Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 61

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

Тільки біля 1% проектів, котрі розглядає венчурний фонд, доходять до стадії фінансування: 90% пропозицій відхиляються на стадії попереднього розгляду; 10% піддаються більш глибокому аналізу; 3 - 4% доходять до стадії детальної перевірки і тільки третина з них отримує фінансування [7, с.15]. За статистикою, тільки 40-45% ризикових вкладень приносять прибуток. Проте пільгове оподаткування та повна свобода вкладень роблять цей бізнес дуже привабливим.

Механізм венчурного інвестування створює наступні можливості: оперативний перерозподіл коштів між проектами або компаніями; відсутність проміжкового оподаткування;

можливість оперативного кредитування власних проектів за рахунок активів фонду; можливість залучення коштів інших інвесторів для реалізації спільних проектів; повний контроль над операційною діяльністю фонду; самостійне визначення об'єктів для інвестування;

додатково залучати кошти іноземних інвесторів для реалізації власних інвестиційних проектів, уникаючи складні юридичні процедури державної реєстрації таких інвестицій.

На практиці часто зустрічається комбінована форма венчурного інвестування, при котрому одна частина коштів вноситься в акціонерний капітал, інша - надається у формі інвестиційного кредиту. У вітчизняній практиці стратегія венчурного інвестора базується на мобілізація контрольного пакета акцій в менеджменту компанії. При цьому передбачається що такий стимул позитивно впливатиме на активну участь в розвитку бізнесу.

Часто венчурний фонд пропонує продаж свого пакету акцій та акцій інших акціонерів стратегічному інвестору. Практикуються схеми, коли менеджмент самостійно викупає пакет венчурного фонду. Проте може мати місце ситуація, коли венчурний фонд може або не отримати очікуваного прибутку або повністю втратити свої кошти. Прибуток венчурного капіталіста виникає через 5-7 років після внесення інвестиції, коли він зможе продати належний йому пакет акцій за ціною, яка в декілька разів більша за початкові вкладення. Тому венчурні інвестори не зацікавлені в розподілі прибутку у вигляді дивідендів, а реінвестують отриманий прибуток і бізнес.

Закон України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15 березня 2001 р. ввів поняття венчурного фонду. В Україні воно дещо відрізняється від загальноприйнятого визначення. У вітчизняній практиці - це недиверсифікований ІСІ закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних осіб та фізичних осіб, є венчурним фондом. Фізична особа може бути учасником венчурного фонду виключно за умови придбання цінних паперів такого фонду на суму не менше ніж 1500 мінімальних заробітних плат.

Венчурний фонд має можливість інвестувати кошти у цінні папери, що не котуються на біржовому ринку, купувати векселі, надавати позики компаніям, часткою яких володіє тощо. Необмежений кількісний склад учасників венчурних фондів.

Як і будь-який фінансовий інструмент вечурне інвестування має свої переваги та недоліки. До переваг такої моделі залучення інвестицій можна віднести наступні: венчурний капіталіст забезпечує потребу компанії у фінансуванні; в процесі інвестування надається ряд додаткових послуг: наставництво ( рекомендує актуальні стратегії, консультує з виробничих та фінансових питань); альянси (виведення компанії в розгалужену мережу стратегічних вітчизняних та міжнародних партнерів); спрощення процедури продажу компанії (підготовка до первинного розміщення акцій на вітчизняному або зарубіжному (IPO), фондовому ринках). Недоліком венчурного механізму залучення інвестицій може слугувати неспівпадіння у часі тривалості бізнес-планів підприємства-реципієнта та інвестора. Як правило період реалізації венчурного капіталу складає 3-5 років. Також слід враховувати наступні моменти:

венчурний капіталіст навязує власне стратегічне бачення подальшого розвитку компанії; якщо керівництво компанії неспроможне просувати бізнес, то управління може зосередитися в руках венчурного капіталіста.

Ефективність інвестування через венчурні фонди досягається завдяки наявності податкових пільг та стимулів (будь-які доходи фонду не є об'єктом оподаткування до моменту поки вони знаходяться в активах фонду). Це дає можливість реінвестувати кошти в межах діяльності фонду без проміжного оподаткування, за рахунок чого досягається максимальний результат інвестиції.

У США 20% компаній на конкретних етапах свого існування були профінансовані венчурними фондами. На їх частку приходиться 32% ринкової вартості, 11% обсягів реалізації, 13% прибутків публічних корпорацій США [1].

Інвестиції в наукові розробки в країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) зростають, хоча і меншими темпами, ніж наприкінці минулого століття. Передові позиції зберігають США, Європа та Японія. При цьому зростає роль економік, що розвиваються. З 2001 р. витрати на НДДКР в зоні ОЕСР зростали аналогічно до ВВП в середньому 2,25% [6, с.4]. У 2005 р. Китай став посів на третю позицію в світі з інвестування в НДДКР після США та Японії.

За даними ОЕСР в умовах кризи витрати на наукові дослідження та розробки та обсяги інвестування венчурними фондами значно скоротилися. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) в країнах G7 скоротилося на 25% в 2008 р. В першому кварталі 2009 р. Прямі іноземні інвестиції в Канаду, Німеччину, Італію, та США впали на 63%. У Великій Британії навпаки спостерігається зростання ПІІ майже в два рази і наближення до рівня попереднього періоду. Оскільки ПІІ надають доступ до нових технологій, падіння обсягів інвестування для країн реципієнтів призводить до скорочення інноваційного потенціалу.

Найбільш динамічною групою у сфері екологічних технологій є патенти в області поновлюваних джерел енергії і контролю забруднення атмосферного повітря. Протягом

1996-2006 рр. їх обсяг зростав найбільш швидкими темпами. На США приходиться більше 42% патентів у фармацевтичній сфері. Китай та Індія разом займають біля 5%. Сінгапур найбільше спеціалізується на нанотехнологіях.

Приватний капітал є важливим джерелом фінансування для наукових досліджень та розробок та у країнах ОЕСР його питома вага склала в середньому 5,3% в 2006 р.

В 2008 р. США акумульовано 49% загального обсягу венчурного капіталу країн OECD. НА Велику Британію прийшлося 10%. В умовах, коли доступ до банківських кредитів обмежений, а фондові інструменти не є надійними та ефективними, венчурний капітал перейшов у розряд дефіцитних. У Сполучених Штатах, наприклад, загальний обсяг венчурних інвестицій почав скорочуватися на початку 2008 р. У першому кварталі 2009 р. вони склали всього 60 % він попереднього періоду.

Фінансування пуско-налагоджувальних робіт та початкові інвестиції скоротилися відповідно на 56% і 60% за той же період. Падіння було особливо різким у секторі зв'язку, де зменшення венчурних інвестицій почалося в третьому кварталі 2007 р. і перевищло 80% до кінця першого кварталу 2009 р. У галузі інформаційних технологій та охорони здоров'я і біотехнологічної промисловості, скорочення венчурних інвестицій у відповідності із загальним зниженням і рівні 59% і 55% відповідно.

За даними ОЕСР частка інвестованого венчурного капіталу у ВВП за даними 2008 р. склала: у Німеччині- 0,298%, Люксембурзі - 0,291%, Фінляндії -0,225%, Швеції - 0,211%, Великій Британії - 0,207%.

У світі є країни, які за 10-15 років створили свої "силіконові долини". Це Ізраїль, Скандинавські країни, які пішли шляхом створення державних венчурних фондів, котрі автоматично доінвестували приватні фонди. Таким шляхом пішли в Росії, створивши державний фонд фондів, який оперує $500 млн, і котрий буде доінвестовувати 49% в приватний венчурних фондах.

У Китаї створено фонд венчурного капіталу для збору коштів на підтримку малого бізнесу в країні. Управляти фондом будуть Асоціація малого і середнього бізнесу Китаю спільно з китайською управляючою компанією Shenzhen Junsheng Capital. На першій стадії проекту планується зібрати кошти у розмірі 1 млрд юанів (147 млн дол.) [11]. Первинні кошти планується одержати від урядових організацій, зокрема, Міністерства фінансів країни. Крім того, планується залучати засоби банків і страхових організацій.

Аналіз інвестиційних декларацій компаній з управління активами венчурних фондів показує, що основними сферами інвестування є: будівництво, торгівля, готельний і туристичний бізнес, переробка сільгосппродукції, страхування, інформатизація. Це свідчить, що орієнтація класичних венчурних фондів на інноваційні проекти, технопарки та технополіси поки що не притаманна українському венчурному капіталу.

Все таки він схильний, не надто диверсифікуючи активи, реалізовувати середньоризикові інвестиційні проекти з використанням операцій з фінансовими активами та нерухомістю. Венчурні фонди підмінили інвестиції в економіку масштабною оптимізацією оподаткування.

Відсутність інтересу вітчизняного венчурного капіталу до інноваційних проектів пов'язана з наступними причинами: інвестиції в окремі галузі мають надвисокий рівень доходності при відносно коротких термінах інвестування та низькому рівні ризику; організаційна форма венчурних фондів виконує «технічну» функцію з метою оптимізації оподаткування на законних підставах.

Ефективність роботи венчурного фонду визначається такими факторами: високий комерційний потенціал розробок, що здійснюється малими інноваційними виробничо-технологічними компаніями; наявність професійного менеджменту, який управляє вкладеним капіталом; наявність значного капіталу інституційних інвесторів; розвинений ринок цінних паперів, що супроводжує рух інвестицій; висока ємність та платоспроможність споживчих ринків продукції компаній з венчурним капіталом.

В Україні дані складові практично відсутні. Доступ до джерел фінансування інвестицій обмежений. У відповідності з чинним законодавством інституційні інвестори не можуть інвестувати у венчурні фонди. Слід зауважити, що у США розвиток венчурних фондів пов'язують із можливістю пенсійних фондів інвестувати до 10% активів у венчурні проекти. При цьому левова частка венчурних інвестицій спрямовується на розвиток проектів, які на певних етапах були профінансовані державою або крупними корпораціями. Венчурний капітал відіграє значну роль на наступних стадіях інноваційного процесу, зокрема на стадії комерціалізації. Крім пенсійних фондів, кошти у венчурні фонди вкладають інвестиційні та університетські фонди, страхові компанії з очікування віддачі на вкладений капітал - 25-35% річних.

В Україні венчурний інвестор може використовувати виключно прості акції, які не надають гарантій на випадок виникнення несприятливої ситуації на ринку. Крім того фондовий ринок практично не функціонує.

Венчурні фонди в Україні почали бурно розвиватися після 2005 р ., коли було прийнято зміни до Закону Україні «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». За даними Асоціації українського бізнесу, кількість венчурних фондів в Україні на кінець 2009 р. складає більше 600. На них припадає більш ніж 95% емісій цінних паперів усіх ІСІ. Велика кількість учасників ринку венчурних ІСІ зробила неможливою концентрацію ринку між окремими компаніями: жодна з компаній з управління активами не володіє більше, ніж 10% ринку венчурних ІСІ.

Попри всі проблеми, які мають місце на вітчизняному ринку венчурних інвестицій, можна назвати ряд вдалих проектів. У грудні 2005 р. компанія Draper Fіsher Jurvetson (DFJ), до складу якої входять 20 фондів із сукупним інвестиційним капіталом понад 3 млрд. дол., відкрила в Україні технологічний венчурний фонд "DFJ Nexus"[12]. Протягом найближчих 10 років фонд планує залучити від 50 до 100 млн. дол. на розвиток високотехнологічних компаній у країнах колишнього СРСР.

В Україні успішним можна вважати проект з створення технології виробництва джерел живлення нового покоління з підвищеною потужністю. Світовий ринок нової технології оцінюється в $300 млн., а до 2011 р. Перевищить $1 млрд., тобто щорічне зростання ринку прогнозується на рівні 20-30%. Американо-українська компанія APowerCap Technologies представила цю технологію на конкурс технологічних бізнес-проектів для венчурного інвестування, який проходив в рамках конференції SVOD-2006 ("Відкриті двері в Силіконову долину". У результаті даний проект зайняв перше місце. Протягом року венчурна компанія «Техінвест» вклала в компанію декілька тисяч доларів. На посаду керівника компанії запрошено досвідченого професіонала з США. Вже зараз вартість даної компанії оцінюється в $4-5 млн.

Україна має значний потенціал розвитку інноваційного підприємництва (табл.1). Так щорічний обсяг експорту продукції IT-сектора на даний момент оцінюється у $400 млн., а темпи росту складають 50-60% на рік. Проте багато підприємств даного сегменту знаходяться в тіні (працюють з іноземними замовниками без створення юридичної особи).

Як слідує з табл. 1 левова частка інвестиційних потреб фінансується за рахунок власних джерел підприємств. На частку державного бюджету припадає не більше 5%. Має місце недосконала структура витрат на науково-дослідні роботи. Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (1992 р.) регламентовані витрати на розвиток науки за рахунок державних коштів у розмірі 1,7 % ВВП, проте останніми роками виділяється не більше 0,42 % ВВП. У розвинених країнах державні витрати на науку майже вдвічі більше, ніж в Україні. Наприклад, у США і Японії вони складають 0,69 % і 0,74 % ВВП відповідно [13].

Показник частки приватних витрат на науково-технічні дослідження в Україні складає не більше 0,82 % ВВП, тоді як у передових країнах вона складає 2 % ВВП і більше. У розвинених країнах частка витрат приватного бізнесу постійно збільшується. Наприклад, в Японії цей показник за останні сім років виріс з 2,15 % ВВП до 2,39 % ВВП. Високий показник і в США, у середньому за сім останніх років він досягав 1,94 % ВВП [13].

Таблиця 1.

_Розвиток інноваційної діяльності в Україні_

Показник

2004

2005

2006

2007

2008

Обсяг   виконаних   наукових   та науково-технічних робіт, млн. грн.

4112,4

4818,6

5354,6

6700,7

8538,9

У % до ВВП

1,19

1,09

0,98

0,93

0,90

Питома   вага   підприємств,   що займалися інноваціями, %

13,7

11,9

11,2

14,2

13,0

Питома    вага    реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової, %

5,8

6,5

6,7

6,7

5,9

Джерела       фінансування технологічних інновацій, млн. грн.

 

 

 

 

 

Всього

4534,6

5751,6

6160,0

10850,9

11994,2

в тому числі:

 

 

 

 

 

власних

3501,5

5045,4

5211,4

7999,6

7264,0

державного бюджету

63,4

28,1

114,4

144,8

336,9

іноземних інвесторів

112,4

157,9

176,2

321,8

115,4

інші

857,3

520,2

658,0

2384,7

4277,9

Складено автором за даними Державного комітету статистики України

В Україні розроблено законопроект «Про венчурні фонди інноваційного розвитку»,    визначено правові основи створення нового фінансового інструменту на базі венчурного інвестування для спрямування інвестиційних потоків в інноваційні сектори економіки. Зокрема в проекті вказується, що:

• венчурні фонди інноваційного розвитку можуть інвестувати в корпоративні права та боргові зобов'язання інноваційних підприємств; спільних підприємств, створених для реалізації проектів технопарків та наукових парків; підприємств інноваційної інфраструктури, котрі визначені такими згідно діючих нормативно-правових актів.

• активи венчурних фондів інноваційного розвитку можуть складатися з корпоративних прав, боргових зобов'язань, нерухомості та майнових прав інтелектуальної власності;

• венчурні фонди інноваційного розвитку інвестують в інноваційні програми та проекти, нові знання та інтелектуальні продукти, виробниче обладнання та процеси, інфраструктуру виробництва та підприємництва, тощо.

Разом з тим відсутній механізм, який би стимулював інвестування венчурними фондами в інноваційні проекти. Потрібні більш жорсткі обмеження щодо напрямів інвестування даними інститутами спільного інвестування. З іншого боку, слід прорахувати доцільність участі у венчурних схемах інституційних інвесторів.

Механізм венчурного інвестування в Україні призводить до підміни національних пріоритетів прагненнями до швидкого та безризикового збагачення окремими інституціями, що зводить нанівець саму концепцію венчурного інвестування.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций