річний показник інфляції у 2009 році складатиме 0,9% в усьому Євросоюзі та 0,4% у єврозоні: даються взнаки наслідки минулорічного зростання цін на енергоресурси та продукти харчування.

Ситуація покращилася насамперед завдяки безпрецедентним обсягам коштів, вкладених в економіку центральними банками та урядами. Проте слабкість економіки й надалі позначатиметься на рівні зайнятості та на державних фінансах.

Незважаючи на кризу, витрати компаній Європейського Союзу на дослідження й розвиток зросли у 2008 року на 8,1%. Євросоюз за цим показником значно випередив США (5,7%) та Японію (4,4%). Про це свідчить підготовлений Єврокомісією щорічний документ «Таблиця промислових інвестицій в дослідження й розвиток в ЄС».

Євросоюз надає великого значення дослідженням і розвитку: адже це шлях до нових технологій, до нової індустріальної революції. І відповідна діяльність корпорацій (а це провідні світові промислові гіганти) є надзвичайно важливою. Власне, вони піонери нової індустріальної революції. Порівняно з 2007-м, рівень промислових інвестицій в дослідження в ЄС практично не змінився - тоді було 8,8%. Наприклад, у США показник росту досить відчутно зменшився: 2007 року було 8,6%.

Нещодавно Європейська Комісія опублікувала огляд інноваційного рівня країн ЄС (European Innovation Scoreboard - EIS), який свідчить про зближення інноваційних стандартів різних країн ЄС.

За даними огляду, п'ять держав Союзу - Данія, Фінляндія, Німеччина, Швеція та Сполучене Королівство - продовжують (поряд із Японією та США) залишатися світовими інноваційними лідерами. Водночас більшість інших країн ЄС наближаються до держав-лідерів, а три нові країни Союзу (Естонія, Чехія та Литва) за десять років можуть досягти середньоєвропейського рівня інноваційності.

За даними огляду, світовим інноваційним лідером є Швеція. У „першому кошику" найбільш інноваційних країн також перебувають Данія, Фінляндія, Німеччина та Сполучене Королівство, а серед країн, що не входять до ЄС - Ізраїль, Японія, Швейцарія та США.

У „другому кошику" перебувають Австрія, Бельгія, Канада, Франція, Ісландія, Ірландія, Люксембург та Нідерланди.

У „третьому" (країни із помірним рівнем інноваційності) - Кіпр, Чехія, Естонія, Італія, Норвегія, Словенія, Іспанія та Австралія.

Нарешті у четвертому кошику (країни із найменшим у ЄС рівнем інноваційності) перебувають Болгарія, Хорватія, Греція, Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Португалія, Румунія та Словаччина.

Незважаючи на загальну економічну кризу, 2008-го компанії Євросоюзу зберегли рівень інвестицій в дослідження й розвиток. Це найкраща стратегія для того, щоб вийти з кризи ще міцнішими. Влада Європейського Союзу підтримує зусилля компаній Євросоюзу й забезпечує стимули для посилення сфери досліджень. Також збільшуються інвестиції в ті розробки, які стосуються низьковуглецевих енергетичних технологій. Вони дають нові джерела зростання й зайнятості в ЄС.

За даними Європейської Комісії у першу світову п'ятидесятку корпорацій за рівнем їхніх інвестицій у власні дослідження 16 компаній з ЄС, 18 - американських, 13 - японських, дві швейцарських і одна корейська. Усього дослідження охоплює 1000 компаній ЄС і 1000 - з третіх країн. Виходячи з цих даних до першої десятки рейтингу входять Toyota Motor (Японія), Microsoft (США), Volkswagen (Німеччина), Roche (Швейцарія), General Motors (now Motors Liquidation), США, Pfizer (США), Johnson & Johnson (США), Nokia (Фінляндія), Ford Motor (США), Novartis (Швейцарія).

Завдяки підтримці урядів п'ять країн-інноваційних лідерів Євросоюзу входять до десятки найуконкурентніших у світі, який розраховує Всесвітній економічний форум. Рейтинг було оприлюднено у вересні 2009р. в Глобальному звіті конкурентоспроможності за 2009-2010 роки. Метою цього дослідження є визначити конкурентоспроможності країн - всього їх у рейтингу 137. Глобальний конкурентний індекс підраховується шляхом оцінки стану речей у 12 сферах, кожна з яких є значним чинником конкурентоспроможності. Це - інституції, інфраструктура, макроекономічна стабільність, здоров'я та початкова освіта, вища освіта й тренінги, ефективність ринку товарів, ефективність ринку праці, фінансового ринку, технологічна готовність, розмір ринку, бізнесове середовище, інновації (табл. 1).

Таблиця 1. Рейтинг конкурентоспроможності 2009-2010рр. за версією Всесвітнього економічного форуму

Місце

Країна

Кількість балів

1

Швейцарія

5,60

2

США

5,55

3

Сінгапур

5,55

4

Швеція

5,51

5

Данія

5,46

6

Фінляндія

5,43

7

Німеччина

5,37

8

Японія

5,37

9

Канада

5,33

10

Нідерланди

5,32

86

Україна

3,95

© Барановська М.І., 2010 49Як видно з вищенаведених даних Україна посідає 86 місце. Для порівняння, у 2008р. Україна посідала в рейтингу 72 місце, тобто вона опустилася більш як на десять сходинок. На думку авторів звіту, країна в короткостроковій перспективі зіткнеться з серйозними проблемами з огляду на різке падіння попиту на експортну продукцію, девальвацію національної валюти й руйнування фінансової системи. Економіка країни потребує інституціональної реформи, зміцнення фінансових ринків та підвищення ефективності товарних ринків.

Дослідження та розвиток — одна із найважливіших нині сфер діяльності Євросоюзу. Саме від успіху в ній багато в чому залежить майбутнє Європи. До 2015 року Брюссель планує подвоїти фінансування інноваційних досліджень на національному та європейському рівнях. Приклад подає сама Єврокомісія, яка збільшить власні інвестиції з нинішніх 100 млн. євро на рік до 170 млн. до 2013-го.

Європейський план з економічного відновлення містить визнання Єврокомісією того факту, що інвестиції в дослідження та інновації є інвестиціями в майбутнє Європи. Єврокомісія пропонує сфокусуватися на так званих «розумних» інвестиціях в дослідження в секторах з високим потенціалом для розвитку чистих технологій. Було започатковано три інноваційні ініціативи: «Європейські енергоефективні будівлі», «Європейські зелені автомобілі» та «Заводи для майбутнього». Вони працюють як партнерство між державними структурами й бізнесом. Ідея полягає в тому, що держструктури орієнтують бізнес і створюють для нього стимули щодо інвестицій у ключові дослідницькі сфери.

Для підтримки таких ініціатив виділено значні фінансові ресурси, а саме, 1,2 млрд. євро буде виділено на дослідження в рамках програми «Заводи для майбутнього», по мільярду - на «Європейські енергоефективні будівлі» та «Європейські зелені автомобілі».

Три ініціативи є потужним інструментом для збільшення дослідницьких зусиль у великі сектори промисловості. Такий скоординований підхід має багато переваг. Наприклад, промисловість може відіграти провідну роль у визначенні стратегічних пріоритетів та здійсненні досліджень. Стабільний і передбачуваний бюджет буде забезпечувати безперервність процесу та дозволить промисловості виробити надійні, довготермінові інвестиційні плани.

Політика у сфері інноваційного розвитку напряму пов'язана з глобальними викликами - зміною клімату, проблемами забезпечення енергетичними ресурсами, охороною природи, тому інноваційно-активним країнам необхідно посилювати рівень координації між собою.

У цьому контексті корисним прикладом є створення Європейської дослідницької зони (ERA). На такі інститути лягає відповідальність за успішне проведення наукових досліджень та реалізацію інновацій, що матимуть вплив на життя сотень тисяч людей.

Необхідно відзначити, що Лісабонською стратегією передбачено, що до 2010 року на дослідження й розвиток в ЄС має виділятися 3% його сукупного ВВП. Цілі, які виписали 2002 року глави держав і урядів для ЄС, актуальні досі. Країни ЄС прагнуть будувати більш конкурентну, низьковуглецеву економіку. Щоб досягти цього потрібні масивні стратегічні інвестиції в дослідження, водночас суттєвими є також освіта й інновації. Звісно, ухвалена 2002 року цифра 3% є середньою, тому що не можна вимагати однакових зусиль від усіх країн-членів. Середній показник по ЄС нині далекий від 3% — в 2007 році Союз інвестував в дослідження й розвиток лише 1,84% свого ВВП. Отже, існує дуже висока ймовірність того, що ЄС не зможе досягти виділення 3% ВВП на дослідження до 2010 року. Нинішня криза не дає змоги бізнесу інвестувати в дослідження на достатньому рівні. Тому важливіше ніж будь-коли збільшити державні витрати.

Фінляндія, наприклад, збільшила фінансування досліджень в часи кризи на державному рівні на 14%. Вона винесла уроки з економічної кризи, яку пережила у 1990-х рр. ХХ століття. Стратегічні інвестиції, особливо в інформаційні та комунікаційні технології, в дослідження й розвиток довели успішність. Тепер Фінляндія, а також Швеція, Норвегія, Данія та Ісландія проголосили, що використовуватимуть подібні заходи і в нинішній кризі. Деякі інші країни-члени теж обрали такий шлях. В Німеччині пропонується фінансувати науково-дослідну роботу не всіх університетів, а окремих інноваційних проектів. Іспанія, наприклад, має намір збільшити інвестиції в поновлювальну енергетику, біотехнології та в такі науки, як біологія, біохімія, імунологія, генетика, екологія тощо. Франція збирається звільнити від оподаткування інвестиції в дослідження й розвиток. Чисті технології, біотехнології, нанотехнології є надзвичайно важливими для економіки - такими, якими інформаційні та комунікаційні технології були у 1990 роках ХХ ст.

У більшості держав - членів Організації економічного розвитку та співробітництва (ОЕСР), у яку входять 30 найбільш розвинених країн світу (більшість з них це країни ЄС), у фінансуванні науково-дослідницьких та конструкторських робіт (НДКР) зростає доля іноземних партнерів.

Іноземні компанії купують місцеві підприємства у різних країнах, які успішно працюють у сфері НДКР або створюють там дочірні підприємства.

У багатьох державах ЄС ринок для висококваліфікованих спеціалістів стає привабливішим з кожним роком, і додатковим стимулом для цього є нові ініціативи, спрямовані на більшу мобільність робочої сили. Тому для України принципово важливо створити привабливе середовище для захисту власного інтелектуального багатства.

Про серйозні прорахунки у цьому напрямку свідчать дані Держкомстату, які ілюструють тенденцію скорочення чисельності науковців в Україні протягом 1990-2008 років.

Якщо на початку зазначеного періоду в Україні нараховувалось 313 тисяч вчених, то на кінець періоду їхня чисельність скоротилась в 3,3 рази до 94,1 тисячі осіб. Якщо не вживати дієвих заходів, то така тенденція триватиме й надалі. Недостатня підтримка виробництва з боку науковців може спричинити певні прорахунки у прийнятті стратегічних управлінських рішень.

Більшість держав-членів Європейського Союзу входить до групи країн з дуже високим рівнем розвитку людського потенціалу. Про це свідчить щорічний Звіт з людського розвитку, оприлюднений ООН. Усього було досліджено 182 країни світу. З них 38 країн - з дуже високим рівнем розвитку людського потенціалу, 45 - з високим, 75 - з середнім і 24 - з низьким.

При визначенні індексу розвитку людського потенціалу враховують три показники: довголіття; рівень грамотності дорослого населення країни та сукупну частку учнів і студентів; рівень життя, оцінений через ВВП на душу населення за пріоритетом купівельної спроможності в доларах США.

Нижче подаємо першу десятку країн за рівнем людського потенціалу, а також місця у списку тих держав ЄС, що до цієї десятки не входять. Загалом 19 з 27 держав - членів Євросоюзу у групі країн з дуже високим рівнем людського потенціалу, решта у групі з високим рівнем. У цій же групі й усі кандидати на вступ до ЄС та потенційні кандидати: Хорватія, Туреччина, Македонія, Сербія, Боснія і Герцеговина, Албанія та Чорногорія.

Таблиця 2. Країни з дуже високим рівнем розвитку людського потенціалу, 2009р.

Місце у рейтингу

Країна

Місце у рейтингу

Країна

1.

Норвегія

14.

Австрія

2.

Австралія

15.

Іспанія

3.

Ісландія

16.

Данія

4.

Канада

17.

Бельгія

5.

Ірландія

18.

Італія

6.

Нідерланди

21.

Велика Британія

7.

Швеція

22.

Німеччина

8.

Франція

25.

Греція

9.

Швейцарія

29.

Словенія

10.

Японія

32.

Кіпр

11.

Люксембург

34.

Португалія

12.

Фінляндія

36.

Чехія

Таблиця 3. Країни з високим рівнем розвитку людського потенціалу, 2009р.

Місце у рейтингу

Країна

40.

Естонія

41.

Польща

42.

Словаччина

43.

Угорщина

46.

Литва

48.

Латвія

61.

Болгарія

63.

Румунія

Україна у цьому рейтингу перебуває у групі країн з середнім рівнем розвитку людського потенціалу. Вона у загальному списку на 85 місці: між Вірменією та Азербайджаном. З країн СНД найкращий індекс розвитку людського потенціалу в Бєларусі: вона у групі країн з високим рівнем на 68 місці. Росія в цій же групі — на 71-му.

Якщо 1990-го в Україні 36% усіх підприємств були інноваційними, у 1994-му таких було 26%, а нині - лише 13%. Україна на початку 90-х рр. входила в сімку інноваційних та інтелектуальних держав, а нині інтелектуальний потенціал зменшився мінімум удвічі. В країнах Європейського Союзу мінімальний показник інноваційної активності має Португалія - 26%, Греція - 29%, але й тут вони є удвічі більшими, ніж в Україні. А якщо взяти Данію, то це - 71%, Ірландію - 74%, Нідерланди - 62%, Австрію - 67%. За даними академіка Бориса Патона, кількість винахідників за цей час у нас зменшилася у 20 разів.

Для України у 2007 році рівень фінансування у сфері інновацій складав лише 0,85% від ВВП, і це свідчить про необхідність формування нових підходів до розвитку "розумної" економіки.

Оскільки в Україні основним джерелом фінансування інноваційного розвитку є державний бюджет, ключовою залишається роль уряду. Влада повинна стати каталізатором активізації процесу інноваційних розробок та їхньої реалізації в реальному секторі економіки.

Міністерства могли б забезпечити приплив інвестицій у науку, знизити ризики венчурних проектів, але наразі це лише теорія. Більше того, у найближчий час розраховувати на державу не варто.

Бюджет 2009 року передбачає кошторис Державного агентства України з інвестицій та інновацій у розмірі 29,7 млн. грн., що значно менше минулорічного показника - 329,4 млн. грн. Таке різке скорочення фінансування є негативним фактором для багатьох галузей та економіки країни в цілому. Минулорічна сума виділена державою на інноваційний розвиток склала 329,4 млн. грн. й існувала лише на папері. Звіт агентства за 2008 рік свідчить, що з передбачених бюджетом коштів витрачено всього 27,3 млн. грн.

Окрім фінансування інноваційних процесів із бюджету, держава використовує механізм податкових стимулів. Слід зазначити, що останнім часом саме цей важіль стає дедалі більш уживаним. Наприклад, у 1995 році податкові стимули застосовували 12 країн ОЕСР, а в 2008 році - уже 21 держава. При цьому система пільгового оподаткування інноваційної діяльності також була розширена. Значною мірою це пояснюється посиленням міжнародної податкової конкурентної боротьби за ресурси, що будуть спрямовані на НДКР.

Спеціальний режим оподаткування є лише одним з багатьох механізмів підтримки інноваційного розвитку. До найбільш вживаних важелів також відносяться - дотації з бюджету, надання позик, безкоштовні ліцензії на комерційне використання винаходів, запатентованих у ході бюджетних досліджень, організація інноваційної інфраструктури, венчурних фондів, науково-технічний обмін, співпраця університетської науки та організацій, які виробляють наукомістку продукцію.

Розширення механізмів податкових стимулів у інноваційній сфері зближує наукові інститути з промисловими підприємствами, створюючи вузлові центри "розумної" економіки. Податкові пільги на капітальні вкладення найчастіше надаються у вигляді "інвестиційного податкового кредиту". Як правило, цю пільгу отримують компанії, що направляють інвестиції на впровадження нової техніки, устаткування і технологій. При цьому дана знижка надається лише після введення нової техніки в експлуатацію. Право на здобуття пільги настає для компанії автоматично та не потребує будь-яких попередніх доказів, оскільки така норма закріплена у відповідних національних законах.

В Україні податкове законодавство передбачає низку преференцій для інноваційної діяльності. Це інвестиційний податковий кредит, з достатньо розпливчатими формулюваннями щодо його повернення, виключення з валового доходу для спеціалізованих підприємств сум, що надаються на інноваційну діяльність, та 20%-ва норма прискореної амортизації основних фондів для технологічних парків.

На жаль, в Україні інформація щодо ефективності застосування податкових пільг для інноваційної сфери в офіційних джерелах відсутня. ЄС ставиться до цієї проблеми значно серйозніше.

По-перше, система податкових пільг там значно ширша. По-друге, ЄС застосовує спеціальне програмне забезпечення - Європейський податковий аналізатор. За його допомогою було обраховано рівень ефективності пільгових податкових режимів, представлений у вигляді відсоткового послаблення податкових зобов'язань.

Як було з'ясовано, у дев'яти країнах з ЄС-27 взагалі відсутні податкові стимули для інноваційного розвитку. Це Кіпр, Данія, Естонія, Латвія, Литва, Люксембург, Словаччина, Німеччина та Швеція.

На відміну від них, Португалія та Чехія, використовуючи механізми податкових систем, забезпечують зменшення податкового навантаження на інноваційно-активні підприємства більш ніж на 50%.

Помірне податкове послаблення спостерігається у Франції, Австрії, Ірландії, Бельгії та Італії. Незначне зменшення податкового тиску, менше 1%, характерне для Польщі та Фінляндії.

В умовах конкурентної боротьби інноваційна політика є ключовим фактором захисту економічних інтересів не тільки для розвинутих держав, а й для країн, що розвиваються. Така політика реалізується шляхом поєднання механізмів прямої та побічної дії.

Для забезпечення інноваційного розвитку держава повинна діяти в двох основних напрямах: надавати достатній обсяг коштів із державного бюджету та створити ефективну систему податкових пільг. На жаль, для України перший напрям розтанув у 2009 році, а про ефективність другого нічого не відомо. З витраченої суми 96,4% припадає на сплату комунальних послуг та зарплату, а безпосередньо на розвиток інноваційної царини - лише 3,6%, або 982,8 тис. грн. З 13,3 мільйона гривень, передбачених бюджетом 2008 року на проведення досліджень, витрачено лише 7%. Капітальні трансферти організаціями не здійснено взагалі, а це 13,1 млн. грн. тому, можна сказати, що у 2008 році фінансової підтримки інноваційного розвитку з боку держави не було.

У 2009 році, окрім витрат на утримання апарату агентства та його підрозділів у регіонах, передбачено лише 1,2 млн. грн. на програму розвитку Національної депозитарної системи України. При цьому до держбюджету необхідно буде повернути раніше надані позики на суму 36,6 млн. грн.

Такі показники підтверджують сталу негативну тенденцію гальмування інноваційного розвитку в Україні, що, у свою чергу, зменшує її економічний потенціал та збільшує конкурентні переваги інших країн.

Велике значення для координації національних інноваційних політик мають заходи ЄС по збору, аналізу, оцінці та поширенню інформації про стан інноваційної діяльності в країнах-членах і найбільш успішні приклади інноваційної політики. Серед них:

- тренди інновацій у Європі - поширення успішних прикладів інноваційної політики;

- європейський інноваційний таблоїд - щорічні данні про стан науки, техніки, інноваційної поведінки компаній та інноваційне середовище;

- іннобарометр - спеціальні обстеження конкретних аспектів інноваційної політики, включаючи ставлення компаній до нововведень;

- діяльність електронної служби інформації ЄС з НДДКР та інноваційної політики - CORDIS, у рамках якої надаються також відомості про можливості використання результатів робіт з проектів ЄС.

Інноваційна політика стала складовою частиною національної регіональної політики, однак, як правило, національні уряди віддають перевагу вже розвиненим у науково-технічному відношенні регіонам. Держава надає допомогу відсталим регіонам не стільки шляхом прямих інвестицій, скільки через сприяння в розробці інноваційної політики та розвитку інфраструктури. Пом'якшення диспропорцій технологічного регіонального розвитку є переважно функцією ЄС.

За останні 10 років у країнах ЄС значно зросло значення регіонального науково-технічного та інноваційного співробітництва. Поява нових технологій і глобалізація економіки, а також обмеженість урядових бюджетів обумовили підвищення ролі регіонів у здійсненні економічної діяльності. У результаті, регіональні влади все ширше налагоджують контакти з зацікавленими колами за рубежем на субрегіональному рівні. Одночасно регіональні проблеми вирішуються шляхом тісних контактів центрального уряду і місцевої влади, оскільки останнім краще відомі технічні, економічні та соціальні потреби регіонів. Таким чином, в останні роки все тісніше переплітаються три рівні формування регіональної політики:

1. політика, здійснювана самими регіонами,

2. регіональна складова федеральної інноваційної політики,

3. наднаціональної політики ЄС.

Основне місце в цьому напрямі діяльності приділяється Мережі інноваційних регіонів та локальній мережі центрів з поширення інновацій. Мережі інноваційних регіонів - це національні та транснаціональні об'єднання в сфері розробки й обміну досвідом щодо інноваційної стратегії. Центри з поширення інновацій мають статус незалежних консультаційних організацій в сфері технології і бізнесу, які отримують допомогу від Євро комісії з підприємництва. Вони надають допомогу інноваційному бізнесу за такими напрямами:

- трансфер технологій;

- комерціалізація результатів НДДКР, включаючи питання інтелектуальної власності;

- розвиток адаптаційних можливостей компаній до нової технології, в тому числі шляхом об'єднання потенційних партнерів співробітництва;

- здійснення транснаціональних інноваційних ініціатив;

- поширення інформації про інноваційну політику Євросоюзу.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций