Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций - страница 78

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 

Г

Т

В качестве критериев для оценки фаз жизненного цикла предприятия ученые-экономисты выбирают абсолютные и относительные, количественные и качественные показатели: объем реализуемой продукции [12], соотношение результатов (прибыли) и затрат (ресурсного обеспечения) [4], совокупность показателей эффективности деятельности предприятия [13], технико-экономические показатели [3], степень освоения рыночной ниши и уровень внутривидовой конкуренции, конкурентное состояние предприятия [6], уровень конкурентоспособности и возможность противостоять дестабилизирующему влиянию конкурентов [9]. В последние годы наиболее применяемыми становятся концепции, в которых в качестве критериев оценки стадий жизненного цикла предприятия используются как отдельные компоненты менеджмента -уровень организационной структуры [1], вид применяемой антикризисной стратегии [10], так и их совокупность [7, 9, 14, 15]. Это объясняется целесообразностью использования системного подхода к антикризисному управлению развитием предприятия. При этом направления и методы преобразований должны учитывать не только специфические особенности самого предприятия и среды функционирования, но и стадии, этапа и фазы жизненного цикла развития предприятия.

Несмотря на многочисленные исследования, открытым для дискуссий остается вопрос о выборе оптимальных критериев оценки каждой из фаз жизненного цикла развития предприятия. В контексте антикризисного управления развитием предприятия таковым, по нашему мнению, должны стать степень адаптивности предприятия к внешней среде и уровень ее конкурентоспособности.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ

1. Адизес А. Как выбраться из ловушки молодости // Эксперт. - 2002. - № 8. - С. 24-28.

2. Аистова М.Д. Реструктуризация предприятия: вопросы управления. Стратегии, координация структурных параметров, снижение сопротивления преобразованиям. - М.: Альпиа Паблишер, 2002. - 287 с.

3. Базилевич Л.А. Автоматизация организационного проектирования. - Л.: Машиностроение, 1989. - 176 с.

4. Большаков А. Менеджмент - СПб.: Питер, 2000. - 160 с.

5. Большой экономический словарь / Под ред. А.Н. Азриляна. - 7-е изд., доп. - М.: Институт новой экономики, 2007. - 1472 с.

6. Забродский В.А., Кизим Н.А. Развитие крупномасштабных экономико-производственных систем. - Х.: Бизнес-Информ, 2000. - 72 с.

7. Лавизина О. Некоторые аспекты управления жизненным циклом организации, понимаемой как социальная система // Менеджмент в России и за рубежом. - 2003. - № 5. - С. 47-60.

8. Мильнер Б.З. Теория организации. - М.: Инфра-М, 1998. - 336 с.

9. Микроэкономика в таблицах и графиках: Учебник для вузов / Б.В. Прыкин, Т.Б. Прыкина, Н.Д. Эриашвили, С.В. Захаров; Под ред проф. Б.В. Прыкина. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1999. - 503 с.

10. Пономаренко В.С., Тридід О.М., Кизим М.О. Стратегія розвитку підприємства в умовах кризи: Монографія. - Х.: Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2003. - 328 с.

11. Пушкарь А.И., Тридед А.Н., Колос А.Л. Антикризисное управление: стратегии, модели, механизмы: Монография. - Х.: ХГЭУ, 2001. - 452 с.

12. Раєвнєва О.В. Управління розвитком підприємства: методологія, механізми, моделі: Монографія. - Х.: ВД «ІНЖЕК», 2006. - 496 с.

13. Смирнов Э.А. Основы теории организации. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998. - 375 с.

14. Шершнева З.Е., Оборская С.В. Стратегическое управление. - К.:КНЭУ, 1999. - 384 с.

15. Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика. - М.: АКАЛИС, 1996. - 272 с.

16. Greiner L. Evolution and revolution as organization grow // Harvard Business Review. - 1989. -№ 5. -P. 63-76. РЕЗЮМЕ

Проанализированы существующие трактовки понятия «жизненный цикл предприятия», выявлены их отличительные черты и имеющиеся недостатки. Обоснован подход к выбору наиболее оптимальных критериев идентификации фаз развития предприятия.

РЕЗЮМЕ

Проаналізовані існуючі трактування поняття «життєвий цикл підприємства», виявлені їх відмінні риси та наявні недоліки. Обґрунтований підхід до

вибору найбільш оптимальних критеріїв ідентифікації фаз розвитку підприємства.

SUMMARY

The state of Existent interpretations of concept «life cycle of enterprise)) are analyses, their distinguishing features and present are exposed. Going near the choice of the most optimum criteria of authentication of phases of development of enterprise is .

МІЖНАРОДНИЙ РИНОК КАПІТАЛІВ: ПРОБЛЕМИ ТА ПРИНЦИПИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО НЬОГО

Ісютін С.А., здобувач кафедри «Міжнародна економіка» Донецький національний університет

Актуальність. Сучасний етап розвитку України відбувається в умовах потужних процесів інтернаціоналізації. Минуле десятиріччя внесло істотні корективи до міжнародних відносин, зокрема до темпів зростання обсягів міжнародного ринку капіталів. Відсутність в історії аналогів цим явищам та зростаюча залежність успішного розвитку національних економічних систем від їх оптимальної участі в зазначених процесах обумовлює те, що ключовими імперативами та визначальними чинниками майбутнього України стають визначення економічних пріоритетів і життєво важливих національних інтересів, усвідомлення суспільством ролі та місця України в глобальному геополітичному просторі. Одним з напрямів наукової думки у розв'язанні цих питань є пошук та аналіз можливостей загальнонаціональної та регіональної економічної інтеграції.

Аналіз останніх досліджень і публікацій та виділення невирішеної проблеми. Важливою умовою подолання недоліків сучасного соціально-економічного стану України більшістю вчених-економістів і практиків визначено забезпечення залучення Україною розширених потоків іноземного капіталу. Вагомий внесок в дослідження цих питань зробили такі вітчизняні вчені-економісти як О.Гаврилюк, В.Геєць, Б.Губський, М.Дудченко, Б.Луців, Ю.Макогон, В.Новицький, І.Школа, О.Шнирков та інші. Варто також вказати на значний теоретичний внесок в дослідження питань міжнародного ринку капіталів, здійснений іноземними вченими-економістами: Даннінгом Д., Коузом Р., Ліндертом П., Мьоллерсом Ф., Нортом Д., Портером М.

Отже, дослідження питань інтеграції національної економіки до міжнародного ринку капіталів є дуже актуальними для сучасної України.

Основні результати дослідження.

Остання чверть ХХ століття характеризувалася стрімким нарощуванням потоків міжнародного ринку капіталів. Соціально-економічні і політичні зміни в Європі, значні темпи розвитку ринків Південно-Східної і Східної Азії, руйнування соціалістичного табору призвели до появи двох десятків нових фінансових ринків, змінили економічне обличчя Європи, викликавши істотні зміни в міжнародному ринку капіталів. Об'єктивною причиною високої динамічності фінансових ринків стала також активна глобалізація сучасної світової економіки. Зростаючий рівень конкурентної боротьби змушує все ширше коло компаній включати до складу свого інвестиційного портфеля іноземні активи. Частий збіг для безлічі інвесторів причин, обставин, факторів, що обумовлюють зовнішню інвестиційну активність, породжує резонуючий ефект. З кожним роком успіхи країн усе більше залежать від можливостей і ступеня інтеграції національних економік у міжнародний ринок капіталів. Розвиток процесів на міжнародному ринку капіталів на сучасному етапі характеризується неухильно зростаючою зацікавленістю національних економік як у вкладенні, так і в залученні іноземного капіталу.

Як уже відзначалося раніше, інтеграція національної економіки в міжнародний ринок капіталів і загальноекономічна інтеграція у своїй основі мають багато спільного, обумовлюють і доповнюють одна одну. Загальноекономічна інтеграція неможлива без розширення часткового її вияву -інтеграції відносин розподілу капіталу між національними економіками. Разом з тим відносини розподілу капіталу меншою мірою обмежені

© Ісютін С.А., 201географічними рамками, що обумовлює розширення інтеграційного поля у відносинах розподілу міжнародних потоків капіталу і виявляє те, що інтеграція національної економіки може не бути підкріплена через геополітичні фактори інтеграцією загальноекономічною. У цьому зв'язку для кожної країни є актуальним пошук найоптимальнішого вектора інтеграції, збалансованого критеріями геополітичних факторів загальноекономічного інтегрування і розширеної ефективної участі в міжнародному ринку капіталів. У силу неоднорідності світового ринку капіталу визначення оптимального вектора інтеграції країни таким чином повинне ґрунтуватися на аналізі адекватності особливостей міжнародних ринків капіталу потребам і можливостям конкретної економіки по-перше, з погляду істотних властивостей потоків капіталу (їхньої концентрації, домінуючих форм, вартості, стабільності), по-друге, з позицій забезпечення відповідності й ефективності обраного напрямку інтеграції в міжнародний ринок капіталів цільовим настановам і пріоритетам загальноекономічної інтеграції. У зв'язку з цим необхідний аналіз, спрямований на виявлення центрів концентрації потоків капіталу, визначення поточного стану і тенденцій розвитку світового ринку, структури сформованих потоків міжнародного ринку капіталів і особливостей їх розподілу, визначення з урахуванням вищевикладеного оптимального для України напряму інтеграції, виявлення факторів, що перешкоджають цьому.

В основу концепції інтеграції України в міжнародний ринок капіталу, на нашу думку, повинне бути покладене розуміння того, що іноземний капітал може дати поштовх до прискорення розвитку національної економіки лише у разі його ефективної інтеграції у внутріекономічні відтворювальні процеси. Однак, без позитивних змін у відтворювальному процесі та росту національного капіталу приваблюючої країни, приплив іноземного капіталу небезпечний і може призвести до серйозних фінансових потрясінь, а в довгостроковому аспекті - і до втрати національного суверенітету. У цьому зв'язку принциповим є досягнення довгострокових позитивних економічних ефектів, що сприяють економічному інтересу власників капіталу в економіці України. Основним при цьому є моніторинг динаміки структури відтворювального процесу і розподілу ресурсів усередині економіки. Із врахуванням диспропорцій відтворювального процесу і розподілу ресурсів в Україні, принципове значення для інтегрування України в міжнародний ринок капіталу набуває розробка заходів, що одночасно ефективно розв'язують проблеми розширеного залучення економікою України іноземного капіталу, проблеми участі України в міжнародному ринку капіталу з позицій забезпечення вільної міграції капіталу як в Україну, так і за її межі і, як квінтесенція проблем, що нагромадилися в суспільстві, - проблему за без-печення активного і стійкого економічного росту економіки і добробуту нації.

Для забезпечення економічної стабільності в середовищі, що характеризується високою мобільністю капіталу, необхідна чітка макроекономічна і фінансова політика, а також готовність економіки до вільного руху капіталу як в Україну, так і за її межі. При цьому важливо враховувати ще й те, що асоціації іноземних інвесторів з Україною дуже часто зіставляються з пострадянським простором. Тому, у контексті забезпечення стабільності потоків міграції капіталу, у конкурентоспроможність вітчизняної економіки повинний закладатися свого роду резерв міцності, здатний вирвати Україну з можливих несприятливих збігів обставин, викликаних кризами економік суміжних держав або поставити Україну в очах іноземних інвесторів на ступінь вище цих явищ.

Більшість досліджень сучасної української економіки спирається на твердження про те, що апріорі Україна сприймається як країна, що є вигідно орієнтована геополітично, економічно багата та індустріально розвинена, хоч тимчасово і зазнає економічні труднощі, викликані перехідним періодом розвитку національної економіки. На цьому будується припущення про те, що Україна може порівняно легко зайняти вигідні позиції у світовому господарстві винятково через рішення проблем лібералізації національного ринку. Проте, наведені вище дослідження і зроблені на їхній підставі висновки спростовують цей підхід.

Вигідне геополітичне розташування, безумовно, корисне з погляду інтеграції країни у світове господарство, але ця перевага може розглядатися лише як сприятливий фактор, але не як необхідна і тим більше достатня умова ефективного включення країни у міжнародний ринок капіталу. У свою чергу, аналіз потенціалу вітчизняної економіки до інтеграції спростовує інші міфи апріорної привабливості України. Підсумовуючи результати аналізу можливостей інтеграції України в міжнародний ринок капіталу, слід назвати такі основні негативні фактори: ресурс екстенсивного використання відтворювального процесу вітчизняної економіки при нинішній її структурі для максимізації ефективності використання капіталу практично вичерпаний;

внутрішній ринок України не може забезпечити іноземному капіталу ефекту масштабності його використання; А-спостерігаються істотні структурні диспропорції відтворювального процесу і розподілу ресурсів, джерела яких були закладені ще до здобуття Україною статусу суверенної держави, що не тільки нерозв'язані, але ще більш загострилися за декаду реформ. Споконвічна диспропорція в розподілі ресурсів між «базовими» галузями і галузями виробництва продуктів кінцевого споживання трансформувалась в диспропорцію за ознакою експортної орієнтації. Значну частку вітчизняного експорту займають продукти металургійної промисловості. Тверда залежність експорту від імпорту мінеральних ресурсів, не унікальність і значне перевищення пропозиції над попитом на металопродукцію на світовому ринку означають неперспективність вкладення іноземного капіталу в пріоритетні на сьогодні галузі України за умови збереження сформованої на сьогодні структури споживання цієї продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках;

високі ризики економічної діяльності в цілому і вкладення іноземного капіталу зокрема: ■А нерозвиненість фінансової інфраструктури;

і- непередбачуваність, непрозорість, нестабільність і відсутність гарантій захисту в інвестиційній сфері України. Слід зазначити, що притягнутий у вітчизняну економіку іноземний капітал неадекватний її потребам за галузевою, територіальною ознакою, критерієм терміновості, формою, ціною. Україна зазнає серйозних труднощів з ефективністю використання капіталу. Усі названі вище проблеми є похідними незбалансованості, неефективності фінансових потоків усередині України. Без усунення цих негативних явищ, пов'язаних із забезпеченням ефективного розподілу капіталу усередині вітчизняної економіки, реальна інтеграція України в міжнародний ринок капіталу і досягнення стійкості потоків капіталу неможлива.

Результати аналізу теоретичних основ інтеграції національної економіки в міжнародний ринок капіталу, свідчать про те, що стійке і довгострокове економічне співробітництво між національними економіками можливе лише в стабільному і стійкому до негативних для співробітництва факторів економічному середовищі. Факт замкненості інтеграційних взаємодій національних економік на одержанні синергетичного ефекту апріорі означає урівноваженість взаємин між частинами єдиної системи, що в принципі неможливе при нестабільній поведінці однієї з них. З урахуванням накопичених проблем у національній економіці зацікавленість України в зміцненні інтеграційної взаємодії в аспекті ринку капіталу надто висока. Слід зазначити і наявність економічних передумов для посилення інтеграційних процесів. Насамперед це значно вища ефективність функціонування в економіці України іноземного капіталу порівняно з національним. До того ж, у разі проведення активних реформ прискорений розвиток вітчизняної економіки становитиме реальну основу для виникнення синергетичного ефекту як для України, так і для її можливих партнерів в об'єднанні через більш високі норми ефективності використання капіталу. Головними факторами, що лежать в основі рішень іноземних власників капіталу для початку інвестиційного процесу є: У потенціал для зростання внутрішнього ринку та можливість проникнення в нього; У перспектива зростання обігу та зведеного прибутку компанії; У логистичні переваги;

У відносна вартість компанії порівняно з іншими країнами, У перспектива інтеграції в глобальні канали постачання,

У наявність переваг при виробленні товарів в цій країні з метою їх подальшого експорту тощо. Значимість всіх наведених факторів корегується на орієнтовні показники прибутковості вкладень і ризику, який з ними асоціюється. Слід зазначити, що макроекономічні заходи щодо створення ефективних комбінацій цих факторів для участі України в міжнародному ринку капіталу повинні бути спрямовані на:

лібералізацію ділової активності та дерегулювання підприємницької діяльності;

створення стабільного та передбачуваного правового середовища;

покращення управління та реформування адміністративної системи.

Відповідно до досліджень Сігма Блєйзер, здійснених у країнах світу, що розвиваються, ці заходи пояснюють 60% варіацій в надходженні прямих іноземних інвестицій для 50 країн.

Соціально-економічні суперечності, що нагромадилися у розвитку України за роки реформ при правильному розміщенні акцентів у подальших перетвореннях можуть послужити міцною основою для поліпшення інвестиційного клімату України. Серед таких проблем насамперед необхідно вказати накопичений населенням України дефіцит споживання. До того ж нарощування вартості праці - принципова умова як для концепції входження України в міжнародний ринок капіталу, так і для політики розвитку України в цілому. У разі здійснення загальнонаціональної програми підвищення споживчих витрат Україна здобуде значну перевагу перед іншими країнами через високий потенціал споживання на внутрішньому ринку. Еклектична парадигма при цьому може виявитися домінуючою при підведенні теоретичної основи під політику реформування економіки України в контексті інтеграції України в міжнародний ринок капіталу. Поточна структура економіки України за критерієм форми власності дає основу для цього. Доти, поки в Україні будуть залишатися значні для національної економіки сегменти державної власності і розвинена, принаймні за кількістю зайнятого в ній персоналу, бюджетна сфера, уряд зможе впливати на середній рівень заробітної плати в цілому з економіки. Однак ресурси України не мають можливості для активізації споживчих настроїв населення. Бюджет не в змозі нарощувати фінансування державних програм.

Варто також звернути особливу увагу на падіння частки податкових надходжень у структурі зведеного державного бюджету. Україна екстенсивно використовує ресурси державної власності, приватизація якої відбувається в умовах спадного тренда вартості вітчизняних фондових активів і обмеженості ресурсів національної економіки. Разом з тим очевидно, що ресурси поповнення державного бюджету за рахунок приватизації державної власності по таких низьких цінах обмежені. Очевидне і те, що позиціонування України як країни з низькою вартістю інвестиційних проектів, обумовлене не технологічними нововведеннями, а неефективним використанням власності, не може розцінюватися як можливий варіант входження України в міжнародний ринок капіталу. Недостатні для інтенсифікації розвитку України обсяги одержуваного від продажу вітчизняних підприємств західним інвесторам ресурси однозначно приведуть до асиміляції, але не інтеграції вітчизняної економіки. Рішення щодо відкриття кордонів повинні коректуватися на наявність реальних економічних передумов для цього.

Слід зазначити, що Україна має значний потенціал для інтеграції в міжнародний ринок капіталу. Разом з тим, успішність входження України в міжнародні відносини після розподілу капіталу залежить від рішення наступних проблем:

S вишукування ресурсів для підвищення оцінки фактора праці і забезпечення ефективної норми використання капіталу в Україні;

S забезпечення ефективного розподілу капіталу усередині національної економіки, насамперед за рахунок інститутів фондового ринку;

S розвиток галузей, здатних принести кумулятивний ефект;

S адекватного вимогам економічної безпеки регулювання припливу іноземного капіталу у позичковій і інвестиційній формі, зокрема у формі портфельних і прямих інвестицій і через МЗП чи вкладення капіталу у проекти з нуля; S поліпшення інвестиційного клімату України;

S відкриття економіки України не тільки до прийому, але і до вивозу капіталу.

В умовах обмеженості ресурсів національної економіки пріоритетними напрямками рішення цих проблем повинні стати заходи щодо:

• скорочення масштабів тіньового сектора і за рахунок цього:

• пом'якшення адміністративних бар'єрів для міграції капіталу за участю України;

• зниження податкового тиску на вітчизняну економіку;

• зниженню витрат на трансферт капіталу через кордони економіки України.

Висновки. Успішність реалізації останніх двох заходів є запорукою ефективного використання потенціалу України і становить чи єдиний спосіб поліпшення інвестиційної привабливості України в умовах хронічної недофінансованості, незбалансованості механізму розподілу і низької ефективності використання капіталу у межах вітчизняної економіки, неможливості подальшого екстенсивного використання для підвищення норми прибутку на одиницю капіталу інших факторів процесу відтворення. Принципово стимулювання ринкових перетворень у національній економіці, тісне співробітництво уряду і суб'єктів підприємницької діяльності України. Основою успіху повинні стати зусилля на макро- і мікро-рівнях як з боку органів державної влади, так і з боку підприємців України.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111 


Похожие статьи

Ю В Макогон, В П Шевченко - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций