Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 6

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

СУЧАСНИЙ ТЕОРЕТИЧНИЙ БЕКГРАУНД ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

Чужиков В.І., д.е.н., проф., ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Розвиток багатьох сучасних регіональних теорій напривеликий жаль часто-густо базується на глибокому переконанні про те, що фактично всі регіони повинні мати в своїй основі інновації, які виведуть їх в число лідерів світового ринку. Втім навряд чи таке є можливим, адже визначити правильну стратегію того чи іншого регіону буде надзвичайно важко, якщо розрахувати лише на ті інновації, які мають доволі високий рівень локалізації і не розповсюджується геть на всі напрями розвитку відповідних територій, які продовжують відігравати певну, відтепер вже автономну роль та можуть вважатися такими, що стимулюють економічну складову суспільного життя, адже ані теорія сталого розвитку, ані панування парадигм «Homo economicus» чи «Homo sociologicus» не можуть відтепер вже претендувати на абсолютизацію майбутніх моделей розвитку. Втім є ще й інша особливість - наближення інноваційно-інвестиційної паузи (за В. Полтеровичем), детонатором якої може слугувати нинішня фінансова криза. Тим не менше метою пропонованої статті є бажання автора достеменно розібратися у тому, що ж може вважатися інноваційним стимулом розвитку регіону і які зрушення можуть очікуватися на нього в разі запровадження тих чи інших підходів.

Упродовж останніх двадцяти п'яти років в країнах-лідерах з'явилося чимало нових регіональних (локальних) форм швидкого економічного зростання (технопарки, технополіси, іннотехи, технозони, кластери), в яких концентрувалася значна частина венчурного капіталу, що забезпечував фінансування так званої новітньої економіки (біотехнології, нанотехнології, фармацевтика тощо). Серед цих форм найбільшого значення набули кластери, які відкривали нові можливості як для старих галузей так і для нових. Надзвичайно широкому розповсюдженню кластерів в Європі та Північній Америці (в Італії та Франції їх називали філь'єрами) сприяли загострення конкуренції між ТНК, відстоювання позицій малого та середнього бізнесу та наукові відкриття.

Одним із ініціаторів введення терміну «кластер» в систему суспільно-економічних наук був Майкл Портер , який також дав декілька тлумачень того, що він розуміє під "кластером". Спираючись на теорію національної, державної та місцевої конкурентоспроможності товарів та послуг, названий вище автор у 1993 році дав таке визначення кластерам: "Кластери - це сконцентровані за географічними ознаками групи взаємопов'язаних компаній, спеціалізованих постачальників та постачальників послуг; фірми у відповідних галузях, а також пов'язані з їх діяльністю організації (наприклад, університети, агенції із стандартизації, а також торгові об'єднання) у певних галузях, що конкурують, але разом з тим ведуть спільну роботу" (с. 206). Трохи далі М. Портер починає розуміти кластери як ".систему взаємопов'язаних фірм та інститутів, що є більшою, ніж проста сума складових" (с. 275). В іншій частині своєї монографії "Конкуренція" з'являється ще й третє тлумачення: "Кластер, чи промислова група - це група компаній, які географічно межують між собою, взаємопов'язані між собою та поєднані з тими організаціями, що діють у певній сфері, та такими, що характеризуються спільністю у діяльності та взаємодіях" (с. 207).

Якщо на початку 90-х років перші кластери (інколи їх також називають технопарками), що були сформовані в окремих регіонах, мали локальний характер (Силіконова долина в США), то вже у середині 90-х - виникли перші міжнародні кластери. На їх базі почали формуватися світові регіони з відповідною галузевою спеціалізацією. Трохи пізніше відбулася їх диверсифікація причому як наукова так і технологічна.

Досить цікаве визначення кластеру запропонував С.Соколенко (2002), який розуміє під ним "сітьову промислову групу близьких, географічно пов'язаних компаній та організацій, що співробітничають із ними, спільно діючих у певному виді бізнесу і таких, що характеризуються спільністю напрямків діяльності та взаємодоповненням одне одного" (с. 123).

На нашу думку сучасна ідентифікація кластерів є конче потрібною, однак вона вимагає декількох припущень:

• кластер необов'язково варто ототожнювати з супертехнологіями, адже прискорена модернізація старих виробників може досить

швидко забезпечити вихід фірми на глобальні ринки;

• на продукцію, що випускається, існує стійкий попит не тільки на локальних, а й на світових ринках;

• кожна з фірм, що входить до кластеру, продовжує конкурувати як у межах цього формування, так і поза його контурами;

• місцевий та федеральний уряд всебічно сприяє формуванню та розвиткові кластерів, створюючи необхідну інфраструктуру.

З огляду на це, кластером в авторському розумінні слід вважати локально-ієрархічне об'єднання технологічно та географічно пов'язаних компаній, фінансових та інших бізнесових структур, які в межах певних регіонів створили оптимальну організаційну форму поєднання окремих своїх підрозділів із метою мінімізації витрат, а через це підвищення своєї конкурентоспроможності на національних і світових ринках.

Свого часу нами була запропонована державно-інноваційна модель формування кластерів в Україні (2001), однак з позиції посилення глобалізації світогосподарських процесів видається цілком доцільним встановити межі її еволюції та визначити її роль в світовий структурі регіональних моделей розвитку.

З огляду на це заслуговує на увагу модель гармонізованого зростання (розвитку) кластеру (див. рис. 1), яка була запропонована голландськими дослідниками A.Klink, P.Langen (2001) (Еразмус Університет в Роттердамі). Незважаючи на різницю у формуванні регіональної моделі, у Нідерландах та Україні еволюційний підхід, який використали автори до інноваційних форм локального розвитку, є зіставним, що буде доведено трохи нижче.

Виходячи з основної ідеї пропонованої еволюційної моделі кластеру, будь-яка інноваційна форма швидкого економічного зростання проходить чотири періоди розвитку, які мають певні темпи відтворення відповідно до фази, у якій перебувають.

Перший етап (країна 1) характеризується відносно високими темпами зростання, однак незрілими та нестійкими зв'язками, ненасиченістю товарних ринків продукцією, що випускається. Очевидно, що саме цей період буде притаманний українським кластерами, які можливо що формуватимуться за допомогою Фінансово-Промислових груп упродовж 2013-2020 рр.

© Чужиков В.Г., 2010

Відмічу, що приписування Портеру абсолютного пріоритету навряд чи виправдане, адже ще до нього ним вільно оперували відомі дослідники Харрісон та Сабелла. Я ще повернуся до цього.

Другий етап (країна 2) характеризується нарощуванням стійких внутрішньо-орієнтованих зв'язків, масовим розширенням виробництва, збільшенням стійкого попиту на продукцію, зростанням пропозиції на товарних ринках тощо. Саме у цей період фірми, що входять до складу кластеру стрімко нарощують експансію своєї продукції на ринки інших країн, а сам кластер збільшується у розмірах та набуває властивостей ТНК. Скоріш за все українські кластери за умов здійснення першого етапу зможуть підійти до цього періоду не раніше 2020 року.

Третій етап (країна 3), характеризується зрілістю кластера, помірним попитом на спеціалізовані товари та послуги, сталим чи «нульовим» нарощуванням випуску продукції, підвищенням конкуренції на світових ринках. Швидше за все вітчизняні кластери зможуть підійти до цієї стадії не раніше 2025 року.

Четвертий етап (країна 4) характеризується втратою кластерних зв'язків через формування інших взаємин між окремими елементами формування. Саме для цього періоду притаманною стане трансфер інноваційних форм, переформування окремих комплексів в умовах жорсткої конкуренції, яка властива новітнім світовим кластерам, що знаходяться на стадії 1-2. З позиції теорії кластерів українські моноспеціалізовані регіони (металургійні, машинобудівні, основної хімії, енергетичні) перебувають саме на цій стадії і повинні або ж еволюціонувати, або припинити своє існування. Цей висновок випливає з того, що доволі популярна теорія енерговиробничих циклів радянського дослідника М. Колосовського (50-ті роки ХХ ст.), теорія кластерів Маршала (Marshall, 1986), Харрісона (Harrison, 1992, 1994), Сабели (Sabel, 1992) і добре знаного в СНД М. Портера (Porter, 1998) збігаються приблизно на 70-85%. Різниця полягала лише в регулюванні з боку Держплану, міністерств та відомств, які певною мірою відбивали інтереси надрегіональних структур, а також у відсутності конкуренції між виробниками у радянській економіці. А ось технологічні схеми, коопераційні зв'язки та оптимізаційні галузеві моделі у двох теоріях виглядають тотожними. Мабуть, що саме через відсутність конкуренції досить різними були результати циклічно-кластерного планування в СРСР та на Заході.

ffl

й

к н о

Он

н й

&

н о й « Я >Я 'о.

И

О Н

я

сп

IS

«

Вище середнього зростання

Нижче середнього зростання

Рис. 1. Зростання кластеру порівняно із середнім промисловим зростанням за A.Klink, P.Langen (2001, р. 454)

За умов швидкої транзиції існуючих "пострадянських кластерів" у новій якості вони опиняться лише на межі у 2025-2030 рр. Значно важливішим для України при цьому є перехід від четвертого рівня до першого, що дозволить значною мірою інтенсифікувати товарне виробництво та заявити про себе на світовому ринку не продукцією базових галузей, а високотехнологічними товарами та послугами.

Ідентифікація рівнів регіонального розвитку являє собою досить важливу проблему сучасної системи локально-національних відносин, яка з посиленням відкритості економіки на місцевому та міжнародному рівнях завжди вимагатиме уніфікації дослідницьких моделей, стандартизації порівнювальних результатів та врешті-решт розробки моделі регіонального емпіризму, який чітко визначає характер трансформаційних зрушень на тих чи інших територіях. Разом з тим, існуюча зараз в усьому світі система моніторингових досліджень поки що спирається на усереднені показники регіонального розвитку і лише в ЄС - на екстремальні, що з одного боку дозволяє визначити індикатори граничної асиметрії, а з другого - обмежує виокремлення гіпотетичного аналітичного таксону, на прикладі якого можна було б ідентифікувати характер та особливості сучасної внутрішньокраїнової динаміки, а потім перейти до методу аналогових моделей.

Найбільш важливими, з нашої точки зору при системніх регіональних дослідженнях мають бути такі моделі ідентифікації якості розвитку:

1. Модель економічного зростання Гаррода-Домара (Harrod-Domar growth model), яка напряму випливає з кейнсіанської теорії. Основна увага в ній приділяється економічній стабільності і безробіттю, а рівнем її застосування є лише короткостроковий аналіз. Основними проблемами, які розглядає названа вище модель є три: можливість стійкого зростання; можливість стійкого зростання за повної зайнятості; усталеність гарантованого темпу зростання.

2. Модель кумулятивної причинності (cumulative causation model) Ш.Мюрдаля, заснована на припущенні, що ринкові сили мають тенденцію збільшувати нерівність між регіонами однієї країни. Основним припущенням, яке несе в собі ця модель було те, що потік факторів виробництва з регіонів з низькими темпами розвитку до аналогічного з високими завжди змінюватиме його початкову конкурентоспроомжність. Важливою перевагою, що отримуватимуть регіони-лідери буде ефект від агломерації (саме цей ефект виявився доволі разючим в нових зонах економічного зростання - кластерах і технопарках).

3. Модель Манделла-Флемінга (Mundell-Fleming model) показує, що експансіоністський ефект бюджетної і грошово-кредитної політики залежить від прийнятого валютного курсу. За умов того, що існує абсолютна мобільність капіталу, яка зумовлює різний валютний курс існує значна залежність між обсягами зовнішніх ринків збуту, а також від екзогенних та ендогенних шоків. Важливість цих підходів в системі соціально-економічних наук є надзвичайно високою, передусім тому, що концептуальні підходи нової теорії було покладено в основу сучасної макроекономіки, методології економічної інтеграції, бюджетної, грошово-кредитної та монетарної політики.

4. Модель тяжіння (або гравітаційна) - gravity model. Має найбільше застосування в міжнародній та регіональній економіці, демографії (особливо при дослідженні міграційних процесів) та в економіці транспорту. У загальному вигляді вона може бути подана у такому вигляді:

A * P х * P у І - =-L-— ,

-

де I - ступінь взаємодії між пунктами i і j; A - константа;

P -деяка міра значущості, така як чисельність населення або рівень доходів; D - відстань, а x; y; і z - параметри.

(1)

Описані вище концептуальні підходи дослідження регіональної динаміки мають бути покладені в основу розроблення конкретних моделей (індикативних і прикладних) мегарегіональної динаміки.

Проблема розвитку різних таксономічних одиниць, завжди в науці розглядалася з позиції ефективності (неефективності) державної політики соціально-економічного розвитку. Останнім часом все змінилося. Швидкий рух капіталу, створення різного роду інтеграційних угруповань, формування монетарних союзів та введення нової потужної конкурентної за відношенням до долара США, колективної валюти Європейської монетарної системи (ЄМС) - євро, парадоксальним чином відбилося на регіонах різних країн світу, адже коливання співвідношень між курсовою вартістю нових світових грошей обумовлювали суттєві зміни в обсягах експортно-імпортних операцій, а відтак визначали різні прогнозні оцінки щодо подальших перспектив моноспеціалізованих регіонів, а також тих територій, яким вдалося диверсифікувати своє господарство та вийти на світовий ринок з конкурентною продукцією. Одним з перших на це звернув увагу H.Siebert (2002), проаналізувавши причини різниці в обмінних курсах в окремих регіонах світу. Подібні відмінності на внутрішньорегіональному рівні ще задовго до німецького науковця вдалося помітити також американському досліднику J.Lessenger (1986), який проаналізував у 1980-х роках співвідношення курсу американської валюти до японської єни, на західному та східному узбережжях США. Вийшла незначна, але різниця, зумовлена більшим попитом на єну у західних штатах, які вели більшу ніж ніші регіони країни торгівлю з Японією. Сучасна ж графічна модель виглядає так, як це показано на рисунку 2.

W[€/$]

Рис. 2. Обмінний курс в межах зони коливання за H.Siebert (2002, р. 155)

Різна регіональна динаміка багато у чому пояснюється тими коливаннями обмінного курсу, які у середньо- та довготерміновій перспективі можуть провокувати різні види економічних шоків екзогенного та ендогенного характеру. На наведеному вище рисунку зображена

як раз така ситуація, коли крива пропозиції доларів США змістилася праворуч ( S      т s j ), а крива попиту N залишається без змін.

Природньо, що рівноважна ціна G (середній обмінний курс - W євро до долара) також змістився з точки G до точки E. Політика уряду щодо підтримки (чи не підтримки) сталого курсу цих двох валют може стимулювати експорт США до Євросоюзу, чи навпаки Євросоюзу до США, відповідним чином впливаючи на обсяги зовнішньої торгівлі, що доволі часто бувало впродовж 2004-2008 років.

Звичайно, що кон'юнктурні зміни світового ринка та особливості функціонування національного визначатимуть індивідуальне рівняння асиметрії для кожного регіону країни, а ось класифікація їх змінних як ендогенних, так і екзогенних виявиться доволі складною, де існують значні проблеми об'єктивізації. Тож не випадково, що в економетричних дослідженнях часто-густо використовують матрично-векторні позначки екзогенних змінних (включаючи ендогенні змінні з певним лагом) на момент t.

Попри всі наведені вище теоретико-прикладні підходи до ідентифікації регіональної асиметрії конче важливим є виявлення селективних показників соціально-економічного розвитку локальних таксонів, які свого часу були погруповані (В.Чужиков, Н.Божидарнік, 2005) у такий спосіб:

I. Загальні статистичні оцінки: валовий регіональний продукт, валова додана вартість, середній рівень доходів (заробітної плати), рівень безробіття, рівень ПІІ, сальдо внутрішньої та зовнішньої міграції тощо. Всі вони мають бути співставленні з чисельністю населення, кількістю працюючих тощо.

II. Синтетичної оцінки: регіональної асиметрії, коефіцієнт Джині, середнього лінійного відхилення, середнього квадратичного відхилення, коефіцієнту асиметричності, коефіцієнту варіації, розмаху варіації.

III. Відносні: пропорційності територіально-галузевих змін, регіональної ємкості ПІІ, ефективності ПІІ - Останній щоправдапередбачає встановлення співвідношення між ПІІ та валовим регіональним продуктом, причому цей рівень може бути ідентифікований таким чином:

r-a

іе E t  - ефективність ПІІ в регіоні а за рік t; FDI^ - обсяги ПІІ в регіоні а за рік t;

обсяги валового регіонального продукту регіону а за наступний рік .

(2)

GSPa

t+1

Визначення співвідношення за поточний рік може дати хибне уявлення про ефективність ПІІ, адже іде процес їх освоєння. Як правило, в умовах України вкладений капітал починає «працювати» вже на наступний рік, що призводить до швидких темпів нарощування ВРП. 368

ІУ Графічні моделі, частково вони були представлені вище. Слід зразу ж обмовитися, що їх можливості обмежені поліструктурною ідентифікацією рівнів розвитку регіонів. Найбільш показовою у сучасних умовах може вважатися регіональна інтерпретація кривої Лоренца.

F.Schilitte (2006) вважає доволі важливими при дослідженні динаміки зближення використання а-конвергенції, яка наочно показує зміни в різниці доходу між країнами чи регіонами. Для розрахунку автор використовує натуральний логарифм ВВП на душу населення. За його розрахунками зближення внутрішніх регіонів в ЄС насправді мало місце. Так, наприклад, регіонів серед ЄС-25 (NUTS-2) коефіцієнт а-конвергенції знизився з 0,045 у 1995 році до 0,038 у 2003.

Заслуговує на увагу також застосування автором показника так званої «умовної конвергенції», яка має такий вигляд:

у N

1 n = Г^ = а0 + а 1 MYil99s ) + X a2jС ji + £і , (3) -І1995 j=1

де Ynws - ВВП на душу населення (ПКС) в регіоні і в 1995 році; Yeob - ВВП на душу населення (ПКС) в регіоні i в 2003 році; Cj = 1, якщо регіон j належить країн і, за інших умов c-,\ = 0; а, а і та а, - параметри, що можуть бути оцінені; Єі - похибка

Duranton G., Overman H. (2005) запропонували нову модель визначення індексу мікролокалізації, згідно з якою в постіндустріальних країнах зменшується відстань розміщення підприємств одне від одного. Хоча, на нашу думку, таке судження є доволі суперечливим. Можна погодитись з тим, що концентрація зростає, але поведінка споживача, стратегії фірм, специфіка виробництва є доволі різними і поки що слабко гармонізуються між собою.

На країновому рівні, останнім часом, використовується показник ВВП (GDP) і-регіону, співставлений з чисельністю населення в ньому - populi. Відтак формулу можна представити у такому вигляді:

v GDPi рориї і

де Y - означає дохід на душу населення в регіоні i;

Наведені вище дослідницькі моделі мають одну особливість - таксономічний характер, тобто можуть бути застосовані на рівні регіону, країни, групи країн (інтеграційного угруповання), що є дуже важливим для системних досліджень глобальної регіоналістики та вивчення тих змін, що відбуваються в їхній динаміці завдяки (чи всупереч) запровадження інновацій.

ВИСНОВКИ

1. У сучасних умовах відбувається доволі швидка трансформація тих теорій, які ще донедавного часу не містили в собі інноваційного компоненту, а вже зараз висувають його як основний при визначенні характеру та напрямів структурно-територіальних зрушень. Тим не менше не слід переоцінювати роль інновацій в умовах кризи, адже скорочення споживання суттєво зменшує попит якраз не на традиційні товари, а на ті, що мають в своїй основі інноваційну складову.

2. Внутрішні регіони країн-лідерів по-різному реагують на зміну кон'юнктури на товари, що виробляються в них, а попит та пропозиція на валюту визначає зміни у товаропотоках між різними секторальними та географічними ринками. Інноваційний компонент при цьому може бути доволі вразливим.

3. Зростання кластеру, який має чітко локалізований характер, проходить декілька фаз еволюції, які включають розвиток (в країні 1), експансію (в країні 2), зрілість (в країні 3) та транзицію (в країні 4). Після завершення інноваційного циклу не виключено повернення до початкової статті.

4. Сучасна система регіональних моделей потребує чіткої структуризації та селектування з метою імплементації міжнародних дослідницьких систем. Це дозволить провести компаративний аналіз та співставлення розвитку різних регіонів світу, а відтак скоректувати можливі деформації.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Полтерович В. Гипотеза об инновационной паузе и стратегии модернизации // Вопросы экономики. - 2009. - № 6. - С. 4-20

2. Портер М. Конкуренция. - М.: Вильямс, 2000 - 495 с.

3. Портер М. Международная конкуренция. - М.: Международ. отн., 1993. - 896 с.

4. Соколенко С. Производственные системы глобализации: сети, альянсы, партнерства, кластеры. Украинский контекст. - К.: Лотос, 2002. -

646 с.

5. Klink A., Lansen P. Cycles in industrial clusters. The case of the shipbuilding industry in the Northern Netherlands // Economic and Social Geography. - 2001 - № 4 (92) - P.449-463

6. Harrison B. Industrial Districts: old Wine in the new Bottles? // Regional Studies. - 1992. - № 26 (5). - P. 469-483

7. Sabel C. Studied Trust: Building New Forms of Co-operation in a Volatile Economy / Industrial Districts and local Economic Regeneration. -

Geneva: ILO, 1992. - P. 50-85

8. Siebert N. The World Economy. Second edition. - London - New York: Routledge, 2002. - 315 p.

9. Lessenser J. Region of Opportunity. A Bold New strategy for Real Estate Investment with Forecasts to the Year 2010. - New York, Toronto: Times

Books, 1986. - 308 p.

10. Чужиков В., Божидарнік Н. Європейська модель ідентифікації регіональних асиметрій // Україна: аспекти праці. - 2005. - № 6. - С. 14-21.

11. Schilitte F. Regional income inequalities and convergence processes in the EU-25 // HWWA. Discussion Paper 355. - 2006. - December. - P. 1­28.

12. Duranton G., Overman H. Testing for location Using Microgeographic Data // The Review of Economic Studies. - 2005. - № 72 (4). - P. 1075-110 РЕЗЮМЕ

В статті розглядаються проблеми розвитку інноваційної складової регіонів в умовах переходу до шостого технологічного укладу та наслідків інноваційно-інвестиційної паузи.

РЕЗЮМЕ

В статье рассматриваются проблемы развития инновационного составляющей регионов в условиях перехода к шестому технологическому

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций