Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 46

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

У більшості випадків банки не прискорюють переведення заставленого майна на свій баланс. Найчастіше це майно неліквідне або є проблеми з точки зору його ефективного управління. Тому банки з одного боку зацікавлені у пролонгації й реструктуризації кредитів інвестиційно непривабливих підприємств, а з іншого - банкам треба створювати структури для управління промисловими активами чи для розпродажу товарних активів. На базі банківського капіталу можуть створюватись вертикально і горизонтально інтегровані багатогалузеві холдингові структури [3, с. 224]. Цілеспрямоване кредитне рейдерство ласих шматків власності може стати одним із інструментів стимулювання кредитної активності банків.

Боргове захоплення майна як механізм в арсеналі рейдерів може набути політичного значення, статистичних масштабів і макроекономічних наслідків в масштабах країни.

Окрім того, є приклади, коли перехід застави до банку є для власника оптимальним і навіть єдиним можливим способом звільнення від непотрібного активу, а банк стає примусовим покупцем. Стратегія дефолтного шантажу поширюється серед позичальників. Для цього вони приховують виторг, погіршують баланс, збирають докази незадовільного фінансового стану і просять відстрочку або пільгових умов повернення кредиту. Така поведінка стимулюється державою і банками не тільки серед позичальників фізичних осіб, а й серед корпоративних позичальників. НБУ дозволяє банкам не погіршувати категорію позички з точки зору резервування коштів на можливі втрати.

Складається ситуація, коли позичальнику можна вигідно використовувати свої проблеми і навіть штучно їх створювати. Але формування негативних фільтрів соціально-економічного відбору стимулює неефективність господарської діяльності підприємств. Доцільним стає така економічна поведінка: банки спекулюють, уводять гроші з ринку і не кредитують; підприємства скорочують виробництво, затримують заробітну плату і шантажують банки критичним і надкритичним фінансовим станом. З такою моделлю поведінки консервується кризовий стан і виживання промислових підприємств.

Спостерігається і добровільна з боку бізнесменів поступка часткою акцій банку в обмін на інвестиції чи закладання акцій, що ініціює інтерес банку до збереження і розвитку підприємства, а не до його ліквідації.

Таким чином, подолання рейдерства в Україні вимагає належного рівня корпоративного управління, посилення боротьби з корупцією на всіх рівнях і реформування вітчизняної судової системи, впровадження антирейдерських технологій безпосередньо на підприємствах (наприклад, використання механізму перехресного володіння, коли майно належить декільком власникам).

Дуже важлива роль у профілактиці захоплення приділяється широкому використанню внутрішніх механізмів стабілізації. Це пов'язане з тим, що успішне застосування таких механізмів дозволяє не тільки зняти фінансовий стрес погрози банкрутства й захоплення, але й значною мірою позбавити підприємство від залежності використання позикових коштів (капіталів), прискорити темпи його економічного розвитку. Фінансова стабілізація в умовах кризової ситуації здійснюється по етапах:

1. Усунення неплатоспроможності.

2. Відновлення фінансової стабільності.

3. Зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного росту.

Кожному етапу фінансової стабілізації підприємства відповідають певні її механізми, які в практиці антикризового управління прийнято підрозділяти на оперативний, тактичний і стратегічний. Іноді їх підрозділяють на захисні й натуральні механізми.

Оперативний механізм являє собою систему заходів, спрямовану, з одного боку на зменшення поточних зовнішніх і внутрішніх фінансових зобов'язань, а з іншого боку, на збільшення грошових активів, що забезпечують ці зобов'язання.

Принцип «відсікання зайвого», який становить основу цього механізму, визначає необхідність скорочення розмірів як поточних потреб (що викликає відповідні фінансові зобов'язання), так і окремих ліквідних активів (з метою їхнього термінового переходу в грошову форму).

Зменшення поточних зовнішніх і внутрішніх зобов'язань підприємства досягається за рахунок: скорочення суми постійних витрат; продовження строків кредиторської заборгованості по товарних операціях; пролонгації короткострокових банківських кредитів; відстрочки виплати відсотків на паї.

Збільшення суми грошових активів у поточному періоді досягається за рахунок таких основних заходів:

а) ліквідація портфеля короткострокових фінансових вкладень;

б) реалізація високоліквідних грошових і фондових інструментів портфеля довгострокових фінансових вкладень;

в) рефінансування дебіторської заборгованості з метою зменшення її загального розміру;

г) прискорення обороту дебіторської заборгованості, особливо по товарних операціях за рахунок скорочення строків надаваного комерційного й споживчого кредиту;

д) нормалізація розміру поточних запасів матеріальних цінностей;

е) скорочення розміру страхових і сезонних запасів товарно-матеріальних цінностей.

Ціль цього етапу вважається досягнутою, якщо усунуто поточну неплатоспроможність і значення коефіцієнта абсолютної платоспроможності перевищило одиницю.

Тактичний механізм являє собою систему заходів, засновану на використанні моделей фінансової рівноваги в довгостроковому періоді. Фінансова рівновага забезпечується за умови, що обсяг позитивного грошового потоку по всіх видах господарської діяльності в певному періоді дорівнює планованому обсягу від'ємного грошового потоку. Позитивний грошовий потік розраховується по формулі:

ГЦ, = ЧП„Р + А + АК + ВФРІИ, де ГП   - сума планованого позитивного грошового потоку по всіх видах господарської діяльності. ЧП  - сума чистого прибутку, що направляється на виробничий розвиток. А - сума амортизаційних відрахувань АК - приріст акціонерного капіталу

ВФР - приріст власних фінансових ресурсів за рахунок інших джерел. Від'ємний грошовий потік має вигляд;

ГП, = НА + ЧРК,

де ГП - сума планованого від'ємного грошового потоку;

НА - планована сума приросту необоротних активів (тобто обсяг планованих інвестицій у ці активи, зменшений на суму реалізації частини цього майна по залишковій вартості);

ЧРК - приріст суми чистого робочого капіталу (обсяг планованих інвестицій у приріст оборотних активів). Принципова модель фінансової рівноваги в довгостроковій перспективі має вигляд:

ГП, = ГП ЧП„Р + А + АК + ВФРы = НА + ЧРК.

З урахуванням можливих обсягів генерування й витрат фінансових ресурсів модель фінансової рівноваги має вигляд (табл. 1).

Таблиця 1

Модель фінансової рівноваги підприємства в довгостроковому періоді

Рівень споживання додаткових фінансових ресурсів у процесі розвитку

Рівень генерування власних фінансових ресурсів

 

Низький

Середній

Високий

Низький

1 А,

 

А

1 А

 

 

 

Зона перевищення фінансової стабільності

Середній

1 А

 

А

1 А

 

 

 

 

Високий

1 А

1 А

—1 а

 

Зона зниження фінан­сової стабільності

 

 

З табл. 1 видно, що лінія фінансової рівноваги підприємства проходить через поля А1, А5 і А9. Ці поля фінансової рівноваги, тому що в них обсяг споживання додаткових фінансових коштів практично відповідає обсягу генерируемых власних фінансових ресурсів, тобто в цих полях розвиток підприємства забезпечується на принципах самофінансування. Для підприємств, яким не загрожує банкрутство, така фінансова модель розвитку найбільш оптимальна. В умовах кризового розвитку відновлення фінансової стабільності можливо лише при знаходженні підприємства в полях А2, А3, А6 (найбільш високі темпи відновлення у полі А3). У них обсяг генерування власних фінансових ресурсів перевищує обсяг додаткового їхнього споживання, що дозволяє підприємству знизити питому вагу використаного позикового капіталу. Модель базується на нерівності: ГП„ > ГП„. Тривале знаходження в полях А4, А8 і особливо А7, буде сприяти подальшому поглибленню кризового стану підприємства, тому що в цьому випадку його економічний розвиток буде супроводжуватися подальшим зростанням питомої ваги позикового капіталу й значить зниженням фінансової стабільності.

Механізм використання моделей фінансової рівноваги пов'язаний зі збільшенням обсягу позитивного грошового потоку при скороченні обсягу споживання додаткових фінансових ресурсів. Збільшення позитивного грошового потоку в майбутньому періоді досягається за рахунок таких заходів:

а) росту суми чистого доходу підприємства за рахунок проведення ефективної цінової політики;

б) здійснення ефективної податкової політики, спрямованої на зростання суми чистого прибутку підприємства:

в) здійснення дивідендної політики, адекватної кризовому розвитку підприємства, з метою збільшення суми чистого прибутку, що направляється на виробничий розвиток:

г) здійснення прискореної амортизації активної частини основних виробничих фондів з метою збільшення розміру формованого амортизаційного фонду;

д) своєчасної реалізації майна, яке вибуває у зв'язку зі зношуванням або невикористанням;

е) здійснення ефективної емісійної політики при збільшенні суми власного капіталу за рахунок додаткового випуску акцій. Зниження обсягу споживання інвестиційних ресурсів у майбутньому періоді досягається за рахунок таких заходів:

а) відмови від реалізації реальних інвестиційних проектів, що не забезпечують швидке повернення інвестицій;

б) залучення до використання необхідних видів основних виробничих фондів і нематеріальних активів на умовах лізингу або селенга;

в) тимчасового припинення формування портфеля довгострокових фінансових вкладень за рахунок придбання нових фондових і грошових інструментів;

г) зниження нормативу оборотних активів за рахунок прискорення обороту.

Ціль цього етапу фінансової стабілізації вважається досягнутою якщо підприємство вийшло на цільові показники фінансової структури капіталу, що забезпечують його високу фінансову стабільність.

Стратегічний механізм - це система заходів, що заснована на використанні моделей фінансової підтримки прискореного економічного зростання підприємства. Вона визначає необхідність перегляду окремих напрямків фінансової стратегії підприємства. Модель прискореного економічного росту базується на збільшенні темпів приросту обсягу реалізації продукції в майбутньому періоді, тобто модель фінансової підтримки прискореного економічного росту вимагає забезпечення відповідних пропозицій фінансового розвитку.

Плановий темп економічного зростання підприємства в плановому періоді вимагає фінансової підтримки по чотирьох параметрах:

1) зростання рівня рентабельності продажу. Воно може бути забезпечено ефективною ціновою політикою, використанням ефекту операційного левериджу, здійсненням ефективної податкової політики;

2) зростанням частки чистого прибутку, що направляється на виробничий розвиток (ЧП /ЧП), може бути забезпечене шляхом здійснення певної дивідендної політики.

3) прискорення оборотності активів (Р/А), може бути забезпечене за рахунок оптимізації співвідношення необоротних і оборотних активів, прискорення обороту окремих елементів оборотних активів;

4) використання ефекту фінансового левериджу. Якщо коефіцієнт фінансового левериджу ще не досяг оптимального значення, то ефект фінансового левериджу може бути підвищений.

Ціль цього етапу фінансової стабілізації вважається досягнутою, якщо в результаті прискорення темпів економічного розвитку підприємства забезпечується відповідне збільшення його ринкової вартості.

Якщо використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації не досягло своїх цілей або якщо за результатами діагностики був зроблений висновок про безперспективність спроби виходу із кризового стану, то прибігають до санації.

Санація як система заходів щодо запобігання оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації провадиться в трьох випадках:

1) до порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо підприємство в спробі виходу із кризового стану вдається до зовнішньої допомоги зі своєї ініціативи;

2) якщо саме підприємство, звернувшись у господарський суд із заявою про своє банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації;

3) якщо рішення про проведення санації виносить господарський суд по пропозиціях, що надійшли, від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів до боржника, і виконати його зобов'язання перед бюджетом.

У двох останніх випадках санація здійснюється в процесі провадження справи про банкрутство за умови згоди зборів кредиторів зі строками виконання їхніх вимог і на переведення боргу.

Залежно від глибини кризового стану підприємства й умов надання йому зовнішньої допомоги розрізняють два види санацій:

1) без зміни статусу юридичної особи санованого підприємства (застосовується для допомоги підприємству в усуненні його неплатоспроможності, якщо його кризовий стан розглядається як тимчасовий);

2) зі зміною статусу юридичної особи санованого підприємства (вимагає здійснення ряду реорганізаційних процедур, зв'язаних зі зміною його форми власності, організаційно-правової форми діяльності). Застосовується при більше глибокому кризовому стані.

Кожний із цих видів санації підприємства має ряд форм (табл. 2).

Таблиця 2

_Основні форми санації підприємства_

Форми санації підприємства

Реорганізація боргу (без зміни юридичної особи санованого підприємства)

Реорганізація підприємства (зі зміною як правило, його юридичної особи)

Погашення боргу підприємства за рахунок коштів бюджету

Погашення боргу підприємства за рахунок цільового кредиту Переведення боргу на іншу юридичну особу Випуск облігацій

Злиття Поглинання Поділ

Перетворення у відкрите акціонерне товариство Передача в оренду Приватизація

Санація підприємства, що спрямована на реорганізацію боргу (без зміни статусу юридичної особи санованого підприємства) має такі форми:

а) погашення боргу підприємства за рахунок коштів бюджету (санується тільки держпідприємство);

б) погашення боргу підприємства за рахунок цільового банківського кредиту;

в) переведення боргу на іншу юридичну особу;

г) випуск облігацій і інших боргових цінних паперів, під гарантію санатора.

Санація підприємства, що спрямована на його реорганізацію (зі зміною статусу юридичної особи санованого підприємства) має такі форми:

1) злиття (об'єднання підприємства боржника з іншим фінансово стійким підприємством);

2) поглинання (придбання підприємства-санатором);

3) поділ (для підприємств, здійснюючих багатогалузеву діяльність);

4) перетворення у ВАТ (з ініціативи групи засновників);

5) передача в оренду;

6) приватизація.

Розробка плану санації здійснюється представниками санатора, підприємства-боржника й незалежних аудиторів. У ньому відображаються:

економічний і фінансовий стан підприємства-боржника до початку санації;

основні причини, що обумовили критичний фінансовий стан підприємства-боржника;

мета й форми санування;

план санування з виділенням першочергових заходів щодо фінансового оздоровлення; розрахунок ефективності запропонованої форми санування;

формулювання умов, що забезпечують успіх проведення санації у запропонованій формі.

Основний вибір форми санації здійснюється на основі розрахунку її ефективності. Вона визначається шляхом співвіднесення результатів і витрат на здійснення санації у запропонованій формі. Результати санації можуть бути оцінені розміром додаткового прибутку, що утвориться за рахунок нормалізації господарської діяльності при відповідній фінансовій підтримці. У процесі розрахунку ефективності санації сума додаткового прибутку підприємства дисконтується. Витрати на здійснення санації визначаються шляхом розробки спеціального бюджету й можуть розглядатися як інвестиції санатора з метою одержання прибутку. Це дозволяє застосовувати для оцінки ефективності санації ті ж методи, що й при оцінці ефективності реальних інвестицій. Оптимальний варіант санації вибирається шляхом порівняння ефективності її форм.

Ціль санації досягнута якщо вдалося за рахунок зовнішньої фінансової допомоги або реорганізації нормалізувати виробничу діяльність і уникнути оголошення підприємства-боржника банкрутом, з наступним припиненням його діяльності й продажем майна.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Паламарчук Г., Венгер Л. Особливості рейдерства в України та політика його подолання // Економіка України. - 2007. - № 9. - С. 38-45.

2. Аналитический обзор Центра исследований корпоративных отношений "Рейдерство в Украине: проблемы и пути решения" (http://www.advisers.ru/file/advisers/rejdery_Ukraina.pdf).

3. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. - К.: КНЕУ. - 2000. - С. 223-235.

РЕЗЮМЕ

Наведено характеристику процеса проникнення банківського капіталу у промисловий через кредитне рейдерство. Вплив рейдерства на залучення іноземних інвестицій в Україну.

РЕЗЮМЕ

Дана характеристика процесса проникновения банковского капитала в промышленный путем кредитного рейдерства. Влияние рейдерства на привлечение иностранных инвестиций в Украину.

SUMMARY

The paper characterizes the process of penetration of a banking capital into industrial one by a credit raid. The influence of the raid on the attraction of foreign investments into Ukraine is considered.

СВІТОВИЙ РИНОК КАПІТАЛУ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Бугринець Р.А., здобувач кафедри „Міжнародна економіка"Донецький національний університет

Постановка проблеми. Практика функціонування світового господарства показує, що іноземний капітал може стати істотним фактором економічного росту. Міжнародний рух капіталу відіграє першорядну роль у забезпеченні структурної перебудови господарств країн світу. Проблеми міжнародного руху капіталу є особливо важливими на даному етапі розвитку світової економіки в цілому й економік окремих країн зокрема. В сучасних умовах світової конкуренції за фінансові кошти ця проблема набуває більшого значення.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций